УХВАЛА
10 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 160/8201/25
адміністративне провадження № К/990/34429/26
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Дашутіна І. В., перевіривши касаційну скаргу Управління комунального господарства та будівництва Павлоградської міської ради на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2026 року у справі № 160/8201/25 за позовом Управління комунального господарства та будівництва Павлоградської міської ради до Східного офісу Держаудитслужби про зобов`язання вчинити певні дії,
установив:
Управління комунального господарства та будівництва Павлоградської міської ради звернулося до суду з позовом до Східного офісу Держаудитслужби, у якій просило:
- визнати протиправним та скасувати лист-вимогу №040417-15/6909-2024 від 29 листопада 2024 року «Про усунення виявлених порушень» в частині відшкодування шкоди (збитків), заподіяних місцевому бюджету на загальну суму 332 250 784,50 грн.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2026 року, відмовлено в задоволенні позову.
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга Управління комунального господарства та будівництва Павлоградської міської ради на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2026 року у справі № 160/8201/25.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, суддя-доповідач дійшов висновку про наявність підстав для її повернення скаржнику з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень скаржник визначає пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Верховний Суд звертає увагу, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати в чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
Зазначена скаржником норма права, щодо неправильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій у межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку автора касаційної скарги, неправильно.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 3 частини другої статті 71 Бюджетного кодексу України у подібних правовідносинах. Водночас саме по собі посилання на відсутність відповідного висновку Верховного Суду не є достатнім для підтвердження зазначеної касаційної підстави. Скаржник мав обґрунтувати, яке саме питання застосування норми права потребує вирішення Верховним Судом, у чому полягає помилка судів попередніх інстанцій при її застосуванні, яким чином ця норма має застосовуватися правильно та який конкретний правовий висновок необхідно сформулювати для забезпечення єдності судової практики.
Наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з правовою оцінкою судами попередніх інстанцій встановлених у справі обставин та висновком про те, що фактичне використання коштів комунальними підприємствами свідчить про їх спрямування на покриття поточних витрат. Наведені у касаційній скарзі доводи свідчать про незгоду скаржника з висновками судів щодо застосування пункту 3 частини другої статті 71 Бюджетного кодексу України у конкретних правовідносинах та з оцінкою співвідношення цієї норми із положеннями Інструкції №333. Водночас такі доводи не містять належного обґрунтування саме підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Фактично скаржник порушує питання не про відсутність правового регулювання чи необхідність визначення змісту правової норми, а про правильність застосування судами цієї норми до встановлених у справі фактичних обставин. Такі доводи самі по собі не свідчать про наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки ця підстава передбачає необхідність формування висновку щодо застосування норми права, а не повторну оцінку правильності висновків судів у конкретній справі.
Наведені у касаційній скарзі доводи фактично спрямовані на перегляд висновків судів попередніх інстанцій щодо правової оцінки встановлених у справі обставин та правильності кваліфікації спірних бюджетних операцій. Водночас сама по собі незгода з висновками судів щодо застосування норми права у конкретній справі не свідчить про наявність підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Крім того, скаржник не навів конкретного змісту правового висновку, який, на його думку, має бути сформований Верховним Судом, зокрема не зазначив, яке саме правило застосування пункту 3 частини другої статті 71 Бюджетного кодексу України має бути сформульоване для інших аналогічних випадків. Загальне посилання на необхідність забезпечення єдності судової практики, поширеність спорів та значний розмір спірної суми не замінює належного обґрунтування питання права, яке потребує вирішення судом касаційної інстанції.
При цьому скаржник не сформулював, яке саме питання застосування норми права потребує вирішення Верховним Судом поза межами обставин цієї справи, не окреслив зміст правового висновку, який, на його думку, має бути сформований, а також не обґрунтував, чому без формування такого висновку існує невизначеність у застосуванні відповідної норми права судами. Посилання лише на поширеність подібних правовідносин та необхідність забезпечення єдності практики саме по собі не є достатнім для підтвердження підстави, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Отже, касаційна скарга не містить належного викладення підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки скаржник, обмежившись посиланням на відсутність висновку Верховного Суду, фактично навів аргументи щодо неправильності висновків судів у цій конкретній справі, однак не обґрунтував необхідності формування нового правового висновку Верховного Суду щодо застосування відповідної норми права, не визначив зміст такого висновку та не навів мотивів, які свідчили б про існування правової невизначеності у її застосуванні та не вказав, який саме висновок має сформувати Верховний Суд у подібних правовідносинах.
За таких обставин касаційна скарга не містить належного викладення передбачених законом підстав касаційного оскарження судових рішень, а тому підлягає поверненню заявнику.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,
постановив:
Касаційну скаргу Управління комунального господарства та будівництва Павлоградської міської ради на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2026 року у справі № 160/8201/25 за позовом Управління комунального господарства та будівництва Павлоградської міської ради до Східного офісу Держаудитслужби про зобов`язання вчинити певні дії - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя І.В. Дашутін