УХВАЛА
13 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 420/19523/25
адміністративне провадження № К/990/34790/26
Суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Мацедонська В.Е.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2026 року
та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2026 року
у справі № 420/19523/25 за позовом ОСОБА_1 до Дисциплінарної комісії приватних виконавців України, Міністерства юстиції України, третя особа Некомерційна професійна організація «Асоціація приватних виконавців України», про визнання протиправними та скасування рішення та наказу,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Дисциплінарної комісії приватних виконавців України, Міністерства юстиції України, третя особа Некомерційна професійна організація «Асоціація приватних виконавців України», в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців України, оформлене протоколом від 16.05.2025 №90, про притягнення до дисциплінарної відповідальності приватного виконавця виконавчого округу Одеської області ОСОБА_1 та застосування дисциплінарного стягнення у вигляді припинення діяльності приватного виконавця.
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 05.06.2025 №1085/7 про застосування до приватного виконавця виконавчого округу Одеської області ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення, яким введено в дію рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців України, оформлене протоколом від 16.05.2025 №90.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2026 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2026 року, позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивачем подано до Верховного Суду касаційну скаргу.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Так перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги установлено, що скаржниця посилається на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
В обґрунтування скаржниця зазначає, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 14.04.2021 у справі №1340/5185/18; від 29.11.2019 у справі №818/154/16 та від 10.07.2024 у справі №360/7383/21, від 18.01.2023 у справі №826/10888/18, від 03.07.2018 у справі №917/1345/17, від 01.07.2020 у справі №488/3753/17-ц, від 10.06.2026 у справі №200/8285/24.
Однак, посилаючись на неврахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, заявниця не вказує конкретні норми права, які застосовано судами попередніх інстанцій без урахування висновків Верховного Суду. Скаржниця лише зазначає постанови Верховного Суду, які, на її думку, не було враховано судами попередніх інстанцій, що не є належним обґрунтуванням пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України. З огляду на це, Суд відхиляє посилання на зазначений пункт.
Також скаржниця посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини 1 статті 35 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» № 1403-VIII у наведених правовідносинах; Закону України «Про адміністративну процедуру», Кодексу професійної етики приватних виконавців України, статті 34 Конституції України та статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у правовідносинах.
Водночас, оскільки позивачка не зазначила конкретну норму права при посиланні на відсутність висновку Верховного Суду стосовно Закону України «Про адміністративну процедуру», Кодексу професійної етики приватних виконавців України, то Суд відхиляє таке посилання.
Окрім того, Суд звертає увагу позивачки, що стаття 34 Конституції України та стаття 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у правовідносинах є загальними нормами, а касаційна скарга не містить обґрунтованих мотивів їх неправильного застосування.
Щодо посилання на Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» № 1403-VIII, то скаржницею не обґрунтовано, у чому, на її думку, полягає невірне тлумачення та застосування судами вказаної норми, що дає підстави для висновку, що у касаційній скарзі формально зазначено про відсутність висновку Верховного Суду з питання застосування цих норм права.
Разом з тим, в касаційній скарзі позивачка посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, але при цьому не зазначає конкретний пункт частин другої та/або третьої статті 353 КАС України, що є обов`язковим. Разом з цим, з касаційної скарги неможливо встановити, які саме порушення норм процесуального права відбулися, з огляду на підставі визначені частинами другої, третьої статті 353 КАС України. У зв`язку з зазначеним, Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС як на підставу касаційного оскарження.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України,
У Х В А Л И В :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2026 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2026 року у справі № 420/19523/25 за позовом ОСОБА_1 до Дисциплінарної комісії приватних виконавців України, Міністерства юстиції України, третя особа Некомерційна професійна організація «Асоціація приватних виконавців України», про визнання протиправними та скасування рішення та наказу - повернути особі, яка її подала.
Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали направити скаржнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв`язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя В. Е. Мацедонська