ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 липня 2026 року Справа №160/19022/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Прудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
03.07.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 03.07.2026 року через систему "Електронний суд" позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 (номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) за період з 20.05.2023 року по 17.01.2024 року грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023, 2024 роки, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023, 2024 роки за період з 20.05.2023 року по 17.01.2024 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", на 01.01.2023 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", на 01.01.2024 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, з урахуванням раніше виплачених сум та розміру премій.
Означені позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України у період з 01.04.2022 року по 18.01.2024 року, а тому мав право на отримання грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірах, визначених відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб". Позивач зазначає, що відповідачем у період з 20.05.2023 року по 17.01.2024 року протиправно здійснювалося нарахування та виплата складових грошового забезпечення, виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 року, замість застосування актуального розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України про Державний бюджет України на відповідні роки. На обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що після скасування у судовому порядку положень пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України №103 від 21.02.2018 року було відновлено дію пункту 4 постанови №704 у редакції, яка передбачала визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Крім того, позивач посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах у справах №440/6017/21, №120/8603/21-а, №500/1813/21, №400/6214/21 та інших, відповідно до яких при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями має застосовуватися прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня відповідного року. Також позивач вказує, що звертався до військової частини НОМЕР_1 із заявою про здійснення перерахунку та виплати належних сум грошового забезпечення, однак відповідач листом від 03.06.2026 року №101/12-О-47 відмовив у проведенні такого перерахунку, що, на думку позивача, свідчить про протиправність дій військової частини та порушення його права на належне грошове забезпечення. У зв`язку з викладеним позивач просить суд визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати йому грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023- 2024 роки із застосуванням розрахункової величини станом на 01.01.2018 року, а також зобов`язати відповідача здійснити відповідний перерахунок та виплату з урахуванням актуальних розмірів прожиткового мінімуму на 01.01.2023 та 01.01.2024 років.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.07.2026 року зазначена вище справа розподілена та 06.07.2026 року передана судді Пруднику С.В.
08.07.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України: довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 20.05.2023 року по 17.01.2024 року із зазначенням усіх складових грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавки, доплати, премії, винагороди та інші виплати); розрахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 20.05.2023 року по 17.01.2024 року із зазначенням застосованої розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням; копії наказів про призначення, переміщення та виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ОСОБА_1 ; довідку про займані посади, військове звання, тарифний розряд та тарифний коефіцієнт ОСОБА_1 у спірний період; копії розрахунково-платіжних відомостей (витягів із відомостей на виплату грошового забезпечення) щодо виплати грошового забезпечення позивачу за період з 20.05.2023 року по 17.01.2024 року; довідку щодо виплати або невиплати грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 та 2024 роки, із зазначенням дати виплати, розміру та підстави нарахування; копії документів, на підставі яких здійснювалося нарахування грошового забезпечення позивачу у спірний період, у тому числі витяги з програмного розрахунку грошового забезпечення або інші бухгалтерські документи; інформацію щодо застосування пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у період з 20.05.2023 року по 17.01.2024 року із зазначенням: розміру прожиткового мінімуму, який застосовувався; нормативно-правового акта, яким керувався відповідач; посадових осіб, відповідальних за здійснення відповідного нарахування; копію відповіді військової частини НОМЕР_1 від 03.06.2026 року №101/12-О-47 на заяву позивача про проведення перерахунку грошового забезпечення разом із матеріалами її розгляду; інші документи, які підтверджують правильність визначення розміру грошового забезпечення та здійснення виплат ОСОБА_1 за спірний період. Судом зобов`язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 30.07.2026 року. Судом попереджено військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду. Судом також вказано, що в разі неможливості надання письмових доказів подати до суду вмотивовані та обґрунтовані пояснення (зазначити який саме документ не має можливості подати та з яких підстав).
23.07.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду у задоволенні клопотання представника військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ОСОБА_2 про зупинення провадження відмовлено.
23.07.2026 року від представника військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції представник відповідача зазначив, що нарахування та виплата позивачу грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у спірний період здійснювалися військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України у межах та у спосіб, визначені чинним законодавством. Представник відповідача вказав, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 01.04.2022 по 18.01.2024, що сторонами не заперечується. Також зазначив, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.02.2025 у справі №160/32176/24 позовні вимоги позивача вже були частково задоволені, однак зазначене рішення стосувалося іншого періоду проходження військової служби, а саме з 01.04.2022 по 19.05.2023, тоді як предметом розгляду у даній справі є правовідносини, які виникли у період з 20.05.2023 по 17.01.2024. Представник відповідача звернув увагу суду, що з 20.05.2023 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704», якою внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704. За твердженням представника відповідача, після набрання чинності постановою №481 розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями військовослужбовців визначалися виходячи із сталої розрахункової величини у розмірі 1762 грн шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови №704, а не виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року. У зв`язку із цим представник відповідача вважає, що дії військової частини щодо нарахування позивачу грошового забезпечення за період з 20.05.2023 по 17.01.2024 із застосуванням розрахункової величини 1762 грн відповідали вимогам чинного законодавства. Крім того, представник відповідача зазначив, що наведені позивачем висновки Верховного Суду щодо застосування пункту 4 постанови №704 у редакції, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, стосуються правовідносин, які виникли до внесення змін постановою №481, а тому не можуть бути застосовані до спірного періоду. Також представник відповідача звернув увагу, що постанова Верховного Суду від 17.02.2026 у справі №520/5814/24, на яку посилається позивач, стосувалася правовідносин щодо оформлення довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії та не є релевантною до спірних правовідносин щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовцю. Водночас представник відповідача послався на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 08.09.2025 у справі №200/4426/24 та від 16.07.2026 у справі №320/29450/24, відповідно до яких застосування відповідачем чинної на момент здійснення виплат редакції постанови №704 не може вважатися протиправним.
28.07.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду У задоволенні клопотання представника військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України Різника Віталія Сергійовича про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено повністю.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України у період з 01 квітня 2022 року по 18 січня 2024 року.
Як вбачається з матеріалів справи, 30 березня 2022 року ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачу було вручено мобілізаційне розпорядження, після чого 01 квітня 2022 року його було зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та призначено на посаду стрільця НОМЕР_3 стрілецької роти НОМЕР_4 батальйону НОМЕР_5 бригади.
Надалі, 21 червня 2022 року, у зв`язку із організаційно-штатними заходами позивача було переведено на посаду стрільця 3 відділення 2 взводу 7 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.
У подальшому, з 01 жовтня 2023 року, у зв`язку із реорганізацією військової частини НОМЕР_1 , підрозділ, у якому проходив службу позивач, було реорганізовано у 5 стрілецьку роту 1 батальйону, а позивача переведено на посаду кулеметника.
18 січня 2024 року ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 у зв`язку із переведенням для подальшого проходження військової служби до іншої військової частини Національної гвардії України.
Судом також встановлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року у справі №160/32176/24 позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України було задоволено частково.
Вказаним рішенням, яке набрало законної сили 22 березня 2025 року, було визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати позивачу у період з 01 квітня 2022 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 та 2023 роки із застосуванням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Також суд зобов`язав військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок та виплату зазначених складових грошового забезпечення за відповідний період із урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704.
Звертаючись до суду із даним позовом, позивач зазначає, що після набрання законної сили рішенням суду у справі №160/32176/24 відповідач здійснив перерахунок грошового забезпечення лише за період до 19 травня 2023 року, однак відмовився провести такий перерахунок за період з 20 травня 2023 року по 17 січня 2024 року, тобто за час проходження військової служби позивачем у військовій частині НОМЕР_1 після зміни пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.
З матеріалів справи вбачається, що 14 травня 2026 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою про проведення перерахунку та виплати грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 та 2024 роки із застосуванням актуальних розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законами України про Державний бюджет України на відповідні роки.
Вказана заява була отримана відповідачем 20 травня 2026 року, що підтверджується матеріалами поштового відправлення. Листом від 03 червня 2026 року №101/12-О-47 військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача про відсутність правових підстав для проведення такого перерахунку.
Отже, спір у даній справі виник у зв`язку із відмовою військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок та виплату належних позивачу сум грошового забезпечення за період з 20 травня 2023 року по 17 січня 2024 року із застосуванням розрахункової величини, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, з урахуванням правових висновків Верховного Суду щодо необхідності застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.
Вважаючи дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) у період з 20.05.2023 року по 17.01.2024 року грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023, 2024 роки із застосуванням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, протиправними, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначених Конституцією та законами України. Зазначений конституційний імператив є безумовним та виключає можливість довільного тлумачення чи застосування норм підзаконних актів суб`єктом владних повноважень.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на належну, своєчасну та повну оплату праці, що включає також гарантії її індексації як елементу державних соціальних гарантій, спрямованих на збереження реальної купівельної спроможності грошових доходів.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно з частинами першою - четвертою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби і виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), яка набрала чинності 01.03.2018, затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців згідно з додатком 1 та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням згідно з додатком 14.
Відповідно до пункту 2 Постанови № 704 грошове забезпечення військовослужбовців складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 4 Постанови № 704 у первинній редакції встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 (пункт 6) пункт 4 Постанови № 704 викладено в редакції, за якою розрахунковою величиною визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 11.12.2019 у справі № 240/4946/18, після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають; при цьому обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати не впливає на визначення розміру окладів, оскільки розрахунковою величиною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року.
Правовий висновок щодо застосування пункту 4 Постанови № 704 сформульовано Верховним Судом у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, за яким з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 у частині визначення розрахунковою величиною прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно з якими прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік. Тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 у частині, що не суперечить акту вищої юридичної сили, - з використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, яка набрала чинності 20.05.2023, пункт 4 Постанови № 704 викладено в редакції, за якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються виходячи з розміру 1762 грн шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 у частині внесення змін до пункту 4 Постанови № 704.
Правовий висновок щодо застосування пункту 4 Постанови № 704 у період дії постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 сформульовано Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24. Верховний Суд виснував, що положення пункту 4 Постанови № 704 у редакції пункту 2 Постанови № 481, якими встановлено фіксовану розрахункову величину 1762 грн, не відповідають закону про Державний бюджет України на відповідний рік, оскільки замінюють базовий державний соціальний стандарт - прожитковий мінімум для працездатних осіб - на сталу величину, що суттєво зменшує розміри окладів і зводить нанівець мету прийняття Постанови № 704. З огляду на це та відповідно до частини третьої статті 7 КАС України, за якою у разі невідповідності правового акта закону суд застосовує правовий акт, що має вищу юридичну силу, при визначенні розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням і в період дії Постанови № 481 (з 20.05.2023 по 18.06.2025) підлягає застосуванню розрахункова величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року.
Та обставина, що пункт 2 Постанови № 481 визнано протиправним і нечинним лише з 18.06.2025 (частина друга статті 265 КАС України), не змінює наведеного висновку, оскільки застосування судом акта вищої юридичної сили за правилом частини третьої статті 7 КАС України не залежить від формального скасування підзаконного акта, положення якого суперечать закону. Після 18.06.2025 розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням також визначається виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законами України про Державний бюджет України на 1 січня відповідного календарного року, у спірному періоді послідовно збільшувався і становив: станом на 01.01.2023 - 2684 грн, на 01.01.2024 - 3028 грн, тобто у кожному разі перевищував розмір прожиткового мінімуму, встановлений на 01 січня 2018 року (1762 грн).
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджено наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260). За приписами Порядку № 260 посадовий оклад та оклад за військовим (спеціальним) званням є розрахунковою величиною для виплати надбавок, доплат, винагород та премії, а також інших додаткових видів грошового забезпечення. Згідно з пунктом 14 розділу I Порядку № 260 грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.
Застосування відповідачем при обчисленні грошового забезпечення позивача за період з 20.05.2023 року по 17.01.2024 року такої розрахункової величини, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року (1762 грн), який є нижчим за прожитковий мінімум, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, не відповідало вимогам законодавства та призвело до виплати позивачу грошового забезпечення у меншому розмірі, ніж встановлено законодавством, чим порушено його права на належне грошове забезпечення.
Оскільки посадовий оклад та оклад за військовим (спеціальним) званням є розрахунковою величиною для решти складових грошового забезпечення (щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення), перерахунок цих окладів супроводжує перерахунок усіх похідних від них виплат. За таких обставин дії відповідача щодо обчислення і виплати грошового забезпечення позивача без урахування належного розміру прожиткового мінімуму є протиправними, а відповідач зобов`язаний здійснити відповідний перерахунок та виплату.
Доводи відповідача про правомірність застосування фіксованої величини 1762 грн суд відхиляє з наведених вище мотивів, оскільки за правовою позицією Верховного Суду (постанови від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 та від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24) і в силу частини третьої статті 7 КАС України розрахунковою величиною для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням протягом усього спірного періоду є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року.
Відтак, дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 (номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) за період з 20.05.2023 року по 17.01.2024 року грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023, 2024 роки, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року є протиправними.
Крім того, варто звернути увагу, що перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням супроводжує здійснення перерахунку (донарахування) усіх видів грошового забезпечення, зокрема, грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2025 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
А тому військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України слід зобов`язати здійснити перерахунок та виплату спірних грошових виплат, з урахуванням вже виплачених сум.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).
Тож, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.
Зазначене вище в сукупності свідчить про обґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для задоволення заявлених вимог.
Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України, не було доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем, всупереч вимогам КАС України, не доведено правомірності своїх дій, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а тому заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то підстави для застосування положень статті 139 КАС України у суду відсутні.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 (номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) за період з 20.05.2023 року по 17.01.2024 року грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023, 2024 роки, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року.
Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023, 2024 роки за період з 20.05.2023 року по 17.01.2024 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", на 01.01.2023 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", на 01.01.2024 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, з урахуванням раніше виплачених сум та розміру премій.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник