Дата документу 12.08.2026 Справа № 333/1170/25
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ЄУН 333/1170/25 Головуючий у І інстанції: Кулик В.Б.
Провадження № 22-ц/807/1038/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 серпня 2026 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Полякова О.З.,
суддів Кочеткової І.В.,
Мінгазова Р.В.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Ярошенка Олександра Олеговича - на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 09 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди,
У С Т А Н О В И Л А:
У лютому 2025 року ОСОБА_2 звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову зазначено, що 10.09.2021 ОСОБА_1 , перебуваючи у квартирі АДРЕСА_1 , спричинив ОСОБА_2 тілесні ушкодження, які за висновком судово-медичної експертизи кваліфіковані як легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`ю. Крім ушкодження здоров`я, відповідач спричинив позивачу значні душевні страждання - моральну шкоду.
Вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22.04.2024 (справа № 333/61/22) ОСОБА_1 засуджений за ч. 2 ст. 125 КК України до 2 років обмеження волі, на підставі ст. 75 КК України обвинуваченого ОСОБА_1 звільнено від відьмування покарання з іспитовим терміном 2 роки. Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 19.11.2024 за клопотанням захисника обвинуваченого ОСОБА_1 вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22.04.2024 щодо ОСОБА_1 скасовано, звільнено ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України у зв`язку з закінченням строків давності, передбачених ст. 49 КПК України. Кримінальне провадження закрито. Цивільний позов ОСОБА_2 залишено без розгляду.
Внаслідок нанесення позивачу тілесних ушкоджень, які виразилися у фізичному болі, яких вона зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою відповідача відносно неї, сталися негативні зміни у її здоров`ї, що мали вираз у загальній слабкості, періодичному серцебитті, підвищенні артеріального тиску, головних болях, запамороченнях та почутті оніміння нижньої частини обличчя. Окрім ушкодження здоров`я, ОСОБА_1 заподіяв позивачу значні душевні страждання, які мають стійкий і інтенсивний характер та привели до істотних негативних змін у її житті та у взаєминах з оточуючими її людьми. Позивач втратила нормальні життєві зв`язки, був порушений її звичайний спосіб життя та підірвана її репутація. Особливо болячим є те, що відповідач побив її у присутності її неповнолітньої дитини від першого шлюбу.
Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_2 просила суд стягнути з ОСОБА_1 на її користь моральну шкоду в сумі 20000,00 грн, витрати на правову допомогу 5500,00 грн.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 09 лютого 2026 року з урахуванням ухвали Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 липня 2026 року про виправлення описки позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 10000 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 5500 грн.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Ярошенка О.О. через підсистему «Електронний суд» подавапеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 09 лютого 2026 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про доведеність факту заподіяння позивачці тілесних ушкоджень саме відповідачем, оскільки обвинувальний вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 квітня 2024 року, яким відповідача було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 125 КК України, скасовано ухвалою Запорізького апеляційного суду від 19 листопада 2024 року, а кримінальне провадження закрито у зв`язку із закінченням строків давності. У зв`язку з цим, на думку апелянта, зазначений вирок не має преюдиційного значення відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України, а відповідні обставини підлягали самостійному доказуванню у цивільній справі.
Посилається на те, що суд першої інстанції фактично послався на скасований вирок та наведені в ньому висновки судово-медичних експертиз, не досліджуючи відповідні докази безпосередньо у цивільній справі, а тому, на думку апелянта, дійшов необґрунтованого висновку про доведеність вини відповідача.
Також відповідач вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що закриття кримінального провадження з нереабілітуючої підстави свідчить про можливість встановлення факту вчинення кримінального правопорушення. Посилається на постанову Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2025 року у справі № 712/8174/23, зазначаючи, що у разі закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності за згодою особи суд не встановлює її винуватість або невинуватість у вчиненні інкримінованого діяння. Відтак, на думку апелянта, вина відповідача у цій цивільній справі підлягала доказуванню на загальних підставах.
Крім того, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції принципу змагальності сторін, вказуючи, що суд без відповідного клопотання сторін витребував матеріали кримінального провадження та намагався досліджувати їх у судовому засіданні, що, на його думку, свідчить про сприяння стороні позивача у збиранні доказів.
Окремо відповідач звертає увагу на невідповідність мотивувальної та резолютивної частин рішення, оскільки в мотивувальній частині суд визначив моральну шкоду у розмірі 10000 грн та зазначив про часткове задоволення позову, тоді як у резолютивній частині стягнув на користь позивача 20000 грн та фактично задовольнив позов у повному обсязі.
Також апелянт заперечує проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на відсутність належних доказів їх фактичного понесення позивачкою, та просить у зв`язку з цим скасувати рішення суду першої інстанції в повному обсязі.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Косякова З.М. - просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 09 лютого 2026 року - без змін.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, даний спір за визначеними статтею 274 ЦПК України критеріями відноситься до категорії малозначних, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведено факт завдання їй тілесних ушкоджень унаслідок протиправних дій відповідача, що спричинило фізичний біль та моральні страждання, а відтак наявні передбачені статтями 23, 1167 ЦК України підстави для відшкодування моральної шкоди. Визначаючи розмір такого відшкодування, суд врахував характер правопорушення, характер і обсяг заподіяних позивачці фізичних та душевних страждань, порушення її звичного способу життя, а також засади розумності та справедливості, у зв`язку з чим визначив розмір компенсації моральної шкоди у сумі 10000 грн.
Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.
Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22.04.2024 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, та засуджено до двох років обмеження волі. На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з іспитовим терміном два роки. Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 20000,00 грн. Зі змісту вироку встановлено, що 01 год. 00 хв. 10.09.2021, ОСОБА_1 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 , маючи умисел на спричинення тілесних ушкоджень, на ґрунті раптово виниклої сварки із колишньою дружиною ОСОБА_2 , під час словесного конфлікту, схопив за волосся та почав наносити удари обома руками в область голови та обличчя у кількості 4-5 ударів, після чого потерпіла впала. Не зупинившись на досягнутому, ОСОБА_1 , продовжуючи свій злочинний умисел, в той момент, коли потерпіла знаходилась на підлозі, наніс приблизно 4 удари руками по потилиці та один удар ногою в область голови з правої сторони. В результаті протиправних дій ОСОБА_1 відносно ОСОБА_2 , остання отримала наступні тілесні ушкодження: струс головного мозку, синці на спинці носа по середині з переходом на крила носа, в правій завушній ділянці, в правій тім`яній ділянці, синець з раною над лівою надбрівною дугою з переходом в ліву скроневу ділянку, що кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження. Дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 2 ст. 125 КК України легке тілесне ушкодження (а.с. 4-10).
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 19.11.2024 року за клопотанням захисника обвинуваченого ОСОБА_1 вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22.04.2024 року відносно ОСОБА_1 скасовано, звільнено ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, а кримінальне провадження закрито, цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 залишено без розгляду (а.с. 11-12).
Дослідивши вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22.04.2024 року (справа № 333/61/22) відносно ОСОБА_1 , суд встановив, що згідно з висновком судово-медичної експертизи № 1753 п від 10.09.2021, струс головного мозку, синці на спинці носа по середині з переходом на крила носа, в правій завушній ділянці, в правій тім`яній ділянці, синець з раною над лівою надбрівною дугою з переходом в ліву скроневу ділянку у гр. ОСОБА_2 в сукупності кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я. Синці в області шиї, обох плечей, правого лівого суглобу, правої кисті в проекції 1-3 пальців, обох передпліч, лівого стегна, лівої гомілки у гр. ОСОБА_2 кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження. Дані ушкодження утворилися від дії тупих предметів. Давність утворення тілесних ушкоджень не суперечить строку вказаному освідуваною та в наданій медичній документації. Виявлені тілесні ушкодження у гр. ОСОБА_2 утворилися не менш ніж від 16-ти травматичних впливів. Взаєморозташування гр. ОСОБА_2 і нападаючого в момент спричинення тілесних ушкоджень могло бути будь-яким при умові доступності відповідної ділянки тіла для нанесення ударів. Виявлені тілесні ушкодження у гр. ОСОБА_2 розташовані на ділянках тіла, доступних для власної руки. Утворення тілесних ушкоджень у гр. ОСОБА_2 внаслідок падіння з висоти власного росту виключаються.
Також судом із вищевказаного вироку встановлено, що згідно із висновком судово-медичної експертизи № 2935/к від 21.12.2021, де виявлені наступні тілесні ушкодження: 1.1. в ділянці голови: струс головного мозку, синець на спинці носа по середині з переходом на крила носа,синець з раною над лівою надбрівною дугою з переходом в ліву скроневу ділянку, синець в правій завушній ділянці, синець в правій тім`яній ділянці, 1.2. в ділянці шиї: синець на передній поверхні шиї у верхній третині, 1.3. в ділянці кінцівок: два синці на зовнішній та задніх поверхнях правого плеча в середніх третинах, синець на задній поверхні правого ліктьового суглобу, синець на задній поверхні правого передпліччя в верхній третині, синець на тильній поверхні правої кисті в проекції 1-3 пальців,синець на передній поверхні лівого плеча в середній третині, синець на задній поверхні лівого плеча в нижній третині, синець на передній поверхні лівого передпліччя в середній третині, множинні синці на внутрішній поверхні лівого стегна в середній третині, синець на внутрішній поверхні лівої гомілки в середній третині. Дані тілесні ушкодження не менш ніж від 16-ти травматичних впливів тупого(их) предмета(ів.)
Потерпілим у цьому кримінальному провадженні визнано ОСОБА_2 .
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
За змістом згаданої частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.
Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.
Відповідно до положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її завдання - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц).
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга статті 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц).
Під час розгляду справ про відшкодування моральної шкоди суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та на яких міркуваннях він у цьому базується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану. Водночас суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Наявність заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.
По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року в справі № 180/1735/16-ц).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14 зазначено, що розмір моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Установивши, що внаслідок вчинення відповідачем відносно позивача кримінального правопорушення, а саме нанесення їй умисних легких тілесних ушкоджень, що підтверджується ухвалою суду про закриття кримінального провадження і звільнення відповідача від кримінальної відповідальності, позивач безсумнівно зазнала фізичного болю і ушкодження здоров`я, складність та тривалість лікування, а також пов`язані із цим негативні зміни у житті позивача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про перенесення позивачем моральних страждань та існування правових підстав для відшкодування моральної шкоди.
Визначаючи її розмір, місцевий суд у повній мірі урахував глибину понесених позивачем страждань у зв`язку з вчинення щодо неї, як потерпілого, кримінального правопорушення, зокрема, характеру та тяжкості отриманих нею тілесних ушкоджень, тривалість її лікування, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру моральної шкоди з 20000,00 грн до 10000,00 грн.
Керуючись принципами виваженості, розумності, справедливості та співмірності, беручи до уваги, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш ніж достатнім для поміркованого задоволення немайнових втрат потерпілої особи і не повинен призводити до безпідставного збагачення позивача за рахунок відповідача, враховуючи, у тому числі, посткримінальну поведінку відповідача, колегія суддів за обставинами цієї справи доходить висновку, що розмір компенсації моральної шкоди, яка на теперішній час підлягає стягненню з відповідача на користь позивача є достатнім.
Доводи апеляційної скарги про те, що у зв`язку зі скасуванням обвинувального вироку та закриттям кримінального провадження вина відповідача у заподіянні позивачу тілесних ушкоджень є недоведеною, колегія суддів вважає необґрунтованими. Дійсно, ухвала про закриття кримінального провадження у зв`язку з закінченням строків давності не є обвинувальним вироком та сама по собі не встановлює винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення. Водночас, зазначена обставина не означає встановлення невинуватості відповідача та не перешкоджає вирішенню питання про цивільно-правові наслідки його дій за загальними правилами цивільного судочинства. Закриття кримінального провадження у цій справі відбулося саме у зв`язку із закінченням строків давності, тобто з нереабілітуючої підстави, а не у зв`язку з відсутністю події чи складу кримінального правопорушення або недоведеністю участі відповідача у відповідних подіях. При цьому відповідач у межах розгляду цивільної справи не був позбавлений можливості заперечувати факт заподіяння ним тілесних ушкоджень, подавати відповідні докази та доводити відсутність своєї вини. Тому саме по собі закриття кримінального провадження не є підставою для відмови у позові про відшкодування моральної шкоди.
Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції безпідставно поклав в основу рішення скасований обвинувальний вирок, також не дають підстав для скасування рішення. Суд першої інстанції, вирішуючи спір, не обмежився самим фактом існування скасованого вироку, а дослідив обставини заподіяння позивачу тілесних ушкоджень та наявні у матеріалах справи докази, зокрема висновки судово-медичних експертиз, відповідно до яких у ОСОБА_2 виявлено численні тілесні ушкодження, утворення яких пов`язане з неодноразовими травматичними впливами та не могло бути наслідком падіння з висоти власного зросту. Отже, висновок суду про наявність підстав для цивільно-правової відповідальності відповідача ґрунтується на оцінці доказів у їх сукупності, а не виключно на преюдиційному значенні скасованого вироку. Відповідач, заперечуючи проти позову, мав можливість спростувати наведені обставини належними та допустимими доказами, однак таких доказів суду не надав. За таких обставин, доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, та не свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального чи процесуального права.
Доводи апеляційної скарги щодо безпідставності стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу також є необґрунтованими. Апелянт не навів конкретних обставин, які б свідчили про неналежність наданих позивачем доказів понесення таких витрат, їх неспівмірність зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг чи витраченим часом, а також не зазначив, які саме витрати та з яких підстав не підлягали відшкодуванню. Натомість суд першої інстанції дослідив надані позивачем договір про надання правової допомоги, ордер та розрахунок витрат, встановив обсяг і вартість наданих послуг та дійшов обґрунтованого висновку про їх підтвердження. При цьому відповідач, будучи обізнаним про заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу, не заявляв клопотання про їх зменшення з мотивів неспівмірності. Отже, наведені в апеляційній скарзі заперечення не спростовують правильності висновків суду першої інстанції в цій частині.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, вони зводяться до неправильного тлумачення відповідачем норм матеріального права та процесуального права, і є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції, висновки суду є достатньо аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Ярошенка О.О. - слід залишити без задоволення, а рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 09 лютого 2026 року - без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Ярошенка Олександра Олеговича - залишити без задоволення.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 09 лютого 2026 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 12 серпня 2026 року.
Головуючий
Судді