П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
----------------------------------------------------------------------------------------------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 серпня 2026 р. м. Одеса Справа № 400/8959/26
Перша інстанція: суддя Ярощук В.Г.,
повний текст судового рішення
складено 22.07.2026, м. Миколаїв
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді - Кравченка К.В.,
судді - Вербицької Н.В.,
судді - Джабурія О.В.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , за участю третьої особи Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
21.07.2026 ОСОБА_1 (надалі позивача) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , за участю третьої особи Міністерства оборони України, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у неприйнятті рішення за рапортом позивача від 16 червня 2026 року про переведення для подальшого проходження військової служби за місцем проживання відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути рапорт позивача від 16 червня 2026 року (вх.6818 19 червня 2026 року ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та прийняти рішення (видати наказ) про переведення майора юстиції ОСОБА_1 на постійне місце проходження військової служби до Миколаївського гарнізону (зокрема, до установи ТЦК та СП) або військової частини, до якої позивача було тимчасово прикомандировано на підставі ухвали апеляційного суду, у разi наявностi ухвали, запропонувавши позивачу наявні вакантні посади правового (юридичного) або адміністративного профілю штатно-посадової категорії «підполковник»
В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що є військовослужбовцем Збройних Сил України, має військове звання «майор юстиції»; має винятковий рівень кваліфікації та підготовки, що підтверджується наявністю двох вищих освіт, здобутих із відзнакою (зокрема, вищої правової/юридичної освіти); у період дії воєнного стану був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації на добровільній основі. Але під час проходження військової службу позивачу була встановлена ІІІ група інвалідності.
Оскільки позивач проходить службу на відстані понад 320 кілометрів від свого постійного місця проживання та реєстрації ( АДРЕСА_1 ) ( ІНФОРМАЦІЯ_4 (Оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_5 »), він 16.06.2026 звернувся з офіційним рапортом на ім`я керівництва ІНФОРМАЦІЯ_6 про наявність пропозицій та вакантних посад юридичного та адміністративного профілів у Миколаївському гарнізоні для реалізації права на службу за місцем проживання. Однак, станом на час подання позову відповідачі не вжили жодних заходів щодо розгляду рапорту від 16 червня 2026 року, не надали переліку вакансій та не прийняли рішення про переведення позивача, що становить протиправну бездіяльність.
22.07.2026 позивач подав заяву про вжиття заходів забезпечення позову, в якій просив суд до вирішення справи по суті та набрання судовим рішенням законної сили вжити заходи забезпечення позову шляхом зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_7 та ІНФОРМАЦІЯ_6 негайно прийняти тимчасове кадрове рішення щодо переміщення майора юстиції ОСОБА_1 до Миколаївського гарнізону за місцем його проживання та мобілізації, зокрема шляхом його тимчасового відкомандирування або виведення за штат та зарахування в розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 для виконання службових обов`язків на час розгляду справи судом.
В обґрунтування вимог заяви про вжиття заходів забезпечення позову позивач послався на те, що за приписами ч.1 та ч.2 ст. 150 КАС України суд має право вжити заходи забезпечення позову, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав стане неможливим/ускладненим без вжиття таких заходів.
При цьому, позивач звернув увагу на фактор дефіциту кадрів та спеціальності, невідворотність шкоди та зазначив, що після повернення з відпустки він буде зобов`язаний приступити до поточної військової частини за 320 км від свого дому, замість прибуття до місця законної служби у Миколаївський гарнізон, що позбавить його, як особу з інвалідністю 3 групи, доступу до планового лікування та реабілітації за місцем проживання.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.07.2026 відмовлено у задоволенні заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, необхідних для правильного вирішення питання щодо застосування заходів забезпечення позову, порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нову постанову, якою задовольнити заву від 22.07.2026 про вжиття заходів забезпечення позову.
Відповідачі та третя особа своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.
Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи вбачається, що предметом спору в цій справі є протиправна, на думку позивача, бездіяльність відповідачів, яка полягає у неприйнятті рішення за рапортом позивача від 16 червня 2026 року про переведення для подальшого проходження військової служби за місцем проживання відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»
У рапорті позивача від 16 червня 2026 року, адресованому ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач, посилаючись на свої характеристики, у разі наявності відповідних вакантних посад, просив надати згоду на переведення та оформити йому відношення (рекомендаційний лист) для подальшого подання рапорту на переведення за його згодою.
Відмовляючи у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову фактично вимагає від суду втручання у повноваження відповідачів щодо призначення військовослужбовця навіть тимчасово на іншу, а тим більше на вищу посаду, за відсутності при цьому у суду відомостей про наявність відповідних вакантних посад у Миколаївському гарнізоні та про реальну відповідність позивача вимогам щодо зайняття ним вищої посади старшого офіцерського складу.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.
Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статтями 150, 151 КАС України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі.
Так, забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті визначених законом заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
Відповідно до вимог частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з частиною другою статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Колегія суддів вважає, що зазначені підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, наявних в справі встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Не допускається забезпечення позову, зокрема, шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення (пункт 5 частини 3 статті 151 КАС України).
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.
З системного аналізу наведених процесуальних норм слідує, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною 2 статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, установити і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти.
Апеляційний суд зазначає, що позивачем обрано спосіб забезпечення позову у вигляді зобов`язання відповідачів прийняти тимчасове кадрове рішення щодо переміщення апелянта до Миколаївського гарнізону за місцем його проживання та мобілізації, шляхом його тимчасового відкомандирування або виведення за штат та зарахування в розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 для виконання службових обов`язків на час розгляду справи судом.
Однак, як правильно зауважив суд першої інстанції, у заяві про забезпечення позову, позивач не вказав даних про наявність (відсутність) у Миколаївському гарнізоні вакантних посад керівного чи адміністративного складу.
Апеляційний суд, як і суд першої інстанції зазначає про виключну компетенцію відповідачів вирішувати питання щодо кадрового забезпечення та призначення на вакантні посади керівного й адміністративного складу, а тому втручання суду у вказані суб`єктивні права та дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень є недопустимим, особливо в умовах особливого періоду та воєнного стану. Крім того, зміст рапорту позивача від 16.06.2026, бездіяльність щодо не розгляду якого оскаржується в межах справи, не є рапортом на переведення.
Окрім іншого, ймовірне настання певних негативних наслідків для заявника, ще не є беззаперечним свідченням необхідності вжиття судом заходів забезпечення позову, адже чинне законодавство передбачає захист порушеного права, в тому числі шляхом оскарження відповідних рішень та дій суб`єкта владних повноважень, чи відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення прав ОСОБА_1 , якщо таке буде підтверджено за результатами вирішення спору по суті.
Водночас, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №826/14951/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі №140/2474/20.
Апеляційний суд враховує і те, що відповідно до статті 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно з Рекомендацією №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.
Відтак, заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виключних, виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.
Натомість, ані заява про вжиття заходів забезпечення позову, ані апеляційна скарга не містять наведення конкретних обставин, які б підтверджували той факт, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся. Не наведено обставин, які б свідчили про наявність очевидних ознак протиправності бездіяльності відповідачів.
Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до незгоди з оскаржуваною ухвалою. Також доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, внаслідок чого апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 242, 294, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 КАС України апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 липня 2026 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач К.В. Кравченко
Судді Н.В. Вербицька О.В. Джабурія