УХВАЛА
11 серпня 2026 року
м. Київ
справа №420/28031/23
адміністративне провадження №К/990/29604/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Соколова В.М., Радишевської О.Р.,
перевіривши касаційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, третя особа Державна казначейська служба України про стягнення заробітної плати,-
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Держави України в особі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, третя особа Державна казначейська служба України, в якому просив:
- стягнути з Держави України в особі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, у вигляді неотриманої частини заробітної плати/грошового забезпечення в розмірі 14966734 (чотирнадцять мільйонів дев`ятсот шістдесят шість тисяч сімсот тридцять чотири) гривні 68 (шістдесят вісім) копійок, завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, та другим реченням абзацу третього пункту 3 розділу ІІ „Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ, що визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року по 21 березня 2022 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Держави України в особі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, третя особа Державна казначейська служба України про стягнення заробітної плати відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції повністю та ухвалити нове рішення, яким заявлені позовні вимоги задовольнити.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року задоволено частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, третя особа Державна казначейська служба України про стягнення заробітної плати скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Держави України в особі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, у вигляді неотриманої частини заробітної плати/грошового забезпечення в розмірі 4240328,21 гривень (чотири мільйони двісті сорок тисяч триста двадцять вісім гривень двадцять одна копійка), завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, та другим реченням абзацу третього пункту 3 розділу ІІ „Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ, що визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року по 10 вересня 2020 року.
Стягнуто з Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 16104,00 гривні (шістнадцять тисяч сто чотири гривні 00 копійок).
10 червня 2026 року через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2026 року у справі №420/28031/23.
Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2026 року касаційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, третя особа Державна казначейська служба України про стягнення заробітної плати, повернуто особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.
25 червня 2026 року до Верховного Суду вдруге надійшла касаційна скарга Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2026 року у справі №420/28031/23.
У зв`язку із перебуванням судді Загороднюка А.Г. з 06 липня 2026 року по 31 липня 2026 року (Наказ від 08 червня 2026 року №2206/0/5-26) у відпустці, судді Соколова В.М. з 06 липня 2026 року по 31 липня 2026 року (Наказ від 22 червня 2026 року №2720/0/5-26) у відпустці, судді Радишевської О.Р. з 29 липня 2026 року по 01 серпня 2026 року (Наказ від 13 липня 2026 року №2218/0/6-26) у відпустці, питання щодо відкриття провадження у справі вирішується колегією суддів після усунення всіх обставин, які перешкоджали вирішенню цього питання.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
На обґрунтування цих підстав автор касаційної скарги посилається на пункти 1, 3 частини 4 статті 328 КАС України та пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
У контексті підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 4 статті 328 КАС України, скаржник зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень частини 3 статті 152 Конституції України та статті 81 Закону України «Про прокуратуру» без урахування правових висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 24 лютого 2026 року у справі № 160/6949/20 про те, що позивач має право на відшкодування матеріальної шкоди, завданої дією положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, за умови встановлення в судовому порядку факту завдання такої шкоди. Стверджує, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 09 листопада 2018 року у справі № 263/15749/16-а, від 20 грудня 2018 року у справі № 524/3878/16-а, від 22 березня 2019 року у справі № 815/6832/15, від 01 жовтня 2019 року у справі № 826/3943/16, від 31 березня 2020 року у справі № 826/14837/16, від 15 червня 2021 року у справі № 200/12944/19-а, від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19, від 08 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21, від 15 травня 2023 року у справі № 380/25725/21, від 22 червня 2023 року у справі № 480/4288/21, від 27 вересня 2023 року у справі № 640/10671/22, від 19 жовтня 2023 рок у справі № 380/5032/20 в частині надання оцінки ефективності обраного позивачем способу захисту - про те, що ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом (питання застосування положень статті 2 та частини 4 статті 242 КАС України); від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21, від 01 серпня 2023 у справі № 320/1300/19 щодо дотримання судами вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів з урахуванням наявних стандартів доказування (питання застосування положень статті 90 КАС України).
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які покликається скаржник у касаційній скарзі, як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Верховний Суд зазначає, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.
При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Колегія суддів зазначає, що за результатами дослідження змісту судових рішень у справах, на які посилається скаржник, установлено, що викладені в них правові висновки сформульовані за інших фактичних обставин справ, ніж ті, що встановлені у справі, яка переглядається.
Так, вирішуючи питання щодо належності та ефективності обраного позивачами способу захисту, суди, у зазначених скаржником справах, виходили, з-поміж іншого, з предмета та підстав позову, які в кожному конкретному випадку є відмінними.
Предмет і підстави позову перебувають у нерозривному взаємозв`язку з обраним позивачем способом захисту, оскільки саме вони визначають характер спірних правовідносин, межі судового розгляду та зумовлюють висновок суду щодо належності й ефективності такого способу захисту. За таких обставин правові висновки, викладені у судових рішеннях, ухвалених за інших фактичних обставин та за відмінних предмета і підстав позову, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин у цій справі.
Посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом апеляційної інстанції у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Отже, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Разом з тим, у контексті підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини 3 статті 152 Конституції України, статті 81 Закону України «Про прокуратуру», пункту 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та пункту 11 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», у їх взаємозв`язку в частині наявності/відсутності підстав для стягнення шкоди, завданої прокурору неконституційним актом, зважаючи на остаточні судові рішення у справах, де суди дійшли висновку про відсутність підстав для нарахування та виплати грошового забезпечення такому позивачу відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру»; застосовності до подібних спірних правовідносин пункту 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та пункту 11 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», які неконституційними не визнавалися; необхідності стягнення шкоди, завданої прокурору неконституційним актом, саме з відповідного органу прокуратури.
У контексті таких доводів суд касаційної інстанції зазначає, що дослідженням змісту судових рішень у справах №420/12942/20 та №420/11227/20 встановлено, що позовні вимоги у цих справах стосувалися інших спірних періодів, зокрема, після постановлення зазначених рішень Верховним Судом у справі № 160/6949/20 сформовано правову позицію щодо застосування до подібних правовідносин частини 3 статті 152 Конституції України, яка підлягає застосуванню судами усіх інстанцій при розгляді подібних спорів.
Так, Верховним Судом у справі № 160/6949/20 сформульовано такі правові висновки: (1) відсутність спеціального закону не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, поданого на підставі частини третьої статті 152 Конституції України, про відшкодування шкоди, завданої неконституційним актом, оскільки норми Конституції України є нормами прямої дії і не допускають звуження змісту та обсягу конституційних прав особи внаслідок бездіяльності законодавця; (2) належне матеріальне забезпечення прокурорів є однією із законодавчо закріплених гарантій їх незалежності, визначених статтею 16 Закону № 1697-VII, а застосування неконституційної норми, якою було звужено зміст цієї гарантії, може бути підставою для виникнення у прокурорів (як діючих, так і колишніх) права на відшкодування матеріальної шкоди, завданої дією положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України, за умови встановлення в судовому порядку факту завдання такої шкоди; (3) належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, завданої прокурору зазначеним неконституційним актом, є відповідний орган прокуратури, який здійснював нарахування та виплату заробітної плати і діями якого фактично було заподіяно таку шкоду, тоді як залучення Державної казначейської служби України не є необхідним, оскільки вона не є суб`єктом, який порушив права такого працівника прокуратури.
Таким чином, в указаній постанові Верховним Судом сформовано правовий висновок щодо застосування приписів частини 3 статті 152 Конституції України, статті 81 Закону України «Про прокуратуру» та виснувано, що належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, завданої прокурору зазначеним неконституційним актом, є відповідний орган прокуратури, який здійснював нарахування та виплату заробітної плати і діями якого фактично було заподіяно таку шкоду, тоді як залучення Державної казначейської служби України не є необхідним, оскільки вона не є суб`єктом, який порушив права такого працівника прокуратури.
Разом з тим, щодо застосовності до спірних правовідносин пункту 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та пункту 11 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», судом апеляційної інстанції у цій справі обґрунтовано зазначено, що приписи Законів України «Про Державний бюджет України» на 2015 та 2016 роки, були тотожними приписам пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що були визнані неконституційними, відтак, зазначені приписи положень Закону у розрізі розглядуваної справи, окремої правової оцінки Верховного Суду не потребують. Таким чином, покликання скаржника на необхідність формування судом касаційної інстанції правового висновку з цього питання відхиляється за необґрунтованістю.
З огляду на викладене, проаналізувавши доводи заявника, Суд доходить висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми (норм) права у подібних правовідносинах за відсутності викладення мотивованих аргументів неправильного її (їх) застосування, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Поряд із цим, як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі відповідач покликається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суд апеляційної інстанції всупереч вимогам статті 90 КАС України надав невірну оцінку доказам у справі.
Так, приписами частини другої статті 353 визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу; або;
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;
4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що підстави касаційного оскарження є вичерпними та повинні бути належним чином обґрунтовані. Проте скаржник, посилаючись на неправильну оцінку судом апеляційної інстанції доказів у справі, фактично не наводить жодної із підстав касаційного оскарження, передбачених цією статтею, а лише висловлює незгоду з установленими судами обставинами та оцінкою доказів.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відтак, покликання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України Судом відхиляються за необґрунтованістю.
Разом із тим скаржник, посилаючись на остаточні судові рішення у справах № 420/12942/20 та № 420/11227/20, зазначає, що спір у цій справі вже був предметом судового розгляду, оскільки стосується того самого спірного періоду.
Суд касаційної інстанції відхиляє такі доводи, оскільки вони ґрунтуються на помилковому розумінні обставин справи. Як убачається зі змісту судових рішень у справах № 420/12942/20 та № 420/11227/20 предметом спору було нарахування та виплата грошового забезпечення за інші періоди, ніж ті, що є предметом розгляду у цій справі. Отже, відсутня тотожність предмета спору, а тому наявність остаточних судових рішень у зазначених справах не виключає можливості розгляду цієї справи.
Поряд із цим, скаржник зазначає, що за аналогічного, на його думку, обґрунтування підстав касаційного оскарження Верховний Суд відкривав касаційне провадження у справах № 420/235/22 та № 420/15636/23.
Верховний Суд відхиляє такі доводи, оскільки, аналіз змісту судових рішень у зазначених справах свідчить, що предмет спору, підстави позову, фактичні обставини та нормативно-правове регулювання спірних правовідносин у них відрізняються від тих, що є предметом розгляду у цій справі. Відповідно, відмінним є й обґрунтування підстав касаційного оскарження, з огляду на що посилання скаржника на ухвали Верховного Суду про відкриття касаційного провадження у справах № 420/235/22 та № 420/15636/23 є безпідставними.
Натомість, касаційна скарга містить виклад обставин справи, цитування норм законодавства, витяги з постанов Верховного Суду, а також загальні доводи щодо незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями. Водночас, вона не містить належного обґрунтування заявлених підстав касаційного оскарження у взаємозв`язку з обставинами цієї справи та вимогами статей 328, 330 КАС України.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги, в якій необхідно зазначити підстави оскарження судового рішення в цій справі (з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України).
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, третя особа Державна казначейська служба України про стягнення заробітної плати - залишити без руху.
Надати скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції:
-уточненої касаційної скарги, в якій необхідно зазначити підстави оскарження судового рішення в цій справі (з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України).
Роз`яснити, що в разі невиконання вимог цієї ухвали в частині подання уточненої касаційної скарги у встановлений судом строк касаційну скаргу буде повернуто.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
А.Г. Загороднюк
В.М. Соколов
О.Р. Радишевська ,
Судді Верховного Суду