ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 липня 2026 року м. Львів Справа № 914/2463/25
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді (судді-доповідача) Прядко О.В.,
суддів: Рима Т.Я., Манюка П.Т.,
секретар судового засідання Слободянюк В.С.,
за участю представників
від позивача: Кадикало Р.Є.;
від відповідача: Алексеєнко А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Львівської міської ради від 18.03.2026 (вх.№01-05/792/26 від 18.03.2026)
на рішення Господарського суду Львівської області від 24.02.2026 (повне рішення складено 03.03.2026, суддя Король М.Р.)
у справі №914/2463/25
за позовом Львівської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГАТОРГСВІТ"
про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою,
ВСТАНОВИВ:
Процесуальні дії в суді першої інстанції. Короткий зміст позовних вимог.
11.08.2025 Львівська міська рада звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГАТОРГСВІТ" (далі - ТОВ "МЕГАТОРГСВІТ") про усунення перешкод у користуванні Львівською міською радою земельною ділянкою за адресою: м.Львів, проспект Чорновола В.,57, шляхом скасування державної реєстрації права власності ТОВ "МЕГАТОРГСВІТ" на нежитлову будівлю магазину під літ. "Д-1", загальною площею 122,8 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 14447746101) із закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи.
Позов мотивовано тим, що згідно з Актом обстеження земельної ділянки від 23.10.2023 земельна ділянка у м. Львові на проспекті Чорновола В.,57, вільна від забудови, однак у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься інформація про зареєстроване право власності ТОВ "МЕГАТОРГСВІТ" на будівлю за адресою: м. Львів, проспект Чорновола В., 57, загальною площею 122,8 кв.м. (реєстраційний номер 14447746101); що ТОВ "МЕГАТОРГСВІТ" самовільно зайняло та використовує земельну ділянку комунальної власності для обслуговування будівлі магазину за вищевказаною адресою шляхом розміщення споруди за відсутності відповідного рішення Львівської міської ради про передачу у власність або користування (оренду) цієї земельної ділянки, чим порушує право власності Львівської міської територіальної громади на земельну ділянку.
Разом із позовною заявою Львівська міська рада подала до місцевого господарського суду заяву від 07.07.2025 №2901-вих-99381 про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони вчинення сторонам, а також іншим органам та суб`єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав (державним реєстраторам прав на нерухоме майно; виконавчим органам сільських, селищних і міських рад, Київської, Севастопольської міських, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, акредитованим суб`єктам як суб`єктам державної реєстрації прав; територіальним органам Міністерства юстиції України), вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо: нежитлової будівлі магазину під літ. "Д-1", загальною площею 122,8 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 14447746101), що розташований за адресою: м. Львів, проспект Чорновола В., 57.
Позивач вважає, що відповідач може розпорядитися спірним об`єктом, який знаходиться на праві власності, та відчужити його на користь інших осіб, що у свою чергу ускладнить або навіть зробить неможливим виконання рішення суду, оскільки станом на цей час відбулась уже неодноразова перереєстрація об`єкта нерухомого майна на проспекті Чорновола, 57 у м. Львові, а відтак і в подальшому може відбутись ще не одна зміна власника цього об`єкта з внесенням відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Ухвалою від 13.08.2025 у справі №914/2463/25 Господарський суд Львівської області задовольнив заяву Львівської міської ради про забезпечення позову.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням від 24.02.2026 у справі №914/2463/25 Господарський суд Львівської області відмовив у позові Львівської міської ради повністю; скасував заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Львівської області від 13.08.2025 у справі №914/2463/25.
Рішення суду мотивовано тим, що будівництво на спірній земельній ділянці не було здійснене самочинно, адже реєстрація декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 19.11.2014 № ЛВ 11431432330779 на об`єкт "Реконструкція нежитлової будівлі магазину під літерою "Д-1" на проспекті В. Чорновола, 57 у м. Львові" на даний час є чинною, відповідно, відсутні підстави для висновку про те, що будівля під літерою "Д-1" на проспекті В. Чорновола, 57 у м. Львові є неприйнятою до експлуатації та/чи збудованою самочинно, як вважає позивач.
Суд першої інстанції встановив, що відповідач набув право власності на об`єкт нерухомості в результаті реєстрації за ним відповідного права. Оскільки відповідач, до якого заявлено відповідну вимогу, не є особою, яка здійснила самочинне будівництво, а став власником об`єкта нерухомості, його право власності зареєстроване в установленому законом порядку, позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою у даному випадку не підлягають задоволенню.
При цьому місцевий господарський суд зазначає про те, що державна реєстрація права на будівлю за адресою: м. Львів, проспект Чорновола В., 57, за наслідками якої площа будівлі була збільшена з 75,5 кв.м до 122,8 кв.м, проведена 23.02.2015. На момент здійснення такої державної реєстрації діяв Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13.04.2011, відповідно до п.2, п.3 якого (в редакції на момент реєстрації), прийняття в експлуатацію об`єктів, що належать до I-III категорії складності, та об`єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації. Відповідно, декларація про готовність об`єкта до експлуатації є визначеним законом документом для проведення державної реєстрації права власності на реконструйований об`єкт.
Окрім того, Порядком проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 (п.24), при державній реєстрації права власності на реконструйоване майно було передбачено видачу державним реєстратором свідоцтва про право власності. Відтак у державному реєстрі, при проведенні державної реєстрації права, здійснювалось посилання на свідоцтво про право власності на нерухоме майно 34000067 від 23.02.2015.
Суд першої інстанції констатував, що у даному випадку скасування державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомості не може бути визнаним ефективним способом захисту. Оскільки державна реєстрацій права на спірний об`єкт була проведена відповідно до норм закону, а спірний об`єкт був незаконно демонтований позивачем (її виконавчими органами), наявність відповідної державної реєстрації у жодний спосіб не порушує права Львівської міської ради. Відповідно, позов задоволенню не підлягає.
Зважаючи на те, що суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову, заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 13.08.2025 у справі №914/2463/25, скасовано згідно з ч. 9 ст. 145 ГПК України.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.
Львівська міська рада, не погодившись із рішенням Господарського суду Львівської області від 24.02.2026 у справі №914/2463/25, подала до Західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу від 18.03.2026, у якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов Львівської міської ради, стягнути з ТОВ "МЕГАТОРГСВІТ" судовий збір (з урахуванням апеляційної скарги у новій редакції).
Львівська міська рада вважає оскаржуване рішення таким, що ухвалено судом першої інстанції без з`ясування обставин, які мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права (ст. 236 ГПК України) та неправильним застосуванням норм матеріального права (ст. ст. 349, 375, 376 ЦК України).
Скаржник наголошує на тому, що Львівська міська рада є власником земельної ділянки на проспекті Чорновола В., 57 у м. Львові, на якій об`єкти нерухомого майна відсутні, є облаштована прямокутна квіткова клумба (акт обстеження від 23.10.2023 № 372); земельна ділянка вільна від забудови. Документи, які підтверджують право користування відповідачем земельною ділянкою, відсутні. Містобудівні умови та обмеження на проектування об`єкта будівництва за адресою: м. Львів, проспект Чорновола В., 57, загальною площею 122,8 кв.м. (реєстраційний номер майна 14447746101) Львівською міською радою та її виконавчими органами не надавались. Інформації про прийняття декларації про готовність даного об`єкта до експлуатації немає. Відтак ТОВ "МЕГАТОРГСВІТ" самовільно зайняло та фактично використовує земельну ділянку комунальної власності для обслуговування будівлі магазину площею 122,8 кв.м за адресою: проспект В. Чорновола, 57 у м. Львові шляхом розміщення вказаної вище споруди за відсутності відповідного рішення Львівської міської ради про передачу у власність або користування (оренду) даної земельної ділянки.
Позивач вважає, що державна реєстрація права власності на будівлю магазину літ. "Д-1" площею 122,8 кв.м. за адресою: м. Львів, проспект Чорновола В., 57 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно була незаконна та спрямована на незаконне заволодіння спірною земельною ділянкою, в результаті чого порушено права, майнові інтереси законного власника земельної ділянки - Львівської міської територіальної громади в особі Львівської міської ради, яка позбавлена можливості використовувати та розпоряджатися належною їй земельною ділянкою, а тому саме в результаті припинення права власності ТОВ "МЕГАТОРГСВІТ" буде відновлено порушене право власності позивача.
Рух справи, заяви, клопотання, процесуальні дії в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.03.2026, апеляційну скаргу Львівської міської ради у справі №914/2463/25 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Прядко О.В., суддів: Манюка П.Т., Рима Т.Я.
Ухвалою від 23.03.2026 суддя-доповідач залишив апеляційну скаргу без руху та встановив скаржнику строк для усунення виявлених недоліків.
30.03.2026 на виконання вимог вказаної ухвали від представника Львівської міської ради надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано, зокрема, апеляційну скаргу у новій редакції.
Ухвалою від 03.04.2026 апеляційний суд поновив Львівській міській раді строк на подання апеляційної скарги та зупинив дію рішення Господарського суду Львівської області від 24.02.2026 у справі №914/2463/25; відкрив апеляційне провадження та призначив розгляд скарги в судовому засіданні на 07.05.2026. Також апеляційний суд встановив відповідачу десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Матеріали справи №914/2463/25 надійшли до апеляційного господарського суду 14.04.2026.
04.05.2026 відповідач подав до апеляційного господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІКС відзив на апеляційну скаргу від 04.05.2026, у якому просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Враховуючи те, що відзив на апеляційну скаргу подано поза межами процесуального строку, встановленого апеляційним судом в ухвалі від 03.04.2026 у справі №914/2463/25 (останній день такого строку припав на 17.04.2026), без клопотання про поновлення пропущеного строку та обґрунтування поважності причин, що зумовили його пропуск, колегія суддів залишає відзив ТОВ "МЕГАТОРГСВІТ" від 04.05.2026 без розгляду.
Ухвалою від 07.05.2026 колегія суддів відклала розгляд справи на 28.05.2026.
Ухвалою від 28.05.2026 колегія суддів відклала розгляд справи на 04.06.2026.
Апеляційний суд, розглядає апеляційну скаргу у даній справі поза межами встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України строку, але у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для вчинення відповідних процесуальних дій, забезпечення можливості реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав та справедливого й неупередженого вирішення судом спору.
У судовому засідання 04.06.2026 колегія суддів оголосила перерву до 16.07.2026.
30.06.2026 до апеляційного суду від ТОВ "МЕГАТОРГСВІТ" надійшли додаткові пояснення від 29.06.2026, у яких вказано про те, що позовні вимоги з підстав, визначених Львівською міською радою, задоволенню не підлягають. Позов у цій справі ґрунтується на тому, що державна реєстрація права власності на будівлю магазину була незаконною, оскільки здійснена з метою заволодіння земельною ділянкою комунальної власності. Водночас обставина, що будівлю в подальшому було демонтовано (знищено), не є підставою заявлених позовних вимог і не стосується предмета доказування у справі № 914/2463/25. Для позивача вирішальним є встановлення незаконності первинної державної реєстрації права власності, оскільки задоволення позову означатиме визнання об`єкта самочинним будівництвом та незаконності як первинної, так і усіх подальших реєстрацій права власності на нього. Саме ці висновки ТОВ "МЕГАТОРГСВІТ" категорично заперечує. Натомість, як вважає відповідач, позов про припинення права власності та скасування державної реєстрації у зв`язку зі знищенням об`єкта мав би інший предмет і підстави. У такому спорі суд не досліджував би правомірність первинної державної реєстрації чи питання самочинності будівництва, а встановлював би лише факт знищення об`єкта, наявність підстав для припинення права власності та дотримання сторонами процедури припинення державної реєстрації. Однак саме на таких підставах позов у цій справі не заявлено.
09.07.2026 до апеляційного суду надійшли додаткові пояснення позивача від 09.07.2026, у яких в черговий раз зазначено про те, що земельна ділянка на пр. Чорновола, 57 у м. Львові перебуває у комунальній власності Львівської міської ради і відповідачу у користування не передавалася. У результаті реєстрації права власності на будівлю за адресою: пр.Чорновола, 57 у м. Львові загальною площею 122,8 кв.м порушено права, майнові інтереси власника земельної ділянки - територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради, яка позбавлена можливості використовувати та розпоряджатися належною їй земельною ділянкою.
У ході апеляційного розгляду справи представник позивача підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Представник відповідача просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення у цій справі - без змін, виходячи саме з тих обставин, на які Львівська міська рада посилається як на підставу своїх позовних вимог, наявність відповідної державної реєстрації у жодний спосіб не порушує прав позивача.
16.07.2026 проголошено вступну та резолютивну частини цієї постанови.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстроване право власності ТОВ "МЕГАТОРГСВІТ" (ідентифікаційний код 38558171) на будівлю за адресою: м. Львів, проспект Чорновола В., 57, загальною площею 122,8 кв.м. (реєстраційний номер 14447746101).
Підставою для проведення державної реєстрації є свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 23.02.2015, індексний номер 34000967, видане Реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції. Водночас вказане свідоцтво про право власності на нерухоме майно видано на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 19.11.2014 №ПВ143143230779, зареєстрованої Департаментом Державної архітектурно - будівельної інспекції у Львівські області. При цьому вищевказана реєстрація права власності не є первинною.
Так, первинне право власності щодо вказаного об`єкта нерухомого майна зареєстровано за ТОВ "ЗАХІДУНІВЕРСАЛ ПЛЮС" на підставі рішення Франківського районного суду м. Львова від 06.12.2012 у справі №2/1326/3235/2012 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, позовом ТзОВ «Мегаторггруп» до ОСОБА_1 , за участю третьої особи на стороні позивача, ОСОБА_2 , про визнання права власності та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права спільної сумісної власності та поділ майна та позовом ТОВ "Західуніверсал Плюс" до ОСОБА_2 , за участю третьої особи на стороні позивача, ОСОБА_1 про визнання права власності. На момент ухвалення вказаного судового рішення площа об`єкта становила 75,5 кв.м.
У подальшому власниками вказаного об`єкта нерухомого майна були:
ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 27.12.2012. до 08.06.2013, яка придбала нежитлову будівлю магазину літ. "Д-1" згідно з договорами купівлі-продажу часток вказаної будівлі (реєстраційний №4557 від 25.12.2012, реєстраційний №4620 від 26.12.2012, посвідченими приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шоробурою-Гіркою Н.С.), укладеними нею з ТОВ "ЗАХІДУНІВЕРСАЛ ПЛЮС" (ідентифікаційний код 38172052);
ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ) з 08.06.2013 до 29.01.2014 (яка набула право власності на будівлю на підставі іпотечного договору від 27.02.2013, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шафраном Р.І. за реєстровим № 503).
Надалі право власності на будівлю за адресою: АДРЕСА_1 набуло ТОВ "МЕГАТОРГСВІТ" внаслідок внесення її ОСОБА_4 в статутний капітал товариства. Відповідно, Реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії 17698860 від 12.02.2014. Площа нежитлової будівлі магазину літ. "Д-1" внаслідок реконструкції збільшилась з 75,5 кв.м. до 122,8 кв.м. на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 19.11.2014 №ПВ143143230779, виданої Департаментом Державної архітектурно - будівельної інспекції у Львівські області.
Зазначена інформація щодо спірного об`єкта наведена у долученому до позовної заяви акті обстеження земельної ділянки (примірник 1) від 23.10.2023 № 372.
09.12.2019 виконавчим комітетом Львівської міської ради прийнято рішення № 1111, відповідно до п.1 якого визначено: Шевченківській районній адміністрації: 1.1. Демонтувати тимчасову споруду на проспекті В. Чорновола, 57 у м. Львові. Термін: невідкладно. 1.2. Виконати протиаварійні роботи з відновлення комунікаційних мереж на проспекті В. Чорновола, 57 у м. Львові. Термін: невідкладно.
10.03.2020 виконавчим комітетом Львівської міської ради прийнято рішення № 207 "Про демонтаж самочинно спорудженого об`єкта (споруди) на проспекті В.Чорновола, 57", у цей же день Шевченківською районною адміністрацією вказане рішення виконавчого комітету виконано, здійснено демонтаж нежитлової будівлі магазину (акт проведення демонтажу споруди для здійснення підприємницької діяльності за адресою: проспект Чорновола, 57 від 10.03.2020) та відновлено благоустрій території після демонтажу.
У Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва відсутня інформація про декларацію про готовність до експлуатації об`єкта від 19.11.2014 №ЛВ143143230779 на об`єкт "Реконструкція нежитлової будівлі магазину під літ. "Д-1" на проспекті В. Чорновола, 57 у м. Львові".
Так, 16.03.2020 Інспекцією ДАБК у м. Львові видано наказ № 14/20 "Про скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації об`єкта від 19.11.2014 №ЛВ143143230779 на об`єкт "Реконструкція нежитлової будівлі магазину під літерою "Д-1" на проспекті В. Чорновола, 57 у м. Львові".
Не погоджуючись із прийнятим наказом №14/20 від 16.03.2020, ТОВ "МЕГАТОРГСВІТ" звернулось з позовом до адміністративного суду.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16.11.2020 у справі №380/3623/20, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2021, визнано протиправним та скасовано наказ Інспекції ДАБК у м. Львові від 16.03.2020 №14/20 "Про скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації об`єкта від 19.11.2014 №ЛВ1431432330779 на об`єкт "Реконструкція нежитлової будівлі магазину під літ. "Д-1" на проспекті В. Чорновола, 57 у м. Львові"; зобов`язано Інспекцію ДАБК у м. Львові відновити реєстрацію декларації про готовність до експлуатації об`єкта від 19.11.2014 №ЛВ1431432330779 на об`єкт "Реконструкція нежитлової будівлі магазину під літ. "Д-1" на проспекті В. Чорновола, 57 у м. Львові".
Постановою Верховного Суду від 08.07.2024 касаційну скаргу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.11.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2021 у справі №380/3623/20 залишено без змін.
Також рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15.07.2020 у справі №1.380.2019.006976 задоволено позов ТОВ "МЕГАТОРГСВІТ". Визнано протиправним та скасовано рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 09.12.2019 №1111 в частині п. 1, а саме: Шевченківській районній адміністрації: 1.1. Демонтувати тимчасову споруду на проспекті В. Чорновола, 57 у м. Львові. Термін: невідкладно. 1.2. Виконати протиаварійні роботи з відновлення комунікаційних мереж на проспекті В. Чорновола, 57 у м. Львові. Термін: невідкладно. Визнано протиправним та скасовано рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 10.03.2020 №207 "Про демонтаж самочинно спорудженого об`єкта (споруди) на проспекті В. Чорновола, 57 у м. Львові".
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.11.2020 у справі №1.380.2019.006976 апеляційну скаргу Виконавчого комітету Львівської міської ради залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.07.2020 у справі №1.380.2019.006976 - без змін. Ухвалою від 07.06.2021 Верховний Суд відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Виконавчого комітету Львівської міської ради у справі №1.380.2019.006976.
Позивач вважає, що в результаті реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна на проспекті Чорновола В., 57 у м. Львові, загальною площею 122,8 кв.м порушено права, майнові інтереси законного власника земельної ділянки - Львівської міської територіальної громади в особі Львівської міської ради, яка позбавлена можливості використовувати та розпоряджатися належною їй земельною ділянкою на вул.В.Чорновола, 57 у м. Львів. У зв`язку з чим зазначає, що в даному випадку у зв`язку з відсутністю об`єкта нерухомого майна на земельній ділянці саме в результаті припинення права власності ТОВ "МЕГАТОРГСВІТ" буде відновлено порушене право власності Львівської міської територіальної громади в особі Львівської міської ради на землю на проспекті В.Чорновола, 57 у м. Львів.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції під час ухвалення постанови. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
За приписами ч. ч. 1-5 ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття апеляційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з нижчевикладених міркувань.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.
Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено у ст. 16 ЦК України. Такий перелік не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абз.12 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Отже, ст. 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Під захистом цивільних прав розуміють передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Вирішуючи спір, суд повинен дати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до суду. При цьому право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ч. 1 ст. 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма ч. 2 ст. 14 Конституції України про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (ч. 2 ст. 373 ЦК України).
Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (ч. 4 ст. 373 ЦК України). Цільове призначення земель України покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель (розділ ІІ "Землі України" ЗК України), при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності, відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.
Так само є нормативно регламентованим право власника на забудову земельної ділянки, яке здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (ч. 3 ст. 375 ЦК України).
За змістом ч. ч. 1, 4 ст. 375 ЦК України, власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються ст. 376 цього Кодексу.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Норма ч. 1 ст. 376 ЦК України підлягає застосуванню й до випадків самочинної реконструкції об`єкта нерухомості, у результаті якої об`єкт набуває нових якісних характеристик (зміна конфігурації, площі та кількості приміщень, втручання в несучі конструкції, улаштування дверних прорізів у капітальних стінах тощо).
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11.02.2022 у справі №369/14226/18 виснував, що самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудовано з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Таким чином, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у ч. 1 ст. 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.
Кожна із зазначених ознак є самостійною і достатньою для того, щоб визнати об`єкт нерухомого майна самочинним будівництвом. Тому при вирішенні спору, що виникає у зв`язку з будівництвом на земельній ділянці об`єкта нерухомості, повинні досліджуватися питання щодо наявності документів про виділення земельної ділянки, дозвільної документації на будівництво спірних об`єктів та щодо відповідності побудованого об`єкта будівельним нормам і правилам (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18.09.2024 у справі №915/1268/23).
Стаття 120 ЗК України не гарантує прав на земельну ділянку у разі самочинного будівництва об`єкта нерухомості на ній та його відповідної реєстрації.
Статтею 331 ЦК України визначено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Зміст приписів ст. 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти.
Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (постанова Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №910/19726/17, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц).
Не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 (п. п. 92-94), від 20.07.2022 у справі №923/196/20 (п. 35), від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 (п. 103)).
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки підлягають державній реєстрації.
Самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними (ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель").
Як стверджує позивач і відповідач не спростовує, ні рішень щодо відведення спірної земельної ділянки, ні ухвал щодо відведення спірної земельної ділянки у власність чи користування відповідачу Львівська міська рада не приймала; договори щодо спірної земельної ділянки між міською радою та відповідачем не укладалися.
ТОВ "МЕГАТОРГСВІТ" під час проведення реконструкції об`єкта будівництва за адресою: м. Львів, просп. Чорновола В., 57 містобудівні умови та обмеження не отримувало.
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.
Зі змісту ч. 4 ст. 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" вбачається, що законодавець допускає виконання робіт з реконструкції без подання документа, який посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, у випадку реконструкції об`єктів будівництва без зміни зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів у плані. Тобто ця норма пов`язує обов`язок щодо надання документа про право на земельну ділянку не з будь-якою зміною просторового положення чи об`ємних геометричних параметрів об`єкта загалом, а саме з фактом зміни зовнішніх геометричних розмірів фундаментів у плані.
Водночас слід зазначити, що тимчасова споруда має статус рухомого майна, не пов`язана фундаментом із землею, встановлюється на підставі паспорта-прив`язки, право власності на таку споруду не підлягає державній реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Капітальна споруда набуває статусу нерухомого майна й об`єкта речових прав після завершення будівництва та проведення державної реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за наявності дозвільних документів на будівництво та введення об`єкта в експлуатацію, має капітальний фундамент і нерозривний зв`язок із землею. Зазначений підхід є сталим та викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.11.2025 у cправі №910/14264/24, від 13.01.2026 у cправі №920/190/25.
З матеріалів даної справи, зокрема: акта обстеження земельної ділянки (примірник 1) від 23.10.2023 №372 й план-схеми земельної ділянки (а. с. 21-25), технічного паспорта на нежитлову будівлю літ. "Д-1" за адресою: АДРЕСА_1 , складеного 07.11.2014 (а. с. 102-103), вбачається збільшення ТОВ "МЕГАТОРГСВІТ" площі нежитлової будівлі магазину літ. "Д-1" внаслідок реконструкції зі збільшенням площі забудови з 75,5 кв.м. до 122,8 кв.м.
Поряд із цим слід відзначити, що у рішенні Франківського районного суду м. Львова від 06.12.2012 у справі №2/1326/3235/2012 (а. с. 88-93) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, позовом ТзОВ «Мегаторггруп» до ОСОБА_1 , за участю третьої особи на стороні позивача, ОСОБА_2 , про визнання права власності та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права спільної сумісної власності та поділ майна та позовом ТОВ "Західуніверсал Плюс" до ОСОБА_2 , за участю третьої особи на стороні позивача, ОСОБА_1 про визнання права власності, зокрема, серед іншого, йдеться про ухвалу Львівської міської ради від 13.12.2008 №2311, якою було затверджено Перспективну схему розміщення малих архітектурних форм як частини програми комплексного благоустрою території міста та ухвалено провести оформлення договорів оренди землі на відповідний строк з власниками споруд, зокрема, з новим власником МАФ - ТОВ "Західуніверсал Плюс" (у урахуванням внесених змін ухвалою Львівської міської ради від 12.07.2012 №1666). Таким чином, під час розгляду справи №2/1326/3235/2012 не встановлювався факт відведення земельної ділянки під капітальне будівництво та дозвільних документів на його проведення, а лише визнано право власності ТОВ "Західуніверсал Плюс" за ст.ст. 328, 392 ЦК України. Львівська міська рада не була учасником тієї справи, а ухвалою апеляційного суду Львівської області від 07.12.2017, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 05.03.2018, апеляційне провадження у вищевказаній справі закрито, оскільки Львівська міська рада оскаржила судове рішення поза межами річного строку після його оголошення; а тому Львівська міська рада не позбавлена права на захист прав територіальної громади в іншому судовому провадженні.
Натомість проектної документації, дозвільного документа на право проведення будівельних робіт з реконструкції споруди за адресою: м. Львів, просп. В. Чорновола, 57 на спірній земельній ділянці, а також документа про право на земельну ділянку матеріали справи не містять.
Колегія суддів також зауважує, що предметом розгляду в адміністративній справі №380/3623/20 була перевірка правомірності реалізації суб`єктом владних повноважень своїх містобудівних контрольних функцій, зокрема дотримання встановленої Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №461, процедури встановлення недостовірності відомостей у декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 19.11.2014 №ЛВ 11431432330779, повідомлення замовника будівництва, дослідження відповідних доказів і прийняття рішення (наказ від 16.03.2020 №14/20) про скасування реєстрації декларації. Суди досліджували виключно питання законності процедури прийняття оскаржуваного рішення та вчинення Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові відповідних владних дій, не встановлювали факту самочинності будівництва та не вирішували спір щодо правового статусу об`єкта нерухомості як самочинного будівництва.
Предметом судового розгляду в адміністративній справі №1.380.2019.006976 була виключно перевірка законності рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 09.12.2019 №1111 щодо демонтажу нежитлової будівлі магазину та дотримання відповідачем меж своїх повноважень і встановленої законом процедури втручання у право власності. Посилання на положення ст. ст. 38, 39, 39-1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та ст. 376 ЦК України використані лише для визначення належного порядку реагування у разі виявлення ознак самочинного будівництва та розмежування компетенції органів влади, а не як встановлення факту самочинності спірного об`єкта.
Відповідно до ч. ч. 4, 7 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.
Обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №907/29/19.
Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення в мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 02.11.2021 у справі №917/1338/18, від 03.07.2018 у справі №917/1345/17.
У постанові Верховного Суду від 05.09.2023 у справі №910/11761/21 викладено висновок про те, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №910/11287/16, від 19.12.2019 у справі №520/11429/17.
Крім того, слід зазначити, що звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиціальних обставин, встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях у інших господарських справах. Для спростування преюдиціальних обставин, передбачених статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами встановленими Господарським процесуальним кодексом України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиціальних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18.06.2024 у справі №915/585/22, від 16.04.2024 у справі № 921/186/23, від 13.02.2024 у справі № 910/14138/22, від 31.10.2023 у справі № 902/670/22.
Колегія суддів зазначає, що обставини, встановлені у наведених вище адміністративних справах №380/3623/20 та №1.380.2019.006976, не є преюдиційними для вирішення цієї господарської справи. Так, у межах зазначених справ адміністративні суди перевіряли правомірність рішень та дій суб`єктів владних повноважень, дотримання ними вимог містобудівного законодавства, процедури прийняття відповідних рішень та меж наданих законом повноважень. Водночас питання щодо наявності або відсутності ознак самочинного будівництва спірного об`єкта не входило до предмета доказування та не було предметом судового вирішення. За таких обставин висновки, викладені у зазначених судових рішеннях, не можуть розглядатися як такі, що встановлюють факт самочинності чи правомірності спірного будівництва.
Надавши оцінку наявним у цій справі доказам відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, встановивши, що реконструкція об`єкта нерухомого майна на просп. Чорновола В., 57 у м. Львові, загальною площею 122,8 кв.м., на спірній земельній ділянці проведено за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку, дозвільних документів, які надають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що будівництво на спірній земельній ділянці не було здійснено відповідачем самочинно. Водночас Львівська міська рада, яка представляє інтереси власника земельної ділянки, не надавала згоду на визнання права власності за ТОВ "МЕГАТОРГСВІТ" на самочинно збудоване майно і заперечувала проти його перебування на землі комунальної власності.
Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ст. 41 Конституції України та ч. ч. 2, 3 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з ч. 2 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Львівська міська рада, обґрунтовано вважаючи, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно за відповідачем може призвести до порушення її прав чи охоронюваних законом інтересів, не позбавлена права звернутися до суду з відповідним позовом, обравши належний спосіб судового захисту з урахуванням правового режиму спірного майна та характеру спірних правовідносин, яке і реалізувала шляхом подання даного позову.
Так, згідно з ч. 1 ст. 182 ЦК України, право власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрації.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру.
Згідно зі ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №923/196/20).
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі. У Державному реєстрі прав також реєструються передбачені законом речові права та їх обтяження на об`єкти незавершеного будівництва та майбутні об`єкти нерухомості.
Абзацами 2 та 4 ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, зокрема, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними. Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку визнання її вчиненою з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до ст. 37 цього Закону.
За змістом п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
Водночас ст. 346 ЦК України передбачені підстави припинення права власності на майно, серед яких, зокрема, знищення майна.
Питання припинення права власності на майно у випадку його знищення врегульовано у ст. 349 ЦК України, якою передбачено, що право власності на майно припиняється в разі його знищення.
Верховний Суд у постанові від 18.11.2020 у справі №04/5026/803/2012 виснував, що згадані положення ст. 349 ЦК України щодо умови припинення права власності на знищене нерухоме майно є чіткими, зрозумілими та однозначними, тобто таке нормативне регулювання виключає можливість довільного їх трактування.
У постанові від 03.06.2021 у справі №639/7781/16-ц Верховний Суд дійшов висновку про те, що одним із видів визначення фактичної та юридичної долі речі є знищення майна, тобто обставина, яка припиняє існування у подальшому конкретного об`єкта права власності.
У свою чергу у постанові від 23.12.2021 у справі №5015/45/11(914/1919/20) Верховний Суд зазначив, що умовою припинення права власності згідно ст. 349 ЦК України є наявність встановленого факту знищення майна, під яким слід розуміти такий вплив на нього, в результаті якого об`єкт права власності припиняє своє існування.
Верховний Суд у постановах від 17.10.2019 у справі №588/249/20 та від 09.06.2022 у справі №759/18854/20 окремо відмітив, що у подібних правовідносинах державна реєстрація не є способом набуття чи припинення права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав. Запис в реєстрі не являється документом, який встановлює факт знищення майна, а вноситься державним реєстратором на підставі поданих йому документів, які свідчать про знищення майна, за заявою власника майна. При цьому наявність такого запису станом на дату прийняття оскаржуваного судового рішення вже не була обов`язковою, оскільки положення ч. 2 ст. 349 ЦК України було виключено з набранням чинності Кодексом України з процедур банкрутства від 18.10.2018 №2597-VІІІ, який введено в дію з 21.10.2019.
Як встановив суд першої інстанції, вбачається зі змісту наявного в матеріалах справи акта обстеження земельної ділянки (примірник 1) від 23.10.2023 №372 та підтверджується самими ж сторонами, на спірній земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомого майна, облаштована прямокутна клумба, земельна ділянка вільна від забудови.
За таких обставин, оскільки у ході розгляду цієї справи суд першої інстанції достеменно встановив факт знищення нежитлової будівлі магазину під літерою "Д-1" на проспекті Чорновола В., 57 у м. Львові, право власності на яку зареєстровано за ТОВ "МЕГАТОРГСВІТ", відтак, у розумінні ст. 349 ЦК України та з урахуванням наведених висновків Верховного Суду щодо її правильного застосування, право власності ТОВ "МЕГАТОРГСВІТ" на вказану нежитлову будівлю автоматично припинилося.
Суд апеляційної інстанції виходить із того, що реалізація права на захист цивільних прав та інтересів здійснюється за допомогою способів захисту, якими є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц, від 01.04.2020 у справі №610/1030/18).
Велика Палата Верховного Суду у п. 11.10 постанови від 20.06.2023 у справі №633/408/18 виснувала про те, що вимоги про скасування державної реєстрації речового права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ця реєстрація створює відповідні перешкоди.
Як вже було зазначено вище, відмовляючи у задоволенні позову у цій справі, суд першої інстанції констатував, що у даному випадку скасування державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомості не може бути визнаним ефективним способом захисту. Оскільки державна реєстрацій права на спірний об`єкт була проведена відповідно до норм закону, а спірний об`єкт був незаконно демонтований позивачем (її виконавчими органами), наявність відповідної державної реєстрації у жодний спосіб не порушує права Львівської міської ради.
Однак колегія суддів апеляційного суду наведений висновок вважає помилковим та зауважує, що поза увагою місцевого господарського суду лишилось те, що підставою для звернення до суду є захист не лише порушених або оспорюваних прав, а й охоронюваних законом інтересів. При цьому, відповідно до п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 (справа №1-10/200), поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо неопосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
У контексті наведеного колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що наявність зареєстрованого за відповідачем права власності на знищений (неіснуючий) об`єкт нерухомого майна стосується законних інтересів власника земельної ділянки - Львівської міської територіальної громади в особі Львівської міської ради у його прагненні до користування конкретним матеріальним благом (комунальною земельною ділянкою) та створює йому перешкоди у можливості такий легітимний інтерес реалізувати.
У ч. 1 ст. 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" зазначено, що розділ Державного реєстру та реєстраційна справа закриваються в разі: 1) знищення об`єкта нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості; 2) поділу, об`єднання об`єктів нерухомого майна або виділу частки з об`єкта нерухомого майна; 3) виключення об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості з проектної документації на будівництво у зв`язку із змінами проектної документації на будівництво; 4) скасування державної реєстрації земельної ділянки; 5) набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ; 6) визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання Міністерством юстиції України рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ, - у випадку, передбаченому п. 1 ч. 7 ст. 37 цього Закону. Закритий розділ Державного реєстру та реєстраційна справа не підлягають поновленню.
Відповідно до ч. 7 ст. 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у разі ухвалення судом рішення про закриття розділу Державного реєстру у випадках, передбачених цією статтею, закриття відповідного розділу допускається виключно у разі, якщо таким судовим рішенням вирішується питання щодо набуття та/або припинення речових прав, обтяжень речових прав на об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, щодо якого закривається розділ у Державному реєстрі прав.
З огляду на наведені вище правові норми та висновки Верховного Суду, а також враховуючи, що за встановлених обставин цієї справи право власності ТОВ "МЕГАТОРГСВІТ" на нежитлову будівлю магазину під літ. "Д-1", загальною площею 122,8 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 14447746101) припинилося внаслідок її знищення на підставі ст. 349 ЦК України, то належним та ефективним способом захисту законного інтересу позивача у спірних правовідносинах буде задоволення позову про скасування державної реєстрації права власності відповідача на знищену будівлю із закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.02.2026 у справі №910/13953/24.
Колегія суддів зазначає, що невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені у відповідності до належного способу захисту прав (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №911/3135/20). Протилежний підхід не відповідав би завданням господарського судочинства (ст. 2 ГПК України). Близькі за змістом висновки також сформульовані у постановах Верховного Суду від 19.04.2023 у справі №904/7803/21, від 20.09.2023 у справі №910/3453/22.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою доводи позивача та не провів належного аналізу усіх обставин справи у їх сукупності, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права (ст. ст. 349, 375, 376, 391 ЦК України) та ухвалення рішення, яке не відповідає вимогам законності й обґрунтованості.
Отже, доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду та спростовують правильність висновку місцевого господарського суду щодо відмови у задоволенні позову.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи те, що у ході апеляційного розгляду справи було виявлено невідповідність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні, встановленим обставинам справи, та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Львівської міської ради підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Львівської області від 24.02.2026 у справі №914/2463/25 скасуванню повністю з ухваленням нового - про задоволення позову.
Розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 14 ст. 129 ГПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відтак, оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, витрати зі сплати судового збору за її подання та подання позовної заяви розподіляються відповідно до ст. 129 ГПК України та покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Львівської міської ради від 18.03.2026 (вх.№01-05/792/26 від 18.03.2026) задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 24.02.2026 у справі №914/2463/25 скасувати повністю та ухвали нове, яким позов задовольнити.
Усунути перешкоди у користуванні Львівською міською радою (ідентифікаційний код 38558171) земельною ділянкою за адресою: м. Львів, проспект Чорновола В., 57, шляхом скасування державної реєстрації права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГАТОРГСВІТ" (вул. Балтійська, буд. 32, кв. 1, м. Львів, Львівська обл., 79053, ідентифікаційний код 38558171) на нежитлову будівлю магазину під літ. "Д-1", загальною площею 122,8 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 14447746101) із закриттям розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГАТОРГСВІТ" (вул. Балтійська, буд. 32, кв. 1, м. Львів, Львівська обл., 79053, ідентифікаційний код 38558171) на користь Львівської міської ради (пл. Ринок, буд. 1, м. Львів, Львівська обл., 79008, ідентифікаційний код 04055896) 3028,00 грн судового збору за подання позовної заяви.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГАТОРГСВІТ" (вул. Балтійська, буд. 32, кв. 1, м. Львів, Львівська обл., 79053, ідентифікаційний код 38558171) на користь Львівської міської ради (пл. Ринок, буд. 1, м. Львів, Львівська обл., 79008, ідентифікаційний код 04055896) 4542,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
4. Доручити Господарському суду Львівської області видати відповідні накази.
5. Матеріали справи №914/2463/25 повернути до Господарського суду Львівської області.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст. ст. 287-291 ГПК України.
Повний текст постанови складено та підписано 27.07.2026.
Головуючий суддя (суддя-доповідач) Прядко О.В.
Суддя Рим Т.Я.
Суддя Манюк П.Т.