ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
справа № 380/14986/26
У Х В А Л А
з питань забезпечення позову
29 липня 2026 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Мричко Н.І., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність, дій, зобов`язання до вчиненя дій
встановив:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі за текстом позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 (далі за текстом відповідач), в якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 26 травня 2026 року;
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів "Оберіг" стосовно Голда ОСОБА_2 статусу "В розшуку" з причини "неоновлення даних у зв`язку зі зміною місця проживання";
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 вилучити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів "Оберіг" статус "В розшуку" щодо ОСОБА_1 ;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 прийняти рішення щодо виключення ОСОБА_1 з військового обліку на підставі пункту "в" частини шостої статті 37 Закону України "Про загальний військовий обов`язок і військову службу" у редакції, чинній у 2003 році, та внести відповідні зміни до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
Ухвалою від 22.07.2026 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою від 22.07.2026 суд відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити дії
27.07.2026 позивач повторно подав до суду заяву про забезпечення позову, якою просить суд вжити заходів забезпечення адміністративного позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_2 , його посадовим та службовим особам, а також іншим територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки України, їх посадовим та службовим особам, які відповідно до законодавства можуть здійснювати повноваження щодо мобілізації позивача, вчиняти будь-які дії, спрямовані на призов (мобілізацію) ОСОБА_1 на військову службу до набрання законної сили рішенням Львівського окружного адміністративного суду у справі № 380/14986/26.
Обгрунтовуючи заяву зазначає, що до ухвалення рішення у цій справі існує реальна можливість застосування щодо позивача заходів, пов`язаних із його призовом на військову службу під час мобілізації. У разі призову на військову службу позивач набуде статусу військовослужбовця, внаслідок чого між ним та державою виникнуть нові правовідносини, що регулюються спеціальним законодавством про рпоходження військової служби. За таких обставин, на думку позивача, навіть у разі задоволення позову, рішення суду саме по собі не забезпечить ефективного поновлення його прав та законних інтересів. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або зробити неможливим ефективний судовий захист та поновлення моїх прав у разі ухвалення рішення суду на користь позивача.
Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Враховуючи подані заявником матеріали, суд вважає за можливе розглянути відповідну заяву без повідомлення учасників справи.
Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд виходив з такого.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені вказаною статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Зазначені підстави є оціночними, а тому містять небезпеку застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям вказаної статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до негативних правових наслідків для позивача та/чи відповідача, а також інших осіб, що не є сторонами провадження.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.
У зв`язку з цим необхідно, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співмірним з позовними вимогами та чи відповідає він меті і завданням правового інституту забезпечення позову.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Відповідно до статті 151 КАС України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом міністрів Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.
Відтак, заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач просить суд заборонити ІНФОРМАЦІЯ_2 , його посадовим та службовим особам, а також іншим територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки України, їх посадовим та службовим особам, які відповідно до законодавства можуть здійснювати повноваження щодо мобілізації позивача, вчиняти будь-які дії, спрямовані на призов (мобілізацію) ОСОБА_1 на військову службу до набрання законної сили рішенням Львівського окружного адміністративного суду у справі № 380/14986/26.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі за текстом Закон № 2232-XII).
Статтею 1 Закону № 2232-XII регламентовано поняття військового обов`язку.
Відповідно до статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає, зокрема прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу.
Крім того, частинами п`ятою, сьомою статтею 1 вищевказаного Закону передбачено, що від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Згідно з частиною першою статті статтею 4 Закону України "Про військову службу і військовий обов`язок" комплектування військовослужбовцями Збройних Сил України та інших військових формувань, зокрема Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом призову громадян України на військову службу.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 24 Закону України "Про військову службу і військовий обов`язок" початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з районного (міського) військового комісаріату - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Суд звертає увагу позивача на те, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації, на особливий період включає, зокрема, документальне оформлення призову на військову службу під час мобілізації та відправлення призваних громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби, зокрема, прийняття наказу про призов військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Твердження позивача про його подальшу мобілізацію базуються виключено на припущеннях, з огляду на те, що матеріали справи не містять жодних процесуальних документів, зокрема наказу про призов військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Суд зауважує, що позивач не оскаржує у позовній заяві дії відповідача щодо призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Такі дії відповідача не є предметом заявленого спору у цій справі.
Більше того, набуттю статусу військовослужбовця передує низка юридично значимих дій/рішень, таких як: виклик до ТЦК та СП; проходження ВЛК та визнання особи придатною до проходження військової служби; прийняття керівником ТЦК та СП рішення про призов особи на військову службу з огляду на доцільність прийняття саме такого рішення та скерування до військової частини; прийняття командиром військової частини рішення про зарахування особи до списків особового складу.
Отже, заборона призову особи на військову службу можлива шляхом зупинення дії рішення про призов особи за мобілізацією за умови, якщо таке буде прийняте.
Безумовно, рішення, бездіяльність чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів взаємовідносин. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Водночас, суд зазначає, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.02.2019 у справі № 826/13306/18.
Відтак, позивачем не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову у справі №380/380/14986/26 може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Враховуючи викладене вище, суд відмовляє у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Керуючись статтями 150-152, 154, 248, 256, 294 КАС України, суд
УХВАЛИВ:
у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 27.07.2026 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.
Ухвала набуває чинності з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Мричко Н.І.