УХВАЛА
07 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 380/1176/26
адміністративне провадження № К/990/39406/26
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Дашутіна І. В., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 березня 2026 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2026 року у справі № 380/1176/26 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, про визнання протиправним та скасування рішення,
установив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи № ЦО-19913 від 23 жовтня 2025 року, яким ОСОБА_1 , скасовано 3 групу інвалідності.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 березня 2026 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2026 року, у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 березня 2026 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2026 року у справі № 380/1176/26 повернуто особі, яка її подала.
До Верховного Суду повторно надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на оскаржувані судові рішення у справі № 380/1176/26.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за вказаною касаційною скаргою, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначає таке.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Скаржник як підставу касаційного оскарження визначив пункт 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Водночас Верховний Суд наголошує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.
При цьому недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, у якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
При вирішенні питання подібності правовідносин у судових справах, Суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 конкретизувала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (п. 39).
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
При цьому обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можуть бути визнані такими, що свідчать про подібність правовідносин.
Водночас наведені скаржником доводи не свідчать про наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Зокрема, для застосування зазначеної підстави необхідним є наведення висновку Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права у подібних правовідносинах та обґрунтування того, що суд апеляційної інстанції застосував відповідну норму без урахування такого висновку.
Посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 9901/43/21 не свідчить про наявність підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Наведені скаржником висновки мають загальний характер та стосуються конституційного принципу діяльності суб`єкта владних повноважень у межах наданої йому компетенції, тоді як предметом цієї справи є правомірність реалізації Центром оцінювання функціонального стану особи спеціально визначених повноважень з перевірки обґрунтованості рішення МСЕК відповідно до нормативного регулювання, запровадженого постановою Кабінету Міністрів України № 1338.
При цьому скаржник не зазначає, яку саме норму права суд апеляційної інстанції застосував без урахування висновку щодо застосування цієї норми, викладеного у наведеній постанові Великої Палати Верховного Суду, та не обґрунтовує подібності правовідносин за змістовим критерієм.
За змістом пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження є неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а не будь-якого висновку, викладеного у мотивувальній частині постанови Верховного Суду. Отже, цитування окремих правових міркувань Верховного Суду без встановлення їх зв`язку із застосуванням конкретної норми права, яка регулює спірні правовідносини, саме по собі не свідчить про наявність зазначеної підстави касаційного оскарження. Скаржник має показати, щодо якої саме норми права Верховний Суд сформував відповідний висновок, як цю саму норму застосував суд апеляційної інстанції та в чому полягає невідповідність висновку цього суду правовій позиції Верховного Суду.
Посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 20 лютого 2026 року у справі № 280/4630/25 також не свідчить про належне обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, скаржник посилається на викладений у пункті 76 цієї постанови висновок Верховного Суду про те, що Центр оцінювання функціонального стану особи у відповідних правовідносинах виступає як суб`єкт владних повноважень, а спори щодо оскарження рішень експертних команд з оцінювання повсякденного функціонування особи відповідно до пункту 9 частини першої статті 19 КАС України належать до юрисдикції адміністративних судів.
Водночас скаржник не зазначає, у чому саме полягає неврахування судом апеляційної інстанції наведеного висновку Верховного Суду. Оскаржувані судові рішення не містять висновків про те, що Центр оцінювання функціонального стану особи не є суб`єктом владних повноважень або що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів. Навпаки, спір розглянуто судами попередніх інстанцій за правилами адміністративного судочинства з перевіркою правомірності рішення Центру як суб`єкта владних повноважень.
Отже, наведений скаржником висновок Верховного Суду не суперечить висновкам судів попередніх інстанцій у цій справі, а касаційна скарга не містить обґрунтування того, яку саме норму права суд апеляційної інстанції застосував без урахування зазначеного висновку Верховного Суду та яким чином його врахування могло вплинути на вирішення цього спору.
Щодо посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 20 грудня 2018 року у справі № 826/12123/16 Суд зазначає, що наведений скаржником висновок про обов`язок суб`єкта владних повноважень діяти виключно в межах наданої законом компетенції має загальний характер та сформульований у правовідносинах, відмінних від тих, що є предметом розгляду у цій справі.
Водночас скаржник не зазначає, яку саме норму права суд апеляційної інстанції застосував без урахування наведеного висновку Верховного Суду, та не обґрунтовує, у чому полягає суперечність між висновком суду апеляційної інстанції щодо застосування конкретної норми права у цій справі та висновком Верховного Суду у справі № 826/12123/16.
Саме по собі посилання на загальний правовий принцип щодо необхідності дотримання суб`єктом владних повноважень меж своєї компетенції, без установлення його взаємозв`язку із застосуванням судом апеляційної інстанції конкретної норми права у спірних правовідносинах, не свідчить про наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Крім того, зі змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, що суди заперечували необхідність здійснення відповідачем повноважень виключно у визначених законом межах; спір між сторонами фактично стосується змісту та обсягу конкретних повноважень Центру, визначених спеціальним нормативним регулюванням.
Посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 816/228/17 також не є належним обґрунтуванням підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
У цій постанові Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання щодо належного способу судового захисту у правовідносинах, пов`язаних із проведенням податкової перевірки, виходила з того, що після допуску контролюючого органу до перевірки наказ про її проведення як акт індивідуальної дії реалізований його застосуванням, а тому його окреме оскарження не є належним та ефективним способом захисту порушеного права.
Водночас у справі, судові рішення в якій оскаржуються, спірні правовідносини не пов`язані з визначенням належного способу судового захисту щодо реалізованого наказу про проведення перевірки, а стосуються повноважень Центру оцінювання функціонального стану особи щодо перевірки обґрунтованості та скасування рішення МСЕК відповідно до спеціального нормативного регулювання.
Скаржник не обґрунтовує, який саме висновок суду апеляційної інстанції щодо застосування конкретної норми права суперечить наведеному висновку Великої Палати Верховного Суду, та не доводить подібності правовідносин за змістовим критерієм. Саме по собі використання в обох справах категорії «акт індивідуальної дії» не свідчить про подібність спірних правовідносин.
Не свідчить про наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, і посилання скаржника на судове рішення у справі № 9901/96/21.
Правовідносини у зазначеній справі виникли у зв`язку зі скасуванням Президентом України раніше виданого Указу про призначення особи суддею Конституційного Суду України, а висновки Верховного Суду сформовані з урахуванням конституційно визначеного обсягу повноважень Президента України, порядку формування Конституційного Суду України та гарантій незалежності й незмінюваності статусу судді цього Суду.
Натомість у справі, судові рішення в якій оскаржуються, повноваження Центру щодо перевірки обґрунтованості та скасування раніше прийнятих рішень МСЕК є предметом спеціального нормативного регулювання. Отже, для застосування пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо послатися на загальну характеристику акта як індивідуального та факт реалізації такого акта.
Скаржник не обґрунтовує, що висновок Верховного Суду у справі № 9901/96/21 сформований щодо застосування норми права, яку застосував суд апеляційної інстанції у цій справі, та не зазначає, який конкретний висновок суду апеляційної інстанції суперечить наведеній ним правовій позиції Верховного Суду.
Таким чином, наведені скаржником висновки Верховного Суду у справах № 816/228/17 та № 9901/96/21 сформовані з урахуванням відмінного нормативного регулювання та змісту спірних правовідносин. Скаржник, посилаючись на окремі висновки щодо актів індивідуальної дії, не обґрунтував їх застосовності до спірних правовідносин та не навів зіставлення висновків суду апеляційної інстанції щодо застосування конкретної норми права з висновками Верховного Суду щодо застосування цієї самої норми у подібних правовідносинах.
Як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається також на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 3 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», підпункту 2 пункту 8 Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи та пункту 51 Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 року № 1338.
На обґрунтування цієї підстави скаржник наводить зміст зазначених норм та стверджує, що їх системне тлумачення свідчить про необхідність проведення повторного оцінювання особи у разі, якщо Центр оцінювання функціонального стану особи вбачає можливу необґрунтованість рішення МСЕК, із обов`язковим повідомленням такої особи.
Водночас для належного обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, недостатньо самого посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування певної норми права та викладення власного розуміння її змісту. Скаржник повинен зазначити конкретну норму права, щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, обґрунтувати необхідність формування такого висновку у подібних правовідносинах, а також вказати, у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідної норми та як, на переконання скаржника, ця норма повинна бути застосована до встановлених судами обставин справи.
Водночас, викладаючи зміст оскаржуваних судових рішень, скаржник обґрунтовуючи пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, не пов`язує запропоноване ним тлумачення статті 3 Закону № 875-XII, підпункту 2 пункту 8 Положення та пункту 51 Порядку № 1338 із конкретними висновками судів щодо застосування цих норм. Зокрема, скаржник не зазначає, який саме висновок суду першої та/або апеляційної інстанції ґрунтується на неправильному застосуванні названих норм, у чому конкретно полягає помилковість такого висновку та яким чином запропоноване ним застосування цих норм впливає на правильність вирішення спору.
Отже, наведені скаржником доводи не свідчать про належне обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктами 1 та 3 частини другої статті 353 цього Кодексу також не свідчить про наявність належних підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Обґрунтовуючи зазначену підставу касаційного оскарження, скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій не дослідили та не врахували окремі докази, зокрема лист Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» від 31 грудня 2025 року № 11388/01-19, відповідь на адвокатський запит від 14 травня 2026 року, акт приймання-передачі витягів та витяги з рішення експертної команди. На переконання скаржника, ці докази підтверджують, що рішенням експертної команди № ЦО-19913 фактично скасовано не лише рішення МСЕК від 23 травня 2023 року, а й рішення МСЕК від 22 травня 2024 року.
Водночас відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України недослідження судом зібраних у справі доказів може бути підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.
Оскільки наведене скаржником обґрунтування не свідчить про належне викладення та обґрунтованість підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини четвертої статті 328 КАС України, посилання на недослідження судами окремих доказів саме по собі не утворює самостійної підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Щодо посилання скаржника на пункт 3 частини другої статті 353 КАС України, то касаційна скарга не містить належного обґрунтування того, у чому саме полягало необґрунтоване відхилення судами клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів чи іншого клопотання (заяви) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Саме лише посилання на відповідну норму процесуального права без наведення обставин, які свідчили б про допущення судами передбаченого нею процесуального порушення, не є належним обґрунтуванням цієї підстави касаційного оскарження.
Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати належно обґрунтованою підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Ураховуючи наведене, повторно подана касаційна скарга не містить належного обґрунтування визначених скаржником підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України, у взаємозв`язку з висновками судів попередніх інстанцій та нормами права, застосованими ними при вирішенні спору.
Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що перевірка касаційної скарги на відповідність вимогам процесуального закону не передбачає вирішення заявлених у ній доводів по суті, однак вимагає встановлення того, чи викладена скаржником передбачена законом підстава касаційного оскарження та чи наведено її належне обґрунтування.
При цьому встановлення на стадії вирішення питання про відкриття касаційного провадження того, чи відповідає наведене скаржником обґрунтування змісту заявленої ним підстави касаційного оскарження, не є вирішенням касаційної скарги по суті. На цьому етапі Суд не перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права, а встановлює наявність належно викладених процесуальних передумов для здійснення такого перегляду.
Така вимога не є формальною, оскільки відповідно до статті 341 КАС України перегляд судових рішень у касаційному порядку здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Отже, належне викладення та обґрунтування підстав касаційного оскарження на стадії звернення до суду касаційної інстанції визначає межі майбутнього касаційного перегляду та забезпечує можливість здійснення ефективного судового захисту саме щодо тих порушень норм матеріального чи процесуального права, на які посилається скаржник.
Відтак наведення у касаційній скарзі номера пункту частини четвертої статті 328 КАС України саме по собі не є достатнім для відкриття касаційного провадження. Скаржник має викласти відповідну підставу у спосіб, який дає змогу встановити, яку саме помилку у застосуванні норм матеріального права чи порушення норм процесуального права він ставить у вину судам, у чому така помилка полягає та в яких межах суд касаційної інстанції має здійснити перевірку оскаржуваних судових рішень.
Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання скаржнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України,
постановив:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 березня 2026 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2026 року у справі № 380/1176/26 - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя І.В. Дашутін