Постанова № 138752054 у справі № 908/3993/25 від 04.08.2026

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.08.2026 м.Дніпро Справа №908/3993/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Левшиної Г.В. (доповідач)

суддів: Андрейчука Л.В., Віннікова С.В.

секретар судового засідання: Гетьманенко С.М.

за участю представників сторін:

прокурор: Біленко О.А.

від позивача: Вакулюк Д.Б.

від відповідача (скаржника): не з`явився

від третьої особи: Мальченко А.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Бліженських Вікторії Сергіївни

на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.05.2026 (суддя Федько О.А., повний текст рішення складено 14.05.2026) у справі №908/3993/25

за позовом: заступника керівника Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах:

позивач: Департамент з питань ветеранської політики Запорізької міської ради

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Бліженських Вікторії Сергіївни

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Запорізька міська рада

про визнання договору недійсним та стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Заступник керівника Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, Департаменту з питань ветеранської політики Запорізької міської ради, звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до Фізичної особи-підприємця Бліженських Вікторії Сергіївни, за змістом якого просив суд:

- визнати недійсною додаткову угоду №1 від 19.03.2025 до договору про закупівлю послуг від 06.03.2025, укладену між Департаментом з питань ветеранської політики Запорізької міської ради та Фізичною особою-підприємцем Бліженських Вікторією Сергіївною;

- стягнути з відповідача штрафні санкції в розмірі 17968,53 грн за неналежне (несвоєчасне) виконання зобов`язань за договором про закупівлю послуг від 06.03.2025 №29.

В якості підстави для звернення з позовом прокурор зазначив про наявність між Департаментом з питань ветеранської політики Запорізької міської та Фізичною особою-підприємцем Бліженських Вікторією Сергіївною господарських правовідносин, які врегульовані договором про закупівлю послуг від 06.03.2025 №29. Додатковою угодою №1 від 19.03.2025 до договору продовжено строк надання послуг Підрядником - не пізніше 08.04.2025. Підрядні роботи виконані Підрядником та оплачені позивачем у розмірі 1244500,00 грн.

Прокурор доводить, що внаслідок укладення додаткової угоди №1 від 19.03.2025 сторонами порушено вимоги законодавства у сфері публічних закупівель, необґрунтовано продовжено строк виконання зобов`язань за Договором без належного документального підтвердження об`єктивних обставин, що зумовили таке продовження, що є підставою для визнання недійсною додаткової угоди та стягнення з підрядника пені за період прострочення виконання робіт за договором з 22.03.2025 по 07.04.2025 у сумі 17968,53 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 06.05.2026 у справі №908/3993/25 позовні вимоги задоволено повністю:

- визнано недійсною додаткову угоду №1 від 19.03.2025 до договору про закупівлю послуг №29 від 06.03.2025, укладену між Департаментом з питань ветеранської політики Запорізької міської ради та Фізичною особою-підприємцем Бліженських Вікторією Сергіївною;

- стягнуто з Фізичної особи-підприємця Бліженських Вікторії Сергіївни на користь Департаменту з питань ветеранської політики Запорізької міської ради штрафні санкції в розмірі 17968,53 грн за неналежне (несвоєчасне) виконання зобов`язань за договором про закупівлю послуг від 06.03.2025 №29;

- стягнуто з Фізичної особи-підприємця Бліженських Вікторії Сергіївни (на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя суму сплаченого судового збору за подання позовної заяви у розмірі 4844,80 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що прокурор, захищаючи інтереси держави, обґрунтовано звернувся із позовом в інтересах Департаменту з питань ветеранської політики Запорізької міської ради, який є уповноваженим державою органом у спірних правовідносинах, та довів, що він не вживав своєчасних та належних заходів для захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

Щодо суті заявлених позовних вимог місцевий господарський виснував про те, що на момент укладення додаткової угоди №1 від 19.03.2025 до договору про закупівлю послуг №29 від 06.03.2025 не було документально підтверджено об`єктивних обставин, що зумовили б необхідність та правомірність укладення вказаної додаткової угоди до основного договору, з урахуванням чого оскаржувана додаткова угода укладена всупереч вимогам Закону України «Про публічні закупівлі», а відтак підлягає визнанню недійсною.

Також суд встановив наявність підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій у заявленому прокуратурою розмірі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Фізична особа-підприємець Бліженських Вікторія Сергіївна звернулась до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 06.05.2026 у справі №908/3993/25 та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Першочергово скаржник зауважив про те, що прокурором, у розумінні статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та статті 74 Господарського процесуального кодексу України, не надано належних і допустимих доказів на підтвердження факту протиправної бездіяльності органу місцевого самоврядування (позивача). Сам лише факт незадоволення прокурора станом правовідносин не свідчить про системне нездійснення органом своїх повноважень. Відтак, на думку апелянта, місцевий господарський суд на зазначені обставини уваги не звернув та не перевірив належним чином легітимність підстав для подання позову прокурором.

Крім того, скаржник акцентував увагу на те, що сам позивач, в особі якого прокурор подав позов, офіційно заявив про відсутність будь-яких порушень його прав у межах спірних цивільно-правових відносин та не підтримував позовні вимоги прокурора. Вказана позиція правомірного суб`єкта повністю спростовує твердження прокурора про наявність шкоди державним чи публічним інтересам. За таких обставин, скаржник стверджує про те, що суд першої інстанції, задовольнивши позов проти волі самого органу, наділеного дискреційними повноваженнями, фактично легітимізував свавільне втручання прокуратури у сферу компетенції органів місцевого самоврядування, що прямо суперечить засадам диспозитивності судочинства.

Щодо суті позовних вимог, то скаржник наполягав на тому, що суд першої інстанції здійснив лише загальний аналіз умов договору про закупівлю, втім не здійснив аналізу та тлумачення змісту його окремих істотних умов (частин) для сторін з метою з`ясування його дійсної правової природи. Так, предметом Договору є послуги (поточний ремонт) в розумінні законодавства про публічні закупівлі, а не роботи, тому норми про договір підряду не застосовуються. Більш того, за твердженням апелянта, строк надання послуг (п. 5.1 Договору) до переліку істотних умов не належить, а відтак зміна пункту 5.1 Договору Додатковою угодою №1 від 19.03.2025 (продовження строку надання послуг до 08.04.2025) не є зміною істотних умов Договору у розумінні чинного законодавства та умов самого Договору.

Ключовим доводом апеляційної скарги виступає позиція відповідача щодо неправильного застосування судом першої інстанції норми п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі». Так, скаржник наполягав на тому, що необхідність укладення додаткової угоди про продовження строків надання послуг була продиктована не суб`єктивним бажанням сторін, а критичним погіршенням безпекової ситуації в місті Запоріжжі, де систематичні обстріли та масовані атаки БПЛА стали факторами непереборної сили. При цьому за змістом заявленого позову прокурор не навів жодного доказу та належного обґрунтування того, що станом на 08.04.2025 сторони Договору мали об`єктивну можливість передбачити саме такий рівень погіршення воєнного стану, загрози та інтенсивності обстрілів, який реально склався у місті Запоріжжя у квітні 2025 року. Суд в оскаржуваному рішенні також не навів жодного відповідного мотиву та доказу, натомість обмежився загальним посиланням на факт воєнного стану, що, на думку скаржника, є недостатнім для спростування об`єктивних обставин.

Окремо апелянтом було зауважено про факт добросовісної поведінки ФОП Бліженських В.С. протягом усього строку дії Договору, яка мала прояв як у своєчасному повідомленні замовника про настання надзвичайних обставин, так і у повному виконанні всіх прийнятих на себе за договором зобов`язань.

Апелюючи до обставин відсутності з боку замовника будь-яких претензій щодо виконання відповідачем умов договору, скаржник стверджував про те, що стягнення штрафних санкцій з виконавця в такій ситуації не відновить жодного порушеного права, а слугуватиме лише невиправданим майновим обтяженням для суб`єкта господарювання, що в умовах воєнного стану виконав узятий на себе публічний договір у повному обсязі.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу.

18.06.2026 від Запорізької обласної прокуратури до Центрального апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому прокурор заперечує проти вимог апеляційної скарги, просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.

На думку прокурора, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що за своєю правовою природою він є договором підряду, правовідносини сторін за цим Договором регулюються главою 63 ЦК України, а не главою 61 ЦК. При цьому, істотними умовами договору підряду є, зокрема, предмет договору підряду; договірна ціна; строки початку та закінчення робіт. Відтак, під час дії договору сторони могли змінити таку істотну умову як строк виконання зобов`язань (строк виконання робіт) шляхом продовження такого строку, однак виключно за наявності існування документально підтверджених об`єктивних обставин, що зумовили таке продовження. В той же час, оспорювана у цій справі додаткова угода, якою продовжено строк виконання зобов`язання щодо виконання робіт, є такою, що укладена з порушенням вимог законодавства та умов договору у зв`язку з відсутністю документально підтверджених об`єктивних обставин. Доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі, за твердженням прокурора, не спростовують вказаних обставин та висновків суду першої інстанції.

Крім того, прокурор зазначив про те, що при зверненні з даним позовом до господарського суду останнім було дотримано норми статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру», визначено уповноважені державою органи та належним чином обґрунтовано необхідність захисту інтересів держави у спірних правовідносинах внаслідок, у тому числі, бездіяльності позивача.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи пояснень позивача.

12.06.2026 від Департамент з питань ветеранської політики Запорізької міської ради надійшли письмові пояснення, за змістом яких позивач просив апеляційний суд скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 06.05.2026 у справі №908/3993/25 та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.

На думку позивача, рішення місцевого господарського суду у цій справі не відповідає нормам матеріального права та прийнято з порушенням норм процесуального права, що відобразилось у не правильному трактуванні предмету та суті укладеного договору про закупівлю і не врахуванні істотних умов останнього.

Так, позивач наголошував на тому, що правове регулювання, що застосовується до договору підряду, не може бути екстрапольоване на відносини, що виникли на підставі договору про надання послуг, а отже, відсутні підстави для визнання укладеної додаткової угоди до договору про закупівлю послуг недійсним. Крім того, зміна пункту 5.1 Договору Додатковою угодою від 19.03.2025 №1 не є зміною істотних умов Договору у розумінні чинного законодавства та умов самого Договору.

Окремо позивач акцентував увагу на тому, що договір про закупівлю послуг від 06.03.2025 року №29 є виконаним у повному обсязі, заподіяння збитків позивачу простроченням виконання зобов`язання не встановлено. Натомість органом прокуратури не доведено жодного факту щодо суперечності умов оспорюваної додаткової угоди до Договору, іншим актам цивільного або господарського законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, не доведено наявності наміру хоча б у однієї із сторін щодо настання незаконних наслідків.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи пояснень третьої особи.

12.06.2026 від Запорізької міської ради надійшли письмові пояснення, за змістом яких третя особа фактично підтримала заявлені в суді першої інстанції заперечення щодо поданого прокурором позову.

Так, за твердженням третьої особи, на момент підписання договору про закупівлю послуг від 06.03.2025 року №29 його сторонами було погоджено всі його істотні умови: предмет, ціна та строк його дії. Додаткова угода, яка є предметом спору, укладена сторонами у відповідності до положень чинного законодавства. Чинним законодавством вичерпно не визначено, настання яких саме обставин вважається об`єктивним та достатнім для продовження строків в договорах на закупівлю. Підтвердження причинно-наслідкового зв`язку сигналу «повітряна тривога» та надання послуг в межах виконання договору про закупівлю послуг від 06.03.2025 № 29 також підтверджується інформацією Управління з питань попередження надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Запорізької міської ради. Будь-яка діяльність підприємств на території міста здійснюється на власний ризик, а випадки настання форс-мажорних обставин, таких як збільшення тривалості повітряних тривог, частота та інтенсивність обстрілів, наближення бойових дій та інші надзвичайні обставини можуть тимчасово або повністю унеможливлювати виконання умов договорів, що укладені. Вважає, що лист відповідача від 18.03.2025 № 03/10-25 в розумінні п.п. 4 п. 19 Постанови 1178 є документальним підтвердженням об`єктивних обставин для продовження строку виконання зобов`язань за Договором про закупівлю. На переконання Запорізької міської ради, стягнення штрафних санкцій після повного виконання договору про закупівлю є безпідставним у зв`язку з тим, що зобов`язання припинені належним виконанням.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.05.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Левшиної Г.В. (доповідач), суддів: Андрейчука Л.В., Віннікова С.В.

З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 02.06.2026 здійснено запит матеріалів справи №908/3993/25 із Господарського суду Запорізької області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.

09.06.2026 матеріали справи №908/3993/25 надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Бліженських Вікторії Сергіївни на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.05.2026 у справі №908/3993/25; розгляд апеляційної скарги призначено на 04.08.2026 о 15:30 год.

У судове засідання 04.08.2026 з`явився прокурор, представники позивача і третьої особи брали участь в розгляді справи в режимі відеоконференції.

У судовому засіданні 04.08.2026 колегією суддів оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 18.02.2025 Департамент з питань ветеранської політики Запорізької міської ради на офіційному вебсайті системи публічних закупівель «Prozorro» оприлюднив оголошення про проведення відкритих торгів за № UA-2025-02-10-003433-а з очікуваною вартістю предмета закупівлі 1496682,12 грн щодо закупівлі Департаментом послуг з аварійного (поточного) ремонту приміщення Ветеранського простору «ВЕТЕРАН ПРО. ЗАПОРІЖЖЯ» (ДК 021:2015 (СРV) - 45450000-6 - інші завершальні будівельні роботи). Строк виконання робіт чи надання послуг визначено до 21.03.2025.

Згідно з протоколом затвердження річного плану закупівель UA-P2025-01-21-0178377-a, джерелом її фінансування є кошти місцевого бюджету.

За результатами проведеної закупівлі 06.03.2025 між Департаментом з питань ветеранської політики Запорізької міської ради (Замовник, позивач у справі) та Фізичною особою-підприємцем Бліженських Вікторією Сергіївною (Підрядник, відповідач у справі) укладено договір №29 про закупівлю послуг (надалі - договір).

За умовами п. 1.1 договору Підрядник, відповідно до кошторисної документації та умов Договору, зобов`язується виконати Аварійний (поточний) ремонт приміщення Ветеранського простору «ВЕТЕРАН ПРО. ЗАПОРІЖЖЯ» за адресою: пр. Соборний, буд. 29 у м. Запоріжжя (ДК 021:2014 (СРV) - 45450000-6-Інші завершальні роботи)», а замовник оплатити надані послуги на умовах, визначених цим договором.

Пунктом 1.2 договору встановлено, що об`єм, характер та вартість послуг, передбачених в п. 1.1 цього договору, визначаються на підставі договірної ціни, погодженої сторонами, яка є невід`ємною частиною цього договору та підставою для проведення взаємних розрахунків.

Відповідно пунктів 1.3, 1.4, предмет Договору за код ДК 021:2015 - 45450000-6 - Інші завершальні будівельні роботи. Місце надання послуг: 69000, Україна, Запорізька область, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 29.

Істотні умови договору не можуть змінюватись після його підписання до виконання зобов`язань сторонами у повному обсязі, крім випадків передбачених законодавством (п. 19 «Особливості здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування» затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178 «Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування») (п. 1.7 договору).

Згідно з п. 3.1 договору договірна ціна послуг є невід`ємною частиною договору, є динамічною і визначається на підставі кошторису та складає 1244500,00 грн без ПДВ.

За умовами п. 5.1 договору строк надання послуг Підрядником визначений не пізніше 21.03.2025. Підрядник розпочне надання послуг після підписання договору. Надання послуг може бути закінчено достроково тільки за згодою із Замовником.

Датою закінчення надання послуг вважається дата їх прийняття Замовником (п. 5.2 договору). Строки надання послуг можуть бути змінені з внесенням відповідних змін у Договір (п. 5.3).

У пункті 7.1 договору сторонами погоджено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену Законами та цим договором.

За невиконання зобов`язань за договором Підрядник несе відповідальність в порядку, визначеному п. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, зокрема за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості (п. 7.3 договору).

Пунктом 8.1 договору встановлено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).

Сторона, що не може виконати зобов`язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 3-х днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі (п. 8.2 договору).

Згідно з п. 8.3 договору доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є документи, які видаються відповідними і компетентними органами.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами взятих за цим договором зобов`язань, але не пізніше ніж до 31.12.2025 року (п. 11.1 договору).

Зміни та доповнення до цього договору оформлюються відповідно до Цивільного і Господарського кодексів України додатковою угодою, яка є невід`ємною його частиною (п. 11.3 договору).

Істотними умовами цього договору про закупівлю є предмет (найменування, кількість, якість), ціна та строк дії договору про закупівлю. Інші умови договору про закупівлю істотними не є та можуть змінюватися відповідно до норм Господарського та Цивільного кодексів (п. 11.4 договору).

За умовами п. 11.5 договору істотні умови не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків та з урахуванням положень статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», крім частин другої - п`ятої, сьомої - дев`ятої статті 41 Закону, п. 19 Особливості здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування» затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178.

Пунктом 11.8 договору встановлено, що зміна істотних умов договору шляхом складання додаткової угоди допускається виключно у випадку, зокрема, продовження строку дії договору про закупівлю та/або строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Необхідність унесення змін до Договору має бути обґрунтованою та підтверджена стороною, яка ініціює такі зміни.

Додатком до Договору №29 від 06.03.2025 є договірна ціна.

ФОП Бліженських В.С. листом вих. №03/10-25 від 18.03.2025 звернулась до Замовника з проханням продовжити строк дії договору про закупівлю від 06.03.2025 до 08.04.2025 у зв`язку з виникненням документального підтвердження об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, та погіршення безпекової ситуації в місті. За текстом листа також зазначила, що відповідно до даних «Air-alarms.in.ua - статистика повітряних тривог» за період з 06.03.2025 (дата підписання договору) по вчора значно збільшилась тривалість повітряних тривог по Запорізькій області, за вказаний період тривалість становить (лише чистий час без перетинів, у годинах) - 101,2 год., більшість яких припадає на робочий час. Цей факт підтверджує погіршення безпекової ситуації по місту Запоріжжя та має беззаперечний вплив таких обставин на можливість виконання конкретних договірних зобов`язань. Указує, що у зв`язку зі збільшенням інтенсивності тривог протягом світового робочого дня та з метою збереження життя і здоров`я працівників з урахуванням п. 7.9 договору, об`єктивно не має можливості надати послуги в межах визначеного договором строку.

Додатком до вказаного листа зазначено лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 та додаткова угода №1 до договору в 2 прим.

19.03.2025 між сторонами укладено Додаткову угоду №1 до договору про закупівлю послуг №29 від 06.03.2025, за умовами якої пункт 5.1 розділу 5 Договору «Строки надання послуг» викладено в новій редакції: « 5.1. Строк надання послуг Підрядником не пізніше 08.04.2025. Підрядник розпочне надання послуг після підписання договору. Надання послуг може бути закінчено достроково тільки за згодою із Замовником».

Додатковою угодою №2 від 03.04.2025 до договору про закупівлю послуг №29 від 06.03.2025 сторони виклали Договірну ціну з розрахунками в новій редакції.

08.04.2025 між сторонами підписана довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати форми № КБ-3 за квітень 2025 р. на суму 1244500,00 грн та акт № 1 приймання виконаних будівельних робіт форми № КБ-2в за квітень 2025 р. на суму 1244500,00 грн.

Позивач (замовник) на виконання договору перерахував на користь ФОП Бліженських В.С. грошові кошти в загальній сумі 1244500,00 грн, про що свідчить платіжна інструкція №95 від 18.04.2025.

За твердженням прокурора, з чим не погоджується позивач, відповідач та третя особа, при укладенні додаткової угоди № 1 від 19.03.2025 не було документально підтверджено належними та допустимими доказами об`єктивних обставин, що спричинили продовження строків виконання робіт. Вказані обставини зумовили звернення прокурора до суду з цим позовом.

За наслідками розгляду позову Господарським судом Запорізької області прийнято оскаржуване рішення про задоволення заявлених позовних вимог.

Оцінка апеляційним господарським судом аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частин 1-4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та/або відзиві на неї. При цьому апеляційний суд не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги лише у випадках, передбачених частиною четвертою статті 269 Господарського процесуального кодексу України, зокрема якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Щодо звернення прокурора в інтересах держави в особі Департаменту з питань ветеранської політики Запорізької міської ради.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Такі випадки встановлено частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Вказаною нормою передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

З зазначеної норми вбачається, що підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді складаються з чотирьох елементів:

1) наявність інтересів держави у спірних відносинах;

2) порушення/загроза порушення зазначених інтересів;

3) наявність/відсутність компетентного суб`єкта владних повноважень, який має захищати зазначені інтереси держави;

4) нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави компетентним суб`єктом владних повноважень (у разі його наявності).

Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас, Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятій 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів ( далі у тексті Рекомендації), якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

У пункті 7 Рекомендацій передбачено, що ілюстрацією повноважень публічних обвинувачів у системі загального права є визнання або анулювання шлюбів, захист дітей або недієздатних осіб і реєстрацію або припинення діяльності асоціацій та фондів. Іншою групою повноважень публічних обвинувачів є правовий контроль публічної адміністрації та інших юридичних осіб під кутом зору відповідності їх діяльності закону. В цілому, ці повноваження покладені на публічного обвинувача з міркувань публічного інтересу та захисту прав людини і, як правило, здійснюється в суді.

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Пунктами 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 3-рп/99 визначено, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, а отже прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і може здійснювати представництво в порядку, передбаченому процесуальним законом.

"Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17).

Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади, і який має передбачені законодавчим актом, тобто законом, повноваження на подання відповідного позову до суду.

Правовідносини, пов`язані із використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) укладенням угод до договору закупівлю товарів, на підставі яких витрачаються ці кошти, не відповідає суспільним інтересам.

Виконання зобов`язань за договором, укладеним за результатами процедури закупівлі, проведеної з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, може призвести до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів, що не відповідатиме меті Закону України "Про публічні закупівлі" та принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі, закріпленими у статті 5 даного Закону.

Як зазначено в преамбулі Закону України "Про публічні закупівлі", цей Закон встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальної громади та об`єднаних територіальних громад.

З наведеного слідує, що потреби держави у певних товарах, роботах та послугах, реалізуються виключно через правовий механізм публічних закупівель.

Оскільки закупівля замовником послуг для забезпечення потреб держави є публічною закупівлею, тому правильне застосування Закону України "Про публічні закупівлі" входить в поняття "інтерес держави", на захист якого прокурором подано цей позов.

Враховуючи викладене, доводи скаржника про відсутність підстав для представництва інтересів держави прокурором у даній справі колегією суддів відхиляються.

Так, у спорах, які пов`язані з проведенням публічних закупівель, позивачами можуть бути декілька уповноважених органів, які здійснюють контроль і моніторинг у сфері публічних закупівель, в залежності від повноважень, в межах яких ці органи діють, та характеру спірних правовідносин (предмета і підстав позову). При визначенні органу, в інтересах якого пред`являється позов, прокурор не повинен перелічувати усі без винятку органи, уповноважені державою на здійснення повноважень із захисту інтересів держави у відповідному спорі, оскільки згідно зі статтею 53 Господарського процесуального кодексу України та статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурору достатньо довести, що орган, в інтересах якого заявлено позов, уповноважений на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах.

В даному випадку Заступником керівника Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області подано позов в інтересах Департаменту з питань ветеранської політики Запорізької міської ради.

З урахуванням цих обставин, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідно до статті 22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Пунктом 18 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України передбачено, що головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень. Розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня - розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього (абзац третій пункту 7 Порядку).

Поняття та функції розпорядників бюджетних коштів визначені підпунктом 47 статті 2 Бюджетного кодексу України, згідно з яким розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення витрат бюджету.

Згідно з п. 1.1 Положення про департамент з питань ветеранської політики Запорізької міської ради, затвердженого рішенням Запорізької міської ради від 05.03.2025 № 42 (далі - Положення) Департамент є виконавчим органом Запорізької міської ради, підзвітний і підконтрольний Запорізькій міській раді.

За п. 1.6 Положення, Департамент є неприбутковою установою, утримується за рахунок коштів місцевого бюджету, якщо інше не передбачено законодавством, та інших джерел, не заборонених законом.

Відповідно до п. 1.7 Положення Департамент у межах своїх повноважень має право укладати від свого імені угоди, договори з юридичними та фізичними особами, набувати майнових прав, виконувати обов`язки, бути позивачем, відповідачем та третьою особою у судах усіх інстанцій.

За умовами договору про закупівлю послуг №29 від 06.03.2025 Департамент з питань ветеранської політики Запорізької міської ради є розпорядником коштів міського бюджету Запорізької територіальної громади. У даному випадку Департамент з питань ветеранської політики Запорізької міської ради є стороною оспорюваного правочину та юридичною особою, яка може від свого імені набувати майнові права та нести обов`язки, яка є розпорядником бюджетних коштів та здійснює процедуру закупівлі товарів, робіт і послуг за рахунок бюджетних коштів згідно з законодавством України.

За змістом ч. 1 ст. 327 Цивільного кодексу України, майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді є комунальною власністю.

Відповідно до п. 39 ч. 1 ст. 64 Бюджетного кодексу України, штрафні санкції внаслідок невиконання укладених розпорядником бюджетних коштів договорів з суб`єктами господарювання на придбання товарів, робіт і послуг за рахунок коштів відповідних бюджетів місцевого самоврядування належать до доходів загального фонду бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад.

Суд першої інстанції дослідив, що роботи за Договором №29 від 06.03.2025 виконані, розрахунок відбувся, бюджетні кошти сплачені Замовником Підряднику; предметом спору є не повернення бюджетних коштів, а стягнення пені у зв`язку з порушенням Підрядником строків виконання зобов`язань, відповідно до п. 7.3 Договору, за умови визнання недійсною додаткової угоди щодо продовження строку виконання робіт, укладеної між Департаментом та відповідачем. Відтак, висновок суду стосовно того, що Департамент з питань ветеранської політики Запорізької міської ради є суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, є законним та обґрунтованим.

Окрім того, місцевим господарським судом було враховано сталу та послідовну судову практику згідно якої прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Судом першої інстанції було встановлено, що з метою виконання вимог частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор повідомив позивача про наявність підстав для представництва інтересів держави та намір звернутися до суду з метою визнання недійсною Додаткової угоди.

Як убачається з матеріалів справи, позивач самостійно заходів, спрямованих на захист інтересів держави, не здійснював.

Наведене, в свою чергу, є підставою для висновку суду про наявність у прокурора передбачених ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» підстав для представництва відповідного органу.

Щодо наявності підстав для застосування положень п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», визнання оскаржуваної додаткової угоди недійсною та стягнення з відповідача штрафних санкцій.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначено Законом України «Про публічні закупівлі» (тут і надалі - у редакції, чинній станом на час укладення Договору про закупівлю та оспорюваної Додаткової угоди до нього).

З аналізу положень Закону України «Про публічні закупівлі» вбачається те, що вони є спеціальними нормами, які визначають правові підстави внесення змін та доповнень до договорів, укладених за наслідком публічних закупівель і повинні застосовуватися переважно щодо норм Цивільного та Господарського кодексів України, які визначають загальну процедуру внесення змін до договору (постанова Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №926/3421/22).

Згідно із ч. 4 ст. 3 Закону України «Про публічні закупівлі» відносини, пов`язані із сферою публічних закупівель, регулюється виключно цим Законом і не можуть регулюватися іншими законами, крім випадків, встановлених цим Законом.

Пунктом 6 частини 1 статті 1 цього Закону визначено, що договір про закупівлю визначається як господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі / спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

У частині 1 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» зазначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Як установив суд першої інстанції, 06.03.2025 між Департаментом з питань ветеранської політики Запорізької міської ради та Фізичною особою-підприємцем Бліженських Вікторією Сергіївною укладено договір №29 про закупівлю послуг.

Позивач, відповідач та третя особа як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення наполягають на тому, що вказаний договір є договором про надання послуг, відтак спірні правовідносини підпадають під правове регулювання, визначене ст. ст. 901 - 907 Цивільного кодексу України.

Досліджуючи вказане питання, апеляційний наголошує, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його предмету, умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, з`ясувати фактичний характер спірних правовідносин, які склались між сторонами, з`ясувати дійсні наміри сторін спору при укладенні договору щодо визначення умов виконання зобов`язань обома сторонами цього договору наслідків, застосувати відповідні норми права. Така правова позиція є сталою та послідовною у судовій практиці, що підтверджується висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 10.05.2018 у справі №924/263/17, від 02.02.2022 у справі №927/1099/20, від 23.03.2021 у справі №916/2380/18, від 01.10.2020 у справі №910/21935/17, від 04.07.2018 у справі №916/935/17, від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 19.08.2020 у справі №915/1302/19 тощо.

У відповідності до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Особливістю договорів про надання послуг є нематеріальний характер об`єкта договору, за яким продається не результат, а дії, які до нього призводять. Основним відрізняльним критерієм договору про надання послуг від договору про виконання робіт є те, що результат робіт, на відміну від послуг, має матеріальний результат (об`єкт будівництва, предмет ремонту тощо), тоді як корисний ефект від послуги полягає в самому процесі її надання (фахове консультування, представництво особи, розробка проектів документів тощо).

У постанові від 08.10.2019 у справі № 910/11397/18 Верховний Суд зазначив, що предметом договору про надання послуг є вчинення виконавцем певних дій або здійснення певної діяльності. Предметом договору є надання послуг різного роду за завданням замовника. Специфічні характеристики послуги відрізняють її від товару. Для послуги характерна непомітність (її не можна взяти в руки, зберігати, транспортувати, складувати); послуга є невичерпною (незалежно від кількості разів її надання її власні кількісні характеристики не змінюються). Послуги відрізняються також від робіт. Корисний ефект від діяльності з надання послуги полягає не у вигляді певного осяжного матеріального результату, як це має місце при виконанні роботи, а полягає в самому процесі надання послуги.

Водночас ч.ч. 1 та 2 ст. 837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

У постанові від 04.09.2023 в справі №910/5352/21 Верховний Суд зазначив, що відокремлення договорів про надання послуг від договорів про виконання робіт (договорів підряду) можливо здійснити за наступними критеріями:

- предмет договору підряду є завжди індивідуалізованим, тобто являє собою матеріалізований результат зусиль (робіт) підрядника. Результат роботи підрядника виражається в тій чи іншій матеріальній формі;

- основним результатом при наданні послуг є результат нематеріального характеру, який не втілюється у жодну з матеріальних форм, однак, попри відсутність матеріальної форми, має економічну цінність та корисний ефект для замовника такої послуги.

Як встановив суд першої інстанції предметом Договору №29 від 06.03.2025 є виконання підрядником - ФОП Бліженських В.С. аварійного (поточного) ремонту приміщення Ветеранського простору «ВЕТЕРАН ПРО. ЗАПОРІЖЖЯ» за адресою: пр. Соборний, буд. 29 у м. Запоріжжя.

При цьому Локальним кошторисом на будівельні роботи, який є невід`ємним додатком до вказаного договору, сторони погодили чітке найменування робіт та витрат, до яких зокрема віднесли: улаштування плінтусів, улаштування тактильної плитки, улаштування перегородок на металевому однорядному каркасі, улаштування дверних коробок, прокладання поліетиленових труб, установлення сантехніки тощо.

Відтак, враховуючи те, що предмет спірного Договору є індивідуалізованим, а результат роботи має матеріальну форму, враховуючи, що здача-прийняття роботи з аварійного (поточного) ремонту приміщення оформляється актом приймання виконаних будівельних робіт, що передбачено п. 4.1 договору, тобто замовника цікавить не сам процес надання послуги, а його результат, який є осяжним, то з урахуванням принципу jura novit curia («суд знає закони») при розгляді справи і ухвалення рішення суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що укладений між сторонами Договір №29 від 06.03.2025 за своєю правовою природою є договором підряду.

У відповідності до ч. 1 ст. 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

З урахуванням наведеного підставним є також висновок суду щодо того, що істотними умовами договору підряду є, зокрема, предмет, договірна ціна, строки виконання робіт.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ч. 1 ст. 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Частинами 3, 4 ст. 653 Цивільного кодексу України унормовано, що у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

За загальним правилом істотні умови договору про закупівлю, однією з яких є строк виконання зобов`язання, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі (ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі»). Однак зазначена норма передбачає випадки, коли допустима зміна істотних умов договору про закупівлю.

Так, положення п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону «Про публічні закупівлі» передбачають можливість внесення змін до істотних умов договору про закупівлю, зокрема, у випадку продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Згідно з пп. 4 п. 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178 (далі - Особливості), істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім виключного переліку випадків, зокрема продовження строку дії договору про закупівлю та/або строку виконання зобов`язань щодо передачі товару у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Таким чином, вказані норми передбачають умови та можливість внесення змін до договору про закупівлю, зокрема й стосовно строку виконання зобов`язань лише, якщо сторони це прямо вказали в умовах договору або уклали додаткову угоду про це за взаємною згодою сторін вже після виникнення таких обставин (постанова Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №910/15264/21). При цьому вказані норми передбачають можливість внесення змін до договору про закупівлю (зміна істотних умов) щодо продовження строку виконання зобов`язань у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження (постанови Верховного Суду від 05.09.2018 у справі №910/21806/17, від 06.06.2023 у справі №910/21100/21).

Об`єктивні обставини, що спричинили відповідне продовження, мають бути документально підтверджені і вони не обов`язково мають бути обставинами непереборної сили, засвідченими у вигляді сертифіката ТПП України (постанова Верховного Суду від 10.04.2025 у справі №924/602/24). Верховний Суд у постанові від 10.04.2025 у справі №924/602/24 зазначив про безпідставність звуження судом апеляційної інстанції тлумачення передбачених п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону «Про публічні закупівлі» випадків допустимого продовження строку дії договору виключно до обставин непереборної сили.

При цьому законодавством не визначено настання яких саме обставин вважається об`єктивним та достатнім для продовження строків та не визначено, в якій формі має бути документальне підтвердження настання зазначених обставин, тому замовник визначає це самостійно.

Як вже було встановлено судом, відповідно до пункту п. 5.1 Договору строк надання послуг Підрядником визначений не пізніше 21.03.2025.

Разом з тим, згідно пункту 5.3 Договору строки надання послуг можуть бути змінені з внесенням відповідних змін у Договір.

Пунктом 11.8 Договору сторони погодили, що зміна істотних умов договору шляхом складання додаткової угоди допускається, зокрема у випадку продовження строку дії договору про закупівлю та/або строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

На виконання вказаних умов Договору, відповідач повідомив позивача про неможливість виконання обумовлених робіт у зазначений строк та навів причини такої неможливості у листі №03/10-25 від 18.03.2025.

Позивач, оцінивши обставини в їх сукупності, визнав причини затримки поважними, а також дійшов висновку, що його інтересах більше відповідає надання обумовлених послуг у більш пізні строки, ніж розірвання Договору, що підтверджується фактом укладення спірної Додаткової угоди та правовою позицією позивача у даній справі (позивач позов прокурора не підтримав та заперечував проти його задоволення).

Також апеляційним господарським судом враховано, що укладення оскаржуваної Додаткової угоди відбулося за умови незмінності ціни договору.

Так, за приписами статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. А відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (постанова Верховного Суду від 27.02.2024 у справі № 927/863/23).

Однак у даній справі, апеляційний господарський суд не встановив наявності / відсутності фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання оспорюваних правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

З приводу правової позиції прокурора у даній справі колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 Цивільного кодексу України загалом, так і пункту 6 цієї статті, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Загальні засади (принципи) цивільного права втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації так, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Главою 24 Господарського кодексу України (чинного на час виникнення спірних правовідносин) загальні засади відповідальності учасників господарських відносин урегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

Згідно із частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню (пункт 4.1 рішення Конституційного Суду України № 15-рп/24).

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України). Аналогічний принцип закріплений у частині 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється на сферу виконання зобов`язань та на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають тою межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону. Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов`язків.

Справедливість як один із фундаментальних принципів права, який закладено безпосередньо в змісті права, в тих правовідносинах формою яких є право, передбачає готовність враховувати інтереси інших сторін, не зловживати своїми правами на шкоду їм, дотримуватися рівності в положенні учасників правовідносин.

Отже за своєю юридичною силою принцип справедливості є фактично імперативною нормою права (нормою відхилення від якої недопустиме), яка поряд з нормами цивільного права належить до механізму регулювання цивільних правовідносин.

Хоча така категорія, як справедливість, є оціночним поняттям та має властивість змінювати своє змістовне наповнення залежно від різних, як об`єктивних, так і суб`єктивних обставин, очевидним є те, що застосування такого принципу у визначенні наявності підстав для застосування штрафних санкцій відповідає меті та цілям такої міри відповідальності як стягнення неустойки.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд (статті 2, 7 цього Закону).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У справі "Делькорт проти Бельгії", 07.01.1970, Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11.11.1996 у справі "Кантоні проти Франції", заява № 17862/91, § 31-32; від 11.04.2013 у справі "Вєренцов проти України", заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22.11.1995 у справі "S. W. проти Сполученого Королівства", заява № 20166/92, § 36).

Пропорційність є однією зі складових верховенства права. Цей принцип спрямований на встановлення розумного балансу між необхідними у демократичному суспільстві випадками обмеження прав людини і легітимною метою такого обмеження.

Так, застосування принципу справедливості передбачено і нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, частиною 1 статті 6 якої гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу, що одним із елементів передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий розгляд справи судом є змістовне, а не формальне тлумачення правової норми (рішення від 23.10.1985 у справі "Бентем проти Нідерландів").

Правосуддя, за своєю суттю, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 9 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування під час розгляду справи категорій стандартів доказування - правил, які дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Апеляційний суд звертає увагу, що 17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким були, зокрема внесені зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Тобто обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" звернув увагу, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований Європейським судом з прав людини у рішенні від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України, в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 21.10.2011 у справі "Дія-97" проти України" зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів.

Враховуючи викладене, висновки суду першої інстанції про те, що спірна додаткова угода укладена за відсутності документального підтвердження об`єктивних обставин для продовження строку виконання робіт є передчасними.

Слід наголосити, що замовник (позивач), у разі виявлення недостатності підстав чи доказів для збільшення строку виконання робіт, не був позбавлений права звернутися до підрядника (відповідача) з вимогою про надання доказів неможливості виконання умов договору у передбачені договором строки, чого замовником (позивачем) зроблено не було, що свідчить про обґрунтованість пропозиції відповідача щодо необхідності збільшення строку виконання робіт по договору.

У свою чергу, підписання спірної додаткової угоди замовником (позивачем) свідчить про його погодження з наведеними відповідачем обставинами та визнання їх достатніми для продовження строку виконання робіт.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, враховуючи, що відповідач (підрядник) повідомив позивача про необхідність продовження строку виконання робіт, навівши причини та об`єктивно незалежні від нього підстави для такого продовження, та позивач (замовник) визнав такі причини та підстави обґрунтованими та достатніми для внесення змін до договору, внаслідок чого між сторонами була підписана спірна додаткова угода №1 від 19.03.2025 до договору про закупівлю послуг від 06.03.2025, колегія суддів приходить до висновку, що у даній справі більш вірогідним є наявність документального підтвердження об`єктивних обставин для продовження строку виконання робіт.

В контексті спірних правовідносин судова колегія враховує і те, що правомірна зміна строку (продовження) виконання зобов`язання відповідає інтересам держави більше, ніж формальне розірвання договору чи нарахування штрафних санкцій виконавцю, який об`єктивно не мав змоги виконати умови договору через незалежні від нього обставини, які замовник визнав поважними та підтвердженими належним чином та добровільно погодився на збільшення таких строків виконання зобов`язання.

Колегія суддів також звертає увагу, що зміна строку виконання робіт шляхом його збільшення не призвела до будь-яких негативних наслідків для замовника, зокрема до збільшення вартості цих робіт, яка була визначена у договорі.

При цьому прокурором не надано доказів того, яким чином продовження строку виконання робіт на незначний строк порушило законні інтереси держави та/або позивача.

Більше того, позиція позивача у даній справі, яка полягала в тому, що Департамент з питань ветеранської політики Запорізької міської ради не підтримав позовних вимог прокурора, додатково свідчить про те, що права та інтереси замовника внаслідок укладення спірної додаткової угоди не були порушені.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає відсутніми підстави для визнання недійсної Додаткової угоди №1 від 19.03.2025 до договору про закупівлю послуг від 06.03.2025.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд наведеного не врахував, що призвело до неправильних висновків про задоволення позову.

Оскільки у задоволенні основної вимоги про визнання Додаткової угоди №1 від 19.03.2025 до договору про закупівлю послуг від 06.03.2025 недійсною слід відмовити, задоволенню також не підлягає і похідна вимога про стягнення з відповідача штрафних санкцій в розмірі 17968,53 грн.

На переконання колегії суддів, в умовах, коли відповідач належним чином виконав свої зобов`язання перед замовником, у порядку та строки, узгоджені в чинному договорі (з урахуванням внесених до нього за згодою обох сторін змін), за наслідками чого таке виконання було прийняте та оплачене замовником без жодних зауважень, не може мати легітимну мету та бути пропорційним притягнення до відповідальності відповідача за порушення строку виконання договору, який не був порушений в момент такого виконання.

Аналогічні та релевантні до спірних правовідносин висновки викладені в постанові Верховного Суду від 16.06.2026 у справі №904/4822/25.

Надаючи оцінку вказаним вище обставинам, апеляційний суд, керуючись положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, виходив з того, що правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. Отже, встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.

У рішенні від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. На них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків. Дії або рішення суб`єкта владних повноважень вважаються такими, що суперечать принципу верховенства права, не тільки у тих випадках, коли такими діями порушуються суб`єктивні права і процесуальні гарантії, прямо передбачені чинним законодавством, але й у тих випадках, коли такі дії не задовольняють правомірних очікувань осіб, стосовно яких вони вчиняються (ухвалюються). Правомірне очікування виникає в особи в тому випадку, коли внаслідок правового регулювання зі сторони суб`єкта владних повноважень в особи наявне розумне сподівання, що стосовно неї суб`єкт владних повноважень буде діяти саме так, а не інакше.

Отже, принцип "належного урядування" покладає обов`язок на орган діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Враховуючи все вищевикладене, доводи скаржника про відсутність підстав для визнання Додаткової угоди №1 від 19.03.2025 до договору про закупівлю послуг від 06.03.2025 недійсною та стягнення штрафних санкцій знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції, за результатами розгляду апеляційної скарги, має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

За змістом ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення дійшов передчасних та помилкових висновків про доведеність прокурором підстав для визнання недійсною спірної додаткової угоди та покладення на відповідача заявлених до стягнення штрафних санкцій, що в свою чергу призвело до неправильного застосування норм матеріального права, зокрема положень Цивільного кодексу України та Закону України «Про публічні закупівлі».

За таких обставин, апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Бліженських Вікторії Сергіївни підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Запорізької області від 06.05.2026 у справі №908/3993/25 - скасуванню з одночасним ухваленням судом апеляційної інстанції нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Судові витрати.

Відповідно до частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір у даній справі був ініційований прокурором та позивач під час розгляду справи як в суді першої інстанції, так і під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення не підтримав заявлених позовних вимог, судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на прокурора.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 271, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Бліженських Вікторії Сергіївни на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.05.2026 у справі №908/3993/25 - задовольнити.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 06.05.2026 у справі №908/3993/25 - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог заступника керівника Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах держави в особі в особі Департаменту з питань ветеранської політики Запорізької міської ради до Фізичної особи-підприємця Бліженських Вікторії Сергіївни про визнання недійсної додаткової угоди до договору про закупівлю та стягнення штрафних санкцій в розмірі 17968,53 грн - відмовити.

Стягнути з Запорізької обласної прокуратури на користь Фізичної особи-підприємця Бліженських Вікторії Сергіївни судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 7267,20 грн.

Видачу наказу на виконання даної постанови, у відповідності до вимог ст. 327 ГПК України, доручити Господарському суду Запорізької області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачено статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 04.08.2026.

Головуючий суддя Г.В. Левшина

Суддя Л.В. Андрейчук

Суддя С.В. Вінніков