ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 серпня 2026 р. Справа № 520/12443/26
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Семененко М.О.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,
за участю секретаря судового засідання Григоренко І.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2026, головуючий суддя І інстанції: Ніколаєва О.В., м. Харків, повний текст складено 17.06.26 року по справі № 520/12443/26
за позовом ОСОБА_1
до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія управління активами",
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - відповідач, Київський відділ ВДВС), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія управління активами" (далі - третя особа), у якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо незняття арештів з коштів та майна ОСОБА_1 у виконавчому провадженні №69543823;
- зобов`язати Київський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зняти арешт з коштів, накладений постановою від 27.01.2023, зняти арешт з майна, накладений постановою від 04.08.2022 у виконавчому провадженні №69543823.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем протиправно не знято арешт з коштів та майна боржника, накладений в межах виконавчого провадження №69543823 з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, так як збереження арештів, накладених державним виконавцем з метою виконання виконавчого напису, за відсутності відкритого виконавчого провадження та можливості продовження примусового виконання судового рішення, на його думку, є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном боржника.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2026 у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції за задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначив, що стягувачем більш ніж три роки після повернення виконавчого документа не пред`явлено до примусового виконання виконавчий напис № 35599 виданий 22.12.2021, отже пропущений строк пред`явлення виконавчого документа до виконання. Зазначає, що Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року скасовано. Визнано незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», у тому числі в частині доповнення переліку після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».
Виконавчий напис № 35599 був вчинений приватним нотаріусом 22.12.2021, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14. Отже є незаконним, ніколи не буде повторно пред`явлений до примусового виконання в силу його незаконності.
Посилається на те, що відповідно до пункту 10-2 Розділу ХІІІ Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні забороняється відкриття виконавчих проваджень на підставі виконавчих написів нотаріусів, вчинених на кредитних договорах, які не посвідчені нотаріально. Отже на період дії воєнного стану забороняється відкриття виконавчих проваджень на підставі виконавчих написів нотаріусів, вчинених на кредитних договорах, які не посвідчені нотаріально. А після закінчення воєнного стану заборона на відкриття даного виконавчого напису зберігається в силу його незаконності.
Таким чином, на думку апелянта, судом першої інстанції зроблено передчасний висновок, що у випадку наявності підстав для поновлення строків для примусового виконання виконавчий лист може бути повторно направлений до виконання.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Водночас, відзив на апеляційну скаргу не підлягає врахуванню судом, оскільки його подано з пропуском дводенного строку для подання відзиву на апеляційну скаргу, встановленого Другим апеляційним адміністративним судом в ухвалі про відкриття апеляційного провадження від 29.06.2026. При цьому відповідач не заявляє клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку та не наводить поважних причин його пропуску.
У судове засідання учасники справи не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, позивач та представник відповідача подали заяви про розгляд справи за їх відсутності.
Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, справа розглядається за відсутності сторін. Згідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, колегія суддів, враховуючи неявку у судове засідання всіх учасників справи, вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що в межах виконавчого провадження ВП №69543823, відкритого 04.08.2022, державним виконавцем Київського відділу ВДВС здійснювалось примусове виконання виконавчого напису №35599, вчиненого 22.12.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу - Т.М. Солонець, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Фінансова компанія управління активами" невиплачених у строк коштів у розмірі 17 098,47 грн.
У виконавчому провадженні ВП №69543823 31.01.2023 прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з безрезультатністю заходів щодо розшуку майна боржника.
Повторного пред`явлення до виконання виконавчого документи з боку стягувача не відбувалось.
Представником позивача 11.05.2026 до відповідача направлено адвокатський запит про зняття арешту з коштів та майна боржника у виконавчому провадженні ВП №69543823.
Листом №10718/6442/20.19 від 18.05.2026 державним виконавцем повідомлено представника боржника про відмову у знятті арешту з коштів та майна боржника у зв`язку з відсутністю обставин, передбачених пунктом 16 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо незняття арешту з коштів та майна боржника у виконавчому провадженні ВП №69543823, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що оскільки виконавче провадження у спірних правовідносинах завершено 31.01.2023 на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII та виконавчий документ повернуто стягувачу, то завершення виконавчого провадження на цій підставі не зобов`язує державного виконавця скасовувати арешт на кошти та майно боржника.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені в апеляційній скарзі, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів встановила таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини щодо примусового виконання рішення суду та інших органів у виконавчому провадженні державними виконавцями врегульовані Законом №1404-VIII.
Відповідно до статті 1 Закону України №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 37 Закону України №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Статтею 40 Закону України №1404-VIII передбачені наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа.
Відповідно до частин першої-третьої статті 40 Закону України №1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.
Виконавче провадження, щодо якого прийнято постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
За положеннями статті 56 Закону України №1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Згідно із частиною другою статті 57 Закону України №1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
За положеннями частини четвертої статті 59 Закону України №1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:
1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;
3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;
4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;
6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;
7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;
8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;
9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону;
Згідно частини п`ятої статті 59 Закону України №1404-VIII у всіх інших випадках арешт
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.05.2025 у справі №2/1522/11652/11 вирішувала виключну питання щодо наявності підстав для зняття арешту з майна боржника у зв`язку з поверненням виконавчого документу стягувачу та дійшла висновку, що закінчення виконавчого провадження, як і повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та відповідно різні правові наслідки.
Закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження.
Зміст правових підстав для закінчення виконавчого провадження, визначених частиною першою статті 39 Закону України № 1404-VIII, свідчить про об`єктивну неможливість виконати відповідне рішення у примусовому порядку. На відміну від обставин, що зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження, не перестануть існувати в майбутньому.
З наведеного слідує і формування наслідків закінченого виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків передбачених законом (частина перша статті 40 Закону України №1404-VIII).
Водночас, частиною п`ятою статті 37 Закону України №1404-VIII визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди.
Повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється останнім у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Разом з цим, повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то останній може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:
- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);
- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
Законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.
Законодавець у Законі України №1404-VIII передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (частина третя статті 37 Закону України №1404-VIII).
Враховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.05.2025 у справі №2/1522/11652/11 сформулювала правовий висновок, відповідно до якого повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника, за виключенням випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону України №1404-VIII, а саме: - у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті: 1) стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; 11) запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру.
Застосовуючи вищенаведений підхід Великої Палати Верховного Суду до обставин цієї справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, оскільки виконавче провадження у спірних правовідносинах завершено 31.01.2023 на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України №1404-VIII, а виконавчий документ повернуто стягувачу, то завершення виконавчого провадження на цій підставі не зобов`язує державного виконавця скасовувати арешт, накладений на кошти та майно боржника.
Щодо аргументів позивача про завершення строку пред`явлення виконавчого документу до виконання та запровадження пунктом 10-2 Розділу ХІІІ Закону №1404-VIII на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні заборони відкриття виконавчих проваджень на підставі виконавчих написів нотаріусів, вчинених на кредитних договорах, які не посвідчені нотаріально, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до підпункту 5 пункту 10-2 Розділу ХІІІ Закону №1404-VIII тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, крім іншого, забороняється відкриття виконавчих проваджень на підставі виконавчих написів нотаріусів, вчинених на кредитних договорах, які не посвідчені нотаріально.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 303/2642/20, проаналізувавши приписи статті 12 Закону № 1404-VIII, дійшла висновку, що строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: 1) пред`явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони (частини четверта та п`ята статті 12 Закону № 1404-VIII).
Отже, запроваджений на період до припинення або скасування воєнного стану мораторій на примусове виконання виконавчих написів нотаріусів, вчинених на кредитних договорах, які не посвідчені нотаріально, має наслідком переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання до усунення вищезазначених обставин, оскільки за іншого тлумачення, у випадку тривалості воєнного стану понад законодавчо встановлені строки пред`явлення виконавчого документу до примусового ви конання, сутність інституту примусового виконання втрачається, що призведе до непоправного порушення прав стягувачів.
До того ж, відповідно до підпункту 4 пункту 10-2 Розділу ХІІІ Закону №1404-VIII тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.
Отже, всі строки, визначені Законом №1404-VIII, на період до припинення або скасування воєнного стану перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.
Оскільки виконавчий напис № 35599, виданий 22.12.2021 Солонець Т.М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу про: стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Фінансова компанія управління активами" невиплачені в строк кошти у розмірі 17098,47 грн, повернутий 31.01.2023 на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України №1404-VIII, тобто під час дії воєнного стану, строк пред`явлення такого виконавчого документа до виконання на даний час не сплив.
Також не підлягають врахуванню судом апеляційної інстанції посилання позивача на незаконність виконавчого напису нотаріуса № 35599 від 22.12.2021, оскільки вони зводяться до надання оцінки обставинам, які перебувають поза межами предмета цього судового розгляду. Оскільки на момент розгляду цієї справи матеріали не містять, а позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів скасування або визнання вказаного виконавчого напису недійсним у встановленому чинним законодавством порядку, такий виконавчий документ є правомірною підставою для виникнення відповідних правових наслідків і не може піддаватися ревізії в межах цього провадження.
Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено.
З урахуванням того, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, колегія суддів вважає, що відсутні в розумінні ст. 139 КАС України правові підстави для розподілу судових витрат (в т.ч. витрат на професійну правничу правову допомогу) по даній справі.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2026 по справі № 520/12443/26 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя М.О. Семененко
Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий
Повний текст постанови складено 12.08.2026 року