ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
09 липня 2026 року Справа № 160/14904/26
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Турова О.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
01.06.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо застосування та виплати ОСОБА_1 з 12.04.2023 (дати втрати чинності приписів ст.2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 №3668-VІ за Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України від 12.10.2022 №7-р(ІІ)/2022 справа №3-102/2021 (231/21, 415/21)) пенсії з обмеженням максимального розміру пенсії у зв`язку з тим, що його пенсія, відповідно до листа ГУ ПФУ №62111-36762/С-01/8-0400/26 від 22.05.2026, призначена 16.04.2017 і не відповідає вимогам мотивувальної та резолютивної частин Рішення №7-р(ІІ)/2022, норм ч. 1 ст. 2 Закону №2262-ХІІ від 09.04.1992, стосовно того, що підлягають виплаті без обмеження максимальним розміром пенсії, призначені з 12.04.2023 особам, які під час служби збройно захищали суверенітет, територіальну цілісність та недоторканість України під час агресії російської федерації проти України, розпочатої у лютому 2014 року;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на виконання вимог преамбули ст. ст. 1-1, 43, 51, 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ від 09.04.1992, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 з 12.04.2023 довічно або до внесення відповідних змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ від 09.04.1992, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV пенсію без обмеження максимальним розміром пенсії;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести розрахунок та виплату заборгованості пенсії ОСОБА_1 , яка виникла внаслідок протиправних дій суб`єкта владних повноважень, щодо невиплати ОСОБА_1 з 12.04.2023 пенсії без обмеження максимальним розміром пенсії;
- заборонити Головному управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у подальшому обмежувати пенсію ОСОБА_1 максимальним розміром пенсії, що він робив неодноразово в порушення вимог судових рішень у справах №160/3245/24, №160/21573/24 та №160/10031/25, які набрали законної сили, до внесення відповідних змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ від 09.04.1992, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена вище справа розподілена головуючому судді Туровій О.М.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.06.2026 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено позивачеві строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позову шляхом подання до суду: заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин пропуску цього строку звернення.
На виконання вимог ухвали суду від 08.06.2026 року позивачем подано заяву на усунення недоліків позовної заяви, в якій зазначено, що з урахуванням положень ч.3 ст.51 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ від 09.04.1992 року (далі - Закон №2262-ХІІ), строки звернення до суду з цим адміністративним позовом пропущені не були, позаяк заявлені позовні вимоги взагалі не обмежуються жодним строком, отже, позов подано з дотриманням діючого законодавства, а тому ухвала суду від 08.06.2026 року про залишення позовної заяви без руху є передчасною. Позивач, зазначає, що КАС України є загальним законом, яким урегульовано строки звернення до адміністративного суду за захистом прав, натомість спеціальним законом, яким урегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, звільнених із військової служби та строки перерахунку пенсії, є Закон №2262-ХІІ, ст.51 якого регламентовано строки перерахунку пенсій. Вказана правова позиція підтримана постановами Верховного Суду від 21.12.2023 у справі №380/12872/23 та від 15.02.2018 у зразковій справі №820/6514/17. При цьому суд у справі №380/12872/23 зазначив, що застосування шестимісячного строку звернення до суду, встановленого ч. 2 ст. 122 КАС України, матиме наслідком неможливості реалізації позивачем права, передбаченого ст. 63 Закону №2262-ХІІ, на перерахунок пенсії у зв`язку зі зміною видів грошового забезпечення у межах визначених ст. 51 цього Закону строків. Тобто, обмеження права пенсіонера, що отримує пенсію на підставі Закону №2262-ХІІ, на перерахунок належної йому пенсії, який проведено несвоєчасно через ненадання довідки про розмір грошового забезпечення відповідним державним органом, з якого позивач звільнився на пенсію, будь-яким строком є неприпустимим з огляду на приписи ст. 51 Закону №2262-ХІІ. У цьому випадку процесуальні строки подачі позову встановлені Законом №2262-ХІІ і право позивача щодо перерахунку пенсії з 12.04.2023 року є абсолютним та не може бути обмежене будь-яким строком в силу вимог ч.3 ст.51 Закону №2262-ХІІ. Аналогічна правова позиція висловлена і в інших постановах Верховного Суду, зокрема, у постанові від 12.12.2023 року у справі 380/1907/23. Посилаючись на означені позиції Верховного Суду, позивач просить суд врахувати висновки, викладені у вказаних постановах при вирішенні питання про дотримання строків звернення до суду з цим позовом. Також позивачем зазначено, що судом безпідставно не взято до уваги доводи позивача стосовно судових рішень від 18.10.2021 року у справі №160/7375/21, від 02.04.2024 року у справі №160/3245/24, від 02.04.2024 року у справі №160/21573/24, від 04.07.2025 року та від 16.02.2026 року у справі №160/10031/25 та їх невиконання відповідачем з 2022 по 2026 роки, а також те, що з 05.02.2024 року (справа №160/3245/24) позивач тричі звертався до суду з позовними заявами до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відновлення його порушеного права на належний обрахунок та виплату пенсії, в тому числі без обмеження максимальним розміром, в яких дії відповідача за період 2022-2026 років визнано протиправними (справи №160/3245/24, №160/21573/24, №160/10031/25). Інформація стосовно того, що до пенсії позивача крім загального застосування максимального розміру пенсії застосовується додаткова, стала відома з листа ГУ ПФУ в Дніпропетровській області №38987-23872/С-01/8-0400/26 від 03.04.2026 року. Отримавши вказаний лист, позивач 08.04.2026 року звернувся до відповідача із заявою щодо перерахунку пенсії без обмеження максимальним розміром, на що отримав відповідь №62111-36762/С-01/8-0400/26 від 22.05.2026 року, тобто про порушення своїх прав позивач дізнався у квітні 2026 року з листа від 03.04.2026 року. З огляду на викладене, позивач просить визнати ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.06.2026 року у справі №160/14904/26 про залишення позовної заяви без руху - як передчасно винесену, та відкрити провадження у цій справі за його позовною заявою.
Дослідивши надану позивачем заяву на усунення недоліків, зазначених в ухвалі суду, суд повторно наголошує, що відповідно до ч. 1, абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому ч.6 ст.161 КАС України встановлено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Законодавче обмеження строку, протягом якого особа може звернутися до суду, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Необхідно зазначити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.
Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28 березня 2018 року в справі №809/1087/17 та від 22 листопада 2018 року в справі №815/91/18.
Крім того, слід зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Таким чином, законодавством регламентовано шестимісячний строк звернення особи до суду за захистом її прав, свобод та законних інтересів, що обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та дисциплінуванням учасників адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на суд.
Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись.
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Водночас, вжиття конструкції «повинен був дізнатись» в розумінні положень частин 2 та 3 статті 122 КАС України означає неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 лютого 2021 року в справі № 800/30/17).
Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Оскільки початок шестимісячного строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права, при визначенні початку цього строку суд має з`ясувати момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних спорів Касаційного адміністративного суду у постанові від 31 березня 2021 року в справі №240/12017/19 зазначив, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання позивачем листа від відповідача у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку тощо.
Суд звертає увагу, що Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31 березня 2021 року в справі №240/12017/19 відступила від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29 жовтня 2020 року в справі №816/197/18, від 20 жовтня 2020 року в справі №640/14865/16-а, від 25 лютого 2021 року в справі №822/1928/18 щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах.
У постанові від 31 березня 2021 року в справі №240/12017/19 суд Касаційної інстанції дійшов такого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у спорах цієї категорії:
1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів;
2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку тощо.
Крім того, Судова палата звернула увагу на те, що за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди Пенсійний фонд України як центральний орган виконавчої влади був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання, зокрема здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення; така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі.
Як слідує з позовної заяви, позовні вимоги ОСОБА_1 стосуються оскарження дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо застосування з 12.04.2023 року обмеження пенсії позивача максимальним розміром, без урахування Рішення Другого сенату Конституційного Суду України №7-р(ІІ)/2022 від 12.10.2022 року, відповідно до якого ст.2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 №3668-VІ, якою було запроваджене таке обмеження, втратила чинність з 12.04.2023 року, тобто саме з дати втрати чинності вказаною нормою Закону №3668-VІ, на думку позивача, відповідач повинен був припинити обмежувати пенсію позивача максимальним розміром.
Водночас, з цією позовною заявою позивач звернувся до суду лише 01.06.2026 року, що підтверджується штампом реєстрації вхідної кореспонденції суду, проставленим на цій позовній заяві, тобто з порушенням шестимісячного строку звернення до суду, визначеного частиною 2 статті 122 КАС України, позаяк, зважаючи на те, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий позивачеві, який її отримує щомісячно, отже, вже з квітня 2023 року та кожного наступного місяця в подальшому позивач міг та повинен був дізнатися про обмеження його пенсії максимальним розміром, без урахування Рішення Другого сенату Конституційного Суду України №7-р(ІІ)/2022 від 12.10.2022 року, що безпосередньо впливає на загальний розмір пенсійної виплати позивача, яку він отримував з квітня 2023 року.
Таким чином, звернувшись із такими позовними вимогами лише 01.06.2026 року, позивач здійснив це зі значним пропуском строку звернення до суду.
Посилання позивача у заяві, поданій на усунення недоліків позовної заяви, на те, судом безпідставно не взято до уваги доводи позивача стосовно попередніх судових рішень від 18.10.2021 року у справі №160/7375/21, від 02.04.2024 року у справі №160/3245/24, від 02.04.2024 року у справі №160/21573/24, від 04.07.2025 року та від 16.02.2026 року у справі №160/10031/25 та їх невиконання відповідачем з 2022 по 2026 роки, а також те, що з 05.02.2024 року (справа №160/3245/24) позивач тричі звертався до суду з позовними заявами до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відновлення його порушеного права на належний обрахунок та виплату пенсії, в тому числі без обмеження максимальним розміром, в яких дії відповідача за період 2022-2026 років визнано протиправними (справи №160/3245/24, №160/21573/24, №160/10031/25), жодним чином не спростовують вищенаведений висновок суду про порушення позивачем строків звернення до суду з цим позовом, з огляду на таке.
Так, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.04.2024 року у справі №160/3245/24, залишене без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.04.2024 року, дійсно стосувалося перерахунку пенсії позивача, зокрема, з 01.02.2023 року на підставі довідки Управління Служби безпеки України №55/11/202-917 від 25.12.2023 року станом на 01.01.2023 року, а також перерахунку пенсії з 01.03.2023 року (з урахуванням індексації, установленої згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» №168 від 24.02.2023 року).
Водночас, суд наголошує, що таке рішення набрало законної сили ще 30.04.2024 року, відтак, його виконання (щодо перерахунку пенсії позивача з 01.02.2023 року) також здійснювалося відповідачем ще у 2024 році, тож, отримуючи у 2024 році вже перераховані на виконання рішення суду у справі №160/3245/24 пенсійні виплати, позивач ще з 2024 року міг та повинен був дізнатися про їх розмір та, відповідно, про обмеження цих пенсійних виплат максимальним розміром.
При цьому, отримання позивачем листів відповідача №38987-23872/С-01/8-0400/26 від 03.04.2026 року та №62111-36762/С-01/8-0400/26 від 22.05.2026 року, наданих у відповідь на заяви позивача з питання пенсійного забезпечення, що стосувалися проведення пенсійних виплат без обмеження максимальним розміром, не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, що, за позицією останнього, відбулося з квітня 2023 року, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
Посилання позивача на судові рішення у справах №160/21573/24 та №160/10031/25 не спростовують вищевказаних висновків суду та не підтверджують дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, оскільки ці судові рішення стосувалися подальших перерахунків пенсії позивача, проведених у 2024-2025 роках, з урахуванням щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2 000,00 грн та індексації пенсії в розмірі коефіцієнта збільшення 1,115 основного розміру пенсії, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верст населення у 2025 році» №209 від 25.02.2025 року, тож ці рішення суду взагалі не пов`язані із здійсненням перерахунків пенсії позивача у 2023 році, в той час, як у поданій позовній заяві йдеться про протиправність дій відповідача щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром при її нарахуванні і виплаті саме з 12.04.2023 року, без урахування Рішення Другого сенату Конституційного Суду України №7-р(ІІ)/2022 від 12.10.2022 року.
Аналогічно й рішення суду у справі №160/7375/21 жодним чином не впливає на строки звернення до суду у цій справі, бо воно стосувалося питання перерахунку і виплати пенсії позивача з 01.04.2019 року, а також перерахунку та виплати пенсії позивача за період з 05.03.2019 року по 31.12.2019 року.
Щодо посилання позивача на приписи ч.3 ст.51 Закону №2262-ХІІ, а також на висновки Верховного Суду відносно того, що обмеження права пенсіонера, який отримує пенсію на підставі Закону №2262-ХІІ, на перерахунок належної йому пенсії, який проведено несвоєчасно через ненадання довідки про розмір грошового забезпечення відповідним державним органом, з якого позивач звільнився на пенсію, будь-яким строком є неприпустимим з огляду на приписи ст. 51 Закону №2262-ХІІ, викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.12.2023 у справі №380/12872/23, від 15.02.2018 у зразковій справі №820/6514/17, від 12.12.2023 року у справі 380/1907/23 та інших, суд зазначає наступне.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 грудня 2020 року у справі №510/1286/16-а зазначено, що норми статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ, статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування» №1058-ІV і статей 51, 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії) підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов: 1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; 2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.
Буквальне тлумачення наведених норм права дає підстави вважати, що ці норми стосуються вже нарахованих сум пенсій за минулий час, однак не виплачених з вини ПФУ.
При цьому у постанові від 15.02.2018 року у справі №820/6514/17 Верховним Судом висловлено позицію, згідно з якою відповідно до ч. 3 ст. 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ перерахунок пенсій у зв`язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв`язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
Вказаний висновок в подальшому підтримано Верховним Судом і у постанові від 12.12.2023 року у справі №380/1907/23 (провадження №К/990/28256/23).
Разом з цим, у постанові від 12.12.2023 року у справі №380/1907/23 (провадження №К/990/28256/23) Верховний Суд висновував таке: «Видача довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії державними органами, зазначеними в пункті 2 Порядку №45, є одним з етапів реалізації права особи на перерахунок пенсії в порядку, установленому статтею 63 Закону №2262-ХІІ. Згідно із частиною третьою статті 51 цього Закону перерахунок пенсій у зв`язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно із цим Законом, або у зв`язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, установлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком. Тому до правовідносин щодо оскарження неправомірних дій чи бездіяльності уповноважених на те суб`єктів владних повноважень щодо видачі довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ, та членам їх сімей, не підлягає застосовуванню встановлений частиною другою ст. 122 КАС України шестимісячний строк звернення до адміністративного суду. Застосування вказаного строку звернення до адміністративного суду унеможливить реалізацію права, передбаченого ст. 63 Закону №2262-ХІІ, на перерахунок пенсії у зв`язку зі зміною видів грошового забезпечення з урахуванням норм частини третьої статті 51 цього Закону щодо перерахунку пенсій із дати виникнення права на нього без обмеження строком у разі непроведення перерахунку з вини державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії».
З наведеного слідує, що не обмежується будь-яким строком звернення до суду з вимогами, що стосуються перерахунку пенсій, передбаченого ст. 63 Закону №2262-ХІІ, саме у зв`язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно із цим Законом, або у зв`язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, установлених законодавством.
У цьому випадку спір, що виник між сторонами, не стосується ані нарахованих, але невиплачених сум доплати до пенсії, ані перерахунку пенсії у зв`язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно із Законом №2262-ХІІ, або у зв`язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, установлених законодавством, ані оскарження неправомірних дій чи бездіяльності уповноважених на те суб`єктів владних повноважень щодо видачі довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ, та членам їх сімей.
Спір, що виник, точиться саме стосовно правомірності дій відповідача (пенсійного органу) щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром з 12.04.2023 року - з дати втрати чинності ст.2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 №3668-VІ, якою було запроваджене таке обмеження, відповідно до Рішення Другого сенату Конституційного Суду України №7-р(ІІ)/2022 від 12.10.2022 року, у зв`язку із чим відповідач, за позицією позивача, повинен був припинити обмеження пенсії позивача максимальним розміром саме з 12.04.2023 року.
Відтак, приписи статей 51, 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), а також висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 21.12.2023 року у справі №380/12872/23, від 12.12.2023 року у справі №380/1907/23, від 16.03.2026 року у справі №560/5395/25 та в інших аналогічних справах, наведені позивчаем, на ці правовідносини не розповсюджуються і позивач помилково посилається на це у поданій ним заяві на усунення недоліків позовної заяви.
Таким чином, доводи, зазначені позивачем у заяві, поданій на усунення недоліків позовної заяви, залишеної без руху ухвалою суду від 08.06.2026 року, не можуть свідчити про дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, оскільки жодних перешкод щодо своєчасного з`ясування позивачем, що його право порушено ще у квітні 2023 року (після втрати чинності з 12.04.2023 року нормами ст.2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 №3668-VІ відповідач не припинив обмеження пенсії позивача максимальним розміром), об`єктивно не існувало і позивачем це не спростовано, водночас, існування поважних причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом позивачем не наведено та не доведено взагалі.
При вирішенні питання щодо дотримання строків звернення до суду, суд також звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000 року, пункт 33).
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами (Постанова Верховного Суду від 17.07.2018 року у справі №521/21851/16-а).
Разом з тим, суд бере до уваги, що обставина, на підставі якої позивач звернувся до суду (обмеження пенсії позивача максимальним розміром) продовжує існувати і на час звернення позивача до суду.
У зв`язку з цим суд дійшов висновку, що спір між сторонами повинен бути розглянутий в межах шестимісячного строку звернення до адміністративного суду.
Водночас, враховуючи вищенаведене у сукупності, суд доходить висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про існування об`єктивних та поважних причин, що зумовили несвоєчасне звернення до суду із позовними вимогами в частині, що стосується нарахування та виплати позивачеві пенсії без обмеження максимальним розміром за період з 12.04.2023 року по 30.11.2025 року, а тому не визнає поважними підстави для поновлення строку звернення до суду з цими позовними вимогами та відмовляє у задоволенні заяви позивача, поданій на усунення недоліків позовної заяви, яка залишена без руху.
В силу частини другої статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до пунктів 1, 9 частини 4 статті 169 КАС України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, вона повертається позивачеві та у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії в частині позовних вимог про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо застосування та виплати ОСОБА_1 за період з 12.04.2023 року (дати втрати чинності приписів ст.2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 №3668-VІ за Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України від 12.10.2022 №7-р(ІІ)/2022 справа №3-102/2021 (231/21, 415/21)) по 30.11.2025 року пенсії з обмеженням максимального розміру пенсії у зв`язку з тим, що його пенсія, відповідно до листа ГУ ПФУ №62111-36762/С-01/8-0400/26 від 22.05.2026, призначена 16.04.2017 і не відповідає вимогам мотивувальної та резолютивної частин Рішення №7-р(ІІ)/2022, норм ч. 1 ст. 2 Закону №2262-ХІІ від 09.04.1992, стосовно того, що підлягають виплаті без обмеження максимальним розміром пенсії, призначені з 12.04.2023 особам, які під час служби збройно захищали суверенітет, територіальну цілісність та недоторканість України під час агресії російської федерації проти України, розпочатої у лютому 2014 року; щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на виконання вимог преамбули ст. ст. 1-1, 43, 51, 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ від 09.04.1992, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 за період з 12.04.2023 року по 30.11.2025 року довічно або до внесення відповідних змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ від 09.04.1992, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV пенсію без обмеження максимальним розміром пенсії; а також щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести розрахунок та виплату заборгованості пенсії ОСОБА_1 , яка виникла внаслідок протиправних дій суб`єкта владних повноважень, щодо невиплати ОСОБА_1 за період з 12.04.2023 року по 30.11.2025 року пенсії без обмеження максимальним розміром пенсії, - слід повернути позивачеві.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 122, 123, п. п.1, 9 ч.4 ст.169, ст.248 КАС України, суд -
УХВАЛИВ:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 , поданої на усунення недоліків позовної заяви, яку залишено без руху, - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії в частині позовних вимог про: визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо застосування та виплати ОСОБА_1 за період з 12.04.2023 року (дати втрати чинності приписів ст.2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 №3668-VІ за Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України від 12.10.2022 №7-р(ІІ)/2022 справа №3-102/2021 (231/21, 415/21)) по 30.11.2025 року пенсії з обмеженням максимального розміру пенсії у зв`язку з тим, що його пенсія, відповідно до листа ГУ ПФУ №62111-36762/С-01/8-0400/26 від 22.05.2026, призначена 16.04.2017 і не відповідає вимогам мотивувальної та резолютивної частин Рішення №7-р(ІІ)/2022, норм ч. 1 ст. 2 Закону №2262-ХІІ від 09.04.1992, стосовно того, що підлягають виплаті без обмеження максимальним розміром пенсії, призначені з 12.04.2023 особам, які під час служби збройно захищали суверенітет, територіальну цілісність та недоторканість України під час агресії російської федерації проти України, розпочатої у лютому 2014 року; щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на виконання вимог преамбули ст. ст. 1-1, 43, 51, 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ від 09.04.1992, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 за період з 12.04.2023 року по 30.11.2025 року довічно або до внесення відповідних змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ від 09.04.1992, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV пенсію без обмеження максимальним розміром пенсії, а також щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести розрахунок та виплату заборгованості пенсії ОСОБА_1 , яка виникла внаслідок протиправних дій суб`єкта владних повноважень, щодо невиплати ОСОБА_1 за період з 12.04.2023 року по 30.11.2025 року пенсії без обмеження максимальним розміром пенсії, - повернути позивачеві.
Роз`яснити позивачеві, що відповідно до частини 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про повернення позовної заяви направити особі, яка її подала, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.М. Турова