Справа № 216/2222/24
провадження 6/216/248/26
УХВАЛА
іменем України
06 липня 2026 року місто Кривий Ріг
Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого, судді Чирського Г.М.,
за участю секретаря судового засідання Смолдирева М.Є., заінтересованої особи - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №6 м. Кривого Рогу заяву заяви ОСОБА_1 , стягувач ОСОБА_2 в особі адвоката Висоцького Олександра Олександровича, про заміну стягувача у виконавчому провадженні, -
ВСТАНОВИВ:
05 червня 2026 року до Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області звернувся ОСОБА_1 із заявою про заміну стягувача у виконавчому провадженні, в якій просить замінити стягувача ОСОБА_2 у справі № 216/2222/24 на нового стягувача, ОСОБА_1 , з усіма правами та обов`язками стягувача. В обґрунтування заяви зазначено, що заочним рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19.08.2024 року стягнуто з російської федерації на користь ОСОБА_2 майнову шкоду в розмірі 1 990 149,79 доларів США (один мільйон дев`ятсот дев`яносто тисяч сто сорок дев`ять доларів США 79 центів), що підлягає сплаті у національній валюті України (гривні) за офіційним курсом Національного банку України, встановленого на день здійснення платежу, а також стягнуто з російської федерації на користь ОСОБА_2 моральну (немайнову) шкоду в розмірі 5 200 000,00(п`ять мільйонів двісті тисяч) гривень. Рішення суду не було ніким оскаржене та набрало законної сили 19.09.2024 року. 26.09.2024 року Центрально-Міським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_2 було видано два виконавчих листа про примусове виконання рішення суду. Виконавче провадження відкрито не було. 25.05.2026 року між ОСОБА_2 в особі її представника адвоката Висоцького О.О. та заявником ОСОБА_1 було укладено Договір відступлення права вимогти № 09/05, предметом якого є передача стягувачем ОСОБА_2 заявнику, як новому стягувану, права грошової вимоги до російської федерації.
Ухвалою суду від 08.06.2026 року вищезазначену заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено розгляд заяви.
У судовому засіданні заявник ОСОБА_1 підтримав доводи заяви із зазначених вище підстав, прохав її задовольнити.
Інші учасники процесу, будучи повідомленими належним чином про час та місце судового розгляду, у судове засідання не з`явилися, заяв про відкладення розгляду справи від учасників процесу не надходило, що не перешкоджає судовому розгляду у відповідності до ч.3 ст. 442 ЦПК України.
Заслухавши заявника, дослідивши матеріали справи, розглянувши заяву про заміну сторони виконавчого провадження правонаступником, суд дійшов наступного висновку.
З матеріалів справи вбачається, що 26.09.2024 року Центрально-Міським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_2 було видано два виконавчих листи про примусове виконання рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19.08.2024 про стягнення з російської федерації на користь ОСОБА_2 відшкодування майнової шкоди завданої внаслідок експропріацією російською федерацією природних ресурсів українського народу під час незаконної збройної агресії проти України в розмірі 1 990 149,79 доларів США (один мільйон дев`ятсот дев`яносто тисяч сто сорок дев`ять доларів США 79 центів), що підлягає сплаті у національній валюті України (гривні) за офіційним курсом Національного банку України, встановленого для долару США на день здійснення платежу; стягнення з російської федерації на користь ОСОБА_2 моральної шкоду в розмірі 5 200 000 (п`ять мільйонів двісті тисяч ) гривень.
Старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ Пероговською-Харітоновою Я.О. на адресу ОСОБА_2 13.03.2025 року було надіслано повідомлення № 77495086/20.1/13 про повернення ОСОБА_2 виконавчих документів без прийняття до виконання на тій підставі, що виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим статтею 4 Закону України «Про виконавче провадження», або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону.
До заяви заявником ОСОБА_1 , з метою підтвердження факту вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов`язків до іншої особи, було долучено копію договору відступлення прав вимоги № 09/05 від 25 травня 2026 року, укладеним між ОСОБА_2 , в особі її представника адвоката Висоцького Олександра Олександровича, що діє на підставі Ордера, який знаходиться в матеріалах справи № 216/2222/24, з одного боку, та ОСОБА_1 , з іншої сторони, згідно умов якого, стягувач передає (відступає) новому стягувану безоплатно, а новий стягувач набуває належного стягувачу права грошової вимоги до російської федерації, які виникли у стягувача на підставі рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19.08.2024 року у справі №216/2222/24, яке набрало законної сили 19.09.2024 року.
Вказаний Договір підписано від Стягувача: адвокатом Висоцьким О.О., а від Нового Стягувача: ОСОБА_1 25 травня 2026 року. Оригінал вказаного договору був представлений у судовому засіданні та оглянуто судом.
Згідно ч. 5 ст.15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
Підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частина друга стаття 11 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.
Відповідно до ч.2 ст.15 Закону України «Про виконавче провадження», стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.
У зв`язку з такою заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, внаслідок чого припиняється її статус сторони виконавчого провадження і її заміна належним кредитором проводиться відповідно до частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» за заявою заінтересованої сторони зобов`язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов`язки в зобов`язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження.
Згідно п. 1, 3 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Статтею 60 ЦПК України визначено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Згідно з частиною четвертою статті 62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів: 1) довіреністю; 2) ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України «Про безоплатну правничу допомогу». Згідно з частиною п`ятою вказаної статті відповідність копії документа, що підтверджує повноваження представника, оригіналу може бути засвідчена підписом судді.
У частині шостій статті 62 ЦПК України передбачено, що оригінали документів, зазначених у цій статті, копії з них, засвідчені суддею, або копії з них, засвідчені у визначеному законом порядку, приєднуються до матеріалів справи.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката.
Згідно з пунктом 11 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41, з подальшими змінами, ордер, встановленої цим Положенням форми є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта.
Закон України «Про адвокатуру» не містить вказівки на класифікаційну ознаку документів, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, зокрема, за стадіями їх створення, а саме: оригінал або копію, тому можна зробити висновок, що повноваження адвоката як представника сторони можуть бути підтверджені оригіналом ордера або довіреністю (оригіналом) цієї сторони, що посвідчує такі повноваження, або їх копією, засвідченою у визначеному законом порядку, зокрема особою, яка має повноваження на засвідчення копії. (постанова Верховного Суду від 17 липня 2024 року у справі № 752/9416/23, провадження № 61-3786св24).
Згідно п. 9 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правничої допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правничої допомоги, зокрема: посвідчувати копії документів у справах, які він веде, крім випадків, якщо законом установлено інший обов`язковий спосіб посвідчення копій документів.
У п. 2 резолютивної частини рішення Національної асоціації адвокатів України від 4 серпня 2017 року № 162 зазначено: Відмітка про посвідчення копії ордера на надання правової допомоги має складатися зі слів "Згідно з оригіналом", особистого підпису адвоката (або керівника адвокатського об`єднання/ адвокатського бюро, у випадку якщо ордер видається адвокатським об`єднанням/ адвокатським бюро), який засвідчує копію, його ініціалів та прізвища, а також дати засвідчення копії.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 1 липня 2020 року № 320/5420/18, постанові Верховного Суду від 13 грудня 2023 року по справі № 346/2924/23.
Суд зазначає, що копія наявного в матеріалах справи ордеру №1376634 від 07.04.2026 року на надання правової допомоги ОСОБА_2 адвокатом Висоцьким О.О., долученого до заяви від 18.05.2026 року на адресу суду, не містить жодного із вищезазначених реквізитів його засвідчення, що унеможливлює встановлення судом його достовірності.
Зі змісту частин першої, третьої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» випливає, що ордер може бути оформлений адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням) лише на підставі вже укладеного договору. Адвокат несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді, а так само умисне невнесення адвокатом до ордера відомостей щодо обмежень повноважень, установлених договором про надання правничої допомоги (стаття 400-1 КК України). Схожі за змістом правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № П/9901/736/18 (провадження № 11-989заі18), в постановах Верховного Суду від 03 серпня 2020 року у справі № 428/3851/19, від 12 липня 2021 року у справі № 750/7902/20-ц).
Договір про правову допомогу - це письмова угода між адвокатом та клієнтом, яка визначає умови, обсяг послуг, права та обов`язки сторін. Він регулюється положеннями Цивільного кодексу України,Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Правилами адвокатської етики, Законом України «Про захист прав споживачів» та іншими нормативно-правовими актами.
Договір оформлюється у письмовій формі, що передбачено статтею 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»
Крім того згідно з правовою позицією Верховного Суду, сформованою у Постанові від 18 жовтня 2018 року у справі № 811/1507/18, повноваження представника, яким є адвокат, повинні бути підтверджені оригіналом ордеру виданого на ведення справи в суді або довіреністю; по-друге, ордер на відміну від довіреності не вказує обсяг повноважень, наданих адвокату; повноваження адвоката, зокрема, в даному випадку щодо підписання апеляційної скарги, повинно підтверджуватись домовленістю сторін у договорі про надання правової допомоги, який засвідчує існування між клієнтом та адвокатом домовленості стосовно об`єму наданих йому повноважень, шляхом окремого визначення такої дії у договорі.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/23346/16 від 14.03.2018 року, чітка та передбачувана вимога статті 131-2 Конституції України щодо належного представництва особи в суді є складовою частиною забезпечення ефективного захисту процесуальних прав кваліфікованою особою, функціонування системи правосуддя, відповідає гарантованому статтею 59 Конституції України праву на професійну правничу допомогу та не є обмеженням права на доступ до суду. Та дійшла висновку, що у разі відсутності довіреності з вичерпним переліком повноважень, правомочність адвоката як представника щодо підписання документів від імені свого довірителя, повинна підтверджуватись домовленістю сторін у договорі про надання правової допомоги, який засвідчує існування між клієнтом та адвокатом домовленості стосовно наданих йому повноважень чи шляхом окремого визначення такої дії у договорі.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободщодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони чи обмеження, зміст яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
З рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого Королівства» від 28.10.1998р. та «Креуз проти Польщі» від 19.06.2001 р. вбачається, що право на суд не є абсолютним та воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Звернення до суду з використанням правничої допомоги інших осіб при реалізації права на справедливий суд (стаття 131-2 Конституції України, стаття 10 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») передбачає надання до суду належних доказів дійсної волі особи, що є учасником справи, на уповноваження іншої особи щодо надання правничої допомоги. Такі докази повинні виключати будь-які сумніви стосовно справжності та чинності такого уповноваження на момент вчинення певної процесуальної дії, а також стосовно охоплення такої дії дійсним колом повноважень представника, що делеговані йому особою, яка реалізує право на справедливий суд. Представник повинен демонструвати повагу до суду, підтверджуючи наявність повноважень на представництво, а також не позбавляти довірителя права знати про дії представника, зокрема, стосовно звернення з позовною заявою до суду.
Суд зазначає, що ордер підтверджує лише процесуальне представництво в суді, а не право розпоряджатися майновими правами (відступати борг).
Суд вважає за необхідне зазначити, що документи на підтвердження повноважень повинні виключати будь-які сумніви стосовно справжності та чинності таких повноважень на момент вчинення певної процесуальної дії, а також стосовно охоплення такої дії дійсним колом повноважень представника, що делеговані йому особою.
Отже, на підписання договору відступлення прав вимоги № 09/05 від 25.05.2026 року заінтересованою особою ОСОБА_1 , а також іншими учасниками справи не надано належних доказів на підтвердження наявності у адвоката Висоцького О.О. належних прав представляти інтереси та обсягу повноважень на вчинення зазначених дій в інтересах стягувача ОСОБА_2 .
Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження правонаступником.
Керуючись ст. 442 ЦПК України, ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження», суд
УХВАЛИВ:
Заяву ОСОБА_1 , стягувач ОСОБА_2 в особі адвоката Висоцького Олександра Олександровича, про заміну стягувача у виконавчому провадженні- залишити без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії ухвали.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, якщо ухвала не буде скасована, вона набирає законної сили після закінчення розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст ухвали складено 06 липня 2026 року.
Суддя Г.М. Чирський