ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА
14 липня 2026 року Справа №160/20565/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Боженко Н.В.
за участі секретаря судового засідання: Сватко Є.А.
за участі:
представника позивача: Платошина О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі заяву представника ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання судового рішення в адміністративній справі №160/20565/25, -
ВСТАНОВИВ:
29 червня 2026 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано заяву про зміну способу і порядку виконання судового рішення, яка надійшла від представника позивача в підсистемі «Електронний Суд», в якій просить:
- Стягнути з Міністерства фінансів України код 00013480 грошове забезпечення ОСОБА_1 на підставі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 6.10.2025 року по справі №160/20565/25.
В обґрунтування заяви зазначає, що відповідач/боржник, який є суб`єктом владних повноважень, станом на звітну дату з дня набрання законної сили рішенням суду у цій справі не виконав судове рішення, тому доцільно змінити спосіб і порядок виконання судового рішення шляхом стягнення з Міністерства фінансів України цих виплат на користь стягувача.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 липня 2026 року подану заяву призначено до розгляду на 14 липня 2026 року.
В судове засідання, призначене на 14 липня 2026 року, з`явився представник позивача, представник відповідача відсутній, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.
Представник позивача подану заяву підтримав та просив її задовольнити з викладених у ній підстав.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, безпосередньо дослідивши наявні докази у справі та надавши їм оцінку, прийшов до наступного висновку.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року у справі №160/20565/25 зобов`язано Державну фіскальну службу України:
- здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 31.12.2020 року, із застосуванням в якості розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року Законом України «Про Державний бюджет на 2020 рік» станом на 01.01.2020 рік, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов`язати Державну фіскальну службу здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 01.01.2021 року по 24.09.2021 року, одноразової грошової допомоги при звільненні, із застосуванням в якості розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року Законом України «Про Державний бюджет на 2021 рік» станом на 01.01.2021 рік, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення набрало законної сили 06.11.2025 року. Виконавчий лист направлено 11.12.2025 року.
Згідно з ч. 1 ст. 378 Кодексу адміністративного судочинства України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 378 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат.
Так, як зміну способу і порядку виконання судового рішення розуміють застосування судом нових заходів щодо його реалізації у зв`язку із неможливістю його виконання раніше визначеним способом і порядком. При цьому зміна способу виконання не повинна змінювати (зачіпати) суті самого судового рішення.
Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у встановленими раніше порядку і способом. Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.08.2022 року у справі №П/811/269/17.
У разі необхідності встановлення або зміни способу або порядку виконання судового рішення необхідно звернути увагу на те, що:
1) із відповідною заявою варто звертатися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції;
2) із такою заявою можуть звернутися стягувач чи виконавець (у випадках, встановлених законом);
3) для зміни способу або порядку виконання судового рішення повинні існувати обставини, що істотно ускладнюють належне виконання рішення або роблять його неможливим;
4) на виконання вимог процесуального законодавства потрібно надати суду належні та допустимі докази на підтвердження вищевказаних обставин як підстави для задоволення судом відповідної заяви.
Тобто, процесуальна можливість встановити чи змінити спосіб або порядок виконання судового рішення виникає за наявності виняткових обставин, які б ускладнювали його виконання або робили його виконання неможливим, адже в такий спосіб змінюються висновки вже прийнятого судового рішення. Разом із тим, зміна способу чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення повинна узгоджуватися з тими обґрунтуваннями судового рішення, на які спираються висновки суду, що містяться в резолютивній частині судового рішення. Здійснюючи зміну способу і порядку виконання судового рішення, суд не може змінювати зміст резолютивної частини рішення або змінити обраний судом спосіб захисту порушеного права. Висновки судового рішення щодо способу і порядку його виконання чітко визначені та не можуть бути змінені іншим судовим рішенням без відповідного обґрунтування виняткової необхідності застосування такої зміни рішення.
З аналізу положень частин першої, третьої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України суд робить висновок, що підставою для застосування правил цієї норми є настання обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення такою обставиною може бути недостатність коштів на рахунку, стихійне лихо, а для зміни способу чи порядку виконання судового рішення - неможливість виконання судового рішення внаслідок відсутності, пошкодження або знищення об`єкта стягнення або з інших причин. Тобто, зміна способу і порядку виконання рішення суду - це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими судом. Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, однак не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити в задоволенні такої заяви.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18.02.2025 року у справі №640/7827/22, постанові Великої Палати Верховного суду від 12.06.2019 року у справі №800/203/17.
У постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24.07.2023 року у справі №420/6671/18 міститься наступний правовий висновок: оскільки у справі, що розглядається встановлено, що способом відновлення порушеного права позивачки у цій справі судом обрано зобов`язання відповідача вчинити певні дії, а стягнення конкретних сум невиплаченої пенсії не було предметом позовних вимог та способом відновлення порушених прав, то колегія суддів доходить висновку про неможливість зміни способу та порядку виконання рішення суду у спосіб, який просив державний виконавець, адже запропонований останнім спосіб виконання судового рішення фактично змінює зміст резолютивної частини судового рішення у справі.
В даній справі позивач фактично просить вчинити ті самі дії, які у вищевказаному прикладі Верховний Суд визнав необґрунтованими: у випадку, коли стягнення конкретним сум не було предметом позовних вимог та способом відновлення порушених прав, натомість способом захисту прав було зобов`язання вчинити певні дії, позивач просить по суті замінити спосіб захисту.
Суд зазначає, що зобов`язання відповідача вчинити певні дії зі сплати коштів і стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень певного розміру грошових коштів за конкретний період є різними за своєю суттю способами захисту прав та інтересів позивача, які обираються позивачем при поданні позову, а судом при ухваленні рішення.
Резолютивна частина рішення суду має зобов`язальний характер, однак судом не вирішувалися позовні вимоги майнового характеру щодо стягнення певної суми коштів і, як наслідок, не перевірялася правильність нарахування відповідних сум.
Оскільки розрахунок таких сум не здійснювався, змінивши спосіб виконання рішення суду із зобов`язання вчинити певні дії на стягнення конкретної суми цієї заборгованості з визначенням певного періоду, суд фактично змінив би рішення по суті з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішив питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті, що не передбачено статтею 378 Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24.07.2023 року у справі №420/6671/18.
Окремо суд звертає увагу на нові положення законодавства: приписи абз. 2 ч. 3 ст. 378 Кодексу адміністративного судочинства України, які фактично створюють виключення з вищевикладених висновків. Такі виключення стосуються конкретно визначених категорій спорів: обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання
1) пенсійних виплат;
2) соціальних виплат непрацездатним громадянам;
3) виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням;
4) виплат та пільг дітям війни;
5) інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг.
В даній справі предмет спору не стосувався відповідних категорій виплат, оскільки йшлося про перерахунок грошового забезпечення.
Отже, ця норма права на позивача не поширюється.
Тотожне правозастосування в подібних за змістом правовідносинах здійснено Третім апеляційним адміністративним судом у постановах від 28.04.2026 року у справі №160/3103/23, від 29.05.2026 року у справі №160/6451/24, а також Восьмим апеляційним адміністративним судом у постанові від 17.04.2025 року у справі № 380/15457/22, П`ятим апеляційним адміністративним судом у постанові від 10.04.2025 року у справі №420/25894/23, Сьомим апеляційним адміністративним судом у постанові від 10.02.2025 року у справі №560/13508/22, Шостим апеляційним адміністративним судом від 18.02.2026 року у справі №620/15195/23.
Вказані приклади є релевантними, оскільки стосувалися складової грошового забезпечення, в свою чергу даний спір стосувався грошового забезпечення в цілому, однак в обох випадках відповідні виплати (ані частина грошового забезпечення, ані все грошове забезпечення) не входять до категорій виплат, до яких може бути застосовано положення ч. 3 ст. 378 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, позивач ініціював питання фактично зміни застосованого способу захисту права, який при цьому раніше сам же і обрав, що є неможливим на стадії виконання рішення суду.
Додатково суд звертає увагу на те, що в поданій заяві відсутня сума коштів, щодо порядку отримання якої подано заяву. Так, заявник просив «Стягнути з Міністерства фінансів України грошове забезпечення ОСОБА_1 на підставі рішення», однак положення ч. 3 ст. 378 Кодексу адміністративного судочинства України передбачають зміну порядку виконання виключно «шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат». Як наслідок, в даній ситуації «відповідні виплати» не лише щодо коштів неналежної категорії, а як щодо коштів, які мають невизначений характер стосовно їх розміру.
Більш того, заяву подано щодо стягнення відповідних коштів не з відповідача у справі, а з Міністерства фінансів України - іншого суб`єкта владних повноважень, який не був учасником справи. Відповідно, запропоноване позивачем стягнення є неможливим в т.ч. і з підстав фактичної заміни відповідача при задоволенні поданої позивачем заяви.
Враховуючи вищевикладене, заява про зміну способу і порядку виконання судового рішення є необґрунтованою, в зв`язку з чим у її задоволенні належить відмовити.
Керуючись ст. ст. 243, 248, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання судового рішення в адміністративній справі №160/20565/25 - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами ч. 8 ст. 378 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст ухвали суду складений 15 липня 2026 року.
Суддя Н.В. Боженко