УХВАЛА
06 серпня 2026 року
м. Київ
cправа № 902/911/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Рогач Л. І., Мачульського Г. М.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Рамбурс" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.06.2026 (колегія суддів: Гудак А. В., Петухов М. Г., Мельник О. В.) та рішення Господарського суду Вінницької області від 11.03.2026 (суддя Виноградський О. Є.) у справі
за позовом Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області до Приватного акціонерного товариства "Рамбурс" про стягнення 1 438 708,45 грн,
ВСТАНОВИВ:
Липовецька міська рада Вінницького району Вінницької області (далі - Міська рада) звернулася з позовом до Приватного акціонерного товариства "Рамбурс" (далі - ПАТ "Рамбурс") про стягнення 1 438 708,45 грн.
11.03.2026 Господарський суд Вінницької області ухвалив рішення про часткове задоволення позову.
29.06.2026 Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою скасував рішення Господарського суду Вінницької області від 11.03.2026 в частині стягнення безпідставно збережених грошових коштів у розмірі 1 824,92 грн та ухвалив в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.
20.07.2026 ПАТ "Рамбурс" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Крім цього, скаржник заявив клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Також до Верховного Суду від скаржника надійшли доповнення до касаційної скарги.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.07.2026 справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Краснова Є. В. - головуючого, Рогач Л. І., Мачульського Г. М.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, зважаючи на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідною з частиною сьомою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2025 у розмірі 3 028,00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Позов у цій справі подано у 2025 році, предметом якого є стягнення 1 438 708,45 грн, що становить менше п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 грн х 500 = 1 514 000,00 грн), станом на 01.01.2025.
Отже, з огляду на наведене судові рішення у цій справі не підлягають касаційному оскарженню як такі, що ухвалені у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, вказаних у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Як зазначено вище, у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України унормовано випадки, за яких судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, може бути предметом касаційного оскарження.
Визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Водночас тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
У поданій касаційній скарзі заявник посилається на підпункти "а", "б", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України в якості підстави для оскарження судових рішень у даній справі, з огляду на наступне.
На думку скаржника, касаційна скарга порушує питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), зокрема необхідним є формування Верховним Судом єдиного підходу щодо застосування норм права у справах, пов`язаних з орендою земельних ділянок, з метою забезпечення однакового вирішення аналогічних спорів.
Скаржник зазначає, що позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваними судовими рішенням, при розгляд іншої справи, яка перебуває на розгляді Господарського суду Вінницької області та стосується тих самих правовідносин.
Скаржник вказує, що справа має виняткове значення для нього в розумінні підпункту "в" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, оскільки стосується користування земельними ділянками, на яких розташований елеваторний комплекс, що використовується для зберігання сільськогосподарської продукції. На думку скаржника, результати розгляду справи можуть вплинути на забезпечення його господарської діяльності та виконання функцій критично важливого для економіки підприємства в умовах воєнного стану.
Вивчивши доводи скаржника щодо наявності підстав для оскарження судових рішень у справі за підпунктами "а", "б", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, колегія суддів вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.
Колегія суддів виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на велику кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Водночас формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування (пункт 72 ухвали від 10.01.2024 у справі № 905/1840/21).
Також Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15 вказала, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
Посилання скаржника на фундаментальне значення порушених питань для формування єдиної правозастосовчної практики є необґрунтованими, оскільки доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин справи та застосування норм матеріального права до конкретних правовідносин.
Скаржник не навів належних доводів про існування неоднакового застосування судами відповідних норм права або правової невизначеності, усунення якої потребувало б формування нового правого висновку Верховного Суду. Порушені питання не виходять за межі обставин цієї справи та не свідчать про необхідність забезпечення єдності судової практики.
Доводи скаржника про неможливість спростування встановлених судами обставин при розгляді іншої справи також є необґрунтованими. Саме лише посилання на наявність іншого судового провадження не свідчить про існування підстави, визначеної підпунктом "б" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
При цьому скаржник не конкретизував, які саме встановлені судами обставини він позбавлений можливості спростувати та яким чином оскаржені судові рішення перешкоджатимуть реалізації його процесуальних прав у межах іншої справи. Висновки судів попередніх інстанцій у цій справі зроблено з огляду на її предмет, підстави позову та досліджені докази, що саме по собі не підтверджує неможливості доведення відповідних обставин в іншому судовому провадженні.
Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Так, вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.
Посилання скаржника на використання земельних ділянок для розміщення елеваторного комплексу, здійснення діяльності у сфері зберігання зерна, статус критично важливого підприємства та значення його діяльності в умовах воєнного стану характеризують особливості господарської діяльності товариства, однак самі по собі не свідчать про виняткове значення цієї справи у розумінні підпункту "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Предметом спору є стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельними ділянками комунальної власності, а наведені скаржником обставини не доводять, що ця справа за своїм характером чи правовими наслідками виходить за межі звичайного господарського спору або що її касаційний перегляд є необхідним з огляду на виняткові обставини.
Тож скаржник у касаційній скарзі не довів наявності виключних випадків, які за положеннями ГПК України могли б вимагати касаційного розгляду справи.
Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити про те, що не перевіряє викладені доводи скаржника по суті щодо прийнятих судами попередніх інстанцій судових рішень, адже скаржник, на переконання колегії суддів, не довів наявність виключних випадків, за наявності яких судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб може бути предметом розгляду Верховним Судом відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 (справа № 914/1570/20, провадження № 12-90гс20) зазначила, що встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Запровадження процесуальних фільтрів не порушує права на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що запровадження таких процесуальних фільтрів допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує права доступу до правосуддя.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зважаючи на відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПАТ "Рамбурс" на судові рішення у цій справі.
Оскільки судова колегія дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, заявлене в касаційній скарзі клопотання не розглядаються.
Керуючись статтями 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 902/911/25 за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Рамбурс" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.06.2026 та рішення Господарського суду Вінницької області від 11.03.2026.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Краснов
Суддя Л. І. Рогач
Суддя Г. М. Мачульський