УХВАЛА
20 серпня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/11518/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебет» (далі - ТОВ «Дебет», позивач, скаржник)
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2026
у справі за позовом ТОВ «Дебет»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Метро кеш енд кері Україна» (далі - ТОВ «Метро кеш енд кері Україна», відповідач,)
про стягнення 32 289,58 грн,
ВСТАНОВИВ:
ТОВ «Дебет» 13.08.2026 через Електронний суд звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2026 у справі №910/11518/25; рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у цій справі залишити без змін.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.08.2026 для розгляду справи №910/11518/25 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.
З матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що у вересні 2025 року ТОВ «Дебет» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «Метро кеш енд кері Україна» про стягнення з останнього 32 289,58 грн у зв`язку з тим, що відповідач прострочив оплату товару по договору поставки товарів та надання послуг.
Ухвалою від 15.09.2025 Господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі №910/11518/25; визнав справу малозначною та визначив, що справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Господарський суд міста Києва рішенням від 07.05.2026 у справі №910/11518/25, позов задовольнив повністю; стягнув з відповідача на користь позивача 23 884,99 грн боргу, 6 337,39 грн інфляційних втрат, 2 067,20 грн 3% річних та 2 422,40 грн судового збору, 3 % річних від простроченої суми за період з 13.09.2025 до моменту виконання рішення суду, які розраховуються за такою формулою: сума боргу х 3 х кількість днів прострочення : 365 (366) : 100.
Рішення прийнято з мотивів доведеності позивачем порушення договору зі сторони відповідача.
Північний апеляційний господарський суд постановою від 28.07.2026: апеляційну скаргу ТОВ «Метро кеш енд кері Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі №910/11518/25 задовольнив; рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі №910/11518/25 скасував та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог.
Оскаржувана постанова обґрунтована тим, що позивачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження порушення боржником своїх зобов`язань та їх розміру, тому вимоги про стягнення заборгованості з відповідача задоволенню не підлягають.
Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття / відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши доводи касаційної скарги ТОВ «Дебет» в контексті оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)).
Перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.
Визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Отже, тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.
Згідно з частинами третьою, п`ятою статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи; для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 01.01.2025 встановлює прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3 028 гривень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Позов подано у вересні 2025 року. Предметом позову у справі №910/11518/25 є стягнення 32 289,58 грн у зв`язку з тим, що відповідач прострочив оплату товару по договору поставки товарів та надання послуг, а отже, ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб х 3 028,00 грн = 302 800,00 грн), адже справа є малозначною у розумінні статті 12 ГПК України.
У касаційній скарзі ТОВ «Дебет» із посиланням на підпункти «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України зазначає про те, що: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа має виняткове значення для скаржника; зокрема, вказує, що апеляційний суд сформував новий підхід до застосування статті 601 Цивільного кодексу України, відповідно до якого припинення грошового зобов`язання може бути підтверджене виключно внутрішніми бухгалтерськими документами боржника без доказів вчинення одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог, визнав можливим припинення грошового зобов`язання без встановлення юридичного факту вчинення одностороннього правочину та зазначає, що саме необхідність забезпечення однакового застосування норм права є тією фундаментальною підставою; у цій справі виняткове значення для скаржника полягає не лише у розмірі спірної суми, а у правових наслідках застосованого апеляційним господарським судом підходу.
Розглянувши наведені міркування, у контексті наявності / відсутності випадків передбаченого пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, касаційної скарги і доданих до неї документів та змісту оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Водночас, формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Такі критерії, серед іншого, можливого використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи щодо оскарження судового рішення фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками апеляційного господарського суду стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, при цьому, доводи скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
З огляду на викладене Суд, оцінивши доводи щодо застосування зазначених ним норм права, дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми щодо того, що ця справа містить правове питання щодо застосування норми права і її розгляд Верховним Судом є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Отже твердження, щодо необхідності відкриття касаційного провадження у випадку передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України судом відхиляються, як необґрунтовані.
Водночас «винятковість значення справи для скаржника», «суспільний інтерес» є оціночними чинниками, враховуючи статус Верховного Суду, і у цих випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження відноситься до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Стосовно «винятковості значення» справи для учасника та «суспільного інтересу», то в цьому випадку оцінка судом таких випадків може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів. При цьому винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Твердження щодо необхідності відкриття касаційного провадження у випадку передбаченому підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, судом також відхиляються як необґрунтовані.
За наведеного міркування Верховний Суд вважає, що подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України і які надають повноваження Верховному Суду переглянути як «суду права» цю справу.
Поряд з цим колегія суддів відзначає, що незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального / процесуального права при ухваленні судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь однієї із сторін є звичайним передбачуваним процесом.
Під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги Суд взяв до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, вимоги щодо стягнення коштів, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду цієї справи судами двох інстанцій врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи.
Отже, Верховний Суд констатує, що доступ до правосуддя у скаржника відбувся та справу розглянуто двома попередніми судовими інстанціями, право на доступ до суду не порушено.
Колегія суддів виходить з того, що скаржник у цій справі розумів, що вказана справа є малозначною, а відтак застосування наявності / відсутності критерію малозначності у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України був передбачуваним, скаржник у касаційній скарзі не довів наявності виключних випадків, які за нормами Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Отже обставин, з яких би вбачалося необхідність перегляду цієї справи у касаційній скарзі з огляду на вищевикладені мотиви не наведені.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності), колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «Дебет» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2026 у справі №910/11518/25, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебет» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2026 у справі №910/11518/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов