Ухвала № 138922393 у справі № 420/20001/26 від 11.08.2026

Справа № 420/20001/26

УХВАЛА

11 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Одеській області (65080, м. Одеса, вул. Академіка Філатова, буд. 15-А, код ЄДРПОУ 40108740) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В :

До Одеського окружного адміністративного суду 02.07.2026 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, в якій позивач просить суд:

1. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо не включення щомісячної додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», до складу суми місячного грошового забезпечення ОСОБА_1 , з якого нараховувалась та виплачувалась компенсація за 63 невикористані дні щорічної основної відпустки за період 2022-2024 років;

2. Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Одеській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату компенсації за невикористані нею 63 дні щорічної основної оплачуваної відпустки з урахуванням щомісячної додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за період 2022-2024 роки, з врахуванням раніше виплачених сум.

В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що вона проходила службу в поліції на посаді дізнавача Відділення поліції 3 ОРУП 1 ГУНП в Одеській області. Згодом ГУНП в Одеській області виплатило грошову компенсацію за невикористані 63 дні щорічної основної відпустки, але неправильно обчислило суму компенсації. На переконання позивача, Відповідачем безпідставно не включені до суми, з якої обрахована компенсація за невикористані мною дні оплачуваних відпусток, суми додаткової винагороди, встановленої постановою № 168. Оскільки додаткова винагорода, запроваджена постановою № 168 є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, що виплачувався мені до дня мого звільнення, то указана винагорода входить до складу грошового забезпечення. Виплата грошової компенсації за невикористану відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до законодавства, на день звільнення зі служби. Тому при обчисленні розміру таких виплат, Відповідач був зобов`язаний урахувати суму додаткової винагороди, яку вона отримувала щомісячно перед звільненням із розрахунку 10 000 грн.

Відповідно до п.п. 3, 5, 6 ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Ухвалою судді від 06.07.2026 постановлено позовну заяву залишити без руху, встановивши 10-денний строк для усунення недоліків.

08.07.2026 від позивачки на усунення недоліків надійшла заява (вх. №ЕС/76741/26).

Ухвалою судді від 13.07.2026 постановлено прийняти до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 та відкрити провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; витребувати від Головного управління Національної поліції в Одеській області, належним чином засвідчені копії доказів/інформації чи була включена щомісячна додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», до складу суми місячного грошового забезпечення, з якого нараховувалась та виплачувалась компенсація за 63 невикористані дні щорічної основної відпустки за період 2022-2024 років.

22.07.2026 від представника відповідача ГУНП в Одеській області надійшло клопотання (вх. №ЕС/82794/26) з проханням залишити без розгляду адміністративну справу №420/20001/26 у зв`язку із пропуском процесуального строку звернення до суду.

В обгрунтування поданого клопотання зазначили, що позивачка проходила службу в поліції на посаді дізнавача відділення поліції № 3 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області. Після звільнення їй було виплачено грошову компенсацію за 63 доби невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки. Позивачка вважає, що під час обчислення зазначеної компенсації відповідач безпідставно не врахував додаткову винагороду, установлену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану». На її переконання, така винагорода є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, який нараховувався їй до дня звільнення, а тому мав бути включений до складу місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір компенсації за невикористану відпустку.

Наказом ГУНП в Одеській області від 03.05.2024 № 657 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції з 03 травня 2024 року на підставі пункту 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції. Цим самим наказом передбачено виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за: 23 доби невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за 2022 рік; 30 діб невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за 2023 рік; 10 діб невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за період із 01 січня 2024 року до дня звільнення.

Разом із цим, обставини зазначені у позові щодо походження з міста Сєвєродонецька, тимчасова окупація цього міста, відсутність статусу внутрішньо переміщеної особи, складні відносини з родичами та необхідність винаймати житло характеризують її життєву ситуацію, проте не перебувають у безпосередньому причинному зв`язку з пропуском процесуального строку. Позивачкою не доведено, яким саме чином кожна з цих обставин унеможливлювала подання позову особисто, поштовим зв`язком, або через представника. Таким чином, позивачка фактично ототожнює складні матеріальні та життєві обставини з об`єктивною неможливістю звернення до суду. Однак сам по собі незадовільний майновий стан, відсутність роботи, наявність кредитної заборгованості та відсутність власного майна не є безумовними підставами для поновлення строку, особливо за відсутності доказів вчинення особою будь-яких дій для своєчасного захисту своїх прав. До того ж наведені позивачкою обставини чомусь не перешкоджали їй звернутись до Одеського окружного адміністративного суду 13.05.2024 із позовною заявою до ГУНП в Одеській області за результатами якого розглядалось провадження по справі №420/14587/24, яке було пов`язано із зобов`язанням ГУНП виплатити позивачу суму середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітку (заробітної плати) та грошової компенсації за невикористані 63 дні , тому вищевказані доводи позивачки не підтверджують наявності об`єктивних, непереборних та незалежних від її волі перешкод, які унеможливили своєчасне звернення до адміністративного суду, оскільки остання володіла інформацією щодо розрахунків грошової компенсації при звільненні. 21.03.2025 позивачка перебуваючи у слідчому ізоляторі надсилала лист до суду у вказаній справі про видачу виконавчого листа, що в свою чергу ще раз підтверджує можливість реалізації нею своїх процесуальних прав. Отже, сам факт перебування позивачки під вартою не є безумовною та достатньою підставою для висновку про неможливість реалізації нею процесуальних прав. За відсутності доказів конкретних перешкод, вжитих позивачкою заходів для звернення до суду та причинного зв`язку між умовами тримання і пропуском відповідного строку наведені нею обставини мають загальний характер і не підтверджують поважності причин несвоєчасного звернення до суду.

23.07.2026 від позивачки надійшло клопотання (вх. №ЕС/83445/26), я якому просить визнати подане клопотання відповідача від 21.07.2026 зловживанням правами і накласти на відповідача штраф у розмірі 3 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, вважаючи таке клопотання безпідставним.

23.07.2026 від представника відповідача ГУНП в Одеській області надійшли заперечення (вх. №ЕС/83445/26) посилаючись на безпідставність доводів позивачки, оскільки значний досвід відповідача у судових справ ґрунтується виключно на припущеннях, крім того звернення до суду учасника справи зі клопотаннями є реалізацією наданих йому законом процесуальних прав.

27.07.2026 від представника відповідача ГУНП в Одеській області надійшов відзив (вх. №ЕС/84791/26) визнати причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду неповажними; позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії залишити без розгляду; у разі розгляду справи по суті - у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає за необхідне залишити без руху позовну заяву з огляду на наступне.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною п`ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Зі змісту наведених норм слідує, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Суд не бачить підстав для відступу від указаної правової позиції у межах цієї справи та надалі зауважує таке.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання.

Отже до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

З огляду на викладене, суд зазначає, що право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній з 19 липня 2022 року) обмежене тримісячним строком, з урахуванням того, що станом на час звернення позивача до суду не діяв карантин.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10.10.2024 у справі № 200/5937/23.

Як зазначено вище, за загальним правилом, визначеним у статті 122 КАС України, перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення. Водночас, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись.

Так під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №340/1019/19).

Триваюча пасивна поведінка особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Суд зазначає, що причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.03.2021 у справі №160/6430/20.

Проте, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про існування об`єктивних та поважних причин, які зумовили несвоєчасне звернення до суду із вказаним позовом.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі Перез де Рада Каванілес проти Іспанії від 28.10.1998, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У рішенні Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000, пункт 33).

Разом з тим у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду зазначено: 65. Підсумовуючи наведене, Судова палата зазначає, що, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшла таких висновків:

65.1. Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин).

65.2. З урахуванням пункту 1 глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.

66. Зважаючи на наведене, Судова палата вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного адміністративного суду:

- від 29 січня 2025 року у справі №500/6880/23 та від 28 серпня 2024 року у справі №580/9690/23, у яких Верховним Судом до правовідносин щодо перерахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовця за 2016-2018 роки застосовано статтю 233 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19 липня 2022 року, оскільки саме вона була чинною на момент звернення позивачів до суду із позовом (жовтень 2023 року);

- від 23 січня 2025 року у справі №400/4829/24 [предмет спору - перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця та його складових за період з 01 березня 2022 року по 19 травня 2023 року; дата звернення до суду з позовом - 22 травня 2024 року] та від 20 листопада 2023 року у справі №160/5468/23 [предмет спору - нарахування та виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01 січня 2016 року по грудень 2018 року; дата звернення до суду з позовом - 21 березня 2023 року], у яких Верховний Суд констатував, що у випадках звільнення військовослужбовця з військової служби та у разі невиплати йому частини грошового забезпечення, на отримання якого він мав право під час проходження служби, перебіг строку звернення починається саме з дати його звільнення з цієї служби;

- від 12 вересня 2024 року у справі №200/5637/23, у якій Верховний Суд зазначив, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 КЗпП України, закінчилися з припиненням дії карантину.

75. Період з 01 лютого 2020 року до 19 липня 2022 року регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин, яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати [грошового забезпечення] без обмеження будь-яким строком.

76. Проте період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Разом з тим, як свідчать матеріали справи, позивач звільнений зі служби 03.05.2024, а із вказаним позовом позивач звернулася до Одеського окружного адміністративного суду лише 02.07.2026 шляхом формування документу в системі «Електронний суд», тобто із значним пропуском тримісячного строку.

Триваюча пасивна поведінка особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Вказана позиція щодо строку звернення до суду у спірних правовідносинах також підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 28.08.2024 у справі № 580/9690/23, від 10.10.2024 по справі №200/5937/23.

Вказане в сукупності дає підстави стверджувати про відсутність обставин, які б об`єктивно унеможливили звернення позивача до суду за захистом прав протягом визначеного законом строку.

Враховуючи наведені обставини, суд вважає, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду та належних обґрунтувань обставин і доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом позивачем не наведено та не доведено.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Згідно ч.1 ст.169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до ч.13 ст.171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

За таких обставин, суд доходить до висновку, що даний позов слід залишити без руху.

Виявлені недоліки позовної заяви повинні бути усунені шляхом надання до суду надання заяви/клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду з заявленими вимогами та доказами, з зазначенням обставин, які перешкоджали своєчасному зверненню до суду.

Щодо клопотання позивачки щодо визнання подання клопотання відповідачем зловживанням процесуальними правами та накладення штрафу, суд зазначає таке.

Пунктом 3 частини 3 статті 44 КАС України передбачено, що учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Відповідно до частини 1 статті 45 КАС України) учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

З урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема:

1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;

2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;

3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;

4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;

5) узгодження умов примирення, спрямованих на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання учасником судового процесу його процесуальними правами, суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

За приписами статті 149 КАС України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід Державного бюджету України з відповідної особи штрафу у сумі від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках, зокрема, невиконання процесуальних обов`язків, зокрема, зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству.

Суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід Державного бюджету України з відповідної особи штрафу у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках: 1) повторного чи систематичного невиконання процесуальних обов`язків; 2) неодноразового зловживання процесуальними правами; 3) повторного чи систематичного неподання витребуваних судом доказів без поважних причин або без їх повідомлення; 4) невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів.

Відповідно до позиції Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеної у рішенні від 13.03.2019 у справі № 814/218/14, під зловживанням процесуальними правами слід розуміти форму умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних з наслідками, до яких вони можуть призвести; використанні наданих прав всупереч їхньому призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження; перешкоджанні діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ; необґрунтованому перевантаженні роботи суду.

Суд зазначає, що може визнати зловживанням процесуальними правами конкретні дії учасників справи, що свідчать про невиконання процесуальних обов`язків. При цьому, кваліфікація тих чи інших дій як зловживання правами здійснюється судом з огляду на обставини справи та, з урахуванням мети, яку переслідував учасник справи.

Перелік дій, які підпадають під ознаки зловживання процесуальними правами, закріплений нормою частини другої статті 45 КАС України, проте, за будь-яких умов, визнання певних дій зловживанням процесуальними правами здійснює виключно суд, керуючись власним розсудом та виходячи з конкретних обставин справи.

Суд з метою запобігання зловживанням справами активно забезпечує справедливий баланс використання учасниками процесу своїх прав і обов`язків, що не спростовує принцип змагальності сторін. Обмеження чи позбавлення процесуального права повинно застосовуватися судом відповідно до принципу пропорційності.

Наведені позивачем обставини щодо звернення відповідача ГУНП в Одеській області до суду з клопотанням з клопотанням про залишення позову без розгляду після відкриття провадження у справі є необґрунтованими, оскільки відповідач скористався своїм процесуальним правом, передбачене пункту 3 частини третьої статті 44 КАС України.

Сама по собі незгода сторони з реалізацією процесуальних прав іншим учасником провадження не може розглядатися як самостійна та достатня підстава для висновку про неправомірність відповідних процесуальних дій.

Суд зазначає, що відповідач скористався своїм правом на подавання до суду клопотання, що узгоджується з приписами КАС України. Будь-яких інших обґрунтованих доводів щодо зловживання процесуальними правами позивачем не наведено.

Оскільки, факт зловживання процесуальними правами позивачем не доведено, а судом - не встановлено, суд доходить висновку про відмову у задоволенні клопотання позивача про визнання дій відповідача зловживанням процесуальними правами та накладення штрафу.

При цьому суд роз`яснює, що клопотання Головного управління Національної поліції в Одеській області від 21.07.2026 зареєстроване за №ЕС/82794/26 від 22.07.2026 буде розглянуто після виконання вимог вказаної ухвали.

Керуючись ст.ст.160, 161, 169, 172 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без руху.

Встановити позивачу 5-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали.

У задоволенні клопотання позивача про визнання подання клопотання відповідачем зловживанням процесуальними правами та накладення штрафу - відмовити.

У разі невиконання вимог цієї ухвали позовна заява буде вважатись неподаною і буде повернута заявникові.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя Олена СКУПІНСЬКА