Ухвала № 137414201 у справі № 915/1586/24 від 16.06.2026

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

У Х В А Л А

про залишення апеляційної скарги без руху

16 червня 2026 року м. Одеса Справа № 915/1586/24

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.08.2025, прийняте суддею Мавродієвою М.В., м. Миколаїв, повний текст складено 29.08.2025,

у справі №915/1586/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРЕЙН ПАУЕР"

до відповідачів:

- ОСОБА_1 ;

- ОСОБА_2

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Приватного підприємства "ФОРТУНА СВІТ"

про стягнення 4 006 170,11 грн

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2024 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "ГРЕЙН ПАУЕР" звернулося з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в якому просило стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість у загальній сумі 4006170,11 грн, з яких: 1375000 грн - основний борг, 1825101,37 грн - пеня, 671869,97 грн - інфляційні втрати та 134198,77 грн - 3% річних.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 06.01.2025 відкрито провадження у справі №915/1586/24 та залучено Приватне підприємство "ФОРТУНА СВІТ" до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 07.08.2025 у справі №915/1586/24 (суддя Мавродієва М.В.) частково задоволено позовні вимоги; стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРЕЙН ПАУЕР" 1375000 грн основного боргу, 1825101,37 грн пені, 671869,97 грн інфляційних втрат, 134186,48 грн 3% річних та 47073,89 грн судового збору; у решті позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 02.02.2026 замінено стягувача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ГРЕЙН ПАУЕР" на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС" у виконавчих провадженнях з примусового виконання наказів Господарського суду Миколаївської області №915/1586/24 від 24.11.2025, виданих на виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.08.2025 у справі №915/1586/24 про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРЕЙН ПАУЕР" 1375000 грн основного боргу, 1825101,37 грн пені, 671869,97 грн інфляційних втрат, 134186,48 грн 3% річних та 47073,89 грн судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить повністю скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.08.2025 у справі №915/1586/24 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.08.2025 у справі №915/1586/24 було подано безпосередньо до суду апеляційної інстанції, що зумовило неотримання апеляційним господарським судом матеріалів даної справи, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.06.2026 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за вказаною апеляційною скаргою до надходження матеріалів справи №915/1586/24 з суду першої інстанції, а також зобов`язано Господарський суд Миколаївської області направити на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду матеріали зазначеної справи.

05.06.2026 до апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРЕЙН ПАУЕР" надійшли письмові заперечення проти відкриття апеляційного провадження б/н від 05.06.2026 (вх.№2218/26/Д1 від 05.06.2026), в яких останнє просить відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.08.2025 у справі №915/1586/24, посилаючись на відсутність поважних причин пропуску відповідачкою процесуального строку на апеляційне оскарження.

08.06.2026 до суду апеляційної інстанції надійшли письмові заперечення Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС" проти відкриття апеляційного провадження б/н від 08.06.2026 (вх.№2218/26/Д2 від 08.06.2026), в яких останнє просить відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.08.2025 у справі №915/1586/24, стверджуючи про недоведеність апелянтом наявності обставин, які були б об`єктивно непереборними та унеможливлювали б подання апеляційної скарги у встановлений процесуальним законом строк.

Ознайомившись з матеріалами справи після їх надходження до Південно-західного апеляційного господарського суду, а також з апеляційною скаргою та доданими до неї документами, колегія суддів вбачає, що дана апеляційна скарга підлягає залишенню без руху з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

За умовами пункту 1 частини другої статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно з частиною третьою статті 260 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення суду першої інстанції, його ухвалено 07.08.2025, а повний текст останнього складено та підписано 29.08.2025.

Отже, кінцевим строком для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.08.2025 у справі №915/1586/24 є 18.09.2025.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.08.2025 у справі №915/1586/24 скаржниця звернулася засобами поштового зв`язку з пропуском встановленого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження, а саме: 29.05.2026.

Між тим, скаржницею заявлено клопотання про поновлення вищенаведеного строку, яке мотивоване тим, що остання не отримувала оскаржуване судове рішення у встановленому процесуальним законом порядку, а зі змістом останнього ознайомилася в Єдиному державному реєстрі судових рішень лише 26.05.2026.

Згідно з частиною першою статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду поновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальної дії. Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Суд може поновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини відновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було би несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства.

Для поновлення процесуального строку суд має встановити відповідні обставини, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність, у зв`язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого визначення законодавцем кожного з процесуальних строків.

Сам по собі факт подання стороною клопотання про поновлення строку не зобов`язує суд автоматично відновити цей строк, оскільки вказане клопотання з огляду на приписи процесуального закону повинно містити обґрунтування поважності пропуску такого строку, а за необхідності - з посиланням на відповідні докази, які подаються до господарського суду на загальних підставах.

Отже, поновлення пропущеного процесуального строку є правом господарського суду, яким останній користується виходячи із поважності причин пропуску строку учасником справи і лише сам факт звернення з відповідним клопотання про поновлення строку не кореспондується з автоматичним обов`язком суду поновити цей строк.

Колегія суддів зауважує, що з 05.10.2021 офіційно розпочали функціонування три підсистеми (модулі) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: "Електронний кабінет", "Електронний суд", підсистема відеоконференцзв`язку.

Відповідно до частини шостої статті 6 Господарського процесуального кодексу України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

З огляду на відсутність у відповідачки зареєстрованого електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, копію рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.08.2025 у справі №915/1586/24, як і всю іншу судову кореспонденцію у даній справі, ОСОБА_1 було направлено за адресою, що значиться в Єдиному державному демографічному реєстрі (а.с.57).

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009 (далі - Правила надання послуг поштового зв`язку).

Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою "Вручити особисто", рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка" приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення.

При цьому до повноважень господарських судів не віднесено визначення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Якщо ж фактичне місцезнаходження учасника судового процесу з якихось причин не відповідає його місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Отже, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.

Саме така правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19.

В силу частини п`ятої, пункту 3 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Відповідно до наявного у матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №061[телефон приховано] (т.1 а.с.228) копію рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.08.2025 у справі №915/1586/24 відповідачка отримала 08.09.2025.

За таких обставин, місцевий господарський суд, направляючи відповідачці рекомендованою кореспонденцією копію рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.08.2025 у справі №915/1586/24 за адресою, вказаною в Єдиному державному демографічному реєстрі, вжив усіх належних та необхідних заходів для повідомлення апелянта про ухвалення оскаржуваного судового рішення, при цьому враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження порушення оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, колегія суддів зазначає про те, що в силу приписів пункту 3 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України копія вищенаведеного рішення суду першої інстанції вважається врученою скаржниці 08.09.2025 (дата проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення поштового відправлення).

Між тим, не зважаючи на те, що датою вручення ОСОБА_1 рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.08.2025 у справі №915/1586/24 є саме 08.09.2025, жодної причини неможливості подання апеляційної скарги на вказане рішення протягом двадцяти днів після його одержання засобами поштового зв`язку, тобто до 29.09.2025 (включно), скаржницею не наведено, натомість остання, не подавши жодного доказу на підтвердження факту недостовірності відомостей, вказаних у наявному у матеріалах справи рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення №061[телефон приховано], безпідставно наголошує на тому, що про оскаржуване рішення вона вперше дізналася лише 26.05.2026.

Крім того, колегія суддів вбачає, що наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №R068062346365 (т.2 а.с.118) підтверджується факт вручення 19.02.2026 ОСОБА_1 ухвали Господарського суду Миколаївської області від 02.02.2026 про заміну стягувача у виконавчих провадженнях з примусового виконання наказів, виданих на виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.08.2025 у справі №915/1586/24, у зв`язку з чим зі змісту вказаної ухвали скаржниця також мала бути обізнана про існування оскаржуваного рішення.

Враховуючи викладене, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що несвоєчасне оскарження ОСОБА_1 рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.08.2025 у справі №915/1586/24, з огляду на наведені скаржницею доводи, не зумовлене обставинами, які є об`єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення учасника справи та пов`язаними з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення зазначеної процесуальної дії.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" унормовано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 29.10.2010 у справі "Устименко проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України" правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Мушта проти України" зазначено: "право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, а їх застосування має відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані".

Європейський суд з прав людини в рішенні від 13.03.2018 у справі "Кузнєцов та інші проти Росії" підкреслив, що поновлення строків на оскарження означає відступ від принципу res judicata, а тому особи, які оскаржують рішення за межами наданих законом строків, мають діяти з достатнім поспіхом.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що причини пропуску строку, зазначені апелянтом в обґрунтування відповідного клопотання, не є поважними для поновлення процесуального строку на оскарження рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.08.2025 у справі №915/1586/24, що відповідно до вимог процесуального закону є підставою для залишення апеляційної скарги без руху з наданням строку для зазначення інших підстав для поновлення пропущеного строку.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 258 Господарського процесуального кодексу України до апеляційної скарги додаються, зокрема, докази сплати судового збору.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлені Законом України "Про судовий збір".

Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (частина перша статті 4 Закону України "Про судовий збір").

Згідно з підпунктом 6 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду справляється судовий збір у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги від розміру оспорюваної суми.

Підпунктом 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлена в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Станом на 01.01.2024 прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 3028 грн (стаття 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2024 рік").

Як вбачається з матеріалів справи, ціна позову у даній справі становить 4006170,11 грн, відтак в силу підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання позовної заяви позивач повинен був сплатити 60092,55 грн (розраховано наступним чином: 4006170,11 грн х 1,5% = 60092,55 грн).

Колегією суддів враховується, що ставка судового збору при розрахунку його сплати за подання до суду апеляційної скарги є незмінною, повинна відповідати вимогам Закону України "Про судовий збір" та не залежить від розміру сплаченого судового збору позивачем з понижуючим коефіцієнтом при поданні позовної заяви в електронній формі.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 02.07.2024 у справі №160/19149/23.

Отже, розмір судового збору, що підлягає сплаті за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.08.2025 у справі №915/1586/24, яке оскаржується апелянтом у повному обсязі, складає 90138,83 грн - 150% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви (розраховано наступним чином: 60092,55 грн х 150% = 90138,83 грн).

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України "Про судовий збір" суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

В силу вказаної норми суд апеляційної інстанції перевірив зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України та встановив, що в комп`ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду" у реєстрі підтверджень оплат із Казначейства не зафіксована сплата апелянтом судового збору за розгляд апеляційної скарги у справі №915/1586/24.

Звертаючись з апеляційною скаргою, скаржницею не надано доказів сплати судового збору у встановлених порядку і розмірі, проте заявлено клопотання про відстрочення сплати останнього, мотивоване тим, що станом на момент подання даної апеляційної скарги майновий стан ОСОБА_1 не дозволяє сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги.

За умовами частин першої, другої статті 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є:

а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю;

4) заявником (позивачем) у межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) є юридична або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, яка перебуває у судових процедурах розпорядження майном, санації або реструктуризації боргів, за клопотанням арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією) або боржника.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Наведена норма містить виключний перелік умов, за наявності яких суд може відстрочити або розстрочити сплату судового збору, зменшити його розмір або звільнити від сплати судового збору.

Водночас положення частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" передбачають право суду з урахуванням майнового стану сторони відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк лише за наявності викладених вище умов, а не тільки виходячи з майнового стану сторони.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним в ухвалі від 18.06.2020 у справі №905/6165/13.

Отже, колегія суддів зауважує, що Законом України "Про судовий збір" суду надано право відстрочити (розстрочити) сплату судового збору, звільнити заявника від його сплати за наявності відповідних обставин (умов), визначених частиною першою статті 8 Закону України "Про судовий збір", перелік яких розширювальному тлумаченню не підлягає.

Відстрочення (розстрочення) або звільнення від сплати судового збору є правом суду, а не його обов`язком, при цьому вказане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи та обґрунтованості доводів сторони належними і допустимими доказами на підтвердження наявності передбачених законом обставин.

Інститут відстрочення, розстрочення, зменшення або звільнення від сплати судового збору є винятком із загального правила про обов`язковість сплати судового збору всіма учасниками процесу. Застосування такого винятку можливе лише за умови належного підтвердження особою існування відповідних обставин, оскільки інший підхід створював би необґрунтовані процесуальні переваги одній стороні спору та суперечив би принципам рівності учасників судового процесу і змагальності сторін.

Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі (ухвали Верховного Суду від 25.07.2022 у справі №927/911/21 та від 02.05.2022 у справі №903/522/21).

Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища.

Аналогічну правову позицію Верховного Суду викладено в ухвалі від 12.12.2022 у справі №910/11069/21.

Заявляючи клопотання про зменшення розміру судового збору та клопотання про відстрочення його сплати, заявник повинен надати докази важкого майнового стану, зокрема, про те, що останній є безробітним, не отримує заробітну плату чи інший прибуток; у заявника відсутнє рухоме чи нерухоме майно, цінні папери, кошти на банківських або депозитних рахунках тощо.

Даний сталий правовий висновок Верховного Суду міститься у постановах від 30.11.2022 у справі №905/1060/21 та від 21.10.2022 у справі №905/1059/21.

Колегія суддів вбачає, що скаржницею на підтвердження своїх доводів про наявність підстав для відстрочення їй сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.08.2025 у справі №915/1586/24 до суду апеляційної інстанції подано відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 28.05.2026.

Між тим вказані відомості не є тим документом, який може повністю та достовірно відображати розмір всіх доходів скаржниці за попередній календарний рік і констатувати той факт, що їх сукупність не перевищує 5% від розміру судового збору, оскільки не виключена можливість отримання апелянтом у 2025 році інших видів доходів. Надані скаржницею відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків містять інформацію виключно про окремі задекларовані доходи та сплачені податки, проте самі по собі не дають суду можливості встановити майновий стан особи в цілому, оскільки не містять відомостей щодо наявності або відсутності у неї рухомого та нерухомого майна, корпоративних прав, банківських рахунків, грошових заощаджень, цінних паперів, майнових прав чи інших активів, які можуть свідчити про її фактичну платоспроможність.

Відтак зазначені відомості не є беззаперечним доказом, який свідчить про скрутний майновий стан відповідачки та відсутність у неї можливості сплатити судовий збір, адже не надають суду змоги в повній мірі оцінити майновий стан ОСОБА_1 . За таких обставин, вищезазначеного документа недостатньо для аргументованого висновку щодо визнання майнового стану скаржниці таким, щоб відстрочити їй сплату судового збору.

Навіть у випадку посилання особи на критерій, передбачений пунктом 1 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір", сам по собі факт перевищення розміру судового збору над п`ятьма відсотками річного доходу фізичної особи не породжує автоматичного обов`язку суду відстрочити, розстрочити чи зменшити судовий збір. Зазначена норма надає суду дискреційні повноваження, реалізація яких потребує оцінки всіх обставин конкретної справи, зокрема, реального майнового стану особи, її активів, майнових можливостей та достатності поданих доказів. Тобто навіть за наявності відомостей про дохід особи суд зобов`язаний перевірити не лише формальне співвідношення суми збору та доходу, а й фактичну спроможність особи виконати обов`язок зі сплати судового збору.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", право на справедливий суд охоплює не лише стадію розгляду справи по суті, але також дотримання всіх процедур, що передбачені національним законодавством і повинні відбуватися до порушення провадження у справі.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Креуз проти Польщі" від 19.06.2001 зазначено, що "право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов`язків", пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети, але в той час, коли договірні держави мають можливість відхилення від дотримання вимог Конвенції щодо цього, остаточне рішення з дотримання вимог Конвенції залишається за судом. Відповідно суд постановляє, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції.

Враховуючи наведені норми та практику Європейського суду з прав людини щодо тлумачення і застосування положень пункту 1 статті 6 Конвенції, колегія суддів зазначає, що сплата судового збору за подання апеляційної скарги, необхідність якої передбачена положеннями Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про судовий збір", не може вважатися обмеженням доступу до суду.

Таким чином, якщо нормами процесуального законодавства передбачено вчинення стороною до подання апеляційної скарги певних дій, в тому числі щодо сплати судового збору, такі дії мають бути вчинені. Суд позбавлений права прийняти апеляційну скаргу до розгляду, а потім зобов`язувати скаржника усувати виявлені недоліки.

У статті 129 Конституції України та статті 42 Господарського процесуального кодексу України закріплено принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Отже, всіх учасників справи поставлено законом у рівні умови в частині обов`язку сплачувати судовий збір, у зв`язку з чим вибіркове надання господарським судом суб`єктивних переваг одним учасникам процесу перед іншими учасниками судового процесу шляхом звільнення чи відстрочення сплати судового збору, окрім випадків, встановлених статтею 8 Закону України "Про судовий збір", призведе до порушення вищевказаного конституційного принципу, що є неприпустимим.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи фінансове становище ОСОБА_1 на підставі наданих скаржницею доказів, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для відстрочення їй сплати судового збору за подання даної апеляційної скарги у зв`язку з неподанням переконливих та достатніх доказів на підтвердження факту перевищення підлягаючого сплаті розміру судового збору п`яти відсотків розміру річного доходу відповідачки за попередній календарний рік або відсутності у неї грошових коштів для сплати судового збору.

Додатково колегія суддів роз`яснює, що скаржниця не позбавлена права повторно звернутися з клопотанням про відстрочення сплати судового збору, до якого необхідно додати належні докази на підтвердження її скрутного майнового стану, у тому числі документи, які свідчили б про відсутність у апелянта цінних паперів, коштів на банківських або депозитних рахунках тощо.

Згідно з частиною другою статті 260 Господарського процесуального кодексу України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу у вигляді залишення апеляційної скарги без руху.

Встановивши недоліки апеляційної скарги ОСОБА_1 (неповажність зазначених причин пропуску строку на апеляційне оскарження, а також відсутність доказів сплати судового збору у передбачених чинним законодавством порядку і розмірі), колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду залишає вказану апеляційну скаргу без руху з метою надання скаржниці можливості усунути вищезазначені недоліки, а саме: вказати інші підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.08.2025 у справі №915/1586/24 з наданням доказів, що їх підтверджують, та сплатити визначену судом апеляційної інстанції суму судового збору.

Керуючись статтями 6, 42, 174, 232-235, 256, 258, 260 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.08.2025 у справі №915/1586/24, викладеного у прохальній частині апеляційної скарги, відмовити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.08.2025 у справі №915/1586/24 залишити без руху.

Встановити ОСОБА_1 строк для усунення недоліків її апеляційної скарги: 10 днів з дня вручення даної ухвали.

Роз`яснити скаржниці, що якщо нею не будуть усунуті недоліки у строк, встановлений судом, апеляційна скарга вважається неподаною і повертається особі-апелянту, а у разі неподання клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження з зазначенням поважних причин його пропуску або якщо вказані нею у заяві про усунення недоліків апеляційної скарги підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовить у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя К.В. Богатир

Суддя Л.В. Поліщук