УХВАЛА
про відмову у відкритті касаційного провадження
20 липня 2026 року
м. Київ
справа №420/20826/25
адміністративне провадження № К/990/32414/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2026 року
у справі №420/20826/25
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту у справах ветеранів Одеської міської ради
про визнання протиправними дій щодо відмови у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
У червні 2025 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернувся до адміністративного суду з позовом до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, правонаступником якого є Департамент у справах ветеранів Одеської міської ради, в якому просив:
- визнати протиправними дії Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, в особі Управління соціального захисту населення у Пересипському районі міста Одеси щодо відмови у встановленні ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни;
- зобов`язати Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради, в особі Управління соціального захисту населення в Пересипському районі міста Одеси надати ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, в особі Управління соціального захисту населення в Пересипському районі міста Одеси щодо відмови у встановленні ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.
Зобов`язано Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради, в особі Управління соціального захисту населення в Пересипському районі міста Одеси повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, апеляційну скаргу Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, правонаступником якого є Департамент у справах ветеранів Одеської міської ради, задоволено; рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2025 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 10 липня 2026 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Аналіз наведених норм у контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
За правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Водночас обов`язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судом у системі судоустрою України, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок, у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи при цьому нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Скаржником наведено такі підстави для касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №420/20826/25, які передбачені частинами четвертою і п`ятою статті 328 КАС України: відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 11 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі - Закон №3551-XII) у взаємозв`язку з пунктом 4 Порядку надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2015 року №685 (далі - Порядок №685), абзацом третім підпункту 8 пункту 23 Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 року №1338 (далі - Порядок №1338), та Перехідними положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування медико-соціальної експертизи та впровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» від 19 грудня 2024 року №4170-IX; касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення; скаржник позбавлений можливості спростувати встановлені обставини при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для нього.
Перевіривши зміст наведеної позивачем підстави касаційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що наведені доводи не підтверджують наявності підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Скаржник зазначає, що Верховним Судом не сформовано висновку щодо того, чи може орган, який вирішує питання про встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, відмовити у наданні такого статусу через відсутність оновленого формулювання причини інвалідності у довідці медико-соціальної експертної комісії або нового витягу з рішення експертної команди, якщо інвалідність установлена безстроково, а Центральна військово-лікарська комісія після припинення повноважень медико-соціальних експертних комісій уточнила причинний зв`язок із захистом Батьківщини саме того захворювання, у зв`язку з яким установлено інвалідність.
Разом із тим сама по собі відсутність судового рішення Верховного Суду, ухваленого за тотожного поєднання фактичних обставин, не свідчить про існування обґрунтованої підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обов`язковими умовами застосування зазначеної норми є не лише відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування певної норми права, а й наявність необхідності у формуванні такого висновку для правильного вирішення правового питання, яке не може бути вирішене шляхом буквального тлумачення чинного законодавства або застосування вже сформованої судової практики.
Колегія суддів зазначає, що спірні правовідносини безпосередньо врегульовані положеннями пункту 11 частини другої статті 7 Закону №3551-XII та пунктів 4, 16 Порядку №685.
Відповідно до пункту 11 частини другої статті 7 указаного Закону до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать, зокрема, особи з інвалідністю з числа військовослужбовців Служби безпеки України, які стали особами з інвалідністю внаслідок травми або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
Пунктом 4 Порядку №685 визначено документи, які є підставою для надання такого статусу, зокрема витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або довідку медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності чи виписку з акта огляду медико-соціальною експертною комісією, у якій міститься інформація про групу та причину інвалідності, а також документи про безпосередню участь особи у відповідних заходах.
Згідно з підпунктом 5 пункту 16 Порядку №685 місцевий структурний підрозділ з питань ветеранської політики за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання (перебування) або за адресою фактичного місця проживання (для внутрішньо переміщених осіб) заявника відмовляє заявнику у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни у разі, коли причина інвалідності внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання заявника не пов`язана із безпосередньою участю в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення або заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Отже, нормативне регулювання чітко розмежовує документ, який підтверджує групу та причину інвалідності, і документ, який підтверджує безпосередню участь особи у відповідних заходах. Постанова Центральної військово-лікарської комісії про причинний зв`язок захворювання із захистом Батьківщини не є документом, яким установлюється група інвалідності та визначається причина інвалідності у значенні пункту 4 Порядку №685, а тому не замінює довідку медико-соціальної експертної комісії або витяг із рішення експертної команди.
Посилання скаржника на те, що документи та рішення, прийняті медико-соціальними експертними комісіями, зберігають чинність після припинення їх повноважень, не спростовує висновку суду апеляційної інстанції. Збереження чинності раніше виданої довідки не змінює її змісту та не надає іншому документу властивостей документа про групу і причину інвалідності, прямо визначеного пунктом 4 Порядку №685.
Водночас суд апеляційної інстанції врахував перехідне регулювання та зазначив, що після припинення повноважень медико-соціальних експертних комісій відповідні відомості можуть бути відображені у витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Доводи касаційної скарги про відсутність доступного механізму отримання такого документа не змінюють установленого Порядком №685 переліку документів, необхідних для вирішення питання про надання статусу.
Крім того, Верховним Судом у постановах від 30 вересня 2019 року у справі №824/32/19-а, від 18 листопада 2020 року у справі №1140/2362/18 та від 02 квітня 2021 року у справі №0540/9350/18 сформовано правовий підхід, відповідно до якого отримання ушкодження здоров`я під час проходження військової служби та подальше встановлення інвалідності внаслідок такого ушкодження не є достатньою підставою для надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни; визначальним є зв`язок такого ушкодження з безпосередньою участю у захисті Батьківщини чи в бойових діях.
Суд апеляційної інстанції вирішив спір з урахуванням указаного правового підходу та встановив, що в поданій позивачем довідці медико-соціальної експертної комісії причиною інвалідності визначено захворювання, пов`язане з проходженням військової служби, а не з безпосередньою участю у здійсненні відповідних заходів.
За таких обставин наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди скаржника із визначеним законодавцем способом документального підтвердження причини інвалідності та запропонованого ним іншого тлумачення положень Порядку №685.
Водночас колегія суддів не вбачає неоднозначності змісту наведених норм, яка потребувала б формування нового правового висновку Верховного Суду. Особливості фактичної ситуації скаржника не змінюють нормативно визначеної компетенції відповідних органів і переліку документів, на підставі яких надається статус особи з інвалідністю внаслідок війни.
Доводи про порушення статей 9, 90, 242, 246 КАС України, неналежну оцінку доказів у сукупності та неврахування окремих аргументів спрямовані на повторну оцінку фактичних обставин і доказів. Такі доводи самі по собі не свідчать про наявність виняткових підстав касаційного оскарження судового рішення у справі незначної складності.
Отже, наведені у касаційній скарзі доводи не свідчать про існування нової, раніше не вирішеної правової проблеми, яка потребувала б додаткового формування єдиної правозастосовчої практики, у зв`язку із чим колегія суддів доходить висновку про недоведеність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано, в чому саме полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нове, уніфіковане розуміння та застосування права для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.
Сформульовані скаржником питання переважно пов`язані з оцінкою конкретного комплекту поданих ним документів та наслідками уточнення Центральною військово-лікарською комісією причинного зв`язку захворювання після встановлення інвалідності. Така сукупність індивідуальних обставин справи не доводить її фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Щодо підпункту «б» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України колегія суддів зазначає, що скаржник не конкретизував, під час розгляду якої іншої справи та які саме обставини, установлені оскаржуваною постановою, він буде позбавлений можливості спростувати. Висновки суду апеляційної інстанції щодо правового значення та достатності поданих документів є результатом застосування норм права до обставин цієї справи, а не обставинами, які безумовно матимуть преюдиційне значення в іншому провадженні.
Колегія суддів також відхиляє твердження про виняткове значення справи для скаржника. Посилання на те, що спір стосується його спеціального правового статусу, соціальних гарантій та державного підтвердження зв`язку інвалідності із захистом Батьківщини, свідчить про важливість результату розгляду справи для позивача, однак не виділяє цю справу в особливу категорію спорів та не доводить її виняткового характеру в розумінні підпункту «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Використання оціночних чинників, як-то «винятковість значення справи для скаржника», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики» або «суспільний інтерес», не повинно зводитися до повторення законодавчих формулювань. Виходячи зі статусу Верховного Суду, розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Щодо тверджень про значний суспільний інтерес Суд зауважує, що це поняття необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад або об`єднань громадян у контексті можливого впливу ухваленого рішення на їхні права та інтереси.
Твердження скаржника про те, що проблема потенційно стосується невизначеного кола осіб, які мають чинні документи медико-соціальних експертних комісій, але потребують уточнення відомостей у них, мають характер припущення та не підтверджені даними про наявність суперечливої судової практики, значної кількості аналогічних спорів або іншими обставинами, які б свідчили про суспільний інтерес саме до цієї справи.
Посилання скаржника на наявність обставин, передбачених підпунктом «б» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, є необґрунтованим, оскільки він не зазначає, у межах розгляду якої саме іншої справи та які конкретно обставини, встановлені оскаржуваною постановою, він буде позбавлений можливості спростувати. Висновки суду апеляційної інстанції щодо змісту, взаємного зв`язку та юридичної достатності поданих позивачем документів, а також необхідності підтвердження причини інвалідності документом, передбаченим пунктом 4 Порядку №685, є правовою оцінкою обставин цієї справи, а не встановленими фактами, які матимуть преюдиційне значення під час розгляду іншої справи. Саме лише припущення скаржника про можливе ускладнення подальшої реалізації його права або використання висновків апеляційного суду в майбутніх адміністративних чи судових процедурах не підтверджує наявності виняткової підстави, передбаченої підпунктом «б» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
З огляду на викладене Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не містить вагомих аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме щодо цієї конкретної справи, її фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики або виняткове значення для скаржника.
Характер спірних правовідносин, предмет доказування, коло учасників справи, нормативна визначеність документів, необхідних для надання відповідного статусу, та наявність сформованих Верховним Судом правових підходів щодо визначальної ознаки категорії осіб з інвалідністю внаслідок війни дають підстави вважати, що постанова, ухвалена у справі №420/20826/25 як у справі незначної складності, не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена у справі незначної складності, а виключних підстав для касаційного оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, передбачених частинами четвертою та п`ятою статті 328 КАС України, скаржником у касаційній скарзі не обґрунтовано, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічна позиція щодо віднесення вказаної категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом в ухвалах від 03 листопада 2025 року у справі №420/5019/25, від 25 грудня 2025 року у справі №420/15560/25, від 09 березня 2026 року у справі №380/887/25.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2026 року у справі №420/20826/25 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту у справах ветеранів Одеської міської ради про визнання протиправними дій щодо відмови у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та зобов`язання вчинити певні дії.
2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді С.М. Чиркін
В.М. Шарапа