УХВАЛА
14 липня 2026 року
м. Київ
cправа № 904/2529/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С. К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Случ О. В.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О. І.,
та представників:
позивача - Савченка С. А.,
відповідача - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Холод Віроніки Геннадіївни
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.04.2026
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.10.2025
у справі № 904/2529/25
за позовом Фізичної особи-підприємця Холод Віроніки Геннадіївни,
до Павлоградської міської ради,
про визнання частково недійсним рішення ради,
В С Т А Н О В И В:
Фізична особа-підприємець Холод Віроніка Геннадіївна (далі - ФОП Холод В. Г.; позивач) звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою (з урахуванням уточненої позовної заяви) до Павлоградської міської ради (далі - Павлоградська міська рада; відповідач) про визнання недійсними п.п. 1.2, 2.2 рішення Павлоградської міської ради від 26.05.2015 № 1656-54/VІ "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки та передачу земельних ділянок в користування".
На обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на порушення оспорюваним рішенням її прав. Зазначає таке: перехід до ФОП Холод В. Г. права постійного користування земельною ділянкою відбувся на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача Холода Едуарда Геннадійовича (далі - Холод Е. Г.) на підставі ст. 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України); звернення до Павлоградської міської ради із заявою про надання в користування земельної ділянки площею 0,1214 га здійснено неповноважною особою; значну частину земельної ділянки позивач не займає.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.10.2025 (суддя - Р. Г. Новікова), залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 23.04.2026 (головуючий суддя - О. Г. Іванов, судді - А. Є. Чередко, Ю. Б. Парусніков), у задоволенні позову відмовлено.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до п.п. 1.1, 1.2 договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 07.03.2000, укладеного між Фондом комунального майна Павлоградської міської ради (продавець) та ФОП Холод Е. Г. (покупець), продавець зобов`язувався передати у власність покупця будівлю загальною площею 573,7 кв.м (станом на 15.01.1993), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці за місцем користування об`єкта, а покупець - прийняти зазначений об`єкт і сплатити ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі.
Право власності на нежитлове приміщення переходить до покупця на підставі протоколу аукціону від 03.03.2000 № 1, затвердженого наказом голови Фонду комунального майна Павлоградської міської ради від 03.03.2000 № 05 з моменту підписання та нотаріального посвідчення цього договору. Договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 07.03.2000 посвідчений завідувачем Першої Павлоградської державної нотаріальної контори 07.03.2000 та зареєстрований у реєстрі за № 1-1897.
Згідно з договором на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 11.07.2000, укладеним між Павлоградською міською радою та Холод Е. Г., Павлоградська міська рада на підставі рішення від 11.07.2000 № 187-12/ХХІІІ надала, а Холод Е. Г. - прийняв у тимчасове користування земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 0,214 га, згідно з планом. Сторони узгодили, що земельна ділянка надається у тимчасове користування строком на 3 роки для ведення господарської діяльності. Договір зареєстрований у Книзі записів договорів на право тимчасового користування землею 16.08.2000 за № 690 Павлоградською міською радою.
15.03.2003 між Холодом Е. Г. і Холод В. Г. було укладено договір дарування нежитлового приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Павлоградського міського нотаріального округу. У п.п. 1, 2 цього договору зазначено, що Холод Е. Г. подарував, а Холод В. Г. - прийняла у дар нежитлове приміщення: будівлю - А (напівзруйнована) цегл., АДРЕСА_1, м. Павлоград. Вказане нежитлове приміщення належить дарувальнику на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Першою Павлоградською державною нотаріальною конторою 07.03.2000 за реєстровим номером 1-897 та зареєстрованого в БТІ м. Павлоград у реєстровій книзі за № 3-137.
27.01.2006 між Холод В. Г. (орендар) та Павлоградською міською радою (орендодавець) було укладено договір оренди земельної ділянки (з урахуванням додаткових угод від 03.07.2012, від 08.05.2009).
Згідно з п.п. 1-3, 7, 13, 14 договору оренди земельної ділянки:
- Павлоградська міська рада на підставі рішення 31 сесії IV скликання від 13.09.2005 № 652 надає, а орендар - приймає в строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування торгового комплексу - УКЦВЗ -1.11.6 (інша комедійна діяльність), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1;
- в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,1214 га, у тому числі, 0,1214 га - забудовані землі, кадастровий номер [номер приховано]:02:033:0065. На земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна - будівля;
- договір укладений на 3 роки. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк за умови дотримання вимог цього договору. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію;
- земельна ділянка передається в оренду для обслуговування торгового комплексу. Цільове призначення земельної ділянки: УКЦВЗ-1.11.6 (інша комерційна діяльність).
Договір зареєстрований у Павлоградському територіальному відділі Дніпропетровської філії державного земельного кадастру, про що у Державному реєстрі земель вчинений запис від 27.01.2006 № 04[телефон приховано].
На підставі додаткової угоди від 08.05.2009 договір оренди земельної ділянки від 27.01.2006 продовжений на 5 років.
Додаткова угода від 08.05.2009 до договору зареєстрована у Павлоградському відділі Дніпропетровської регіональної філії ДП "Центр ДЗК", про що у Державному реєстрі земель вчинений запис від 08.05.2009 № 04[телефон приховано].
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 20.05.2009 Холод В. Г. є власником об`єкта: будівлі торгівельного комплексу площею 590,4 кв. м - А, котельні-Б, огорожі-№ 1, № 2, № 3, № 4, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
У заяві від 21.04.2015, направленій на адресу керівника Павлоградського міськрайонного виробничого відділу ДРФ ДП "Центр ДЗК", Холод В. Г. зазначила про пропуск терміну поновлення договору оренди і зміну поштової адреси земельної ділянки ( АДРЕСА_1 ) площею 0,1214 га з кадастровим номером [номер приховано]:02:033:0065 для обслуговування торговельного комплексу та просила виконати роботи із розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для подальшого укладання договору оренди.
21.04.2015 між Холод В. Г. (замовник) та Дніпропетровською регіональною філією Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" в особі Шишенкової Г. О. (виконавець) було укладено договір № 1504090100252, відповідно до якого виконавець зобов`язувався своїми засобами та за рахунок замовника виконати роботи "проведення робіт з підготовки технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у разі надання у користування (оренду) земельної ділянки без зміни її цільового призначення, без формування нової земельної ділянки", а замовник - прийняти та оплатити виконані роботи. Роботи виконуються щодо земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Результатом робіт є технічна документація.
У п. 7.4 договору від 21.04.2015 № 1504090100252 сторони досягли згоди про те, що замовник уповноважує виконавця на подання землевпорядної документації до відділу Держземагенства у м. Павлоград та відділу містобудування та архітектури, а також відповідним органам державної влади та місцевого самоврядування на погодження (затвердження, державну експертизу).
Шишенкова Г. О. надала на затвердження до Павлоградської міської ради технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки та надання земельної ділянки у власність та користування (оренду) щодо земельної ділянки 0,1214 га для обслуговування торговельного комплексу Холод В. Г. за адресою: АДРЕСА_1 (див. заяву від 07.05.2015 № 1838).
Відповідно до п.п. 1.2, 2.2 рішення Павлоградської міської ради від 26.05.2015 № 1656-54/VI (за результатом розгляду матеріалів технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок) Рада вирішила:
- затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки Холод В. Г . на АДРЕСА_1 , площею 0,1214 га, кадастровий номер [номер приховано]:02:033:0065;
- надати Холод В. Г . (у зв`язку з пропущенням терміну поновлення договору оренди та зміною поштової адреси) земельну ділянку площею 0,1214 га, кадастровий номер [номер приховано]:02:033:0065, на АДРЕСА_1 для обслуговування торгівельного комплексу, вид цільового призначення земель (КВЦПЗ) 03.13 - (для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування), із земель, які знаходились в оренді у Холод В. Г. згідно з договором оренди земельної ділянки, землі житлової та громадської забудови, в довгострокову оренду строком на 25 років;
- строк оренди на відповідний термін встановлений на підставі голосування депутатів на сесії Павлоградської міської ради;
- визначена орендна плата за користування земельною ділянкою у розмірі 3% від грошової оцінки земельної ділянки відповідно до "Порядку встановлення розмірів орендної плати на земельні ділянки, розташовані на території Павлоградської міськради", затвердженого рішенням сесії Павлоградської міськради від 29.12.2011 № 432-18/VI;
- договір оренди земельної ділянки, укладений з Холод В. Г. 27.01.2006 № 04[телефон приховано], на АДРЕСА_1 площею 0,1214 га, кадастровий номер [номер приховано]:02:033:0065, вважати таким, що втратив чинність.
За п. 3 вказаного рішення зобов`язано землекористувача протягом 2 місяців з моменту прийняття цього рішення звернутися до відділу земельно-ринкових відносин Павлоградської міськради для укладання договору оренди земельної ділянки, що надається згідно з п. 2 цього рішення; звернутися до відділу Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно РС Павлоградського МРУЮ для забезпечення державної реєстрації права оренди на земельну ділянку, що надається згідно з п. 2 цього рішення.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що у провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебувала справа № 904/4690/22 за позовом Павлоградської міської ради до ФОП Холод В. Г. про зобов`язання відповідача укласти договір оренди земельної ділянки площею 0,1214 га, кадастровий номер [номер приховано]:02:033:0065, за адресою: АДРЕСА_1 та стягнення безпідставно збережених коштів у сумі 348 139,32 грн за користування земельною ділянкою з кадастровим номером [номер приховано]:02:033:0065 за період 2019- 2022.
Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 09.08.2023 у справі № 904/4690/22, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 23.10.2024, позовні вимоги задовольнив шляхом:
- стягнення з ФОП Холод В. Г. на користь Павлоградської міської ради 348 139, 32 грн безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою з кадастровим номером [номер приховано]:02:033:0065 за період 2019- 2022;
- визнання укладеним між Павлоградською міською радою та ФОП Холод В. Г. договір оренди земельної ділянки площею 0,1214 га, кадастровий номер [номер приховано]:02:033:0065, за адресою: АДРЕСА_1, на умовах, запропонованих позивачем.
Постановою Верховного Суду від 26.02.2025 касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП Холод В. Г. з підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, закрито. Касаційну скаргу ФОП Холод В. Г. з підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, залишено без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.10.2024 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.08.2023 - без змін.
Предметом цього спору є визнання недійсним п.п. 1.2, 2.2 рішення Павлоградської міської ради від 26.05.2015 № 1656-54/VІ "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки та передачу земельних ділянок в користування".
Надавши оцінку наявним у справі документам відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, керуючись приписами ст.ст. 3, 12, 13 Закону України "Про оренду землі" (у відповідній редакції), ст.ст. 8, 22, 24, 30 ЗК України (у відповідній редакції), суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні цього позову.
Не погоджуючись із постановою Центрального апеляційного господарського суду від 23.04.2026 і рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.10.2025, ФОП Холод В. Г. звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить їх скасувати і ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.
Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме вказує на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16, від 16.06.2020 у справі № 145/2947/16, від 06.03.2019 у справі № 145/374/17, від 22.03.2019 у справі № 394/559/17, від 06.03.2024 у справі № 902/1207/22, від 30.05.2018 у справі № 150/928/14, від 26.03.2024 у справі № 906/177/23, від 10.05.2022 у справі № 925/551/21, від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, від 21.11.2018 у справі № 530/212/17, від 05.06.2019 у справі № 709/433/17, від 26.05.2020 у справі № 908/299/18, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц.
У касаційній скарзі ФОП Холод В. Г. стверджує про таке: до ФОП Холод В. Г. перейшло право користування земельною ділянкою на тих самих умовах, що існували у попереднього власника нерухомого майна, а тому вона не була зобов`язана оформлювати орендні правовідносини у запропонованому міською радою порядку; скаржник не подавав заяви про передачу їй земельної ділянки в оренду строком на 25 років та не уповноважувала третю особу на звернення до міської ради із заявою про передачу земельної ділянки в оренду від її імені; рішення Павлоградської міської ради від 26.05.2015 прийняте за відсутності її волевиявлення та порушує принцип свободи договору; рішенням у справі № 904/4690/22 визнано укладеним між Павлоградською міською радою та ФОП Холод В. Г. договір оренди земельної ділянки та вирішено стягнути з ФОП Холод В. Г. відповідні кошти. Водночас наявність цього рішення не означає волевиявлення останньої отримати земельну ділянку строком на 25 років; у разі прийняття позитивного для позивача рішення у цій справі - справа № 904/4690/22 може бути переглянута за нововиявленими обставинами.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2026 відкрито провадження за касаційною скаргою ФОП Холод В. Г. з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 15.06.2026.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін як такі, що ухвалено відповідно до вимог ст. 236 ГПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України з огляду на таке.
Право касаційного оскарження регулюється ст. 287 ГПК України.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п. п. 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Велика Палата Верховного Суду у п. 60 постанови від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц зазначила про те, що зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Разом з тим, вказаною підставою для касаційного оскарження - п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Цитування скаржником окремих висновків, наведених у постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України (див., зокрема, ухвалу Верховного Суду від 08.10.2024 у справі № 274/1477/20). Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення (див., зокрема, підхід в частині оцінювання спірних правовідносин на предмет подібності, який застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).
Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. Самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України покладається на скаржника.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходили з такого:
- у договорі купівлі-продажу нежитлового приміщення від 07.03.2000, укладеного між Фондом комунального майна Павлоградської міської ради (продавець) та Холодом Е. Г. (покупець), не визначений розмір земельної ділянки, її межі та кадастровий номер; відсутності Державного акта про право постійного користування земельною ділянкою, на якій розташований об`єкт нерухомості, придбаний Холодом Е. Г. на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 07.03.2000; відсутності доказів встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) станом на 07.03.2000; між Павлоградською міською радою та Холодом Е. Г. був укладений договір оренди землі, який діяв станом на момент укладення договору дарування нежитлового приміщення між Холодом Е. Г. і Холод В. Г. (вказаним спростовуються доводи позивача про перехід до нього права постійного користування земельною ділянкою на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (Холод Е. Г.));
- з огляду на п. 7.4 договору від 21.04.2015 № 1504090100252, укладеного між Холод В. Г. (замовник) та Дніпропетровською регіональною філією Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" в особі Шишенкової Г. О. (виконавець), безпідставними є аргументи позивача про подання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки на затвердження до Павлоградської міської ради неуповноваженою особою;
- позивач не надав належних доказів на підтвердження того, що п.п. 1.2, 2.2 оскаржуваного рішення порушують права чи інтереси позивача;
- належне оформлення права користування землею покладається саме на власника нерухомості. Земельна ділянка є сформованою і раніше надавалась як позивачу, так і попередньому власнику саме в такому розмірі;
- встановивши відсутність підстав для задоволення позову, суд не застосував позовну давність.
Отже, встановивши вищевказані обставини, врахувавши норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, висновки Верховного Суду щодо їх застосування, рішення у справі № 904/4690/22 (перегляд якого в межах цієї справи є недопустимим з огляду на принцип "правової визначеності" як складового "верховенства права"), суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відмову у задоволенні цього позову.
Водночас скаржник у касаційній скарзі посилається на ухвалення судових рішень без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16, від 16.06.2020 у справі № 145/2947/16, від 06.03.2019 у справі № 145/374/17, від 22.03.2019 у справі № 394/559/17, від 06.03.2024 у справі № 902/1207/22, від 30.05.2018 у справі № 150/928/14, від 26.03.2024 у справі № 906/177/23, від 10.05.2022 у справі № 925/551/21, від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, від 21.11.2018 у справі № 530/212/17, від 05.06.2019 у справі № 709/433/17, від 26.05.2020 у справі № 908/299/18, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц.
Здійснивши аналіз вказаних вище судових актів, колегія суддів зазначає таке:
- так, у справі № 145/2047/16 - предметом спору є визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними. У цій справі Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, висловленого в постанові Верховного Суду України від 22.04.2015 у справі № 6-48цс15, зазначивши, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним;
- у справі № 145/374/17 - предметом спору є визнання недійсним договір оренди земельної ділянки. Верховний Суд зазначив, що договір оренди, укладений від імені Заїца І. Г., підписано не ним особисто, а іншою особою, при цьому позивач не мав наміру укладати письмовий договір та не погоджував всіх істотних умов договору, у тому числі й щодо його строку дії. Верховний Суд зазначив, що суди дійшли правильних висновків, що факт отримання орендної плати за оспорюваним договором має значення лише для визначення наслідків недійсності договору, а не для вирішення спору про визнання договору оренди землі недійсним через його невідповідність закону;
- у справі № 394/559/17 - предметом спору є визнання недійсним додаткового договору до договору оренди землі. Верховний Суд зазначив, що розглядаючи зазначений позов, апеляційний суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують таких висновків суду апеляційної інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що ним порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник. У цій справі Верховний Суд здійснював перевірку правильності застосування судами ст.ст. 256, 261 ЦК України;
- у справі № 902/1207/22 - предметом спору є визнання незаконними і скасування рішень та реєстраційних дій, поновлення запису. У цій справі Велика Палата Верховного Суду виснувала, що річний строк дії договору почав свій перебіг з дати його укладення (з моменту досягнення сторонами згоди з усіх його істотних умов та підписання 17.11.2020) і сплинув на час прийняття спірних рішень ради та вчинення на їх підставі відповідних реєстраційних дій, а так само припинилось і речове право оренди товариства на земельну ділянку та погодилась з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність порушеного права Товариства, по захист якого воно звернулось із цим позовом до суду;
- у справі № 150/928/14 - позивачі звернулись до суду з позовом до Чернівецької селищної ради Чернівецького району Вінницької області, третя особа - Чернівецька районна спілка споживчих товариств, у якому просили скасувати рішення Чернівецької селищної ради Чернівецького району Вінницької області 7 сесії 6 скликання від 17.10.2011 "Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Чернівецькій районній спілці споживчих товариств для облаштування території ринку по АДРЕСА_2 ". У цій справі позов мотивовано тим, що оскаржуване рішення селищної ради прийнято протиправно та внаслідок поданих Чернівецькою районною спілкою споживчих товариств неправдивих даних, оскільки дозвіл на розробку проєкту землеустрою не надавався, а посилання третьої особи на перехід до неї права на отримання земельної ділянки від Державного підприємства "Ринок" внаслідок приєднання цього підприємства до Чернівецької районної спілки споживчих товариств не відповідає дійсності. Велика Палата Верховного Суду зазначила таке: з моменту укладення між землекористувачем та органом місцевого самоврядування договору оренди землі припиняються адміністративні відносини між цими суб`єктами, та в подальшому виникають договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору; такі ознаки не притаманні адміністративним правовідносинам, натомість притаманні цивільним правовідносинам, які з урахуванням суб`єктного складу можуть бути предметом судового розгляду у відповідному суді загальної юрисдикції або господарському суді; суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження та стверджуючи про приватноправовий характер спору, не встановив, чи був укладений у встановленому законом порядку договір оренди на виконання оскаржуваного рішення; без встановлення цієї обставини неможливо підтримати або спростувати висновок суду апеляційної інстанції про наявність спору про право цивільне, встановити предметну підсудність даної справи;
- у справі № 594/376/17-ц - предметом спору є визнання договору оренди землі недійсним та визнання договору оренди землі поновленим. У цій справі Велика Палата Верховного Суду виснувала, що відмовляючи в задоволенні повних вимог ТОВ "Мрія центр" суди виходили з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів відправлення орендодавцю відповідних листів-повідомлень з проєктом додаткової угоди та з урахуванням вимог закону дійшли правильного висновку, що позивач не скористався своїм переважним правом на поновлення договору оренди землі;
- у справі № 709/433/17 - предметом спору є визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними, скасування їх державної реєстрації, визнання договору оренди земельної ділянки поновленим із попереднім орендарем на новий строк. У цій справі Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками апеляційного суду щодо відсутності правових підстав для визнання недійсними укладених між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 і ОСОБА_34 , кожним окремо, та ФГ "Еко Ленд" договорів оренди, з огляду на встановлену ст. 204 ЦК України презумпцію правомірності правочину. Велика Палата Верховного Суду також виснувала, що суд правильно відмовив у позові про скасування державної реєстрації договорів, оскільки на час їх укладення, відповідно до ст. 6 Закону № 161-XIV державній реєстрації підлягало право оренди земельної ділянки, а не договір оренди;
- у справі № 908/299/18 - у лютому 2018 року ТОВ "Дніпро-2000" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Бердянської міської ради Запорізької області, у якому просило визнати, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, поновленим на 9 років 8 місяців, а саме до 01.08.2027, договір оренди землі від 07.02.2008 з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 09.10.2017, укладений між Бердянською міськрадою та ТОВ "Дніпро-2000" щодо земельної ділянки площею 0,8387 га (кадастровий номер [номер приховано]:09:015:0173), розташованої за адресою: Запорізька обл., м. Бердянськ, вул. Толстого, 2-А, для обслуговування пляжу з організацією вільного доступу громадян. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що якщо орендодавець відмовляється чи ухиляється від укладення додаткової угоди до договору оренди землі, обов`язковість укладення якої передбачена ч. 8 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", то належним способом захисту порушеного права є визнання укладеною додаткової угоди із викладенням її змісту;
- у справі № 487/10128/14-ц - предметом спору є визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішення Миколаївської міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку необхідно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку;
- у справі № 924/1473/15 - предметом спору є часткове визнання недійсним та скасування рішення, визнання права постійного користування земельною ділянкою. У цій справі Велика Палата Верховного Суд виснувала, що Міськрада безпідставно вчинила розпорядчі дії щодо спірної земельної ділянки, яка належить до земель оборони, прийнявши відповідне рішення в порушення права державної власності. На думку Великої Палати Верховного Суд, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним рішення Міськради та визнання права постійного користування земельною ділянкою за КЕВ м. Хмельницький;
- у справі № 265/6582/16-ц - позивачка подала до суду позовну заяву, в якій з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просила відшкодувати їй за рахунок коштів Державного бюджету України заподіяну терористичним актом шкоду у розмірі 888 715,00 грн за пошкоджене торгівельне приміщення, розташоване на вул. Київській, 37 б у м. Маріуполі Донецької області, а також судові витрати у розмірі 3 000,00 грн, пов`язані з проведенням судової оціночно-будівельної експертизи. У цій справі Велика Палата Верховного Суду виснувала, що задовольнивши позов, суди неправильно застосували відповідні приписи КЦЗ України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, не визначилися із заявленими підставами позову та їх зв`язком із його предметом, не встановили, які обов`язки за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції держава порушила, а також, чи обґрунтованим з огляду на ці порушення є розмір позовних вимог. Суди не дослідили належно висновок судової оціночно-будівельної експертизи, складений 21.03.2017 на предмет того, що саме було об`єктом оцінки судового експерта, виходячи з яких вихідних даних проводилася така оцінка, як і не дослідили зазначені вихідні дані, що є у матеріалах справи, а саме: кошторисний рахунок, складений Фізичною особою-підприємцем Івасюком А. О. станом на 30.03.2016, звіт про оцінку ПП "Центр експертних послуг" від 15.06.2015 на предмет того, що саме було об`єктами оцінки у цих рахунку та звіті, і який зв`язок між цими об`єктами оцінки й об`єктом оцінки судового експерта, який 21.03.2017 склав висновок судової оціночно-будівельної експертизи;
- у справі № 487/10132/14-ц - предметом спору є визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки. У цій справі Верховний Суд виснував, що ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого в незміненій частині погодився й суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що Миколаївська міська рада, приймаючи рішення про передачу у власність Піменовій Н. М. спірної земельної ділянки, перевищила свої повноваження, порушила вимоги чинного законодавства щодо порядку розпорядження землями водного фонду та порушила права територіальної громади й законні інтереси держави.
Верховний Суд, проаналізувавши висновки судів попередніх інстанцій та правові висновки, викладені у наведених скаржником постановах Верховного Суду, дійшов висновку, що правовідносини у справах, на які посилається скаржник, та у справі, яка переглядається, не є подібними. Наведені постанови ухвалені за інших фактичних обставин, на підставі іншої доказової бази та за іншого нормативно-правового регулювання спірних правовідносин. Крім того, зазначені справи відрізняються як предметом, так і підставами позову. Зокрема, у більшості з них предметом спору було визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, визнання договорів укладеними чи поновленими, оскарження державної реєстрації речових прав. Натомість у цій справі № 904/2529/25 предметом спору є визнання частково недійсним рішення Павлоградської міської ради "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки та передачу земельних ділянок у користування", прийнятого за вищенаведених обставин та щодо іншої земельної ділянки. Отже, наведені скаржником постанови не містять висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а доводи касаційної скарги фактично зводяться до довільного тлумачення окремих правових висновків Верховного Суду на власну користь та зводяться до незгоди з установленими судами попередніх інстанцій фактичними обставинами справи, що виходить за межі касаційного перегляду з огляду на ст. 300 ГПК України.
Отже, наведені вище скаржником висновки Верховного Суду не є релевантними справі, яка переглядається.
Щодо посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 26.03.2024 у справі № 906/177/23, від 21.11.2018 у справі № 530/212/17, то необхідно зазначити, що у Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі - ЄДРСР) такі постанови Верховного Суду відсутні, натомість з ЄДРСР убачається, що у справі № 906/177/23 Північно-західним апеляційним господарським судом приймалася постанова від 08.11.2023, а у справі № 530/212/17 - Полтавським апеляційним судом постанова від 24.04.2019. Необхідно зазначити, що відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду. Постанова суду апеляційної інстанції не є судовим рішенням невідповідність якому є підставою касаційного оскарження, встановленою п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України. Щодо посилання скаржника на постанови від 10.05.2022 у справі № 925/551/21, від 16.06.2020 у справі № 145/2947/16, то такі у ЄДРСР відсутні, а тому Верховний Суд не може оцінити відповідність/невідповідність висновків судів попередніх інстанції висновку Верховного Суду, викладеному у цих справах.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зважаючи на те, що усі постанови суду касаційної інстанції, на які посилається скаржник у касаційній скарзі в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, для касаційного оскарження судового рішення, прийняті касаційним судом у неподібних до справи № 904/2529/25 правовідносинах, колегія суддів Верховного Суду на підставі наведеного вище п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП Холод В. Г. на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.04.2026 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.10.2025 у справі № 904/2529/25 (див. також ухвалу Верховного Суду від 14.05.2024 у справі № 904/4033/22).
Судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника (узгоджується із ухвалою Верховного Суду від 11.04.2023 у справі № 918/279/22).
Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Холод Віроніки Геннадіївни на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.04.2026 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.10.2025 у справі № 904/2529/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С. К.
Судді: Волковицька Н. О.
Случ О. В.