Ухвала
Іменем України
31 липня 2026 року
м. Київ
справа № 752/14225/25
провадження № 61-10195ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крат В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощоков Є. В., розглянув касаційну скаргу державного підприємства «Всеукраїнський Державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» на ухвалу Київського апеляційного суду від 01 липня 2026 року в складі колегії суддів: Євграфової Є. П., Левенця Б. Б., Саліхова В. В., в справі за позовом державного підприємства «Всеукраїнський Державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на боці позивача: Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України, про стягнення неправомірно нарахованої та виплаченої премії,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2025 року ДП «Всеукраїнський Державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» звернулося з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просило поновити позовну давність, яка була пропущена з поважних причин; стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача суму шкоди, завдану внаслідок неправомірного нарахування та виплати премії, у розмірі 799 879,04 грн, стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача судові витрати, пов`язані з поданням позову.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 12 березня 2026 року позовні вимоги ДП «Всеукраїнський Державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» залишено без задоволення
Додатковим рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 06 травня 2026 року заяву адвоката Наїдка Л. В. в інтересах ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з ДП «Всеукраїнський Державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 50 000 грн.
05 червня 2026 року не погоджуючись з вказаним додатковим рішенням суду ДП «Всеукраїнський Державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів», через Голосіївський районний суд міста Києва засобами системи «Електронний суд» подало апеляційну скаргу. Апеляційна скарга надійшла до Київського апеляційного суду та зареєстрована 10 червня 2026 року.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 червня 2026 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/137516623) апеляційну скаргу ДП «Всеукраїнський Державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» на додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 травня 2026 року повернуто особі, яка її подала.
23 червня 2026 року ДП «Всеукраїнський Державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» повторно подало апеляційну скаргу на додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 травня 2026 року.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 червня 2026 року:
апеляційну скаргу ДП «Всеукраїнський Державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» на додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 травня 2026 року залишено без руху, надавши строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання ухвали суду;
роз`яснено особі, яка подала апеляційну скаргу, що у випадку не усунення у встановлений термін виявлених судом недоліків у відкритті апеляційного провадження буде відмовлено.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
з матеріалів справи вбачається, що 06 травня 2026 року ухвалено додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва, повний текст якого складено того ж дня. Відтак останнім днем строку подання апеляційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції є 05 червня 2026 року включно. Апеляційну скаргу подано 23 червня 2026 року, тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження;
питання про поновлення строку на апеляційне оскарження ДП «Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» не порушує, помилково вважаючи, що скаргу подано в межах встановленого строку. Відсутність чіткого, окремого клопотання про поновлення строку, яке б містило обґрунтовані та доведені поважні причини його пропуску й відповідало вимогам процесуального закону щодо форми та змісту, перешкоджає суду вирішити це питання;
відповідно до частини другої статті 354 ЦПК України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно до вимог частини третьої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, встановлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду;
з огляду на викладене, апелянту на виконання вказаних положень закону необхідно надіслати на адресу апеляційного суду клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням поважних причин пропуску такого строку. За вказаних обставин апеляційну скаргу слід залишити без руху та надати строк для усунення виявлених судом недоліків.
Оскарженою ухвалою Київського апеляційного суду від 01 липня 2026 року:
відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ДП «Всеукраїнський Державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» на додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 травня 2026 року.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
29 червня 2026 року апелянтом подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. В обґрунтування поважності причин пропуску строку представник апелянта вказує, що 05 червня 2026 року позивачем було підготовлено та подано апеляційну скаргу на додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 травня 2026 року через підсистему «Електронний суд». Однак через технічний збій підсистеми «Електронний суд» апеляційну скаргу було подано через Голосіївський районний суд міста Києва, а не безпосередньо до Київського апеляційного суду. Після отримання ухвали Київського апеляційного суду про повернення апеляційної скарги позивач повторно 23 червня 2026 року звернувся до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою. Таким чином, пропуск строку на апеляційне оскарження обумовлений виключно процесуальним способом подання апеляційної скарги, тоді як намір реалізувати право на апеляційне оскарження був своєчасно реалізований у межах встановленого законом строку;
у питанні наявності чи відсутності підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження колегія суддів виходила із такого. Згідно з частиною першою статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Отже, встановлення строків звернення до суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності;
колегією суддів встановлено, що повний текст додаткового рішення Голосіївського районного суду міста Києва ухваленого 06 травня 2026 року, повний текст виготовлено 06 травня 2026 рокую Відповідно до «Картки руху документа» у підсистемі «Електронний суд» «Додаткове рішення» від 06 травня 2026 року доставлено до електронних кабінетів позивача та представника позивача 07 травня 2026 року о 18 год 08 хв. Таким чином, останнім днем процесуального строку на апеляційне оскарження вказаного судового рішення (з урахуванням положень частини першої статті 354 ЦПК України) було 05 червня 2026 року;
обґрунтовуючи клопотання про поновлення строку, заявник посилається на те, що первинна апеляційна скарга була сформована та направлена в межах строку - 05 червня 2026 року, однак через «технічний збій» підсистеми «Електронний суд» її було подано через Голосіївський районний суд міста Києва, а не безпосередньо до Київського апеляційного суду, що призвело до її повернення ухвалою від 17 червня 2026 року;
колегія суддів критично оцінила такі доводи апелянта та вважає їх безпідставними з огляду на таке. За правилами частини першої статті 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Судом встановлено, що на офіційному вебпорталі Судової влади України містилося оголошення про проведення планових технічних робіт у підсистемі «Електронний суд» 05 червня 2026 року у період з 20:00 год до 23:00 год. Отже, посилання скаржника на обставини технічного збою як на причину неправильного адресування документа є неспроможними та спростовуються матеріалами справи. Зокрема, як вбачається з відмітки Голосіївського районного суду міста Києва на паперовому носії, первинна апеляційна скарга Державного підприємства була успішно зареєстрована та роздрукована судом першої інстанції саме 05 червня 2026 року та їй присвоєно вх. № 39908, що відбулося у робочий час суду. Вказане беззаперечно свідчить про те, що підсистема «Електронний суд» на момент відправлення документа скаржником функціонувала у штатному режимі, а інформаційний пакет був безперешкодно переданий до інтегрованої системи діловодства суду. Планові технічні роботи, які проводилися у пізній вечірній час, жодним чином не вплинули на можливість відправлення документа, оскільки його реєстрація вже відбулася. Зі змісту логів та відомостей підсистеми «Електронний суд» чітко вбачається, що в системі ЄСІТС апелянтом під час формування електронної форми було самостійно, свідомо та власноруч обрано як адресата саме Голосіївський районний суд міста Києва. Жоден технічний збій чи планові профілактичні роботи системи не спроможні автоматично змінити обраного користувачем адресата або перенаправити документ до іншої судової установи;
більше того, аналіз активності представника заявника в підсистемі «Електронний суд» свідчить про те, що аналогічним алгоритмом дій (із помилковим вибором суду першої інстанції як безпосереднього одержувача) цим же учасником раніше в ЄСІТС було направлено 11 червня 2026 року відзив на апеляційну скаргу. Це додатково підтверджує системність помилок самого користувача та свідчить про наявність сталого, проте хибного підходу до адміністрування процесу надсилання електронних документів;
колегія суддів наголосила, що функціонал підсистеми «Електронний суд» є чітким, покроковим та передбачає послідовний вибір суду відправником із випадаючого списку. Направлення скарги до Голосіївського районного суду міста Києва замість Київського апеляційного суду зумовлене виключно суб`єктивними чинниками - неуважністю, процесуальною необачністю або неналежним рівнем володіння практичними навичками роботи з інтерфейсом ЄСІТС з боку особи, яка заповнювала картку документа. Процесуальні та технічні ризики, пов`язані з неправильним використанням цифрових інструментів правосуддя, несуть самі учасники справи (або їхні представники). Нехтування правилами користування підсистемою «Електронний суд» та невміння належним чином перевірити реквізити отримувача перед фінальним підписанням і відправленням не можуть слугувати поважною причиною для виправдання пропуску імперативних процесуальних строків, оскільки не є об`єктивними та непереборними перешкодами в розумінні закону;
згідно з пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними. Оскільки наведені скаржником підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані неповажними, а інші причини не вказані, апеляційний суд на підставі пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України зробив висновок про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ДП «Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» на додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 травня 2026 року.
30 липня 2026 року ДП «Всеукраїнський Державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» через підсистему Електронний суд подало до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 01 липня 2026 року, у якій, посилаючись порушення судом норм процесуального права, просить оскаржене судове рішення скасувати та направити справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження
Касаційна скарга мотивована тим, що:
05 червня 2026 року Позивачем апеляційну скаргу на оскаржувану ухвалу було подано вчасно, однак у підсистемі «Електронний суд» наявні за датою дві реєстраційні дії: 39908/26-Вх - реєстраційна картка вхідного документа Голосіївського районного суду м. Києва; б/н - подання апеляційної скарги представником ДП «УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ». 17 червня 2026 року ухвалою Київського апеляційного суду було повернуто апеляційну скаргу Позивача. 23 червня 2026 року Позивач безпосередньо та повторно звернувся до Київського апеляційного суду щодо оскарження вищевказаного додаткового рішення. 26 червня 2026 року ухвалою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу Позивача на додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 травня 2026 року залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме: надати клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження додаткового рішення із зазначенням поважності причин пропуску такого строку. 29 червня 2026 року Позивачем через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження додаткового рішення із зазначенням поважності причин пропуску строку;
пропуск строку пов`язаний виключно зі способом подання скарги та технічними особливостями роботи підсистеми «Електронний суд», а намір оскаржити рішення був реалізований у встановлений законом строк. Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, відмовляючи у відкритті апеляційної скарги на додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 травня 2026 року. Отже, судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми процесуального права та безпідставно позбавлено Позивача права на апеляційний перегляд судового рішення;
апеляційну скаргу було подано у межах установленого законом строку, однак звертаємо увагу суду, що наявна інформація про надіслання апеляційної скарги через суд першої інстанції з одночасним повідомленням, що апеляційна скарга також надіслана і до суду апеляційної інстанції (підсистема «Електронний суд»). Подання апеляційної скарги до суду першої інстанції саме по собі не свідчить про відмову особи від права на апеляційне оскарження та не може автоматично позбавляти її доступу до суду. Твердження суду апеляційної інстанції про те, що строк пропущено у зв`язку з надходженням скарги після його закінчення, не заслуговує на увагу, оскільки останнім не надано оцінки причині такого пропуску, не досліджено, чи були причини пропуску строку об`єктивними, не забезпечено баланс між дотриманням процесуальної дисципліни і правом Позивача на доступ до правосуддя. Формальне застосування процесуальних норм без оцінки конкретних обставин справи суперечить принципу верховенства права та практиці Європейського суду з прав людини щодо недопустимості надмірного процесуального формалізму. Крім того, подання апеляційної скарги до суду першої інстанції свідчило про намір Позивача своєчасно реалізувати право на апеляційне оскарження;
апеляційний суд надмірно формально застосував процесуальні норми та не забезпечив право Позивача на апеляційний перегляд судового рішення, гарантоване статтею 129 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. З боку Позивача не було бездіяльності чи зволікання, навпаки: апеляційну скаргу підготовлено та подано в межах процесуального строку; після повернення скарги вона була повторно подана без невиправданої затримки; єдиною причиною пропуску строку стало застосування неправильного процесуального способу подання через суд першої інстанції, але з наявною інформацією про одночасне направлення до суду апеляційної інстанції;
підставою для касаційного оскарження ухвали суду апеляційної інстанції від 1 липня 2026 року у даній справі є положення пунктів 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, тобто неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Зазначена ситуація з помилковим висновком суду апеляційної інстанції стала можливою внаслідок відсутності відповідного правового висновку Верховного Суду, який суд міг би використати при розгляді подібних (аналогічних) правовідносин та не допустити порушення прав сторін. Отже, на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування положень норм права у подібних до цієї судової справи правовідносинах. Оскільки висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах відсутній, незгода сторони з ухвалою є безумовною підставою для касаційного оскарження постанови у даній справі. Крім того, порушено процесуальне право на судовий захист Позивача. Судом апеляційної інстанції визнано факт своєчасного первісного подання апеляційної скарги (05 червня 2026 року), що є ключовою обставиною для доведення того, що право на апеляційне оскарження було реалізовано Позивачем вчасно, а подальший пропуск строку став наслідком процесуального механізму подання, а не недобросовісної поведінки Позивача.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Європейський суд з прав людини вказав, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
Норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (PERETYAKA AND SHEREMETYEV v. UKRAINE, № 17160/06 та N 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року).
Європейський суд з прав людини вказав, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, як у цій справі, де нібито складне економічне становище перешкоджало відповідачу сплатити державне мито, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року).
Європейський суд з прав людини зауважував, що «одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами» (USTIMENKO v. UKRAINE, № 32053/13, § 46, ЄСПЛ, від 29 жовтня 2015 року).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина перша статті 354 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду (частина друга статті 354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу (частина третя статті 354 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 грудня 2021 року в справі № 592/6701/19 (провадження № 61-15286св20) зазначено, що «суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт 4 частини першої статті 358 ЦПК України). Наведені вимоги процесуального закону унеможливлюють відкриття апеляційного провадження та апеляційний перегляд справи до вирішення питання щодо поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження».
Можливість поновлення пропущеного процесуального строку пов`язана із наявністю саме поважних причин його пропуску. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними та пов`язані із дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. Клопотання чи заява про поновлення процесуального строку повинна містити роз`яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості (див., зокрема, пункти 74, 75 постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2024 року в справі № 752/8449/20 (провадження № 61-15447св23)).
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18) зазначено, що:
«апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження. Суд апеляційної інстанції не навів мотивів, за яких уважав причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції поважними. Сама по собі вказівка про наявність поважних причин для поновлення строку та/або погодження з доводами особи, яка подала апеляційну скаргу та відповідне клопотання, з урахуванням отримання представником ОСОБА_2 копії рішення 20 липня 2020 року, не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції».
Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт 4 частини першої статті 358 ЦПК України).
Апеляційний суд встановив, що: повний текст додаткового рішення Голосіївського районного суду міста Києва ухваленого 06 травня 2026 року, повний текст виготовлено 06 травня 2026 року; відповідно до «Картки руху документа» у підсистемі «Електронний суд» «Додаткове рішення» від 06 травня 2026 року доставлено до електронних кабінетів позивача та представника позивача 07 травня 2026 року о 18 год 08 хв. Таким чином, останнім днем процесуального строку на апеляційне оскарження вказаного судового рішення (з урахуванням положень частини першої статті 354 ЦПК України) було 05 червня 2026 року; на офіційному вебпорталі Судової влади України містилося оголошення про проведення планових технічних робіт у підсистемі «Електронний суд» 05 червня 2026 року у період з 20:00 год до 23:00 год; посилання скаржника на обставини технічного збою як на причину неправильного адресування документа є неспроможними та спростовуються матеріалами справи; як вбачається з відмітки Голосіївського районного суду міста Києва на паперовому носії, первинна апеляційна скарга Державного підприємства була успішно зареєстрована та роздрукована судом першої інстанції саме 05 червня 2026 року та їй присвоєно вх. № 39908, що відбулося у робочий час суду. Вказане беззаперечно свідчить про те, що підсистема «Електронний суд» на момент відправлення документа скаржником функціонувала у штатному режимі, а інформаційний пакет був безперешкодно переданий до інтегрованої системи діловодства суду. Планові технічні роботи, які проводилися у пізній вечірній час, жодним чином не вплинули на можливість відправлення документа, оскільки його реєстрація вже відбулася. Зі змісту логів та відомостей підсистеми «Електронний суд» чітко вбачається, що в системі ЄСІТС апелянтом під час формування електронної форми було самостійно, свідомо та власноруч обрано як адресата саме Голосіївський районний суд міста Києва. Жоден технічний збій чи планові профілактичні роботи системи не спроможні автоматично змінити обраного користувачем адресата або перенаправити документ до іншої судової установи; функціонал підсистеми «Електронний суд» є чітким, покроковим та передбачає послідовний вибір суду відправником із випадаючого списку. Направлення скарги до Голосіївського районного суду міста Києва замість Київського апеляційного суду зумовлене виключно суб`єктивними чинниками - неуважністю, процесуальною необачністю або неналежним рівнем володіння практичними навичками роботи з інтерфейсом ЄСІТС з боку особи, яка заповнювала картку документа. Процесуальні та технічні ризики, пов`язані з неправильним використанням цифрових інструментів правосуддя, несуть самі учасники справи (або їхні представники); нехтування правилами користування підсистемою «Електронний суд» та невміння належним чином перевірити реквізити отримувача перед фінальним підписанням і відправленням не можуть слугувати поважною причиною для виправдання пропуску імперативних процесуальних строків, оскільки не є об`єктивними та непереборними перешкодами в розумінні закону; наведені скаржником підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані неповажними.
Встановивши, що підстави, указані у клопотанні ДП «Всеукраїнський Державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду є неповажними, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої ухвали апеляційного суду свідчить, що правильне застосовування судом норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.
У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України).
Керуючись статтями 260, 389, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою державного підприємства «Всеукраїнський Державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» на ухвалу Київського апеляційного суду від 01 липня 2026 року в справі за позовом державного підприємства «Всеукраїнський Державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на боці позивача: Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України, про стягнення неправомірно нарахованої та виплаченої премії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков