ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 серпня 2026 року Справа №160/15723/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Рябчук О.С.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -
УСТАНОВИВ:
08.06.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, оформлене протоколом від 02 червня 2026 року № 99;
- визнати за мною, ОСОБА_1 , право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 8 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» як за прийомним батьком;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 прийняти рішення про надання мені, ОСОБА_1 , відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 8 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 внести відомості про надання мені відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації до мого військово-облікового документа та до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив наступне. ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Разом з заявою позивачем були надані відповідачу копії документів на підтвердження того, що ОСОБА_1 є прийомним батьком чотирьох прийомних дітей, а саме: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Особливу увагу звернуто на те, що один із прийомних дітей, а саме, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є дитиною з інвалідністю. Дитина потребує постійного батьківського піклування та специфічних умов догляду. Вказана підстава для відстрочки передбачена ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Проте, відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації позивачу надано не було. Причина відмови: «відсутнє підтвердження про зміну ім`я та прізвища прийомним батьком».
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена справа розподілена судді О.С. Рябчук.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.06.2026 р. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
18.06.2026 р. відповідачем надано відзив на адміністративний позов, в якому відповідач проти позовних вимог заперечував, просив відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування своєї позиції зазначив наступне. 26.05.2026 до ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшла заява №20260526-828693 щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Як вбачається із переліку документів, доданих до заяви, серед них відсутнє свідоцтво про зміну імені, яке в свою чергу було долучено позивачем як додаток до позовної заяви.
Комісія із розгляду заяв на відстрочку під час мобілізації дійшла висновку, що наявність розбіжностей у паспортних даних ОСОБА_1 у долучених до заяви документах є достатньою підставою для відмови у наданні відстрочки.
Таким чином, ОСОБА_1 було правомірно відмовлено у наданні відстрочки під час мобілізації на підставі п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
22.06.2026 р. від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено про безпідставність доводів відповідача, викладених у відзиві на позов.
24.06.2026 р. від відповідача надійшли заперечення проти відповіді на відзив, в яких вказано про безпідставність позовних вимог.
Також, позивачем заявлені клопотання:
- про застосування наслідків, передбачені частиною 9 статті 80 КАС України, та визнати встановленою обставину протиправності рішення Комісії Відповідача, оформленого протоколом № 99 від 02.06.2026 року, у зв`язку з неподанням витребуваних судом доказів;
- про застосування до відповідальної особи відповідача заходів процесуального примусу у вигляді стягнення штрафу в дохід Державного бюджету України (на підставі ст. 149 КАС України) за невиконання вимог ухвали суду від 08.06.2026 року (щодо витребування доказів) та ухвали суду від 10.06.2026 року (щодо негайного повідомлення про виконання заходів забезпечення позову);
- про постановлення окремої ухвали.
Розглянувши заявлені клопотання суд приходить до висновку про відмову у їх задоволенні, оскільки застосування вказаних заходів процесуального примусу є правом, а не обов`язком суду.
20.07.2026 р. від позивача надійшло клопотання:
- допустити негайне виконання рішення суду у справі № 160/15723/26 в частині зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_6 прийняти рішення про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову та внести відповідні відомості до реєстру «Оберіг»;
- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення, зобов`язавши ІНФОРМАЦІЯ_1 подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звіт про виконання судового рішення у встановлений судом строк.
Розглянувши заявлені клопотання суд приходить до висновку про відмову у їх задоволенні в зв`язку з наступним.
Відповідно до ч.1 ст.382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
На теперішній час, суд не знаходить підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень, враховуючи, що у суду не має достатніх підстав вважати, що відповідач буде перешкоджати його виконанню або ухилятися від цього, після набрання рішенням законної сили.
Згідно до ч.ч. 1, 2 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про:
1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць;
2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць;
3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби;
4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності;
5) уточнення списку виборців;
6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань;
7) включення фізичних осіб, юридичних осіб та організацій до переліку осіб, пов`язаних з провадженням терористичної діяльності або стосовно яких застосовано міжнародні санкції, виключення фізичних осіб, юридичних осіб та організацій з такого переліку та надання доступу до активів, що пов`язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням.
Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1-4 частини першої статті 283, статтями 289-6, 289-7, 289-8, пунктами 1 і 2 частини першої статті 289 цього Кодексу.
Суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення:
1) у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті;
2) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об`єднання; про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об`єднання;
4) про встановлення обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань.
Таким чином, положеннями ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено можливості звернення до негайного виконання рішень суду щодо надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
27.06.2026 р. від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких вказано про обґрунтованість позовних вимог та не належну процесуальну поведінку відповідача.
Відповідно до ч.1ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Частиною 4статті 243 Кодексу адміністративного Українивстановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч.5ст.250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Згідно з 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 ( ОСОБА_6 ), перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до свідоцтва про зміну імені Серії НОМЕР_1 від 21.08.2025 р. ОСОБА_6 після державної реєстрації зміни імені ОСОБА_1 .
Згідно свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_2 від 17.11.2020 р. ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зареєстрували шлюб 17.11.2020 р.
Розпорядженням голови центральної адміністрації Дніпровської міської ради від 22.10.2024 р. №475-р надано неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , статус дитини, позбавленої батьківського піклування.
Розпорядженням голови центральної адміністрації Дніпровської міської ради від 22.10.2024 р. №473-р надано неповнолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , статус дитини, позбавленої батьківського піклування.
Рішенням виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпрі ради від 19.04.2019 р. №92 дозволено здійснити реєстрацію народження покинутої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішенням виконавчого комітету Самарської районної у місті Дніпрі ради від 17.05.2019 р. №161 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування.
Розпорядженням голови адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради від 26.05.2021 р. №161-р надано ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , статус дитини, позбавленої батьківського піклування.
Розпорядженням голови адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради від 27.11.2024 р. №469-р утворено прийомну сім`ю на базі родини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , на власній житловій площі за адресою: АДРЕСА_1 .
Розпорядженням голови адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради від 20.12.2024 р. № 502-р до прийомної сім`ї влаштовано на виховання і спільне проживання дітей: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_9 .
На виконання цього розпорядження 24.12.2024 укладено договір № 02/4142 про влаштування дітей на виховання та спільне проживання у прийомній сім`ї.
Розпорядженням голови адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради від 08.09.2025 р. № 294-р до прийомної сім`ї влаштовано дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а розпорядженням від 08.09.2025 № 295-р - дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; 15.09.2025 укладено відповідні договори № 02/3637 та № 02/3638.
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є дитиною з інвалідністю, що підтверджується корінцем медичного висновку про дитину-інваліда віком до 18 років № 26 від 16.07.2019, виданим Комунальним некомерційним підприємством «Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 11» Дніпровської міської ради, дійсним до 28.03.2037 р.
Розпорядженням голови адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради від 29.10.2025 № 347-р внесено зміни в тексти розпоряджень від 20.12.2024 № 502-р, від 08.09.2025 № 294-р та від 08.09.2025 № 295-р шляхом заміни в усіх відмінках прізвища « ОСОБА_10 » на « ОСОБА_11 », імені « ОСОБА_12 » - на « ОСОБА_13 ». Цим же розпорядженням доручено довести інформацію про внесені зміни до відома установ та закладів, у тому числі відділення поліції № 1 Дніпровського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області.
29.10.2025 р. сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору про влаштування дітей на виховання та спільне проживання у прийомній сім`ї від 24.12.2024 р. №02/4142, якою виключено ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_9 у зв`язку з виведенням останніх із прийомної сім`ї.
В тексті договору прізвище « ОСОБА_10 » замінено на « ОСОБА_11 », ім`я « ОСОБА_12 » - на « ОСОБА_13 ».
29.10.2025 р. сторонами укладено додаткові угоди № 1 до інших договорів про влаштування дітей на виховання та спільне проживання у прийомній сім`ї та в тексті договорів прізвище « ОСОБА_10 » замінено на « ОСОБА_11 », ім`я « ОСОБА_12 » - на « ОСОБА_13 ».
Зміну прізвища та імені позивача відображено також у військовому квитку серії НОМЕР_3 : на стор. 26 внесено відмітку про виправлення прізвища на « ОСОБА_11 » та імені на « ОСОБА_13 » згідно з паспортом, засвідчену начальником Індустріального районного у місті ІНФОРМАЦІЯ_10 .
Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів від 19.06.2026, позивачу неодноразово надавалася відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зокрема на періоди з 15.07.2025 до 07.08.2025, з 19.08.2025 до 04.11.2025, з 11.11.2025 до 02.02.2026 та з 10.02.2026 до 03.05.2026; останню відстрочку анульовано 04.05.2026 з причини «завершився термін дії відстрочки».
ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі п. 8 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
До заяви були додані копії наступних документів:
- витяг про статус дитини-сироти або позбавленої піклування;
- договір про влаштування дітей у прийомну сім`ю;
- облікова картка платника податків (РНОКПП) або Паспорт дитини сироти (за умови відмови від РНОКПП);
- розпорядження №347-р (внесення змін);
- розпорядження №469-р про утворення прийомної сім`ї.
Рішенням комісії з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленим протоколом №99 від 02.06.2026 р., ОСОБА_1 відмовлено в наданні відстрочки в зв`язку з тим, що «відсутнє підтвердження про зміну прізвища прийомного батька».
Про прийняте рішення позивача повідомлено листом відповідача від 02.06.2026 р. №1021/3В.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022 року, №259/2022 від 18.04.2022 року, №341/2022 від 17.05.2022 року, №573/2022 від 12.08.2022 року, №757/2022 від 07.11.2022 року, №58/2023 від 06.02.2023 року, №254/2023 від 01.05.2023 року, №451/2023 від 26.07.2023 року строк дії воєнного часу продовжувався.
На момент розгляду цієї адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-ХІІ) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону України "Про оборону України", передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Статтею 22 Закону № 3543-ХІІ визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Так, зокрема, відповідно до частин третьої, п`ятої статті 22 Закону №3543-XII під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Поряд з цим, статтею 23 Закону № 3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: усиновлювачі, на утриманні яких перебуває дитина (діти), яка (які) до моменту усиновлення була (були) дитиною-сиротою (дітьми-сиротами) або дитиною (дітьми), позбавленою (позбавленими) батьківського піклування, віком до 18 років, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, на утриманні яких перебуває дитина-сирота (діти-сироти) або дитина (діти), позбавлена (позбавлені) батьківського піклування, віком до 18 років.
Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення № 154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно з пунктом 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов`язаних.
Відповідно до п. 56 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 р. №560 (далі - Порядок №560) відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Згідно п. 58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 та пункту 5 додатка 5, військовозобов`язаних СБУ чи розвідувальних органів) особисто через центри надання адміністративних послуг подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
До заяви додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.
Адміністратор центру невідкладно засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг формує та передає заяву відповідно до Порядку подання через центри надання адміністративних послуг із використанням засобів Єдиного державного вебпорталу електронних послуг заяв про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 (Офіційний вісник України, 2024 р., № 49, ст. 2979), - із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2025 р. № 1364.
Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації відповідним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки або його відділом (Центральним управлінням або регіональним органом СБУ чи відповідним підрозділом розвідувального органу) не пізніше ніж протягом одного робочого дня з дня її отримання.
Під час подання заяви військовозобов`язаний пред`являє військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі).
Відповідно до п. 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Орган державної влади, інший державний орган здійснює розгляд відповідного запиту протягом п`яти робочих днів з дати його отримання.
Підтвердження достовірності та/або перевірка відомостей, зазначених у заяві, здійснюються шляхом електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів з іншими державними реєстрами або базами (банками) даних.
Комісія зобов`язана розглянути отримані заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи календарних днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до органів державної влади, інших державних органів.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом. У разі позитивного рішення у протоколі окремо зазначається строк, на який надано відстрочку, та строк дії відповідних законних підстав (настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави на відстрочку). У разі відмови у наданні відстрочки у протоколі зазначаються причини такої відмови.
У разі позитивного рішення комісії відомості щодо надання відстрочки (строк відстрочки та строк дії відповідних законних підстав (настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави на відстрочку) протягом одного дня з дати прийняття такого рішення вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та відображаються в електронному кабінеті призовника, військовозобов`язаного, резервіста, а не пізніше двох днів з дати прийняття такого рішення заявникові повідомляється про це у способи, визначені цим пунктом, та видається роздрукований (оновлений) військово-обліковий документ, сформований відповідно до Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559 (Офіційний вісник України, 2024 р., № 49, ст. 2978), або довідка за формою згідно з додатком 6 (для військовозобов`язаних СБУ та розвідувальних органів).
У разі прийняття комісією рішення про відмову у наданні відстрочки заявникові (у тому числі військовозобов`язаному СБУ або розвідувальних органів) не пізніше ніж на наступний робочий день з дати прийняття такого рішення повідомляється про це у способи, визначені цим пунктом, за формою згідно з додатком 7.
У разі прийняття комісією рішення про відмову у наданні відстрочки за результатами розгляду заяви про надання відстрочки, поданої через центр надання адміністративних послуг, територіальний центр комплектування та соціальної підтримки повідомляє відповідному центру надання адміністративних послуг та надсилає заявникові повідомлення про відмову у наданні відстрочки (додаток 7) на зазначену у заяві адресу електронної пошти.
Рішення комісії може бути оскаржене у судовому порядку.
До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період надається на строк дії відповідних законних підстав, але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України (крім випадків, передбачених цим Порядком). У разі продовження строку проведення мобілізації відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язаному продовжується, але не більш як до настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави на відстрочку.
Перевірка підстав у військовозобов`язаного щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період (крім випадків, коли відстрочка від призову оформляється та надається автоматично відповідно до пункту 59 цього Порядку) здійснюється посадовими особами територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ чи відповідного підрозділу розвідувальних органів) відповідно до їх функціональних обов`язків за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз (банків) даних.
Відповідно до Переліку документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (Додаток 5 до Порядку №560) частина перша статті 23 Закону 8) усиновлювачі, на утриманні яких перебуває дитина (діти), яка (які) до моменту усиновлення була (були) дитиною-сиротою (дітьми-сиротами) або дитиною (дітьми), позбавленою (позбавленими) батьківського піклування, віком до 18 років, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, на утриманні яких перебуває (перебувають) дитина-сирота (діти-сироти) або дитина (діти), позбавлена (позбавлені) батьківського піклування, віком до 18 років:
для підтвердження статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, - витяг із рішення районної, міської держадміністрації (військової адміністрації), виконавчого органу сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її утворення) ради про надання дитині (дітям) статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування;
для прийомних батьків - договір про влаштування дітей на виховання та спільне проживання у прийомній сім`ї відповідно до додатка до Положення про прийомну сім`ю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р. № 565 (Офіційний вісник України, 2002 р., № 18, ст. 926; 2006 р., № 6, ст. 299).
Згідно п. 19 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно до частини 1статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Оцінюючи усі докази по справі у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі п. 8 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
До заяви та до матеріалів справи ОСОБА_1 надані документи на підтвердження того, що позивач є прийомним батьком чотирьох дітей, позбавлених батьківського піклування, віком до 18 років.
Рішенням комісії з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленим протоколом №99 від 02.06.2026 р., ОСОБА_1 відмовлено в наданні відстрочки в зв`язку з тим, що «відсутнє підтвердження про зміну прізвища прийомного батька».
Вказану підставу для відмови суд вважає не обґрунтованою в зв`язку з наступним.
Матеріалами справи підтверджено та не заперечується відповідачем, що ОСОБА_1 є прийомним батьком чотирьох дітей, позбавлених батьківського піклування, віком до 18 років.
Відповідно до положень Порядку №560 підтвердження достовірності та/або перевірка відомостей, зазначених у заяві, здійснюються шляхом електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів з іншими державними реєстрами або базами (банками) даних.
Перевірка підстав у військовозобов`язаного щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період (крім випадків, коли відстрочка від призову оформляється та надається автоматично відповідно до пункту 59 цього Порядку) здійснюється посадовими особами територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ чи відповідного підрозділу розвідувальних органів) відповідно до їх функціональних обов`язків за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз (банків) даних.
Таким чином, відповідач при розгляді заяви ОСОБА_1 про надання відстрочки мав можливість отримати підтвердження зміни імені та прізвища позивача.
Крім того, відомості щодо зміни імені та прізвища внесено до військово-облікового документа позивача.
Також, до заяви позивачем надано копію розпорядження голови адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради від 29.10.2025 № 347-р, яким внесено зміни в тексти розпоряджень від 20.12.2024 № 502-р, від 08.09.2025 № 294-р та від 08.09.2025 № 295-р шляхом заміни в усіх відмінках прізвища « ОСОБА_10 » на « ОСОБА_11 », імені « ОСОБА_12 » - на « ОСОБА_13 ».
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський суд з прав людини наголошує, що "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах "Zubac v. Croatia", "Beles and Others v. the Czech Republic", №47273/99, пп. 50-51 та 69, та "Walchli v. France", № 35787/03, п. 29).
Крім того, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має "застосовуватися на практиці і бути ефективним". Для того щоб право на доступ було ефективним, особа "повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права" (рішення у справах "Bellet v. France" та "Nunes Dias v. Portugal").
Інших підстав для відмови позивачу в наданні відстрочки протокол №99 від 02.06.2026 р. не містить.
Відповідачем при розгляді справи не спростовано відомостей, що містяться в документах, наданих позивачем, та не доведено наявність обставин, що перешкоджають наданню позивачу відстрочки від призову на військову службу.
Враховуючи викладене, позивач, як особа, яка є прийомним батьком чотирьох дітей, позбавлених батьківського піклування, віком до 18 років, на підставі пункту 8 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, а відтак, має право на відстрочку.
Таким чином, позивачем доведено наявність підстав для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Згідно п. 19 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
В зв`язку з наведеним, рішення комісії з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом №99 від 02.06.2025 р., в частині відмови ОСОБА_1 в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, не відповідає вимогам п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки винесено відповідачем на підставі, у межах повноважень, але не у спосіб, визначений законодавством та не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Отже, способом захисту порушеного права, встановленим Кодексом адміністративного судочинства України, є саме визнання протиправним та скасування індивідуального акта.
Частиною 1статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зорустатті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства(Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження», суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.
У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.
Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 та від 22.01.2020 у справах № 1640/2594/18 та № 826/9749/17 відповідно.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки судом встановлено протиправність протоколу комісії з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом №99 від 02.06.2025 р., в частині відмови ОСОБА_1 в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
Позовна вимога про визнання за ОСОБА_1 , право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 8 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» як за прийомним батьком, не підлягає задоволенню, оскільки є не належним способом захисту порушеного права.
Встановлення фактів, що мають юридичне значення, не відноситься до повноважень адміністративних судів.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на викладене, сплачений позивачем судовий збір за подачу даного позову до суду в сумі 1 331,20 грн. підлягає стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати протокол комісії з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 №99 від 02.06.2026 р. в частині відмови ОСОБА_1 в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі п. 8 ч. 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 внести відомості про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі п. 8 ч. 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» до військово-облікового документа ОСОБА_1 та до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 331,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене встроки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.С. Рябчук