УХВАЛА
11 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 640/10098/20
адміністративне провадження № К/990/33667/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Уханенка С.А., перевірив касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Батрина Станіслава Віталійовича на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Національне агентство України з питань державної служби про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі,
В С Т А Н О В И В :
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з безпеки на транспорті від 15.04.2020 № 391-к «Про припинення державної служби ОСОБА_1 »;
- поновити ОСОБА_1 на державній службі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року прийнято до розгляду заяву представника позивача про зміну предмету позову, у якій зазначено наступні вимоги:
- визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з безпеки на транспорті від 15.04.2020 №391-к «Про припинення державної служби ОСОБА_1 »;
- поновити ОСОБА_1 на державній службі, зарахувати за штат Державної служби України з безпеки на транспорті;
- забезпечити переведення ОСОБА_1 на вакантну посаду державної служби відповідно до вимог законодавства, шляхом пропонування позивачеві посади відповідної категорії (включно категорії А);
- стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року, ухваленим в порядку загального позовного провадження та залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2026 року, у задоволенні позову відмовлено.
17 липня 2026 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» представник позивача надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на судові рішення у цій справі.
Предметом спору у цій справі є правомірність звільнення позивача з державної служби.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Оскаржуючи судові рішення, заявник касаційної скарги посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, які викладені у постановах Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі № 757/30991/18-а, від 10 вересня 2025 року у справі №906/127/24, від 27 серпня 2023 року у справі №552/7368/21, від 18 листопада 2020 року у справі №910/11152/19, від 18 червня 2020 року у справі №909/965/16, від 28 липня 2020 року у справі №904/2104/19, від 03 вересня 2024 року у справі №903/753/22, від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19, від 17 лютого 2020 року у справі № 820/1961/18, від 26 вересня 2023 року у справі № 640/9954/20, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц.
Верховний Суд зазначає, що посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України може бути визнано належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження лише за умови, що скаржник визначить конкретну норму права, щодо застосування якої Верховним Судом сформульовано висновок, наведе правовідносини, у яких такий висновок зроблено, та обґрунтує їх подібність із правовідносинами у справі, що переглядається, а також зазначить, у чому саме полягає неврахування судами попередніх інстанцій відповідного висновку.
Натомість у цій справі скаржник, посилаючись на низку постанов Верховного Суду, фактично обмежився їх переліком, не розкривши змісту правових висновків, які, на його думку, не були враховані судами, не обґрунтувавши подібності правовідносин та не зазначивши, яку саме норму права суди застосували неправильно і в чому полягає невідповідність такого застосування висновкам Верховного Суду.
За таких обставин наведені скаржником доводи не свідчать про наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, у зв`язку з чим посилання на цю підставу є необґрунтованим.
Отже, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Разом з цим скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 2, 9, 77, 78, 79, 80, 90, 162 КАС відносно того, що суд може звільнити суб`єкта владних повноважень від обов`язку доказування у випадку знищення ним доказів на час розгляду справи, попри те, що такі докази мали бути подані разом з відзивом та були у наявності у відповідача.
Водночас наведені скаржником доводи не свідчать про наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки стосуються застосування загальних норм процесуального права, які регулюють завдання адміністративного судочинства, принципи офіційного з`ясування всіх обставин справи, розподіл обов`язку доказування, допустимість і витребування доказів, а також оцінку доказів судом.
Саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування сукупності зазначених норм у конкретній ситуації, пов`язаній із поданням та збереженням доказів, не свідчить про необхідність формування нового правового висновку. Скаржник фактично порушує питання про правильність застосування судами цих загальних процесуальних положень до конкретних обставин справи та оцінку поведінки відповідача щодо подання доказів, що за своєю суттю стосується встановлення обставин справи та оцінки доказів, а не відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права.
Далі скаржник вказує про: відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права (визнання доведеною обставину спрямування поштового відправлення, без наявності у справі доказів його спрямування; відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права (визнання доведеною обставину ознайомленості з поштовим відправленням без наявності доказів його попереднього спрямування). Скаржник зазначає, що не існує висновку Верховного Суду, який дозволяє (як вчинили суди у справі) трактувати наявність факту спрямування поштового відправлення на адресу особи за відсутності доказів відправлення відповідно до вимог постанови КМУ від 50.03.2009 № 270 "Про затвердження Правил надання послуг поштового зв`язку" (2, 9, 77, 79, 80, 90, 162 КАС).
Верховний Суд наголошує, що в цій частині скаржник також фактично не порушує питання щодо неврегульованості спірних правовідносин або необхідності формування нового висновку щодо застосування норм права, а заперечує правильність оцінки судами доказів та встановлених на їх підставі обставин справи. Зокрема, доводи скаржника зводяться до незгоди з висновком судів щодо підтвердження факту направлення поштового відправлення та оцінки наявних у справі доказів у їх сукупності.
Отже, наведені скаржником аргументи стосуються фактичних обставин справи, повноти їх встановлення та оцінки доказів, а не відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права. Незгода скаржника з висновками судів щодо оцінки доказів та встановлення обставин справи сама по собі не свідчить про наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також скаржник вказує про: «відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права ("тричі відмовився від запропонованих посад"); відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права відносно того, що службовець, після звільнення з посади категорії А, повинен вчиняти самостійні дії до виконання посадових обов`язків без його повідомлення про їх зміст, порядок та місце виконання: відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права (звільнення зі служби у ситуації, коли позивачеві не було запропоновано посад у межах граничного строку, попри їх наявність)».
Верховний Суд відхиляє викладені доводи, оскільки саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права не є достатнім для обґрунтування цієї підстави. Скаржник має визначити конкретну норму права, застосування якої потребує відповідного висновку Верховного Суду, обґрунтувати необхідність його формування, а також зазначити, у чому полягає неправильне застосування цієї норми судами попередніх інстанцій та яке значення такий висновок матиме для вирішення спору.
Проте, посилаючись на відсутність висновків Верховного Суду щодо правового значення неодноразової відмови від запропонованих посад, обов`язку службовця після звільнення з посади категорії «А» самостійно вчиняти дії для виконання посадових обов`язків без попереднього повідомлення про їх зміст, порядок і місце виконання, а також щодо можливості звільнення зі служби за обставин, коли позивачеві не було запропоновано наявні посади у межах граничного строку, скаржник не визначив конкретних норм права, щодо застосування яких необхідне формування відповідних висновків Верховного Суду.
Фактично наведені доводи спрямовані на переоцінку встановлених судами обставин справи та правильності їх правової оцінки, зокрема щодо обставин пропонування позивачеві посад, його поведінки та дотримання відповідачем порядку звільнення. Натомість незгода з висновками судів щодо встановлених обставин справи сама по собі не свідчить про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права.
Отже, наведені скаржником доводи не підтверджують наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відтак, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Далі скаржник зазначає, що подає касаційну скаргу на підстав пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України.
Так, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу. 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу; або; 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Верховний Суд наголошує, що доводи про порушення судом норми процесуального права, передбаченої пунктом 1 частиною другою статті 353 КАС України, мають бути наведені з одночасним викладенням обґрунтування неправильного застосування судом норм матеріального права відповідно до підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Такі доводи мають бути наведені у взаємозв`язку із встановленими обставинами і висновками судів щодо кожного з питань, які скаржник вважає неправильно вирішеним.
Проте перевіркою Верховним Судом змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Отже, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України.
Також скаржник посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 3 частини другої статті 353 КАС України та зазначає, що суди необґрунтовано відхилили клопотання про витребування доказів, які мають значення для вирішення справи.
Перевіривши викладені доводи, Верховний Суд зазначає, що вони не свідчать про наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 3 частини другої статті 353 цього Кодексу, позаяк як убачається з матеріалів справи, позивач заявляв клопотання про витребування доказів, які, на його думку, мають значення для встановлення обставин дотримання відповідачем процедури пропонування вакантних посад та правомірності звільнення.
Відмовляючи у задоволенні такого клопотання в ухвалі від 11 листопада 2025 року, суд першої інстанції виходив із того, що воно подане з пропуском установленого частиною другою статті 79 КАС України строку, а позивач не обґрунтував неможливості його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від нього.
У свою чергу, як зазначає скаржник, суд апеляційної інстанції протокольною ухвалою від 28 квітня 2026 року також відмовив у витребуванні доказів, пославшись на те, що позивач не надав доказів попереднього звернення до відповідача щодо надання відповідних документів. На думку скаржника, такий підхід є необґрунтованим, оскільки йдеться про документи, що стосуються процедури пропонування посад і, як він вважає, мали бути подані відповідачем на підтвердження правомірності своїх дій.
Проте наведені доводи не свідчать про необґрунтоване відхилення судами клопотань про витребування доказів у розумінні пункту 3 частини другої статті 353 КАС України. Саме по собі те, що скаржник не погоджується з процесуальними мотивами, з яких суди відмовили у витребуванні доказів, не свідчить про порушення судами норм процесуального права.
При цьому доводи скаржника про значення запитуваних доказів для встановлення обставин справи не спростовують наведених судами процесуальних підстав для відмови у їх витребуванні. Зокрема, суд першої інстанції виходив із недотримання строку подання відповідного клопотання, тоді як суд апеляційної інстанції - з ненадання доказів попереднього звернення до відповідача щодо отримання таких документів.
Отже, скаржник фактично висловлює незгоду з оцінкою судами необхідності та процесуальних передумов витребування доказів, а також із застосуванням відповідних норм процесуального права до конкретних обставин справи. Водночас такі доводи самі по собі не свідчать про те, що відмова у витребуванні доказів унеможливила встановлення обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.
За таких обставин наведені доводи не підтверджують порушення судами норм процесуального права, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 353 КАС України, а відтак не свідчать про наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відтак, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 3 частини другої статті 353 КАС України
Насамкінець скаржник посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 4 частини другої статті 353 КАС України та зазначає, що: «суд виснував, що відповідач спрямував позивачеві пропозиції посад - поштою. Такого висновку дійшов з наявного у справі копії листа-пропозицій без жодного доказу саме направлення його поштою відповідно до постанови КМУ № 270 "Про затвердження Правил надання послуг поштового зв`язку", як і без доказів повернення без вручення. Немає також звернення ані відповідача, ані суду до ПАТ "Укрпошта" для перевірки.».
Перевіривши викладені доводи, Верховний Суд зазначає, що вони за своєю суттю свідчать про незгоду скаржника з оцінкою судами наявних у справі доказів та встановленими на їх підставі обставинами, а не про встановлення судами обставин справи на підставі недопустимого доказу.
При цьому скаржник не зазначає, який саме доказ, покладений судами в основу оскаржуваних судових рішень, є недопустимим у розумінні статті 74 КАС України, не наводить конкретної законної процедури отримання такого доказу, яка була порушена, та не обґрунтовує, у чому саме полягає порушення порядку його одержання. Саме по собі посилання на відсутність доказів поштового відправлення листа відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку не свідчить про недопустимість наявного у справі доказу.
Отже, доводи скаржника фактично зводяться до тверджень про неповноту доказової бази та незгоду з оцінкою судами доказів, що не є тотожним встановленню обставин справи на підставі недопустимих доказів. За таких обставин наведене обґрунтування не підтверджує наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 4 частини другої статті 353 КАС України.
Отже, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 4 частини другої статті 353 КАС України
Фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовими рішеннями, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, скаржником не викладені передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції, тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України,
УХВАЛИВ:
1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Батрина Станіслава Віталійовича на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Національне агентство України з питань державної служби про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі - повернути особі, яка її подала.
2. Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
3. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
Суддя С.А. Уханенко