РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
з питань забезпечення позову
21 липня 2026 року м. Рівне №460/13163/26
Суддя Рівненського окружного адміністративного суду Поліщук О.В. розглядаючи заяву про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування відмови, зобов`язання вчинення певних дій,
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), у якому просить суд:
визнати протиправною та скасувати відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлену повідомленням № 1334/4731 від 30 червня 2026 року, у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації;
зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Ухвалою суду від 20.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України(далі - КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
21.07.2026 представником позивача до суду подано заяву про забезпечення позову шляхом: зупинення дії рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленого повідомленням № 1334/4731 від 30 червня 2026 року, яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, - до набрання законної сили рішенням суду у справі;
заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 , його посадовим та службовим особам, а також іншим територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки, органам військового управління, військовим частинам, навчальним центрам, збірним пунктам та будь-яким іншим органам чи посадовим особам, уповноваженим здійснювати заходи мобілізації, вчиняти будь-які дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, вручення мобілізаційного розпорядження, направлення до навчального центру чи військової частини, переміщення, передачі або зарахування його до списків особового складу - до набрання законної сили рішенням суду у справі.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник зазначає, що рішенням комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленого повідомленням від 30 червня 2026 року № 1334/4731, відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». На думку заявника, прийняття ІНФОРМАЦІЯ_3 рішення про відмову у наданні відстрочки фактично позбавило заявника правового механізму захисту від призову під час мобілізації, внаслідок чого останній може бути викликаний до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, направлений на проходження заходів мобілізації, отримати мобілізаційне розпорядження, бути направленим до навчального центру або військової частини та зарахованим до списків особового складу у будь-який момент. Крім того, стверджує що оскаржуване рішення комісії вже на момент звернення до суду містить очевидні ознаки протиправності, оскільки прийняте внаслідок неправильного застосування пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що стало безпосередньою підставою для незаконної відмови заявнику у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. З огляду на наведене просить суд вжити заходів забезпечення позову.
Заява про забезпечення позову розглянута судом в порядку статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) без повідомлення учасників справи.
За правилами частини першої статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши правову та фактичну обґрунтованість заяви про забезпечення позову, враховуючи наведені позивачем підстави для вжиття таких заходів, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову.
За приписами частини 1 статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Відповідно до частини 2 статті 150 КАС України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
За приписами частини 1 статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Згідно частини 2 статті 151 КАС України, суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 826/10936/18, від 30.09.2019 у справі № 420/5553/18 та від 13.07.2023 у справі № 640/16003/22.
Разом з тим, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.
В контексті наведеного, оцінюючи доводи та аргументи заявника, суд зауважує, що вони не є достатніми та переконливими для висновку про наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову за правилами, встановленими статтями 150-151 КАС України.
Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд враховує Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 (далі - Порядок № 560).
Відповідно до п.6 Порядку № 560 призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період здійснюється у строки та в обсягах, визначених мобілізаційними планами, мобілізаційними директивами (розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил або Генерального штабу Збройних Сил.
Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період включає:
оповіщення резервістів та військовозобов`язаних про виклик до районного (об`єднаного районного) територіального центру комплектування та соціальної підтримки чи його відділу, міського (районного у містах, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів України;
Згідно з п. 90 Порядку № 560 Резервісти та військовозобов`язані, які отримали повістку щодо призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби, прибувають у строк та місце, зазначені в повістці для відправлення до військової частини (установи).
Відповідно п. 91 Порядку № 560 відправлення резервістів та військовозобов`язаних до місць проходження військової служби здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки у складі військових команд або індивідуально.
Отже, направлення на проходження до місць військової служби можливе лише після вручення відповідної повістки.
Суд звертає увагу, що до заяви про забезпечення позову не додано жодних підтверджуючих документів, що свідчать про здійснення відповідачем дій щодо призову позивача на військову службу. Доказів, що відповідачем вчиняються активні мобілізаційні заходи по відношенню до позивача, які полягають у врученні йому повістки на відправку тощо та що існує реальна загроза вжиття заходів, спрямованих на призов заявника на військову службу під час мобілізації, позивачем також не надано.
Твердження заявника, визначені у заяві як обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову, сформульовані як можливість/ймовірність, яка ґрунтується тільки на припущеннях. Посилання заявника на випадок можливого настання негативних наслідків чи порушення прав в майбутньому не може визнаватись достатнім для вжиття заходів забезпечення позову. Ухвала суду про забезпечення позову не може ґрунтуватись на припущеннях чи змодельованих позивачем ймовірних ситуаціях.
Таким чином, доводи заявника не підтверджують вірогідність набуття ним статусу військовослужбовця у зв`язку з призовом на військову службу та відправленням з ІНФОРМАЦІЯ_4 у військову частину, а отже факту очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам такими діями наразі судом не встановлено.
Крім того, на переконання суду, обставини, про які зазначено у заяві про забезпечення позову є предметом розгляду справи, а тому, законність прийняття відповідного рішення, дій відповідача, їх оцінка повинна бути надана судом з урахуванням доказів та посилань, якими обґрунтовує відповідач свої заперечення та пояснень інших учасників справи при розгляді справи по суті з дотриманням вимог процесуального закону.
Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 10.04.2019 у справі № 826/16509/18, а саме, щодо «очевидності» ознак протиправності рішення та порушення прав позивача, та попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх «якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом. Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими ч. 2 ст. 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому, застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
Верховний Суд у постанові від 03.05.2023 у справі № 640/15534/22 вказав, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, у чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.
З системного аналізу наведених вище процесуальних норм слідує, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною 2 статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, установити і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти.
Отже, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини такого звернення, у зв`язку із чим, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Тобто, заявник повинен надати суду належні та допустимі докази наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі та неможливості захисту прав, свобод та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову.
Суд також наголошує, що ухвалою суду від 14.07.2026 у задоволенні заяви ОСОБА_1 , про забезпечення позову до подання позовної відмовлено. Звертаючись до суду із повторною заявою про забезпечення позову, заявником не викладено інших обставин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідачем вчиняються активні мобілізаційні щодо позивача.
Водночас, суд звертає увагу, що позивач не позбавлений можливості повторно звертатися із заявою про забезпечення позову у разі викладення обставин та надання доказів, які б свідчили, що невжиття заходів забезпечення позову у справі спроможне істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективне поновлення порушених прав або інтересів позивача. У іншому випадку, позивач має право подати апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції з якими він не погоджується, а не звертатися у порядку статті 150 КАС України за повторним вирішенням зазначеного питання задля досягнення певного результату.
З огляду на недоведеність заявником існування обставин очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі у сфері публічно-правових відносин, суд дійшов висновку про відсутність визначених законом підстав для вжиття заходів забезпечення позову, тому у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись статтями 150-158, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У Х В А Л И В :
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову (вх. № 60606/26 від 21.07.2026), - відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення в повному обсязі. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Повний текст ухвали складений 21 липня 2026 року.
Суддя Ольга ПОЛІЩУК