УХВАЛА
23 липня 2026 року
м. Київ
справа № 340/3591/25
адміністративне провадження № К/990/31102/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В., перевірив касаційну скаргу Світловодської міської ради Кіровоградської області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 лютого 202 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2026 року у справі №340/3591/25 за позовом ОСОБА_1 до Світловодської міської ради Кіровоградської області, виконавчого комітету Світловодської міської ради про визнання протиправним і скасування рішення, поновлення на посаді (роботі) і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Світловодської міської ради Кіровоградської області, виконавчого комітету Світловодської міської ради про визнання протиправним і скасування рішення, поновлення на посаді (роботі) і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 лютого 202 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2026 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправним і скасовано рішення Світловодської міської ради Кіровоградської області «Про дострокове припинення повноважень Світловодського міського голови ОСОБА_1 » від 13 травня 2025 року №8/64/3.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді (роботі) Світловодського міського голови Кіровоградської області з 14 травня 2025 року.
Стягнуто з виконавчого комітету Світловодської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 514550,40 грн.
Відмовлено у задоволенні позову в іншій частині вимог.
Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді (роботі) і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць (56278,95 грн).
03 липня 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга Світловодської міської ради Кіровоградської області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 лютого 202 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2026 року у справі №340/3591/25. Скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Зокрема, скаржник, посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував статті 42, 46, 79 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27 березня 2019 року у справі №688/3487/16-а, від 21 грудня 2023 року у справі №440/2017/20, від 21 жовтня 2021 року у справі №240/6076/18 та від 28 лютого 2025 року у справі №320/48361/23, щодо меж судового контролю за реалізацією радою дискреційного повноваження достроково припиняти повноваження міського голови.
Також скаржник указує на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 25 червня 2021 року у справі №320/6221/18 щодо порядку скликання позачергової сесії ради та від 26 червня 2019 року у справі №1640/3394/18 щодо того, що скасування акта зумовлює лише істотне процедурне порушення, яке вплинуло або могло вплинути на правильність рішення. На його думку, встановлені судами недоліки скликання сесії мали формальний характер і не вплинули на результати таємного голосування.
Крім того, скаржник посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17 щодо необхідності врахування останньої правової позиції Верховного Суду в подібних правовідносинах.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Верховний Суд зазначає, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Разом із тим, наведене обґрунтування не відповідає вимогам пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки скаржник, процитувавши окремі висновки Верховного Суду, не обґрунтував подібності правовідносин у наведених ним справах із цією справою та не зазначив, який саме висновок суду апеляційної інстанції щодо застосування відповідної норми права суперечить указаним правовим позиціям. Фактично доводи скаржника зводяться до незгоди з оцінкою судом установлених процедурних порушень та їхньої істотності, що не є належним обґрунтуванням цієї підстави касаційного оскарження.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстави оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
В обґрунтування пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» у подібних правовідносинах, а саме щодо можливості скликання та проведення наступної сесії місцевої ради за умови, що попередня сесія не була закрита; необхідності оформлення окремого офіційного акта про скликання сесії депутатами на підставі частини дев`ятої статті 46 цього Закону або достатності письмової вимоги необхідної кількості депутатів із зазначенням дати, місця та порядку денного; а також моменту, з якого обчислюється передбачений цією нормою двотижневий строк, якщо вимога депутатів надійшла до завершення попередньої сесії.
Обґрунтовуючи необхідність формування такого висновку, скаржник зазначає, що 08 травня 2025 року 18 депутатів звернулися до міського голови з вимогою скликати 64-ту чергову сесію на 13 травня 2025 року, однак міський голова призначив її на 27 травня 2025 року, тобто поза межами двотижневого строку, та включив до порядку денного інші питання. Тому, на думку скаржника, у депутатів виникло право самостійно скликати сесію, яке вони реалізували 13 травня 2025 року.
Скаржник стверджує, що Закон не забороняє проведення наступної сесії за незакритої попередньої та не вимагає прийняття депутатами окремого рішення про її скликання, а письмове звернення необхідної кількості депутатів із зазначенням дати, місця та порядку денного є достатнім способом скликання сесії. Водночас висновок судів про необхідність окремого офіційно оформленого акта, на його думку, не ґрунтується на положеннях статті 46 Закону та потребує формування Верховним Судом відповідного правового висновку.
Так, пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку скаржника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Натомість наведене скаржником обґрунтування таким вимогам не відповідає, оскільки, порушуючи низку питань щодо порядку скликання та проведення сесій місцевої ради, скаржник посилається на статтю 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» загалом, яка містить значну кількість самостійних норм, що регулюють різні аспекти організації сесійної роботи ради, однак не визначає конкретної норми або сукупності норм цієї статті, які потребують висновку Верховного Суду щодо кожного зі сформульованих ним питань.
Посилання на частину дев`яту статті 46 цього Закону не супроводжується аналізом її змісту у взаємозв`язку з іншими положеннями цієї статті та регламентом відповідної ради. Скаржник також не зазначає, у чому полягають неясність чи неоднозначність відповідних положень, між якими нормами існує колізія, яким чином вона проявляється у спірних правовідносинах та чому її усунення потребує формування Верховним Судом нового правового висновку. Натомість доводи про те, що Закон прямо не забороняє проведення наступної сесії до завершення попередньої та не встановлює вимоги щодо оформлення окремого акта про її скликання, фактично відображають власне тлумачення скаржником положень законодавства та незгоду з висновками судів попередніх інстанцій, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Інших підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, скаржником не зазначено.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд звертає увагу скаржника, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить належно обґрунтованих підстав касаційного оскарження.
Зважаючи на те, що касаційну скаргу повернуто, Суд не вирішує клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України,
У Х В А Л И В :
Касаційну скаргу Світловодської міської ради Кіровоградської області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 лютого 202 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2026 року у справі №340/3591/25 за позовом ОСОБА_1 до Світловодської міської ради Кіровоградської області, виконавчого комітету Світловодської міської ради про визнання протиправним і скасування рішення, поновлення на посаді (роботі) і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - повернути особі, яка її подала.
Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали направити скаржнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - засобами поштового зв`язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.
Суддя О.В. Кашпур