У Х В А Л А
Справа №377/347/26
Провадження №2/377/412/26
"22" липня 2026 р. Славутицький міський суд Київської області у складі головуючої судді Бабич Н.С., за участю секретаря судового засідання Присяжного В.В., за відсутності учасників справи, розглядаючи у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Славутичі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
В С Т А Н О В И В:
У квітні 2026 року до суду надійшла вказана позовна заява, в якій позивач ОСОБА_1 , від імені якої діє представник -адвокат Переверзєв О.О., просить розірвати шлюб між нею та ОСОБА_2 , який був зареєстрований відділом реєстрації актів громадянського стану Нахімовського стану Нахімовського районного управління юстиції м. Севастополя, актовий запис № 252.
Ухвалою судді від 01 травня 2026 року після виконання вимог, передбачених частиною шостою статті 187 ЦПК України, відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання на 02 червня 2026 року.
02 червня 2026 року судове засідання відкладено на 15 червня 2026 року на підставі частини четвертої статті 223 ЦПК України у зв`язку з першою неявкою відповідача.
15 червня 2026 року відповідач ОСОБА_2 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому сформулював заяву про зупинення провадження у справі. Посилаючись на пункт 2 частини 1 статті 251, пункт 2 частини першої статті 253 ЦПК України, просив суд зупинити провадження у справі до припинення перебування його в складі Збройних Сил України. У разі відмови у зупиненні провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 223 ЦПК України просив надати строк для примирення з позивачем тривалістю шість місяців на підставі частини другої статті 111 СК України.
Заява обґрунтована тим, що відповідач категорично не згоден із позовними вимогами та вважає за необхідне зберегти сім`ю. Обставини, викладені у позовній заяві щодо нібито тривалого погіршення сімейного життя, розбіжностей у поглядах та фактичного припинення шлюбних відносин, є абсолютно недостовірними. Від шлюбу вони мають неповнолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на даний час проживає за кордоном разом із його батьками (своїми дідусем та бабусею), де перебуває у безпеці та продовжує навчання. Відповідач перебуває на службі в лавах ЗСУ, захищаючи державу, а дружина перебуває в іншій країні, розгляд справи за його відсутності завдасть глибокої психологічної травми дитині та повністю позбавить можливості відповідача зберегти шлюб і захистити інтереси сина. Він щиро любить свою дружину та синів, вважає збереження родини своїм найвищим пріоритетом. Проте через специфіку військової служби позбавлений можливості прибути до суду, та особисто з`явитися на судові засідання. Категорично заперечує проти розгляду справи за його відсутності (без його особистої участі) та без участі його представника. Наполягає на своєму законному праві особисто надати суду пояснення та спростувати недостовірні факти, викладені в позові, що є можливим лише після повернення з лав Збройних Сил України та припинення обставин, які стали підставою для зупинення провадження
15 червня 2026 року відповідач ОСОБА_2 повторно подав до суду клопотання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України.
15 червня 2026 року у судовому засіданні оголошено перерву до 29 червня 2026 року на підставі частини другої статті 240 ЦПК України за клопотанням представника позивача.
18 червня 2026 року представник позивача- адвокат Переверзєв О.О. подав до суду додаткові пояснення у справі, в яких зазначив, що позивач заперечує проти задоволення заяви відповідача про зупинення провадження у справі, посилаючись на проходження військової служби у складі Збройних Сил України та нібито повну неможливість брати участь у судовому розгляді, хоча у судових засіданнях в іншій справі № 377/990/25 інтереси ОСОБА_2 представляє адвокат Кебкало Тетяна Михайлівна та участь його у судовому засіданні здійснювалася з використанням його власних технічних засобів через мережу Інтернет за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС. Отже загальне посилання на специфіку проходження військової служби не підтверджує неможливості реалізації процесуальних прав у конкретній справі, особливо з огляду на встановлені факти участі відповідача в іншому судовому провадженні у той самий період. Процесуальна поведінка відповідача може свідчити про те, що клопотання про зупинення провадження використовується ним не лише з метою захисту процесуальних прав, а з метою максимального затягування розгляду справи про розірвання шлюбу. При цьому відповідач у своєму клопотанні прямо зазначає, що прагне зберегти шлюб і заперечує проти його розірвання. Однак відповідно до статті 24 Сімейного кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, а примушування жінки або чоловіка до шлюбу не допускається. Відповідно до частини третьої статті 56 Сімейного кодексу України кожен із подружжя має право припинити шлюбні відносини. Частиною четвертою статті 56 Сімейного кодексу України передбачено, що примушування до припинення шлюбних відносин або до їх збереження є порушенням права дружини та чоловіка на свободу й особисту недоторканність. Отже, небажання відповідача розривати шлюб не може бути самостійною підставою для невизначеного у часі обмеження права позивачки на припинення шлюбних відносин. Позивачка заперечує проти задоволення клопотання відповідача про надання сторонам строку для примирення, так як надання строку для примирення є правом, а не обов`язком суду. Такий строк має надаватися лише у разі існування реальної, а не формальної можливості збереження сім`ї. У цій справі реальні передумови для примирення сторін відсутні. Позивачка тривалий час перебуває за межами України та проживає окремо від відповідача. Сторони не ведуть спільного господарства, не мають спільного сімейного побуту та фактично не проживають однією сім`єю. Перебування сторін у різних державах об`єктивно унеможливлює проведення спільних зустрічей, відновлення спільного проживання та сімейного побуту протягом строку, який просить надати відповідач. При цьому сам відповідач зазначає, що проходить військову службу, має обмежені можливості для особистого спілкування та не може залишити місце служби. Таким чином, одночасне перебування позивачки за кордоном, а відповідача на військовій службі свідчить про відсутність фактичної можливості реалізувати будь-які заходи щодо примирення. Позивачка чітко, усвідомлено та послідовно висловила свою волю на припинення шлюбу. Вона не бажає відновлювати шлюбні відносини, спільно проживати з відповідачем або вести з ним спільне господарство. Саме по собі одностороннє бажання відповідача зберегти шлюб не свідчить про наявність реальної можливості примирення подружжя та не може бути підставою для примусового збереження шлюбу всупереч волі позивачки. Надання строку для примирення за відсутності взаємного бажання сторін і реальної можливості відновлення сімейних відносин матиме виключно формальний характер та призведе лише до безпідставного затягування розгляду справи. Крім того, тривале збереження шлюбу всупереч чітко висловленій волі позивачки фактично обмежуватиме її право на вільне визначення свого особистого та сімейного життя. За таких обставин надання строку для примирення не сприятиме збереженню сім`ї, не матиме практичного результату та не відповідатиме меті, з якою законодавством передбачено відповідний процесуальний механізм. Тому просить суд відмовити у задоволенні клопотання відповідача про надання сторонам строку для примирення.
29 червня 2026 року відповідач подав заперечення на додаткові пояснення представника позивача та клопотання про зупинення провадження у справі, в яких вказав, що не зважаючи на відстань та умови воєнного часу, вони з дружиною продовжують підтримувати сімейні зв`язки, періодично спілкуються, ведуть індивідуальну переписку в месенджерах, обмінюються інформацією, дружина надсилає йому свої особисті фотографії, вони беруть участь в сімейних чатах з їхніми дітьми та його батьками, обговорюючи побутові та родинні питання. Це підтверджує, що шлюб не є формальним, між ними збережено психологічний та емоційний зв`язок. Зазначені обставини він може підтвердити шляхом надання до суду переписок, крім того, їхнє спілкування під час його попередніх звільнень можуть підтвердити свідки. Враховуючи зазначене, доводи представника позивача щодо періодичного спілкування та збереження сімейних зв`язків, а саме, що перебування позивачки за кордоном, а відповідача на військовій службі «об`єктивно унеможливлює відновлення відносин та спілкування», є безпідставним. Щодо посилань представника позивача на справу №377/390/25, де відповідач брав участь у засіданні 27 травня 2026 року в режимі відеоконференції, останній вказує, що після 27 травня 2026 року суттєво й об`єктивно змінились обставини проходження ним військової служби, змінився характер та режим виконання ним службових обов`язків, технічні умови його поточного перебування, він позбавлений стабільного доступу до мережі Інтернет, не має фізичної та технічної можливості використовувати підсистему відеоконференцзв`язку ЄСІТС, обмежений можливостями підтримувати постійний контакт з адвокатами для повноцінного захисту своїх прав. Щодо штучного прискорення процесу та порушення моральних засад сімейного законодавства відповідач зазначає, що представник позивача керується виключно власним професійним або особистим бажанням якнайшвидше завершити судовий процес та формально закрити справу, тим самим він грубо втручається у внутрішній простір родини та фактично руйнує сім`ю, не надаючи подружжю навіть теоретичної можливості для нормального, спокійного примирення. Усі спроби представника позивача за будь-яку ціну заблокувати законні процесуальні права відповідача ( зокрема, право на зупинення провадження або надання строку для примирення) не мають нічого спільного із захистом дійсних інтересів самої позивачки.
29 червня 2026 року відповідач також подав заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою суду від 29 червня 2026 року відмовлено в задоволенні вказаної заяви у зв`язку з невідповідністю її вимогам частини другої статті 212 ЦПК України ( заяву подано пізніше ніж за п`ять днів до дати судового засідання; суду не надано доказів надіслання копії заяви іншим учасникам справи).
29 червня 2026 року судове засідання було відкладено на 15 липня 2026 року на підставі частини другої статті 240 ЦПК України за клопотанням відповідача, яке він подав до початку судового засідання 29 червня 2026 року.
Ухвалою суду від 10 липня 2026 року було забезпечено участь представника позивача-адвоката Переверзєва О.О. у судовому засіданні, призначеному на 15 липня 2026 року.
13 липня 2026 року відповідач подав до суду заяву про участь у судовому засіданні 15 липня 2026 року в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
14 липня 2026 року відповідач звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням на лікуванні та тимчасовою непрацездатністю, на підтвердження чого надав довідку №2734/57/25 від 14.07.2026, видану начальником медичної служби військової частини НОМЕР_1 про звільнення ОСОБА_2 від займаних обов`язків з 14 липня по 18 липня 2026 року у зв`язку із хворобою.
У період з 13.07.2026 по 14.07.2026 головуюча у справі суддя Бабич Н.С. перебувала у відпустці.
Ухвалою суду від 15 липня 2026 року забезпечено участь відповідача у судовому засіданні, призначеному на 15 липня 2026 року, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
15 липня 2026 року судове засідання відкладено на 22 липня 2026 року на підставі пункту 2 частини другої статті 223 ЦПК України за клопотанням відповідача.
У судове засідання, призначене на 22 липня 2026 року, не з`явились всі учасники справи, про дату, час і місце якого повідомлені належним чином в порядку, передбаченому статтями 128-130 ЦПК України.
Позивачці судову повістку направлено за адресою місцезнаходження її представника, яку вказано у позовній заяві як адресу для листування, яка отримана за довіреністю, про що свідчить трекінг відстеження поштових відправлень АТ «Укрпошта».
Її представнику - адвокату Переверзєву О.О. судову повістку доставлено до електронного кабінету, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу. У матеріалах справи знаходиться заява представника позивачки -адвоката Переверзєва О.О. про розгляд справи без участі його та позивачки.
Відповідач також отримав судову повістку через електронний кабінет, яку йому було доставлено 16.07.2026. Клопотання про відкладення розгляду справи не подав, причини неявки не повідомив.
Дослідив заяву та клопотання відповідача про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, матеріали цивільної справи, необхідні для її вирішення, суд дійшов такого висновку.
Відповідач звернувся до суду з вказаною заявою та клопотанням, щодо яких сторона позивача заперечує.
Відповідно до приписів статей 21, 24 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
У частинах третій, четвертій статті 56 СК України вказано, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно з частиною другою статті 104, частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя ( частина перша статті 110 СК України).
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі-Конвенція) кожен має право на повагу до його приватного i сімейного життя, до житла і до таємниці кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом, і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної i громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав i свобод інших осіб.
У п. 126 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» від 12.06.2014 наголошено на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи (пункт 10 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Водночас існують обставини, за яких суд має право або ж зобов`язаний зупинити провадження у справі.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Отже, зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.11.2025 у справі № 754/947/22 вказала, що: «норма пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, яка встановлює обов`язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (ст. 65 Конституції України) об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.
За таких умов розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов`язкове зупинення провадження у судовій справі. Виняток для суду з наведеного правила складає ситуація, коли дотримання приписів статті 251 ЦПК України вступає у суперечність із загальними засадами цивільного процесуального законодавства, як-от верховенство права, елементом якого є право на доступ до суду, та, у другу чергу, диспозитивність цивільного процесу.
Отже, під час застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суди мають забезпечити дотримання, зокрема, основних засад (принципів) цивільного судочинства».
Враховуючи, що предметом розгляду є реалізація позивачем особистого немайнового права на шлюб, невід`ємною складовою якого є право припинити шлюб, суд вважає, що зупинення провадження у справі буде суперечити принципу верховенства права, складовою якого є забезпечення дієвих механізмів реалізації прав особи.
Зупинення провадження у цій справі на думку суду призведе до необґрунтованого втручання в приватне та сімейне життя позивача.
Відповідач ОСОБА_2 зареєстрований в системі «Електронний суд», направляє до суду процесуальні документи, може скористатися правовою допомогою адвоката, що не позбавляє його права як учасника процесу користуватися його процесуальними правами.
За вказаних обставин, у задоволенні заяви та клопотання відповідача про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України необхідно відмовити.
Розглядаючи заяву відповідача про надання строку для примирення, суд дійшов висновку.
За змістом статті 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
Як вбачається з пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», передбачене статтею 111 СК України вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадках відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу, за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі зупинення розгляду справи слуханням та надання сторонам строку на примирення.
Відповідно до частини сьомої статті 240 ЦПК України у справі про розірвання шлюбу суд може зупинити розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шести місяців.
За правилом пункту 4 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі надання сторонам у справі про розірвання шлюбу строку для примирення.
Враховуючи наведене, суд вважає правильним задовольнити частково заяву відповідача про надання строку для примирення та встановити строк для примирення подружжю тривалістю два місяці, який суд вважає достатнім для того, щоб сторони примирилися, виходячи з тих сімейних відносин, які склалися між ними, і зупинити провадження у справі до закінчення строку для примирення.
На підставі викладеного, керуючись частиною сьомою статті 240, пунктом 4 частини першої статті 251, статтями 253, 260-261 ЦПК України, суд
П О С Т А Н О В И В :
У задоволенні заяви та клопотання відповідача ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України відмовити.
Заяву відповідача ОСОБА_2 про надання строку для примирення задовольнити частково.
Встановити сторонам строк для примирення два місяці, до закінчення якого зупинити провадження у справі.
Після закінчення строку для примирення судове засідання призначити в залі суду в місті Славутичі на 22 вересня 2026 року 09 годину 10 хвилин.
У судове засідання викликати позивача, представника позивача, відповідача.
Апеляційна скарга на ухвалу в частині зупинення провадження може бути подана до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому ухвала не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
В іншій частині ухвала апеляційному оскарженню не підлягає.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала складена та підписана 22 липня 2026 року.
Суддя Н. С. Бабич