УХВАЛА
30 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 160/8201/25
адміністративне провадження № К/990/40477/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Дашутіна І. В.,
суддів: Загороднюка А. Г., Соколова В. М.,
перевіривши касаційну скаргу Управління комунального господарства та будівництва Павлоградської міської ради на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2026 року у справі № 160/8201/25 за позовом Управління комунального господарства та будівництва Павлоградської міської ради до Східного офісу Держаудитслужби про зобов`язання вчинити певні дії,
установив:
Управління комунального господарства та будівництва Павлоградської міської ради звернулося до суду з позовом до Східного офісу Держаудитслужби, у якому просило визнати протиправним та скасувати лист-вимогу № 040417-15/6909-2024 від 29 листопада 2024 року «Про усунення виявлених порушень» в частині відшкодування шкоди (збитків), заподіяних місцевому бюджету на загальну суму 332 250 784,50 грн.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2026 року, відмовлено у задоволенні позову.
Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2026 року касаційну скаргу Управління комунального господарства та будівництва Павлоградської міської ради на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2026 року у справі № 160/8201/25 повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
До Верховного Суду повторно надійшла касаційна скарга Управління комунального господарства та будівництва Павлоградської міської ради на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2026 року у справі № 160/8201/25.
Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2026 року визнано неповажними зазначені Управлінням комунального господарства та будівництва Павлоградської міської ради підстави для поновлення пропущеного процесуального строку. Касаційну скаргу залишено без руху у зв`язку з пропуском строку на касаційне оскарження.
На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 14 вересня 2026 року скаржником подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження, у якій наведено додаткові обставини, які, на його думку, свідчать про поважність причин пропуску цього строку.
На обґрунтування поважності причин пропуску строку скаржник зазначає, що первинну касаційну скаргу подав у межах установленого законом строку, а після її повернення повторно звернувся до суду через 15 календарних днів, не допускаючи, на його переконання, необґрунтованого зволікання. Поважність причин пропуску строку Управління обґрунтовує тим, що у період з 11 до 26 серпня 2026 року здійснювало аналіз ухвали Верховного Суду, усувало недоліки та готувало нову редакцію касаційної скарги в умовах систематичних повітряних тривог, ракетних, авіаційних та безпілотних атак на місто Павлоград, які призводили до обов`язкового припинення роботи працівників і їх переміщення до укриття, а також перебоїв у роботі мережі Інтернет і технічних несправностей. На підтвердження цих обставин скаржник посилається, зокрема, на дані щодо повітряних тривог і обстрілів, рішення Павлоградської міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, а також внутрішню Інструкцію про порядок дій працівників під час оголошення сигналу «Повітряна тривога», у зв`язку із чим просить урахувати наведені обставини в сукупності, визнати причини пропуску строку поважними та поновити строк на касаційне оскарження.
Розглянувши зазначену заяву про поновлення строку на касаційне оскарження, Верховний Суд дійшов висновку, що наведені скаржником підстави для його поновлення не можуть бути визнані поважними з огляду на таке.
За змістом частин першої, другої статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 333 цього Кодексу.
Передбачений зазначеною статтею строк касаційного оскарження пропущено, оскільки оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена 06 липня 2026 року в порядку письмового провадження та в повному обсязі складена того ж дня, а з касаційною скаргою скаржник звернувся до Верховного Суду 26 серпня 2026 року.
Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Аналіз положень статей 5, 13, 328, 329 КАС України дозволяє дійти висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановлений вказаним Кодексом строк.
Відповідно до пункту шостого частини п`ятої статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання касаційної скарги.
Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.
Верховний Суд також звертає увагу на те, що при вирішенні питання про поновлення строку касаційного оскарження суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого КАС України строку касаційного оскарження до дати звернення з касаційною скаргою вперше; з моменту повернення вперше поданої касаційної скарги/відмови у відкритті касаційного провадження за вперше поданою касаційною скаргою до дати повторного звернення з касаційною скаргою і так далі.
Як убачається з матеріалів касаційної скарги, Єдиного державного реєстру судових рішень та згідно відомостей з Комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», скаржник вже реалізовував своє право на касаційне оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі. Однак ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2026 року касаційну скаргу повернуто як така, що не містила належного обґрунтування обов`язкових підстав касаційного оскарження.
Як установлено Судом з відомостей КП «ДСС», копію ухвали Верховного Суду від 10 серпня 2026 року доставлено до електронного кабінету скаржника 10 серпня 2026 року о 18:04, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа. Водночас, ураховуючи положення частини шостої статті 251 КАС України, відповідно до яких у разі отримання судом повідомлення про доставлення судового рішення до електронного кабінету особи пізніше 17 години судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, зазначена ухвала вважається врученою скаржнику 11 серпня 2026 року.
Водночас з цією касаційною скаргою позивач звернувся лише 26 серпня 2026 року.
Верховний Суд, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, водночас зауважує, що таке право не є абсолютним.
Так, невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Верховний Суд повторно звертає увагу скаржника на те, що вчасна первинна подача касаційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оскільки у такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності.
Крім того, статтею 44 КАС України регламентовано обов`язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Тому виконання обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми, змісту і строку подання касаційної скарги покладається на особу, яка має намір її подати, а тому остання повинна вчиняти усі необхідні для цього дії.
Повернення касаційної скарги (з причин неналежного її оформлення) не є поважною причиною пропуску строку касаційного оскарження, оскільки не є такою, що не залежить від волі особи, яка подає касаційну скаргу та не надає особі права у будь-який необмежений час після сплину строку касаційного оскарження реалізовувати право на касаційне оскарження судових рішень.
Невиконання та неврахування вимог ухвали про повернення касаційної скарги не є поважною причиною пропуску строку касаційного оскарження, оскільки не є такою, що не залежить від волі особи, яка подає касаційну скаргу.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Верховний Суд в постанові від 24 липня 2023 року у справі № 200/3692/21, зважаючи на зміст норм процесуального права, якими врегульовано питання строків апеляційного оскарження та їх поновлення, вимоги до процедурних рішень суду апеляційної інстанції, ухвалених з цього питання, а також беручи до уваги продемонстровані національними судами та ЄСПЛ підходи до поновлення процесуальних строків, правові позиції Верховного Суду з цього приводу, вважав, що процесуальний строк, зокрема строк на апеляційне оскарження у разі повторного подання апеляційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:
- первісне звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження;
- повторне подання апеляційної скарги відбулось в межах строку апеляційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;
- скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з апеляційною скаргою;
- доведено, що повернення попередньо поданих апеляційних скарг відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об`єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником;
- наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.
Висновок Верховного Суду у справі № 200/3692/21 є актуальним і щодо вирішення питання поновлення строків на касаційне оскарження.
Наведені скаржником у повторній заяві обставини щодо безпекової ситуації у місті Павлограді у період з 11 до 26 серпня 2026 року, зокрема оголошення повітряних тривог та завдання ударів по території міста, самі по собі не свідчать про існування протягом усього зазначеного періоду об`єктивних і непереборних перешкод, які унеможливлювали своєчасне повторне звернення до суду касаційної інстанції.
Скаржник не навів конкретних обставин та не надав доказів, які б давали можливість установити, яким саме чином та протягом якого часу зазначені події фактично унеможливлювали підготовку та подання касаційної скарги. Посилання на перебої у роботі мережі Інтернет та технічні несправності також не конкретизовані щодо їх тривалості, характеру та безпосереднього впливу на можливість подання касаційної скарги і не підтверджені відповідними доказами.
Водночас зі змісту заяви вбачається, що упродовж зазначеного періоду Управління здійснювало аналіз ухвали Верховного Суду, підготовку нової редакції касаційної скарги, усунення її недоліків та погодження остаточного тексту, що не дає підстав для висновку про відсутність у скаржника об`єктивної можливості вчинити відповідну процесуальну дію.
За таких обставин наведені скаржником обставини хоча й характеризують складні умови, в яких здійснювалася діяльність Управління, однак не підтверджують наявності об`єктивних і непереборних перешкод, які зумовили повторне звернення з касаційною скаргою лише 26 серпня 2026 року.
Посилання скаржника на те, що повторне звернення з касаційною скаргою відбулося через 15 календарних днів після отримання ухвали про повернення первісної касаційної скарги, саме по собі не свідчить про дотримання розумного строку та не є достатньою підставою для поновлення строку касаційного оскарження. Оцінка тривалості такого проміжку часу здійснюється у взаємозв`язку з обставинами, які зумовили несвоєчасне повторне звернення, та поведінкою скаржника протягом усього відповідного періоду. Водночас наведені Управлінням обставини не підтверджують, що протягом зазначених 15 календарних днів існували об`єктивні та непереборні перешкоди, які унеможливлювали повторне подання касаційної скарги раніше ніж 26 серпня 2026 року.
З огляду на викладене Суд дійшов висновку, що наведені скаржником у заяві про поновлення строку на касаційне оскарження підстави не можуть бути визнані поважними.
Суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтованою пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»)
У рішенні від 18 жовтня 2005 року у справі «МШ «Голуб» проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого е право доступу до суду, не є абсолютним: воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.
Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності.
У пункті 46 рішення Європейського суду з прав людини «Устименко проти України» (№ 32053/13) зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обґрунтованого рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
Отже, наведені на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 14 вересня 2026 року підстави не свідчать про наявність поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
Ураховуючи те, що наведені скаржником підстави для поновлення строку на касаційне оскарження визнані судом неповажними, у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Керуючись статтями 248, 333 КАС України, Верховний Суд
постановив:
У задоволенні клопотання Управління комунального господарства та будівництва Павлоградської міської ради про поновлення строку на касаційне оскарження відмовити.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Управління комунального господарства та будівництва Павлоградської міської ради на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2026 року у справі № 160/8201/25 за позовом Управління комунального господарства та будівництва Павлоградської міської ради до Східного офісу Держаудитслужби про зобов`язання вчинити певні дії.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. В. Дашутін
Судді А. Г. Загороднюк
В. М. Соколов