1 Справа № 335/4967/25 4-с/335/36/2026
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 липня 2026 року м. Запоріжжя
Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Стеценка А.В., за участі секретаря судового засідання Добрянського Н.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду скаргу ОСОБА_1 на дії виконувача обов`язків начальника Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Гнідої Юлії та рішення головного державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Вербицької Людмили Григорівни у виконавчому провадженні № 79729713,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Бєліка А.С. звернувся до суду зі скаргою на дії виконувача обов`язків начальника Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Гнідої Юлії та рішення головного державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Вербицької Людмили Григорівни у виконавчому провадженні № 79729713, в якій просить суд:
визнати неправомірними дії виконувача обов`язків начальника Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Гнідої Юлії у виконавчому провадженні № 79729713 щодо відмови передати виконавче провадження за належністю до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України;
зобов`язати виконувача обов`язків начальника Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Гніду Юлію передати матеріали виконавчого провадження № 79729713 за новим місцем проживання боржника - до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України;
визнати неправомірними дії та скасувати постанову головного державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Вербицької Людмили Григорівни від 08.06.2026 року про доручення перевірити місце проживання боржника у виконавчому провадженні № 79729713.
Вимоги боржника мотивовані тим, що на виконанні у Дніпровському ВДВС у місті Запоріжжі перебуває виконавче провадження № 79729713 з виконання виконавчого листа № 335/4967/25, виданого 01.12.2025 Вознесенівським районним судом міста Запоріжжя про стягнення аліментів.
Представник боржника зазначає, що у зв`язку зі збройною агресією він змінив місце проживання та набув статусу внутрішньо переміщеної особи. Згідно з довідкою від 03.02.2026 № 1308-7002383922, його новим зареєстрованим місцем проживання є: АДРЕСА_1 (фактична адреса виконання: АДРЕСА_2 ).
01.06.2026 представник боржника звернувся до Дніпровського ВДВС із заявою про передачу виконавчого провадження за новим місцем проживання боржника відповідно до вимог ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження». Однак листом від 04.06.2026 № 51269/2922-38 в.о. начальника відділу Гніда Ю.В. відмовила у передачі матеріалів, посилаючись на те, що у Верховному Суді перебуває на розгляді касаційна скарга боржника на дії виконавця у цьому ж провадженні.
Скаржник вважає таку відмову протиправною, оскільки чинне законодавство містить вичерпний перелік підстав для вчинення виконавчих дій, і розгляд справи судом касаційної інстанції не є законною підставою для утримання виконавчого провадження поза межами територіальної підвідомчості.
Крім того, у доповненні до скарги від 08.06.2026 представник боржника зазначив, що 08.06.2026 головним державним виконавцем Вербицькою Л.Г. було винесено постанову про доручення перевірити місце проживання боржника у м. Львові.
Обґрунтовуючи неправомірність цієї постанови, представник зазначає, що ст.ст. 25 та 56 Закону України «Про виконавче провадження», на які посилається у постанові державний виконавець, не передбачають повноважень виносити постанови про «перевірку місця проживання».
Виконавцеві достеменно відомо, що боржник ще 04.02.2026 виїхав за межі України, що підтверджується відміткою у паспорті. Більше того, саме цей виконавець 14.05.2026 вжив до боржника заходи примусового характеру, встановивши заборону на виїзд за кордон та обмеження у праві керування транспортними засобами. Таким чином, знаючи про перебування боржника за кордоном та створивши юридичні перешкоди для його повернення, виконавець штучно ініціює перевірку місця проживання у м. Львові з метою складання акта про його відсутність та подальшого затягування процесу передачі провадження.
Скаржник наголошує, що згідно з практикою Верховного Суду, визначення місця виконання рішення є імперативною вимогою закону, а наявність довідки ВПО є офіційним підтвердженням місця проживання, яке виконавець не має права ігнорувати.
Ухвалою суду від 16 червня 2026 року скаргу прийнято до розгляду, продовжено строк її розгляду на двадцять днів, призначено судове засідання для її розгляду, встановлено учасникам справи строк для подання заперечень проти скарги.
21.06.2026 представник стягувача ОСОБА_2 - адвокат Келембет О.М. подав до суду заперечення на скаргу боржника, в яких просив суд відмовити у задоволенні скарги в повному обсязі. В обґрунтування заперечень представник стягувача зазначив, що згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження», право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами ДВС, які можуть вчиняти дії на відповідній території, належить саме стягувачу. Оскільки боржник є власником нерухомого майна (1/2 частини квартири та машиномісця) у Дніпровському районі м. Запоріжжя, виконавче провадження було правомірно відкрито та здійснюється за місцезнаходженням цього майна.
Стягувач вважає дії боржника щодо реєстрації у м. Львові штучними та спрямованими на затягування виконання рішення. Згідно з матеріалами провадження, боржник ОСОБА_1 04.02.2026 о 10:30 залишив територію України та наразі проживає в Королівстві Іспанія. Довідка ВПО від 03.02.2026 свідчить, що він перебував у м. Львові лише один день перед виїздом за кордон, що нівелює доказове значення цієї довідки як підтвердження фактичного місця проживання.
Постанова державного виконавця про перевірку місця проживання боржника від 08.06.2026 прийнята виконавцем у повній відповідності до закону. Згідно з ч. 5 ст. 24 Закону та п. 11 Розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, виконавець має повноваження доручати іншому органу ДВС перевірку інформації про наявність боржника на території, на яку не поширюється його компетенція. Враховуючи наявність відомостей про перебування боржника за кордоном, виконавець зобов`язаний перевірити фактичну наявність особи за новою адресою, а не просто покладатись на формальну реєстрацію боржника в іншому місті як внутрішньо переміщеної особи, що відповідає меті встановлення об`єктивної істини.
25.06.2026 головний державний виконавець Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Вербицька Л.Г. подала до суду заперечення на скаргу боржника, в яких просила залишити її без задоволення.
В обґрунтування заперечень державний виконавець зазначила, що згідно з п. 4 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», сторони зобов`язані невідкладно повідомляти про зміну місця проживання. Боржник отримав довідку ВПО ще 03.02.2026, проте повідомив про це державного виконавця лише 01.06.2026, що свідчить про умисне затягування та порушення норм закону.
Після отримання заяви представника боржника про передачу виконавчого провадження до іншого органу державної виконавчої служби, державним виконавцем встановлено, що вже наступного дня після реєстрації у м. Львові як внутрішньо переміщеною особою, боржник залишив територію України та станом на червень 2026 року назад не повертався. Виконавець наголошує, що фактичне місце проживання - це адреса, де людина реально веде побут, а не лише формальна реєстрація. Передача матеріалів до іншого відділу, на території якого боржник фактично не перебуває і не має майна, є недопустимою та суперечить меті виконавчого провадження.
На розгляді Верховного Суду перебуває скарга боржника щодо правильності нарахування заборгованості з аліментів у цьому ж провадженні. Оскільки ст. 71 Закону зобов`язує виконавця надати розрахунок заборгованості при передачі провадження, остаточне оформлення такої передачі можливе лише після висновку суду касаційної інстанції, який безпосередньо вплине на суму боргу.
Щодо оскаржуваної боржником постанови про доручення від 08.06.2026 державний виконавець зазначає, що діяла у межах повноважень, визначених ч. 5 ст. 24 Закону та п. 11 Розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень. Метою винесення постанови була саме перевірка фактів, викладених у заяві боржника від 01.06.2026. Оскільки боржник перебуває за кордоном, виконавець зобов`язаний шляхом залучення Шевченківського ВДВС у м. Львові перевірити фактичну наявність боржника за вказаною ним у заяві про передачу виконавчого провадження до іншого органу державної виконавчої служби адресою (шляхом опитування сусідів, голів ОСББ тощо). Лише у разі підтвердження проживання боржника у м. Львові буде прийнято рішення про передачу матеріалів за територіальністю.
У судове засідання, призначене для розгляду скарги боржника, стягувач, її представник, боржник не з`явилися. Представник стягувача просив скаргу розглядати за його відсутності.
З огляду на те, що неявка стягувача та боржника, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджає її розгляду відповідно до приписів ч. 2 ст. 450 ЦПК України, суд вирішив розглядати скаргу за відсутності вищезазначених осіб.
У судовому засіданні 20.07.2026 представник боржника підтримав скаргу та наполягав на її задоволенні, а державний виконавець заперечувала проти її задоволення з підстав, викладених у скарзі та запереченнях на неї відповідно.
У судовому засіданні судом оголошено перерву до 13 год 00 хв 27.07.2026 для постановлення ухвали.
У судове засідання 27.07.2026 учасники справи, їхні представники та державний виконавець не з`явилися.
Заслухавши представника боржника та державного виконавця, дослідивши надані ними заяви по суті скарги та письмові докази, суд встановив такі обставини.
На виконанні у Дніпровському відділі державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебуває виконавчий лист, виданий Вознесенівським районним судом міста Запоріжжя 01.12.2025 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частки усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 50 (п`ятдесят) відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 23.05.2025 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття (виконавче провадження № 79729713). Виконавче провадження відкрито 03 грудня 2025 року.
На момент відкриття виконавчого провадження місце проживання боржника як внутрішньо переміщеної особи було зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 .
Згідно з відомостями, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с. 54-55), боржник є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_4 та машиномісця № НОМЕР_1 у приміщенні АДРЕСА_5 . Право власності на вищезазначені об`єкти нерухомого майна набуте боржником у 2018 році (а.с. 56-59).
03 лютого 2026 року управлінням адміністративних послуг департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради боржника взято на облік як внутрішньо переміщену особу за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 8).
01 червня 2026 року представник боржника звернувся до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України із заявою, в якій просив винести постанову про передачу виконавчого провадження № 79729713 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, посилаючись на зміну боржником місця проживання.
Згідно з відомостями, наданими 03 червня 2026 року Державною прикордонною службою України на запит державного виконавця (а.с. 76), боржник виїхав за межі України 04 лютого 2026 року та до 03 липня 2026 року на територію України не повертався.
У судовому засіданні представник боржника підтвердив факт безперервного перебування боржника за межами України з 04 лютого 2026 року.
Листом від 04 червня 2026 року в.о. начальника Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ю. Гніда повідомила боржникові та його представнику, що за скаргою ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Вербицької Л.Г. у виконавчому провадженні № 79729713 Верховним Судом відкрите касаційне провадження. Виконавче провадження буде передане на виконання до іншого органу ДВС тільки після вирішення справи по суті.
08 липня 2026 року державний виконавець надала доручення Шевченківському відділу державної виконавчої служби у м. Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перевірити фактичне місце проживання боржника за адресою, зазначеною його представником у заяві від 01 червня 2026 року.
Станом на момент розгляду скарги судом відомості щодо виконання вищезазначеного доручення державному виконавцеві не надходили.
Конституційний Суд України неодноразово підкреслював, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (перше речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012); право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013).
Обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 15 травня 2018 року № 2-р (ІІ)/2019).
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частина друга, третя статті 451 ЦПК України).
Відповідно до статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, таких засад: 1) верховенства права; 3) законності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження.
Положеннями частини першої статті 13 Закону № 1404-VIII передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Виконавець зобов`язаний вживати передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний, зокрема: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.
Згідно з частиною першою статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.
Частиною 5 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби.
Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України.
Окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню, визначені Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 489/20802, у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2832/5 (далі - Інструкція).
Згідно з абзацом другим пункту 6 розділу V Інструкції виконавче провадження передається з одного органу державної виконавчої служби до іншого у разі, зокрема, якщо місце проживання, перебування, роботи боржника або місцезнаходження його майна знаходиться на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби.
У пункті 7 розділу V Інструкції передбачено, що передача виконавчих проваджень на виконання може здійснюватися у випадку, передбаченому абзацом другим пункту 6 цього розділу, - за рішенням державного виконавця, на виконанні у якого перебуває виконавче провадження.
Отже, повноваженням на прийняття рішення щодо передачі виконавчого провадження до іншого органу державної виконавчої служби у випадку зміни місця проживання боржника наділений саме державний виконавець, а не начальник органу державної виконавчої служби.
Пунктом 11 Інструкції передбачено, що перевірка інформації про наявність боржника, його майна, місця роботи або здійснення опису та арешту майна на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця здійснюється органом державної виконавчої служби, компетенція якого поширюється на територію вчинення таких дій за дорученням державного виконавця.
В дорученні зазначаються: найменування органу державної виконавчої служби, прізвище, ім`я та по батькові державного виконавця, який надає доручення; номер виконавчого провадження; реквізити виконавчого документа, а у разі зведеного виконавчого провадження - прізвище, ім`я та по батькові боржника - фізичної особи, повне найменування боржника - юридичної особи та дата об`єднання виконавчих проваджень у зведене; обставини, які обумовили проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна (клопотання стягувача, відповіді на запити державного виконавця тощо); інформація, яку необхідно перевірити (найменування майна, яке необхідно описати та арештувати); адреса, за якою слід провести перевірку (здійснити опис та арешт майна); інші необхідні відомості, які можуть сприяти перевірці.
Доручення підписується державним виконавцем та погоджується начальником органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Орган державної виконавчої служби, якому доручено проведення перевірки (здійснення опису та арешту майна), зобов`язаний вчинити дії за дорученням у строк до десяти робочих днів з моменту надходження його до органу державної виконавчої служби. За результатами проведених дій складається відповідний процесуальний документ, що надсилається державному виконавцю, який надав доручення.
Відповідно до пункту 12 розділу ІІІ Інструкції державний виконавець може вчиняти виконавчі дії на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, за погодженням з начальником органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, у разі якщо, зокрема, стало відомо про зміну місця проживання чи місцезнаходження боржника.
На переконання суду, надаючи доручення іншому органу державної виконавчої служби щодо перевірки інформації про наявність боржника на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець Вербицька Л.Г. діяла в межах своїх повноважень з дотриманням вимог чинного законодавства, оскільки отримала інформацію від боржника про те, що він проживає на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, та інформацію від Державної прикордонної служби України, про те, що боржник залишив територію України.
Згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями у судовому процесі (частина друга статті 2 ЦПК України).
У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Тлумачення зазначених норм дозволяє зробити висновок, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 вказано, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця».
У постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».
Таким чином, якщо державний виконавець або інша посадова особа державної виконавчої служби, приватний виконавець порушив встановлений порядок вчинення виконавчих дій, проте при цьому не порушив права скаржника (скаржник не обґрунтував, а суд не встановив порушення прав саме скаржника, а не будь-якої іншої особи), то така скарга задоволенню не підлягає.
Верховним Судом неодноразово було викладено такий правовий висновок, зокрема у постановах від 09 грудня 2020 року у справі № 641/9433/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 520/6667/14-ц, від 21 січня 2021 року у справі № 2-5398/11, від 15 лютого 2021 року у справі № 522/21761/18, від 11 березня 2021 року у справі № 755/6875/18 та інших.
В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Боржник, звертаючись до суду зі скаргою на рішення, дії та рішення виконувача обов`язків начальника та головного державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, не зазначив, яким чином оскаржувані ним дії та рішення перешкоджають реалізації ним своїх прав та свобод як боржника у виконавчому провадженні з урахуванням того, що він фактично не проживає за адресою, повідомленою його представником у заяві від 01 червня 2026 року, перебуваючи з 04 лютого 2026 року за межами України.
Порушення прав боржника оскаржуваними ним рішеннями та діями в.о. начальника органу державної виконавчої служби та державного виконавця судом не встановлено.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення скарги.
Керуючись ст.ст. 450-452 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити в задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії виконувача обов`язків начальника Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Гнідої Юлії та рішення головного державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Вербицької Людмили Григорівни у виконавчому провадженні № 79729713.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання у повному обсязі.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя А. В. Стеценко