ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
У Х В А Л А
17 липня 2026 року
м. Чернівці
справа № 725/9905/24
провадження № 22-з/822/1327/26
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Одинака О. О., Кулянди М. І., Литвинюк І. М.,
розглянувши заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та встановлення факту, що має юридичне значення,
ВСТАНОВИВ:
У 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 .
Просив суд:
- розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ;
- малолітню дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити разом із батьком на його утриманні та самостійному вихованні та встановити факт самостійного утримання та виховання ОСОБА_1 малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівців від 13 листопада 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 задоволено частково.
Встановлено факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визначено місце проживання дитини за місцем проживання батька.
В іншій частині позову відмовлено.
Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 02 червня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_2 на рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців від 13 листопада 2024 року, витребувано матеріали цивільної справи та зупинено дію рішення суду першої інстанції в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 малолітньої дитини до закінчення апеляційного провадження.
На виконання зазначеної ухвали від Чернівецького районного суду міста Чернівців надійшов лист, яким повідомлено, що суд першої інстанції не може виконати вимогу про витребування матеріалів справи № 725/9905/24, оскільки вони вилучені працівниками Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань під час проведення слідчої дії.
Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 18 червня 2026 року витребувано у Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань матеріали цивільної справи № 725/9905/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та встановлення факту, що має юридичне значення.
16 липня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , подав заяву про забезпечення позову, у якій просив заборонити ІНФОРМАЦІЯ_3 , усім його структурним (територіальним) підрозділам, будь-яким іншим територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки України та їхнім посадовим особам вчиняти щодо нього будь-які дії, спрямовані на призов на військову службу під час мобілізації, зокрема вручати повістку про призов, направляти для проходження військово-лікарської комісії, оголошувати в розшук, вносити відомості про розшук чи обмеження до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, до набрання законної сили судовим рішенням за наслідками апеляційного перегляду цієї справи.
Заява обґрунтована тим, що після зупинення дії рішення суду першої інстанції позивач утратив можливість використовувати його для підтвердження права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, у зв`язку з чим існує ризик його мобілізації до завершення апеляційного розгляду. Заявник також послався на попереднє неодноразове надання йому відстрочки на підставі оскаржуваного рішення, ймовірне зловживання апелянтом процесуальними правами під час поновлення строку на апеляційне оскарження, принципи правової визначеності, належного урядування, заборони суперечливої поведінки та необхідність урахування найкращих інтересів дитини.
Відповідно до частини першої статті 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті.
Дослідивши заяву та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Згідно з частиною першою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Частиною другою статті 149 ЦПК України визначено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Відповідно до пункту другого частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.
Частиною десятою статті 150 ЦПК України передбачено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Пунктом 3 частини першої статті 151 ЦПК України встановлено, що заява про забезпечення позову повинна містити предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову.
Верховний Суд у постановах від 31 липня 2024 року у справі № 623/2015/21, від 29 липня 2024 року у справі № 761/80/23 та від 15 липня 2024 року у справі № 361/5905/23 зазначив, що метою забезпечення позову є охорона матеріально-правових інтересів позивача та створення умов для реального й ефективного виконання судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, зокрема шляхом попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
У постанові від 31 липня 2024 року у справі № 623/2015/21 Верховний Суд також указав, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести обставини, з якими пов`язує необхідність забезпечення позову, та відповідність (адекватність) обраного засобу забезпечення позову. Суд має перевірити існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення, обсяг позовних вимог і відповідність заявленого заходу таким вимогам.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) виснувала, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав або інтересів позивача. Конкретний захід є співмірним, якщо забезпечує збалансованість інтересів сторін та інших осіб, можливість ефективного захисту позивача без безпідставного обмеження прав інших осіб і можливість виконання судового рішення у разі задоволення позову.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначила, що співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від ужиття заходів забезпечення позову з негативними наслідками, які можуть настати внаслідок їх невжиття, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких особа звернулася до суду, та наслідків заборони вчиняти певні дії.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінити розумність, обґрунтованість та адекватність заявленого заходу; забезпечити збалансованість інтересів сторін та інших осіб; установити зв`язок між конкретним заходом забезпечення і предметом позовної вимоги; перевірити ймовірність утруднення виконання рішення або ефективного захисту в разі невжиття заходу; запобігти порушенню прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками справи. Аналогічний підхід викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 201/9686/23.
Верховний Суд у постанові від 26 лютого 2026 року у справі № 369/4021/21 вказав на те, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Застосовуючи зазначений правовий висновок до обставин цієї справи, колегія суддів ураховує, що заявлений ОСОБА_1 захід забезпечення позову у виді заборони вчиняти певні дії не спрямований на охорону предмета сімейно-правового спору від можливих недобросовісних дій відповідачки ОСОБА_3 . Така заборона стосується можливих дій апелянта, який не є відповідачем у справі та невизначеного кола інших територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у правовідносинах щодо військового обліку, оформлення відстрочки та призову під час мобілізації, які не є предметом позову.
Оскільки заявлені у цій справі вимоги мають немайновий характер і можливе рішення про їх задоволення не потребуватиме примусового виконання у звичайному розумінні, суд перевіряє насамперед те, чи може невжиття заявленого заходу істотно ускладнити або унеможливити ефективний захист чи поновлення прав позивача в межах саме цього судового провадження.
У справі, яка переглядається, предметом позову є розірвання шлюбу та встановлення у відносинах між батьками юридичного факту самостійного виховання й утримання позивачем малолітньої дитини. Натомість заявлений захід спрямований на регулювання правовідносин між ОСОБА_1 та органами військового управління щодо виконання військового обов`язку, оформлення відстрочки, ведення військового обліку та можливого призову під час мобілізації.
Вказані правовідносини не охоплюються предметом позову в цій цивільній справі. У межах її розгляду суд не вирішує вимог про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності ТЦК та СП, не встановлює обов`язку надати або продовжити відстрочку та не перевіряє наявність усіх передбачених законодавством умов для вчинення конкретних мобілізаційних дій.
Посилання заявника на пункт 4 частини першої статті 150 ЦПК України не спростовує цього висновку. Наведена норма допускає заборону вчиняти певні дії іншим особам лише щодо предмета спору. Можливий вплив остаточного рішення про встановлення юридичного факту на подальше вирішення компетентним органом питання про відстрочку є правовим наслідком такого рішення, однак не перетворює будь-які дії органів військового управління на предмет сімейно-правового спору між позивачем і відповідачкою.
Те, що ІНФОРМАЦІЯ_4 обґрунтовує своє право на апеляційне оскарження можливим впливом рішення суду на його повноваження у сфері мобілізації, також не свідчить про наявність безпосереднього зв`язку між заявленим заходом забезпечення позову та предметом позову. Процесуальна заінтересованість особи в апеляційному перегляді та відповідність заходу забезпечення предмету позову є різними юридичними питаннями й оцінюються за різними критеріями.
Частиною першою статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані. Згідно з пунктом 4 цієї частини до них належать жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
Процедура надання та оформлення відстрочки визначена Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560.
Абзацом першим пункту 63 Порядку № 560 передбачено, що військовозобов`язані, які відповідно до пункту 58 цього Порядку звернулися із заявою про надання відстрочки, до прийняття рішення відповідною комісією не направляються для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, крім тих, що були раніше визнані обмежено придатними або тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров`я на строк від шести до 12 місяців відповідно до висновку військово-лікарської комісії, у разі закінчення строку дії довідки (постанови) військово-лікарської комісії, за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю.
Відповідно до абзацу другого пункту 63 Порядку № 560 у разі ухвалення комісією рішення про відмову у наданні відстрочки військовозобов`язаний, який підлягає призову на військову службу під час мобілізації, направляється на медичний огляд для визначення придатності до військової служби.
Рішення суду про встановлення відповідного факту може мати значення для вирішення питання про відстрочку, проте воно не є рішенням про надання відстрочки та не замінює встановленої законом процедури її оформлення. Заборона всім територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки вчиняти щодо позивача будь-які мобілізаційні дії фактично створила б для нього на час апеляційного розгляду окремий режим звільнення від таких дій поза межами предмета цієї справи та без вирішення компетентним органом питання про відстрочку.
Отже, заявником не доведено достатньо обґрунтованого ризику істотного ускладнення чи унеможливлення виконання майбутнього судового рішення або ефективного захисту його прав у разі невжиття заявленого заходу. Запропонована заборона не має безпосереднього зв`язку з предметом позовних вимог, поширюється на невизначене коло осіб і фактично спрямована на тимчасове врегулювання публічно-правового питання про мобілізаційний статус позивача поза межами цієї цивільної справи.
З урахуванням предмета та підстав позову невжиття заявленого заходу не призведе до порушення вимог щодо справедливого й ефективного захисту права позивача в межах цієї справи, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів доходить висновку, що у заяві ОСОБА_1 про забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 149, 153, 260, 261ЦПК України,
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної ухвали.
Судді Чернівецького
апеляційного суду: Олександр ОДИНАК
Мирослава КУЛЯНДА
Ірина ЛИТВИНЮК