Справа № 539/5373/25
Провадження № 2-з/539/12/2026
УХВАЛА
24 червня 2026 року місто Лубни
Лубенський міськрайонний суд Полтавської області у складі:
головуючого судді Пилипчука М. М.,
за участю секретаря судового засідання Берко О. С.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Замули І. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Лубнах Полтавської області заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Замули Івана Анатолійовича про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості за договором позики, -
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 27 жовтня 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.
23 червня 2026 року до суду надійшла заява представника позивача - адвоката Замули І. А. про забезпечення позову.
Заява мотивована тим, що позовні вимоги ґрунтуються на стягненні з відповідача як спадкоємця ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , заборгованості за договором позики. Заявник зазначає, що за життя спадкодавець був учасником та кінцевим бенефіціарним власником ряду суб`єктів господарювання, а саме: ТОВ «Граноком», ТОВ «Агрокомпанія «Шершнівська», ТОВ «Дарктрон» та ТОВ «Елітагро 2009», у зв`язку з чим, на думку заявника, корпоративні права спадкодавця у цих товариствах входять до складу спадщини. Посилаючись на наявність відкритих виконавчих проваджень щодо зазначених товариств та на здійснення примусової реалізації нерухомого майна ТОВ «Агрокомпанія «Шершнівська», заявник стверджує, що реалізація майна цих юридичних осіб призводить до зменшення спадкової маси та, відповідно, межі відповідальності спадкоємця, а тому невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду.
З наведених підстав представник позивача просив суд вжити заходів забезпечення позову, а саме: накласти арешт на будь-яке майно, що належить ТОВ «Граноком», ТОВ «Агрокомпанія «Шершнівська», ТОВ «Дарктрон» і ТОВ «Елітагро 2009»; заборонити до вирішення справи по суті суб`єктам державної реєстрації, визначеним Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у тому числі державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам, іншим особам, наділеним функціями державного реєстратора, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо нерухомого майна зазначених товариств, а органам та особам, які здійснюють примусове виконання рішень, - вчиняти будь-які дії, пов`язані з реалізацією нерухомого майна цих товариств, у тому числі шляхом продажу на прилюдних торгах у формі електронних торгів у межах процедури виконавчого провадження та в будь-який інший спосіб.
Позивач та його представник у судовому засіданні заяву про забезпечення позову підтримали, просили її задовольнити.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши заяву про забезпечення позову та матеріали справи, суд дійшов такого висновку.
Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Виходячи з аналізу змісту норм глави 10 ЦПК України «Забезпечення позову» та правової природи заходів забезпечення позову, вони мають такі основні ознаки: 1) заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер захисту прав; 2) судове рішення про забезпечення позову не є остаточним рішенням по суті справи; 3) заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 зазначено, що конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам; вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
Застосовуючи наведені норми та висновки до обставин цієї справи, суд виходить із такого.
Судом досліджено надані до заяви докази: витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, витяги з Єдиного реєстру боржників та інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо зазначених товариств, а також роздруківку з електронного торгівельного майданчика про реалізацію нерухомого майна ТОВ «Агрокомпанія «Шершнівська». За витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 19 травня 2026 року учасником (засновником) ТОВ «Дарктрон» (частка 100 відсотків) та ТОВ «Елітагро 2009» (частка 100 відсотків) значиться ОСОБА_4 , учасниками ТОВ «Граноком» - ОСОБА_4 (частка 80 відсотків) та інша фізична особа (частка 20 відсотків), а єдиним засновником ТОВ «Агрокомпанія «Шершнівська» є юридична особа - ТОВ «Дарктрон», тоді як ОСОБА_4 значиться лише кінцевим бенефіціарним власником цього товариства з непрямим вирішальним впливом. За витягами з Єдиного реєстру боржників щодо ТОВ «Агрокомпанія «Шершнівська», ТОВ «Граноком» та ТОВ «Елітагро 2009» відкрито виконавчі провадження на користь інших стягувачів та держави.
Крім того, установлено, що рішеннями Господарського суду Полтавської області, які набрали законної сили, з ТОВ «Агрокомпанія «Шершнівська» на користь інших осіб стягнуто грошові кошти, а саме: рішенням від 31 жовтня 2025 року у справі № 917/1203/25 - на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 501 887,34 грн; рішенням від 23 вересня 2025 року у справі № 917/1207/25 - на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 2 901 155,68 грн; рішенням від 07 жовтня 2025 року у справі № 917/1641/25 - на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 10 663 330,24 грн; рішенням від 16 грудня 2025 року у справі № 917/1836/25 - на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 3 738 955,98 грн. За цими рішеннями видано накази про примусове виконання, а у справі № 917/1641/25 нерухоме майно товариства арештовано судом у межах ціни позову на користь іншого стягувача.
Відповідачем у справі є фізична особа - ОСОБА_2 . Натомість заявник просить накласти арешт на майно та заборонити вчиняти реєстраційні і виконавчі дії щодо майна чотирьох товариств з обмеженою відповідальністю - ТОВ «Граноком», ТОВ «Агрокомпанія «Шершнівська», ТОВ «Дарктрон» та ТОВ «Елітагро 2009», які не є учасниками цієї справи.
Юридична особа є самостійним учасником цивільних відносин, має відокремлене майно та несе самостійну відповідальність за своїми зобов`язаннями.
За змістом статті 96 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом. Особи, які створюють юридичну особу, несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями, що виникли до її державної реєстрації. Юридична особа відповідає за зобов`язаннями її учасників (засновників), що пов`язані з її створенням, тільки у разі наступного схвалення їхніх дій відповідним органом юридичної особи.
Частиною першою статті 115 ЦК України визначено, що господарське товариство є власником: 1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; 2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; 3) одержаних доходів; 4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.
Отже, майно, передане до статутного капіталу товариства, а також майно, набуте товариством у процесі діяльності, належить такому товариству на праві власності.
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.
З огляду на викладене та наявні у розпорядженні суду докази, відсутні правові підстави вважати, що майно зазначених стороною позивача товариств належить спадкодавцеві ОСОБА_4 або відповідачеві ОСОБА_2 .
До складу спадщини після смерті ОСОБА_4 могли увійти належні йому частки у статутних капіталах зазначених товариств, а не майно цих юридичних осіб. Накладення арешту на майно товариств та заборона вчиняти дії щодо їх майна за борг учасника (спадкодавця) суперечило б принципу самостійної майнової відповідальності юридичної особи та фактично спрямоване на майно осіб, які не є сторонами у справі.
Відповідно до статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
Тому навіть у разі переходу до спадкоємця часток спадкодавця у статутних капіталах зазначених товариств це не наділяє його правом власності на майно цих юридичних осіб і не дає підстав для застосування заходів забезпечення позову до такого майна. Щодо ТОВ «Агрокомпанія «Шершнівська» зв`язок спадкодавця з його майном є ще більш опосередкованим, оскільки єдиним засновником цього товариства є інша юридична особа (ТОВ «Дарктрон»), а спадкодавець був лише кінцевим бенефіціарним власником з непрямим вирішальним впливом, у зв`язку з чим його майнові права стосуються частки в іншому товаристві, а не майна ТОВ «Агрокомпанія «Шершнівська».
Заходи забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками судового процесу; вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи, оскільки обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном може призвести до незворотних наслідків. Заявлені у цій справі заходи безпосередньо стосуються майна та господарської діяльності чотирьох товариств, які до участі у справі не залучені і відповідачами не є, а тому їх застосування є недопустимим.
У постанові Верховного Суду від 03 червня 2026 року у справі № 538/1109/25 викладено висновок про те, що «вид забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії. Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову. Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Під час розгляду заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів».
До суду не подано доказів, що заявлені заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України). Заявник просить накласти арешт на все майно чотирьох товариств без обмеження його вартості розміром позовних вимог. При цьому лише вартість частини нерухомого майна одного з товариств - ТОВ «Агрокомпанія «Шершнівська» - відповідно до роздруківки з електронного торгівельного майданчика визначена для проведення торгів становить 13 016 976 грн, що перевищує заявлену до стягнення у цій справі суму, тоді як арешт заявлено також щодо всього майна ще трьох товариств.
У постанові Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 201/13250/23 викладено висновок про те, що «особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення».
Прохання заборонити органам та особам, які здійснюють примусове виконання рішень, вчиняти дії з реалізації нерухомого майна товариств за своїм змістом спрямоване на зупинення виконавчих проваджень, відкритих щодо цих товариств на користь інших стягувачів, які також не є учасниками цієї справи. За змістом пункту 5 частини першої статті 150 ЦПК України зупинення продажу арештованого майна є самостійним способом забезпечення позову, який застосовується виключно у разі подання позову про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту. У цій справі такого позову не заявлено, предметом спору є стягнення коштів, а тому підстав для застосування зазначеного заходу немає.
Задоволення заяви у заявлений спосіб призвело б до фактичного зупинення примусового виконання судових рішень, що набрали законної сили, ухвалених на користь інших стягувачів, які не є учасниками цієї справи, та до безпідставного втручання у права цих осіб і у господарську діяльність товариств. Натомість завданням заходів забезпечення позову є створення умов для виконання можливого рішення суду, а не обмеження прав інших осіб понад межі, необхідні для досягнення цієї мети.
Цивільне процесуальне законодавство не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Водночас достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість зменшення спадкової маси внаслідок дій третіх осіб та виконавчих органів щодо майна товариств без наведення доказів вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання можливого судового рішення, не є достатньою підставою для задоволення заяви.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що заявлені заходи забезпечення позову застосовані до майна осіб, які не є сторонами у справі, порушують права та інтереси інших осіб і не відповідають вимогам статей 149, 150 ЦПК України, крім того, до суду не подано доказів, що заявлені заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими вимогами, у зв`язку з чим заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Позивач не позбавлений можливості звернутися до суду із заявою про забезпечення позову за наявності на це обґрунтованих правових підстав.
На підставі викладеного, керуючись статтями 149 - 153, 260 ЦПК України, -
УХВАЛИВ:
У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Замули Івана Анатолійовича про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості за договором позики відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя М. М. Пилипчук