Судові рішення

Рішення № 141486074 у справі № 203/3870/26 від 11.11.2026

Рішення від 11.11.2026 у цивільній справі № 203/3870/26 (категорія «Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин»). Суд: Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області, суддя Орловський В. В.

Справа№ 203/3870/26
СудОлександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області
СуддяОрловський В. В.
Форма рішенняРішення
Форма судочинстваЦивільне
КатегоріяСправи у спорах, що виникають із сімейних відносин
Дата ухвалення11.11.2026
Надійшло до реєстру14.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141486074

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

Справа №: 203/3870/26

провадження №: 2/398/3198/26

РІШЕННЯ

Іменем України

"11" листопада 2026 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі головуючого судді Орловського В.В., з участю секретаря судового засідання Харіної Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах та від імені якого діє представник, адвокат Косєй Катерина Віталіївна, до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів,

встановив:

Стислий виклад позиції сторін.

ОСОБА_1 , в інтересах та від імені якого діє представник, адвокат Косєй К.В., 13 квітня 2026 року звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить зменшити розмір аліментів, що стягуються з нього на користь ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за заочним рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 07 травня 2024 року у справі № 242/659/24, з 1/4 частини до 1/6 частки заробітку (доходу), але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до повноліття дитини. Судові витрати позивач просить залишити за ним.

Позов обґрунтовано тим, що позивач є батьком двох дітей від різних матерів: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 . Судовим наказом Олевського районного суду Житомирської області від 05 травня 2023 року у справі № 287/549/23 з нього стягнуто аліменти на утримання доньки ОСОБА_5 у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), починаючи з 13 березня 2023 року. Заочним рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 07 травня 2024 року з нього стягнуто аліменти на утримання доньки ОСОБА_6 у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), а також аліменти на утримання відповідачки у розмірі 1/6 частини заробітку (доходу) до досягнення дитиною трирічного віку. Розглядаючи справу заочно, суд не врахував наявності у позивача іншої дитини та іншого аліментного зобов`язання, що, на думку позивача, є зміною сімейного стану у розумінні ст. 192 СК України. Сукупний розмір аліментів на двох дітей (1/2 доходу) позивач вважає таким, що суперечить ч. 1 ст. 183 СК України, яка, за його твердженням, встановлює розмір аліментів на двох дітей у одну третину заробітку (доходу), тож на кожну дитину має припадати 1/6 частка. Такий розмір, на думку позивача, забезпечить рівність прав дітей (ст. 52 Конституції України) і залишить йому достатньо коштів для власного утримання. Також позивач посилається на погіршення свого матеріального стану, оскільки з нього утримується 66,66 % доходу, і зазначає, що заборгованості зі сплати аліментів не має.

У клопотанні про долучення доказів від 07 липня 2026 року представник позивача зазначила, що з квітня 2026 року позивач проходить службу в м. Житомирі поза районом ведення бойових дій, додаткової винагороди не отримує, його дохід становить 29 000-30 000 грн, внаслідок чого утворилася заборгованість зі сплати аліментів, яка «постійно збільшується», а після обов`язкових утримань позивач «не має достатніх коштів для забезпечення власних життєво необхідних потреб».

Відповідач ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву позов не визнала повністю і просить відмовити у його задоволенні. Посилаючись на ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», ч. 9 ст. 7, ст. 180-182 СК України, зазначає, що вона з донькою є внутрішньо переміщеними особами з м. Селидове Донецької області, а в компенсації за пошкоджену квартиру в м. Селидове їй відмовлено. З травня 2026 року вони проживають у м. Олександрії в орендованому житлі вартістю 10 000 грн на місяць (раніше - у м. Тернівці за 16 000 грн на місяць); оренду відповідачка, за її словами, оплачує самостійно та в повному обсязі, позивач коштів на це не надавав. Дитина з 03 серпня 2026 року відвідує приватний заклад «Академія розвитку дитини «Вундеркінд» вартістю 6 000 грн на місяць і 110 грн на день за харчування, які оплачує відповідачка; дитина розвивається, тому зросли її потреби у навчанні та вихованні, постійно потрібні кошти на одяг, взуття, розвивальні речі, харчування, засоби гігієни. Дитина хворіє на гострий бронхіт, на призначені ліки 31 липня 2026 року витрачено 2 150 грн, а за довідкою лікаря від 05 серпня 2026 року вона потребує санаторно-курортного лікування; ці витрати відповідачка несе одноособово, позивач у додаткових витратах на дитину участі не бере. Відповідачка доходу та свого господарства не має, 17 березня 2026 року звільнена з військової служби в запас, отримує лише державну допомогу при народженні дитини та допомогу внутрішньо переміщеним особам.

На думку відповідачки, позивач є працездатною людиною, його матеріальне становище покращилося, оскільки він служить у Збройних Силах України, тобто працевлаштований, отримує офіційний дохід і має гідну заробітну плату, тому спроможний надавати матеріальну допомогу на утримання доньки саме у визначеному рішенням суду розмірі 1/4 частини заробітку (доходу); добровільно участі в додаткових витратах на доньку він не бере. Відповідачка вважає, що її дитина не повинна бути звужена у правах через народження у платника аліментів іншої дитини, батьки не мають компенсувати зменшення розміру аліментів за рахунок збільшення утримання однієї дитини порівняно з іншою, а наявність другої дитини не є підставою для зміни розміру аліментів, оскільки позивач як військовослужбовець може розраховувати на грошове забезпечення військовослужбовця та виплату додаткової винагороди. Позивач, на її думку, не надав достатніх і обґрунтованих доказів того, що його матеріальний стан змінився чи погіршився, а також того, що він не може сплачувати аліменти в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу). Подане ним посвідчення про відрядження від 28 березня 2026 року відповідачка вважає застарілим і таким, що втратило актуальність, оскільки позивач повернувся до військової частини, тобто до виконання службових обов`язків у районі ведення бойових дій. Тому вимогу про зменшення аліментів вона вважає необґрунтованою, не підтвердженою належними і допустимими доказами та такою, що суперечить чинному законодавству. Також відповідачка зазначила, що позивач не цікавиться життям доньки і не бере участі в її вихованні.

У відповіді на відзив від 01 вересня 2026 року представник позивача зазначила, що основною є «структурна» підстава позову: сукупний розмір аліментів на двох дітей за двома судовими рішеннями (1/2) перевищує визначений ч. 1 ст. 183 СК України орієнтир (1/3), що є самостійною підставою для задоволення позову незалежно від розміру доходу позивача. Крім того, після ухвалення заочного рішення дохід позивача зменшився приблизно на 70 %: у січні-квітні 2026 року він становив від 98 000 до 130 000 грн на місяць, а після відрядження до м. Житомира додаткова винагорода не нараховується, і дохід у травні-червні 2026 року становить близько 30 000 грн. Твердження відповідачки про повернення позивача до бойового підрозділу представник вважала недоведеним. Оренду житла представник вважала витратами матері на власне житло, відвідування приватного закладу - дискреційним вибором матері, а витрати, зумовлені особливими обставинами, - такими, що можуть бути стягнуті в порядку ст. 185 СК України. Також представник вказала, що відповідачка є працездатною, обов`язок утримувати дитину покладено на обох батьків, а витрати відповідачки перевищують державну допомогу, що свідчить або про нерозкриті джерела доходу, або про необов`язковість цих витрат.

У клопотанні про долучення доказів від 09 жовтня 2026 року представник позивача повторила ці доводи.

У письмових поясненнях від 28 жовтня 2026 року, поданих на виконання ухвали про поновлення судового розгляду, представник позивача позовні вимоги підтримала і пояснила таке. Позивач має лише два аліментні зобов`язання - щодо доньок ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а згадка в переліку додатків до позову про судовий наказ Сокальського районного суду Львівської області у справі № 454/412/24 є технічною опискою; інших утриманців за рішеннями суду позивач не має, але регулярно надає матеріальну допомогу своїй матері пенсійного віку. Посвідчення про відрядження від 28 березня 2026 року № 1788 стосувалося зміни місця служби - вибуття до м. Житомира поза районом бойових дій; згідно з витягом із наказу від 21 липня 2026 року № 208 позивач з 21 липня 2026 року прибув з пункту постійної дислокації (м. Житомир) до пункту тимчасової дислокації, обіймає посаду командира десантно-штурмового взводу і періодично залучається до виконання бойових завдань. У травні-червні 2026 року позивач отримував лише основне грошове забезпечення - близько 30 000 грн на місяць, тоді як на час ухвалення заочного рішення його дохід із додатковою винагородою становив близько 106 000-120 000 грн; зростання доходу в липні-серпні 2026 року (43 841 грн і 65 991 грн) зумовлене поверненням до виконання бойових завдань і частковим відновленням додаткових виплат, тож дохід позивача має «виражено нестабільний характер». Довідку про грошове забезпечення за вересень-жовтень 2026 року позивач надати не може, оскільки військова частина формує такі відомості щоквартально; «за необхідності» представник просила витребувати їх з військової частини. Нерухомого майна, транспортних засобів і інших джерел доходу позивач не має. Шлюб між позивачем і ОСОБА_7 розірвано, донька ОСОБА_5 проживає з матір`ю за кордоном, тож аліменти на неї є для позивача реальним фінансовим тягарем; справа за його позовом про зміну розміру аліментів на ОСОБА_5 (№ 287/582/26) перебуває в провадженні Олевського районного суду Житомирської області і призначена до розгляду на 26 листопада 2026 року.

Щодо витрат на дитину представник зазначила, що аліменти в частці від доходу призначені для забезпечення звичайних потреб дитини, а витрати на оренду житла та лікування є додатковими витратами за ст. 185 СК України, які відшкодовуються за окремою вимогою і не є підставою для збереження «завищеної основної частки аліментів». Підставами позову за ст. 192 СК України представник назвала обставини, що настали після ухвалення заочного рішення: істотну зміну умов служби та пов`язані з нею нестабільність і зниження доходу, а також погіршення стану здоров`я позивача, підтверджене результатами магнітно-резонансної томографії від 01 жовтня 2026 року, яке, на її думку, є самостійною підставою для зменшення аліментів. Припинення з 14 квітня 2026 року стягнення аліментів на утримання відповідачки, за поясненням представника, було наперед визначеним, а не наслідком поліпшення становища позивача, і не компенсує ні зниження його доходу, ні погіршення здоров`я. Позивач, як зазначила представник, не обґрунтовує позов самим лише фактом наявності зобов`язання щодо ОСОБА_5 : заочне рішення ухвалено за його відсутності без урахування цього зобов`язання, проте визначальними є зміни матеріального стану і стану здоров`я, що настали після його ухвалення. Щодо ст. 183 СК України представник уточнила, що позивач не стверджує, ніби 1/3 є формальною незмінною межею для аліментів, стягнутих за різними рішеннями; проте сукупний розмір аліментів на двох дітей (1/2), який законодавець визначає для трьох і більше дітей, є диспропорцією, яку суд має врахувати за ст. 182 СК України для справедливого розподілу тягаря утримання між дітьми та забезпечення їх рівності (ст. 52 Конституції України). Посилаючись на постанови Верховного Суду у справах № 567/1462/23, № 727/1599/22, № 682/2454/22, представник вважала, що зміна сімейного стану є самостійною підставою для зміни розміру аліментів, а висновки постанови від 07 червня 2024 року у справі № 562/3422/23 - незастосовними, оскільки вони стосувалися ситуації, коли інше аліментне зобов`язання платника існувало та враховувалося на час визначення розміру аліментів, тоді як у цій справі заочне рішення ухвалено без урахування зобов`язання щодо ОСОБА_5 , а підставами позову є передусім зміни матеріального стану та стану здоров`я позивача після його ухвалення.

У письмових поясненнях від 28 жовтня 2026 року відповідачка навела перелік витрат на дитину та подала докази оплати приватного закладу, одягу та дитячого ліжка; зазначила, що збільшення аліментних платежів може свідчити про зміну умов служби позивача, а тимчасове зниження доходу в окремі місяці не є постійним погіршенням його матеріального стану; що наявність іншого аліментного зобов`язання не є автоматичною підставою для зменшення аліментів і що про судовий наказ щодо доньки ОСОБА_5 вона дізналася з позову. Просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі

Позовну заяву подано до Центрального районного суду міста Дніпра, до якого змінено територіальну підсудність справ Селидівського міського суду Донецької області. Ухвалою Центрального районного суду міста Дніпра від 21 квітня 2026 року справу передано за підсудністю до Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області за місцем перебування відповідачки як внутрішньо переміщеної особи.

Ухвалою судді Авраменка О.В. від 06 травня 2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження. Після повторного автоматизованого розподілу ухвалою від 29 травня 2026 року справу прийнято до провадження суддею Орловським В.В., розгляд справи вирішено проводити спочатку за правилами загального позовного провадження.

Підготовчі засідання відкладалися: 25 червня 2026 року - за клопотанням представника позивача для подання доказів доходів позивача, 04 серпня 2026 року - для надання відповідачці можливості звернутися за безоплатною правничою допомогою, 24 серпня 2026 року - за клопотанням представника позивача. 07 липня 2026 року надійшло клопотання представника позивача про долучення доказів, 21 серпня 2026 року - відзив відповідачки, 01 вересня 2026 року - відповідь на відзив. Ухвалою від 29 вересня 2026 року підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні 20 жовтня 2026 року суд задовольнив клопотання представника позивача від 09 жовтня 2026 року про долучення відомостей з реєстру застрахованих осіб (форма ОК-5), за відсутності заперечень представника позивача долучив подані відповідачкою копії посвідчення про відрядження, звіту військової частини про здійснені відрахування та квитанції про зарахування аліментів, за заявою відповідачки залишив без розгляду її клопотання про витребування доказів у військовій частині НОМЕР_1 , дослідив письмові докази та заслухав судові дебати.

Ухвалою від 21 жовтня 2026 року на підставі ч. 2 ст. 244 ЦПК України поновлено судовий розгляд для з`ясування обставин щодо аліментних зобов`язань позивача, місця і умов проходження ним служби, його грошового забезпечення у липні-жовтні 2026 року, сімейного стану, витрат і потреб сторін та змін, що настали після ухвалення заочного рішення від 07 травня 2024 року; сторонам запропоновано надати письмові пояснення.

28 жовтня 2026 року обидві сторони подали письмові пояснення з додатковими доказами та надіслали їх одна одній. Судове засідання 30 жовтня 2026 року відкладено за клопотанням представника позивача для ознайомлення з поясненнями та доказами відповідачки. У судовому засіданні 06 листопада 2026 року суд за відсутності заперечень сторін прийняв пояснення і докази обох сторін, оскільки підстави для їх подання виникли після постановлення ухвали про поновлення судового розгляду, а з`ясування відповідних обставин необхідне для забезпечення найкращих інтересів дитини, заслухав пояснення сторін, дослідив нові докази та провів судові дебати з приводу додатково досліджених обставин, після чого на підставі ч. 1, 4 ст. 244 ЦПК України відклав ухвалення і проголошення рішення до 11 листопада 2026 року. У судове засідання 11 листопада 2026 року учасники справи не з`явилися, тому відповідно до ч. 4 ст. 268 ЦПК України рішення підписано без його проголошення.

Висловлене в письмових поясненнях від 28 жовтня 2026 року прохання «за необхідності» витребувати відомості про грошове забезпечення позивача з військової частини НОМЕР_1 представник позивача в судовому засіданні не підтримала, клопотання про витребування доказів не заявляла.

Позивач у судові засідання не з`являвся, його інтереси представляла адвокат Косєй К.В., яка брала участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції і не наполягала на особистій участі позивача. Відповідачка брала участь у судових засіданнях особисто, крім підготовчого засідання 29 вересня 2026 року, у яке вона не з`явилася, будучи належним чином повідомленою.

Пояснення представника позивача у судових засіданнях

У судовому засіданні 20 жовтня 2026 року представник позивача адвокат Косєй К.В. позовні вимоги підтримала повністю і зазначила, що позов ґрунтується на двох самостійних підставах. Перша - «структурна»: сукупний розмір аліментів на двох дітей (1/2 доходу) перевищує, на її думку, встановлену ст. 183 СК України для двох дітей одну третину; заочне рішення ухвалене без урахування вже наявного зобов`язання щодо доньки ОСОБА_5 , хоча ст. 182 СК України зобов`язує враховувати наявність у платника інших дітей, а зменшення аліментів на Афіну до 1/6 частки приведе їх сукупний розмір до однієї третини. Друга - зміна матеріального стану: на час стягнення аліментів у 2024 році позивач проходив службу в підрозділі, що виконував бойові завдання, і отримував до 120 000 грн на місяць, у січні-квітні 2026 року - близько 130 000 грн, а після переведення для проходження служби в інше місце додаткова винагорода йому не нараховується, і його дохід у травні-червні 2026 року становив близько 30 000 грн, у липні - 43 841 грн, у серпні - 65 991 грн, тобто зменшився приблизно на дві третини, що підтверджується довідкою форми ОК-5. Представник вважала, що рівні частки по 1/6 забезпечать рівність дітей (ст. 52 Конституції України), а зміна сімейного стану є самостійною підставою для зміни розміру аліментів, і посилалася, зокрема, на постанову Верховного Суду у справі № 567/1462/23. Оренду житла представник вважала витратами матері на власне житло, а витрати на приватний заклад та інші витрати, визначені матір`ю на власний розсуд, - такими, що не належать до цільового призначення аліментів; 1/6 частка грошового забезпечення військовослужбовця, на її думку, є суттєвою сумою, а дитині гарантовано щонайменше 50 % прожиткового мінімуму. На запитання суду про те, у якій частині нині служить позивач і чи є зменшення його доходу стійким, представник відповіла, що номер військової частини в документах не наводила, вона може змінюватися, а динаміку зниження доходу видно з поданих доказів.

У судових дебатах 20 жовтня 2026 року представник позивача підтримала наведені доводи та зазначила, що щодо іншої дитини позивача в іншому суді розглядається справа про зменшення аліментів до 1/6 частки, тож позивач прагне однакового вирішення цього питання щодо обох дітей; що заперечення відповідачки стосуються додаткових витрат, які є поза предметом цього спору і можуть бути предметом окремого позову; що запропонований розмір аліментів відповідає реальному доходу позивача, забезпечить регулярність їх сплати і відповідає балансу інтересів дитини і платника та засадам справедливості й розумності (ст. 7 СК України). У репліці представник зазначила, що зменшені аліменти покриватимуть базові потреби дитини, оскільки аліменти мають цільове призначення саме на такі потреби.

У судовому засіданні 06 листопада 2026 року представник позивача підтримала письмові пояснення від 28 жовтня 2026 року та наголосила, що під час їх підготовки з`ясувалася ще одна самостійна підстава для зменшення аліментів - погіршення стану здоров`я позивача, підтверджене результатами МРТ; для врахування цієї обставини, на її думку, не вимагається встановлення інвалідності чи визнання особи непрацездатною, достатньо об`єктивного погіршення здоров`я, яке потребує лікування і витрат. Також представник повторила пояснення щодо технічної описки в додатках до позову, проходження позивачем служби, нестабільності його доходу, який досі не досяг рівня, який існував на час ухвалення заочного рішення, неможливості подати довідку про грошове забезпечення за вересень-жовтень 2026 року, сімейного стану позивача, його витрат, правової природи аліментів і додаткових витрат та незастосовності висновків постанови Верховного Суду у справі № 562/3422/23.

Відповідаючи на запитання суду, представник позивача пояснила, що дохід позивача має мінливий характер і залежить від того, чи виконує він бойові завдання, а порівняно з часом ухвалення заочного рішення, коли він становив 120 000 грн, дохід зменшився; на запитання про зміну службового становища та умов грошового забезпечення позивача зазначила, що «всі необхідні докази стосовно його доходу були надані», а відомості за жовтень 2026 року надати неможливо, оскільки військова частина формує звітність раз на квартал; аліменти на доньку ОСОБА_5 стягуються в розмірі 1/4 частки, заборгованості, наскільки їй відомо, немає, а справу про зменшення цих аліментів призначено до розгляду на 26 листопада 2026 року; доказів допомоги позивача матері не подавалося. Щодо залишку близько 100 000 грн на рахунку позивача представник пояснила, що це накопичений залишок його доходу, і припустила, що на рахунку можуть бути кредитні кошти. За її підрахунком за випискою, витрати позивача на продукти, магазини і кафе становлять 11 840 грн, перекази фізичним особам - близько 15 000 грн, а єдиною витратою, пов`язаною зі станом здоров`я, за період виписки є оплата МРТ. Представник зазначила, що сторона позивача не стверджує, що позивачу не вистачає залишку коштів на особисті потреби; що саме відповідачка має довести, що зменшений розмір аліментів буде меншим за фактичні потреби дитини; що на обставину погіршення здоров`я сторона позивача з самого початку не посилалася і вона «виникла як похідна» під час розгляду справи.

Після дослідження нових доказів представник позивача зазначила, що відповідачка у письмових поясненнях визнала відсутність у неї документальних доказів завершення відрядження позивача, тож її твердження про тимчасовість зниження його доходу є недоведеними (ч. 1 ст. 81 ЦПК України). На думку представника, відповідачка змішує основні аліменти, які покривають звичайні потреби дитини (харчування, одяг, взуття, засоби гігієни, звичайні медичні потреби), і додаткові витрати за ст. 185 СК України, до яких належать оплата приватного закладу, санаторно-курортне лікування та спеціальні медичні послуги; такі витрати можуть бути стягнуті за окремим позовом і не є підставою для збереження «завищеної основної частки». Відвідування приватного закладу, за її словами, є одноосібним вибором матері, не погодженим з батьком (ч. 1 ст. 181 СК України), за наявності безоплатної державної дошкільної освіти. Подані відповідачкою документи стосуються серпня-жовтня 2026 року, є, на думку представника, «зібраними під конкретний судовий розгляд» і не свідчать про сталий рівень витрат. За підрахунком представника, у жовтні 2026 року відповідачка отримала 14 085 грн аліментів, документально підтверджені щомісячні витрати на дитину разом з приватним закладом становлять близько 10 000 грн, а без нього - близько 4 000 грн, тож навіть 1/6 частка покриватиме звичайні потреби дитини в кілька разів. Також представник зазначила, що відповідачка, дитина якої перебуває в закладі з 8 до 17 години, має можливість працевлаштуватися, а допомога її батька доказами не підтверджена, і висловила припущення, що відповідачка може утримувати себе і дитину за рахунок аліментів. На запитання суду, чому зміна сімейного стану вважається такою, що настала після ухвалення заочного рішення, представник пояснила, що суд під час заочного розгляду цієї обставини не дослідив, а на запитання, чому позивач не оскаржив заочне рішення, відповіла, що він «вирішив обрати такий процесуальний шлях і зменшити аліменти обом дітям одночасно в різних судах».

У судових дебатах 06 листопада 2026 року представник позивача зазначила, що зменшення аліментів в однаковій пропорції для обох дітей буде справедливим і не порушить їхніх інтересів, а матері дітей також повинні брати фінансову участь в їх утриманні в рівних частках з батьком. У репліці вона наголосила, що аліменти призначені для базових потреб дитини, а не для приватного закладу чи розваг, і що 1/6 частка в кілька разів перевищуватиме підтверджені чеками потреби дитини.

Пояснення відповідачки у судових засіданнях

У судовому засіданні 20 жовтня 2026 року відповідачка проти позову заперечувала і пояснила, що зниження доходу позивача було тимчасовим, оскільки його відрядили до м. Житомира на полігон, а нині він повернувся до своєї частини, де виплачуються бойові; про це, на її думку, свідчить зростання сум аліментів, що надходять на її рахунок. Відповідаючи на запитання представника позивача, відповідачка пояснила, що вибір приватного закладу з позивачем не погоджувала, оскільки він не підтримує з нею зв`язку, додав її до «чорного списку» і не бажає спілкуватися з дитиною до досягнення нею п`яти років; документальних доказів повернення позивача до виконання бойових завдань вона не має, тому й просила витребувати їх у військовій частині; витрати на дитину покриває за допомогою свого батька, мобілізованого в березні 2026 року; не працює, оскільки сама виховує малолітню дитину, яка часто хворіє, на обліку в центрі зайнятості не перебуває; до вимушеного переїзду працювала і утримувала дитину сама, а виконавчий документ про стягнення аліментів пред`явила до виконання лише після переїзду; з позовом про стягнення додаткових витрат на дитину не зверталася, хоча знає про таке право. На запитання суду відповідачка пояснила, що під час відпустки по догляду за дитиною за неї сплачувався лише єдиний соціальний внесок, згодом її звільнено з військової служби, а допомога як внутрішньо переміщеній особі виплачується лише на дитину. У судових дебатах відповідачка зазначила, що аліменти призначені для забезпечення інтересів дитини, і заперечила проти позову.

У судовому засіданні 06 листопада 2026 року відповідачка пояснила, що дитина відвідує приватний заклад, оскільки в комунальному садочку біля дому, який вони пробували відвідувати, холодно, а дитину там покусала інша дитина, і вона боїться туди ходити; інших комунальних закладів відповідачка не розглядала; у приватному закладі менше дітей, більше уваги до дитини, є світло і тепло під час відключень; на запитання суду відповідачка підтвердила, що це її вибір через кращі умови. Працевлаштуватися вона не може, оскільки перебуває в місті з дитиною сама, а її батько, з яким раніше залишалася дитина, проходить військову службу; житло вона орендує не з власного бажання, а через вимушений переїзд, орендну плату 10 000 грн на місяць вносить її батько, який допомагає їй і коштами; власного доходу вона не має, отримує на дитину допомогу як внутрішньо переміщена особа в розмірі 3 000 грн, а виплату допомоги на неї саму припинено після досягнення дитиною трьох років; надалі вона планує переїхати до міста, де проживають її близькі. Відповідаючи на запитання суду, відповідачка пояснила, що аліменти витрачає на оплату закладу (близько 9 000 грн на місяць разом з харчуванням) та одяг (близько 1 500-2 000 грн на місяць), а інші потреби дитини покриває сама; витрати на харчування вдома і комунальні послуги оцінити не змогла; на запитання, чи достатньо для утримання дитини аліментів, які вона фактично отримує (13 000-14 000 грн), відповіла «так»; про наявність заборгованості їй не відомо. На запитання суду щодо доводу про стан здоров`я позивача відповідачка пояснила, що на час подання письмових пояснень не бачила його медичних документів, а на запитання про те, до якого розміру вважає обґрунтованим зменшення аліментів, послалася на слова юриста, з яким розмовляла, про 1/5 частку і на запитання, чи буде такої суми достатньо для витрат на дитину, відповіла: «Ну, сподіваюсь, що так».

Після дослідження доказів відповідачка додатково пояснила, що не погоджувала відвідування закладу з батьком дитини, оскільки він не підтримує з ними зв`язку і не бажає спілкуватися з дитиною до досягнення нею п`яти років, і що забезпечити себе і дитину на 14 000 грн при орендованому житлі та оплаті приватного закладу неможливо. У судових дебатах 06 листопада 2026 року відповідачка зазначила, що позивачу вистачає коштів і на власне утримання, і на сплату аліментів, він не цікавиться дитиною і не має уявлення, скільки коштує її утримання, а потреби дитини не повинні урізатися; на її думку, позивач «має змогу» все це забезпечувати.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Щодо аліментних зобов`язань позивача

ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , матір`ю якої є ОСОБА_7 , що підтверджується копією актового запису про народження. Судовим наказом Олевського районного суду Житомирської області від 05 травня 2023 року у справі № 287/549/23 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 стягнуто аліменти на утримання доньки ОСОБА_5 у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму та не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, починаючи з 13 березня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття. На підставі цього наказу відкрито виконавче провадження № 72334178.

ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матір`ю якої є відповідачка, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 . Сторони у шлюбі між собою не перебували.

Заочним рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 07 травня 2024 року у справі № 242/659/24 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання доньки ОСОБА_6 у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 17 квітня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття, а також аліменти на утримання ОСОБА_2 у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 17 квітня 2024 року і до досягнення дитиною трирічного віку. Рішення набрало законної сили 07 червня 2024 року, на його підставі видано виконавчий лист, копію якого долучено до позовної заяви, і відкрито виконавче провадження № 79680205. Копію заочного рішення відповідачка додала до відзиву на позовну заяву. Зі змісту цього рішення вбачається, що справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідач (позивач у цій справі) відзиву не подав, а визначаючи розмір аліментів на дитину, суд виходив з того, що відповідач «інших утриманців не має».

Отже, обов`язок позивача утримувати доньку ОСОБА_5 існує з дня її народження, а аліменти на її утримання стягуються з ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто ще до народження доньки ОСОБА_6 і більш як за рік до ухвалення заочного рішення від 07 травня 2024 року.

Стягнення аліментів на утримання відповідачки ОСОБА_2 за заочним рішенням припинилося 14 квітня 2026 року у зв`язку з досягненням дитиною трирічного віку, що сторони не заперечували.

Згідно зі звітами військової частини НОМЕР_1 про здійснені відрахування та виплати за період з 01 січня по 30 червня 2026 року з грошового забезпечення позивача утримуються аліменти за двома виконавчими провадженнями - № 72334178 і № 79680205. За ВП № 79680205 на утримання доньки ОСОБА_6 з грошового забезпечення позивача утримано: у січні 2026 року - 28 423,66 грн, у лютому - 24 489,13 грн, у березні - 32 493,92 грн, у квітні - 30 063,69 грн (з основного грошового забезпечення та додаткової винагороди), у травні - 7 381,51 грн, у червні - 7 478,79 грн (лише з основного грошового забезпечення). Заборгованість зі сплати аліментів на утримання доньки ОСОБА_6 (ВП № 79680205) станом на 01 січня 2026 року становила 48 402,76 грн, станом на 30 червня 2026 року - 42 815,45 грн; на утримання доньки ОСОБА_5 (ВП № 72334178) - відповідно 12 814,99 грн і 5 697,40 грн.

Судового наказу Сокальського районного суду Львівської області від 02 лютого 2024 року у справі № 454/412/24, зазначеного в переліку додатків до позовної заяви, до матеріалів справи не додано.

Щодо військової служби і доходів позивача

Позивач проходить військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно до відомостей з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) від 30 вересня 2026 року сума доходу позивача, з якої сплачено страхові внески, у квітні-червні 2024 року, тобто на час ухвалення заочного рішення, становила 120 000 грн щомісяця, за 2024 рік - 1 369 314,67 грн, за 2025 рік - 1 295 729,94 грн, у січні-квітні 2026 року - від 113 763,60 до 129 705,00 грн щомісяця, у травні 2026 року - 29 975,70 грн, у червні 2026 року - 30 370,71 грн, у липні 2026 року - 43 841,44 грн, у серпні 2026 року - 65 991,98 грн. Згідно зі звітом військової частини за січень-червень 2026 року додаткова винагорода виплачувалася позивачу за попередній місяць, востаннє - у квітні 2026 року за березень 2026 року; з травня 2026 року до червня 2026 року виплачувалося лише основне грошове забезпечення.

Відповідно до посвідчення про відрядження від 28 березня 2026 року № 1788 головний сержант ОСОБА_1 , командир 2 десантно-штурмового взводу, з 29 березня 2026 року відряджений до м. Житомира; строк відрядження в посвідченні не зазначено. Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 21 липня 2026 року № 208 (по стройовій частині) молодший лейтенант ОСОБА_1 , командир 2 десантно-штурмового взводу 3 десантно-штурмової роти 1 десантно-штурмового батальйону, на підставі посвідчення про відрядження від 20 липня 2026 року № 3470 з 21 липня 2026 року прибув з пункту постійної дислокації (м. Житомир) до пункту тимчасової дислокації в складі сил і засобів здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації.

Відповідно до квитанцій АТ «Ощадбанк» на рахунок відповідачки за виконавчим провадженням № 79680205 надійшли аліменти: 29 червня 2026 року - 7 478,79 грн, 04 серпня 2026 року - 10 830,37 грн, 31 серпня 2026 року - 16 458,80 грн, 01 жовтня 2026 року - 14 085,01 грн.

Довідок про грошове забезпечення позивача за вересень-жовтень 2026 року матеріали справи не містять. Згідно з випискою з банківського рахунку позивача за період з 01 по 22 жовтня 2026 року на рахунок надійшло 18 594,09 грн, з них від військової частини НОМЕР_1 15 жовтня 2026 року - 15 094,09 грн і переказ від фізичної особи - 3 500 грн. Ця виписка відображає лише кошти, зараховані на рахунок у цей період, і не містить відомостей про розмір нарахованого позивачу грошового забезпечення та здійснені з нього утримання. Залишок коштів на рахунку становив 101 074,99 грн на початок періоду і 77 273,49 грн на його кінець; кредитний ліміт за рахунком становить 0,00 грн, заборгованості немає. Доказів наявності у позивача нерухомого майна, транспортних засобів чи інших джерел доходу, крім грошового забезпечення, суду не надано.

Щодо стану здоров`я позивача

Згідно з розшифровкою дослідження - МРТ поперекового відділу хребта від 01 жовтня 2026 року у позивача виявлено МР-ознаки дегенеративно-дистрофічних змін хребта (розповсюдженого остеохондрозу, спондильозу, спондилоартрозу), протрузії міжхребцевих дисків L4-L5, L5-S1, рекомендовано консультацію невролога. У документі зазначено, що розшифровка дослідження не є діагнозом. Згідно з випискою з банківського рахунку позивача за 01-22 жовтня 2026 року єдиною витратою на медичні послуги за цей період є оплата 01 жовтня 2026 року 2 200 грн медичному центру, що за датою збігається з датою МРТ; інших витрат на лікування виписка не містить. Інших медичних документів, відомостей про призначене лікування та його вартість, тимчасову непрацездатність, висновки військово-лікарської комісії щодо придатності до служби суду не надано.

Щодо сімейного стану позивача

Рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 23 квітня 2026 року у справі № 287/2481/24 шлюб між позивачем і ОСОБА_7 розірвано; у цьому рішенні зазначено, що сторони проживають окремо і спільного господарства не ведуть. Відомостей про інших осіб, щодо яких у позивача існують аліментні зобов`язання за рішенням суду, матеріали справи не містять. У провадженні Олевського районного суду Житомирської області перебуває справа № 287/582/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_7 про зміну розміру аліментів на утримання доньки ОСОБА_5 , рішення в якій не ухвалено.

Щодо дитини, її потреб і матеріального становища відповідачки

Відповідачка та дитина є внутрішньо переміщеними особами з м. Селидове Донецької області, що підтверджується довідками про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб від 21 січня 2026 року. Дитина проживає з матір`ю. Відповідно до договору оренди від 10 травня 2026 року відповідачка орендує житло в м. Олександрії з орендною платою 10 000 грн на місяць; до цього за договором оренди від 05 квітня 2025 року вона орендувала будинок у м. Тернівці Дніпропетровської області з орендною платою 16 000 грн на місяць. За заявою відповідачки від 26 серпня 2024 року про виплату компенсації за пошкоджену квартиру в м. Селидове Донецької області їй відмовлено з підстави розташування об`єкта на території активних бойових дій або тимчасово окупованій території.

З 03 серпня 2026 року дитина відвідує приватний заклад «Академія розвитку дитини «Вундеркінд» (ФОП ОСОБА_8 ); щомісячна оплата абонемента становить 6 000 грн, харчування - 110 грн за день, що підтверджується довідками закладу та квитанціями про оплату від 05 серпня, 22 вересня та 22 жовтня 2026 року.

Відповідачка також надала квитанції про придбання одягу для дитини на суми 2 240 грн (23 серпня 2026 року), 1 774 грн (12 вересня 2026 року) і 1 410 грн (03 жовтня 2026 року), дитячого ліжка на суму 5 381,50 грн (07 жовтня 2026 року), лікарських засобів для лікування дитини на суму 2 150 грн (31 липня 2026 року). Відповідно до листка поточних спостережень (форма № 112/о) 31 липня 2026 року дитину оглянуто лікарем у зв`язку з хворобою, що почалася 29 липня 2026 року (кашель, нежить, підвищення температури тіла), і призначено лікування. Згідно з консультацією лікаря-педіатра медичного закладу «ВІДАКЛІНІК» у м. Олександрії від 05 серпня 2026 року дитині встановлено діагноз «гострий бронхіт, період одужання» і призначено лікування; згідно з довідкою лікаря цього закладу від 05 серпня 2026 року дитина за станом здоров`я потребує санаторно-курортного лікування (діагноз: гострий бронхіт, період одужання; функціонуюче відкрите овальне вікно). Інших медичних документів щодо стану здоров`я дитини суду не надано.

Відповідачка 17 березня 2026 року звільнена з військової служби, на час розгляду справи не працює. За відомостями форми ОК-5 від 06 серпня 2026 року у березні 2026 року їй нараховано 67 419,89 грн військовою частиною НОМЕР_3 , а з травня 2026 року відомостей про її доходи немає. Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків від 06 серпня 2026 року у 2025 році відповідачка отримувала соціальні виплати з відповідних бюджетів у сумі 5 860 грн на місяць, у січні-березні 2026 року - 860 грн на місяць. Відповідачка пояснила, що отримує допомогу внутрішньо переміщеним особам лише на дитину в сумі близько 3 000 грн на місяць, а також матеріальну допомогу від свого батька; причинами відсутності роботи назвала неможливість залишити дитину з іншими особами під час її хвороби та графік роботи дошкільного закладу.

Зі змісту заочного рішення від 07 травня 2024 року вбачається, що на час його ухвалення дитина проживала з матір`ю та перебувала на її утриманні. Після цього дитина разом із матір`ю вимушено залишила місце проживання у зв`язку з бойовими діями, змінила два місця проживання і проживає в орендованому житлі; вік дитини на час розгляду справи - три роки шість місяців.

Норми права, які застосував суд

Відповідно до п. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. За п. 1, 2 ст. 27 цієї Конвенції держави визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини; батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з ч. 2 ст. 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Відповідно до ч. 1 ст. 52 Конституції України діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку; батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ч. 7, 8 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, встановлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

За ч. 1, 2 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою; розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини; той із батьків, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

За ч. 1 ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків, разом з яким проживає дитина.

Згідно з ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі грошових коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Відповідно до ч. 2 цієї статті розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини; мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку; мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

За ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» з 01 січня 2026 року прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років становить 2 817 грн.

Згідно зі ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом (ч. 1). Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття (ч. 2). Той із батьків, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину (ч. 5).

За ч. 1 ст. 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За ч. 3 ст. 12, ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. За ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві; якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. За ч. 6 ст. 263 ЦПК України, якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам ст. 206 ЦПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Мотивована оцінка і висновки суду

За змістом ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений рішенням суду, не є незмінним, однак може бути зменшений за позовом платника лише за наявності доведених у судовому порядку підстав: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення здоров`я або в інших випадках, передбачених законом. Верховний Суд у постанові від 13 січня 2025 року у справі № 948/2166/23 (провадження № 61-13666св24), розглядаючи питання про право на апеляційне оскарження рішення про стягнення аліментів особою, яка не брала участі у справі, зазначив: «…підставою для зміни розміру аліментів є обставини, які настали (виникли) після призначення аліментів, тобто ті обставини, які не існували на час вирішення спору про стягнення аліментів. Судове рішення про стягнення аліментів не породжує нового зобов`язання платника аліментів, а лише підтверджує існуюче у разі виникнення спору».

Тягар доказування таких обставин за ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України покладається на позивача. При цьому підлягає доведенню не лише сам факт зміни обставин, а й те, що ця зміна впливає на здатність платника сплачувати аліменти у визначеному розмірі та робить цей розмір таким, що не відповідає критеріям ст. 182 СК України. Якщо позивач не довів підстав позову про зменшення розміру аліментів, то йому у позові слід відмовити (постанова Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 565/2071/19, провадження № 61-9460св20).

Позивач обґрунтовує свої вимоги чотирма групами доводів: перевищенням сукупним розміром аліментів на двох дітей визначеного ст. 183 СК України розміру; зміною сімейного стану; зміною матеріального стану; погіршенням стану здоров`я. Також сторони навели суперечливі доводи щодо потреб дитини, а відповідачка в судовому засіданні висловилася щодо можливості зменшення аліментів до 1/5 частки. Суд оцінює кожен з цих доводів окремо, а потім - у сукупності.

Застосовуючи закон, суд враховує висновки Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України). Посилання на постанови апеляційних судів, наведені в цьому рішенні, не є застосуванням обов`язкових висновків, а лише свідчать про сталість та єдність судової практики у подібних правовідносинах, що є складовою правової визначеності.

Щодо доводу про перевищення «межі» аліментів на двох дітей (ст. 183 СК України)

Позивач у позовній заяві наводить ч. 1 ст. 183 СК України в такій редакції: «…суд виходить з того, що той з батьків… повинен брати участь у змісті дитини у такому розмірі: на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини…». Такий текст не відповідає чинній редакції цієї норми, за якою частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, «визначається судом», з урахуванням обставин, передбачених ст. 182 СК України.

Розміри 1/4, 1/3 та 1/2 заробітку (доходу) закріплені у ч. 5 ст. 183 СК України, яка регулює видачу судового наказу, тобто стягнення аліментів у наказному провадженні без дослідження обставин, передбачених ст. 182 СК України. Ч. 2 ст. 183 СК України передбачає визначення єдиної частки доходу на утримання двох і більше дітей лише тоді, коли аліменти на них стягуються одним рішенням. Жодна з цих норм не встановлює граничного сукупного розміру аліментів, що стягуються з одного платника на різних дітей за різними судовими рішеннями.

Верховний Суд у постанові від 08 жовтня 2024 року у справі № 642/6384/21 (провадження № 61-2369св24), переглядаючи за нововиявленими обставинами судовий наказ про стягнення аліментів, вказав, що «…чинне законодавство не містить обмежень щодо стягнення на двох дітей за різними судовими рішеннями по 1/4 частині заробітку на кожну дитину», пославшись на постанову Верховного Суду від 21 грудня 2021 року у справі № 492/990/20 (провадження № 61-9338ск21), в якій зазначено, що «чинне законодавство не містить обмежень щодо стягнення на двох дітей половини заробітку (доходу)». У постанові від 07 червня 2024 року у справі № 562/3422/23 (провадження № 61-2463св24) Верховний Суд погодився з відхиленням доводу про те, що стягнення аліментів на двох дітей по 1/4 частині на кожну «є перевищенням передбаченого законом розміру»; при цьому Верховний Суд навів ч. 3 ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження», за якою загальний розмір відрахувань із заробітної плати на утримання неповнолітніх дітей не може перевищувати 70 відсотків заробітної плати.

Суд враховує, що розміри, визначені ч. 5 ст. 183 СК України, у судовій практиці нерідко слугують орієнтиром і в позовному провадженні. Проте орієнтир для визначення розміру аліментів не є імперативною межею, перевищення якої саме по собі є підставою для зменшення аліментів. Стаття 192 СК України пов`язує зміну розміру аліментів із зміною обставин, а не з тим, чи збігається сукупний розмір аліментів з певним арифметичним орієнтиром. До того ж сукупний розмір аліментів на двох дітей у 1/2 доходу позивача існував уже з моменту ухвалення заочного рішення від 07 травня 2024 року і після цього не змінювався. Отже, ця обставина не є зміною обставин у розумінні ст. 192 СК України, а довід представника позивача про те, що це є «самостійною підставою для задоволення позову, яка не залежить від абсолютного розміру доходу позивача», не ґрунтується на законі. По суті цей довід є запереченням правильності заочного рішення, про що йдеться нижче.

Висновок про те, що сукупний відсоток аліментів сам по собі не є підставою для їх зменшення, є сталим і в практиці апеляційних судів. Так, наприклад у постанові Сумського апеляційного суду від 02 липня 2026 року у справі № 576/361/26 зазначено: «Законодавство пов`язує можливість зміни раніше визначеного розміру аліментів не із досягненням певного сукупного відсотка від доходу платника, а виключно з наявністю підстав, передбачених статтею 192 СК України».

Щодо зміни сімейного стану

Зміну свого сімейного стану позивач вбачає в тому, що заочне рішення від 07 травня 2024 року не врахувало його обов`язку утримувати доньку ОСОБА_5 . Проте цей обов`язок існує з народження ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 , а аліменти на її утримання стягуються з ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто ще до народження ОСОБА_6 і більш як за рік до ухвалення рішення, розмір аліментів за яким позивач просить зменшити. Після 07 травня 2024 року нових утриманців у позивача не з`явилося, а його аліментні зобов`язання, навпаки, зменшилися: з 14 квітня 2026 року припинено стягнення аліментів на утримання відповідачки у розмірі 1/6 частини доходу у зв`язку з досягненням дитиною ОСОБА_6 трирічного віку.

Отже, позивач посилається не на зміну свого сімейного стану, а на те, що суд при визначенні розміру аліментів не врахував обставину, яка існувала на той час (п. 3 ч. 1 ст. 182 СК України). Такий довід стосується законності та обґрунтованості самого заочного рішення. Для захисту відповідача, який не брав участі у справі та має докази, що мають істотне значення для її правильного вирішення, закон передбачає перегляд заочного рішення судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, з можливістю поновлення строку з поважних причин, а в разі залишення такої заяви без задоволення - оскарження заочного рішення в загальному порядку (ст. 284, 287, 288 ЦПК України). Про заочне рішення позивачу було відомо щонайменше з часу відкриття на його підставі виконавчого провадження № 79680205 (постанова від 26 листопада 2025 року, копію якої він сам додав до позовної заяви), а в позові він посилається на те, що суд не врахував наявності доньки ОСОБА_5 , «оскільки справа розглядалася заочно», тобто наводить саме ту обставину, на яку відповідач може послатися в заяві про перегляд заочного рішення як на обставину, що має істотне значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 288 ЦПК України). Цими засобами позивач не скористався; за поясненням його представника, він «вирішив обрати такий процесуальний шлях». Позов за ст. 192 СК України не призначений для перевірки правильності рішення, яким визначено розмір аліментів, і не замінює цих процесуальних засобів: він дозволяє врахувати обставини, які настали після цього рішення.

Такий висновок відповідає висновкам Верховного Суду. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 09 грудня 2024 року у справі № 404/7235/22 (провадження № 61-1972сво24) зазначила, що «за змістом положень статті 192 СК України підставою для зміни розміру аліментів є обставини, які настали (виникли) після призначення аліментів, тобто ті обставини, які не існували на час вирішення спору про стягнення аліментів», а суд при визначенні розміру аліментів на дітей «зобов`язаний в силу положень статті 182 СК України враховувати наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, баби/діда, прабаби/прадіда і такі обставини не є підставою для зменшення розміру раніше призначених аліментів». У постанові від 07 червня 2024 року у справі № 562/3422/23 (провадження № 61-2463св24) Верховний Суд залишив без змін рішення про відмову у зменшенні аліментів, стягнутих судовим наказом. Платник посилався на наявність іншої дитини, але вона вже була на час видачі наказу, тому Верховний Суд зазначив, що така обставина «не є такою, що виникла після призначення цих аліментів, оскільки вона виникла раніше, ніж суд призначив аліменти». Представник позивача вважає цю постанову незастосовною, оскільки в тій справі, на її думку, інше аліментне зобов`язання враховувалося при визначенні розміру аліментів, а в цій - ні. Суд з цим не погоджується. Судовий наказ видається без дослідження обставин, передбачених ст. 182 СК України, тож і в тій справі інша дитина платника при визначенні розміру аліментів не враховувалася. Вирішальним для Верховного Суду було не те, чи враховувалася інша дитина, а те, що ця обставина існувала ще до призначення аліментів. Так само є і в цій справі.

Суд враховує також постанову Верховного Суду від 30 червня 2026 року у справі № 164/549/23 (провадження № 61-3366св24), у якій Верховний Суд погодився з постановою апеляційного суду про зменшення аліментів, стягнутих судовим наказом, з 1/4 до 1/6 частки доходу. Апеляційний суд у тій справі зазначив, зокрема, що на утриманні платника перебуває неповнолітня дитина від першого шлюбу «і ця обставина не бралася до уваги судом під час видання наказу про стягнення аліментів, що дає йому право на звернення з позовом до суду про зменшення розміру аліментів». Проте обставини тієї справи не є подібними. Право боржника звернутися з позовом про зменшення аліментів, стягнутих судовим наказом, прямо передбачене ч. 7 ст. 170 ЦПК України, оскільки наказне провадження не є змагальним, а судовий наказ про стягнення аліментів не може бути скасований за заявою боржника (ч. 1 ст. 170 ЦПК України). Аліменти на утримання ОСОБА_6 стягнуто заочним рішенням, ухваленим у позовному провадженні, щодо якого закон надає відповідачу спеціальні засоби захисту. Крім того, у справі № 164/549/23 апеляційний суд, з яким погодився Верховний Суд, виходив з доведеного належними доказами погіршення стану здоров`я платника внаслідок поранення (встановлення III групи інвалідності, втрати 60 % працездатності, витрат на лікування і реабілітацію) та хвороби його матері пенсійного віку. У справі, що розглядається, таких обставин не встановлено.

Постанови Верховного Суду, на які посилається позивач на обґрунтування того, що зміна сімейного стану є самостійною підставою для зменшення аліментів, ухвалені за інших фактичних обставин. У кожній з них аліменти було зменшено до 1/6 частки, проте інша дитина народилася вже після ухвалення рішення, яким уперше було визначено розмір аліментів на старшу дитину. У справі № 567/1462/23 (постанова від 08 січня 2025 року) аліменти було визначено рішенням від 13 грудня 2012 року, а шлюб платник уклав у 2019 році, після чого народився син; у справі № 727/1599/22 (постанова від 14 грудня 2022 року) аліменти визначено рішенням 2015 року, а донька від другого шлюбу народилася пізніше (Верховний Суд змінив рішення судів попередніх інстанцій, які зменшили аліменти до 1/8); у справі № 682/2454/22 (постанова від 10 жовтня 2023 року) аліменти на старшу дитину визначено рішенням від 29 травня 2009 року, а інша дитина народилася у шлюбі, укладеному 23 вересня 2010 року; апеляційний суд зменшив до 1/6 аліменти на обох дітей, виходячи також із погіршення матеріального стану і здоров`я платника, з чим погодився Верховний Суд; у справі № 691/926/20 (постанова від 21 липня 2021 року) аліменти визначено рішенням від 12 вересня 2013 року, а шлюб, у якому народилися двоє дітей, платник уклав 04 жовтня 2014 року. У справі, що розглядається, такої послідовності немає. Водночас у постанові у справі № 691/926/20 Верховний Суд зазначив: «Діти, народжені в різних шлюбах від різних матерів, мають абсолютно рівні права на матеріальну допомогу». Цей принцип у справі, що розглядається, дотримано: на утримання кожної з доньок з позивача стягуються аліменти в однаковому розмірі - 1/4 частки заробітку (доходу).

Розірвання шлюбу позивача з ОСОБА_7 рішенням від 23 квітня 2026 року не збільшило його обов`язків і не заявлялося позивачем як підстава позову. Надання позивачем допомоги своїй матері доказами не підтверджене, а п. 3 ч. 1 ст. 182 СК України вимагає врахування лише непрацездатних батьків платника; доказів непрацездатності матері позивача та її потреби в допомозі не надано.

Верховний Суд, визнаючи зміну сімейного стану платника самостійною підставою для зміни розміру аліментів, водночас неодноразово зазначав, що вона не є безумовною підставою для їх зменшення: наявність у платника іншої дитини без доведення погіршення його майнового стану такою підставою не є (постанови від 16 вересня 2020 року у справі № 565/2071/19, від 28 травня 2021 року у справі № 715/2073/20, від 30 серпня 2021 року у справі № 301/2160/20; щодо інших утриманців платника - від 09 вересня 2021 року у справі № 554/3355/20). Апеляційні суди, застосовуючи цей висновок, також послідовно виходять з того, що обов`язок щодо іншої дитини, який існував на час визначення розміру аліментів, не є зміною сімейного стану у розумінні ст. 192 СК України, а виникнення обов`язку щодо іншої дитини після ухвалення рішення про стягнення аліментів без доведення погіршення майнового стану платника не є безумовною підставою для зменшення їх розміру. Зокрема:

у постанові Кропивницького апеляційного суду від 09 вересня 2026 року у справі № 705/756/26, якою скасовано рішення про зменшення аліментів з 1/4 до 1/6 частки, зазначено, що «…відповідні аліментні зобов`язання існували ще до видачі судового наказу…, а отже не свідчать про подальшу зміну сімейного чи матеріального стану позивача»;

у постанові Кропивницького апеляційного суду від 29 квітня 2025 року у справі № 386/1593/24 вказано, що «стягнення з нього аліментів на другу дитину, яку він і так був зобов`язаний утримувати від її народження, не являється зміною сімейного стану у розумінні ст. 192 СК України»;

у постанові Кропивницького апеляційного суду від 18 жовтня 2024 року у справі № 402/144/24 зазначено, що «наявність другої дитини, яка до того ж народилася до ухвалення судового рішення про стягнення з позивача аліментів…, не є безумовною підставою для зменшення їх розміру»;

у постанові Сумського апеляційного суду від 27 жовтня 2026 року у справі № 585/1440/26 (позивач-військовослужбовець) зазначено: «…на час визначення розміру аліментів на доньку позивач уже мав аліментні зобов`язання щодо сина. За таких обставин сама наявність у нього обов`язку утримувати двох дітей не свідчить про виникнення нової зміни сімейного стану… та не зумовлює автоматичного зменшення аліментів»;

у постанові Одеського апеляційного суду від 26 жовтня 2026 року у справі № 493/44/26 вказано, що зміна сімейного стану платника «не є безумовною та автоматичною підставою для зменшення розміру аліментів на утримання дитини, народженої в інших відносинах, оскільки ключовим є не сам факт зміни сімейного стану, а доведеність того, що… сукупний дохід платника аліментів не дозволяє забезпечити належний рівень життя для нього та всіх його утриманців»;

у постанові Вінницького апеляційного суду від 07 серпня 2026 року у справі № 127/36330/25 зазначено, що зміна сімейного стану платника «не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів без доведення погіршення його майнового стану».

З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що зміни сімейного стану позивача після ухвалення заочного рішення від 07 травня 2024 року не відбулося.

Щодо зміни матеріального стану

Суд вважає встановленим, що у травні-червні 2026 року дохід позивача значно зменшився порівняно з доходом на час ухвалення заочного рішення: з не менш ніж 120 000 грн до близько 30 000 грн на місяць. Однак для застосування ст. 192 СК України значення має не будь-яке коливання доходу, а така зміна матеріального стану платника, внаслідок якої визначений рішенням розмір аліментів перестає відповідати його можливостям. Оцінюючи це питання, суд враховує такі обставини.

По-перше, найнижчий дохід позивача припадає на період, коли він за посвідченням від 28 березня 2026 року № 1788 перебував у м. Житомирі, в пункті постійної дислокації, і додаткових винагород не отримував; з 21 липня 2026 року позивач прибув з пункту постійної дислокації до пункту тимчасової дислокації, що підтверджується поданим ним же витягом із наказу № 208, а за поясненнями його представника - періодично залучається до виконання бойових завдань. Відтак його дохід почав відновлюватися: у липні 2026 року - 43 841,44 грн, у серпні 2026 року - 65 991,98 грн, а сума аліментів, зарахованих 01 жовтня 2026 року (14 085,01 грн), орієнтовно відповідає доходу близько 56 340 грн. Представник позивача сама пояснила це зростання частковим відновленням додаткових виплат і характеризувала дохід позивача як «мінливий», залежний від умов служби. Доказів того, що зниження доходу має стійкий характер, позивач не надав: відомостей про грошове забезпечення за вересень-жовтень 2026 року немає, а наведене представником пояснення про те, що військова частина формує такі відомості поквартально, цієї прогалини не усуває. Тягар доведення зміни матеріального стану лежить на позивачеві (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України), а збирання доказів не є обов`язком суду (ч. 2 ст. 13 ЦПК України). Крім того, пояснення про квартальну звітність військової частини не стосується відомостей з реєстру застрахованих осіб: довідка форми ОК-5 від 30 вересня 2026 року, яку позивач надав сам, містить відомості про його дохід за кожен місяць по серпень 2026 року включно, проте оновленої довідки цієї форми позивач не подав. Висловлене в письмових поясненнях прохання витребувати відомості з військової частини «за необхідності» представник у судовому засіданні 06 листопада 2026 року не підтримала, клопотання про витребування доказів не заявила і зазначила, що «всі необхідні докази стосовно його доходу були надані». На питання суду про зміну службового становища та посадового окладу позивача (у витягу з наказу від 21 липня 2026 року № 208 його зазначено молодшим лейтенантом, у посвідченні від 28 березня 2026 року № 1788 - головним сержантом) представник конкретної відповіді не надала. До того ж такі відомості не змінили б висновку суду, оскільки при стягненні аліментів у частці від доходу зниження доходу саме по собі пропорційно зменшує розмір платежів, про що йдеться нижче. Непевність майбутніх додаткових виплат військовослужбовця сама по собі є припущенням, на якому не може ґрунтуватися рішення суду (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

По-друге, аліменти на утримання дитини стягуються з позивача у частці від доходу, а не у твердій грошовій сумі. Тому зниження доходу позивача автоматично та пропорційно зменшує суму аліментів, і тягар сплати аліментів у відносному вираженні залишається незмінним. Це підтверджується дослідженими доказами: згідно зі звітом військової частини НОМЕР_1 про здійснені відрахування за виконавчим провадженням № 79680205 у січні-квітні 2026 року, коли позивач отримував додаткову винагороду, з його доходу на утримання дитини утримувалося від 24 489,13 до 32 493,92 грн на місяць, а у травні та червні 2026 року, коли виплачувалося лише основне грошове забезпечення, - відповідно 7 381,51 грн і 7 478,79 грн. Зменшення ж самої частки призвело б до постійного зменшення утримання дитини незалежно від відновлення доходу платника.

Верховний Суд у постанові від 28 травня 2026 року у справі № 752/8646/25 (провадження № 61-766св25), розглядаючи спір за позовом військовослужбовця про зміну способу стягнення аліментів, звільнення від сплати заборгованості та зменшення її розміру, зазначив: «Доводи касаційної скарги про те, що грошове забезпечення військовослужбовців в умовах воєнного стану має особливий характер, а бойові виплати… не є постійним та регулярним джерелом доходу, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень… Крім того, судовим наказом… стягнуто аліменти… у частці від доходу, а не у твердій грошовій сумі, тому у разі зменшення доходів позивача відбувається пропорційне зменшення розміру аліментів».

По-третє, позивач не довів, що після сплати аліментів у визначеному розмірі у нього не залишається коштів, достатніх для власного утримання. Представник позивача в судовому засіданні прямо зазначила, що сторона позивача не стверджує, що йому не вистачає залишку коштів на особисті потреби. За випискою, поданою самим позивачем, на його рахунку у жовтні 2026 року перебували кошти в сумі від 77 273,49 до 101 074,99 грн за відсутності кредитного ліміту та заборгованості, тож припущення представника про те, що це можуть бути кредитні кошти, спростовується цим же документом. Наявність у платника грошових коштів суд враховує відповідно до п. 3-1 ч. 1 ст. 182 СК України. Доказів необхідних витрат позивача, які б не покривалися його доходом після сплати аліментів, суду не надано.

По-четверте, після ухвалення заочного рішення загальне аліментне навантаження на позивача не збільшилося, а зменшилося: з 14 квітня 2026 року з нього утримується не 2/3 доходу (1/4 + 1/4 + 1/6), як це було на час подання позову, а 1/2 доходу. Тому довід позову про те, що після всіх утримань позивачу залишається лише 33,34 % доходу, на час ухвалення рішення втратив актуальність.

По-п`яте, твердження позивача про заборгованість зі сплати аліментів суперечливі та не свідчать про неможливість сплачувати аліменти у визначеному розмірі. У позові зазначено, що заборгованості відсутні, у клопотаннях від 07 липня та 09 жовтня 2026 року - що заборгованість виникла через зменшення доходів і «постійно збільшується», а в судовому засіданні 06 листопада 2026 року представник знову пояснила, що заборгованості немає. Натомість за звітом військової частини заборгованість за виконавчим провадженням № 79680205 існувала вже на 01 січня 2026 року, тобто до зниження доходу, і протягом першого півріччя 2026 року зменшилася з 48 402,76 грн до 42 815,45 грн, а за виконавчим провадженням № 72334178 - з 12 814,99 грн до 5 697,40 грн. Сама відповідачка в судовому засіданні 06 листопада 2026 року на запитання суду пояснила, що про наявність заборгованості зі сплати аліментів на утримання ОСОБА_6 їй не відомо.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивач не довів стійкої зміни свого матеріального стану, яка б унеможливлювала сплату аліментів у розмірі 1/4 частини доходу. За висновком Верховного Суду, зменшення аліментів «без підтвердження погіршення матеріального стану позивача не сприятиме належному забезпеченню» дитини та суперечитиме її інтересам (постанова від 09 серпня 2018 року у справі № 640/10064/16-ц; подібний за змістом висновок викладено в постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 565/2071/19). У постанові від 07 червня 2024 року у справі № 562/3422/23 Верховний Суд погодився з відмовою у зменшенні аліментів, оскільки «у позивача не відбулося суттєвих змін у матеріальному стані або у стані його здоров`я, через що він не має змоги виплачувати аліменти у визначеному розмірі».

Сталість такого підходу підтверджується і практикою апеляційних судів, зокрема у справах за участю військовослужбовців:

у постанові Вінницького апеляційного суду від 07 серпня 2026 року у справі № 127/36330/25 зазначено: «Стягнення аліментів у частці від доходу (1/4) за своєю правовою природою автоматично враховує зміни майнового стану: при зменшенні доходу позивача пропорційно зменшується і сума аліментів у грошовому вираженні…»;

у постанові Житомирського апеляційного суду від 23 жовтня 2026 року у справі № 278/5027/25 вказано, що визначення аліментів у частці від доходу «забезпечує залежність їх фактичного розміру від величини отримуваного позивачем доходу. Зміна розміру відповідного доходу за загальним правилом впливає на фактичну суму аліментних відрахувань»;

у постанові Кропивницького апеляційного суду від 09 вересня 2026 року у справі № 705/756/26 відмову у зменшенні аліментів мотивовано відсутністю доказів такого погіршення матеріального стану платника, «яке б унеможливлювало сплату аліментів у раніше визначеному розмірі»;

у постанові Сумського апеляційного суду від 20 жовтня 2026 року у справі № 588/943/26 про стягнення аліментів на утримання дружини доводи військовослужбовця про невизначеність можливості отримувати грошове забезпечення в тому розмірі, який був під час його перебування на бойовій позиції, оцінено як такі, що «мають характер припущень».

Щодо погіршення стану здоров`я позивача

На погіршення стану здоров`я позивача як на самостійну підставу для зменшення аліментів його представник послалася лише в письмових поясненнях від 28 жовтня 2026 року, поданих після поновлення судового розгляду. Ухвалою про поновлення судового розгляду суд, зважаючи на те, що серед обставин, які враховуються при визначенні розміру аліментів, закон називає стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів (п. 2 ч. 1 ст. 182 СК України), запропонував позивачу пояснити, які необхідні витрати та потреби він має і чому доходу, що залишається після сплати аліментів, для їх задоволення недостатньо, а також які обставини, що настали після ухвалення заочного рішення, він вважає зміною свого матеріального стану; відтак витрати позивача, пов`язані зі станом його здоров`я, та їхній вплив на його матеріальне становище входять до кола обставин, які суд мав з`ясувати. Письмові пояснення з цими доводами та доданими доказами було надіслано відповідачці, яка ознайомилася з ними, не заперечувала проти їх прийняття і мала можливість надати свої заперечення. Таким чином забезпечено принцип рівності сторін та змагальності процесу. За таких обставин суд оцінює цей довід по суті, оскільки відмова в його розгляді з формальних міркувань (через відсутність цієї підстави позову на час звернення до суду і завершення підготовчого провадження) була б надмірним формалізмом і не сприяла б остаточному вирішенню спору.

Погіршення здоров`я платника є підставою для зменшення аліментів тоді, коли воно впливає на його здатність сплачувати аліменти у визначеному розмірі: спричиняє втрату або обмеження працездатності, зменшення доходу або необхідність значних витрат на лікування. У справі, що розглядається, таких обставин не встановлено. Розшифровка МРТ від 01 жовтня 2026 року, як зазначено в ній самій, не є діагнозом; відомостей про призначене лікування, тимчасову непрацездатність чи зміну придатності до військової служби немає; позивач продовжує проходити службу на посаді командира десантно-штурмового взводу та залучається до виконання бойових завдань, а єдиною витратою, пов`язаною зі станом здоров`я, за поясненням його представника, є оплата самого дослідження; згідно з випискою з банківського рахунку позивача 01 жовтня 2026 року, у день проведення МРТ, медичному центру сплачено 2 200 грн.

Такий підхід відповідає сталій практиці апеляційних судів. Кропивницький апеляційний суд у постанові від 22 квітня 2026 року у справі № 398/6921/25, погодившись із висновком суду першої інстанції, зазначив, що погіршення здоров`я «згідно зі ст. 192, 182 СК України не може бути єдиною підставою для зменшення аліментів. Для цього позивач має довести, що погіршення його здоров`я призвело до фінансової неспроможності продовжувати сплачувати аліменти у раніше визначеному розмірі». У постанові Полтавського апеляційного суду від 27 жовтня 2026 року у справі № 539/2221/25 відхилено посилання на медичні документи, які «не містять відомостей про втрату чи обмеження працездатності, встановленні інвалідності чи необхідності систематичного дороговартісного лікування, яке б суттєво вплинуло на його матеріальний стан».

Отже, погіршення стану здоров`я позивача в тому сенсі, який має значення для застосування ст. 192 СК України, не доведено.

Щодо потреб дитини та доводу про додаткові витрати (ст. 185 СК України)

Хоча наявність підстав для зменшення аліментів залежить передусім від зміни становища платника, обидві сторони навели доводи щодо потреб дитини, а суд за п. 1 ч. 1 та ч. 2 ст. 182 СК України зобов`язаний перевірити, чи залишатиметься розмір аліментів необхідним та достатнім для гармонійного розвитку дитини в разі задоволення позову.

Представник позивача вважає, що оплата приватного дошкільного закладу, оренда житла та лікування дитини є додатковими витратами за ст. 185 СК України, які не повинні враховуватися при оцінці розміру аліментів, а звичайні потреби дитини становлять близько 4 000 грн на місяць. Суд з цим не погоджується.

За змістом ч. 1 ст. 185 СК України додатковими є витрати на дитину, викликані особливими обставинами - розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо. Житло, комунальні послуги, харчування (у тому числі в дошкільному закладі), одяг, засоби гігієни та звичайні медичні потреби до таких особливих обставин не належать і є звичайними потребами дитини, які забезпечуються аліментами. Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2026 року у справі № 756/6285/25 (провадження № 61-5931св26) зазначив, що, «вирішуючи питання про визначення розміру аліментів, судам необхідно враховувати не лише витрати на забезпечення базових потреб дитини, зокрема, належного харчування та придбання необхідних побутових речей для дитини відповідного віку, а й такі, як забезпечення належного та необхідного медичного обслуговування, в тому числі й зумовленого наявністю у дитини певних захворювань; отримання дитиною освіти та її розвиток…». Скасовуючи в тій справі постанову апеляційного суду, який зменшив розмір аліментів, Верховний Суд зазначив, що той «не розмежував, які із наведених позивачкою щомісячних витрат на утримання дітей суд вважає такими, що не є необхідними чи належать до додаткових витрат…», і залишив у силі рішення суду першої інстанції, який при визначенні розміру аліментів врахував, зокрема, «забезпечення дітей житлом достатнього рівня». Отже, довід представника позивача про те, що оренда житла, в якому проживає дитина, і її звичайне лікування є додатковими витратами, закону не відповідає.

Щодо оплати приватних закладів освіти, зокрема дошкільних, Верховний Суд залишив без змін рішення апеляційного суду, яким відмовлено у стягненні як додаткових витрат вартості відвідування дитиною приватного дитячого садка, оскільки ці витрати не викликані особливими обставинами (постанова від 10 січня 2019 року у справі № 369/11745/16-ц), а також погодився з висновком апеляційного суду про те, що витрати на навчання дитини в приватній школі не є витратами, викликаними особливими обставинами у розумінні ст. 185 СК України, і зазначив, що такі витрати є витратами на утримання дитини, тобто аліментами (постанова від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19). У постанові від 09 вересня 2019 року у справі № 344/5315/18 (провадження № 61-6722св19) Верховний Суд погодився з висновком судів про те, що за наявності можливості безоплатної освіти позивачка не навела мотивів вибору освітнього закладу, який «зокрема залежить від матеріальних можливостей та бажання батьків, а також погодження такого вибору з батьком дитини». Такий самий підхід застосовують апеляційні суди: Одеський апеляційний суд у постанові від 23 січня 2026 року у справі № 523/8727/25 відхилив вимогу про стягнення витрат на приватний дитячий садок як додаткових, вказавши, що відсутні відомості про те, що батько погоджувався на відвідування дитиною приватного закладу і «Таке рішення було прийнято… на власний розсуд» матір`ю; Київський апеляційний суд у постанові від 04 травня 2026 року у справі № 755/19709/25 зазначив, що «позивачкою не доведено необхідність обрання нею саме приватного дошкільного учбового закладу, адже у справі відсутні докази того, що апелянт узгоджувала своє рішення з батьком дитини, а він таку обставину заперечує».

У справі, що розглядається, відповідачка пояснила, що відвідування дитиною приватного закладу є її вибором, зумовленим кращими, на її думку, умовами, а погодити цей вибір з батьком дитини вона не мала змоги, оскільки він не підтримує з нею зв`язку; сторона позивача цього не заперечувала. Представник позивача не стверджувала, що батько заперечує проти відвідування дитиною приватного закладу; вона вважала плату за нього додатковими витратами, які не покриваються аліментами. Відповідачка також пояснила, що інших комунальних закладів дошкільної освіти вона не розглядала. Отже, необхідність відвідування саме приватного, а не безоплатного комунального закладу не доведено, і особливих обставин, які б її зумовлювали, не встановлено. Тому суд не враховує абонементну плату за приватний заклад (6 000 грн на місяць) як необхідну потребу дитини, задоволення якої зумовлює розмір аліментів. Однак це не має вирішального значення для справи, з огляду на таке.

Навіть без урахування плати за приватний заклад доказами підтверджуються такі щомісячні потреби дитини: харчування в дошкільному закладі - близько 2 300 грн (110 грн за день відвідування, орієнтовно 21 день на місяць), одяг - близько 1 800 грн (5 424 грн за серпень-жовтень 2026 року), житло - навіть якщо віднести на дитину лише половину орендної плати, близько 5 000 грн, що разом становить близько 9 100 грн. Понад це дитина потребує харчування вдома, засобів гігієни, комунальних послуг, ліків (у липні 2026 року на лікування витрачено 2 150 грн), предметів побуту (у жовтні 2026 року придбано дитяче ліжко за 5 381,50 грн); те, що відповідачка не змогла точно оцінити частину цих витрат, не означає їх відсутності. Розрахунок представника позивача (близько 4 000 грн) не враховує ні житла, ні харчування дитини вдома, тому не відображає реальних потреб дитини.

За доходу позивача близько 30 000 грн (травень-червень 2026 року) 1/4 частина становить близько 7 500 грн, а 1/6 - близько 5 000 грн; за доходу близько 56 340 грн (орієнтовно, за сумою аліментів, зарахованих 01 жовтня 2026 року) - відповідно 14 085 грн і 9 390 грн. Отже, навіть без урахування плати за приватний заклад аліменти у розмірі 1/4 частини доходу позивача не є надмірними відносно потреб дитини: встановлена судом сума близько 9 100 грн є мінімальною, оскільки до неї не включено харчування вдома, засоби гігієни, комунальні послуги, ліки та предмети побуту, а в періоди нижчого доходу позивача 1/4 частка цієї мінімальної суми не досягає. Рівний обов`язок батьків утримувати дитину (ч. 1 ст. 141 СК України) не означає рівних грошових внесків: батьки несуть відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини, «в межах своїх здібностей і фінансових можливостей» (п. 2 ст. 27 Конвенції про права дитини), а при визначенні розміру аліментів враховується матеріальне становище платника (п. 2 ч. 1 ст. 182 СК України). Відповідачка, яка доходу не має, забезпечує трирічній дитині щоденний догляд і покриває ті її потреби, які не покриваються аліментами. Верховний Суд у постанові від 04 серпня 2025 року у справі № 523/12535/21 (провадження № 61-5279св25), навівши, зокрема, положення ст. 27 Конвенції, погодився з визначенням розміру аліментів з урахуванням рівності обов`язків батьків та майнового стану відповідача. Такий самий підхід застосовують апеляційні суди. Житомирський апеляційний суд у постанові від 28 вересня 2026 року у справі № 295/344/26 про збільшення розміру аліментів зазначив, що «рівність обов`язків батьків не означає автоматичного визначення однакової суми їхніх матеріальних внесків у забезпечення дитини. Розмір участі кожного з батьків має визначатися з урахуванням їхнього матеріального становища та інших обставин, передбачених статтею 182 СК України». Кропивницький апеляційний суд у постанові від 20 жовтня 2026 року у справі № 383/755/26 про стягнення аліментів на повнолітню доньку, яка продовжує навчання, вказав, що ст. 141 СК України «не можна тлумачити так, що кожен із батьків має витрачати на дитину рівну суму коштів», а «ступінь участі у його виконанні визначається у кожному випадку індивідуально, з урахуванням обставин, які мають істотне значення, та може різнитися». Водночас оцінка потреб дитини сама по собі не є підставою для зміни розміру аліментів: такою підставою можуть бути лише обставини, передбачені ст. 192 СК України, які настали після ухвалення заочного рішення, а нецільового витрачання аліментів у розумінні ч. 2 ст. 186 СК України позивач не стверджував і не довів. Встановлені потреби дитини підтверджують, що зменшення аліментів за відсутності таких обставин не відповідало б найкращим інтересам дитини (ч. 8 ст. 7 СК України, п. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини). У постанові від 17 травня 2021 року у справі № 552/3611/19 Верховний Суд (щодо нецільового витрачання аліментів - подібно до постанови від 20 червня 2018 року у справі № 553/2334/16-ц) зазначив, що суд може прийняти рішення про зменшення розміру аліментів, якщо буде встановлено зміну (погіршення) матеріального стану платника або те, що аліменти «витрачаються не за цільовим призначенням у зв`язку з тим, що стягуються в недоцільно великому розмірі». Апеляційні суди також виходять з того, що зменшення аліментів має відповідати інтересам дитини: Сумський апеляційний суд у постанові від 24 вересня 2026 року у справі № 591/801/26 зазначив, що суд «має оцінити її вплив на матеріальне становище платника, а також врахувати інтереси дитини, на утримання якої аліменти стягуються»; Київський апеляційний суд у постанові від 03 березня 2026 року у справі № 759/23377/25 вказав, що «зменшення розміру аліментів не може відбуватися за рахунок погіршення рівня утримання дитини, на користь якої вони стягуються». Тому аргумент позивача про те, що навіть 1/6 частка перевищувала б мінімальний гарантований розмір аліментів (1 408,50 грн), не є підставою для зменшення аліментів: цей розмір є нижньою межею, а не мірою достатності утримання.

Те, що орендну плату за житло відповідачки та дитини вносить батько відповідачки, не зменшує потреб дитини і не звільняє позивача від власного обов`язку утримувати доньку (ст. 180 СК України). Обов`язок баби, діда утримувати внуків виникає лише за умов, визначених ст. 265 СК України, зокрема якщо батьки не можуть з поважних причин надавати їм належного утримання, тому добровільна допомога діда не замінює і не зменшує обов`язку батька утримувати дитину.

Щодо інших доводів сторін

Довід позивача про те, що зменшення аліментів до 1/6 частки забезпечить рівність прав дітей (ст. 52 Конституції України), суд відхиляє. На час ухвалення рішення аліменти на обох доньок позивача стягуються в однаковому розмірі - по 1/4 частині доходу. Рішення у справі про зміну розміру аліментів на утримання доньки ОСОБА_5 не ухвалено, і суд не може виходити з припущення про його зміст. Зменшення аліментів на утримання ОСОБА_6 створило б саме ту нерівність, на неприпустимість якої посилається позивач. Рівність прав дітей не може досягатися зменшенням утримання однієї з них без належних підстав: як зазначив Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 565/2071/19, «батьки не мають компенсувати зменшення розміру аліментів за рахунок збільшення утримання однієї дитини порівняно з іншою».

Довід представника позивача про те, що саме відповідачка має довести недостатність зменшеного розміру аліментів, суперечить ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України: обставини, які є підставою для зменшення аліментів, доводить позивач, а розмір аліментів, визначений судовим рішенням, діє, доки такі обставини не доведено.

Посилання представника позивача на те, що докази витрат відповідачки стосуються лише серпня-жовтня 2026 року і «зібрані під конкретний судовий розгляд», суд відхиляє: ці докази стосуються саме того періоду, щодо якого суд з`ясовував обставини згідно з ухвалою від 21 жовтня 2026 року, а доказів їх недостовірності не надано. Припущення представника про те, що відповідачка утримує за рахунок аліментів і себе, доказами не підтверджене (ч. 6 ст. 81 ЦПК України) і до того ж не є передбаченою ст. 192 СК України підставою для зменшення аліментів.

Довід позивача про те, що він регулярно надає матеріальну допомогу своїй матері пенсійного віку, суд відхиляє: доказів надання такої допомоги, її розміру, непрацездатності матері та її потреби в такій допомозі (п. 3 ч. 1 ст. 182 СК України) суду не надано, про що зазначила і представник позивача в судовому засіданні.

Суд погоджується з представником позивача в тому, що мати, батько мають рівний обов`язок утримувати дитину (ст. 141, 180 СК України). Проте відповідачка виконує цей обов`язок, забезпечуючи дитині щоденний догляд і проживання разом із собою і покриваючи витрати, які не покриваються аліментами. Доводи представника позивача про можливість відповідачки працевлаштуватися не свідчать про поліпшення її матеріального стану, з яким ст. 192 СК України пов`язує зменшення аліментів, і не зменшують обсягу обов`язку батька. Навпаки, матеріальне становище відповідачки після ухвалення заочного рішення погіршилося: 17 березня 2026 року її звільнено з військової служби, вона з дитиною є внутрішньо переміщеними особами, проживає в орендованому житлі, з травня 2026 року доходів не має, а з досягненням дитиною трьох років припинилося стягнення аліментів на її утримання. Суд враховує також, що відповідачка самостійно виховує доньку віком трьох років і шести місяців, яка нещодавно почала відвідувати дошкільний заклад і, за поясненнями відповідачки, які підтверджуються наданими нею медичними документами, часто хворіє, а батько відповідачки, з яким раніше залишалася дитина, проходить військову службу. За таких умов, а також з огляду на загальновідомі обставини роботи закладів дошкільної освіти в умовах воєнного стану, повітряних тривог і відключень електроенергії (ч. 3 ст. 82 ЦПК України), відсутність у відповідачки на цей час заробітку не можна розцінювати як ухилення від участі в утриманні дитини.

Посилаючись на практику Верховного Суду, позивач у позовній заяві навів як цитату з постанови від 30 серпня 2021 року у справі № 301/2160/20 текст про право платника звернутися до суду з позовом про зменшення аліментів «при наявності підстав щодо неможливості сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі». Наведеного позивачем тексту в цій постанові немає. У тій справі Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду про відмову у зменшенні аліментів, зазначивши, що «зміна його сімейного стану - народження дитини від іншого шлюбу, не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів». Висновки Верховного Суду у справах № 565/2071/19 та № 715/2073/20, на які також посилається позивач, підтверджують, що розмір аліментів може бути змінений лише за наявності доведених підстав, а зміна сімейного стану платника не є безумовною підставою для зменшення аліментів; в обох цих справах у зменшенні аліментів було відмовлено.

Щодо позиції відповідачки в судовому засіданні 06 листопада 2026 року

У відзиві на позовну заяву та в письмових поясненнях, поданих на виконання ухвали суду від 21 жовтня 2026 року, відповідачка просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. У судовому засіданні 06 листопада 2026 року, відповідаючи на запитання суду щодо доводів про стан здоров`я позивача, вона пояснила, що на час складення письмових пояснень ще не бачила медичних документів позивача, що «зараз обставини» інші, а також що, за словами юриста, з яким вона спілкувалася, з урахуванням других аліментів аліменти слід було б стягувати в розмірі 1/5 частки доходу. На запитання суду, чи буде такої суми достатньо для витрат на дитину, відповідачка відповіла: «Ну, сподіваюсь, що так». Водночас у судових дебатах відповідачка зазначила, що позивачу вистачає коштів і на власне утримання, і на сплату аліментів, та що він «має змогу» забезпечувати потреби дитини.

Суд не розцінює такі пояснення як визнання позову. Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. Таких заяв відповідачка не подавала; до суду вона не зверталася з проханням ухвалити рішення на підставі визнання позову, а розмір 1/5 частки, про який вона говорила, не збігається з вимогою позивача про зменшення аліментів до 1/6 частки доходу. В підготовчому засіданні 25 червня 2026 року суд роз`яснив відповідачці можливість ухвалення рішення у зв`язку з визнанням позову та запропонував у разі згоди з позовом викласти її письмово; такої заяви відповідачка не подала, а на уточнювальне питання суду підтвердила, що вона не визнає позов.

Навіть якби такі пояснення розглядалися як часткове визнання позову, суд не мав би підстав його прийняти. Право на аліменти є правом дитини, а не матері: аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини, а той із батьків, на ім`я якого вони виплачуються, розпоряджається ними виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини (ч. 1, 2 ст. 179 СК України). Відповідно до п. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, зокрема судів, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, а згідно з ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Тому позиція матері у спорі про розмір аліментів на дитину є вторинною щодо інтересів самої дитини: її згода на зменшення аліментів не може бути підставою для зменшення утримання дитини, якщо це не відповідає її інтересам. Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову; якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. У цій справі таке визнання суперечило б і закону, оскільки, як встановлено вище, досліджені докази не підтверджують передбачених ст. 192 СК України підстав для зменшення аліментів, і інтересам дитини, адже призвело б до зменшення її утримання за відсутності для цього підстав. Позиція ж матері не звільняє суд від обов`язку встановити наявність передбачених ст. 192 СК України підстав для зміни їх розміру.

Верховний Суд у постанові від 16 квітня 2025 року у справі № 127/37017/23 (провадження № 61-15487св24), переглядаючи рішення у справі про скасування усиновлення, погодився з висновком апеляційного суду про те, що «суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи». Миколаївський апеляційний суд у постанові від 10 лютого 2026 року у справі № 487/7731/25 зазначив, що те, що відповідач, заперечуючи проти позову, не заперечував проти стягнення аліментів у мінімальному розмірі, не можна сприйняти як визнання позовних вимог.

Тому суд оцінює пояснення відповідачки, надані в судовому засіданні 06 листопада 2026 року, як докази в загальному порядку, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 89 ЦПК України). Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (ч. 1 ст. 82 ЦПК України). Відповідачка не визнавала жодних конкретних фактів, які б свідчили про погіршення матеріального стану позивача чи про вплив стану його здоров`я на здатність сплачувати аліменти; вона висловила оціночну думку щодо можливого розміру аліментів, послалася на слова юриста, який не є її представником у справі, і сама ж у дебатах стверджувала, що позивач має змогу утримувати дитину. Така позиція є суперечливою, за поясненням самої відповідачки змінилася після ознайомлення з документами про стан здоров`я позивача, які, як зазначено вище, не підтверджені належними доказами в частині їх впливу на його працездатність і доходи. За таких обставин вона не може бути покладена в основу висновку про наявність підстав для зменшення аліментів.

Крім того, навіть розмір 1/5 частки доходу, про який говорила відповідачка, у період найнижчого доходу позивача (близько 30 000 грн на місяць) становив би близько 6 000 грн, що менше за встановлені судом поточні витрати на утримання дитини без урахування плати за приватний заклад дошкільної освіти.

Водночас ті обставини, які відповідачка визнала і які не викликають у суду сумніву, а саме: що відвідування дитиною приватного закладу дошкільної освіти не погоджувалося з батьком, а орендну плату за житло частково сплачує її батько, суд врахував при визначенні потреб дитини, про що зазначено вище.

Загальний висновок суду

Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивач не довів наявності передбачених ст. 192 СК України підстав для зменшення розміру аліментів. Обов`язок утримувати іншу дитину, аліменти на яку стягуються з 13 березня 2023 року, існував до ухвалення заочного рішення від 07 травня 2024 року; найнижчий дохід позивача у 2026 році був пов`язаний з періодом служби в пункті постійної дислокації без додаткових винагород, з 21 липня 2026 року дохід позивача зріс, а доказів стійкого характеру його зниження не надано; стягнення аліментів у частці від доходу автоматично пристосовує розмір платежів до зміни доходу платника; погіршення стану здоров`я позивача, яке б вплинуло на його працездатність і доходи, не доведено; натомість потреби дитини, яка разом з матір`ю є внутрішньо переміщеною особою і проживає в орендованому житлі, не зменшилися.

Зменшення аліментів за таких обставин порушило б баланс інтересів сторін і передусім найкращі інтереси дитини, які згідно з п. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини та ч. 8 ст. 7 СК України мають першочергове значення. Тому у задоволенні позову слід відмовити.

Відмова у задоволенні цього позову не позбавляє позивача права звернутися до суду з новим позовом про зміну розміру аліментів у разі виникнення в майбутньому обставин, передбачених ст. 192 СК України, зокрема суттєвої та стійкої зміни його матеріального стану, стану здоров`я або сімейного стану.

Щодо розподілу судових витрат

Позивач сплатив судовий збір у розмірі 1 064,96 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судовий збір залишається за позивачем. Відповідачка про стягнення судових витрат не заявляла.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 206, 263-265 ЦПК України, суд

вирішив:

Відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 , в інтересах та від імені якого діє представник, адвокат Косєй Катерина Віталіївна, до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 11 листопада 2026 року.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ;

відповідач ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; місце проживання як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_5 .

Суддя Орловський В.В.

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
21.10.2026 Ухвала № 140806345 Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області
29.09.2026 Ухвала № 140214400 Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області
28.09.2026 Ухвала № 140138673 Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області
03.08.2026 Ухвала № 138705474 Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області
18.06.2026 Ухвала № 137489852 Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області
29.05.2026 Ухвала № 136971323 без тексту Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області
06.05.2026 Ухвала № 136298974 без тексту Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області
21.04.2026 Ухвала № 135859713 без тексту Центральний районний суд міста Дніпра