УХВАЛА
26 серпня 2026 року
м. Київ
справа №520/12443/26
адміністративне провадження № К/990/38528/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Дашутіна І. В.,
суддів: Загороднюка А. Г., Соколова В. М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17 червня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2026 року у справі № 520/12443/26 за позовом ОСОБА_1 до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія управління активами", про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
установив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія управління активами", у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо не зняття арештів з коштів та майна ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 69543823;
- зобов`язати Київський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зняти арешт з коштів, накладений постановою від 27 січня 2023 року, зняти арешт з майна, накладений постановою від 04 серпня 2022 року у виконавчому провадженні № 69543823.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17 червня 2026 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2026 року, у задоволенні позову відмовлено.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень і доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить із такого.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеному конституційному положенню кореспондують положення статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частини третьої статті 2 та частини першої статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Отже, оскарження судових рішень у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Статтями 280, 281, 287, 288 КАС України передбачено особливості провадження у справах за адміністративними позовами органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування про встановлення обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань; особливості провадження у справах за адміністративними позовами про усунення перешкод та заборону втручання у здійснення права на свободу мирних зібрань; особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця; особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу примусового повернення чи примусового видворення іноземців або осіб без громадянства за межі території України.
Зокрема, стаття 287 КАС України передбачає особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
З матеріалів касаційної скарги вбачається, що спір у цій справі виник у відносинах з приводу дій державної виконавчої служби.
За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішення суду апеляційної інстанції в касаційному порядку можливо лише у випадку, якщо розгляд такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, пов`язавши можливість такого оскарження з імовірністю того, що ухвалене за наслідками касаційного перегляду судове рішення матиме значення для формування практики застосування відповідних норм права.
Верховний Суд зауважує, що наведення обґрунтувань, які б свідчили про те, що рішення суду касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Значення касаційного перегляду для формування єдиної правозастосовчої практики може бути зумовлене, зокрема, необхідністю формування правового висновку щодо застосування норми права, усунення неоднакового її застосування судами, подолання правової невизначеності або уточнення раніше сформованого Верховним Судом правового підходу. Водночас необхідність касаційного перегляду з таких підстав має бути належним чином обґрунтована особою, яка подає касаційну скаргу.
Проаналізувавши ухвалені у цій справі судові рішення, які ґрунтуються на конкретних обставинах, установлених у цій справі, а також доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що за таких фактичних обставин рішення суду касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги не матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики у цій категорії адміністративних справ.
Скаржник також зазначає, що ця справа має для нього виняткове значення, оскільки її предметом є триваюче обмеження права власності, яке зберігається протягом декількох років за відсутності відкритого виконавчого провадження, а результат розгляду справи безпосередньо впливає на можливість користуватися та розпоряджатися належним йому майном.
Оцінюючи наведені доводи, Суд зазначає, що виняткове значення справи для учасника не може обґрунтовуватися лише незгодою з установленими для нього правовими наслідками судового рішення або посиланням на важливість предмета спору для реалізації його майнових прав. Обставини, на які посилається скаржник, характеризують передусім його особисту заінтересованість у результаті вирішення спору та наслідки збереження накладеного на його майно арешту, однак не свідчать про наявність у цій справі таких особливих, виняткових обставин, які б вирізняли її з-поміж інших справ цієї категорії.
Водночас Суд ураховує, що відповідно до частини третьої статті 333 КАС України у справах, визначених, зокрема, статтею 287 цього Кодексу, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Отже, навіть за умови належного обґрунтування виняткового значення справи для скаржника така обставина сама по собі не є визначальним критерієм для відкриття касаційного провадження у справах цієї категорії. Визначальним у цьому випадку є те, чи може рішення суду касаційної інстанції за наслідками перегляду справи мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Натомість доводи касаційної скарги не містять обґрунтування того, що касаційний перегляд цієї справи необхідний для усунення неоднакового застосування норм права, подолання правової невизначеності, формування нового чи уточнення раніше сформованого Верховним Судом правового висновку. При цьому наведені скаржником аргументи переважно спрямовані на доведення неправильного, на його переконання, застосування судами попередніх інстанцій норм права та правових висновків Верховного Суду до конкретних обставин цієї справи, що саме по собі не свідчить про значення касаційного перегляду для формування єдиної правозастосовчої практики.
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Отже, ураховуючи, що ця справа належить до категорії справ, визначених статтею 287 КАС України, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку, що рішення суду касаційної інстанції за наслідками її розгляду може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики, у відкритті касаційного провадження відповідно до частини третьої статті 333 КАС України необхідно відмовити.
Керуючись статтями 287, 333 КАС України,
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17 червня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2026 року у справі № 520/12443/26 за позовом ОСОБА_1 до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія управління активами", про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами надіслати скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. В. Дашутін
Судді А. Г. Загороднюк
В. М. Соколов