П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 липня 2026 року м. Київ
Справа №363/2659/22
Провадження: № 22-ц/824/12432/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,
секретар Лаврук Ю. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 13 квітня 2026 року, постановлену під головуванням судді Котлярової І. Ю.,
за заявою ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення та зобов`язання боржника подати звіт про виконання судового рішення
у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, внаслідок професійного захворювання,
в с т а н о в и в:
У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про зобов`язання боржника подати звіт про виконання судового рішення, посилаючись на те, що рішення Вишгородського районного суду Київської області тривалий час не виконується, незважаючи на відкриття виконавчого провадження щодо його примусового виконання.
Заявник зазначав, що боржником є Державне підприємство «Вугільна компанія «Краснолиманська», тобто, суб`єкт господарювання державного сектору економіки, а тому відповідно до частини четвертої статті 453-1 ЦПК України суд за письмовою заявою стягувача та за умови відкриття виконавчого провадження зобов`язаний покласти на такого боржника обов`язок подати звіт про виконання судового рішення.
У зв`язку з наведеним просив зобов`язати Державне підприємство «Вугільна компанія «Краснолиманська» подати до суду звіт про виконання рішення суду із зазначенням вжитих заходів щодо його виконання та причин його невиконання.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 13 квітня 2026 рокуу задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення та зобов`язання боржника подати звіт про виконання судового рішення відмовлено.
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 . Подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив ухвалу скасувати та постановити нову про задоволення його заяви.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив про те, що суд безпідставно поставив можливість встановлення судового контролю у залежність від доведення умисного ухилення боржника від виконання судового рішення, хоча положення статей 453-1-453-4 ЦПК України не передбачають такої умови. На його думку, за наявності передбачених частиною четвертою статті 453-1 ЦПК України обставин, а саме відкритого виконавчого провадження, невиконання судового рішення та статусу боржника як суб`єкта господарювання державного сектору економіки, суд був зобов`язаний покласти на боржника обов`язок подати звіт про виконання судового рішення незалежно від характеру спору.
Зазначав, що суд першої інстанції помилково ототожнив судовий контроль із заходами примусового виконання, хоча механізм, передбачений статтями 453-1-453-4 ЦПК України, не замінює виконавче провадження, а має на меті з`ясування реального стану виконання судового рішення, причин його невиконання, вжитих боржником заходів та обставин, які перешкоджають виконанню рішення.
Також зазначав, що встановлені самим судом першої інстанції обставини свідчать про тривале невиконання рішення суду, оскільки виконавче провадження відкрито ще 12 жовтня 2023 року, а присуджені кошти станом на день розгляду заяви не виплачені. При цьому вчинення державним виконавцем окремих виконавчих дій, зокрема, накладення арештів, зупинення та подальше скасування постанови про зупинення виконавчих дій, не призвело до фактичного виконання судового рішення.
Крім того, посилався на те, що суд не врахував положення Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», відповідно до яких у разі невиконання рішення про стягнення коштів із державного підприємства протягом шести місяців із дня відкриття виконавчого провадження його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою. Зазначав, що суд не перевірив, чи були після спливу зазначеного строку вчинені дії, передбачені цим Законом, зокрема, щодо передачі документів для виконання рішення за рахунок бюджетної програми, а також безпідставно не врахував, що постанова державного виконавця про зупинення виконавчих дій була скасована, тоді як рішення суду й надалі залишається невиконаним.
Крім цього, посилався на практику Європейського суду з прав людини щодо обов`язковості виконання остаточних судових рішень як складової права на справедливий суд, наголошував, що справа стосується відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання, а тривале невиконання рішення державним підприємством порушує гарантоване Конвенцією право на ефективний судовий захист та свідчить про необхідність застосування передбачених ЦПК України процесуальних засобів судового контролю.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 10 червня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 23 березня 2023 року позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання, задоволено частково.
Постановою Київського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року зазначене рішення змінено шляхом зменшення розміру присудженого відшкодування моральної шкоди зі 150 000 грн до 100 000 грн, а в іншій частині рішення залишено без змін. Постанова апеляційного суду набрала законної сили з дня її прийняття.
На виконання вказаного судового рішення видано виконавчий лист, на підставі якого 12 жовтня 2023 року відкрито виконавче провадження № 73024296. Разом із тим, незважаючи на тривалий перебіг виконавчого провадження, рішення суду у добровільному чи примусовому порядку виконано не було, а присуджені на користь стягувача кошти станом на час звернення до суду із відповідною заявою залишалися несплаченими.
08 квітня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Вишгородського районного суду Київської області із заявою про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов`язання боржника подати письмовий звіт про його виконання, посилаючись на тривале невиконання рішення суду, відкриття виконавчого провадження та статус боржника як державного підприємства.
Під час розгляду заяви судом першої інстанції встановлено, що у межах виконавчого провадження державним виконавцем вчинялися окремі виконавчі дії, зокрема, накладено арешт на кошти та майно боржника, 29 травня 2025 року винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій у зв`язку із включенням єдиного майнового комплексу боржника до переліку об`єктів приватизації, яка у подальшому, 03 жовтня 2025 року, була скасована. Після цього державним виконавцем направлялися відповідні запити до компетентних органів та установ щодо наявності у боржника майна й активів, однак такі заходи не призвели до фактичного виконання судового рішення, а виконавче провадження продовжувало перебувати у відкритому стані.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив із того, що заявником не наведено належних та достатніх підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення. Суд зазначив, що матеріали справи не містять доказів умисного ухилення боржника від виконання рішення суду, а саме по собі тривале невиконання рішення не є достатньою підставою для застосування механізму, передбаченого статтями 453-1-453-4 ЦПК України. Крім того, суд вказав, що виконання судового рішення майнового характеру здійснюється органами державної виконавчої служби у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», а тому стягувач не позбавлений можливості реалізовувати свої права у межах виконавчого провадження шляхом використання передбачених законом засобів впливу на боржника. За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для покладення на боржника обов`язку подати звіт про виконання судового рішення.
Перевіряючи такі висновки в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до частин першої, другої статті 453-2 ЦПК України суд розглядає заяву про зобов`язання боржника подати звіт про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня її надходження у порядку письмового провадження, а за наслідками її розгляду постановляє ухвалу про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні та, у разі задоволення заяви, зобов`язує боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Статтею 453-1 ЦПК України визначено випадки та порядок здійснення судового контролю за виконанням судових рішень.
Так, відповідно до частини першої зазначеної статті суд, який розглянув справу як суд першої інстанції, за письмовою заявою стягувача може зобов`язати боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення у визначених законом категоріях цивільних справ, зокрема, у справах щодо відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, а також щодо відшкодування моральної шкоди.
Частиною другою статті 453-1 ЦПК України передбачено, що стягувач має право звернутися до суду із відповідною заявою у разі невиконання боржником судового рішення та за умови відкриття виконавчого провадження.
Разом із тим частиною четвертою статті 453-1 ЦПК України встановлено спеціальне правило, відповідно до якого якщо боржником, який не виконує судове рішення, є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, суб`єкт господарювання державного або комунального сектору економіки, суд за письмовою заявою стягувача та за умови відкриття виконавчого провадження зобов`язує такого боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення незалежно від характеру спору.
Отже, для застосування положень частини четвертої статті 453-1 ЦПК України законодавцем визначено дві обов`язкові умови: невиконання судового рішення та відкриття виконавчого провадження, тоді як додаткових умов, зокрема щодо необхідності доведення умисного ухилення боржника від виконання рішення суду чи попереднього оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, наведена норма не містить.
Як убачається з матеріалів справи, заявником дотримано вимоги частини третьої статті 453-1 ЦПК України та зазначено у заяві ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження, що надало суду можливість перевірити його стан без витребування додаткових доказів.
Із відомостей Автоматизованої системи виконавчого провадження встановлено, що на виконанні перебуває виконавче провадження № 73024296, яке відкрите 12 жовтня 2023 року на підставі виконавчого листа, виданого на виконання постанови Київського апеляційного суду.
В межах зазначеного виконавчого провадження державним виконавцем вчинялися окремі виконавчі дії, зокрема, накладався арешт на майно та кошти боржника, постановою від 29 травня 2025 року було зупинено вчинення виконавчих дій у зв`язку із включенням єдиного майнового комплексу боржника до переліку об`єктів приватизації, однак 03 жовтня 2025 року зазначену постанову було скасовано, після чого виконавче провадження продовжило здійснюватися та станом на час звернення заявника до суду перебувало у статусі «відкрито».
При цьому, матеріали справи свідчать, що судове рішення, яке набрало законної сили, станом на день звернення із заявою та на час її розгляду не виконано, а присуджені заявнику грошові кошти боржником не сплачені.
За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що у даному випадку наявні всі передбачені частиною четвертою статті 453-1 ЦПК України умови для застосування судового контролю шляхом покладення на боржника обов`язку подати звіт про виконання судового рішення, зважаючи на те, що Державне підприємство «Вугільна компанія «Краснолиманська» яке є суб`єктом господарювання державного сектору економіки, виконавче провадження відкрито та не завершено, а судове рішення тривалий час залишається невиконаним.
Колегія суддів також бере до уваги доводи апеляційної скарги щодо застосування Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Відповідно до статті 4 зазначеного Закону виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державне підприємство, здійснюється у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. У разі якщо рішення суду не виконано протягом шести місяців з дня відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень.
Отже, законодавцем передбачено спеціальний механізм виконання судових рішень щодо державних підприємств після спливу визначеного законом строку їх примусового виконання у межах виконавчого провадження.
Разом із тим виконання державним виконавцем обов`язків, покладених на нього статтею 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», у тому числі щодо передачі документів для подальшого виконання рішення за рахунок бюджетної програми, стосується діяльності органу державної виконавчої служби під час здійснення виконавчого провадження.
Відповідно, у разі невчинення державним виконавцем передбачених законом дій після спливу встановленого шестимісячного строку такі рішення, дії або бездіяльність можуть бути оскаржені у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження» та ЦПК України.
Водночас можливість оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця не перебуває у взаємозв`язку із застосуванням механізму судового контролю, передбаченого статтями 453-1-453-4 ЦПК України. Ці процесуальні інститути мають різний предмет правового регулювання та спрямовані на досягнення різних процесуальних цілей.
Так, предметом судового контролю, передбаченого статтею 453-1 ЦПК України, є отримання від боржника інформації про стан виконання судового рішення, причини його невиконання, вжиті ним заходи та обставини, що перешкоджають його виконанню. Натомість предметом розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця є перевірка правомірності виконання останнім покладених на нього законом повноважень.
Отже, навіть якщо після спливу шестимісячного строку державним виконавцем не були виконані вимоги статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», сама по собі ця обставина не виключає можливості застосування судового контролю та не ставить право стягувача на звернення із заявою, передбаченою статтею 453-1 ЦПК України, у залежність від попереднього оскарження дій чи бездіяльності державного виконавця.
Враховуючи характер відомостей, які підлягають наданню боржником, обсяг інформації, що має бути зібрана для належного виконання вимог статті 453-3 ЦПК України, а також необхідність забезпечення реальної можливості виконати покладений судом обов`язок, колегія суддів вважає за необхідне встановити Державному підприємству «Вугільна компанія «Краснолиманська» строк для подання звіту про виконання судового рішення тривалістю тридцять календарних днів із дня отримання копії цієї постанови.
При визначенні такого строку колегія суддів враховує, що відповідно до частини першої статті 453-3 ЦПК України строк має бути достатнім для підготовки звіту, становити не менше десяти календарних днів із дня отримання боржником відповідної ухвали (постанови) та не перевищувати трьох місяців.
Колегія суддів також роз`яснює боржнику, що відповідно до статті 453-3 ЦПК України звіт про виконання судового рішення має містити відомості про стан виконання судового рішення, строк, порядок та спосіб його виконання, а у разі його невиконання - орієнтовні строки виконання, їх обґрунтування, інформацію про обставини, що перешкоджають виконанню рішення, а також про заходи, які були вжиті або вживаються боржником для усунення таких обставин.
До звіту мають бути додані документи, що підтверджують наведені у ньому відомості, а також докази направлення копії звіту та доданих до нього матеріалів іншим учасникам справи у порядку, визначеному ЦПК України.
Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення заяви, неправильно застосував норми процесуального права, а також дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Матеріалами справи підтверджено, що рішення суду, яке набрало законної сили, тривалий час не виконується, виконавче провадження № 73024296 є відкритим, а боржником є Державне підприємство «Вугільна компанія «Краснолиманська», тобто суб`єкт господарювання державного сектору економіки. За таких обставин наявні всі передбачені частиною четвертою статті 453-1 ЦПК України умови для застосування судового контролю шляхом покладення на боржника обов`язку подати звіт про виконання судового рішення.
При цьому доводи апеляційної скарги щодо необхідності застосування положень Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» самі по собі не спростовують наведеного висновку, оскільки питання дотримання державним виконавцем порядку виконання судового рішення та виконання ним обов`язків, передбачених зазначеним Законом, підлягають перевірці у межах оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця і не впливають на наявність визначених статтею 453-1 ЦПК України підстав для зобов`язання боржника подати звіт про виконання судового рішення.
За змістом пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 453-1 ЦПК України, що призвело до постановлення помилкової ухвали про відмову у задоволенні заяви, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду першої інстанції - скасуванню із постановленням нового судового рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення та зобов`язання Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» подати у встановлений судом строк звіт про його виконання.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 453-1 ЦПК України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Вишгородського районного суду Київськоїобласті від 13 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення задовольнити.
Зобов`язати Державне підприємство «Вугільна компанія «Краснолиманська» подати до Вишгородського районного суду Київської області протягом тридцяти календарних днів із дня отримання копії цієї постанови звіт про виконання постанови Київського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року у справі №363/2659/22.
Роз`яснити Державному підприємству «Вугільна компанія «Краснолиманська», що звіт має відповідати вимогам статті 453-3 ЦПК України та бути поданий з додержанням вимог, встановлених зазначеною нормою.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 30 липня 2026 року.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В. А. Нежура