УХВАЛА
13 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 380/1176/26
адміністративне провадження № К/990/35376/26
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Дашутіна І. В., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 березня 2026 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2026 року у справі № 380/1176/26 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, про визнання протиправним та скасування рішення,
установив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи № ЦО-19913 від 23 жовтня 2025 року, яким ОСОБА_1 , скасовано 3 групу інвалідності.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 березня 2026 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2026 року, у задоволенні позову відмовлено.
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 березня 2026 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2026 року у справі № 380/1176/26.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за вказаною касаційною скаргою, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначає таке.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Скаржник як підставу касаційного оскарження визначив пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, посилаючись на постанови Верховного Суду у справах №№ 826/8917/16, 826/2042/16, 826/12123/16, 640/17458/18, 560/1028/25, 420/18646/25, 280/8153/25, 816/228/17, 9901/96/21.
Водночас Верховний Суд наголошує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.
При цьому недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, у якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
При вирішенні питання подібності правовідносин у судових справах, Суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 конкретизувала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (п. 39).
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
При цьому обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можуть бути визнані такими, що свідчать про подібність правовідносин.
Водночас наведені скаржником доводи не свідчать про наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Зокрема, для застосування зазначеної підстави необхідним є наведення висновку Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права у подібних правовідносинах та обґрунтування того, що суд апеляційної інстанції застосував відповідну норму без урахування такого висновку.
Суд вважає неприйнятним посилання скаржника на постанови Верховного Суду у справах №№ 826/8917/16, 826/2042/16, 640/17458/18, 560/1028/25, 420/18646/25, 280/8153/25, оскільки такі судові рішення не існують, а тому об`єктивно не можуть містити висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Використання у касаційній скарзі реквізитів неіснуючих судових рішень не може розглядатися як належне обґрунтування підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Щодо постанови Верховного Суду у справі № 826/12123/16, то наведені у ній висновки не стосуються питання застосування пункту 51 Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1338 від 15 листопада 2024 року, а тому не можуть свідчити про застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування відповідного висновку Верховного Суду.
Посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 816/228/17 також не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, оскільки наведений у ній висновок зроблено за інших фактичних обставин справи, а скаржник не навів доводів щодо подібності правовідносин.
Крім того, посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року у справі № 9901/96/21 не підтверджує доводів касаційної скарги, оскільки зазначена постанова не містить висновку щодо застосування норми права у тому змісті, який наведено скаржником.
Ураховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Враховуючи наведене, Верховний Суд приходить до висновку, що скаржником не усунуто недоліки касаційної скарги в частині наведення належним чином підстав касаційного оскарження.
Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України,
постановив:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 березня 2026 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2026 року у справі № 380/1176/26 - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя І.В. Дашутін