УХВАЛА
13 липня 2026 року
м. Київ
справа № 127/40090/25
провадження № 61-7102ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 16 квітня 2026 року за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_1
про визнання недійсними договорів дарування,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з указаним позовом до ОСОБА_3
та ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів дарування нерухомого
і рухомого майна, посилаючись на те, що вказані правочини носять характер фраудаторних. Разом із позовом ОСОБА_2 подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо вказаного майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 ; квартири
АДРЕСА_2 ; автомобіля MINI COOPER S, 2013 року випуску, які на момент звернення із заявою перебувають у власності відповідача ОСОБА_4 . ОСОБА_2 вважає, що існує реальна загроза повторного відчуження спірного майна та утруднення виконання можливого рішення суду у даній справі.
Вінницький міський Вінницької області суд ухвалою від 24 грудня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовив.
Відмовляючи у забезпеченні позову, суд першої інстанції указав на те, що заявником не доведено наявності реальної, підтвердженої загрози утруднення
або неможливості виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову,
а наведені доводи ґрунтуються переважно на припущеннях щодо ймовірного повторного відчуження майна; при цьому суд урахував, що предметом спору
є визнання недійсними договорів дарування, а не стягнення коштів чи витребування майна, тому накладення арешту та заборона реєстраційних дій фактично призвели б до істотного обмеження права власності особи, яка на момент розгляду заяви
є зареєстрованим власником майна.
Вінницький апеляційний суд постановою від 16 квітня 2026 року скасував ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 24.12.2025 року.
Заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задовольнив.
Забезпечив позов шляхом накладення арешту на майно, що належить
ОСОБА_1 , а саме на: квартиру АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_2 ; транспортний засіб «MINI COOPER S», 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , та заборонив проводити реєстраційні дії, спрямовані на відчуження цього майна.
22 травня 2026 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надіслала
до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Вінницького апеляційного суду від 16 квітня 2026 року у зазначеній справі.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів
у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження
(про відмову у відкритті касаційного провадження).
Вбачається, що оскаржену постанову Вінницький апеляційний суд ухвалив
16 квітня 2026 року, касаційну скаргу надіслано засобами поштового зв`язку
22 травня 2026 року, тобто поза межами строку на касаційне оскарження.
Верховний Суд ухвалою від 12 червня 2026 року касаційну скаргу залишив без руху та встановив заявниці строк для усунення її недоліків, зокрема запропоновано заявниці надати до суду касаційної інстанції заяву про поновлення процесуального строку на касаційне оскарження судового рішення, у якій навести підстави для поновлення цього строку та надати відповідні докази порушення апеляційним судом, передбаченого статтею 272 ЦПК України, порядку вручення копії оскарженого судового рішення.
26 червня 2026 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надійшли матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, зокрема заявниця надала заяву про поновлення процесуального строку на касаційне оскарження постанови Вінницького апеляційного суду від 16 квітня 2026 року. Подана заява обґрунтована тим, що повний текст оскарженої постанови суду апеляційної інстанції заявниця не отримувала, а мала змогу ознайомитися 24 квітня 2026 року є Єдиному державному реєстрі судових рішень, оскільки саме в цей день було забезпечено надання загального доступу до повного тексту постанови.
А тому заявник вважає, що існують поважні причини пропуску строку на касаційне оскарження постанови апеляційного суду та просить його поновити.
Відповідно до положень статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку
на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів
з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску
з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належному судовому процесі.
Одним із визначальних критеріїв для прийняття судом рішення про поновлення
чи непоновлення строку є досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами окремої особи. Дотримання строків стосується всіх учасників спору, які мають право на справедливий суд.
Слід зазначити, що під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
З Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що оскаржену постанову Вінницький апеляційний суд ухвалив 16 квітня 2026 року, відомості про складення повного тексту постанови відсутні, надіслано судом до ЄДРСР 22 квітня 2026 року, забезпечено надання загального доступу 24 квітня 2026 року.
Проаналізувавши наведені заявницею обставини справи, Верховний Суд вважає,
що сукупність вказаних обставин дає підстави для поновлення строку
на касаційне оскарження судового рішення на підставі частини третьої статті 390 ЦПК України.
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку
про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача,
за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
Частиною першою статті 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві
і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії (пункт 1, пункт 2 частини першої статті 150 ЦПК України).
Відповідно до вимог частини третьої статті 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати
в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі,
якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог, або унеможливити ефективне поновлення порушених прав та інтересів.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому,
що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
При вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів
з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав
та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі
№ 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду
в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого
є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі
№ 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав
та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву
про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем
на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать
про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе
до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
У справі, що переглядається, апеляційний суд установив, що Вінницький апеляційний суд постановою від 15 липня 2025 року у справі №127/3977/24
позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна та зустрічний позов ОСОБА_2
до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя задовольнив частково.
У порядку поділу майна подружжя визнав за ОСОБА_3 право власності на:
- квартиру
АДРЕСА_1 , вартістю 2 087 200,00 грн;
- квартиру
АДРЕСА_2 , вартістю 2 087 200,00 грн;
- автомобіль MINI COOPER S, 2013 року випуску, д. н. з. НОМЕР_1 , вартістю
537 030,00 грн, а всього на нерухоме і рухоме майно загальною вартістю
4 711 430,00 грн.
У порядку поділу майна подружжя визнав за ОСОБА_2 право власності на:
- квартиру
АДРЕСА_3 , з частиною сараю Б, вартістю 1 359 097,00 грн;
- квартиру
АДРЕСА_4 , вартістю 2 029 228,00 грн;
- автомобіль VOLKSWAGEN CADDY, 2013 року випуску, д. н. з. НОМЕР_2 , вартістю 312 000,00 грн, а всього на нерухоме і рухоме майно загальною вартістю
3 700 325,00 грн.
Стягнув із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію у розмірі
505 552,50 грн.
24 липня 2025 року автомобіль MINI COOPER S, 2013 року випуску зареєстровано
на ОСОБА_1 відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру МВС стосовно зареєстрованих транспортних засобів.
06 серпня 2025 року квартира
АДРЕСА_1 приватним нотаріусом Рудик Л. В на підставі договору дарування № 2705 від 06 серпня 2025 року зареєстрована за ОСОБА_1
06 серпня 2025 року квартира
АДРЕСА_2 приватним нотаріусом Рудик Л. В на підставі договору дарування № 2706 від 06 серпня 2025 року зареєстрована за ОСОБА_1
04 вересня 2025 року Вінницький міський Вінницької області суд видав виконавчий лист у справі № 127/3977/24 про стягнення із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації у розмірі 505 552,50 грн.
04 вересня 2025 року Вінницький міський суд видав виконавчий лист у справі
№ 127/3977/24 про стягнення із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 25 000,00 грн витрат на правову допомогу.
04 вересня 2025 року Вінницький міський суд видав виконавчий лист у справі
№ 127/3977/24 про стягнення із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 15 175, 18 грн.
04 вересня 2025 року ОСОБА_2 подав заяви про відкриття виконавчих проваджень за зазначеними виконавчими листами.
10 вересня 2025 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_3 про стягнення із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації у розмірі 505 552,50 грн.
31 жовтня 2025 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_4 про стягнення із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 15 175, 18 грн.
31 жовтня 2025 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 79477957 про стягнення із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 25 000,00 грн витрат на правову допомогу.
За результатами розгляду справи апеляційний суд указав, що оскільки укладення ОСОБА_3 після ухвалення судового рішення про стягнення з неї коштів договорів дарування належного їй майна своїй матері, може свідчити про вчинення дій, спрямованих на вибуття майна з її власності, і у випадку задоволення судом позову про визнання договорів дарування майна недійсними може створити реальну загрозу втрати нею майна, а саме предметів оспорюваних правочинів, тому апеляційний суд виснував, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити повернення предмета оспорюваних договорів у власність ОСОБА_3 .
Встановивши наявність зв`язку між вказаним заходом забезпечення позову
і предметом спору, враховуючи права і обов`язки сторін, що беруть участь у справі, співмірність і адекватність заходу із заявленими вимогами, суд апеляційної інстанцій зробив правильний висновок про задоволення заяви про забезпечення позову.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 червня 2022 року у cправі № 908/2382/21 вказано, що за своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Отже накладення арешту на майно
не завдасть шкоди та збитків відповідачу, не позбавить його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам.
Верховний Суд зазначає, що застосовані у розглядуваній справі
заходи забезпечення позову носять тимчасовий характер і не перешкоджають користуванню майном, а за наявності, передбачених законом підстав (стаття 159 ЦПК України), відповідач або інша особа, чиї права або охоронювані законом інтереси порушені внаслідок вжиття заходів забезпечення позову, має право
на відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, за рахунок особи,
за заявою якої такі заходи забезпечення позову вживалися.
Наведені в касаційній скарзі доводи ґрунтуються на власному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права та висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність судового рішення
не впливають, а спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який їх обґрунтовано спростував.
Частиною четвертою статті 394 ЦПК України визначено, що у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження,
якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку
про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Зі змісту касаційної скарги та оскарженого судового рішення убачається,
що касаційна скарга є необґрунтованою, правильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо
їх застосування чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскарженого судового рішення, тому колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження
слід відмовити.
Керуючись статтями 260, 389, 390, 394 ЦПК України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Вінницького апеляційного суду від 16 квітня 2026 року.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 16 квітня
2026 року за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3
та ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів дарування.
Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити особі,
яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання
та оскарженню не підлягає.
Судді: І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров