УХВАЛА
22 червня 2026 року
м. Київ
справа №420/139/26
адміністративне провадження №К/990/27601/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Ради адвокатів Одеської області про визнання протиправним пункту протоколу та зобов`язання вчинити певні дії,-
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суд з позовом, у якому просила:
-визнати протиправним пункт 11 Протоколу № 117 засідання Ради адвокатів Одеської області від 15 жовтня 2025 року;
-скасувати пункт 11 Протоколу № 117 як індивідуальний акт суб`єкта владних повноважень;
-визнати дії Ради адвокатів Одеської області під час розгляду її скарги незаконними;
-зобов`язати Раду адвокатів Одеської області повторно розглянути її скаргу з дотриманням принципів: змагальності, мотивованості, права особи бути почутою.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Ради адвокатів Одеської області про визнання протиправним пункт протоколу та зобов`язання вчинити певні дії, закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.
21 травня 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій скаржниця просила скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року, а справу направити до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Ради адвокатів Одеської області про визнання протиправним пункту протоколу та зобов`язання вчинити певні дії повернуто особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.
15 червня 2026 року до Верховного Суду вдруге надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій скаржниця просить скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд зазначає таке.
Відповідно до частин першої та другої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
У касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3 (повернення заяви позивачеві (заявникові)), 4 (відмови у відкритті провадження у справі), 12 (залишення позову (заяви) без розгляду), 13 (закриття провадження у справі), 17 (відмови у відкритті провадження про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, відмови в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами), 20 (заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження) частини першої статті 294 КАС України, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Положеннями частини четвертої статті 328 КАС України визначено перелік підстав касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті.
При цьому, перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, прийнятих у справах, є вичерпним.
Так, за приписами абзацу другого частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Отже, підставами касаційного оскарження можуть бути помилки судів першої та (або) апеляційної інстанцій в питаннях права (застосування норм матеріального та дотримання норм процесуального права), але не в питаннях факту.
Своєю чергою, неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону; застосування закону, який не належить застосуванню; незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Положеннями статті 330 КАС України визначено вимоги щодо форми та змісту касаційної скарги.
За приписами частини другої цієї статті у касаційній скарзі зазначаються: підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав) (пункт 4); у разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій та третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень) (абзац 4).
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Автор касаційної скарги повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Враховуючи те, що скаржник оскаржує ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі, після перегляду судом апеляційної інстанції, зазначену в частині другій статті 328 КАС України, підставами касаційного оскарження можуть бути неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
Зі змісту рішень судів попередніх інстанцій, оприлюднених в Єдиному державному реєстрі судових рішень слідує, що предметом розгляду у цій справі є оскарження пункту 11 Протоколу № 117 засідання Ради адвокатів Одеської області від 15 жовтня 2025 року, яким їй відмовлено у задоволенні скарги про перегляд рішення Комісії з оцінювання якості, повноти та своєчасності надання адвокатами безоплатної правничої допомоги Ради адвокатів Одеської області від 08 квітня 2025 року № 08 щодо адвоката Токарчук Вікторії Володимирівни.
Так, судами попередніх інстанцій констатовано, що спірне рішення відповідача не породжує виникнення ані у позивачки, ані у інших осіб відповідних обов`язків.
Щодо порушення прав позивачки, суд апеляційної інстанції зауважив, що скаргу апелянтки було розглянуто Радою адвокатів Одеської області у межах визначених законодавством повноважень. Право на подання скарги та її розгляд як Радою адвокатів Одеської області, так і Комісією з оцінювання якості, повноти та своєчасності надання адвокатами безоплатної правничої допомоги Ради адвокатів Одеської області не було порушено.
Колегія суддів у оскаржуваному рішення дійшла висновку, що сама по собі незгода з результатом розгляду скарги на дії третьої особи не є самостійною підставою для судового захисту, оскільки такий результат безпосередньо не порушує прав, свобод чи інтересів заявниці та зазначила, що відсутність у будь-кого, зокрема й у позивачки, прав та/або обов`язків у зв`язку з виданням спірного рішення відповідача не породжує у такої особи і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погодилась із висновками суду першої інстанції та констатувала, що діяльність Ради адвокатів Одеської області за змістом не є управлінською діяльністю, яка створювала б безпосередньо для позивачки певні правові наслідки, у зв`язку з чим із таких правовідносин не може виникати публічно-правовий спір, який був би віднесений до юрисдикції адміністративного суду.
Ураховуючи означене, ухвалюючи оскаржувані судові рішення у цій справі суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що заявлені позовні вимоги у цій справі не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а тому на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України провадження у справі закрито.
Обґрунтовуючи порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права при постановленні оскаржуваних рішень, автор касаційної скарги зазначає, що висновки судів про неналежну юрисдикцію суперечать приписам статті 2, 5, 19, 238 КАС України, статті 55, 59, 129 Конституції України, Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Закон України «Про безоплатну правничу допомогу».
Скаржниця стверджує, що суди помилково дійшли висновку про відсутність адміністративної юрисдикції, хоча спір виник у межах спеціально врегульованої законом процедури оцінювання якості безоплатної вторинної правничої допомоги; суди звузили право на судовий захист лише до випадків прямого створення або припинення прав чи обов`язків, фактично виключивши охоронюваний законом інтерес із предмета судового захисту; не врахували правову позицію Конституційного Суду України, відповідно до якої охоронюваний законом інтерес є самостійним об`єктом судового захисту; суди неправильно кваліфікували пункт 11 Протоколу №117 Ради адвокатів Одеської області як акт, що не породжує правових наслідків для мене, хоча цей акт є завершальним негативним рішенням у спеціальній процедурі перегляду моєї скарги; 6. апеляційний суд не надав належної оцінки моєму істотному доводу про дефект офіційно врученої через ЄСІТС ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року; апеляційний суд не встановив правового механізму існування різних за змістом версій судового акта та не з`ясував, який саме текст ухвали був підписаним, автентичним і належно врученим; суди порушили вимоги статті 242 КАС України, оскільки їхні рішення не містять повної, переконливої та індивідуалізованої відповіді на мої ключові доводи.
Та зазначає, що у цій категорії правовідносин відсутній належний правовий висновок Верховного Суду щодо можливості судового контролю за рішенням ради адвокатів регіону, яким завершено перегляд скарги у процедурі оцінювання якості, повноти та своєчасності надання адвокатом безоплатної вторинної правничої допомоги.
Перевіряючи доводи скаржника, колегія судів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
За змістом статей 4, 5, 19 КАС України для віднесення спору до юрисдикції адміністративних судів недостатньо самої лише участі у спорі суб`єкта владних повноважень. Визначальними є природа спірних правовідносин, характер оскаржуваних дій чи бездіяльності і те, чи здійснювалися вони у зв`язку з реалізацією публічно-владних управлінських функцій.
Судами попередніх інстанцій у цій справі встановлено, що рішення Комісії з оцінювання, яке приймається за результатом розгляду скарги позивача є процедурним, має лише інформаційно-рекомендаційний характер, та не породжує правових наслідків як для позивача, так й для адвоката, несе лише інформаційно-рекомендаційний характер та не може бути предметом судового оскарження.
Зміст касаційної скарги зводиться до незгоди скаржника з висновком судів попередніх інстанцій про те, що заявлений ним позов не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі № 826/56/18 також виходила з того, що поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, у такій категорії вимог охоплює не лише спори, що не належать до адміністративної юрисдикції, а й вимоги, які взагалі не можуть бути вирішені судами жодної юрисдикції у запропонований позивачем спосіб.
Водночас Велика Палата Верховного Суду зауважила, що особа не позбавлена можливості звернутися з позовом до держави про відшкодування шкоди в порядку належного судочинства, якщо вважає, що діями чи бездіяльністю певних державних органів порушено її майнові або особисті немайнові права.
Верховний Суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, зокрема, в постановах від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17, від 18 грудня 2019 року у справі №0840/3447/18, відповідно до яких спір, у якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції, означає, що хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб`єкта, в яких одна особа може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що Верховним Судом вже сформовано сталу практику у правовідносинах у яких одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та щодо можливості/ неможливості розгляду подібних спорів за правилами адміністартивного судочинства.
На підставі викладеного, Суд констатує, що скаржник належним чином не обґрунтував у чому полягає порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права при закритті провадження у справі з підстав неможливості розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Водночас доводи скаржниці про ненадання судом апеляційної інстанції належної оцінки можливим дефектам ухвали суду першої інстанції, доставленої до її Електронного кабінету, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій щодо юрисдикції спору та не свідчать про наявність безумовних підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Як убачається зі змісту постанови суду апеляційної інстанції, колегія суддів надала оцінку доводам щодо неточностей в ухвалі від 26 грудня 2026 року, розміщеній в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, зазначивши, що оригінал ухвали, наявний у матеріалах справи, таких суперечностей не містить. При цьому апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що правильне по суті судове рішення не може бути скасоване лише з підстав допущених при його оформленні неточностей.
Разом із цим, доводи скаржниці зводяться до переоцінки доказів і встановлення обставин справи, що не є належним правовим обґрунтуванням неправильного застосування процесуальних норм.
Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
З огляду на викладене, автор касаційної скарги повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судових рішень, які, на його думку, допущені судами при їх ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX і які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Разом з касаційною скаргою скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження обґрунтоване тим, що копію ухвали про повернення касаційної скарги позивачкою отримано 22 квітня 2026 року через Електронний кабінет та повторне звернення здійснюється саме з метою усунення того процесуального недоліку, який був зазначений Верховним Судом в ухвалі про повернення.
Зазначає, що діє добросовісно, без зволікання та з очевидним наміром реалізувати право на касаційне оскарження у порядку, передбаченому КАС України. На підставі викладеного, просить Суд поновити строки на касаційне оскарження та відкрити провадження у справі.
З огляду на викладене, Верховний Суд зазначає наступне.
Так, аналізуючи зазначені заявницею підстави, які вона вважає поважними причинами поновлення пропущеного процесуального строку, Судом установлено, що повний текст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції складено 22 квітня 2025 року, а касаційну скаргу вперше подано 21 травня 2026 року, що свідчить про дотримання скаржником строку звернення до суду з касаційною скаргою.
Зокрема, згідно з відомостями Автоматизованої системи документообігу суду скаржник звернувся до суду касаційної інстанції із касаційною скаргою, проте, ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року, у цій справі було повернуто особі, яка її подала.
15 червня 2026 року скаржником вдруге подано до Верховного Суду касаційну скаргу.
Статтею 44 КАС України регламентовано обов`язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Тому виконання обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми, змісту і строку подання касаційної скарги покладається на особу, яка має намір її подати, а тому остання повинна вчиняти усі необхідні для цього дії.
Верховний Суд зазначає, що повернення касаційної скарги не є безумовною підставою для поновлення строку на касаційне оскарження і обставини, за яких Верховний Суд вже повертав попередні касаційні скарги, безпосередньо пов`язані саме з діями заявника щодо належного оформлення касаційної скарги протягом тривалого періоду.
Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення.
Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводити ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов`язаний з об`єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
При цьому, суд касаційної інстанції ураховує тривалість пропущеного скаржником строку на оскарження рішення суду апеляційної інстанції, який складає майже два місяці, та обставини пропуску строку звернення до суду, які залежали виключно від волевиявлення скаржника. Непереборних обставин скаржником не наведено, а судом не встановлено.
Суд уважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтованою пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»).
У рішенні від 18 жовтня 2005 року у справі «МШ «Голуб» проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.
Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності.
Інших поважних та об`єктивних причин для поновлення строку на касаційне оскарження заявником не зазначено, тому Верховний Суд дійшов висновку про неповажність наведених позивачем підстав для поновлення строку касаційного оскарження, а тому у задоволенні клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження необхідно відмовити.
Враховуючи викладене, Верховний Суд приходить до висновків, що наведені скаржником підстави для поновлення строку не можуть слугувати підставою для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Отже, заявнику необхідно подати заяву із зазначенням інших поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження, до якої надати належні та допустимі докази, що підтверджують ці обставини.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції заяви про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням поважних підстав для його поновлення, уточненої касаційної скарги із обґрунтовуванням в чому полягає порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права при постановленні оскаржуваних судових рішень.
Керуючись статтями 169, 248, 332 КАС України, Суд
УХВАЛИВ:
Визнати неповажними, вказані ОСОБА_1 , підстави для поновлення строку на касаційне оскарження.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Ради адвокатів Одеської області про визнання протиправним пункту протоколу та зобов`язання вчинити певні дії- залишити без руху.
Надати заявнику касаційної скарги строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції:
- уточненої касаційної скарги із обґрунтовуванням в чому полягає порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права при постановленні оскаржуваних судових рішень;
- заяви про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням поважних підстав для його поновлення, а також надання відповідних доказів на підтвердження викладених у заяві обставин.
Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині виконання вимог частини третьої статті 332 КАС України у відкритті касаційної скарги буде відмовлено.
Роз`яснити, що у разі невиконання вимог ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху в частині виконання вимог статті 330 КАС України, касаційну скаргу буде повернуто скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
А.Г. Загороднюк
Л.О. Єресько
В.М. Соколов ,
Судді Верховного Суду