ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
27 липня 2026 року Справа № 160/19679/26
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Сліпець Н.Є., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
08.07.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати із 27.05.2022 по 22.01.2025 з урахуванням вже виплачених сум старшому лейтенанту ОСОБА_1 грошового забезпечення, розрахованого виходячи з розміру 50 відсотків мінімальної заробітної плати встановленої Законом на 01 січня відповідного року;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити з урахуванням вже виплачених сум із 27.05.2022 по 22.01.2025 старшому лейтенанту ОСОБА_1 грошове забезпечення, розраховане виходячи з розміру 50 відсотків мінімальної заробітної плати встановленої Законом на 01 січня відповідного року;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виплатити старшому лейтенанту ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за весь час затримки виплати усіх сум, належних до виплати станом на день звільнення з військової служби 22.01.2025 по день фактичного розрахунку, але не більше ніж за 6 місяців.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.07.2026 зазначений позов залишено без руху на підставі ч. 1 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано позивача у десятиденний строк, з дня вручення ухвали про залишення позову без руху, усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до канцелярії суду:
- заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших обставин, які б свідчили про поважність причин пропуску вказаного строку та докази на підтвердження таких обставин.
20.07.2026 представник позивача засобами системи «Електронний суд» подав до суду заяву про усунення недоліків, в обґрунтування якої посилається на рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/25, від 22.02.2012 №4-рп/2012 та вважає, що строк звернення до суду із цими позовними вимогами не пропущено.
При вирішенні питання щодо визнання причин пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду поважними, суд зазначає наступне.
За приписами частини першої-другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.
Частиною третьою статті 122 КАС України обумовлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Тобто, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.
Верховний Суд у постанові від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.
Водночас відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Згідно з частинами першою, другою статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
З заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
У рішенні від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду виклав наступну правову позицію: «Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»)».
Суд зазначає, що позивач 06.07.2026 (дата відправлення позову поштою) звернувся до суду із позовом щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 27.05.2022 по 22.01.2025 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 01 січня для відповідного року вказаного періоду.
Враховуючи правову позицію, сформовану Верховним Судом, суд дійшов висновку, що в цій справі до вимог про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період до 18.07.2022 застосуванню підлягає частина друга статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Разом із цим, до вимог щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 19.07.2022 - у редакції статті 233 КЗпП України з 19.07.2022, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 також наголосив, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_2 з 27.05.2022 по 22.01.2025.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 22.01.2025 №24 ОСОБА_1 був звільнений зі служби та з 22.01.2025 виключений з усіх списків особового складу частини.
Отже, спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу отримання належних позивачу сум грошового забезпечення при звільненні з військової служби (при виключенні зі списків військової частини) - 22.01.2025.
Варто зауважити, що Велика Палата Конституційного Суду України 11 грудня 2025 року розглянула справу за конституційним поданням Верховного Суду про конституційність частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України та ухвалила рішення №1-р/2025.
Дослідивши питання, порушені в конституційному поданні, Суд виснував, що оспорюваний припис Кодексу в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат є таким, що не відповідає Конституції України.
Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.
Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.
Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував:
- тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат (який застосовується у справі, що розглядається).
- тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Останній передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.01.2026 у справі №420/20606/24.
Так, суд враховує рішення Великої палати Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025 та зауважує, що оскільки позивач звільнився зі служби, тому до нього застосовується частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України, про що було описано вище, та, відповідно, застосовується тримісячний строк звернення до суду.
Крім того, Верховний Суд у постанові у справі №520/25416/25 уточнив порядок обчислення строку звернення до суду та зазначив, що отримання працівником після проведення остаточного розрахунку додаткових роз`яснень, відповідей на адвокатські запити чи інших документів від роботодавця саме по собі не розпочинає нового перебігу строку звернення до суду, оскільки такий строк включає і час, необхідний особі для отримання інформації щодо проведеного розрахунку та оцінки його правильності.
Суд розглянув клопотання позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду, у якому позивачем не вказано жодних причин пропуску строку звернення до суду із цим позовом.
Таким чином, у суду відсутні підстави вважати причини пропуску строку поважними, оскільки позивач не довів, що протягом тривалого часу після звільнення був позбавлений реальної можливості звернутися за захистом своїх прав, а його пасивна поведінка є наслідком власного волевиявлення, а не об`єктивних перешкод.
Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадках, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб`єкта владних повноважень щодо виконання своїх функцій.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом встановленого законодавством строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Принцип рівного доступу до правосуддя не означає автоматичного поновлення строків, а потребує доведення об`єктивних перешкод, яких у цьому випадку не було.
За таких обставин, суд вважає, що позов в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 22.01.2025 поданий позивачем із пропуском строків звернення до адміністративного суду, встановлених частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, а підстав для поновлення зазначеного процесуального строку немає.
За приписами частини другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до пункту дев`ятому частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позовна заява в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 22.01.2025 підлягає поверненню позивачу на підставі пункту дев`ятому частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, суд вважає, що позивачем не пропущено строк в частині позовних вимог за період з 27.05.2022 по 18.07.2022, підстав для її повернення або відмови у відкритті провадження у справі у вказаній частині не має.
За таких обставин, позовна заява в частині позовних вимог за період з 27.05.2022 по 18.07.2022 відповідає вимогам, встановленим статтями 160, 161, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, підсудна Дніпропетровському окружному адміністративному суду та підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
З матеріалів позовної заяви порушень строків, передбачених статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України не вбачається.
Оскільки останнім днем для вирішення питань, передбачених статтею 171 Кодексу адміністративного судочинства України, є 25.07.2026 - вихідний день, ухвалу постановлено першого робочого дня - 27.07.2026 року.
Керуючись ст.ст. 171, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 22.01.2025 - повернути позивачу.
Відкрити провадження в адміністративній справі №160/19679/26 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії в частині позовних вимог за період з 27.05.2022 по 18.07.2022.
Розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами з 26.08.2026 року.
Здійснювати розгляд адміністративної справи одноособово суддею Сліпець Н.Є.
Встановити відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів, з дня отримання копії цієї ухвали.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, копія відзиву та доданих до нього документів повинна бути надіслана (надана) іншим учасникам справи одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду. До відзиву додаються: 1) докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем; 2) документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.
Роз`яснити відповідачу, що відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Встановити позивачу строк для подання відповіді на відзив протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов.
Встановити відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив.
Інформацію щодо адміністративної справи учасники даної справи можуть отримати на офіційному порталі судової влади України у мережі Інтернет (веб-адреса сторінки: http://adm.dp.court.gov.ua/sud0470/gromadyanam/csz/).
Копію ухвали про відкриття провадження у адміністративній справі надіслати всім учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню в частині повернутих позовних вимог.
Здійснювати розгляд (формування та зберігання) справи у змішаній (паперова та електронна) формі.
Суддя Н.Є. Сліпець