УХВАЛА
28 липня 2026 року
м. Київ
справа № 212/12305/25
провадження № 61-9904ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дербін Дмитро Олександрович, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Покровської районної у місті Кривому Розі ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Виконавчий комітет Покровської районної у місті Кривому Розі ради, про визначення місця проживання дитини,
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Покровської районної у місті Кривому Розі ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини.
У листопаді 2025 року ОСОБА_2 подав зустрічний позов до ОСОБА_1 , третя особа - Виконавчий комітет Покровської районної у місті Кривому Розі ради, про визначення місця проживання дитини.
05 березня 2026 року ОСОБА_2 подав заяву про забезпечення зустрічного позову, у якій просив заборонити ОСОБА_1 чинити будь-які перешкоди у його спілкуванні з малолітнім сином, зобов`язати її не чинити таких перешкод та до вирішення спору визначити спосіб його участі у вихованні дитини шляхом встановлення графіка побачень без присутності матері з можливістю залишення дитини на ночівлю за місцем проживання батька та виїзду з нею за межі міста Кривого Рогу.
Покровський районний суд міста Кривого Рогу ухвалою від 09 березня 2026 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що заявник не довів існування обставин, які б свідчили про реальну загрозу утруднення чи неможливості виконання майбутнього судового рішення, а заявлені заходи забезпечення позову фактично є тотожними вимогам, які повинні вирішуватися під час розгляду спору по суті.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 09 липня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково.
Ухвалу Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 09 березня 2026 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_2 про забезпечення зустрічного позову задовольнив частково.
Забезпечив зустрічний позов шляхом зобов`язання ОСОБА_1 надати ОСОБА_2 безперешкодне спілкування, побачення та спільне проведення часу з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом проживання дитини разом із батьком тиждень через тиждень: з 10:00 неділі до 10:00 наступної неділі за місцем проживання ОСОБА_2 без присутності матері.
У задоволенні іншої частини заяви про забезпечення зустрічного позову відмовив.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що заявлені ОСОБА_2 заходи забезпечення зустрічного позову є співмірними із заявленими вимогами та спрямовані на забезпечення ефективного захисту прав малолітньої дитини й батька на час розгляду спору. Суд керувався тим, що тривалий розгляд справи за відсутності визначеного порядку спілкування батька з дитиною може негативно вплинути на підтримання між ними сімейних зв`язків та не відповідатиме найкращим інтересам дитини.
При цьому апеляційний суд зазначив, що встановлений ним спосіб забезпечення позову має тимчасовий характер, діє лише до вирішення спору по суті та не вирішує остаточно питання щодо місця проживання дитини або порядку участі батька у її вихованні. Водночас суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви в іншій частині, у зв`язку з чим задовольнив її частково.
23 липня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дербін Д. О., подала через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2026 року та залишити в силі ухвалу Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 09 березня 2026 року.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми процесуального права, неповно з`ясував обставини справи та фактично вирішив спір по суті на стадії забезпечення позову.
Заявник зазначає, що обраний апеляційним судом захід забезпечення позову є тотожним задоволенню заявлених зустрічних позовних вимог, оскільки встановлює порядок участі батька у вихованні дитини та фактично визначає тимчасове місце її проживання до вирішення спору по суті, що прямо заборонено частиною десятою статті 150 ЦПК України.
Крім того, на думку заявника, апеляційний суд вийшов за межі доводів апеляційної скарги, не встановив наявності передбачених статтею 149 ЦПК України підстав для забезпечення позову та не навів належних мотивів необхідності застосування саме такого способу забезпечення.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову є процесуальним засобом охорони матеріально-правових інтересів позивача, спрямованим на гарантування реального та ефективного виконання можливого судового рішення.
Згідно з пунктами 2, 3 частини першої статті 150 ЦПК України позов може бути забезпечений, зокрема, забороною вчиняти певні дії та встановленням обов`язку вчинити певні дії, якщо спір виник із сімейних правовідносин.
У частині десятій статті 150 ЦПК України передбачено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Забезпечення позову має тимчасовий характер і спрямоване на збереження існуючого становища сторін до вирішення спору по суті. При цьому відповідні заходи повинні забезпечувати справедливий баланс між інтересами учасників справи та не створювати для відповідача надмірних обмежень.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності застосування відповідного заходу, враховуючи його розумність, адекватність і співмірність, наявність зв`язку між обраним заходом та предметом спору, імовірність утруднення або неможливості виконання рішення суду в разі невжиття такого заходу, а також необхідність забезпечення балансу прав та інтересів усіх учасників справи.
Адекватність заходу забезпечення позову визначається його відповідністю заявленим вимогам та здатністю забезпечити ефективний захист прав, заради яких особа звернулася до суду.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 та від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 зазначила, що забезпечення позову є процесуальним засобом, спрямованим на гарантування реального виконання можливого судового рішення та ефективного захисту прав особи. Застосування відповідних заходів допускається лише за наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист порушених прав, а самі заходи повинні бути співмірними із заявленими вимогами та не вирішувати спір по суті.
Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, статей 7, 141, 153, 157 Сімейного кодексу України та статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» під час вирішення спорів, що стосуються дітей, першочергова увага приділяється забезпеченню найкращих інтересів дитини. Одночасно дитина має право підтримувати регулярні особисті відносини та прямі контакти з кожним із батьків, якщо це не суперечить її найкращим інтересам (стаття 9 Конвенції про права дитини).
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що при визначенні найкращих інтересів дитини необхідно забезпечити справедливий баланс між інтересами дитини та правами батьків, при цьому особлива увага повинна приділятися саме інтересам дитини. Одним із найважливіших аспектів такого балансу є збереження сімейних зв`язків та підтримання регулярних контактів дитини з обома батьками, якщо відсутні обставини, які свідчать, що це суперечить її інтересам (рішення у справах «Мамчур проти України» («Mamchur v. Ukraine»), «М. С. проти України» («M. S. v. Ukraine»), «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» («Cristian Catalin Ungureanu v. Romania»)).
Аналогічних підходів дотримується і Верховний Суд.
Так, у постанові від 01 травня 2024 року у справі № 756/9059/20 Верховний Суд зазначив, що тимчасове визначення порядку спілкування одного з батьків із дитиною як захід забезпечення позову є допустимим, якщо воно спрямоване на недопущення втрати емоційного контакту між ними на час розгляду спору, а застосований захід повинен бути співмірним, тимчасовим та не вирішувати спір по суті.
У постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 645/6185/25 Верховний Суд також наголосив, що визначаючи тимчасовий порядок спілкування, суд повинен забезпечити баланс між правом дитини підтримувати регулярні відносини з обома батьками та необхідністю захисту її найкращих інтересів, а конкретний обсяг такого спілкування визначається з урахуванням індивідуальних обставин кожної справи.
Апеляційний суд установив, що між сторонами виник спір щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, а також щодо забезпечення можливості батька підтримувати особисті стосунки та безпосереднє спілкування з нею до вирішення спору по суті. Врахувавши характер спірних правовідносин, необхідність забезпечення найкращих інтересів дитини, її право підтримувати регулярні особисті контакти з обома батьками, а також тимчасовий характер застосованого заходу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви про забезпечення зустрічного позову.
Посилання заявника на те, що застосований апеляційним судом захід забезпечення позову є тотожним задоволенню заявлених зустрічних позовних вимог, не дає підстав для висновку про неправильне застосування судом норм процесуального права.
Як убачається зі змісту оскаржуваної постанови, апеляційний суд застосував тимчасовий захід забезпечення позову, який діє виключно до вирішення спору по суті та не позбавляє суд першої інстанції можливості після дослідження всіх доказів вирішити питання щодо визначення місця проживання дитини й участі кожного з батьків у її вихованні. Встановлений апеляційним судом порядок спілкування не вирішує остаточно спір між сторонами, а має на меті забезпечити збереження особистих стосунків дитини з батьком та запобігти втраті емоційного зв`язку між ними на час розгляду справи.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд вийшов за межі доводів апеляційної скарги, не встановив наявності передбачених статтею 149 ЦПК України підстав для забезпечення позову та не навів належного обґрунтування необхідності застосування обраного заходу забезпечення позову, зводяться до незгоди заявника з наданою судом апеляційної інстанції оцінкою встановлених обставин справи та фактично спрямовані на її переоцінку.
Водночас зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції навів мотиви, з яких дійшов висновку про наявність передбачених статтями 149, 150 ЦПК України підстав для часткового задоволення заяви про забезпечення зустрічного позову, оцінив співмірність застосованого заходу із заявленими вимогами, його тимчасовий характер, а також необхідність забезпечення найкращих інтересів дитини та балансу прав і законних інтересів обох батьків.
Отже, наведені у касаційній скарзі доводи не викликають розумних сумнівів щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права та не свідчать про наявність підстав для касаційного перегляду постанови.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм процесуального права, а правильність застосування положень статей 149, 150 ЦПК України є очевидною та не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування і тлумачення, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі.
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дербін Дмитро Олександрович, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Покровської районної у місті Кривому Розі ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Виконавчий комітет Покровської районної у місті Кривому Розі ради, про визначення місця проживання дитини.
Копію ухвали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко