Справа № 145/1095/26
Провадження №2/145/1074/2026
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.07.2026 селище Тиврів
Суддя Тиврівського районного суду Вінницької області Патраманський І. І. , розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: відділ ДРАЦС у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),про оспорювання батьківства, виключення відомостей про особу як батька з актових записів про народження дітей та визнання батьківства
ВСТАНОВИВ:
До Тиврівського районного суду Вінницької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: відділ ДРАЦС у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),про оспорювання батьківства, виключення відомостей про особу як батька з актових записів про народження дітей та визнання батьківства.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, крім іншого, суддя перевіряє додержання усіх передумов для відкриття провадження.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
За змістом ст. 46, 47 ЦПК України сторони мають бути наділені цивільними правоздатністю та дієздатністю.
Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 7 Сімейного кодексу України сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір`ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання регулює Сімейний кодекс України. Сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частина 9, 10 статті 7 СК України).
Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю сторін. Одним із способів захисту сімейних прав є встановлення правовідношення, припинення правовідношення, а також визнання його недійсним, скасування (частина друга статті 18 СК України).
У статті 121 СК України встановлено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Визначення походження дитини від матері та батька, які перебувають у шлюбі між собою, визначено статтею 122 СК України.
Так, відповідно до положень частин 1-3 ст. 122 СК України дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини. Дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя. Подружжя, а також жінка та чоловік, шлюб між якими припинено, у разі народження дитини до спливу десяти місяців після припинення їх шлюбу, мають право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка (колишнього чоловіка) батьком дитини. Така вимога може бути задоволена лише у разі подання іншою особою та матір`ю дитини заяви про визнання батьківства.
Відповідно до частини другої статті 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.
Згідно з ч. 1 ст. 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
Як вбачається із поданої позовної заяви позивачка оспорює батьківство ОСОБА_3 та просить виключити відомості про нього з актових записів про народження її дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 .
В обгрунтування позовних вимог позивачка вказує, що з 06.10.1996 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 . З 2009 року позивачка почала проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу з іншим чоловіком - ОСОБА_7 , від якого народила чотирьох дітей. Оскільки на момент народження дітей вона формально перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , державна реєстрація їхнього народження була проведена відповідно до вимог ч. 1 ст. 122 СК України та батьком усіх чотирьох дітей вказано ОСОБА_3 . Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 23.10.2015 шлюб між позивачкою та ОСОБА_3 було розірвано, а 10.12.2015 позивачка офіційно зареєструвала шлюб з ОСОБА_7 , який повністю визнавав своє батьківство щодо дітей, виховував та утримував їх, проте за життя відомості до актових записів про народження внесено не було.
ІНФОРМАЦІЯ_5 колишній чоловік позивачки ОСОБА_3 помер у віці 58 років у м. Вінниці, що підтверджується долученою до позовної заяви копією свідоцтва про смерть. ІНФОРМАЦІЯ_6 під час виконання обов`язків військової служби помер ОСОБА_7 .
Таким чином, із позовної заяви та долучених до неї матеріалів вбачається, що позивачка оспорює батьківство свого колишнього чоловіка, який помер.
Порядок і підстави оспорювання батьківства після смерті особи, яка записана батьком дитини, визначено статтею 137 Сімейного кодексу України.
Так, відповідно до положень статті 137 СК України якщо той, хто записаний батьком дитини, помер до народження дитини, оспорити його батьківство мають право його спадкоємці, за умови подання ним за життя до нотаріуса заяви про невизнання свого батьківства (ч. 1 ст. 137 СК України). Якщо той, хто записаний батьком дитини, помер після пред`явлення ним позову про виключення свого імені як батька з актового запису про народження дитини, позовну заяву можуть підтримати в суді його спадкоємці (ч. 2 ст. 137 СК України).
Якщо через поважні причини особа не знала про те, що записана батьком дитини, і померла, оспорити батьківство можуть її спадкоємці: дружина, батьки та діти (ч. 1 ст. 137 СК України).
Відповідно до п. 12 постанови Пленуму Верховного суду України від 15.05.2006 № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" Статтею 137 СК передбачено можливість оспорювання батьківства й після смерті особи, записаної батьком дитини. Якщо така особа померла до народження дитини, оспорити батьківство мають право спадкоємці цієї особи за умови подання нею за життя заяви нотаріусу про невизнання свого батьківства. У разі настання смерті особи після оспорення нею свого батьківства в суді її спадкоємці можуть підтримати позовну заяву відповідно до положень ст. 37 ЦПК (1618-15) про процесуальне правонаступництво в цивільних справах. Коли ж померла особа не знала про те, що її записано батьком дитини, оспорити батьківство вправі її спадкоємці першої черги за законом, названі у ст. 1261 Цивільного кодексу України: дружина, батьки й діти. У зазначених випадках батьківство оспорюється шляхом пред`явлення позову про виключення відомостей про померлу особу як батька з актового запису про народження дитини. Для цих вимог позовну давність не встановлено.
Тобто, виходячи із положень ст. 137 СК України оспорити батьківство особи, яка померла, можуть її спадкоємці: дружина, батьки та діти, і лише у разі, якщо через поважні причини особа не знала про те, що записана батьком дитини, або за умови подання ним за життя до нотаріуса заяви про невизнання свого батьківства.
Позивачка ОСОБА_1 не відноситься до осіб, яким згідно з положеннями ст. 137 СК України, надано право на оспорювання батьківства після смерті особи, яка записана батьком дитини, оскільки на момент смерті ОСОБА_3 вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком, що підтверджується долученою до позовної заяви копією свідоцтва про шлюб.
Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 185 ЦПК України позовна заява повертається у випадках, коли, заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про повернення позовної заяви позивачу.
Згідно з вимогами ч. 6 ст. 185 ЦПК України про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Копія позовної заяви залишається в суді.
Керуючись ст. 2, 3, 4, 46, 47, 185, 260, 261 ЦПК України, ст. 137 СК України, суд
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: відділ ДРАЦС у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),повернути позивачу.
Роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та може бути оскаржена безпосередньо до Вінницького апеляційного суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена в день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду, якщо апеляційна скарга подана потягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Патраманський І. І.