ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"28" липня 2026 р. Справа№910/11518/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Ходаківської І.П.
Демидової А.М.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Метро кеш енд кері Україна»
на рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026
у справі №910/11518/25 (суддя Ковтун С.А.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебет»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Метро кеш енд кері Україна»
про стягнення 32 289, 58 грн
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Дебет» (далі за текстом - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Метро кеш енд кері Україна» (далі за текстом - відповідач) про стягнення 32 289,58 грн, з яких: 23 884,99 грн основний борг, 6 337,39 грн інфляційних втрат, 2 067,20 грн 3% річних. Також позивач просив зазначити у рішенні про нарахування 3% річних на фактичну (несплачену суму) боргу починаючи з 13.09.2025 до моменту повної сплати суми боргу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов Договору поставки товарів та надання послуг № 27797 від 01.07.2020 (далі - Договір), укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛВК-Мілк» (постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Метро кеш енд кері Україна» постачальником у липні та жовтні 2022 року було поставлено відповідачу товар на суму 746 441,32 грн. Відповідачем було частково сплачено за отриманий товар, в результаті чого у відповідача утворилася заборгованість перед ТОВ «ЛВК-Мілк» у розмірі 23 884,99 грн., що підтверджується Довідкою про стан дебіторської заборгованості на 01.09.2024 Додаток 1 до Договору про відступлення права вимоги від 17.12.2024.
Позивач своє право вимоги обґрунтовує договором про відступлення права вимоги від 17.12.2024, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛВК-Мілк» (первісним кредитором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дебет» (новим кредитором) (далі - Договір відступлення).
У зв`язку із невиконанням відповідачем зобов`язань перед позивачем щодо сплати коштів за отриманий товар в сумі 23 884,99 грн, позивач вважає, що у нього виникло право вимагати у відповідача сплати не лише суми основного боргу, а й інфляційні втрати та 3% річних нарахованих на суму основного боргу.
Господарський суд міста Києва рішенням від 07.05.2026 у справі №910/11518/25 задовольнив повністю позов. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Метро кеш енд кері Україна» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебет» 23 884,99 грн боргу, 6 337, 39 грн інфляційних втрат, 2 067, 20 грн 3% річних 2 422, 40 грн судового збору, 3 % річних від простроченої суми за період з 13.09.2025 до моменту виконання рішення суду, які розраховуються за такою формулою: сума боргу х 3 х кількість днів прострочення : 365 (366) : 100.
Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дослідивши надані відповідачем докази, а саме: банківську виписку від 22.09.2025, акти звірки взаєморозрахунків та платіжні авізо вказав, що останні не підтверджують сплату боргу, оскільки в них відсутня інформація про здійснення оплат саме за видатковими накладними наданими позивачем.
За таких обставин суд вважав доведеним позивачем порушення Договору зі сторони відповідача.
За розрахунком позивача, перевіреним судом, до стягнення з відповідача судом присуджено 6 337,39 грн інфляційних втрат та 2 067,20 грн 3% річних за період з 25.10.2022 по 12.09.2025.
Також суд першої інстанції визначив, що 3% річних на суму основного боргу починаючи з 13.09.2025 до моменту виконання рішення суду нараховується за такою формулою: сума основного боргу х 3 х кількість днів прострочення : 365 (366) : 100 на підставі частини десятої статті 238 ГПК України, якою передбачено, що суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, 27.05.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю «Метро кеш енд кері Україна» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі №910/11518/25 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що договір поставки №27797 від 01.07.2020 містив пряму умову щодо необхідності попереднього погодження відступлення права вимоги боржником, а доказів надання такої згоди матеріали справи не містять, позивач не довів належного набуття права вимоги.
Відповідач вказує, що 11.03.2024 співпраця з даним контрагентом у внутрішніх базах МЕТРО була закрита. Постачальник не звертався до МЕТРО щодо боргу, акти звірки він бачив щомісяця на Метро лінк. Останній платіж, яким відповідач погасив заборгованість в нуль був здійснений 22.11.2022. Зараз сальдо 0, грошові/документальні борги відсутні як зі сторони МЕТРО, так і зі сторони позивача.
При цьому, для відповідача є не зрозумілим, чому позиція позивача в даному спорі отримала перевагу, оскільки надані позивачем первинні бухгалтерські накладні, також не містили підписів зі сторони представників МЕТРО, так само, як і наданий акт звірки, не містив підпису представника ТОВ «ЛВК-МІЛК».
У рішенні відсутній детальний розрахунок боргу, аналіз взаєморозрахунків сторін, аналіз платіжних доручень та встановлення конкретних неоплачених поставок. Фактично рішення ґрунтується на припущеннях, що прямо суперечить ст. 86 ГПК України.
Апелянт зазначає, що первинний кредитор - ТОВ «ЛВК-Мілк» багато років співпрацював з МЕТРО і ніколи не надавав заперечень щодо такої конструкції співпраці. Тому останній вважає, що суд першої інстанції: не надав оцінки доводам відповідача; не дослідив умови договору про заборону уступки без попереднього повідомлення; не встановив реальний стан взаєморозрахунків.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.05.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Метро кеш енд кері Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі №910/11518/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 01.06.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Метро кеш енд кері Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі №910/11518/25; розгляд апеляційної скарги призначив у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; витребував матеріали справи №910/11518/25 з Господарського суду міста Києва.
Матеріали справи №910/11518/25 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 04.06.2026.
03.06.2026 до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебет» надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому позивач наголошує на правомірності переходу до нього права вимоги до відповідача. Доводи апеляційної скарги щодо неправомірності стягнення інфляційних втрат та процентів на думку позивача є безпідставними, а розрахунок судом першої інстанції здійснено відповідно до норм цивільного законодавства та з дотриманням принципів об`єктивності та точності. Позивач вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі № 910/11518/25 ухвалено з повним та всебічним дослідженням доказів, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги спрямовані на переоцінку доказів та не спростовують установлених судом обставин.
У відповіді на відзив від 16.06.2026, відповідач вважав за необхідне ще раз наголосити про відсутність заборгованості перед первинним кредитором ТОВ «ЛВК-МІЛК» по даним бухгалтерського та податкового обліку відповідача. Відповідач вказує, що дана обставина підтверджується аналізом всіх поставок, співставлених з усіма оплатами, за вирахуванням зарахувань по недопоставленому товару, тобто сум, на які було проведено взаємозалік.
Відповідач наголосив, що позивач обґрунтовує позов виключно наданими видатковими накладними за жовтень 2022 року, зазначаючи часткову відсутність оплати, при цьому не надає детальний розрахунок усіх поставок та всіх оплат за весь період співпраці.
У заперечення на відповідь на відзив від 16.06.2026, позивач додатково вказав, що суд першої інстанції вже дослідив подану відповідачем банківську виписку, акти звірки взаєморозрахунків та платіжні авізо і дійшов обґрунтованого висновку, що такі документи не підтверджують сплату саме спірної заборгованості.
15.07.2026 позивачем сформовано та подані через систему «Електронний суд» повідомлення про те, що позивачем понесені судові витрати в апеляційній інстанції, що складаються з витрат на сплату судового збору та витрат на професійну правничу допомогу та попередній розрахунок витрат на правову допомогу в апеляційній інстанції становить 15 000,00 грн.
За змістом частини 3 статті 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу.
Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до частини 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, відповіді на відзив, заперечення на відповідь на відзив, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.07.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛВК-Мілк» (постачальник) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Метро кеш енд кері Україна» (МЕТРО) уклали договір поставки товарів та надання послуг №27797 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передавати у власність МЕТРО товари вчасно, у відповідній кількості та належної якості, а МЕТРО зобов`язується прийняти та оплатити їх вартість відповідно до умов договору.
Право власності і ризик випадкової загибелі або пошкодження товарів переходить від постачальника до МЕТРО з моменту, коли товари поставлено МЕТРО вивантажними на рампу ТЦ або консолідаційно-розподільного центру МЕТРО в залежності від умов поставок, що визначені п. 2.2. договору та додатком № 2, і сторони підписали транспортну накладну, що засвідчує те, що товари були отримані (п. 2.4 Договору).
Згідно пункту 3.1. Договору Постачальник зобов?язаний постачати Товари за цінами, зазначеними у затвердженій Сторонами Специфікації/Прайс Листі, до якої застосовується пункт 1.2 Додатку №7 (при умові його укладення Сторонами). Ціна поставленого Товару міститься у товарних накладних, які надаються Постачальником до офісу підтримки торговельних центрів МЕТРО для здійснення оплати, та складаються на підставі кількості поставленого Товару, зазначеної у транспортній накладній з відповідними можливими виправленнями згідно актів розбіжностей. МЕТРО залишається вільним у будь-який час самостійно встановлювати свої ціни та умови продажу Товарів, що продаються в ТЦ.
Відповідно до пункту 3.2. Договору МЕТРО оплачує Товари після отримання Товарів у ТЦ/КРЦ згідно Умов оплати та платіжного календаря, що є невід?ємною частиною даного Договору (Додаток №3) за вирахуванням сум, які передбачені до сплати Постачальником за даним Договором, за умови, що Постачальник надасть належним чином оформлені податкові та товарні накладні, які відповідають вимогам інструкцій МЕТРО та Умовам постачання товарів МЕТРО, протягом 5 календарних днів з дня поставки. Зазначений вище строк для надання накладних може бути змінено в залежності від умов відстрочення платежу. МЕТРО попереджуватиме Постачальника про недоліки в одержаних товарних та коригуючих товарних накладних протягом 5 робочих днів із дня їх отримання МЕТРО через портал робочих днів МЕТРО-лінк або електронною поштою, якщо Постачальник надав контактні електронні адреси свого фінансового відділу.
У відповідності до пункту 10.5. Договору Постачальник зобов?язаний повідомити МЕТРО про намір передати третій стороні свої права та обов?язки за цим Договором (в тому числі в заставу) за 3 (три) місяці до дати вчинення правочину щодо передачі прав та обов?язків шляхом надсилання рекомендованого листа з повідомленням про вручення.
При цьому передача прав вимоги до МЕТРО Постачальником за договором застави і в порядку факторингу можлива тільки по відношенню до сум, що мають бути сплачені МЕТРО за придбані у Постачальника товари на підставі товарних накладних, оформлених у відповідності з вимогами цього Договору, після коригування (зменшення) таких сум на: (1) вартість послуг, які надав МЕТРО згідно Договору поставки та додатків до нього, та щодо яких є оформлені акти приймання наданих послуг чи погоджені вартість та строки їх надання, та (2) вартість повернених товарів чи товарів, щодо яких МЕТРО заявило рекламації по кількості та якості згідно цього Договору; (3) вартість виставлених, але не сплачених Постачальником штрафів, передбачених умовами Договору.
17.12.2024 за наслідками аукціону згідно з протоколом про проведення аукціону №BRD001-UA-20241108-15846 від 19.11.2024 з реалізації майна банкрута Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВК-Мілк», між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛВК-Мілк» (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дебет» (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого первісний кредитор відступив новому кредитору право дебіторської заборгованості на суму 526 358,84 грн в процедурі банкрутства Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВК-Мілк», у зв`язку з чим новий кредитор став кредитором за основним зобов`язанням на всю суму заборгованості за основним зобов`язанням.
Згідно з п. 1.2 договору детальний обсяг права вимоги дебіторської заборгованості відображено у додатку №1 до договору (довідка про стан дебіторської заборгованості на 01.09.2024).
Відповідно до п. 1.3 та 1.4 договору новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржників виконання всіх зобов`язань за основним зобов`язанням, має право звертатися в досудовому, позасудовому та судовому порядку з вимогою виконання боржниками зазначеного в додатку грошового зобов`язання та інші права, які відповідно до законодавства України належать кредитору у зобов`язанні за основним зобов`язанням.
Первісний кредитор засвідчив, що новий кредитор здійснив повну оплату за право дебіторської заборгованості на суму 526 358,84 грн (п. 2.1 договору).
За умовами п. 5.1 цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.
17.12.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛВК-Мілк» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Дебет» підписали акт про придбання майна на аукціоні №BRD001-UA-20241108-15846 по лоту №1, який відбувся 19.11.2024.
Довідка про стан дебіторської заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВК-Мілк» на 01.09.2024 (додаток 1 до договору про відступлення права вимоги від 17.12.2024) свідчить, що заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Метро кеш енд кері Україна» утворилась 07.11.2022 та становить 23 884, 99 грн.
09.01.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Дебет» направило Товариству з обмеженою відповідальністю «Метро кеш енд кері Україна» повідомлення про відступлення права вимоги, в якому просило сплатити заборгованість у розмірі 23 884, 99 грн.
У відповідь на дане повідомлення відповідачем було направлено листа від 24.02.2025 в якому вказано, що станом на 17.12.2024 (дата укладення Договору про відступлення права вимоги) та на дату листа відповідно до даних бухгалтерської обліку у Товариства відсутня вказана у Повідомленні заборгованість у розмірі 23 884,99 грн перед ТОВ «ЛВК-Мілк». У зв`язку з цим, для належного розгляду звернення, відповідач просив надати інформацію та копії документів, що підтверджують існування вказаної у повідомленні заборгованості.
Оскільки, відповідач у добровільному порядку 23 884, 99 грн за договором поставки товарів та надання послуг №27797 від 01.07.2020 не сплатило позивач звернувся до суду з даним позовом.
У статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
Сутність договору відступлення права вимоги полягає у домовленості про те, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений для первісного кредитора договором, за яким виникло таке зобов`язання. Заміна кредитора у зобов`язанні допускається протягом усього часу до припинення зобов`язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом (такі висновки наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 754/8750/19).
Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням (стаття 516 ЦК України).
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що умовами договору поставки не заборонена заміна кредитора у зобов`язанні, а отже, це не суперечить умовам договору, а також не передбачено наслідків не повідомлення постачальником МЕТРО про намір передати третій стороні свої права та обов`язки за цим договором.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).
Згідно із статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Згідно з ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.
У відповідності до ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно із частинами 1, 2, 6 статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.
До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Згідно із частиною 1 статті 267 ГК України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.
Договором може бути передбачений порядок поставки недоодержаної покупцем у встановлений строк кількості товарів (частина 1 статті 267 ГК України).
Згідно із частиною 1 статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Статтею 664 ЦК України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Згідно із статтею 663 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 ГПК України).
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
На підтвердження передачі товару у липні та жовтні 2022 року позивач надав наступні документи:
- видаткова накладна №100/07 від 25.07.2022 на суму 27 798,32 грн (підписана лише постачальником), транспортна накладна №100/07 від 25.07.2022 на суму 30 183, 59 грн (підписана обома сторонами), товарно-транспортна накладна №Р100/07 від 25.07.2022 (підписана обома сторонами);
- видаткова накладна №102/07 від 25.07.2022 на суму 21 618,94 грн (підписана лише постачальником), транспортна накладна №102/07 від 25.07.2022 на суму 23 139, 19 грн (підписана обома сторонами), товарно-транспортна накладна №Р102/07 від 25.07.2022 (підписана обома сторонами);
- видаткова накладна №120/09 від 03.10.2022 на суму 84 414, 77 грн (підписана лише постачальником), транспортна накладна № 120/09 від 03.10.2022 на суму 88 535, 88 грн (підписана обома сторонами), товарно-транспортна накладна № Р120/09 від 03.10.2022 (підписана обома сторонами);
- видаткова накладна №119/09 від 03.10.2022 на суму 87 972,91 грн (підписана лише постачальником), транспортна накладна № 119/09 від 03.10.2022 на суму 91 552, 40 грн (підписана обома сторонами), товарно-транспортна накладна № Р119/09 від 03.10.2022 (підписана обома сторонами);
- видаткова накладна №27/10 від 10.10.2022 на суму 37 426,28 грн (підписана лише постачальником), транспортна накладна № 27/10 від 10.10.2022 на суму 39 236, 62 грн (підписана обома сторонами), товарно-транспортна накладна №Р27/10 від 10.10.2022 (підписана обома сторонами);
- видаткова накладна №21/10 від 10.10.2022 на суму 88 534,25 грн (підписана лише постачальником), транспортна накладна № 21/10 від 10.10.2022 на суму 92 561, 64 грн (підписана обома сторонами), товарно-транспортна накладна № Р21/10 від 10.10.2022 (підписана обома сторонами);
- видаткова накладна №45/10 від 17.10.2022 на суму 30 838,37 грн (підписана лише постачальником), транспортна накладна №45/10 від 17.10.2022 на суму 31 187, 58 грн (підписана обома сторонами), товарно-транспортна накладна №Р45/10 від 17.10.2022 (підписана обома сторонами);
- видаткова накладна №46/10 від 17.10.2022 на суму 16 094,03 грн (підписана лише постачальником), транспортна накладна №46/10 від 17.10.2022 на суму 1696, 95 грн (підписана обома сторонами), товарно-транспортна накладна № Р46/10 від 17.10.2022 (підписана обома сторонами);
- видаткова накладна №69/10 від 24.10.2022 на суму 23 309,45 грн (підписана лише постачальником), транспортна накладна №69/10 від 24.10.2022 на суму 23 139, 68 грн (підписана обома сторонами), товарно-транспортна накладна № Р69/10 від 24.10.2022 (підписана обома сторонами);
- видаткова накладна №70/10 від 24.10.2022 на суму 19 642,50 грн (підписана лише постачальником), транспортна накладна №70/10 від 24.10.2022 на суму 20 122, 17 грн (підписана обома сторонами), товарно-транспортна накладна №Р70/10 від 24.10.2022(підписана обома сторонами).
За умовами п.3.1. Договору поставки ціна на товар вказується у товарних накладних.
Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги вказує, що товар отриманий відповідачем у липні та жовтні 2022 року був оплачений частково, в результаті чого утворилась заборгованість у розмірі 23 884, 99 грн.
Відповідач, у свою чергу, заперечуючи проти задоволення позовних вимог та наполягаючи на тому, що заявлена до стягнення з нього сума заборгованості між сторонами відсутня.
На підтвердження відсутності заборгованості відповідачем надано суду банківську виписку від 22.09.2025, акти звірки взаєморозрахунків, платіжні авізо, які на переконання суду першої інстанції не підтверджують сплату боргу, оскільки в них відсутня інформація про здійснення оплат саме за заявленими позивачем видатковими накладними.
Суд апеляційної інстанції з такими висновками суду не погоджується з огляду на наступне.
Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 ГПК України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно із статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Допустимість доказів за статтею 77 ГПК України полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).
17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема, внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
У частині третій статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Відповідні висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц та постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 30.06.2022 у справі № 927/774/20.
За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Наведена норма зобов`язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.
Під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов?язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Разом із тим за приписами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об?єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 зі справи № 925/2301/14, від 19.06.2019 зі справи № 910/4055/18).
Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв?язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов?язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.
Верховний Суд неодноразово у своїх постановах звертав увагу, що з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми 3% річних, інфляційних втрат та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 у справі №922/1019/18, від 02.03.2018 у справі № 927/467/17 (на які посилається скаржник у касаційній скарзі).
Натомість, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, судом першої інстанції не враховано наведеного, взагалі не перевірено та не надано належної правової оцінки заявленому позивачем розміру заборгованості, чим порушено вимоги статей 14, 86, 236, 237 ГПК України та статті 625 ЦК України.
Позивач зазначаючи, що у відповідача наявна заборгованість перед постачальником у розмірі 23 884, 99 грн вказав, що відповідачем здійснено часткову оплату за товар поставлений у липні та жовтні 2022 року. На підтвердження заборгованості надані товарні накладні складені з 25.07.2022 по 24.10.2022 за підрахунком позивача на суму 746 441, 32 грн, а за підрахунком суду першої інстанції на суму 437 649, 82 грн.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідачем надано суду, зокрема банківську виписку за період з 01.01.2021 по 31.12.2024 з якої вбачається, що у період з 26.07.2022 по 22.11.2022 відповідачем на рахунок ТОВ «ЛВК - МІЛК» здійснювались оплати за товар згідно договору №27797 у загальному розмірі 1 413 950, 05 грн, що значно перевищує вартість товару за наданими позивачем документами. Інших первинних документів складених на виконання договору позивачем суду не надано, а тому, на підставі долучених до позову доказів, суд апеляційної інстанції переглядаючи оскаржуване рішення суду позбавлений можливості достовірно перевірити правильність здійснених позивачем розрахунків заборгованості, у зв`язку з чим, вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позову у зв`язку з недоведеністю заявленого до стягнення розміру заборгованості з відповідача.
Північний апеляційний господарський суд погоджується з доводами суду першої інстанції, що в наданих відповідачем документах відсутня інформація про здійснення оплат саме за поданими позивачем видатковими накладними, однак, це не свідчить про те, що позивач не повинен надати розрахунок періодів, за які нараховано заборгованість; дат та сум здійснених оплат (погашення заборгованості); розміру заборгованості за кожним періодом; сум, на які нараховано 3% річних; періодів нарахування 3% річних; сум, на які нараховано інфляційні втрати; розрахунку інфляційних втрат із зазначенням відповідних індексів інфляції та періодів їх застосування, а також надати відповідні докази, за якими виникла заявлена до стягнення основна заборгованість.
З огляду на те, що позивачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження порушення боржником своїх зобов`язань та їх розміру, вимоги про стягнення заборгованості з відповідача задоволенню не підлягають.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що справа перебуває у провадженні суду з вересня 2025 року та згідно частини 1 статті 517 ЦК України позивач у зобов`язанні повинен був отримати від первісного кредитора документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, тобто отримати необхідні первинні документи за договором, якими підтверджувалась безспірність заявленої до стягнення з відповідача грошової вимоги, а отже у позивача було достатньо часу для того, щоб проаналізувати докази надані первісним кредитором та подати всі докази у справі, проте він, користуючись своїми правами на власний розсуд, необхідних доказів, в т.ч. тих, що мають виключне значення для розгляду даної справи протягом всього цього часу до суду не подав та про те, що такі докази з об`єктивних причин не можуть бути подані у встановлений законом строк, - суд не повідомляв, з клопотанням про витребування доказів до суду не звертався, з огляду на що, вирішення спору підлягає за наявними матеріалами справи.
Змістом статті 236 ГПК України рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, який передбачений статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення.
Суд також звертає увагу на заборону формалізму як одну із вимог принципу пропорційності, який зобов`язує суди не допускати декларативного підходу в оцінці доказів.
Відповідно до пунктів 2, 4 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, серед іншого, є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін.
За змістом статей 7, 13 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин; судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Такі принципи господарського судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків.
За таких обставин, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 23 884,99 грн боргу, 6 337, 39 грн інфляційних втрат, 2 067, 20 грн 3% річних є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).
Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).
Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).
Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до частини 1 статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Зважаючи на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі №910/11518/25 підлягає скасуванню, з ухваленням в цій справі нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Згідно статті 129 ГПК України судові витрати (судовий збір за подання позову та апеляційної скарги відповідача) покладаються на позивача.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Метро кеш енд кері Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі №910/11518/25 задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі №910/11518/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
3. Судові витрати за подання позову та апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Дебет».
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебет» (03124, м. Київ, бульв. Гавела Вацлава, 4, код ЄДРПОУ 45320950) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Метро кеш енд кері Україна» (02141, м. Київ, просп. Григоренка Петра, 43, код ЄДРПОУ 32049199) 3 633, 60 грн (три тисячі шістсот тридцять три гривні 60 копійок) судового збору за подання апеляційної скарги.
5. Видачу наказу на виконання пункту 4 даної постанови доручити Господарському суду міста Києва.
6. Матеріали справи №910/11518/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді І.П. Ходаківська
А.М. Демидова