ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"23" липня 2026 р. Справа№ 911/406/26
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Барсук М.А.
суддів: Сітайло Л.Г.
Коротун О.М.
при секретарі: Овчинніковій Я. Д.;
за участю представників сторін:
від позивача: Кириленко О. М.;
від відповідача: Киченок А. С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Креатор Компані"
на рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2026 (повний текст складено 19.06.2026)
у справі № 911/406/26 (суддя Христенко О. О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вогнезахист будівельних конструкцій"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Креатор Компані"
про стягнення 2 118 827,62 грн, -
В С Т А Н О В И В:
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "Вогнезахист будівельних конструкцій" (далі-позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Креатор Компані" (далі-відповідач) про стягнення 1 772 700,00 грн заборгованості, 270 553,99 грн інфляційних нарахувань та 75 573,63 грн 3 % річних.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань зі своєчасної оплати отриманого ним товару.
Також позивач просив покласти на відповідача 100 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду Київської області від 29.04.2026 у справі № 911/406/26 позовні вимоги задоволені повністю.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Креатор Компані" на користь Товариства з обережною відповідальністю "Вогнезахист будівельних конструкцій" 1 772 700,00 грн заборгованості, 270 553,99 грн інфляційних нарахувань, 75 573,63 грн 3 % річних, 25 425,93 грн судового збору та 20 000,00 грн витрат зі сплати правничої допомоги.
Ухвалюючи судове рішення суд першої інстанції виходив з того, що обов`язок відповідача по оплаті отриманого товару в сумі 1 772 700,00 грн на момент розгляду даної справи настав. Також суд погодився із здійсненим нарахуванням інфляційних втрат та 3% річних.
Окрім цього, суд визнав обґрунтованим покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн, що є співмірним і справедливим у конкретних обставинах цієї справи.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Креатор Компані" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить:
- скасувати рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2026 у справі № 911/406/26 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Креатор Компані" інфляційних втрат у сумі 270 553,99 грн та 3% річних у сумі 75 573,63 грн і направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення дати початку прострочення та перерахунку нарахувань за методикою, визначеною постановою Об`єднаної палати КГС ВС від 05.07.2019 у справі № 905/600/18; а в разі можливості усунення допущених порушень судом апеляційної інстанції - ухвалити в цій частині нове рішення;
- скасувати рішення в частині стягнення 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та вирішити це питання з урахуванням критеріїв співмірності, зменшивши суму відшкодування;
- у разі визнання судом нарахувань обґрунтованими за розміром, - зменшити стягнуті з Товариства з обмеженою відповідальністю "Креатор Компані" 3% річних з підстав розумності, справедливості та пропорційності.
Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:
- суд першої інстанції не розглянув поданий відповідачем відзив, не оцінив його доводи та контррозрахунок і не вирішив клопотання про поновлення строку;
- відзив на позовну заяву було надіслано до суду через підсистему "Електронний суд" 29.04.2026 о 10 год 19 хв, тобто в день ухвалення рішення;
- суд не встановив дату початку прострочення та прийняв розрахунок інфляційних втрат і 3% річних з порушенням обов`язкової методики;
- дата здійснення часткової оплати за законом не є датою настання прострочення щодо залишку боргу та сама по собі не визначає момент початку нарахування інфляційних втрат і 3% річних;
- присуджена сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн є неспівмірною зі складністю справи й обсягом фактично наданих послуг, а тому підлягає перегляду в бік зменшення;
- у випадку визнання правомірним нарахування 3% річних апелянт просить зменшити стягнуті 3% річних з підстав розумності, справедливості та пропорційності;
- відповідач визнає основний борг і не заперечує обов`язку його сплати, а також заявляє про готовність урегулювати спір шляхом укладення мирової угоди на стадії апеляційного перегляду.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 911/406/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: Барсук М. А. - головуюча суддя; судді - Алданова С. О., Коротун О. М.
Ухвалою суду від 01.07.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 23.07.2026.
Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв`язку з перебуванням судді Алданової С. О. у відпустці.
Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду справи № 911/406/26 сформовано колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя - Барсук М. А., судді Коротун О. М., Сітайло Л. Г.
Ухвалою суду від 20.07.2026 колегією суддів прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Креатор Компані" на рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2026 у справі № 911/406/26.
Позиції учасників справи
17.07.2026 через систему "Електронний суд" від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги та просив відмовити у її задоволенні.
Явка представників сторін
В судове засідання 23.07.2026 з`явились представники позивача та відповідача.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив відмовити у її задоволенні.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Товариством з обмеженою відповідальністю "Вогнезахист будівельних конструкцій" було поставлено, а Товариством з обмеженою відповідальністю "Креатор Компані" в свою чергу прийнято товар - вогнезахисний матеріал (фарба з реактивною властивістю на водній основі STEELGUARD 651), що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною № РН-3004-1 від 30.04.2024 на суму 2 072 700,00 грн.
Позивачем був сформований рахунок-фактура № СФ-3004-1 від 30.04.2024.
Однак відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань оплату вартості товару здійснив лише частково 09.09.2024 в сумі 300 000,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою з особового рахунку позивача.
Позивач звертався до відповідача з претензією № 21/01-01 ВБК від 21.01.2026, в якій зазначав про необхідність погашення заборгованості за отриманий товар в сумі 1 772 700,00 грн. Докази надіслання претензії наявні в матеріалах справи.
За твердженням позивача станом на день підготовки позовної заяви наявна за відповідачем заборгованість лишається не оплаченою, що і стало підставою для звернення позивача із відповідним позовом до господарського суду за захистом свого порушеного права.
Крім того, враховуючи порушення відповідачем грошового зобов`язання зі своєчасної оплати товару, позивач просить суд стягнути з відповідача 270 553,99 грн інфляційних нарахувань та 75 573,63 грн 3% річних, нарахованих за період з 09.09.2024 по 09.02.2026.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
За змістом пункту першого частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до частини другої статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частина перша статті 638 ЦК України визначає, що укладеним є договір, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини другої цієї статті договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Особа, яка отримала оферту, яка містить усі істотні умови договору і виражає намір особи, яка зробила пропозицію, вважати себе зв`язаною умовами оферти у разі її прийняття, виражає свою згоду щодо змісту істотних умов договору або навпаки незгоду у момент ознайомлення із змістом пропозиції.
Згідно зі статтею 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Відповідно до частини першої статті 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Згідно зі статтею 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Велика Палата Верховного Суду (зокрема у постанові від 26.10.2022 у справі № 227/3760/19-ц) зауважила, що слід відрізняти правочин як вольову дію суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи. Зокрема, виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його суттєвих умов, передбачених законодавством.
За договором поставки в силу приписів статті 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як визначено пунктом 2 частини першої статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Згідно із частиною першою статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Отже, суб`єкти господарської діяльності можуть укладати господарські договори, в тому числі договори поставки, у письмовій формі як шляхом складення єдиного документа за підписом обох сторін, так й у спрощеній формі на підставі видаткових накладних, які у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку та Цивільного кодексу України, є первинними документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її здійснення та засвідчують факт поставки товару, відтак є підставою виникнення у сторін зобов`язань, зокрема обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Такий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 30.11.2022 у справі № 916/36/22, від 10.04.2025 у справі № 927/1187/23.
Як вбачається з матеріалів справи, у цій справі наявні ознаки правовідносин, які виникли на підставі договору поставки, укладеного у спрощений спосіб шляхом підписання видаткової накладної.
Видаткова накладна № РН-3004-1 від 30.04.2024 на суму 2 072 700,00 грн підписана в двосторонньому порядку зі сторони позивача та відповідача, а також скріплена печатками юридичних осіб.
З викладених вище підстав колегія суддів дійшла до висновку, що шляхом підписання видаткової накладної № РН-3004-1 від 30.04.2024 на суму 2 072 700 грн сторонами було погоджено істотні умови договору, зокрема предмет поставки, кількість та її ціну.
За положеннями статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
З цих підстав, оскільки відповідач не виконав свій обов`язок з оплати отриманого на підставі видаткової накладної товару у повному обсязі, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про стягнення з відповідача 1 772 700,00 грн заборгованості.
Як вбачається із поданої апеляційної скарги, відповідач визнає суму заборгованості у розмірі 1 772 700,00 грн та рішення суду першої інстанції в частині стягнення із нього суми основної заборгованості не оскаржує.
В той же час, на вказану суму заборгованості позивачем були нараховані 270 553,99 грн інфляційних нарахувань та 75 573,63 грн 3% річних.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Положеннями частини другої статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем здійснено розрахунок 270 553,99 грн інфляційних нарахувань та 75 573,63 грн 3 % річних за період з 09.09.2024 по 09.02.2026.
Відповідач, заперечуючи проти вказаного розрахунку, вказав на те, що суд першої інстанції, зазначивши, що період нарахування починається з 09.09.2024, не встановив, з якої саме дати та на якій правовій підставі почалось прострочення грошового зобов`язання.
Верховний Суд у постанові від 28.02.2018 у справі № 910/9075/17 виходив з того, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України.
Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.
Відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу.
При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.
Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 19.08.2014 у справі № 925/1332/13, де зазначено, що зі змісту статті 692 ЦК України вбачається, що за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак, обов`язок покупця оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття.
У видатковій накладній № РН-3304-1 від 30.04.2024 на суму 2 072 700 грн, не встановлений строк (термін) оплати за поставлений товар.
Водночас, складена та підписана без зауважень та заперечень обома сторонами видаткова накладна є самостійною підставою виникнення у відповідача обов`язку здійснити повний розрахунок за отриманий товар після його отримання в силу норми закону.
Відтак, обов`язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 ЦК України) виник з моменту його прийняття.
Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 10.04.2025 у справі № 927/1187/23.
Тобто, прострочення з оплати отриманого товару почалось з 01.05.2024.
В подальшому, відповідач поставлений товар оплатив частково, а саме 09.09.2024 в сумі 300 000,00 грн.
Разом з цим, відповідно до частини першої статті 14 ГПК України суд розглядає справи у межах заявлених вимог і на підставі поданих доказів, а згідно з частиною другою статті 237 цього Кодексу при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Оскільки під час розгляду справи суд не може вийти за межі позовних вимог, а сума інфляційних втрат та 3 % річних за період з 01.05.2024 по 09.02.2026 є більшою, ніж заявлена позивачем до стягнення, а тому суд першої інстанції, перевіривши здійснений позивачем розрахунок 270 553,99 грн інфляційних нарахувань та 75 573,63 грн 3 % річних за період з 09.09.2024 по 09.02.2026, тобто за період, визначений позивачем, вірно вказав на його арифметичну вірність та правомірно стягнув 270 553,99 грн інфляційних втрат та 75 573,63 грн 3% річних.
У зв`язку з викладеним, доводи апеляційної скарги у цій частині колегією суддів відхиляються.
З приводу доводів апеляційної скарги про необхідність зменшення розміру 3% річних колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Аналіз приписів статі 551 ЦК України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.
Велика Палата Верховного Суду, досліджуючи можливість зменшення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, зазначила наступне:
"Суд може зменшити розмір процентів річних у кожному конкретному випадку з урахуванням таких підтверджених обставинами справи підстав, зокрема, як дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов`язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу тощо, а також дотримуючись принципів розумності, справедливості, пропорційності та балансу між інтересами боржника і кредитора.
При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.
Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов`язання.
Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.
Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями частини другої статті 625 Цивільного кодексу України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг.
Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони входять до складу грошового зобов`язання і виступають способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат".
А тому, з огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, нараховані у даній справі 3% річних не можуть бути зменшенні за рішенням суду.
Стосовно неврахування відзиву на позовну заяву, то колегія суддів зазначає, що як вбачається із відомостей з системи «Діловодство спеціалізованого суду» відзив відповідача надійшов до суду через систему «Електронний суд» 29.04.2026 о 12:02, тоді як вбачається із протоколу судового засідання, на якому було проголошено рішення, почалось 29.04.2026 о 11:33 та закінчилось о 11:46.
Тобто, суд не міг врахувати поданий відповідачем відзив, який фактично надійшов після проголошення рішення.
При цьому, при перегляді в апеляційному порядку оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції були враховані доводи відповідача та було встановлено, що вони не спростовують висновків суду про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості та нарахованих 3% річних і інфляційних втрат у заявленому позивачем розмірі.
Що стосується доводів апеляційної скарги в частині присудженої до стягнення суми відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 грн, колегія суддів зазначає таке.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу ).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Згідно зі статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої, другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, актів наданих послуг тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).
За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Як свідчать матеріали справи 19.01.2026 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вогнезахист будівельних конструкцій" та Адвокатським об`єднанням "Статус Д.К." укладений Договір про надання правової допомоги № 19/01-1, за умовами п. 1.1 якого за дорученням клієнта, об`єднання зобов`язується надати правову допомогу в розрізі супроводження претензійно-позовної роботи щодо контрагента ТОВ "Креатор Компані", а клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі і на умовах, визначених цим договором. Виконання робіт за цим договором здійснюється за усним чи письмовим зверненням клієнта, в якому має бути сформульовано суть завдань того.
У розділах 2, 3 договору між клієнтом та адвокатським об`єднанням погоджений обсяг прав та обов`язків сторін при виконанні цього договору.
Умовами п. 4.1 договору визначено, що сума винагороди (гонорар), яку клієнт зобов`язується сплатити за надання правової допомоги (гонорар), порядок та строки її внесення визначається за домовленістю сторін та зазначаються в окремому додатку до цього договору.
Пунктом 6.1 договору визначено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2026.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вогнезахист будівельних конструкцій" та Адвокатським об`єднанням "Статус Д.К." підписаний Додаток до Договору про надання правової допомоги № 19/01-1 від 19.01.2026, за умовами якого сторони погодили суму гонорару (винагороди) за надання об`єднанням правової допомоги щодо супроводу клієнта в рамках вказаного договору у розмірі 100 000,00 грн. Сторони погодили, що вказаний гонорар визначено сторонами з урахуванням обсягу та складності питань, виходячи із принципів розумності та з врахуванням часу виконання (п. 2 додатку).
Досліджуючи заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу в контексті критеріїв, визначених статтею 126 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.
За змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).
У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
При цьому, колегія суддів зазначає, що об`єднана палата Верховного Суду у справі № 922/445/19 (постанова від 03.10.2019) зробила висновок, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України.
Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.
У таких випадках суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.06.2022 у справі №357/380/20 сформувала висновок, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Зміст частини третьої статті 141 ГПК України є аналогічним змісту частини п`ятої статті 129 ГПК України, керуючись якою суд з власної ініціативи може не розподіляти витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. Тобто до критеріїв розподілу судових витрат, передбачених частиною п`ятою статті 129 ГПК України, відносяться: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (з урахуванням висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №357/380/20).
Для встановлення розумного розміру наданих послуг адвоката слід надати належну правову оцінку договору у сукупності з іншими доказами, складністю справи та виконання адвокатом робіт (наданих послуг), витраченим часом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та виконання робіт, ціною позову та (або) значення справи. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Як зауважила Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц, Верховний Суд у справі № 905/1795/18, у справі № 922/2685/19, нормами процесуального законодавства передбачено основні критерії визначення та розподілу судових витрат такі, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу в цій справі суд також враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20, згідно з якими для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.
Крім того Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Зазначені висновки узгоджуються із висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 550/936/18, від 04.06.2019 та додатковій постанові від 12.09.2019 у справі № 9901/350/18, а також у постановах Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 26.05.2020 у справі № 908/299/18.
Суд першої інстанції, оцінюючи фактичні витрати з урахуванням всіх аспектів і складності справи, дійшов до вірного висновку, що витрати на правничу допомогу, які позивач просить відшкодувати за рахунок відповідача у розмірі 100 000,00 грн, не є пропорційними та співмірними із обсягом наданих послуг та складністю справи.
Зокрема, як вірно зазначив суд першої інстанції, враховуючи рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем заяв та матеріалів, їх значення для справи, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої фактичності та неминучості) та розумності їх розміру, витрати на правничу допомогу у розмірі 100 000,00 грн не відповідають принципам розумності в цих правовідносинах
А тому, з огляду на характер і складність справи, обсяг фактично виконаних адвокатом робіт, участь представника позивача у судових засіданнях, підготовку процесуальних документів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн, що є співмірним і справедливим у конкретних обставинах цієї справи.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2026 у справі № 911/406/26 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування чи зміни не вбачається.
Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Креатор Компані" на рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2026 у справі № 911/406/26 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2026 у справі № 911/406/26 в оскаржуваній частині залишити без змін.
4. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
5. Матеріали справи № 911/406/26 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 28.07.2026.
Головуючий суддя М.А. Барсук
Судді Л.Г. Сітайло
О.М. Коротун