Справа № 359/4633/25
Провадження № 2/375/738/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 липня 2026 року
Рокитнянський районний суд Київської області у складі судді Антипенка В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Голованової В. А.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , про розірвання договору та стягнення коштів,-
ВСТАНОВИВ:
11.03.2026 за підсудністю з Бориспільського міськрайонного суду Київської області надійшла позовна заява, у якій позивач просив:
- розірвати змішаний договір з елементами договору комісії, договору купівлі- продажу тощо, укладений 09.04.2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , згідно якого ОСОБА_3 зобов`язався здійснити для ОСОБА_4 купівлю, доставку та ремонт автомобіля Dodge Journey: поставка якого мала відбутися до 19.04.2024 року, а ремонт - від 30 до 45 днів відповідно, в той час, як ОСОБА_1 у якості оплати за здійснення ОСОБА_3 купівлі, доставки та ремонту вказаного автомобіля було передано, а останнім отримано передоплату в розмірі 9500 доларів США тощо;
- стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 9500 доларів США з перерахунком суми, що підлягає сплаті у гривнях, за офіційним курсом долара США на день платежу;
-стягнути із відповідача всі судові витрати.
Свої позовні вимоги позивач обгрунтував тим, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 велися перемовини про викуп останнім автомобіля для позивача з американського провідного аукціону Copart: ІНФОРМАЦІЯ_1 , автомобіля Dodge Journey.
09.04.2024 між позивачем, як комітентом/покупцем, та відповідачем, як комісіонером/продавцем, було укладено змішаний договір з елементами договору комісії, договору купівлі-продажу тощо, відповідно до якого відповідач зобов`язався здійснити для позивача купівлю, доставку та ремонт автомобіля Dodge Journey: доставка якого мала відбутися до 19.04.2024 року, а ремонт - від ЗО до 45 днів, в той час, як Позивачем у якості оплати за здійснення відповідачем купівлі, доставки та ремонту вказаного автомобіля було передано, а останнім отримано передоплату в розмірі 9500 доларів США тощо, що підтверджується двома розписками, які були написані власноручно відповідачем.
У першій розписці відповідач вказує про отримання від позивача 4000 доларів США і для купівлі автомобіля, в другій розписці він зазначає про отримання від нього / загальної суми в розмірі 9 500 доларів США, оскільки врешті між позивачем та відповідачем була погоджена саме остання сума, як оплата за автомобіль, його доставку та ремонт.
Після 19.05.2024 року позивач почав телефонувати відповідачу з питань дати отримання ним автомобіля, але відповідач спочатку розказував позивачу про проблеми зі здоров`ям, обіцяв, що автомобіль буде передано позивачу з дня на день, але врешті відповідач за всіма відомими позивачу номерами телефону припинив відповідати на телефонні дзвінки від позивача.
19.11.2024 відповідачу було надіслано вимогу, в якій представник позивача просив протягом 7 календарних днів з моменту одержання відповідачем цієї вимоги вважати договір припиненим та повернути ОСОБА_1 існуючу заборгованість за договором в розмірі 9500 доларів США, яка є передоплатою, 30.12.2024 року за адресою: вул. Тополева, буд. 3-в, с. Велика Олександрівка, Бориспільський район, Київська область, 08320 (надалі - Вимога 1). Вимога 1 була відправлена поштовим відправленням з оголошеною цінністю за номером 822[телефон приховано].
Проте, відповідач вимогу 1 не отримав.
На прохання позивача вимога з аналогічним змістом, але із вказівкою про заплановану дату зустрічі: 28.02.2025 року, з метою повернення відповідачем позивачу грошей в розмірі 9500 доларів США, 12.02.2025 року була направлена повторно за місцем проживання відповідача, що зазначено вище. Вимога 2 була відправлена поштовим відправленням з оголошеною цінністю за номером 0832000015356.
Проте, відповідач вимогу 2 також не отримав, що підтверджується роздруківкою трекінгу відправлень сайту Укрпошти.
На переконання позивача зазначене в сукупності свідчить про ігнорування відповідачем вимог позивача, не добропорядну поведінку відповідача, як сторони договору, втрату позивачем зацікавленості в отриманні від відповідача автомобіля та цілковито протиправне володіння відповідачем грошима в розмірі 9500 доларів США, отриманими від позивача у якості передоплати за договором.
З посиланням на приписи ст. 526, 530, 610, 611, 615, 653, 693, 1011, 1012, 1022, 1025 ЦК України, просив задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23.04.2025 (провадження № 2-з/359/58/2025) у якості забезпечення позову було накладено арешт на майно, яке належить ОСОБА_3 , співмірно з вартістю заявлених вимог у межах ціни позову, 392113,45 грн.
Ухвалою Рокитнянського районного суду Київської області 11.03.2026 провадження по справі було відкрито, постановлено розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 30.03.2026 підготовче провадження у справі було закрите, а справу призначено до розгляду.
Представник позивача у судовому засіданні 07.05.2026 позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити. Пояснив, що між позивачем та відповідачем було укладено змішаний договір, відповідно до якого вони домовилися про придбання, доставку та ремонт автомобіля Dodge Journey, на виконання якого позивачем було передано відповідачу 9500 доларів США. Але жодну із досягнутих домовленостей відповідач не виконав, що є підставою для розірвання укладеного договору, який оформлений двома розписками, написаними відповідачем, та стягнення із нього сплачених на виконання договору коштів.
Під час судового засідання 28.07.2026 представник позивача позовні вимоги підтримав повністю. Вказував на те, що наразі є вимога позивача про стягнення із відповідача судових витрат по сплаті судового збору, докази витрат на правничу допомогу будуить подані після ухвалення рішення суду відповідно до вимог ЦПК України.
У судовому засіданні 07.05.2026 відповідач повністю заперечив проти задоволення позовних вимог. Вказував на те, що домовленість про придбання автомобіля була досягнута із позивачем не у 2024 році, як зазначає позивач, а у листопаді 2021 року з компанією ВІП АВТО, співласником, якої був відповідач та ОСОБА_5 , у с. Проліски Бориспільського району. Позивач самостійно виявляв бажання вести переговори про придбання вказаного автомобіля та доставку із США. Під час спільної з ним зустрічі сторони погодили необхідність придбання конкретно визначеного автомобіля на аукціоні. Сторонами було здійснено попередній розрахунок вартості автомобіля.
Під час першої зустрічі позивач вніс передплату за участь у аукціоні у розмірі 4000 доларів США, а також було укладено договір про надання консультативних послуг. Хоча першу розписку і написав ОСОБА_6 , ( ОСОБА_1 йому більше довіряв), фактично ж кошти були передані ОСОБА_6 ОСОБА_5 (30-00 хвилина запису с/з).
Торги були проведені 15.12.2021, виграні на користь позивача, логістичною компанією Каукаус Авто Імпорт було проплачено даний автомобіль на аукціоні, після чого було визначено остаточну вартість автомобіля. Отже, на переконання позивача, 09.04.2024 році договір не укладався.
Далі відповідач пояснив, що 06.02.2022 автомобіль було завантажено у контейнер та 14.03.2022 доставлено до порту "Клайпеда" Республіки Литва. Позивач оплачував витрати на транспортування автомобіля морем на рахунок литовської компанії від імені ОСОБА_7 28.03.2022 2286,24 доларів США.
Відповідач зазначав, що позивач не хотів, щоб автомобіль при перетинанні державного кордону України та його розмитненні був оформлений на нього, почав підшукувати осіб, які б надали вказану послугу, користуючись рекомендаціями ОСОБА_3 щодо знаходження логістичної компанії, яка займалася транспортуванням автомобіля до м. Київ.
Після розмитнення автомобіль було приблизно у червні 2022 року доставлено на СТО, (вартість доставки у сумі 1100 доларів США було сплачено позивачем безпосередньо водію, який здійснював доставку автомобіля), яке належить ФОП ОСОБА_8 та ФОП ОСОБА_9 . Там автомобіль знаходився ще деякий час. Куди він дівся потім, ОСОБА_1 не знає.
Відповідач вважає, що кошти по першій розписці він повертати не повинен, оскільки він оплатив вартість автомобіля (36-та хвилина запису с/з).
Другу розписку відповідач стверджує, що він написав під тиском дружини позивача, перебуваючи на СТО по АДРЕСА_1 .
Також, ОСОБА_6 у судовому засіданні підтвердив, що обидві розписки, які містяться у матеріалах справи, писав він особисто (40-хвилина запису).
Позначаючи кошти умовними одиницями, насправді сторони мали на увазі долари США. Водночас відповідач заперечив факт особистого отримання коштів та вказав, що він кошти не отримав, а лише засвідчив факт їх передачі.
У судовому засіданні 26.05.2026 відповідач вказував на те, що право власності на автомобіль під час його придбання на аукціоні та розмитненні при перетині митної території України, на ОСОБА_1 оформлене не було. Власником автомобіля була логістична компанія, яка приймала участь у торгах.
У судовому засіданні 26.05.2026 позивач пояснив, що договірні відносини були лище з відповідачем, не з юридичною особою. Про купівлю автомобіля ОСОБА_1 домовлявся лише з відповідачем. Про надання таких послуг відповідачем позивач дізнався з реклами, розміщеній на торговій площадці між селами Проліски та Олександрівка, яка містила дані по перегону автомобілів з-за кордону. Далі позивач разом з дружиною, в офісі зустрілись з відповідачем, з`ясували всі умови. За один чи два дні на мобільний додаток «Вайбер» позивачу від відповідача надійшли варіанти, на один з яких він погодився.
Під час другого візиту до відповідача, у листопаді 2021 року, позивачем було здійснено перший платіж ОСОБА_3 , після чого він написав першу розписку. Потім розпочалась війна, автомобіль не міг бути доставлений. А коли автомобіль було доставлено, відповідач просив кошти на транспортування авто, виплатили все. За тиждень чи два після цього машина була не готова. Потім відповідач почав пояснювати, що в нього з`явились проблеми в бізнесі і автомобіль забрали. У 2024 році на іншій СТО було написано другу розписку з підсумком витрачених коштів, біля 9500 доларів США.
На переконання позивача договір було укладено у квітні 2024 року. Автомобіль було доставлено на СТО відповідача, здійснювався його ремонт, ОСОБА_1 здійснив оплату вартості автомобіля, його доставки та ремонту, але транспортний засіб позивачу так переданий і не був.
Позивач вказував на те, що гроші за автомобіль було передано особисто в руки відповідача. Відповідач пообіцяв в строк 30 днів привезти автомобіль, строк пройшов, автомобіля так і не було. Після цього позивач вирішив звернутись до суду.
Суд дослідивши письмові матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до розписки (т.1.а.с.24), ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 , 4000 у.е. в рахунок передплати за автомобіль Dodge Journey, 2016, НОМЕР_1 . Обумовлена вартість автомобіля 9800 доларів США.
З розписки без дати її написання, (т.1. а.с. 25), вбачається, що ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 кошти «в розмірі 9500 у.о. в рахунок оплати за автомобіль Dodge Journey частинами: 4000 у.е. передплата; 2200 у.е. транспортування морем; 1100 у.е. Литва-Київ; 500 у.е. ремонт; 500 у.е. ремонт; 1200 у.е. ремонт». Дане авто ОСОБА_3 зобов`язався доставити до 19.04.2024, ремонт здійснити від 30-45 днів.
Оригінали розписок були надані позивачем та оглянуті судом у судовому засіданні 26.05.2026.
19.11.2024 на адресу ОСОБА_3 було направлено вимогу про припинення договору протягом 7 календарних днів з моменту одержання вимоги та повернення заборговності у сумі 9500 доларів США.
12.02.2025 представник позивача повторно направив ОСОБА_3 вимогу про розірвання договору та повернення коштів, у визначеному місці: АДРЕСА_2 .
Обидві вимоги були повернуті відправнику із відмітками «За закічнченням строку зберігання».
Відповідно до даних Єдиного державного реєстру транспортних засобів щодо наявності ТЗ за параметрами власника або ТЗ, які отримані судом на підставі протокольної ухвали від 28.07.2026, відомості про власника автомобіля з він-кодом 3С4РDCB2GT173883 у реєстрі відсутні. (т. 2 а.с. 24)
Вважаючи, що позивач не виконав досягнуті домовленості щодо придбання та ремонту автомобіля, позивач звернувся до суду з вимогою розірвати укладений договір та стягнути на його користь кошти, передані відповідачу.
Норми права, застосовані судом при вирішенні спору.
Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти, зоркрема, правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 334 ЦК України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки.
Відповідно до ст 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 2 ст. 628 ЦК України, сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Згідно із ст. 1011 ЦК України, за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Відповідно до ст. 1012 ЦК України, договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії.
Комітент може бути зобов`язаний утримуватися від укладення договору комісії з іншими особами.
Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов`язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.
Відповідно до ст. 1000 ЦК України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.
Договором доручення може бути визначений строк, протягом якого повірений має право діяти від імені довірителя. (ст. 1001 ЦК України)
Відповідно до ч. 2 ст. 1008 ЦК України, довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення у будь-який час. Відмова від права на відмову від договору доручення є нікчемною.
Відмова повіреного від договору доручення не є підставою для відшкодування збитків, завданих довірителеві припиненням договору, крім випадку відмови повіреного від договору за таких умов, коли довіритель позбавлений можливості інакше забезпечити свої інтереси, а також відмови від договору, за яким повірений діяв як комерційний представник. (ч. 3 ст. 1009 ЦК України)
Згідно із ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст. 662, 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 665 ЦК України, у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
Якщо продавець відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками, покупець має право пред`явити продавцеві вимоги відповідно до статті 620 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 620 ЦК України передбачено, що у разі невиконання боржником обов`язку передати кредиторові у власність або у користування річ, визначену індивідуальними ознаками, кредитор має право витребувати цю річ у боржника та вимагати її передання відповідно до умов зобов`язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Відповідно до ч. 1 ст. 906 ЦК України, збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором.
Договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.
Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом. (ст. 907 ЦК України)
Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Вирішуючи даний спір судом враховано таке.
Щодо правової природи договірних відносин.
Позивач наголошує на тому, що між ним та відповідачем було укладено змішаний договір з елементами комісії.
Судом встановлено, що відповідно до розписки (т.1.а.с.24), ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 , 4000 у.е. в рахунок передплати за автомобіль. Обумовлена вартість автомобіля 9800 доларів США.
Зі змісту розписки (т.1. а.с. 25), вбачається, що ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 кошти в рахунок оплати за автомобіль частинами: 4000 у.е. передплата; 2200 у.е. транспортування морем; 1100 у.е. Литва-Київ; 500 у.е. ремонт; 500 у.е. ремонт; 1200 у.е. ремонт.
Зі змісту розписок та пояснень сторін спору вбачається, що між сторонами виникли відносини доручення на придбання автомобіля та надання послуг з його доставки та ремонту. Елементів комісії вказані домовленості не містять.
Щодо дати укладення договору та підстав його розірвання, суд дійшов таких висновків.
У судовому засіданні 26.05.2026 і позивач, і відповідач погодилися із тим, що домовленість про придбання, доставку та ремонт автомобіля сторони досягли у листопаді 2021 року, саме тоді відповідач написав першу розписку про отримання авансу у розмірі 4000 доларів США.
Вподальшому між сторонами домовленості тривали. Тобто датою укладення змішаного договору є листопад 2021 року, а не 09.04.2024, як зазначено у позові. Хоча точної дати досягнення домовленості сторони не пригадали та суду не назвали.
Як вже зазначалося, відповідно до ст. 1011 ЦК України, за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Але зі змісту написаних відповідачем розписок не вбачається його зобов`язання укласти договір купівлі-продажу автомобіля за замовленням позивача, не передбачено комісійної винагороди, тощо.
Отже, підстав застосовувати до спірних правовідносин ті норми ЦК України, які регулюють відносини комісії, у суду немає.
Із долучених до матеріалів справи розписок вбачається, що сторони домовилися про купівлю автомобіля, його доставку та ремонт. Покупець, (позивач), здійснив попередню оплату за товар, оплатив вартість його доставки та ремонту, але виконавець, (відповідач), взяті на себе зобов`язання не виконав.
Як ст. 665 так із ст. 906, 1009 ЦК України, передбачають односторонню відмову від договору кредитора у разі невиконання своїх зобов`язань боржником.
Судом встановлено, що позивач двічі направляв відповідачеві повідомлення про відмову від укладеного договору та вимогу про повернення коштів. Ці вимоги були підтримані ним і під час розгляду справи у суді.
Суд звертає увагу на те, що у разі односторонньої відмови від договору в повному обсязі, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є розірваним (ч. 3 ст. 651 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 8 вересня 2021 року у справі № 727/898/19 вказано про те, що односторонню відмову від договору у випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин.
Якщо сторони не встановили момент, з якого договір вважатиметься розірваним унаслідок вчинення односторонньої відмови, таким моментом має бути момент одержання іншою стороною повідомлення про відмову від договору, на це вказував ВС, переглядаючи рішення у справі № 756/420/17.
Судом встановлено, що позивач, відмовляючись від договору, намагався повідомити про це відповідача, (іншу сторону правочину), але не зробив цього через те, що листи-повідомлення не були доставлені до адресата.
За таких обставин, враховуючи, що позивач скористався своїм правом на відмову від договору, але про це не було належним чином повідомлено відповідача, суд вважає, що договірні відносини між сторонами не припинилися, а тому належним способом захисту прав відповідача є вимога про розірвання договору.
Крім того, судом встановлено, що відповідач не виконав взятих на себе договірних зобов`язань, (відсутні докази продбання, доставки та ремонту ним автомобіля), що є підставою для розірвання договору на вимогу позивача.
Отже, позовна вимога про розірвання змішаного договору підлягає задоволенню з виключенням формулювання "з елементами договору комісії, договору купівлі-продажу тощо".
Щодо стягнення коштів, суд дійшов таких висновків.
Щодо валюти зобов`язання судом встановлено, що загальна вартість автомобіля з урахуванням ціни його продажу, доставки та ремонту складає 9800 доларів США, про що зазначається у розписках.
На підтвердження факту отримання коштів відповідач вказував суми, позначаючи валюту як «у.е.».
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові ВС від 19.07.2021 у справі № 522/31737/13, оскільки за звичаями ділового обороту, що склався на Україні, в боргових зобов`язаннях між громадянами у випадку укладання договору позики в іноземній валюті використовуються, як правило, долари США, колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що предметом позики були саме долари США, а не іншої іноземної держави.
Не зазначення у розписці якої саме іноземної держави валюта бралася в борг може вплинути на визначення розміру боргу, що підлягає доказуванню в установленому законодавством порядку, а не бути підставою для відмови в задоволенні позову про стягнення боргу.
Судом встановлено та не заперечувалося відповідачем, що він у написаних ним розписках валюту зобов`язання вказував саме долари США, позначаючи їх як "у.е".
ВП ВС у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16 виснувала, що якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що в разі наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.
Водночас при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом НБУ на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним / приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу під час виконання судового рішення.
Зважаючи на те, що відповідачем на виконання досягнутих домовленостей отримано 9800 доларів США, то саме цю суму у такій валюті і належить з нього стягнути за курсом НБУ на день виконання рішення.
Суд критично оцінює заперечення відповідача у тій частині, що він не отримував кошти.
Суд звертає увагу на те, що заперечуючи факт отримання коштів, відповідач одночасно вказував у судовому засіданні на те, що він не повинен повертати ці кошти, адже проплатив їх за куплений для відповідача автомобіль. Крім того, відповідач вказував на те, що він отримав 4000 доларів США, які у послідуючому передав їх ОСОБА_5 ..
Посилання відповідача на те, що другу розписку він написав під тиском дружини позивача матеріалами справи не підтверджено.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06.04.2026 по справі №368/1257/21, вказує на те, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18)).
За таких обставин суд дійшов висновку, що тягар доведення факту неотримання коштів, чи отримання у меншій сумі, лежить на відповідачеві. Але під час судового розгляду цих обставин він належними доказами не спростував.
З урахуванням визнання відповідачем факту написання ним розписок про отримання коштів, факту того, що оригінали вказаних розписок знаходяться у позивача, відсутності доказів того, що кошти за вказаними розписками відповідачем фактично отримані не були, суд вважає доведеним факт передачі 9500 доларів США позивачем відповідачу.
Отже, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
У силу приписів ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до матеріалів справи, позивач сплатив судовий збір у сумі 3137,00 грн. за позовну вимогу майнового характеру, 484,48 грн. при поданні заяви про забезпечення позову та 969,00 грн. за позовну вимогу немайнового характеру.
Судом задоволено заяву про забезпечення позову та повністю задволено вимоги про стягнення з відповідача грошових сум та про розірвання договору.
Отже, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі: 3137,00 + 484,48 + 969,00 = 4590,48 грн.
При ухваленні даного рішення суд не вирішував питання щодо відшкодування витрат на правову допомогу, враховуючи заяву представника позивача, зроблену у судових дебатах відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України.
Керуючись статтями 258-259, 264-265, 268, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , про розірвання договору та стягнення коштів, задовольнити частково.
Розірвати змішаний договір, укладений у листопаді 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , згідно якого ОСОБА_3 зобов`язався здійснити для ОСОБА_1 купівлю, доставку та ремонт автомобіля Dodge Journey, 2016, НОМЕР_1 .
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість у сумі 9500 (дев`ять тисяч п`ятсот) доларів США, з перерахунком суми, що підлягає сплаті у гривні за курсом Національного банку України на момент здійснення боржником платежу під час виконання судового рішення.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 4590,48 (чотири тисячі п`ятсот дев`яносто гривень 48 коп.) грн. витрат по сплаті судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Повне найменування сторін:
позивач: ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
відповідач:
ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .
Суддя В. П. Антипенко