Справа № 354/668/18
Провадження № 22-ц/4808/903/26
Провадження № 22-ц/4808/1115/26
Головуючий у 1 інстанції Остап`юк М. В.
Суддя-доповідач Пнівчук
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 липня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої Пнівчук О. В.,
суддів: Луганської В. М., Томин О. О.
з участю секретаря Кузнєцова В. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Саламандик Андрій Іванович, на рішення Яремчанського міського суду від 06 березня 2026 року та додаткове рішення Яремчанського міського суду від 03 квітня 2026 року, у складі судді Остап`юк М. В., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,
в с т а н о в и в:
У серпні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 02 серпня 2002 року між нею та відповідачем зареєстровано шлюб. У шлюбі народилося двоє дітей: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 05.10.2009 року шлюб між ними розірвано. Однак, після припинення шлюбу вони надалі продовжували спільно проживати та вести спільне господарство. Такі відносини тривали до травня 2018 року.
У період шлюбу сторони розпочали і завершили будівництво житлового будинку. 14.07.2009 року ОКП «Коломийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» виготовило на ім`я колишнього чоловіка ОСОБА_1 технічний паспорт на цей житловий будинок, який має загальну площу 163.6 кв. м. та розташований за адресою: АДРЕСА_1 , Яремчанської міськради. 15 грудня 2011 року Інспекцією державного архітектурно-будівельною контролю в Івано-Франківській області зареєстровано декларацію про готовність об?єкта до експлуатації на житловий будинок по АДРЕСА_1 , подану відповідачем. В декларації вказано: початок будівництва - 2004 рік, закінчення будівництва - 2007 рік.
17 липня 2012 року рішенням виконавчого комітету Татарівської сільської ради №103 визнано право власності за ОСОБА_5 на вказаний житловий будинок.
Про оформлення відповідачем права власності на житловий будинок позивачка дізналася із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27.07.2018.
Також за ОСОБА_5 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,0790 га (кадастровий номер ділянки [номер приховано]:14:001:0023) по АДРЕСА_1 , на якій знаходиться вищевказаний житловий будинок. Ця ділянка була придбана ним у ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 24 червня 2006 року №2737, під час перебування у зареєстрованому шлюбі.
Таким чином, за час шлюбу сторонами було набуто спільне майно: житловий будинок, загальною площею 163,6 кв. м. по АДРЕСА_1 та земельна ділянка, площею 0,0790 га з кадастровим номером [номер приховано]:14:001:0023 по АДРЕСА_1 , на якій розташований вищевказаний будинок. Згоди щодо поділу спільного майна спільно із відповідачем сторони не могли.
Позивачка просила здійснити поділ спільного майна подружжя у натурі, виділивши у її власність 1/2 частини житлового будинку, загальною площею 163,6 кв. м., розташованого по АДРЕСА_1 та 1/2 частини земельної ділянки, площею 0,0790 га з кадастровим номером [номер приховано]:14:001:0023, розташованої по АДРЕСА_1 ; а також виділивши у власність відповідачу ОСОБА_1 : 1/2 частину вказаного житлового будинку та 1/2 частини зазначеної вище земельної ділянки, а також стягнути судові витрати.
У заяві про ухвалення додаткового рішення ОСОБА_2 просила стягнути судові витрати по справі, що складаються із витрат пов`язаних із проведення експертизи у розмірі 21 600 грн.
Рішенням Яремачанського міського суду від 06 березня 2026 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя задоволено.
Визнано спільним сумісним майном ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - об`єкти нерухомого майна: житловий будинок, загальною площею 163, 6 кв. м. та земельну ділянку, площею 0, 0790 га з кадастровим номером [номер приховано]:14:001:0023.
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності по 1/2 частини об`єкту нерухомого майна: житлового будинку, загальною площею 163,6 кв. м. та земельної ділянки, загальною площею 0, 0790 га з кадастровим номером [номер приховано]:14:001:0023, з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 3027,30 грн.
Додатковим рішенням Яремчанського міського суду від 03 квітня 2026 року заяву позивача ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 за проведення судової будівельно-технічної експертизи у розмірі 21 600 грн.
Не погоджуючись з рішенням та додатковим рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Саламандик А. І. подав апеляційні скарги. Вважає рішення судунезаконним, оскільки ухвалене з істотним порушенням норм матеріального та процесуального права, а також при неповному з`ясуванні обставин справи.
Суд дійшов висновку про наявність спільної сумісної власності виключно з огляду на факт перебування сторін у шлюбі, що суперечить правовій природі інституту спільної власності подружжя. При цьому суд не встановив джерела набуття спірного майна; не дослідив фінансову участь кожної зі сторін; не перевірив доводи відповідача щодо особистого характеру коштів.
Також суд першої інстанції залишив поза увагою обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, а саме: наявність у відповідача особистого майна та значних фінансових ресурсів; документи, що підтверджують походження коштів; факт реєстрації права власності виключно за відповідачем.
Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність становить три роки.
Вважає, що суд безпідставно визначив початок перебігу позовної давності з моменту суб`єктивного усвідомлення позивачкою порушення її прав у 2018 році. Водночас не врахував, що шлюб розірвано у 2009 році, право власності на спірне майно зареєстровано за відповідачем у 2012 році. Позивачка об`єктивно знала або повинна була знати про порушення її прав. Однак позов подано після спливу позовної давності більш ніж удвічі, адже з моменту розірвання шлюбу минуло майже 9 років; з моменту державної реєстрації права власності понад 6 років.
Суд першої інстанції безпідставно визначив початок перебігу позовної давності з 2018 року, пославшись на твердження позивачки про те, що саме тоді вона дізналась про порушення своїх прав.
Зазначає, що матеріали справи свідчать, що позивачка перебувала у шлюбі з відповідачем під час будівництва, знала про існування спірного майна та не могла не знати про факт його оформлення, оскільки державна реєстрація права власності є публічною, а інформація про майно є відкритою.
Відповідач заявляв про застосування строку позовної давності, однак суд формально відхилив цю заяву не навів належного обґрунтування.
У разі встановлення факту пропуску позовної давності суд зобов`язаний відмовити у позові, без дослідження інших обставин справи.
Вважає, що суд першої інстанції дійшов висновку про спільний характер спірного майна, не встановивши джерело походження коштів, за які воно було створене, що є грубим порушенням норм матеріального права.
Матеріали справи містять належні та допустимі докази, які підтверджують наявність у відповідача особистих фінансових ресурсів, а саме договір купівлі-продажу квартири у м. Чернівці, експертна оцінка вартості цієї квартири, документи щодо інвестування коштів.
Разом з тим відсутні належні докази того, що позивачка вкладала кошти у будівництво, брала участь у фінансуванні та здійснювала значний матеріальний внесок.
Судом порушено вимоги щодо обґрунтованості судового рішення та оцінки доказів. У рішенні відсутні будь-які мотиви щодо відхилення заяви про застосування позовної давності, доводів про особистий характер коштів та заперечень відповідача.
У матеріалах справи наявна постанова Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2011 року у справі №2-а-744/10/2414, яка набрала законної сили та має преюдиційне значення для розгляду даної справи. Вказаним судовим рішенням встановлено, що спірний об`єкт нерухомого майна збудований з істотними порушеннями вимог чинного законодавства. Встановлення факту самочинного будівництва та порушення норм земельного і водного законодавства виключає можливість визнання такого майна законним об`єктом цивільного обороту, а відтак можливість його поділу як спільного майна подружжя. Вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо правового статусу спірного майна, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Просить скасувати рішення суду, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
В апеляційній скарзі на додаткове рішення суду, вважає його прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Вважає, що заява ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на проведення судової експертизи у розмірі 21 600 грн є необґрунтованою, юридично неспроможною та спрямованою на незаконне перекладення власних витрат на іншу сторону.
Зазначає, що судова експертиза фактично не проведена, дослідження експертом не здійснено, висновок експерта відсутній, а об`єкт дослідження експерту не був наданий. Тому відсутній причинно-наслідковий зв`язок між понесеними витратами та розглядом справи.
Факт сплати 21 600 грн сам по собі не створює обов`язку суду щодо їх стягнення, оскільки суд компенсує лише витрати, які призвели до отримання доказу або процесуального результату. Проте у даному випадку жодного результату не досягнуто.
Зазначає, що експертиза не проведена у зв`язку з ненаданням доступу до об`єкта дослідження, саме заявник створив неможливість проведення експертизи. Тому ризик таких витрат несе виключно сторона заявника. Такі дії позивачки свідчать про зловживання процесуальними правами.
Просить скасувати додаткове рішення суду, ухвалити нове рішення, яким відмовити у повністю у задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення. Визнати, що витрати у розмірі 21 600 грн не є судовими витратами, що підлягають розподілу між сторонами.
ОСОБА_7 подала відзив на апеляційну скаргу на рішення суду.
Зазначає, що розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю.
Зазначає, що шлюбні відносини були припинені в березні 2009 року, в подальшому були відновлені, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 продовжували спільно проживати в с. Татарові, вести домашнє господарство, спільно здійснювати догляд за дітьми.
Діти сторін Денис і Дарія навчалися спочатку у Ворохтянській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів Яремчанської міської ради (29.08.2012 по 5.02.2013), а потім у Яблуницькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів Яремчанської міської ради (02.02.2015 - 03.09.2018), що підтверджується інформацією, наданою школами.
Окрім того, позивачка працювала в період із 4.01.2018 по 18.06.2018 у ФОП ОСОБА_8 покоївкою у готельному комплексі « ІНФОРМАЦІЯ_3 » в с.Татарові.
Позивачка із відповідачем спільно здійснювали поїздки у США в м.Філадельфію кожного року, оскільки були володільцями «Зеленої карти», за умовами якої необхідно було хоча б раз у рік відвідати США. Такі поїздки були в 2009 - 2014 роках, під час яких вони разом проживали в знайомих. Деякий час сторони спільно займалися підприємницькою діяльністю у США, зокрема, надавали послуги із перевезення вантажів по США.
Фактично припинення шлюбних відносин та припинення ведення спільного господарства сторін відбулося в травні-червні 2018 року. До 2018 року сторони спільно проживали в рамках фактичних шлюбних відносин, вели спільне господарство, мали взаємні права і обов`язки, утримувалися на спільні доходи, тобто були сім`єю.
Посилаючись на придбання земельної ділянки та будівництво будинку за особисті кошти, відповідач не надав суду належних і допустимих доказів щодо його розрахунків як із ТОВ «Формаркет» по договору про дольову участь у будівництві від 07.02.2002, так і з ОСОБА_9 щодо переоформлення договору, зокрема, не надав жодного розрахункового документу, який би свідчив про проведення таких розрахунків та отримання ним певних доходів.
Зазначає, що довідка судового експерта №145 від 10.06.2019 про орієнтовну ринкову вартість квартири не доводить той факт, що дана квартира була відчужена саме за 35 000 у.о. або 183960,00 грн. В той час як договором купівлі-продажу квартири від 01.03.2005 чітко підтверджується, що квартиру продано за 10 062 грн. Окрім того, відповідач не надав жодних доказів, що навіть ці кошти були витрачені саме на будівництво спірного житлового будинку.
15 грудня 2011 року інспекцією державного архітектурно будівельною контролю в Івано-Франківській області зареєстровано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації на житловий будинок на АДРЕСА_1 , подану відповідачем. В декларації вказано: початок будівництва - 2004 р., закінчення будівництва - 2007 р. Вартість основних фондів, які приймаються в експлуатацію, 464,5 тис. грн. Відповідач визнає ту обставину, що будівництво житлового будинку закінчилося у 2007 році.
Спірна земельна ділянка була придбана ОСОБА_1 у ОСОБА_6 на підставі договору купівлі продажу від 24 червня 2006 року №2737, тобто під час перебування у шлюбі.
У відзиві відповідач стверджує, що 15.02.2005 він взяв у ОСОБА_10 в борг грошові кошти в розмірі 55000 дол. США, що еквівалентно 245000 грн на будівництво житлового будинку у с. Татарів. Борг не повернутий до цього часу. В свою чергу, ОСОБА_2 також брала позику на будівництво житлового будинку у с. Татарів розмірі 50 тис. дол. США, що підтверджується розпискою від 08.03.2005, яка наявна в матеріалах справи. Борг до цього часу також не повернутий.
Зазначає, що відзив на позовну заяву про поділ спільного майна подружжя ОСОБА_1 було подано лише 30 вересня 2019 року, тобто через майже 5 місяців від граничного терміну, встановленого судом ухвалою від 22 квітня 2019 року.
ОСОБА_2 отримала об`єктивну можливість дізнатися відомості, які містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про те, що ОСОБА_1 зареєстровано саме за собою майнові права на спільне майно подружжя, лише починаючи із 1 січня 2016 року. В той же час, позивачка за захистом своїх порушених прав на спільне майно подружжя звернулася до суду 1 серпня 2018 року, тобто з дотриманням трирічного строку позовної давності.
Просить залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та його представник адвокат Саламандик А. І. підтримали доводи апеляційних скарг з наведених у них мотивів.
Позивачка ОСОБА_2 в режимі відеоконференцзв`язку та її представник адвокат Овченко О. В. заперечили доводи апеляційних скарг посилаючись на обґрунтованість висновків суду обставинам справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів виходить з наступного.
Судом встановлено, що між сторонами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , колишнім подружжям існує спір щодо поділу спільного майна подружжя.
Позивачка ОСОБА_2 пред`явила позов про поділ набутого спільного майна: житлового будинку, загальною площею 163,6 кв. м. по АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 0,0790 га з кадастровим номером [номер приховано]:14:001:0023 на якій розташований будинок, виділивши їй та відповідачу по частині житлового будинку та земельної ділянки.
Відповідач ОСОБА_1 , посилаючись на розірвання шлюбу з позивачкою у 2009 році, заперечив факт їхнього спільного проживання як подружжя після розірвання шлюбу до травня 2018 року, зазначив, що позивачці було відомо про оформлення права власності на спірне нерухоме майно за відповідачем, позов про поділ майна подружжя після розірвання шлюбу у 2009 році позивачка пред`явила тільки у 2018 році, відтак просив застосувати строк позовної давності, та відмовити в задоволенні позову з підстав пропущення позивачкою строку позовної давності.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Однією з засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами ч.1,2 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
Відповідно до ч.3 ст.12 та ч.ч.1,6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача, а не реалізовується у спосіб спростування доводів пред`явлених вимог стороною відповідача, як беззаперечних. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред`явлених вимог, то у випадку їх неспростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частинами першою, другою статті 368 ЦК України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно зі частинами першою та другою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.
Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи; вирішуючи спори між подружжям, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб; у випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільної сумісної власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу.
За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.
Презумпція спільності майна подружжя може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18).
Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.
Статтею 68 СК України визначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.
Відповідно до положень статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.
При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.
Судом встановлено що 02.08.2002 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, який зареєстровано міським відділом РАГС Чернівецького обласного управління юстиції м. Чернівці, актовий запис № 909.
У шлюбі у сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Як вбачається з Декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованої Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Івано-Франківській області від 15.12.2011 № ІФ18211105383, замовником якої є ОСОБА_1 , у 2004 році, у період шлюбу сторін, розпочато будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1 , Яремчанської міськради. Будівництво якого завершено в 2007 році. Загальна площа будівлі 163,6 кв. м.
30.10.2012 року ОСОБА_1 зареєстрував право власності на вказаний будинок (т.1, а. с. 16-17).
На підставі Договору купівлі-продажу частини земельної ділянки від 24.06.2008 року, зареєстрованого за № 2737, ВСК № НОМЕР_1 , відповідач ОСОБА_1 у 2008 році купив земельну ділянку площею 0, 0790 га у АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
03 квітня 2009 року ОСОБА_1 отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ПЗ № 412771 від 03.04.2009 року. Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер [номер приховано]:14:001:0023.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 05.10.2009 року шлюб між позивачкою ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_1 розірвано, про що видано свідоцтво про розірвання шлюбу Серії НОМЕР_2 від 23.12.2009 року (т.1, а. с. 5).
Задовольняючи позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції правильно виходив із того, що зібраними в справі доказами підтверджено, що за час перебування в шлюбі сторонами збудований, але не введений в експлуатацію об`єкт нерухомості: житловий будинок, загальною площею 163,6 кв., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та право власності на який у 2012 році було зареєстровано за відповідачем, - є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а тому наявні підстави для його поділу.
Об`єктом спільної сумісної власності подружжя є також земельна ділянка, площею 0, 079 га з кадастровим номером [номер приховано]:14:001:0023, оскільки придбана у період перебування сторін у шлюбі на підставі договору купівлі-продажу частини земельної ділянки від 24.06.2008 року, зареєстрованого за № 2737, ВСК № НОМЕР_1 , право власності на яку зареєстровано на ім`я відповідача ОСОБА_1 .
Факт побудови спірного житлового будинку за час перебування сторін у шлюбі підтверджується витребуваними судом із ОКП «Коломийське МБТІ» матеріалами інвентаризаційної справи на будинок АДРЕСА_1 . Так, Зведений акт вартості будинків, господарських будівель і споруд, експлікація внутрішніх площ до плану житлового будинку, журнал зовнішніх обмірів, оцінювальний акт на будинок, ескізи поверхового плану будівництва складені станом на липень 2009 року.
Згідно копії Декларації про готовність об`єкта до експлуатації житлового будинку на АДРЕСА_1 , підписаної відповідачем ОСОБА_1 , тобто ним особисто засвідчено початок будівництва спірного будинку -2004 рік та закінчення будівництва - 2007 рік, технічний паспорт на вказаний об`єкт видано ОКП «Коломийське БТІ» 14.07.2009.
Вищезазначені обставини відповідачем не спростовано, не надано суду будь-яких доказів, які б давали підстави для висновку про те, спірний житловий будинок побудовано та набуто ним у власність після розірвання шлюбу з позивачкою.
Не підтверджені також належними та допустимими доказами доводи відповідача ОСОБА_1 про те, що житловий будинок побудовано виключно за його особисті кошти.
Згідно договору купівлі-продажу квартири від 01.03.2005 року ОСОБА_1 відчужив квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_11 за ціною 10 062 грн.
Доказів отримання за вказану квартиру 35 000 доларів США, тобто її ринкової вартості, як на це посилається відповідач, матеріали справи не містять.
Водночас отримання коштів за борговими розписками підтверджено як позивачкою ОСОБА_7 в розмірі 50 000 доларів США так і відповідачем ОСОБА_1 у розмірі 55 000 доларів США.
Отже за наведених обставин суд дійшов правильного висновку, що побудований сторонами в період шлюбу житловий будинок та придбана земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:14:001:0023 - є спільною сумісною власністю подружжя, а тому підлягає поділу між ними, виходячи із рівності часток подружжя в спільному майні, тобто по 1/2 частині.
Колегія суддів також погоджується з мотивами суду першої інстанції при вирішенні заяви сторони відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності.
ОСОБА_1 зазначив, що після розірвання шлюбу у 2009 році вони з позивачкою разом не проживали, спільне господарство не вели, позивачка вимог про поділ майна не ставила, а відтак про порушення своїх права мала дізнатися після розірвання шлюбу чи з часу реєстрації за ним права власності на вказані об`єкти нерухомості.
Пред`являючи позов про поділ майна подружжя, позивачка ОСОБА_2 , посилалася на те, що після розірвання шлюбу у 2009 році, вони з відповідачем продовжували проживати разом із дітьми до 2018 року як чоловік і дружина, без реєстрації шлюбу, нерухоме майно перебувало в її користуванні, а тому її право на спірне майно не було порушено. Однак у січні-лютому 2018 року відповідач почав не впускати її до спільного будинку та вимагав покинути його, а тому у серпні 2018 року вона звернулася до суду з позовом про поділ майна.
Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до частини першої статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Приписами частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
На підтвердження факту проживання сторін з дітьми у спірному житловому будинку до 2018 року, позивачка надала інформацію дирекції Ворохтянської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів м. Яремча, згідно якої ОСОБА_3 та ОСОБА_4 навчалися в даній школі з 29.08.2012 по 05.02.2013 та інформацію дирекції Яблуницької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 навчалися в даній школі з 02.02.2015 по 03.09.2018.
ОСОБА_2 , згідно даних Івано-Франківського обласного центру зайнятості від 03.07.2019 № 2022-06/27-19, з 01.11.2012 по 17.03.2013 перебувала на обліку як безробітна в Яремчанському міському центрі зайнятості та протягом цього періоду отримувала допомогу по безробіттю.
Матеріалами справи також підтверджено, що позивачка ОСОБА_2 працювала покоївкою у готелі « ІНФОРМАЦІЯ_3 » у період з 04.01.2018 року по 18.06.2018 року, місце розташування якого АДРЕСА_3 .
Встановлено також, що у липні 2018 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей сина ОСОБА_12 , 2002 р.н. та дочки ОСОБА_13 , 2005 р.н.
Відповідач, заперечуючи факт спільного проживання з позивачкою у період після розірвання шлюбу по 2018 рік, не надав суду доказів які б спростували наведені позивачкою обставини, що у своїй сукупності підтверджують факт спільного проживання сторін у вказаний період та користування позивачкою спірним нерухомим майном.
Отже про порушення свого права на спірне нерухоме майно позивачка дізналася з часу коли відповідач став чинити перешкоди у користуванні таким у січні-лютому 2018 року, відтак пред`явивши позов про поділ спільного майна подружжя у серпні 2018 року, не пропустила строк позовної давності, а тому заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності судом першої інстанції обґрунтовано відхилена.
Таким чином доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачкою строку позовної давності не знайшли свого підтвердження.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги його обґрунтованості не спростовують, а тому апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Стосовно доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 на додаткове рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Встановлено, що після ухвалення рішення по суті спору позивачка ОСОБА_2 23.03.2026 подала до суду заяву про ухвалення додаткового рішення щодо судових витрат по справі, у якій просила стягнути з відповідача ОСОБА_1 на її користь витрати, понесені нею за проведення судової будівельно-технічної експертизи у розмірі 21 600,00 грн.
Задовольняючи заяву про ухвалення додаткового рішення суд першої інстанції виходив із того, що оскільки позивачка сплатила 21600,00 грн за проведення призначеної судом експертизи, однак така не проведена через не допуск експерта до об`єкта дослідження відповідачем, то вказану суму слід стягнути з відповідача.
З таким висновком колегія суддів не погоджується.
Із матеріалів справи вбачається, що ухвалою Яремчанського міського суду від 25 липня 2022 року у справі призначено судову будівельно-технічну експертизу, оплату за проведення якої покладено на позивачку ОСОБА_2 .
Згідно платіжної інструкції №046 від 03.10.2022 ОСОБА_2 сплатила на рахунок експерта у сумі 21 600 грн за проведення експертизи.
Ухвалою Яремчанського міського суду від 19 лютого 2024 року у справі призначено повторну судову будівельно-технічну та оціночно-будівельну експертизу.
Згідно повідомлення судового експерта Максимчина А. Д. про неможливість надання висновку судової будівельно-технічної та оціночної експертизи від 16.09.2024 № 026/09-24 станом на 16.09.2024 клопотання експерта щодо необхідності проведення обстеження, незабезпечення прибуття експерта, безперешкодного доступу до об`єкта дослідження, а також належних умов для його роботи не задоволене, що унеможливлює виконання даної експертизи.
27.01.2025 судовим експертом повернено копію ухвали та матеріали справи без виконання у зв`язку із неможливістю надання висновку через недопуск відповідачем до об`єкту дослідження.
Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Впровадження зазначеного принципу має на меті забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (частина третя статті 133 ЦПК України).
Частина перша статті 270 ЦПК України передбачає, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема якщо суд не вирішив питання про судові витрати.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, пов`язані із залученням експертів та проведенням експертизи (частина третя статті 133 ЦПК України).
Процесуальні питання розподілу судових витрат визначено статтею 141 ЦПК України.
Так, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.
Встановлено, що призначена судом судова будівельно-технічну та оціночна експертиза не проведена, оскільки експерту не забезпечено безперешкодного доступу до об`єкта дослідження.
Зважаючи на те, що позивачка має право на відшкодування витрат фактично здійснених для виконання ухвали суду, однак доказів того, що позивачка зверталася до експерта щодо повернення їй коштів сплачених нею за проведення експертизи, а також документально підтвердженого експертом обсягу фактично виконаної роботи для виконання ухвали суду, матеріали справи не містять, то у суду відсутні підстави для стягнення з відповідача сплаченої позивачкою суми за проведення експертизи у розмірі 21 600 грн.
З огляду на зазначене додаткове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_2 про стягнення витрат по оплаті за проведення експертизи.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 376, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Саламандик Андрій Іванович, на рішення Яремчанського міського суду від 06 березня 2026 року, залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Саламандик Андрій Іванович, на додаткове рішення задовольнити.
Додаткове рішення Яремчанського міського суду від 03 квітня 2026 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 за проведення судової будівельно-технічної експертизи у розмірі 21 600 грн скасувати та постановити в цій частині нове судове рішення. У задоволенні заяви ОСОБА_2 про стягнення на її користь за проведення судової будівельно-технічної експертизи у розмірі 21 600 грн - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 31 липня 2026 року.
Головуюча О. В. Пнівчук
Судді: В. М. Луганська
О. О. Томин