УХВАЛА
13 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 260/6699/24
адміністративне провадження № К/990/34763/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М.В., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2026 року у справі №260/6699/24 за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області, Ради адвокатів Закарпатської області, Недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» в особі Ради адвокатів України про встановлення відсутності повноважень,
У С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області, Ради адвокатів Закарпатської області, Недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» в особі Ради адвокатів України, у якій, з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 23 червня 2025 року за вх. №20869/25, просила:
- відповідно до пункту 5 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановити відсутність повноважень у Ради адвокатів України в особі адвокатів: ОСОБА_12 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №3 від 15 січня 2003 року); ОСОБА_13 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №207 від 21 жовтня 2002 року); ОСОБА_14 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №304 від 19 грудня 2003 року); ОСОБА_15 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №833 від 21 грудня 2006 року); ОСОБА_16 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №4385 від 04 липня 2012 року); ОСОБА_17 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №227 від 23 червня 2003 року); ОСОБА_18 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №1444 від 17 жовтня 2005 року); ОСОБА_2 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №543 від 24 квітня 2009 року); ОСОБА_19 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №779 від 14 січня 2008 року); ОСОБА_20 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №614 від 05 грудня 2002 року); ОСОБА_3 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №55 від 15 вересня 2003 року); ОСОБА_21 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №37 від 08 вересня 2017 року); ОСОБА_22 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №388 від 27 квітня 2011 року); ОСОБА_4 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №290 від 19 грудня 2003 року); ОСОБА_23 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №360 від 04 серпня 2005 року); ОСОБА_24 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №750 від 06 квітня 1998 року); ОСОБА_25 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №21 від 29 червня 1993 року); ОСОБА_26 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №21/76 від 16 грудня 2002 року); ОСОБА_27 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №116 від 15 квітня 1994 року); ОСОБА_28 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №1113 від 29 жовтня 1998 року); ОСОБА_5 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №315 від 07 березня 2000 року); ОСОБА_29 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №231 від 09 жовтня 2020 року); ОСОБА_6 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №220 від 29 вересня 1994 року); ОСОБА_7 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №9/221 від 30 грудня 1993 року); ОСОБА_8 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №451 від 23 січня 2012 року);
- відповідно до пункту 5 частини другої статті 245 КАС України встановити відсутність у адвоката ОСОБА_9 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №21/575 від 21 грудня 2006 року) повноважень голови Ради адвокатів Закарпатської області;
- відповідно до пункту 5 частини другої статті 245 КАС України встановити відсутність у адвоката ОСОБА_10 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №21/8 від 11 листопада 2002 року) повноважень голови Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області; у адвокатів ОСОБА_30 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №21/212 від 11 листопада 2002 року), ОСОБА_32 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №816 від 26 липня 2019 року), ОСОБА_31 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №21/463 від 18 липня 2005 року), ОСОБА_11 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №21/367 від 11 листопада 2002 року), ОСОБА_33 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №21/536 від 12 липня 2006 року), ОСОБА_34 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №21/400 від 04 жовтня 2004 року) повноважень членів дисциплінарної палати Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області;
- визнати протиправним і нечинним рішення Ради адвокатів України від 21 вересня 2020 року №69 «Про затвердження роз`яснення щодо інституціонального континуїтету Національної асоціації адвокатів України та організаційних форм адвокатського самоврядування».
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 січня 2025 року, відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі.
Постановою Верховного Суду від 13 травня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 січня 2025 року у справі №260/6699/24 скасовано. Справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року відкрито загальне позовне провадження у справі.
Розпорядженням Голови Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2026 року №2 передано адміністративну справу №260/6699/24 за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області, Ради адвокатів Закарпатської області, Недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» в особі Ради адвокатів України про встановлення відсутності повноважень для розгляду до Львівського окружного адміністративного суду, як до найбільш територіально наближеного до Закарпатського окружного адміністративного суду.
Адміністративна справа №260/6699/24 надійшла до Львівського окружного адміністративного суду 25 лютого 2026 року.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року прийнято адміністративну справу №260/6699/24 до провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року у справі №260/6699/24 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2026 року задоволено частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року у справі №260/6699/24 скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
24 липня 2026 року Верховним Судом зареєстровано касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2026 року у справі №260/6699/24, яка надійшла через підсистему «Електронний суд». Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в повному обсязі, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції за встановленою підсудністю.
Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з наступних підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
За правилами частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Під час перевірки касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункти 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
В обґрунтування пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України позивачка посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах /аркуш 3 касаційної скарги/.
Зокрема, позивачка зазначає, що: «Аналіз чисельних правових позиції Верховного Суду України, Касаційних палат Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду та Пленуму Верховного Суду, дає всі підстави констатувати абсолютно беззаперечний, абсолютно неспростовний, абсолютно юридично доказаний факт - відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у справах, які за критеріями подібності відповідають предмету позову, підставам позову, та складу учасників справи № 260/6699/24» /аркуш 12 касаційної скарги пункт 31/.
Верховний Суд зазначає, що за приписами частини четвертої статті 328 КАС України оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті.
Слід зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Отже, зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Аналізуючи зміст касаційної скарги, Судом установлено, що заявник, зазначаючи пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, не зазначає конкретну норму права, застосування якої потребує висновку Верховного Суду, не конкретизує, який, на його думку, правовий висновок повинен бути висловлений у цій справі та який, одночасно, відсутній у рішеннях Верховного Суду та як відповідні норми права необхідно застосовувати, на думку скаржника, а також не обґрунтував необхідність такого висновку (усунення колізії, визначення пріоритету між нормами, тлумачення норми, т.і.) у взаємозв`язку з посиланням на обставини цієї справи.
Крім того, Суд зауважує, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку заявника буде підставою для відкриття касаційного провадження.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованим посилання заявника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
В обґрунтування пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України позивач, зокрема, зазначає, що: «Підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 2-3 частини другої статті 353 КАС України)» /аркуш 21 касаційної скарги/.
Так, відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Щодо посилання позивача на те, що суд першої інстанції розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження, то Верховний Суд зазначає, що апеляційним судом скасовано рішення суду першої інстанції саме з підстав того, що справа має розглядатися з правилами загального позовного провадження за участю сторін. Тобто, апеляційним судом вже надана оцінка цим доводам позивача.
Щодо посилання позивача на те, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяв позивача та представника позивача про виклик і допит свідків у справі, призначення справи до розгляду в загальному позовному провадженні, клопотання про витребування доказів, то Суд зазначає таке.
Так, відповідно до пункту 3 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Проте, як вбачається з ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року суд першої інстанції розглянув усі заяви позивачки та навів підстави щодо їх відхилення.
Водночас, Суд зауважує, що аргументи позивачки в цій частині фактично свідчать про незгоду з обгрунтуванням ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні її заяв, а тому не можуть бути самостійною підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Щодо посилання заявника у касаційній скарзі на підпункти «а», «б» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, то Суд звертає увагу, що пункт 2 частини п`ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.
Крім того, Суд зазначає, що посилання на підпункти пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не звільняє особу від обов`язку обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв`язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Слід зазначити, що фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовими рішеннями, часткового опису обставин справи, цитування норм законодавства, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Верховний Суд звертає увагу заявника, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційній суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України,
У Х В А Л И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2026 року у справі №260/6699/24 за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області, Ради адвокатів Закарпатської області, Недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» в особі Ради адвокатів України про встановлення відсутності повноважень повернути особі, яка її подала.
Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя М.В. Білак