Постанова № 137455394 у справі № 904/6682/25 від 17.06.2026

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.06.2026 м. Дніпро Справа № 904/6682/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді: Андрейчука Л.В. (доповідач),

суддів: Левшиної Г.В., Висоцького А.М.,

секретар судового засідання: Мошинець Ю.О.,

Представники сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача (апелянта): не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2026 (суддя Бажанова Ю.А.)

у справі № 904/6682/25

за позовом Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕЛЕВАНТЕ", м. Дніпро

про стягнення 3 764 588, 94 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

У листопаді 2025 року Військова частина НОМЕР_1 звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» про стягнення пені у розмірі 3 764 588, 94 грн за порушення строків виконання робіт за державним контрактом (договором) на будівництво фортифікаційних споруд № 139-ДСК від 05.04.2025.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами було укладено державний контракт на виконання робіт з будівництва комплексу споруд оборонного призначення позиції на відділення № 19 у Харківській області, відповідно до умов якого строки виконання окремих видів робіт визначалися Календарним графіком виконання робіт, що є невід`ємною частиною договору.

Позивач зазначав, що за результатами огляду будівельного майданчика 25.06.2025 встановлено невиконання відповідачем у визначені договором строки значної частини передбачених контрактом робіт, зокрема земляних робіт траншей, улаштування залізобетонних конструкцій споруд, траншей з одягом крутості, протидронового укриття, протитанкового рову, пірамід ПЗ-1, а також встановлення тросу та ягози. У зв`язку з порушенням строків виконання окремих видів робіт та на підставі пунктів 4.1.1, 14.5 договору замовником було прийнято рішення про одностороннє розірвання договору та нараховано підряднику пеню.

Посилаючись на умови державного контракту, положення статей 525, 526, 530, 549, 610, 611, 629, 846, 849, 875 Цивільного кодексу України, статей 193, 216, 230 Господарського кодексу України, Військова частина НОМЕР_1 просила стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» пеню за порушення строків виконання робіт у розмірі 3 764 588,94 грн, а також покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2026 у справі № 904/6682/25 позов Військової частини НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» про стягнення пені задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» на користь Військової частини НОМЕР_1 пеню у розмірі 3 011 671,15 грн та судовий збір у розмірі 56 468,83 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що між сторонами було укладено державний контракт (договір) на будівництво фортифікаційних споруд № 139-ДСК від 05.04.2025, яким передбачено виконання робіт у строки, визначені Календарним графіком виконання робіт, що є невід`ємною частиною договору.

Суд першої інстанції встановив, що відповідачем порушено строки виконання окремих видів робіт, визначені Календарним графіком, зокрема щодо виконання земляних робіт траншей, улаштування залізобетонних конструкцій споруд, траншей з одягом крутості, протидронового укриття об`єкта, а також інших робіт, передбачених договором. При цьому факт невиконання робіт у встановлені строки підтверджується матеріалами справи, актом огляду будівельного майданчика від 25.06.2025, довідкою щодо стану виконання робіт за договором та іншими наявними у справі доказами.

Відхиляючи доводи відповідача про відсутність прострочення виконання зобов`язань, місцевий господарський суд зазначив, що Календарний графік виконання робіт містить конкретні строки завершення окремих видів робіт, а тому порушення таких строків є самостійною підставою для застосування відповідальності, передбаченої пунктом 14.5 договору.

Суд також не погодився з доводами відповідача про те, що право на нарахування пені могло виникнути лише після спливу загального строку виконання робіт - 30.06.2025, оскільки умовами договору передбачено відповідальність за порушення строків виконання будь-якого окремого виду робіт, визначених Календарним графіком.

Разом з тим, вирішуючи питання щодо розміру заявленої до стягнення пені, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для її зменшення та, врахувавши обставини справи, характер допущеного порушення, співвідношення розміру заявленої неустойки із наслідками порушення зобов`язання, а також принципи справедливості, добросовісності та розумності, зменшив розмір пені на 20 %, у зв`язку з чим стягнув з відповідача 3 011 671, 15 грн пені та відмовив у задоволенні решти позовних вимог.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись із рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2026 у справі № 904/6682/25 в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені та розподілу судових витрат, Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині.

Апелянт просить ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити Військовій частині НОМЕР_1 у задоволенні позовних вимог про стягнення пені за порушення строків виконання робіт за державним контрактом (договором) на будівництво фортифікаційних споруд № 139-ДСК від 05.04.2025 у розмірі 3 011 671, 15 грн та судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 56 468, 83 грн.

В іншій частині рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2026 у справі № 904/6682/25 сторонами не оскаржується.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» зазначає, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2026 в оскаржуваній частині ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та з неповним з`ясуванням обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Апелянт вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для нарахування та стягнення пені за порушення строків виконання окремих видів робіт, оскільки умовами державного контракту № 139-ДСК від 05.04.2025, на його думку, не встановлено самостійних строків виконання кожного окремого виду робіт, порушення яких тягнуло б настання відповідальності у вигляді пені.

Скаржник зазначає, що пунктом 3.1 договору встановлено єдиний кінцевий строк виконання всього комплексу робіт - до 30.06.2025 включно. При цьому Календарний графік виконання робіт, на який посилається позивач та суд першої інстанції, не містить конкретних календарних дат завершення кожного окремого виду робіт, а являє собою лише графічну схему організації будівельного процесу. На думку апелянта, такий графік не встановлює самостійних строків виконання окремих етапів робіт та не може бути підставою для застосування господарсько-правової відповідальності.

ТОВ «РЕЛЕВАНТЕ» наголошує, що відповідальність, передбачена пунктом 14.5 договору, може наставати виключно у разі порушення строку завершення всього комплексу робіт, визначеного пунктом 3.1 договору, а саме після 30.06.2025. Водночас договір було розірвано замовником до настання зазначеного строку, у зв`язку з чим, на переконання скаржника, прострочення виконання зобов`язань з його боку не настало.

Апелянт зазначає, що повідомлення про одностороннє розірвання договору було направлено замовником 25.06.2025, а сам договір, відповідно до його умов, вважається розірваним через п`ять календарних днів після направлення такого повідомлення. Таким чином, на думку скаржника, станом на дату припинення договірних відносин строк виконання робіт, встановлений договором, ще не сплив, а тому відсутні правові підстави для висновку про прострочення виконання зобов`язань.

Скаржник також зазначає, що суд першої інстанції безпідставно ототожнив календарний графік виконання робіт із самостійним джерелом виникнення договірної відповідальності. На думку апелянта, календарний графік визначає виключно організаційну послідовність виконання робіт та не змінює погодженого сторонами кінцевого строку виконання всього комплексу робіт до 30.06.2025.

Також апелянт заперечує проти висновків суду першої інстанції щодо правомірності використання акта огляду будівельного майданчика від 25.06.2025 як належного доказу порушення строків виконання робіт. Скаржник зазначає, що вказаний акт був складений замовником в односторонньому порядку, без участі, повідомлення та виклику уповноважених представників підрядника. При цьому умовами договору, на думку апелянта, не передбачено право замовника здійснювати огляд будівельного майданчика та складати відповідні акти за відсутності представників підрядника, а тому такий документ не може підтверджувати факт невиконання робіт у встановлені строки.

ТОВ «РЕЛЕВАНТЕ» також зазначає, що станом на момент припинення договірних відносин ним було виконано та передано замовнику будівельні роботи на загальну суму 9 946 530,83 грн, які були прийняті та оплачені позивачем без будь-яких зауважень. На думку скаржника, зазначені обставини свідчать про належне виконання значної частини договірних зобов`язань та повинні були бути враховані судом при вирішенні питання щодо наявності підстав для застосування відповідальності та визначення її розміру.

Окремо скаржник зазначає, що довідка щодо стану виконання робіт за договором № 139-ДСК від 14.11.2025 також не може визнаватися належним доказом порушення зобов`язань, оскільки була складена позивачем одноособово майже через п`ять місяців після розірвання договору, без участі представників відповідача та осіб, які здійснювали технічний нагляд. На переконання апелянта, така довідка не враховує можливого впливу природних умов, військових факторів та інших обставин, які могли вплинути на стан об`єкта після припинення договірних відносин між сторонами.

Апелянт наголошує, що після припинення договірних відносин будівельний майданчик протягом тривалого часу перебував поза його контролем, а тому висновки щодо обсягів фактично виконаних робіт, зроблені через декілька місяців після розірвання договору, не можуть беззастережно свідчити про стан виконання робіт саме на дату припинення договору. На думку скаржника, суд першої інстанції належним чином не перевірив зазначені обставини.

Крім того, ТОВ «РЕЛЕВАНТЕ» посилається на порушення судом першої інстанції принципу недопустимості подвійної відповідальності за одне й те саме правопорушення, гарантованого статтею 61 Конституції України. Скаржник вважає, що нарахування пені одночасно за прострочення окремих видів робіт та за невиконання договору в цілому фактично призводить до неодноразового застосування відповідальності за одне порушення договірного зобов`язання.

На обґрунтування зазначених доводів апелянт посилається, зокрема, на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах щодо застосування штрафних санкцій у підрядних правовідносинах, та зазначає, що відповідальність за прострочення виконання окремих етапів робіт може застосовуватися лише за умови, якщо такі етапи є самостійними зобов`язаннями та прямо визначені сторонами як окремі предмети виконання.

Також скаржник вказує, що заявлений до стягнення розмір пені є явно надмірним та неспівмірним наслідкам порушення зобов`язання. За твердженням апелянта, сума пені становить близько 20,7 % від загальної вартості договору та майже 37,85 % від вартості фактично виконаних і прийнятих замовником робіт, що свідчить про її каральний характер.

У зв`язку з цим апелянт наголошує на необхідності застосування положень статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України щодо зменшення розміру штрафних санкцій. Скаржник зазначає, що під час розгляду справи звертався до суду першої інстанції з клопотанням про зменшення розміру пені на 90 %, однак вважає, що суд без достатніх правових підстав відмовився від істотного зменшення відповідальності.

Разом з тим, апелянт зазначає, що на момент розгляду спору виконує інші договори, пов`язані з будівництвом захисних споруд для об`єктів критичної інфраструктури, зокрема на території Харківської області. На думку скаржника, стягнення штрафних санкцій у значному розмірі може негативно вплинути на його фінансовий стан та можливість належного виконання інших договорів, укладених в інтересах забезпечення обороноздатності та енергетичної безпеки держави.

З огляду на викладене апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення пені, а тому рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2026 у відповідній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Узагальнення доводів та заперечень інших учасників справи.

Військова частина НОМЕР_1 подала до Центрального апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ», у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2026 у справі № 904/6682/25 без змін.

У поданому відзиві позивач зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні умов державного контракту та фактичних обставин справи.

Позивач наголошує, що відповідно до пункту 3.1 державного контракту строки виконання робіт визначаються Календарним графіком виконання робіт, який є невід`ємною частиною договору. На думку позивача, календарний графік містить конкретні строки виконання окремих видів робіт, а тому доводи апелянта про відсутність самостійних строків виконання окремих етапів робіт не відповідають змісту укладеного між сторонами договору.

Військова частина НОМЕР_1 зазначає, що умовами договору прямо передбачено відповідальність підрядника за порушення строків виконання будь-якого окремого виду робіт. Зокрема, пунктом 14.5 договору встановлено обов`язок підрядника сплачувати пеню за порушення строків виконання будь-якого окремого виду робіт та строків завершення виконання робіт у цілому. Крім того, пунктом 4.1.1 договору передбачено право замовника на дострокове розірвання договору у випадку порушення підрядником строків виконання будь-якого виду робіт більше ніж на п`ять календарних днів.

Позивач окремо наголошує, що доводи апелянта щодо необхідності одночасного настання двох умов, порушення строків виконання окремого виду робіт та порушення кінцевого строку виконання робіт, ґрунтуються на помилковому тлумаченні пункту 14.5 договору. На думку позивача, використане у зазначеному пункті формулювання «за порушення строків виконання будь-якого окремого виду робіт по Договору та строків закінчення виконання робіт» свідчить про існування двох самостійних підстав для застосування відповідальності. Позивач зазначає, що конструкція із застосуванням сполучника «та» використана для переліку окремих видів порушень, а не для встановлення обов`язковості їх одночасного настання.

Військова частина НОМЕР_1 також звертає увагу, що запропоноване апелянтом тлумачення фактично нівелює зміст погодженого сторонами положення про відповідальність за порушення строків виконання будь-якого окремого виду робіт та позбавляє самостійного значення календарний графік виконання робіт. На переконання позивача, таке тлумачення суперечить принципам свободи договору, добросовісності та розумності, закріпленим у статтях 3 та 627 Цивільного кодексу України.

Позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги щодо відсутності прострочення виконання робіт та зазначає, що значна частина робіт, передбачених Календарним графіком, повинна була бути завершена у квітні, травні та першій половині червня 2025 року. Водночас станом на 25.06.2025 відповідні роботи виконані не були, що і стало підставою для нарахування пені та реалізації замовником права на одностороннє розірвання договору.

Військова частина НОМЕР_1 зазначає, що під час огляду об`єкта 25.06.2025 було встановлено невиконання значної частини передбачених договором робіт. За твердженням позивача, залишилися невиконаними роботи із влаштування траншей, залізобетонних конструкцій споруд, траншей з одягом крутості, протидронового укриття, протитанкового рову, пірамід ПЗ-1, а також роботи зі встановлення тросу та ягози. Загальна вартість невиконаних робіт, за розрахунками позивача, становила понад 8 млн грн.

Позивач вважає безпідставними посилання апелянта на те, що акт огляду будівельного майданчика від 25.06.2025 не може бути належним доказом у справі. На думку позивача, зазначений акт складений уповноваженими представниками замовника в межах здійснення контролю за виконанням робіт та узгоджується з іншими доказами, наявними в матеріалах справи, зокрема довідкою щодо стану виконання робіт, умовами договору та іншими письмовими доказами.

Крім того, Військова частина НОМЕР_1 зазначає, що доводи відповідача про відсутність його представників під час огляду об`єкта не спростовують встановлених обставин невиконання робіт у передбачені договором строки. Позивач наголошує, що відповідач не надав жодних належних доказів, які б підтверджували виконання спірних робіт у строки, визначені Календарним графіком.

Військова частина НОМЕР_1 також заперечує проти доводів апеляційної скарги щодо порушення принципу недопустимості подвійної відповідальності. На думку Військової частини НОМЕР_1 , пеня була нарахована виключно відповідно до умов пункту 14.5 договору за порушення строків виконання окремих видів робіт, а тому відсутні підстави вважати, що до відповідача застосовано декілька видів відповідальності за одне й те саме правопорушення.

Позивач зазначає, що відповідальність за порушення строків виконання окремих видів робіт та відповідальність за порушення строків завершення виконання робіт у цілому стосуються різних договірних обов`язків підрядника. У зв`язку з цим застосування передбаченої договором пені не може розцінюватися як подвійне притягнення до відповідальності за одне й те саме правопорушення, оскільки йдеться про різні порушення умов договору.

Військова частина НОМЕР_1 зазначає, що сторони добровільно погодили умови договору, у тому числі порядок визначення строків виконання робіт та відповідальність за їх порушення. Відтак посилання апелянта на невідповідність умов договору вимогам законодавства або на неправильне їх застосування є безпідставними.

Крім того, позивач вказує, що відповідач підписав державний контракт без будь-яких зауважень щодо його умов, прийняв будівельний майданчик та приступив до виконання робіт. На думку позивача, подальші заперечення відповідача щодо змісту погоджених сторонами положень договору фактично зводяться до спроби переоцінити власні договірні зобов`язання після виникнення спору.

Позивач також звертає увагу на те, що спірний договір був укладений з метою будівництва фортифікаційних споруд оборонного призначення в умовах триваючої збройної агресії російської федерації проти України. На думку позивача, своєчасне виконання робіт за таким договором мало особливе значення для забезпечення обороноздатності держави, а тому допущені відповідачем порушення строків виконання робіт не можуть розцінюватися як несуттєві.

Військова частина НОМЕР_1 наголошує, що строки виконання робіт були погоджені сторонами з урахуванням оборонного призначення об`єкта та необхідності своєчасного завершення будівництва фортифікаційних споруд. На переконання позивача, саме тому сторони передбачили поетапний контроль за виконанням робіт та відповідальність за порушення строків виконання окремих етапів будівництва.

Щодо доводів апелянта про необхідність додаткового зменшення розміру пені позивач зазначає, що суд першої інстанції вже врахував відповідні аргументи відповідача та застосував механізм зменшення неустойки, зменшивши заявлений до стягнення розмір пені на 20 %. На переконання позивача, підстав для подальшого зменшення відповідальності у даній справі не існує.

Позивач також заперечує проти доводів апелянта щодо неправомірності визначення розміру пені від договірної ціни. Військова частина НОМЕР_1 зазначає, що пункт 14.5 договору відповідає положенням частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України, яка дозволяє сторонам самостійно визначати розмір та порядок обчислення штрафних санкцій. При цьому договір укладено за примірною формою, затвердженою Міністерством оборони України, а відповідна умова була погоджена сторонами під час укладення договору.

Позивач також не погоджується з доводами апелянта щодо неповного дослідження доказів та недостатньої мотивованості рішення суду першої інстанції. Військова частина НОМЕР_1 зазначає, що місцевий господарський суд дослідив акти приймання виконаних робіт за формою КБ-2в, довідки про вартість виконаних робіт за формою КБ-3, акт огляду будівельного майданчика від 25.06.2025, розрахунок пені та інші наявні у справі докази, надав їм належну правову оцінку та навів мотиви відхилення заперечень відповідача. На думку позивача, доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та переоцінки встановлених судом обставин справи.

З огляду на викладене Військова частина НОМЕР_1 вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, такими, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, та просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2026 у справі № 904/6682/25 без змін.

У відповіді на відзив на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» заперечило проти доводів позивача та зазначило, що відзив Військової частини НОМЕР_1 ґрунтується на неправильному тлумаченні умов державного контракту № 139-ДСК від 05.04.2025, не спростовує доводів апеляційної скарги та фактично дублює правову позицію, яка вже була предметом розгляду суду першої інстанції.

Апелянт зазначив, що окремі аргументи позивача, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема посилання на граматико-синтаксичне тлумачення положень пункту 14.5 договору, положення українського правопису та нормативні акти Міністерства оборони України, не були підставами позову та не досліджувалися судом першої інстанції, а тому, на думку апелянта, не можуть братися до уваги судом апеляційної інстанції з огляду на приписи частини п`ятої статті 269 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, скаржник повторно наголосив на тому, що Календарний графік виконання робіт не встановлює самостійних строків виконання окремих видів робіт у розумінні підстав для застосування відповідальності, передбаченої пунктом 14.5 договору, а також зазначив про відсутність правових підстав для нарахування пені до настання кінцевого строку виконання робіт, визначеного договором.

Також ТОВ «РЕЛЕВАНТЕ» повторно звернуло увагу на свої доводи щодо неналежності акта огляду будівельного майданчика від 25.06.2025 як доказу порушення строків виконання робіт, необхідності застосування принципу тлумачення неясних умов договору проти сторони, яка їх сформулювала (contra proferentem), а також на наявності підстав для більш істотного зменшення розміру пені.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.05.2026 для розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2026 у справі № 904/6682/25 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Андрейчука Л.В. (доповідач), суддів - Левшиної Г.В., Висоцького А.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.05.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2026 у справі № 904/6682/25 залишено без руху. Апелянту протягом 5 днів з дня отримання ухвали усунути вказані недоліки апеляційної скарги, а саме сплатити судовий збір та надати відповідні докази суду.

19.05.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2026 у справі № 904/6682/25, витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи № 904/6682/25, розгляд справи призначено у судовому засіданні на 17.06.2026.

25.05.2026 на адресу Центрального апеляційного господарського суду надійшла справа № 904/6682/25.

28.05.2026 від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2026 у справі № 904/6682/25 без змін.

01.06.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» надійшло клопотання про продовження встановлених ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.05.2026 процесуальних строків для подання заяв, клопотань, додаткових доказів та пояснень до 10.06.2026 включно. В обґрунтування поданого клопотання апелянт посилався на отримання 28.05.2026 відзиву позивача на апеляційну скаргу значного обсягу, який, на думку заявника, містив нові доводи, посилання на джерела права, нормативні акти, судову практику та інші аргументи, що потребували додаткового часу для підготовки відповідних пояснень та заперечень.

11.06.2026 через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій апелянт підтримав доводи апеляційної скарги, заперечив проти аргументів, викладених Військовою частиною НОМЕР_1 у відзиві на апеляційну скаргу, та просив врахувати наведені додаткові пояснення під час апеляційного перегляду справи.

12.06.2026 через підсистему «Електронний суд» від Військової частини НОМЕР_1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 17.06.2026, у зв`язку із зайнятістю представника позивача в іншому судовому засіданні Центрального апеляційного господарського суду.

12.06.2026 через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 17.06.2026, мотивоване участю представника відповідача в іншому судовому засіданні Центрального апеляційного господарського суду.

16.06.2026 через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» надійшли заяви про дослідження судом апеляційної інстанції Акта огляду будівельного майданчика Об`єкта «Нове будівництво комплексу споруд оборонного призначення позиції на відділення № 19 у Харківській області» від 25.06.2025 та Довідки щодо стану виконання робіт за державним контрактом (договором) на будівництво фортифікаційних споруд №139-ДСК від 05.04.2025 за вих. №208 від 14.11.2025, а також про поновлення строку для подання відповідних заяв.

Подані заяви розглянуті колегією суддів під час апеляційного перегляду справи, про що наведено відповідні мотиви у цій постанові

За результатами апеляційного перегляду у судовому засіданні 17.06.2026 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Встановлені судом обставини справи.

Матеріалами справи встановлено, що 05.04.2025 між Військовою частиною НОМЕР_1 (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» (підрядник) укладено державний контракт (договір) на будівництво фортифікаційних споруд № 139-ДСК.

Предметом зазначеного договору було виконання комплексу робіт з будівництва фортифікаційних споруд оборонного призначення на території Харківської області відповідно до затвердженої проєктної документації та погодженого сторонами Календарного графіка виконання робіт, який є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до умов договору строки виконання окремих видів робіт визначалися Календарним графіком виконання робіт. Договором також передбачено право замовника здійснювати контроль за ходом виконання робіт та застосовувати передбачені договором заходи відповідальності у разі порушення підрядником погоджених строків виконання робіт.

Календарний графік виконання робіт підписаний обома сторонами та є невід`ємною частиною державного контракту. Зазначеним графіком передбачено поетапне виконання окремих видів робіт із визначенням відповідних строків їх завершення у межах квітня, травня та червня 2025 року. Зокрема, графіком встановлено строки виконання робіт із влаштування траншей, залізобетонних конструкцій споруд, траншей з одягом крутості, протидронового укриття, протитанкового рову, пірамід ПЗ-1, а також інших робіт, необхідних для завершення будівництва фортифікаційних споруд.

Пунктом 14.5 державного контракту сторони погодили відповідальність підрядника у вигляді пені за порушення строків виконання будь-якого окремого виду робіт по договору та строків закінчення виконання робіт (здачі закінченого об`єкта в експлуатацію) у розмірі 0,1 % договірної ціни за кожний день прострочення.

Крім того, пунктом 4.1.1 договору передбачено право замовника в односторонньому порядку розірвати договір у разі порушення підрядником строків виконання будь-якого виду робіт більш ніж на п`ять календарних днів.

На виконання умов договору відповідач приступив до виконання будівельних робіт, а позивач передав підряднику будівельний майданчик для виконання робіт.

Матеріалами справи підтверджується, що станом на 25.06.2025 замовником проведено огляд будівельного майданчика, за результатами якого складено акт огляду. Зазначеним актом зафіксовано, що частина робіт, передбачених Календарним графіком виконання робіт, у встановлені договором строки виконана не була.

Згідно з актом огляду будівельного майданчика від 25.06.2025 представниками замовника зафіксовано невиконання значної частини робіт, передбачених Календарним графіком виконання робіт. За результатами проведеного огляду встановлено, що окремі види робіт, строки виконання яких закінчилися, фактично не завершені або виконані не в повному обсязі, що, на думку замовника, свідчило про порушення підрядником умов державного контракту.

Зокрема, під час огляду встановлено невиконання або неповне виконання робіт із влаштування траншей, залізобетонних конструкцій споруд, траншей з одягом крутості, протидронового укриття, протитанкового рову, пірамід ПЗ-1, а також окремих робіт зі встановлення тросу та ягози.

Крім того, у матеріалах справи наявна довідка щодо стану виконання робіт за державним контрактом № 139-ДСК, відповідно до якої частина передбачених договором робіт станом на момент припинення договірних відносин залишилася невиконаною. Саме зазначені документи були покладені позивачем в основу висновку про наявність підстав для застосування до відповідача передбаченої договором відповідальності.

На підставі результатів проведеного огляду Військова частина НОМЕР_1 дійшла висновку про порушення підрядником строків виконання робіт, передбачених Календарним графіком, та реалізувала передбачене пунктом 4.1.1 договору право на одностороннє розірвання державного контракту.

25.06.2025 позивачем на адресу відповідача направлено повідомлення про одностороннє розірвання державного контракту у зв`язку з порушенням строків виконання робіт. Відповідно до умов договору договір вважається припиненим після спливу визначеного сторонами строку з моменту направлення такого повідомлення.

Вважаючи, що відповідач допустив порушення строків виконання окремих видів робіт, визначених Календарним графіком, Військова частина НОМЕР_1 здійснила нарахування пені відповідно до пункту 14.5 договору у загальному розмірі 3 764 588, 94 грн.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що підрядником допущено порушення погоджених сторонами строків виконання окремих видів робіт, що відповідно до умов державного контракту є підставою для застосування договірної відповідальності у вигляді пені.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав, що Календарний графік виконання робіт не встановлює самостійних строків виконання окремих видів робіт, а визначає лише послідовність організації будівельного процесу. На думку відповідача, єдиним строком виконання робіт за договором був строк до 30.06.2025, а тому до його спливу прострочення виконання зобов`язань не могло настати.

Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» також посилалося на те, що договір було розірвано до настання кінцевого строку виконання робіт, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для нарахування пені. Крім того, відповідач заперечував належність акта огляду будівельного майданчика від 25.06.2025 як доказу у справі, вказуючи, що такий акт складено без участі його представників.

Також відповідач зазначав, що на момент припинення договірних відносин ним виконано та передано замовнику роботи на суму 9 946 530, 83 грн, які були прийняті та оплачені без зауважень.

ТОВ «РЕЛЕВАНТЕ» також заперечувало правомірність нарахування пені за порушення строків виконання окремих видів робіт, посилаючись на те, що таке нарахування фактично призводить до неодноразового застосування відповідальності за одне й те саме порушення договірного зобов`язання та суперечить положенням статті 61 Конституції України. На думку відповідача, відповідальність могла наставати виключно після спливу кінцевого строку виконання робіт за договором.

Крім того, відповідач під час розгляду справи просив суд застосувати положення статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України і зменшити розмір заявленої до стягнення пені на 90 %. В обґрунтування зазначеного клопотання відповідач посилався на виконання значної частини передбачених договором робіт, неспівмірність розміру заявлених штрафних санкцій наслідкам порушення зобов`язання та необхідність дотримання балансу інтересів сторін.

Матеріалами справи встановлено, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2026 позов задоволено частково.

Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для застосування до відповідача відповідальності за порушення строків виконання окремих видів робіт, передбаченої пунктом 14.5 державного контракту, однак визнав за можливе зменшити розмір заявленої до стягнення пені на 20 %, у зв`язку з чим стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» пеню у розмірі 3 011 671, 15 грн.

При цьому місцевий господарський суд виходив з того, що Календарний графік виконання робіт є невід`ємною частиною державного контракту, строки виконання окремих видів робіт були погоджені сторонами під час укладення договору, а пункт 14.5 договору прямо передбачає відповідальність за порушення строків виконання будь-якого окремого виду робіт незалежно від настання кінцевого строку завершення всього комплексу робіт.

В апеляційному порядку рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2026 оскаржується Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені у розмірі 3 011 671, 15 грн та розподілу судових витрат. В частині відмови у задоволенні решти позовних вимог рішення місцевого господарського суду сторонами не оскаржується та відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України апеляційним судом не переглядається.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї.

За змістом частини четвертої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги лише у випадку встановлення під час розгляду справи порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права.

У даній справі апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» подана на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2026 в частині задоволення позовних вимог Військової частини НОМЕР_1 про стягнення пені у розмірі 3 011 671, 15 грн та судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 56 468, 83 грн.

В частині відмови у задоволенні решти позовних вимог рішення місцевого господарського суду сторонами не оскаржується, у зв`язку з чим відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України в цій частині апеляційним судом не переглядається.

Разом з тим, до початку судового засідання від Військової частини НОМЕР_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» надійшли клопотання про відкладення розгляду справи, мотивовані неможливістю участі їх представників у судовому засіданні 17.06.2026 у зв`язку із зайнятістю в інших судових засіданнях, призначених у Центральному апеляційному господарському суді на той самий день.

Розглянувши зазначені клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для їх задоволення.

Відповідно до частини одинадцятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки учасника справи за його клопотанням лише тоді, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

При цьому сам по собі факт участі представника сторони в іншому судовому засіданні не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, оскільки юридична особа не позбавлена можливості забезпечити участь у справі іншого представника або здійснювати самопредставництво у випадках, передбачених процесуальним законом.

Колегія суддів також враховує, що сторони були завчасно та належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а клопотання не містять обґрунтування неможливості забезпечити участь інших представників або вчинити відповідні процесуальні дії іншим способом.

Крім того, явка представників сторін ухвалою суду апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалася, а матеріали справи містять достатній обсяг доказів для вирішення спору по суті в межах доводів апеляційної скарги.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотань Військової частини НОМЕР_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» про відкладення розгляду справи та здійснила апеляційний перегляд справи за наявними у матеріалах справи доказами.

Перед переходом до оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів вважає за необхідне вирішити подане Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» клопотання від 29.05.2026 про продовження процесуальних строків, встановлених ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.05.2026, для подання заяв, клопотань, додаткових доказів та пояснень до 10.06.2026 включно.

В обґрунтування зазначеного клопотання апелянт посилався на те, що відзив позивача на апеляційну скаргу отримано ним 28.05.2026, тоді як строк для подання процесуальних документів, встановлений ухвалою суду від 20.05.2026, фактично спливав 01.06.2026. На думку заявника, з огляду на значний обсяг відзиву, наведення у ньому додаткових аргументів, посилань на нормативні акти, джерела права та судову практику, залишок часу був недостатнім для підготовки належних пояснень та заперечень.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до частин першої, другої статті 119 Господарського процесуального кодексу України процесуальний строк, встановлений судом, може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, або з ініціативи суду. Водночас продовження процесуального строку є правом суду, яке реалізується з урахуванням конкретних обставин справи, принципу розумності строків, завдань господарського судочинства, рівності сторін та необхідності забезпечення ефективного розгляду справи.

Саме по собі посилання учасника справи на значний обсяг відзиву не є безумовною підставою для продовження процесуального строку. Особа, яка просить продовжити строк, повинна обґрунтувати, які саме процесуальні дії вона має намір вчинити, чому такі дії не могли бути вчинені у встановлений строк, а також яким чином продовження строку вплине на повне та всебічне з`ясування обставин справи.

Колегія суддів враховує, що після подання зазначеного клопотання Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» подана 11.06.2026 відповідь на відзив не свідчить про необхідність продовження процесуального строку до 10.06.2026, оскільки відповідні пояснення фактично були прийняті судом та враховані під час апеляційного перегляду справи, заперечень, доказів чи інших процесуальних документів, для підготовки яких просило продовжити відповідний строк. При цьому розгляд справи відбувався 17.06.2026, тобто після дати, до якої апелянт просив продовжити строк.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що заявником не доведено наявності об`єктивних перешкод для реалізації ним процесуальних прав у межах встановлених судом строків, а також не наведено переконливих підстав, які б свідчили про необхідність продовження процесуального строку саме до 10.06.2026. У зв`язку з цим клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» від 29.05.2026 про продовження процесуальних строків задоволенню не підлягає.

Переглянувши справу в межах доводів і вимог апеляційної скарги, оцінивши встановлені судом першої інстанції обставини, наявні у справі докази, доводи апелянта та заперечення позивача, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2026 в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін з огляду на таке.

Предметом спору у цій справі є стягнення з підрядника пені за порушення строків виконання робіт за державним контрактом на будівництво фортифікаційних споруд № 139-ДСК від 05.04.2025.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь іншої сторони певну дію, зокрема виконати роботу або сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Статтею 846 Цивільного кодексу України прямо передбачено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Таким чином, цивільне законодавство не обмежує сторони можливістю погодити лише один кінцевий строк виконання всього обсягу робіт, а дозволяє визначати також строки виконання окремих етапів або окремих видів робіт.

За змістом статті 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проєктно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик, передати затверджену проєктно-кошторисну документацію, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Відповідно до частини другої статті 883 Цивільного кодексу України за невиконання або неналежне виконання обов`язків за договором будівельного підряду підрядник сплачує неустойку, встановлену договором або законом, та відшкодовує збитки в повному обсязі.

Частинами першою, другою статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання.

Відповідно до статей 216, 217, 230 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій; штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

З матеріалів справи вбачається, що 05.04.2025 між Військовою частиною НОМЕР_1 як замовником та Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» як підрядником укладено державний контракт (договір) на будівництво фортифікаційних споруд № 139-ДСК.

За умовами пункту 1.1 договору замовник доручив, а підрядник зобов`язався відповідно до проєктної документації, з дотриманням будівельних норм, правил та умов договору виконати роботи в повному обсязі на об`єкті «Нове будівництво комплексу споруд оборонного призначення позиції на відділення № 19 у Харківській області», а замовник зобов`язався прийняти виконані на умовах договору роботи та оплатити їх вартість.

Пунктом 2.1 договору визначено договірну ціну робіт у розмірі 18 186 420,00 грн.

Відповідно до пункту 3.1 договору строки виконання робіт за договором визначені Календарним графіком виконання робіт та встановлюються до 30.06.2025 включно.

Пунктом 3.2 договору передбачено, що підрядник розпочинає виконання робіт згідно з Календарним графіком виконання робіт після обстеження території саперами та складання відповідного акта розмінування, але не пізніше трьох календарних днів після отримання об`єкта на виконання робіт.

Відповідно до пункту 3.5 договору датою закінчення робіт за договором вважається дата підписання Акта готовності об`єкта до експлуатації, що складається після підписання останнього Акта приймання виконаних будівельних робіт форми № КБ-2в.

Пунктом 9.2 договору передбачено, що підрядник самостійно організовує всю роботу з виконання договору відповідно до Календарного графіка виконання робіт та з дотриманням вимог будівельних норм і нормативних документів, які регулюють виконання будівельних робіт.

Пунктами 11.1, 11.2 договору погоджено, що приймання та передача виконаних робіт здійснюються сторонами поступово у міру завершення виконання видів робіт, їх частин, окремих конструктивних елементів шляхом підписання актів приймання виконаних будівельних робіт за формою № КБ-2в та довідок про вартість виконаних будівельних робіт за формою № КБ-3. При цьому акти та довідки оформлюються підрядником та надаються замовнику не пізніше п`яти днів після виконання робіт з дотриманням строків, визначених Календарним графіком виконання робіт.

Таким чином, системний аналіз умов договору свідчить, що Календарний графік виконання робіт не був суто інформаційним або організаційним документом, а визначав погоджений сторонами порядок і строки виконання окремих видів робіт у межах загального строку дії зобов`язання.

Календарний графік є невід`ємною частиною договору, підписаний сторонами та прямо згадується у низці положень договору, які регулюють початок виконання робіт, організацію будівельного процесу, приймання робіт, порядок фінансування та відповідальність сторін.

Зі змісту Календарного графіка виконання робіт вбачається, що сторонами погоджено строки виконання окремих видів робіт, зокрема земляних робіт траншей, улаштування залізобетонних конструкцій споруд, траншей з одягом крутості, протидронового укриття об`єкта, протитанкового рову, пірамід ПЗ-1 та встановлення тросу і ягози.

Суд встановив, що частина відповідних робіт повинна була бути завершена у квітні 2025 року, частина - у травні 2025 року, частина - у червні 2025 року, а встановлення тросу та ягози - до 30.06.2025.

За таких обставин колегія суддів відхиляє довід апелянта про те, що єдиним строком виконання робіт за договором був строк до 30.06.2025, а Календарний графік не встановлював самостійних строків виконання окремих видів робіт.

Такий довід суперечить буквальному змісту пункту 3.1 договору, який прямо відсилає до Календарного графіка виконання робіт, а також пунктам 9.2, 11.1, 11.2 договору, які пов`язують організацію та приймання робіт із дотриманням строків, визначених саме Календарним графіком.

Висновок апелянта про те, що Календарний графік є лише «графічною схемою» або документом організаційного характеру, не узгоджується з тим, що сторони включили його до складу невід`ємних додатків до договору та неодноразово використали в тексті договору як джерело визначення строків виконання робіт.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до статті 846 Цивільного кодексу України сторони договору підряду вправі встановити строки виконання не лише всієї роботи в цілому, а й окремих етапів. Саме такий підхід відображено у правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19, де зазначено, що стаття 846 Цивільного кодексу України надає сторонам договору підряду можливість встановлювати у договорі строки виконання роботи або її окремих етапів.

Таким чином, сам по собі довід апелянта про те, що відповідальність у підрядних правовідносинах за загальним правилом настає за порушення кінцевого строку виконання робіт, не спростовує можливості сторін у конкретному договорі погодити проміжні строки та наслідки їх порушення.

Колегія суддів відхиляє і довід скаржника про те, що суд вийшов за межі умов договору та фактично самостійно визначив нові строки виконання робіт.

Суд першої інстанції не змінював умов договору, не створював нових зобов`язань для сторін та не доповнював Календарний графік новими строками. Місцевий господарський суд лише встановив зміст уже погоджених сторонами умов договору та дав їм правову оцінку в межах спору про нарахування пені.

Такий підхід відповідає статтям 213, 637 Цивільного кодексу України, згідно з якими при тлумаченні змісту правочину суд бере до уваги буквальне значення слів і понять, зміст правочину в цілому, наміри сторін, мету правочину, попередні переговори, практику відносин між сторонами та звичаї ділового обороту.

У даному випадку буквальне, системне та цільове тлумачення договору свідчить про те, що сторони погодили не лише кінцеву дату завершення всього комплексу робіт, а й поетапне виконання окремих видів робіт у строки, визначені Календарним графіком.

Окремо колегія суддів оцінює довід апелянта про неправильне застосування пункту 14.5 договору.

Пунктом 14.5 договору сторони погодили, що за порушення строків виконання будь-якого окремого виду робіт по договору та строків закінчення виконання робіт (здачі закінченого об`єкта в експлуатацію) підрядник сплачує замовникові пеню у розмірі 0,1 % договірної ціни за кожен день такого прострочення.

Апелянт стверджує, що застосування пені за цим пунктом можливе лише у разі одночасного порушення двох строків: строків виконання будь-якого окремого виду робіт та строків завершення виконання робіт у цілому.

Колегія суддів не погоджується з таким тлумаченням договору.

Зміст пункту 14.5 договору свідчить, що сторони погодили відповідальність підрядника як за порушення строків виконання будь-якого окремого виду робіт, так і за порушення строків закінчення виконання робіт. Використане в цьому пункті формулювання не містить слів «одночасно», «за умови одночасного порушення», «лише у разі порушення обох строків» або інших застережень, які б вказували на необхідність кумулятивного настання обох видів порушень.

Колегія суддів вважає помилковим посилання апелянта на те, що використання у пункті 14.5 договору сполучника «та» нібито свідчить про необхідність одночасного порушення двох строків. У контексті спірного положення договору зазначений сполучник використаний для поєднання двох однорідних об`єктів правового регулювання - строків виконання будь-якого окремого виду робіт та строків закінчення виконання робіт у цілому. Таке формулювання не містить ознак кумулятивної умови відповідальності, а визначає перелік випадків, за настання яких підрядник зобов`язаний сплатити пеню.

Якби сторони мали намір обмежити застосування пені лише випадком одночасного порушення проміжних строків і кінцевого строку виконання робіт, вони могли б прямо передбачити це у договорі, використавши формулювання «за одночасне порушення», «за умови порушення обох строків» або інші подібні за змістом застереження. Відсутність таких застережень у пункті 14.5 договору свідчить про необґрунтованість запропонованого апелянтом обмежувального тлумачення.

Навпаки, словосполучення «будь-якого окремого виду робіт» свідчить про те, що сторони надали самостійного значення строкам виконання окремих робіт. Інакше відповідне формулювання втрачало б практичний зміст, а відповідальність фактично наставала б лише за порушення кінцевого строку виконання всього договору.

Тлумачення апелянта зводить нанівець погоджені сторонами проміжні строки виконання робіт, позбавляє правового значення Календарний графік та не узгоджується з характером спірного договору, який стосується будівництва фортифікаційних споруд оборонного призначення, де своєчасність виконання окремих робіт має самостійне значення для досягнення мети договору.

Колегія суддів також враховує, що пунктом 4.1.1 договору передбачено право замовника достроково розірвати договір в односторонньому порядку, якщо підрядник більше ніж на п`ять календарних днів порушив строк виконання будь-якого виду робіт без поважних причин, визначених у Графіку виконання робіт, що підтверджується актом огляду будівельного майданчика, складеним уповноваженими представниками замовника.

Наявність у договорі такого положення додатково підтверджує, що сторони розглядали строки виконання окремих видів робіт як істотні для належного виконання договору. Інакше погодження права замовника на одностороннє розірвання договору у разі прострочення окремого виду робіт більше ніж на п`ять днів не мало б практичного змісту.

Таким чином, довід апелянта про те, що відповідальність могла настати лише після спливу кінцевого строку виконання всього комплексу робіт, є необґрунтованим.

Колегія суддів відхиляє також довід ТОВ «РЕЛЕВАНТЕ» про те, що прострочення не могло настати, оскільки договір було розірвано до 30.06.2025.

Суд встановив, що строки виконання частини окремих видів робіт, передбачених Календарним графіком, закінчилися ще до 25.06.2025, а саме у квітні, травні та другій декаді червня 2025 року. Саме порушення цих проміжних строків і стало підставою для складання акта огляду будівельного майданчика та направлення повідомлення про розірвання договору.

Таким чином, на момент направлення повідомлення про розірвання договору вже існували прострочення виконання окремих видів робіт. Тому припинення договору з 30.06.2025 не усуває відповідальності за порушення, які виникли під час дії договору.

До того ж пунктом 17.2 договору передбачено, що закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Такий підхід відповідає загальним положенням статті 611 Цивільного кодексу України, згідно з якими у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта на неналежність акта огляду будівельного майданчика від 25.06.2025 як доказу у справі.

За приписами статті 849 Цивільного кодексу України замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника. У разі якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Крім того, безпосередньо пунктом 4.1.1 договору передбачено, що порушення підрядником строку виконання будь-якого виду робіт більше ніж на п`ять днів підтверджується актом огляду будівельного майданчика, складеним уповноваженими представниками замовника.

З наведеного вбачається, що сторони самі погодили договірний механізм фіксації порушення строків виконання робіт. При цьому пункт 4.1.1 договору не містить умови про обов`язкову участь представників підрядника під час складання такого акта або про недійсність акта в разі їх відсутності.

Тому сам по собі факт складання акта огляду представниками замовника без участі відповідача не свідчить про недопустимість або неналежність такого доказу.

Водночас колегія суддів враховує, що акт огляду будівельного майданчика від 25.06.2025 не є єдиним доказом, покладеним в основу висновків суду першої інстанції. Суд також дослідив умови договору, Календарний графік виконання робіт, акти приймання виконаних будівельних робіт за формою № КБ-2в, довідки про вартість виконаних робіт за формою № КБ-3, довідку щодо стану виконання робіт, розрахунок пені та інші письмові докази.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач виконав роботи на загальну суму 9 946 530, 83 грн, які були прийняті та оплачені замовником. Водночас встановлено, що невиконаними залишилися роботи на суму 8 239 889, 17 грн.

Факт виконання відповідачем значної частини робіт не спростовує факту порушення строків виконання інших робіт, визначених Календарним графіком.

Часткове виконання договору може враховуватися судом при вирішенні питання про співмірність відповідальності та можливість зменшення розміру неустойки, проте не свідчить про відсутність самого порушення зобов`язання.

Доводи апелянта про те, що акти КБ-2в та довідки КБ-3 були підписані без зауважень, також не спростовують висновків суду першої інстанції. Вказані документи підтверджують факт прийняття саме тих робіт, які фактично були виконані підрядником, однак не підтверджують виконання всього обсягу робіт у строки, погоджені сторонами.

Колегія суддів також враховує, що відповідач не надав належних і допустимих доказів повного та своєчасного виконання всіх робіт, за прострочення яких позивачем нараховано пеню. Відповідно до статей 13, 73, 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Позивач на підтвердження факту порушення строків виконання робіт надав договір, календарний графік, акт огляду будівельного майданчика, довідку щодо стану виконання робіт, акти виконаних робіт, довідки КБ-3 та розрахунок пені. Натомість відповідач, заперечуючи проти позову, не довів виконання спірних робіт у строки, визначені Календарним графіком.

Посилання апелянта на довідку щодо стану виконання робіт за договором від 14.11.2025 як на неналежний доказ також не спростовує висновків суду.

Колегія суддів погоджується, що сама по собі довідка, складена після припинення договірних відносин, підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами. Водночас рішення суду не ґрунтується виключно на зазначеній довідці. Суд оцінив її разом з умовами договору, календарним графіком, актом огляду від 25.06.2025, актами КБ-2в, довідками КБ-3 та іншими матеріалами справи.

У зв`язку з цим доводи апелянта про можливий вплив природних, військових або інших чинників на стан об`єкта після розірвання договору мають припущувальний характер і не підтверджують виконання відповідачем спірних робіт у строки, погоджені договором.

До початку судового засідання від Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» надійшли заяви про дослідження судом апеляційної інстанції Акта огляду будівельного майданчика Об`єкта «Нове будівництво комплексу споруд оборонного призначення позиції на відділення № 19 у Харківській області» від 25.06.2025 та Довідки щодо стану виконання робіт за державним контрактом (договором) на будівництво фортифікаційних споруд №139-ДСК від 05.04.2025 за вих. № 208 від 14.11.2025, а також про поновлення строку для подання відповідних заяв.

Розглянувши зазначені заяви, колегія суддів зазначає, що наведені у них доводи фактично дублюють аргументи апеляційної скарги щодо неналежності та недопустимості зазначених доказів, а також щодо неможливості використання вказаних документів для підтвердження факту порушення строків виконання робіт.

Відповідно до частин першої та другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами і досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї.

Колегією суддів під час апеляційного перегляду здійснено оцінку як Акта огляду будівельного майданчика від 25.06.2025, так і Довідки щодо стану виконання робіт від 14.11.2025 у сукупності з іншими доказами, що містяться у матеріалах справи. Наведені заявником доводи не спростовують висновків суду першої інстанції щодо факту порушення відповідачем строків виконання робіт та не свідчать про недопустимість або неналежність зазначених доказів.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що наведені у поданих заявах доводи отримали належну правову оцінку під час апеляційного перегляду справи та не впливають на висновки суду щодо законності й обґрунтованості оскаржуваного рішення.

Окремо колегія суддів оцінює довід апелянта про порушення статті 61 Конституції України та нібито подвійне притягнення до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення.

За змістом статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Водночас у цій справі йдеться не про повторне стягнення однієї і тієї самої санкції за одне і те саме порушення, а про застосування погодженої сторонами договірної відповідальності за порушення строків виконання окремих видів робіт, які мали самостійні строки виконання за Календарним графіком.

Сторони договору прямо погодили, що підрядник несе відповідальність за порушення строків виконання будь-якого окремого виду робіт, а також за порушення строків закінчення виконання робіт у цілому. Такі порушення стосуються різних договірних обов`язків: своєчасного виконання окремих видів робіт та своєчасного завершення всього комплексу робіт.

Враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що застосування пені за порушення строків виконання окремих видів робіт у цій справі не є подвійною відповідальністю в розумінні статті 61 Конституції України.

Колегія суддів враховує посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах у справах № 911/2309/18, № 910/4235/20, № 910/11943/24 та № 910/3362/18, відповідно до яких за загальним правилом відповідальність підрядника у вигляді неустойки за порушення строків виконання робіт настає у разі прострочення виконання робіт у цілому, а не окремих етапів, якщо договором прямо не передбачено інше.

Разом із тим зазначені правові висновки не спростовують висновків суду першої інстанції у даній справі, оскільки підлягають застосуванню з урахуванням конкретних умов договору та встановлених судами фактичних обставин.

У даній справі, на відміну від правовідносин, на які посилається апелянт, пункт 14.5 договору прямо передбачає відповідальність за порушення строків виконання будь-якого окремого виду робіт. Крім того, пункт 4.1.1 договору пов`язує право замовника на одностороннє розірвання договору саме з порушенням строку виконання будь-якого виду робіт більше ніж на п`ять календарних днів. Календарний графік виконання робіт визначає строки виконання відповідних видів робіт і є невід`ємною частиною договору.

Таким чином, наведена апелянтом судова практика не є підставою для висновку про незаконність стягнення пені у даній справі, а навпаки підтверджує, що вирішальним є зміст конкретного договору та наявність або відсутність у ньому прямого погодження відповідальності за порушення проміжних строків.

Колегія суддів зазначає, що правові висновки Верховного Суду, на які посилається апелянт, не можуть застосовуватися відокремлено від фактичних обставин відповідних справ та змісту конкретних договорів, які були предметом судового розгляду. У зазначених справах Верховний Суд виходив із того, що за відсутності прямої договірної умови про відповідальність за порушення проміжних строків або окремих етапів робіт штрафні санкції зазвичай застосовуються за порушення строку виконання робіт у цілому.

Натомість у даній справі сторони прямо погодили відповідальність за порушення строків виконання будь-якого окремого виду робіт, а також погодили Календарний графік як невід`ємну частину договору. Тому правовідносини у цій справі відрізняються від тих, у яких відсутнє пряме договірне регулювання відповідальності за окремі етапи робіт.

Таким чином, наведені апелянтом висновки Верховного Суду не спростовують правомірності висновку місцевого господарського суду, а навпаки підтверджують необхідність дослідження змісту конкретного договору. Саме такий підхід і був застосований судом першої інстанції у даній справі.

Колегія суддів також враховує доводи, викладені Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» у відповіді на відзив на апеляційну скаргу, щодо неприпустимості посилання позивача на нові правові аргументи та додаткові способи тлумачення умов договору, які не були предметом розгляду суду першої інстанції.

Разом із тим наведені доводи не впливають на правильність висновків місцевого господарського суду. Суд апеляційної інстанції вирішує спір виходячи з установлених фактичних обставин справи, змісту державного контракту № 139-ДСК від 05.04.2025, погодженого сторонами Календарного графіка виконання робіт, а також доказів, поданих учасниками справи. При цьому окремі міркування сторін щодо граматичного, лінгвістичного чи системного тлумачення положень договору підлягають оцінці лише в тій мірі, в якій вони підтверджуються змістом самого договору та узгоджуються з фактичними обставинами справи.

Доводи відповіді на відзив щодо застосування принципу contra proferentem, відсутності підстав для нарахування пені до настання кінцевого строку виконання робіт, неналежності акта огляду будівельного майданчика від 25.06.2025 та необхідності подальшого зменшення розміру пені фактично дублюють доводи апеляційної скарги, яким колегією суддів уже надано оцінку вище, у зв`язку з чим підстав для інших висновків суд апеляційної інстанції не вбачає.

Щодо доводів апелянта про неправильне визначення бази нарахування пені колегія суддів зазначає таке.

Частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором, зокрема, у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання або у кратному розмірі до вартості товарів, робіт, послуг.

Верховний Суд у постанові від 04.05.2023 у справі № 910/21298/21 звертав увагу на те, що частина четверта статті 231 Господарського кодексу України наділяє сторони правом визначати у договорі розмір штрафних санкцій та спосіб їх обчислення, якщо відповідний розмір не визначений законом.

Пунктом 14.5 договору сторони прямо погодили, що пеня за порушення строків виконання робіт становить 0,1 % договірної ціни за кожен день прострочення. Договірна ціна, як встановлено судом першої інстанції, становить 18 186 420,00 грн.

Відтак визначення пені виходячи з погодженої сторонами договірної ціни саме по собі не суперечить положенням частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України, оскільки сторони договору мають право погодити відповідний спосіб визначення штрафної санкції.

Доводи апелянта про те, що пеня мала нараховуватися лише від вартості невиконаної частини робіт, не узгоджуються з буквальним змістом пункту 14.5 договору. Сторони не передбачили в цьому пункті, що пеня нараховується від вартості окремої простроченої роботи або від вартості невиконаної частини зобов`язання, а прямо визначили базою її нарахування договірну ціну.

Відповідач, будучи суб`єктом господарювання, підписав договір без зауважень, прийняв будівельний майданчик, приступив до виконання робіт та здійснював виконання договору на погоджених умовах. Доказів оспорювання відповідних умов договору у встановленому законом порядку матеріали справи не містять.

Колегія суддів також враховує доводи позивача про те, що державний контракт укладено за примірною формою, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 19.02.2024 № 123/нм «Про затвердження примірних договорів». Зазначена обставина додатково підтверджує, що умови договору щодо поетапного виконання робіт, контролю за строками їх виконання та відповідальності підрядника були зумовлені специфікою державного оборонного замовлення та характером робіт, які підлягали виконанню.

Разом з тим колегія суддів виходить не з самого факту затвердження примірної форми договору, а з конкретного змісту укладеного між сторонами державного контракту № 139-ДСК, який підписаний сторонами, є чинним, не визнаний недійсним та містить погоджені сторонами умови щодо строків виконання робіт і наслідків їх порушення.

За таких обставин подальше незадоволення відповідача погодженим порядком визначення пені не є підставою для невиконання умов договору або для звільнення його від відповідальності за порушення строків виконання робіт.

Водночас колегія суддів зазначає, що правомірність погодженого сторонами способу визначення пені не позбавляє суд права перевірити співмірність заявленої до стягнення санкції та за наявності передбачених законом підстав зменшити її розмір.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинні бути взяті до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частина третя статті 551 Цивільного кодексу України також передбачає право суду зменшити розмір неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Таким чином, зменшення неустойки є правом суду, яке реалізується з урахуванням конкретних обставин справи, принципів справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та балансу інтересів сторін.

Відповідач під час розгляду справи просив зменшити розмір пені на 90 %, посилаючись на виконання значної частини робіт, прийняття та оплату виконаних робіт замовником, неспівмірність заявленої пені наслідкам порушення та необхідність забезпечення балансу інтересів сторін.

Суд першої інстанції врахував відповідні доводи відповідача, ступінь виконання ним зобов`язання, характер порушення, розмір заявленої пені, обставини виконання договору та дійшов висновку про наявність підстав для зменшення пені на 20 %, стягнувши з відповідача 3 011 671, 15 грн замість заявлених 3 764 588, 94 грн.

Колегія суддів звертає увагу, що заявлений позивачем розмір пені становив 3 764 588, 94 грн. Місцевий господарський суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок, умови пункту 14.5 договору, періоди прострочення виконання окремих видів робіт та обставини часткового виконання договору відповідачем, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення пені, однак з урахуванням положень статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України зменшив її розмір на 20 %. У результаті до стягнення визначено 3 011 671, 15 грн пені, що відповідає 80 % від заявленої позивачем суми.

Такий підхід свідчить, що суд першої інстанції не обмежився формальним застосуванням умов договору, а здійснив перевірку співмірності заявленої санкції з урахуванням конкретних обставин справи. При цьому апелянт у скарзі не навів переконливих доводів та не подав доказів, які б свідчили про необхідність додаткового зменшення пені понад уже здійснене судом першої інстанції зменшення.

Колегія суддів погоджується з таким підходом місцевого господарського суду.

Зменшення пені на 20 % свідчить про те, що суд першої інстанції не застосував санкцію формально, а врахував обставини часткового виконання договору та необхідність забезпечення пропорційності відповідальності. Водночас підстав для додаткового зменшення пені до 10 % від заявленого розміру, як фактично просив відповідач, колегія суддів не вбачає.

При вирішенні питання про подальше зменшення пені колегія суддів враховує характер спірного договору, його оборонне призначення, особливі умови укладення та виконання договору під час воєнного стану, а також те, що роботи стосувалися будівництва фортифікаційних споруд оборонного призначення.

Своєчасне виконання таких робіт має значення не лише для майнових інтересів замовника, а й для публічного інтересу, пов`язаного із забезпеченням обороноздатності держави. Тому порушення строків виконання робіт за таким договором не може розцінюватися як формальне або несуттєве.

Державний контракт стосувався виконання робіт із нового будівництва комплексу споруд оборонного призначення на території Харківської області, тобто в регіоні, який у період дії воєнного стану має особливе значення для забезпечення оборони держави. За таких умов дотримання погоджених сторонами строків виконання кожного етапу будівельних робіт не може розглядатися лише як внутрішньогосподарське питання взаємовідносин замовника і підрядника.

Саме характер об`єкта та мета укладення договору зумовлювали необхідність поетапного виконання робіт, оперативного контролю за їх станом та передбачення відповідальності за порушення строків виконання окремих видів робіт. Тому доводи апелянта про те, що відповідальність могла наставати лише після спливу кінцевого строку виконання всього договору, не враховують особливого призначення спірного контракту.

Колегія суддів також враховує, що відповідач не довів існування виняткових обставин, які б обґрунтовували зменшення пені саме на 90 %. Посилання на виконання частини робіт вже враховано судом першої інстанції при зменшенні розміру пені. Доводи про можливий негативний вплив стягнення пені на інші договори відповідача не підтверджують надмірності відповідальності у цій справі та не спростовують факту порушення строків виконання робіт за спірним державним контрактом.

Крім того, відповідач, укладаючи державний контракт, діяв як професійний учасник господарських відносин, повинен був оцінювати свої можливості щодо своєчасного виконання робіт та усвідомлювати наслідки порушення погоджених строків, у тому числі відповідальність, передбачену пунктом 14.5 договору.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про часткове зменшення пені на 20 % є обґрунтованим, відповідає встановленим обставинам справи та забезпечує належний баланс між інтересами сторін.

Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, зокрема щодо неналежної оцінки доказів, неповного мотивування рішення та порушення принципу змагальності.

Відповідно до статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, а кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається. Згідно зі статтею 86 цього Кодексу суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Із тексту рішення суду першої інстанції вбачається, що місцевий господарський суд дослідив умови договору, календарний графік виконання робіт, акти КБ-2в, довідки КБ-3, акт огляду будівельного майданчика від 25.06.2025, довідку щодо стану виконання робіт, повідомлення про розірвання договору, розрахунок пені, доводи відповідача щодо відсутності прострочення, подвійної відповідальності, неналежності доказів та необхідності зменшення пені.

Суд першої інстанції навів мотиви, з яких погодився з доводами позивача щодо наявності порушення строків виконання робіт, та мотиви, з яких відхилив основні заперечення відповідача. При цьому незгода апелянта з оцінкою доказів не свідчить про порушення судом правил доказування або про неповне з`ясування обставин справи.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини щодо обов`язку суду мотивувати судове рішення. У рішенні у справі «Ruiz Torija v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак цей обов`язок не може розумітися як необхідність надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторони.

Аналогічний підхід викладено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», у якому наголошено, що межі обов`язку суду щодо мотивування рішення можуть бути різними залежно від характеру рішення, обставин справи та аргументів сторін. Водночас суд має надати відповідь на істотні доводи, які можуть вплинути на результат вирішення спору.

У цій справі місцевий господарський суд надав оцінку саме тим доводам відповідача, які мали істотне значення для вирішення спору: щодо змісту Календарного графіка, моменту виникнення прострочення, правомірності акта огляду, застосування пункту 14.5 договору, відсутності подвійної відповідальності та можливості зменшення пені. Тому доводи апелянта про недостатню мотивованість рішення не є підставою для його скасування.

Колегія суддів зазначає, що судове рішення не повинно містити детальну відповідь на кожне формальне або повторюване твердження сторони, однак має містити оцінку ключових доводів, які мають значення для правильного вирішення спору. У даній справі суд першої інстанції надав оцінку вирішальним питанням спору: змісту договору, значенню Календарного графіка, факту порушення строків виконання робіт, правомірності нарахування пені, доводам про подвійну відповідальність та можливості зменшення неустойки.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Оцінивши доводи апеляційної скарги в сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що вони фактично зводяться до незгоди відповідача з тлумаченням умов договору, оцінкою доказів та розміром відповідальності, визначеним судом першої інстанції.

Водночас наведені апелянтом аргументи не спростовують встановлених місцевим господарським судом обставин щодо наявності погоджених сторонами строків виконання окремих видів робіт, порушення відповідачем таких строків, правомірності застосування пункту 14.5 договору та обґрунтованості часткового зменшення пені.

Колегія суддів погоджується з висновком Господарського суду Дніпропетровської області про те, що Військова частина НОМЕР_1 довела наявність підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» пені за порушення строків виконання робіт за державним контрактом № 139-ДСК від 05.04.2025.

Доводи апеляційної скарги не містять обставин, які б свідчили про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування чи зміни рішення в оскаржуваній частині.

За таких обставин рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2026 у справі № 904/6682/25 в оскаржуваній частині є законним та обґрунтованим, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» підлягає залишенню без задоволення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

У справі «Руїз Торіха проти Іспанії» Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до принципу належного здійснення правосуддя судові рішення повинні в достатній мірі містити мотиви, на яких вони ґрунтуються. Водночас пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не може тлумачитися як такий, що вимагає від суду надання детальної відповіді на кожен аргумент сторін.

Аналогічна правова позиція викладена Європейським судом з прав людини у справі «Проніна проти України», відповідно до якої обсяг мотивування судового рішення може бути різним залежно від характеру рішення та конкретних обставин справи, а питання достатності мотивування оцінюється з урахуванням особливостей кожної окремої справи.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ», колегія суддів виходить з того, що апелянту надано відповідь на всі істотні питання, які мають значення для правильного вирішення спору, зокрема щодо правової природи Календарного графіка виконання робіт як невід`ємної частини державного контракту, можливості встановлення сторонами строків виконання окремих видів робіт, змісту та порядку застосування пункту 14.5 державного контракту, правомірності нарахування пені за порушення строків виконання окремих видів робіт, належності та допустимості акта огляду будівельного майданчика від 25.06.2025, відсутності подвійної відповідальності у розумінні статті 61 Конституції України, правомірності визначення бази нарахування пені та наявності підстав для її зменшення.

Колегія суддів встановила, що доводи апелянта про відсутність погоджених сторонами строків виконання окремих видів робіт, неможливість нарахування пені до настання кінцевого строку виконання договору, неправомірність використання акта огляду будівельного майданчика як доказу, порушення статті 61 Конституції України, неправильне визначення розміру пені та необхідність її додаткового зменшення були предметом дослідження суду першої інстанції та не спростовують правильності його висновків.

Суд апеляційної інстанції враховує, що сторони державного контракту вправі самостійно визначати строки виконання робіт, у тому числі строки виконання окремих етапів та видів робіт, а також погоджувати відповідальність за їх порушення. У даному випадку такі умови були безпосередньо закріплені у державному контракті №139-ДСК та Календарному графіку виконання робіт, який є його невід`ємною частиною.

Апелянтом не доведено, що роботи, за порушення строків виконання яких позивачем нараховано пеню, були виконані своєчасно або що суд першої інстанції неправильно встановив фактичні обставини справи. Натомість матеріалами справи підтверджується наявність прострочення виконання окремих видів робіт, передбачених Календарним графіком, що відповідно до умов пункту 14.5 договору є підставою для застосування договірної відповідальності.

Колегія суддів також враховує, що місцевий господарський суд не застосував санкцію формально, а перевірив співмірність заявленої до стягнення пені та, з урахуванням положень статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, зменшив її розмір на 20 %, чим забезпечив дотримання принципів справедливості, розумності та пропорційності відповідальності.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди відповідача з тлумаченням умов державного контракту, оцінкою доказів та правовими висновками місцевого господарського суду, однак не містять обставин, які б свідчили про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування чи зміни рішення.

Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2026 у справі № 904/6682/25 в оскаржуваній частині, колегія суддів встановила, що воно ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, на підставі повного та всебічного з`ясування обставин справи, з наданням належної оцінки доводам учасників справи та поданим доказам.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням меж перегляду справи в апеляційному порядку, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2026 у справі № 904/6682/25 в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін.

Судові витрати.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покладаються на сторону пропорційно розміру задоволених вимог апеляційної скарги.

Оскільки за результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» та залишення рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2026 у справі № 904/6682/25 в оскаржуваній частині без змін, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта та відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76- 79, 86, 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281- 284, 331 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2026 у справі № 904/6682/25 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2026 у справі № 904/6682/25 в оскаржуваній частині - залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена та підписана 17.06.2026

Головуючий суддя Л.В. Андрейчук

Суддя Г.В. Левшина

Суддя А.М. Висоцький