ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"29" липня 2026 р. Справа № 910/8172/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Горбасенка П.В.
суддів: Мальченко А.О.
Сковородіної О.М.
за участю секретаря судового засідання Андрух Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Газ Ресурс»
на рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2026 (повний текст складено та підписано 05.03.2026) у справі № 910/8172/25 (суддя Ягічева Н.І.)
за позовом Виконавчого комітету Вінницької міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Газ Ресурс»
про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 846 753, 94 грн
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 29.07.2026
УСТАНОВИВ:
Виконавчий комітет Вінницької міської ради (далі - позивач / Виконком Вінницької міської ради) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Газ Ресурс» (далі - відповідач / ТОВ «Укр Газ Ресурс») про:
- визнання недійсними додаткових угод від 17.05.2021 № 1, від 13.09.2021 № 2, від 13.09.2021 № 3, від 05.10.2021 № 4, від 08.11.2021 № 5, від 09.11.2021 № 6, від 10.11.2021 № 7, від 30.12.2021 № 8 та від 13.01.2022 № 9 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 19.02.2021 № 41/02-21, укладеного між Виконкомом Вінницької міської ради та ТОВ «Укр Газ Ресурс»;
- стягнення з відповідача на користь Виконкому Вінницької міської ради безпідставно отриманих коштів у розмірі 846 753, 94 грн.
В обґрунтування позовних вимог Виконкомом Вінницької міської ради посилається на те, що при укладенні між позивачем та відповідачем додаткових угод № 1-9 до договору від 19.02.2021 № 41/02-21 було порушено вимоги п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а саме змінено ціну електроенергії у бік збільшення за відсутності відповідного коливання ціни такого товару на ринку, внаслідок чого безпідставно зменшено обсяги закупівлі.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 07.07.2025 прийняв позовну заяву Виконкому Вінницької міської ради до розгляду, відкрив провадження у справі № 910/8172/25, постановив справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання та встановив строки для вчинення учасниками справи процесуальних дій.
Господарський суд міста Києва рішенням від 24.02.2026 у справі № 910/8172/25 задовольнив позов повністю:
- визнав недійсними додаткові угоди від 17.05.2021 № 1, від 13.09.2021 № 2, від 13.09.2021 № 3, від 05.10.2021 № 4, від 08.11.2021 № 5, від 09.11.2021 № 6, від 10.11.2021 № 7, від 30.12.2021 № 8 та від 13.01.2022 № 9 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 19.02.2021 № 41/02-21, укладеного між Виконкомом Вінницької міської ради та ТОВ «Укр Газ Ресурс»;
- стягнув з ТОВ «Укр Газ Ресурс» на користь Виконкому Вінницької міської ради 846 753, 94 грн заборгованості та 12 701, 31 грн судового збору;
- стягнув з ТОВ «Укр Газ Ресурс» в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 27 252, 00 грн.
Суд першої інстанції своє рішення мотивував тим, що укладення між сторонами додаткових угод від 17.05.2021 № 1, від 13.09.2021 № 2, від 13.09.2021 № 3, від 05.10.2021 № 4, від 08.11.2021 № 5, від 09.11.2021 № 6, від 10.11.2021 № 7, від 30.12.2021 № 8 та від 13.01.2022 № 9 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 19.02.2021 № 41/02-21 (далі - спірні додаткові угоди / додаткові угоди № 1-9) призвело до збільшення ціни електричної енергії з 1,96142857142 грн до 3,357576 грн за 1 кВт/год, тобто на 71,2 %, при одночасному зменшенні обсягів постачання, що суперечить вимогам п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».
Місцевий господарський суд наголосив, що зміна істотних умов договору про закупівлю, зокрема ціни за одиницю товару, допускається лише у випадках та межах, визначених законом, а загальне збільшення ціни за одиницю товару протягом строку дії договору не може перевищувати 10 % від ціни, погодженої сторонами за результатами процедури закупівлі. При цьому постачальник має надати належне документальне підтвердження коливання ціни товару на ринку, яке стало підставою для внесення відповідних змін до договору.
Водночас, за висновком Господарського суду міста Києва, відповідач не довів наявності об`єктивних підстав для зміни ціни електричної енергії та не надав належного документального підтвердження коливання ціни на ринку, пропорційного розміру збільшення ціни за договором про постачання електричної енергії споживачу від 19.02.2021 № 41/02-21 (далі - спірний договір).
Крім того суд першої інстанції дійшов висновку, що застосування сторонами нової ціни до правовідносин, які виникли до укладення відповідних додаткових угод, суперечить положенням законодавства про порядок зміни умов договору постачання електричної енергії та вимогам щодо попереднього повідомлення споживача про зміну умов спірного договору.
З огляду наведеного місцевий господарський суд, визначаючи розмір коштів, що підлягають стягненню, виходив із того, що у період з серпня 2021 року по січень 2022 року (далі - спірний період) поставка електричної енергії здійснювалася за ціною, яка перевищувала максимально допустиме п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» підвищення. З огляду на це Господарський суд міста Києва здійснив перерахунок вартості фактично поставленої електричної енергії, виходячи із ціни, збільшеної на 10 % від первісної ціни спірного договору, після чого дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 846 753, 94 грн на підставі ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України.
Не погодившись із зазначеним вище рішенням суду, ТОВ «Укр Газ Ресурс» (далі - скаржник) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2026 у справі № 910/8172/25 та ухвалити у цій справі нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Виконкому Вінницької міської ради повністю.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції формально застосував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах у справах № 922/2321/22 та № 920/19/24, не здійснивши окремого аналізу кожної зі спірних додаткових угод та не навівши індивідуальних мотивів щодо визнання недійсними додаткових угод № 1, № 8 та № 9, які, на думку ТОВ «Укр Газ Ресурс», мають іншу правову природу та не передбачають самостійного підвищення ціни електричної енергії.
Також ТОВ «Укр Газ Ресурс» вказує, що місцевий господарський суд неправильно визначив правові наслідки визнання додаткових угод недійсними, оскільки, визнавши їх недійсними з моменту укладення, при визначенні розміру коштів, які підлягають стягненню, виходив із ціни, збільшеної на максимально допустимі 10 %, хоча така ціна сторонами не погоджувалася. На переконання скаржника, у цьому випадку суд безпідставно застосував ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України, тоді як правові наслідки недійсності правочинів повинні визначатися відповідно до статей 216, 1212 Цивільного кодексу України.
Крім того ТОВ «Укр Газ Ресурс» вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки зазначена норма допускає багаторазову зміну ціни товару в межах 10 % під час кожного окремого коригування за наявності передбачених законом підстав, а не встановлює сукупне обмеження у 10 % за весь строк дії договору. На підтвердження цієї позиції апелянт посилається, зокрема, на окрему думку суддів Великої Палати Верховного Суду у справі № 920/19/24, а також на особливості функціонування ринку електричної енергії, положення Директиви 2014/24/ЄС та практику Суду Європейського Союзу.
За доводами скаржника, укладені сторонами додаткові угоди були зумовлені об`єктивним коливанням цін на ринку електричної енергії, не змінювали предмета договору чи його правової природи, а збільшення ціни за договором було меншим, ніж фактичне зростання ринкових цін у відповідний період, що виключало підстави для визнання таких угод недійсними.
Окремо апелянт звертає увагу на те, що місцевий господарський суд помилково зазначив про збільшення ціни електричної енергії на 71,2 % додатковими угодами № 2-8, тоді як, на його переконання, фактичне збільшення ціни одиниці товару становило 64,9 % від первісної договірної ціни.
Таким чином відповідач вважає, що все зазначене вище свідчить про наявність ґрунтовних підстав для задоволення його апеляційної скарги.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.03.2026 апеляційну скаргу ТОВ «Укр Газ Ресурс» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Горбасенка П.В., суддів Мальченко А.О., Сковородіної О.М.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 31.03.2026 залишив без руху апеляційну скаргу ТОВ «Укр Газ Ресурс» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2026 у справі № 910/8172/25 та запропонував скаржникові усунути допущені останнім при поданні апеляційної скарги недоліки протягом десяти днів з дня вручення зазначеної ухвали.
13.04.2026 через підсистему «Електронний суд», на виконання вимог ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху, від ТОВ «Укр Газ Ресурс» надійшло клопотання про усунення недоліків.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 20.04.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Укр Газ Ресурс» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2026 у справі № 910/8172/25, призначив апеляційну скаргу до розгляду на 27.05.2026, витребував з Господарського суду міста Києва матеріали цієї справи та встановив Виконкому Вінницької міської ради строк для подання до суду у письмовій формі відзиву на апеляційну скаргу.
23.04.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/8172/25.
05.05.2026, в межах встановленого Північним апеляційним господарським судом строку, від Виконкому Вінницької міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просить залишити без задоволення апеляційну скаргу ТОВ «Укр Газ Ресурс», а рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2026 у справі № 910/8172/25 залишити без змін.
Так, мотивуючи свою позицію, позивач зазначає, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального і процесуального права та дійшов обґрунтованого висновку про недійсність спірних додаткових угод, оскільки внаслідок їх укладення ціна електричної енергії за одиницю товару була збільшена на 71,2 % порівняно з первісною ціною договору, що суперечить п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».
Виконком Вінницької міської ради також посилається на акт ревізії Державної аудиторської служби України, яким встановлено порушення вимог законодавства у сфері публічних закупівель під час внесення змін до спірного договору, та зауважує, що відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 та від 21.11.2025 у справі № 920/19/24, загальне збільшення ціни за одиницю товару протягом строку дії договору не може перевищувати 10 % від ціни, визначеної за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості внесених змін, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги вважає необґрунтованими.
Отже, покликаючись на вказане, позивач наголошує, що наведені в апеляційній скарзі доводи не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваного ТОВ «Укр Газ Ресурс» рішення Господарського суду міста Києва.
21.05.2026 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від ТОВ «Укр Газ Ресурс» (далі - заявник) надійшло клопотання про зупинення провадження, згідно змісту якого відповідач просив зупинити провадження у справі № 910/8172/25 до закінчення розгляду Конституційним Судом України справи № 3-78/2026 (178/26).
В обґрунтування клопотання про зупинення провадження у справі скаржник зазначив, що вирішення Конституційним Судом України справи за конституційною скаргою ТОВ «Укр Газ Ресурс» № 3-78/2026 (178/26) щодо конституційності п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» може мати істотне значення для правильного вирішення цього спору, зокрема щодо правомірності застосування встановленого вказаною нормою 10-відсоткового обмеження при зміні ціни за одиницю товару.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 27.05.2026 у справі № 910/8172/25 оголосив у судовому засіданні з розгляду апеляційної скарги перерву до 17.06.2026.
Зважаючи на те, що суддя Мальченко А.О. з 15.06.2026 по 28.06.2026 перебувала у відпустці, судове засідання 17.06.2026 не відбулось.
Після повернення судді Мальченко А.О. з відпустки, Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 29.06.2026 призначив апеляційну скаргу у справі № 910/8172/25 до розгляду на 08.07.2026.
06.07.2026 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від ТОВ «Укр Газ Ресурс» надійшло клопотання про зупинення провадження, згідно змісту якого відповідач просив зупинити провадження у справі № 910/8172/25 до закінчення розгляду Конституційним Судом України справи № 3-107/2026 (239/26, 264/26, 291/26), обґрунтовуючи таку необхідність аналогічними зазначеним у попередньому клопотанні обставинами.
Також 06.07.2026 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від ТОВ «Укр Газ Ресурс» надійшли письмові пояснення щодо прийняття Верховною Радою України нового Закону України «Про публічні закупівлі» від 27.05.2026 № 4888-IX.
Викладені у таких поясненнях доводи відповідача зводяться до того, що, на його переконання, у новому Законі України «Про публічні закупівлі» законодавець прямо підтвердив, що:
- 10-відсоткове обмеження стосується кожного окремого випадку зміни ціни;
- кількість таких змін законом не обмежується;
- для кожної зміни достатньо наявності підтвердженого коливання ринкової ціни та дотримання інших умов ст. 41 Закону, а також встановив поширення цієї редакції на всі правовідносини, які виникли з моменту набрання чинності Законом України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 № 922-VIII.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 08.07.2026, занесеною до протоколу судового засідання від 08.07.2026 у справі № 910/8172/25, відмовив у задоволенні клопотань ТОВ «Укр Газ Ресурс» про зупинення провадження та оголосив у судовому засіданні з розгляду апеляційної скарги перерву до 29.07.2026.
Відмовляючи у задоволенні зазначених клопотань, судова колегія виходила з того, що приписами п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі. Суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Таким чином для вирішення питання про зупинення провадження у справі, з огляду на вимоги п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, суд повинен у кожному конкретному випадку з`ясувати:
- чи існує вмотивований зв`язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства;
- чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду цієї справи з вказівкою на обставини, які встановлюються судом в іншій справі.
Під неможливістю розгляду справи необхідно розуміти відсутність у господарського суду можливості самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено.
Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному окремому випадку повинен з`ясовувати чим обумовлюється неможливість розгляду справи. Саме по собі твердження про неможливість розгляду цієї справи до розгляду іншої справи не може бути підставою для застосування п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі № 910/12694/18, від 17.04.2019 у справі № 924/645/18, від 20.12.2019 у справі № 910/13234/18, від 13.09.2019 у справі № 912/872/18, від 21.02.2019 у справі № 910/974/18 та від 20.07.2020 у справі № 910/11236/19.
Одночасно п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України встановлює, що суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Оцінюючи доводи скаржника, колегія суддів апеляційної інстанції врахувала, що предметом розгляду у цій справі є оцінка правомірності укладення спірних додаткових угод, зокрема наявності чи відсутності передбачених законом підстав для зміни ціни за одиницю товару, дотримання сторонами вимог законодавства про публічні закупівлі, а також правових наслідків таких дій.
Зазначені обставини входять до предмета доказування в означеній справі та можуть бути встановлені господарським судом самостійно на підставі наявних і поданих сторонами доказів.
Конституційне провадження як у справі № 3-78/2026 (178/26), так і у справі № 3-107/2026 (239/26, 264/26, 291/26) не спрямоване на встановлення фактичних обставин цієї господарської справи, не стосується оцінки доказів у ній та не вирішує питання щодо прав і обов`язків сторін у спірних правовідносинах. Саме по собі відкриття Конституційним Судом України провадження щодо перевірки конституційності п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» не позбавляє господарський суд можливості дослідити докази, встановити обставини справи та надати їм правову оцінку.
За приписами ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Аналогічні за змістом положення щодо строку втрати чинності актом (його окремими положеннями) містяться у ч. 1 ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 № 2136-VIII.
У постанові від 18.11.2020 у справі № 4819/49/19 Велика Палата Верховного Суду наголосила: аналіз норм розділу ХІІ Конституції України («Конституційний Суд України») та Закону України від 13.07.2017 № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» дає підстави дійти висновку про те, що рішення Конституційного Суду України (далі - КСУ) має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення КСУ.
Тобто рішення КСУ поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.
Отже, саме лише відкриття конституційного провадження щодо перевірки конституційності норм права не зумовлює об`єктивної неможливості розгляду означеної справи.
Зважаючи на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведення заявником наявності об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до ухвалення Конституційним Судом України рішень у справах № 3-78/2026 (178/26) та № 3-107/2026 (239/26, 264/26, 291/26), оскільки зібрані у матеріалах справи докази давали можливість встановити та оцінити всі обставини, що входять до предмета доказування.
При цьому судова колегія також врахувала, що на момент розгляду клопотань були відсутні обставини, які б унеможливлювали вирішення означеного спору до завершення конституційного провадження, а застосування відповідних норм матеріального права не викликало неоднозначності. Крім того зупинення провадження за таких обставин призвело б лише до безпідставного затягування розгляду справи та порушення принципу розумного строку судового розгляду, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Після відмови у задоволенні попередніх клопотань про зупинення провадження, 29.07.2026 через підсистему «Електронний суд» від ТОВ «Укр Газ Ресурс» надійшло нове клопотання про зупинення провадження у справі № 910/8172/25 до закінчення розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 916/2486/23.
Обґрунтовуючи клопотання, відповідач посилається на те, що Верховним Судом передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду справу № 916/2486/23, у якій вирішуються питання застосування норм права у подібних правовідносинах щодо визнання недійсними додаткових угод до договорів про закупівлю електричної енергії та застосування наслідків їх недійсності. На думку заявника, правові висновки, які будуть сформульовані об`єднаною палатою, матимуть визначальне значення для правильного вирішення цього спору, а тому провадження в означеній справі підлягає зупиненню до закінчення касаційного перегляду. При цьому ТОВ «Укр Газ Ресурс» зазначає, що Верховний Суд уже зупинив касаційне провадження у низці аналогічних справ до завершення розгляду справи № 916/2486/23, що, на його переконання, свідчить про необхідність застосування аналогічного підходу і в цій справі.
Розглянувши клопотання ТОВ «Укр Газ Ресурс» про зупинення провадження у справі № 910/8172/25 до закінчення розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 916/2486/23, колегія суддів висновує про відмову у його задоволенні з огляду на таке.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи або з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах палатою, об`єднаною палатою чи Великою Палатою Верховного Суду. Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 229 ГПК України у такому випадку провадження у справі зупиняється до закінчення відповідного перегляду.
Отже, наведені положення процесуального закону не встановлюють обов`язку суду зупиняти провадження у кожному випадку передачі іншої справи на розгляд палати, об`єднаної палати чи Великої Палати Верховного Суду. Вирішуючи питання про зупинення провадження, суд у кожному конкретному випадку повинен оцінити, чи дійсно перегляд іншої справи стосується правовідносин, які є визначальними для вирішення спору, та чи існує об`єктивна необхідність очікувати на формування відповідного правового висновку Верховного Суду.
Судова колегія враховує, що ухвалою Верховного Суду від 10.02.2026 справу № 916/2486/23 передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з мотивів необхідності вирішення питання щодо можливості відступлення від висновку Верховного Суду стосовно застосування ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», тобто щодо здійснення прокурором представництва інтересів держави в суді.
Водночас предметом перегляду у справі № 916/2486/23 не є питання застосування п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», правомірності укладення додаткових угод до договору про закупівлю електричної енергії чи правових наслідків їх недійсності, які є предметом дослідження у цій справі. До того ж означена справа розглядається за позовом Виконавчого комітету Вінницької міської ради, а не прокурора, у зв`язку з чим питання представництва прокурором інтересів держави не належить до спірних правовідносин у цій справі.
За таких обставин апеляційний господарський суд дійшов висновку, що перегляд об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 916/2486/23 не створює об`єктивної необхідності для зупинення апеляційного провадження, а наявні у матеріалах справи докази та сформовані на цей час правові висновки Верховного Суду є достатніми для перевірки законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення.
У судове засідання 29.07.2026 з`явився представник відповідача, який наполягав на задоволенні апеляційної скарги та, відповідно, скасуванні рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2026 у справі № 910/8172/25.
Також у судовому засіданні 29.07.2026 брав участь представник позивача, який підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а відповідне рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, з урахуванням її меж, заслухавши усні пояснення представників учасників апеляційного провадження, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, оцінивши висновки місцевого господарського суду на відповідність дійсним обставинам справи, судова колегія вважає за доцільне зазначити таке.
Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами цієї справи, Виконкомом Вінницької міської ради проведено відкриті торги на закупівлю електричної енергії обсягом 1 750 000 кВт/год з очікуваною вартістю 4 500 000, 00 грн (ідентифікатор закупівлі № UA-2020-12-14-002235-b). Участь у процедурі закупівлі взяли три учасники, а за її результатами переможцем визначено ТОВ «Укр Газ Ресурс», тендерна пропозиція якого становила 3 432 500, 00 грн з ПДВ.
Надалі між Виконкомом Вінницької міської ради як споживачем і ТОВ «Укр Газ Ресурс» як постачальником укладено договір про постачання електричної енергії споживачу від 19.02.2021 № 41/02-21 (далі - договір постачання), відповідно до п. 2.1 якого постачальник здійснює постачання електричної енергії, в т.ч. з урахуванням тарифу щодо послуги на передачу електричної енергії оператору системи передачі (надалі - ОСП) ПрАТ «НЕК «Укренерго», відповідно до укладеного між постачальником та ОСП договору, по предмету «код ДК 021:2015 «Єдиний закупівельний словник» - 09310000-5 - електрична енергія («Електрична енергія») споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
Положеннями пп. 2.3, 3.3 договору постачання встановлено, що обсяги закупівлі електричної енергії можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків. Постачальник за цим договором не має права вимагати від споживача будь-якої іншої плати за електричну енергію, що не визначена у комерційній пропозиції, яка є додатком 1 до цього договору.
Відповідно до п. 5.1 договору постачання споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 1 до цього договору. Ціна за 1 кВт/год електричної енергії без урахування тарифів на її розподіл становить 1,96142857142 грн з урахуванням ПДВ, у тому числі: ціна електричної енергії - 1,34059380951 грн; тариф щодо послуги на передачу електричної енергії оператору системи передачі ПрАТ «НЕК «Укренерго», відповідно до укладеного між постачальником та ОСП договору, - 0,29393 грн; податок на додану вартість у розмірі 20 % до ціни електричної енергії - 0,[номер приховано] грн. Загальна вартість всього обсягу поставки складає 3 432 500, 00 грн з ПДВ з урахуванням ПДВ - 572 083, 33 грн.
Пунктом 5.12 договору постачання узгоджено, що комерційна пропозиція, яка є додатком 1 до цього договору, має містити, зокрема, інформацію про ціну (тариф) електричної енергії, у тому числі диференційовані ціни (тарифи), та термін дії договору, а також умови його пролонгації. Після прийняття споживачем комерційних пропозицій постачальника внесення змін до них можливе лише за згодою сторін або в порядку, встановленому чинним законодавством.
Згідно із пп. 13.1, 13.2 договору постачання останній укладається на строк, зазначений в комерційній пропозиції, яку обрав споживач, та набирає чинності з моменту його підписання. Постачальник має повідомити про зміну будь-яких умов договору споживача не пізніше ніж за 20 днів до їх застосування. Постачальник зобов`язаний повідомити споживача в порядку, встановленому законом, про будь-яке збільшення ціни.
Положеннями п. 15.1 договору постачання унормовано, що договір вступає в силу з моменту підписання і діє в частині поставок електричної енергії до 31.12.2021, а в частині розрахунків - до повного їх закінчення.
Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.
У випадку коливання ціни електричної енергії на ринку в бік збільшення, постачальник має право письмово звернутись до споживача з відповідною пропозицією, при цьому така пропозиція в кожному окремому випадку, коли на ринку відбувається об`єктивне коливання ціни за одиницю товару в бік збільшення, повинна буси обґрунтована і документально підтверджена. Постачальник разом з письмовою пропозицією щодо внесення змін до договору надає документ (або документи), що підтверджує збільшення середньоринкової ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару в тих межах / розмірах, на які постачальник пропонує змінити ціну товару. Документ (або документи), що підтверджує збільшення ціни товару, повинен містити дані щодо середньоринкової ціни (діапазону цін тощо за одиницю товару на день укладення цього договору (допускається надання документального підтвердження щодо середньоринкової ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару в межах 10 днів щодо дати укладення цього договору) та середньоринкової ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару на момент письмового звернення постачальника щодо збільшення ціни і повинен бути наданий у формі належним чином оформленої довідки / інформації (або в іншій документальній формі), виданої торгово-промисловою палатою України (далі - ТПП України), або регіональною торгово-промисловою палатою, або органами державної статистики або іншим органом, установою, організацією, які уповноважені надавати відповідну інформацію щодо коливання ціни електричної енергії на ринку. В будь-якому випадку підвищення ціни за одиницю товару здійснюється з урахуванням вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».
Додатком № 1 до договору постачання Виконком Вінницької міської ради та ТОВ «Укр Газ Ресурс» затвердили комерційну пропозицію, згідно п. 1 якої, зокрема, погодили ціну за 1 кВт/год електричної енергії без урахування тарифів на її розподіл - 1,96142857142 грн з урахуванням ПДВ, у тому числі: ціна електричної енергії - 1,34059380951 грн; тариф щодо послуги на передачу електричної енергії оператору системи передачі ПрАТ «НЕК «Укренерго», відповідно до укладеного між постачальником та ОСП договору, - 0,29393 грн; податок на додану вартість у розмірі 20 % до ціни електричної енергії - 0,[номер приховано] грн, а також загальну вартість всього обсягу поставки - 3 432 500, 00 грн з ПДВ з урахуванням ПДВ 572 083, 33 грн.
В подальшому сторонами було укладено низку додаткових угод, а саме:
1) від 17.05.2021 № 1, відповідно до умов якої, керуючись п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та ціновою довідкою Харківської торгово-промислової палати від 29.04.2021 № 1038/21, сторони внесли зміни до пп. 2.1, 5.1 спірного договору, зменшивши обсяг закупівлі електричної енергії до 1 689 105,152 кВт/год та збільшивши ціну за 1 кВт/год електричної енергії до 2,05038 грн з ПДВ; таким чином ціну за одиницю товару збільшено на 4,54 % від первісної ціни, визначеної договором; при цьому загальна вартість договору залишилася незмінною та становила 3 432 500, 00 грн з ПДВ; ця додаткова угода набула чинності з дати її підписання сторонами та поширювала свою дію на правовідносини сторін, що виникли з 01.05.2021;
2) від 13.09.2021 № 2, відповідно до умов якої, враховуючи цінову довідку Харківської торгово-промислової палати від 13.08.2021 № 1876-2/21, сторони внесли зміни до: п. 2.1 договору постачання, визначивши обсяг закупівлі електричної енергії 1 619 979,35 кВт/год; п. 5.1 договору постачання, встановивши ціну за 1 кВт/год електричної енергії 2,219376 грн з ПДВ; таким чином ціну за 1 кВт/год збільшено на 13,15 % порівняно з первісною ціною договору (1,96142857142 грн з ПДВ) за формулою: х = (2,219376 х 100 % / 1,96142857142) - 100 % = 13,15 %; ця додаткова угода набула чинності з дати її підписання сторонами та поширювала свою дію на відносини сторін за договором, починаючи з 01.08.2021;
3) від 13.09.2021 № 3, відповідно до умов якої, враховуючи цінову довідку Харківської торгово-промислової палати від 17.08.2021 № 1914-1/21, сторони внесли зміни до спірного договору, виклавши:
- пункт 2.1 договору в редакції, згідно з якою обсяг закупівлі електричної енергії становить 1 562 252,93 кВт/год (зменшено на 57 726,42 кВт/год порівняно з попередньою редакцією договору);
- пункт 5.1 договору в редакції, відповідно до якої ціна за 1 кВт/год електричної енергії становить 2,405844 грн з ПДВ (2,00487 грн без ПДВ); таким чином вартість 1 кВт/год електричної енергії збільшено на 22,66 % від первісної ціни договору (1,96142857142 грн з ПДВ), що визначається за формулою: (2,405844 х 100 % / 1,96142857142) - 100 % = 22,66 %;
- додаткова угода набула чинності з дати її підписання сторонами та, відповідно до ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України, поширювала свою дію на правовідносини сторін, що виникли з 15.08.2021;
4) від 05.10.2021 № 4, відповідно до умов якої, враховуючи цінову довідку Харківської торгово-промислової палати від 15.09.2021 № 2198-2/21, сторони внесли зміни до договору, виклавши:
- пункт 2.1 договору в редакції, згідно з якою обсяг закупівлі електричної енергії становить 1 511 273,45015 кВт/год (зменшено на 50 979,47985 кВт/год порівняно з попередньою редакцією договору);
- пункт 5.1 договору в редакції, відповідно до якої ціна за 1 кВт/год електричної енергії становить 2,610948 грн з ПДВ (2,17579 грн без ПДВ); таким чином вартість 1 кВт/год електричної енергії збільшено на 33,11 % від первісної ціни договору (1,96142857142 грн з ПДВ), що визначається за формулою: (2,610948 х 100 % / 1,96142857142) - 100 % = 33,11 %;
- додаткова угода набула чинності з дати її підписання сторонами та, відповідно до ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України, поширювала свою дію на правовідносини сторін, що виникли з 01.09.2021;
5) від 08.11.2021 № 5, відповідно до умов якої, враховуючи цінову довідку Харківської торгово-промислової палати від 22.10.2021 № 2644/21, сторони внесли зміни до договору, виклавши:
- пункт 2.1 договору в редакції, згідно з якою обсяг закупівлі електричної енергії становить 1 476 127,06568 кВт/год (зменшено на 35 146,38447 кВт/год порівняно з попередньою редакцією договору);
- пункт 5.1 договору в редакції, відповідно до якої ціна за 1 кВт/год електричної енергії становить 2,836536 грн з ПДВ (2,36378 грн без ПДВ); таким чином вартість 1 кВт/год електричної енергії збільшено на 44,62 % від первісної ціни договору (1,96142857142 грн з ПДВ), що визначається за формулою: (2,836536 х 100 % / 1,96142857142) - 100 % = 44,62 %;
- додаткова угода набула чинності з дати її підписання сторонами та, відповідно до ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України, поширювала свою дію на правовідносини сторін, що виникли з 01.10.2021;
6) від 09.11.2021 № 6, відповідно до умов якої, враховуючи цінову довідку Харківської торгово-промислової палати від 22.10.2021 № 2644-1/21, сторони внесли зміни до договору, виклавши:
- пункт 2.1 договору в редакції, згідно з якою обсяг закупівлі електричної енергії становить 1 448 794,05331 кВт/год (зменшено на 27 333,01237 кВт/год порівняно з попередньою редакцією договору);
- пункт 5.1 договору в редакції, відповідно до якої ціна за 1 кВт/год електричної енергії становить 3,08466 грн з ПДВ (2,57055 грн без ПДВ); таким чином вартість 1 кВт/год електричної енергії збільшено на 57,27 % від первісної ціни договору (1,96142857142 грн з ПДВ), що визначається за формулою: (3,08466 х 100 % / 1,96142857142) - 100 % = 57,27 %;
- додаткова угода набула чинності з дати її підписання сторонами та, відповідно до ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України, поширювала свою дію на правовідносини сторін, що виникли з 15.10.2021;
7) від 10.11.2021 № 7, відповідно до умов якої, враховуючи цінову довідку Харківської торгово-промислової палати від 22.10.2021 № 2644-2/21, сторони внесли зміни до договору, виклавши пункт 2.1 у редакції, згідно з якою обсяг закупівлі електричної енергії становив 1 428 839,89111 кВт/год, а пункт 5.1 - у редакції, відповідно до якої ціна за 1 кВт/год електричної енергії становила 3,357576 грн з ПДВ; таким чином вартість 1 кВт/год електричної енергії була збільшена на 71,18 % від первісної ціни договору (1,96142857142 грн з ПДВ), за формулою: х = (3,357576 х 100 % / 1,96142857142) - 100 % = 71,18 %; одночасно пропорційно зменшено обсяг закупівлі без зміни загальної вартості договору; ця додаткова угода набула чинності з дня її підписання сторонами та поширювала свою дію на правовідносини, що виникли з 01.11.2021;
8) від 30.12.2021 № 8, відповідно до умов якої, керуючись ч. 6 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», сторони продовжили строк дії договору до 31.01.2022 в частині поставки електричної енергії, а в частині проведення розрахунків - до їх повного завершення; при цьому сторони погодили, що вартість електричної енергії, яка закуповуватиметься у період з 01.01.2022 по 31.01.2022, визначатиметься окремою додатковою угодою та не може перевищувати 20 % суми первісного договору, а конкретний обсяг закупівлі визначатиметься після затвердження кошторису; ця додаткова угода набула чинності з дня її підписання;
9) від 13.01.2022 № 9, відповідно до умов якої, керуючись ч. 6 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», сторони погодили здійснення постачання електричної енергії у період з 01.01.2022 по 31.01.2022 за ціною, визначеною додатковою угодою № 7, встановивши, що загальна сума закупівлі на зазначений період становить 680 000, 00 грн з ПДВ, що відповідає 20 % суми первісного договору, а кількість електричної енергії з урахуванням усіх змін визначено в обсязі 1 631 220,8 кВт/год; ця додаткова угода набрала чинності з дня її підписання та діяла до 31.01.2022.
Зважаючи на викладене, укладеними додатковими угодами сторони не змінювали загальної вартості спірного договору, яка залишилася на рівні 3 432 500, 00 грн, проте послідовно збільшували ціну за 1 кВт*год електричної енергії та відповідно зменшували погоджений обсяг її поставки.
Крім того судовою колегією встановлено, що ТОВ «Укр Газ Ресурс» на виконання договору постачання у спірний період поставлено Виконкому Вінницької міської ради 972 227 кВт*год електричної енергії на загальну суму 2 944 403, 14 грн, а саме:
1) згідно акта приймання-передачі електричної енергії № УГР00002788 за серпень 2021 року від 20.09.2021 - 154 086 кВт*год на суму 357 731, 09 грн з ПДВ;
2) згідно акта приймання-передачі електричної енергії № УГР00003115 за вересень 2021 року від 19.10.2021 - 133 962 кВт*год на суму 349 767, 82 грн з ПДВ;
3) згідно акта приймання-передачі електричної енергії № УГР00003482 за жовтень 2021 року від 17.11.2021 - 156 580 кВт*год на суму 465 450, 48 грн з ПДВ;
4) згідно акта приймання-передачі електричної енергії № УГР00003779 за листопад 2021 року від 30.11.2021 - 166 362 кВт*год на суму 558 573, 06 грн з ПДВ;
5) згідно акта приймання-передачі електричної енергії № УГР00004051 за грудень 2021 року від 31.12.2021 - 212 225 кВт*год на суму 712 561, 57 грн з ПДВ;
6) згідно акта приймання-передачі електричної енергії № УГР00000191 за січень 2022 року від 18.02.2022 - 149 012 кВт*год на суму 500 319, 12 грн з ПДВ.
Отже, постачання електричної енергії здійснювалося відповідачем за цінами, визначеними сторонами у спірному договорі та додаткових угодах до нього, що стало підставою для нарахування та сплати вартості поставленої електричної енергії.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визнання правочину недійсним є способом захисту цивільних прав та інтересів.
За приписами ст. 202, 204, ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. При цьому якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Приписами ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
При цьому колегія суддів виходить з того, що, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 628, ст. 638, ч. 1 ст. 651 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов). Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ч. 1 ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Водночас у сфері публічних закупівель можливість зміни умов договору обмежується спеціальним правовим регулюванням, встановленим Законом України «Про публічні закупівлі».
Згідно із ч. 3, 4 ст. 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положеннями ст. 655, ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України унормовано, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Так, у абз. 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України визначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Поряд з тим правові та економічні засади закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначає Закон України «Про публічні закупівлі».
Оскільки спір виник щодо правомірності внесення змін до договору про закупівлю електричної енергії, спірні правовідносини регулюються як загальними положеннями ЦК України щодо договорів та правочинів, так і спеціальними нормами Закону України «Про публічні закупівлі».
Метою Закону України «Про публічні закупівлі» є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
У ст. 1 Закону України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 № 922-VIII (далі - Закон України «Про публічні закупівлі») (тут і надалі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зазначено, що договір про закупівлю - це господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі / спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю укладається відповідно до норм ЦК України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Приписами ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» встановлено вичерпний перелік випадків, за яких допускається зміна істотних умов договору про закупівлю. Одним із таких випадків є передбачена п. 2 ч. 5 ст. 41 такого Закону можливість збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару.
Із системного тлумачення наведених норм ЦК України та Закону України «Про публічні закупівлі» випливає, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.
Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у разі зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, у порядку ст. 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у ст. 652 ЦК України та п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону «Про публічні закупівлі», проте загальне збільшення такої ціни не повинне перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.
Наведений правовий висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 та послідовно застосовано Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду, зокрема у постановах від 11.04.2024 у справі № 922/433/22, від 01.10.2024 у справі № 918/779/23, від 06.02.2025 у справі № 910/5182/24, від 18.02.2025 у справі № 925/889/23 тощо, де інтерпретовано положення п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону «Про публічні закупівлі» як імперативну норму, яка визначає верхню межу дозволеного відсоткового збільшення ціни за одиницю товару - не більше 10 % від ціни товару, погодженої сторонами в договорі про закупівлю.
Визначене законодавцем відсоткове значення обмеження суми є граничним (пороговим) і відповідний ліміт зміни ціни слід враховувати при кожному внесенні змін до договору про закупівлю, а не застосовувати щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Іншими словами, це означає, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору (у разі коливання ціни товару на ринку) не може перевищувати нормативно закріпленого 10 % значення для зміни ціни, визначеної в договорі про закупівлю.
Відтак норми п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» визначають правила внесення змін до договору про закупівлю без проведення нової процедури закупівлі, зокрема, надаючи можливість внесення цих змін у разі збільшення ціни товару, однак за умови, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору не повинне перевищувати нормативно визначеного граничного (порогового) відсоткового значення суми, визначеної в договорі про закупівлю, а не застосовуватися щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Такі послідовні зміни не повинні спрямовуватися на ухиляння від виконання положень цієї норми Закону.
Інший підхід до розуміння положень п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», який передбачає щоразу з кожним внесення змін можливість збільшення ціни договору до 10 %, тобто можливість необмеженого збільшення ціни (понад 10 % ціни договору закупівлі) при незмінному загальному розмірі суми закупівлі, може призвести до нівелювання мети законодавчого регулювання процедур закупівлі, адже відкриває шлях до маніпулювання учасниками загальною вартістю пропозицій, внаслідок чого відкривається можливість під час процедури усунути конкурентів, запропонувавши найнижчу ціну, та після укладення договору підвищити ціну до рівня економічно обґрунтованої.
Укладення додаткових угод із таким розумінням положень п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» спотворювало б результати конкурентної процедури закупівлі, нівелювало б досягнуту під час торгів економію бюджетних коштів та суперечило б принципам добросовісної конкуренції, максимальної економії, ефективності і пропорційності, визначеним ст. 5 зазначеного Закону. Крім того істотне збільшення ціни за одиницю товару неминуче призводить до зменшення обсягу товару, який може бути поставлений у межах незмінної суми договору, що, своєю чергою, може не забезпечити досягнення мети закупівлі.
Отже, з урахуванням наведеного аналізу нормативного припису п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», зміна тлумачення зазначеної норми та запровадження протилежного підходу щодо можливості неодноразового збільшення ціни товару на 10 % при кожному внесенні змін до договору про закупівлю більше нагадує власне зміну цієї норми та, як наслідок, порушуватиме принцип правової визначеності.
Такий підхід підтверджено і в подальшій практиці Великої Палати Верховного Суду, зокрема у постанові від 21.11.2025 у справі № 920/19/24.
Як випливає з матеріалів означеної справи, укладаючи договір постачання, ТОВ «Укр Газ Ресурс» та Виконком Вінницької міської ради дійшли згоди щодо усіх істотних умов, зокрема, визначивши ціну за 1 кВт*год електричної енергії на рівні 1,96142857142 грн з ПДВ.
Судовою колегією установлено, що після укладення спірного договору сторони послідовно уклали сім додаткових угод, якими змінювали ціну за одиницю електричної енергії. У результаті таких змін ціна 1 кВт*год електричної енергії збільшилася з 1,96142857142 грн до 3,357576 грн з ПДВ, тобто на 71,18 % від ціни, визначеної сторонами під час укладення договору за результатами проведеної процедури закупівлі.
Водночас з досліджених колегією суддів додаткових угод № 1-7 випливає, що сторони обґрунтовували внесення змін до спірного договору коливанням ціни електричної енергії на ринку, однак саме по собі посилання сторін на коливання ціни електричної енергії на ринку не є достатнім для внесення змін до договору про закупівлю, оскільки таке коливання має бути належним чином обґрунтоване та документально підтверджене із дотриманням вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».
Велика Палата Верхового Суду у постанові від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 звернула увагу, що кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо.
Тобто сам факт збільшення ціни товару на ринку не обов`язково тягне підвищення ціни на аналогічний товар, який є предметом договору.
При зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).
Як коливання ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період укладання договору і до внесення відповідних змін до нього.
Законом України «Про публічні закупівлі» не передбачено форму / вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2025 у справі № 916/747/24.
Разом із тим матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував наявність об`єктивного коливання ціни електричної енергії на ринку на момент укладення кожної з додаткових угод № 1-7.
Зокрема, у матеріалах справи відсутні документи, які б містили порівняння ринкової ціни електричної енергії на дату укладення договору та на дату внесення відповідних змін, відображали динаміку такого коливання або підтверджували неможливість виконання відповідачем договору за первісно погодженою ціною.
Матеріали справи також не містять доказів того, що підвищення ціни електричної енергії мало непрогнозований характер та не могло бути враховане відповідачем під час формування тендерної пропозиції.
За таких обставин колегія суддів висновує, що матеріалами справи не підтверджено існування передбачених п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» підстав для послідовного внесення змін до договору постачання шляхом збільшення ціни за одиницю товару. При цьому укладення додаткових угод № 1-7 призвело до збільшення ціни електричної енергії з 1,96142857142 грн до 3,357576 грн за 1 кВт*год з ПДВ, тобто на 71,18 % від ціни, погодженої сторонами за результатами проведення процедури закупівлі, що істотно перевищує встановлене п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» граничне 10-відсоткове обмеження. Такі зміни істотних умов спірного договору суперечать вимогам зазначеної норми Закону та принципам здійснення публічних закупівель, визначеним ст. 5 Закону України «Про публічні закупівлі», зокрема принципам максимальної економії, ефективності та добросовісної конкуренції. Відтак суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для визнання недійсними додаткових угод № 1-7 до договору постачання.
Поряд з тим судова колегія не вбачає підстав для застосування п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» у редакції закону від 27.05.2026 № 4888-IX.
Так, 27.05.2026 Верховною Радою України ухвалено Закон України № 4888-IX «Про публічні закупівлі» (далі - Закон № 4888-IX), яким, зокрема, внесено зміни до чинного Закону України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 № 922-VIII (далі - Закон № 922-VIII). З 24.06.2026 набрали чинності окремі положення Закону № 4888-IX, у тому числі положення, якими змінено п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIII.
Апеляційний господарський суд зауважує, що набрання з 24.06.2026 законної сили положеннями згаданого закону не має ретроспективної дії щодо правовідносин 2021 року.
До того ж приписами ст. 5 ЦК України унормовано, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та / або набуття чинності іншими.
Відтак при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов`язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.
Наведене вище підтверджується також положеннями п. 2 розділу ХІV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4888-IX, згідно якого зазначено, що договори про закупівлю, укладені у порядку та на умовах, встановлених до введення в дію цього Закону, виконуються в повному обсязі до закінчення строку, на який такі договори були укладені. Зміни до таких договорів вносяться у порядку та на умовах, встановлених до введення в дію цього Закону.
Таким чином зазначений п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» у редакції Закону № 4888-IX не підлягає застосуванню до правовідносин у цій справі, оскільки, вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен установити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними саме на момент їх вчинення. Тобто для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме у момент його укладання, зокрема, суперечив актам цивільного законодавства.
Окремо колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що додаткові угоди № 8 та № 9, хоча й укладені сторонами на підставі ч. 6 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» з метою продовження строку дії договору на початку наступного року та визначення обсягу закупівлі в межах 20 відсотків його суми, є похідними від первісного договору з урахуванням змін, внесених додатковими угодами № 1-7, та не усувають наслідків порушень, допущених при зміні істотної умови договору щодо ціни за одиницю товару.
Так, додатковою угодою № 9 сторони прямо погодили здійснення постачання електричної енергії у січні 2022 року за ціною, визначеною додатковою угодою № 7, а також визначили обсяг закупівлі, виходячи з умов договору з урахуванням усіх попередніх змін. Отже, умови додаткових угод № 8 та № 9 безпосередньо ґрунтуються на результатах внесення змін до договору, здійснених додатковими угодами № 1-7.
Оскільки судова колегія дійшла висновку про невідповідність вимогам законодавства додаткових угод № 1-7, якими безпідставно змінено істотну умову спірного договору щодо ціни за одиницю товару, правові наслідки таких змін не можуть бути покладені в основу подальшого продовження дії договору та визначення умов постачання електричної енергії у 2022 році. Сам по собі факт укладення додаткових угод № 8 та № 9 відповідно до ч. 6 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» не усуває допущених раніше порушень та не надає правомірності умовам договору, сформованим на підставі недійсних змін його істотних умов.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для визнання недійсними також додаткових угод № 8 та № 9, оскільки їх укладення безпосередньо ґрунтується на правових наслідках додаткових угод № 1-7, які не відповідають вимогам п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».
Водночас апеляційний господарський суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо необхідності врахування окремої думки суддів Великої Палати Верховного Суду у справі № 920/19/24, положень Директиви 2014/24/ЄС та практики Суду Європейського Союзу.
Наведені твердження фактично зводяться до незгоди відповідача з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду щодо застосування п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та необхідності їх переоцінки.
Разом із тим відповідно до процесуального закону саме висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду, підлягають врахуванню судами під час вирішення аналогічних правовідносин. Окрема думка судді (суддів), хоча є невід`ємною складовою судового рішення та відображає альтернативне бачення застосування норм права, не є джерелом обов`язкових правових висновків та не змінює правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду.
Станом на час перегляду цієї справи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 та від 21.11.2025 у справі № 920/19/24, залишаються чинними, від них Велика Палата Верховного Суду не відступила, а Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду послідовно застосовує наведений підхід під час вирішення аналогічних спорів, у зв`язку з чим підстав для неврахування зазначених правових висновків у суду апеляційної інстанції немає.
Посилання ТОВ «Укр Газ Ресурс» на положення Директиви 2014/24/ЄС та практику Суду Європейського Союзу також не спростовують наведених вище висновків суду, оскільки не змінюють установлених у цій справі обставин щодо відсутності належного документального підтвердження коливання ціни товару на ринку, а також перевищення передбаченої п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» граничної межі збільшення ціни за одиницю товару.
Крім того спірні правовідносини регулюються положеннями Закону України «Про публічні закупівлі» у редакції, чинній на момент їх виникнення, офіційне тлумачення яких уже надано Великою Палатою Верховного Суду. За таких обставин наведені скаржником доводи не дають підстав для відступу від застосування чинних правових висновків Верховного Суду при вирішенні цього спору.
Встановивши, що спірні додаткові угоди укладені з порушенням вимог закону та підлягають визнанню недійсними, судова колегія вважає за необхідне визначити правові наслідки такої недійсності, оскільки саме від правильного застосування відповідного способу захисту залежить вирішення позовної вимоги про стягнення надмірно сплачених коштів.
Згідно із ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
За змістом ч. 1, 3 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
Отже, визнання недійсними додаткових угод № 1-9 означає, що правова підстава, на якій відповідач отримав оплату за поставлену електричну енергію понад ціну, визначену належними умовами договору постачання, відпала. За таких обставин надмірно сплачені кошти є безпідставно набутими та підлягають поверненню позивачу в порядку, передбаченому ст. 216, 1212 ЦК України.
Оскільки додаткові угоди № 1-9 укладені з порушенням вимог закону, вони не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з їх недійсністю. Відтак розрахунок вартості фактично поставленої електричної енергії має здійснюватися беручи до уваги умови договору постачання, які відповідають вимогам закону та залишаються чинними без урахування положень зазначених додаткових угод. Саме виходячи з таких умов підлягає визначенню розмір безпідставно отриманих ТОВ «Укр Газ Ресурс» грошових коштів.
Перевіривши умови договору постачання, обсяг фактично поставленої електричної енергії та здійснені сторонами розрахунки, колегія суддів встановила, що за поставлену електричну енергію позивач повинен був сплатити 2 097 649, 20 грн, тоді як фактично сплачено 2 944 403, 14 грн. Таким чином різниця у сумі 846 753, 94 грн є коштами, безпідставно набутими відповідачем.
Не спростовують наведеного висновку колегії суддів і доводи апеляційної скарги щодо неправомірності визначення місцевим господарським судом розміру коштів, які підлягають стягненню, виходячи із ціни електричної енергії, збільшеної на максимально допустимі законом 10 %.
Як випливає з мотивувальної частини оскаржуваного рішення, визначаючи розмір надмірно сплачених коштів, суд першої інстанції виходив із того, що первісна ціна електричної енергії за договором становила 1,96142857142 грн за 1 кВт*год, а максимально допустиме п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» її збільшення могло становити не більше 10 % від ціни, погодженої сторонами під час укладення договору за результатами процедури закупівлі.
Оскільки спірні правовідносини стосуються періоду, протягом якого сторони вже здійснювали постачання електричної енергії за ціною, визначеною додатковими угодами, якими встановлено перевищення граничного 10-відсоткового ліміту, місцевий господарський суд, здійснюючи перерахунок вартості фактично поставленої електричної енергії, виходив не з первісної ціни договору, а із ціни, збільшеної на максимально допустимі законом 10 %.
Суд апеляційної інстанції вважає, що такий спосіб визначення розміру переплати був спрямований на обчислення майнових наслідків недійсності спірних додаткових угод із використанням найбільш сприятливого для відповідача підходу, оскільки Господарський суд міста Києва фактично припустив можливість застосування максимально допустимого законом підвищення ціни, незважаючи на відсутність установлених законом підстав для внесення відповідних змін до спірного договору.
За таких обставин наведений спосіб розрахунку не призвів до покладення на відповідача більшого майнового обов`язку, ніж той, який міг би виникнути навіть за умови правомірного застосування п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а тому сам по собі не може свідчити про неправильність вирішення спору.
Таким чином доводи ТОВ «Укр Газ Ресурс» щодо неправильності визначення місцевим господарським судом розміру коштів, які підлягають стягненню, не спростовують правильності вирішення спору, оскільки перевіркою матеріалів справи підтверджено, що сума 846 753, 94 грн є безпідставно набутими відповідачем грошовими коштами, які підлягають поверненню позивачу.
Водночас наведені висновки зумовлюють необхідність надання оцінки й іншим доводам апеляційної скарги, зокрема щодо неправильного застосування місцевим господарським судом ст. 670 ЦК України.
Колегія суддів відхиляє твердження скаржника про помилкове застосування судом першої інстанції ст. 670 ЦК України.
Судова колегія зазначає, що, незалежно від наведеного місцевим господарським судом правового обґрунтування, спірні правовідносини, які виникли у зв`язку з визнанням недійсними додаткових угод та поверненням надмірно сплачених коштів, регулюються наслідками недійсності правочину та положеннями ст. 216, 1212 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 дійшла висновку, що у разі визнання недійсними додаткових угод до договору про закупівлю грошові кошти, отримані постачальником понад суму, яка підлягала сплаті відповідно до умов основного договору, є безпідставно набутими, оскільки правова підстава їх отримання відпала. Такі кошти підлягають поверненню на підставі ст. 216, 1212 ЦК України.
Апеляційний господарський суд також враховує, що правовий підхід до визначення матеріально-правової підстави для стягнення надмірно сплачених коштів у таких правовідносинах був уточнений Великою Палатою Верховного Суду. Так, у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 відповідні правовідносини були врегульовані із застосуванням ч. 1 ст. 670 ЦК України. Натомість у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, відповідно до якого належною матеріально-правовою підставою для повернення таких коштів є положення ст. 216, 1212 ЦК України.
Отже, навіть якщо місцевий господарський суд при вирішенні спору послався на ст. 670 ЦК України, така обставина сама по собі не свідчить про неправильне вирішення спору, оскільки правильне застосування до спірних правовідносин положень ст. 216, 1212 ЦК України не змінює висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів. За таких обставин наведений недолік правового обґрунтування не вплинув на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення і не є підставою для його скасування.
Аналогічного висновку Верховний Суд дійшов у постанові від 12.03.2025 у справі № 924/524/24, зазначивши, що помилкове застосування ст. 670 ЦК України замість ст. 216, 1212 ЦК України саме по собі не впливає на правильність вирішення спору та не є підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення.
Стосовно ж доводів апеляційної скарги про помилковість висновку Господарського суду міста Києва щодо збільшення ціни електричної енергії на 71,2 % додатковими угодами № 2-8 замість, як стверджує ТОВ «Укр Газ Ресурс», 64,9 % від первісної договірної ціни, колегія суддів наголошує, що незалежно від правильності наведеного відсоткового значення, зазначена обставина не впливає на правильність вирішення спору, оскільки матеріалами означеної справи підтверджено, що внаслідок укладення спірних додаткових угод ціна за одиницю електричної енергії в будь-якому випадку була збільшена понад граничний розмір, визначений п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».
Тож, навіть якщо виходити з розрахунку, наведеного самим відповідачем, це не спростовує встановленого судом факту перевищення максимально допустимого законом розміру зміни ціни та не впливає на висновок про невідповідність спірних додаткових угод вимогам закону.
За таких обставин, перевіривши правильність застосування Господарським судом міста Києва норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, які стали підставою для відкриття апеляційного провадження, судова колегія дійшла висновку про необґрунтованість доводів ТОВ «Укр Газ Ресурс» та відсутність підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2026 у справі № 910/8172/25.
Приписами ч. 4 ст. 11 ГПК України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Європейської конвенції з прав людини (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, - його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України»).
При оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України»).
Під час ухвалення цієї постанови судом апеляційної інстанції надано оцінку всім істотним доводам апеляційної скарги, які могли вплинути на правильність вирішення спору. Інші аргументи учасників справи, хоча й були досліджені судом, не спростовують наведених висновків та не впливають на правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно із ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що Господарський суд міста Києва повно встановив обставини справи, належним чином дослідив і оцінив надані сторонами докази, правильно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.
Положеннями ст. 275 ГПК України передбачено право суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За приписами ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи, а підстав для скасування чи зміни рішення Господарського суду міста Києва колегією суддів не встановлено, апеляційну скаргу ТОВ «Укр Газ Ресурс» належить залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва - без змін.
У зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення судові витрати, пов`язані з її розглядом, відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 129, 236, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Газ Ресурс» залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2026 у справі № 910/8172/25 залишити без змін.
3. Покласти витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги на скаржника.
4. Повернути матеріали справи до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 30.07.2026.
Головуючий суддя П.В. Горбасенко
Судді А.О. Мальченко
О.М. Сковородіна