КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 1-14/05 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.
Номер провадження № 4с/824/3/2026
У Х В А Л А
про самовідвід
13 серпня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Яворського М.А., розглянувши матеріали скарги ОСОБА_1 поданої представником ОСОБА_2 , про визнання бездіяльності державного виконавця протиправною та зобов`язати вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
30 липня 2026 року представник ОСОБА_1 , адвокат Мороз І.М. звернулася до Київського апеляційного суду зі скаргою про визнання бездіяльності державного виконавця протиправною та зобов`язати вчинити певні дії, у якій просить суд: визнати протиправною бездіяльність Сокальського відділу державної виконавчої служби у Шептицькому районі Львівської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо неприйняття рішення про зняття арешту з майна ОСОБА_1 у постанові від 25 жовтня 2024 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 та просить зобов`язати Сокальський відділ державної виконавчої служби у Шептицькому районі Львівської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції зняти арешт з майна ОСОБА_1 та заборону на його відчуження, який був накладений 11 серпня 2006 постановою серії АА № 410945 про арешт майна скаржника та оголошення заборони на його відчуження державним виконавцем Теребовлянського відділу державної виконавчої служби Кушніром С.С.
07 серпня 2026 року протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу призначено судді-доповідачу Яворському М.А. та передано скаргу судді судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду Яворському М.А.
Однак вважаю, що дана справа не може бути прийнята мною до провадження та мною не можуть бути вчиненні процесуальні дії у вказаній справі виходячи із наступного.
Так із переданих мені матеріалів справи вбачається, що звертаючись до Київського апеляційного зі скаргою про визнання бездіяльності державного виконавця протиправною та зобов`язати вчинити певні дії представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 мотивувала її тим, що на виконанні в Теребовлянському відділі державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебувало виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 1-14/05, виданого Апеляційним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 моральної шкоди в розмірі 100 000 грн.
21 листопада 2005 року державним виконавцем було відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 1-14/05, виданого Апеляційним судом м. Києва 04 листопада 2005 року
30 червня 2010 року державним виконавцем виконавче провадження закінчено згідно з пунктом 10 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на момент винесення постанови). Відповідно до акта державного виконавця від 29 червня 2010 року боржник ОСОБА_1 відбував міру покарання у СВК-47 смт Жвирка Сокальського району Львівської області. Виконавчий лист з постановою про закінчення виконавчого провадження було направлено до Сокальського районного відділу державної виконавчої служби.
Теребовлянський відділ державної виконавчої служби зазначав, що у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 відомостей щодо накладення арешту на майно боржника ОСОБА_1 немає. Копії матеріалів виконавчого провадження було знищено на підставі пунктів 9.9 та 9.10 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби (чинного до 19 липня 2017 року) та згідно з Правилами ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями від 07 червня 2017 року.
Проте, згідно з постановою державного виконавця серії АА № 410945 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 11 серпня 2006 року, виданої відділом державної виконавчої служби у Теребовлянському районі, при примусовому виконанні виконавчого листа № 1-14/05 від 04 листопада 2005 року було постановлено накласти арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 , та заборонити здійснювати відчуження будь-якого майна, що йому належить.
У межах примусового виконання виконавчого листа № 1-14/05 від 04 листопада 2005 року, виданого Апеляційним судом м. Києва, постановою від 11 серпня 2006 року було накладено арешт та заборону на відчуження всього майна боржника (реєстраційний номер обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна - 3666196 від 30 серпня 2006 року).
25 жовтня 2024 року Сокальським відділом державної виконавчої служби у Червоноградському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції закінчено виконавче провадження № НОМЕР_1, у зв`язку з повним погашенням заборгованості у розмірі 100 000, 00 грн перед стягувачем.
На звернення боржника щодо зняття арешту Сокальський відділ державної виконавчої служби 12 листопада 2024 року направив лист до Теребовлянської державної нотаріальної контори щодо зняття обтяження № 3666196. Проте державний нотаріус відмовив у вчиненні цієї дії. У відповіді від 24 січня 2025 року завідувач Теребовлянської державної нотаріальної контори роз`яснила, що стаття 74 Закону України «Про нотаріат» не передбачає підстав для зняття нотаріусом заборони відчуження нерухомого майна у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.
Таким чином вище вказаними обставинами підтверджується, що на примусовому виконання Теребовлянського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебувало виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 1-14/05, виданого Апеляційним судом м. Києва за вироком суду ухваленого як судом першої інстанції за правила Кримінально-процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 5 ст. 534 КПК України процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у кримінальному провадженні, вирішує суддя суду першої інстанції одноособово, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Пунктом 14 частини 1 статті 537 КПК України передбачено, що під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 539 ЦПК України потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та інші особи мають право звертатися до суду з клопотаннями про вирішення питань, які безпосередньо стосуються їх прав, обов`язків чи законних інтересів.
Таким чином положеннями статті 539 КПК України визначено порядок вирішення судом питань, які виникають під час виконання вироку.
Проте зазначеною нормою закону не встановлено порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби при виконання вироку суду.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 447 ЦПК України судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому цим розділом.
Відповідно до статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Відповідно до ч. 1 ст. 448 ЦПК України скарга подається стороною виконавчого провадження до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Таким чином відсутнє і посилання на можливість такого оскарження за правилами ЦПК України, оскільки вказана справа не розглядалася Київським апеляційним судом в порядку цивільного судочинства як судом першої інстанції.
Спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, є чинний Закон України «Про виконавче провадження».
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частинами першою, другою статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. У позовній заяві зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження (за наявності).
Оскільки у даному випадку стороною виконавчого провадження - боржником ОСОБА_1 оскаржується бездіяльність державного виконавця, пов`язана з виконанням вироку суду в частині стягнення моральної шкоди, а саме невжиття заходів щодо зняття арешту з майна та скасування заборони на його відчуження після повного виконання рішення та закінчення виконавчого провадження, і законами України не встановлено іншого порядку ( ні за КПК, ні за ЦПК України) оскарження таких дій чи бездіяльності, спір підлягає розгляду в порядку судового контролю за виконанням судового рішення, передбаченого розділом VII ЦПК України. При цьому обставина, що виконавчий документ виданий на виконання вироку суду, ухваленого за правилами кримінального судочинства, не змінює правової природи спірних правовідносин між боржником та державним виконавцем щодо порядку виконання судового рішення та оскарження бездіяльності державного виконавця.
Відтак, спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, оскільки правило статті 287 КАС України є універсальним.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 815/2255/16, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року № 586/77/17. Зокрема, ВП ВС у даній постанові зазначила: «Оскільки у даному випадку стороною виконавчого провадження - боржником ОСОБА_3 - оскаржуються дії державного виконавця з прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження від 08 грудня 2016 року № НОМЕР_2 з виконання вироку суду у частині конфіскації автомобіля і законами України не встановлено іншого порядку оскарження цих дій, то суди зробили правильний висновок, що спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, оскільки правило статті 181 КАС України є універсальним».
Подібний правовий висновок міститься і в наступних постановах ВП ВС від 12 грудня 2018 року у справі №757/61236/16-ц, 19 червня 2019 року у справі №383/493/18 та у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №758/4663/18, та від 02 лютого 2022 року у справі 758/10252/20.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19) зроблено висновок, що боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
У постанові Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 758/10252/20 (провадження № 61-17192св21) (обставини справи якої є схожими) Верховний Суд дійшов висновку, що відповідно до вимог статті 404 КПК України 1960 року вирок, що набрав законної сили, звертається до виконання судом, який постановив вирок, не пізніше як через три доби з дня набрання ним законної сили або повернення справи з апеляційної чи касаційної інстанції. У разі якщо вирок або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, суд видає виконавчий лист, який надсилається на виконання органам державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження". Органи, що виконують вирок, постанову або ухвалу, повідомляють суд, який їх постановив про їх виконання.
З урахування викладених обставин подана представником ОСОБА_1 , адвокатом Мороз І.М. скарга про визнання бездіяльності державного виконавця протиправною та зобов`язання вчинити дії за вказаних вище обставин відповідно до наведених вище норм процесуального законодавства та правових висновків Великої Палати Верховного Суду підлягає розгляду в порядку визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.
Однак для ухвалення відповідного процесуального рішення - постанови про відмову у прийнятті чи постанови про повернення проданої скарги заявнику у мене як судді судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду не має повноважень виходячи із наступного.
Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Статтею 15 вище вказаного Закону передбачено, що справи в судах розглядаються суддею одноособово, а у випадках, визначених процесуальним законом, - колегією суддів, а також за участю присяжних. Суддя, який розглядає справу одноособово, діє як суд.
Визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою у порядку, визначеному процесуальним законом.
Справи розподіляються з урахуванням спеціалізації суддів, навантаження кожного судді, заборони брати участь у перегляді рішень для судді, який брав участь в ухваленні судового рішення, про перегляд якого порушується питання (крім перегляду за нововиявленими обставинами), перебування суддів у відпустці, відсутності у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відрядження, а також інших передбачених законом випадків, через які суддя не може здійснювати правосуддя або брати участь у розгляді судових справ.
Пунктом 57 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-2, передбачено, що визначення судді, а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача для розгляду судових справ (проваджень) здійснюється в суді у порядку, визначеному процесуальним законом, у день їх реєстрації на підставі інформації, внесеної до автоматизованої системи, уповноваженою особою апарату суду, відповідальною за здійснення автоматизованого розподілу судових справ.
Пунктами 2.3.4 та 2.3.18 «Положення про автоматизовану систему документообігу суду» затвердженого рішенням Ради суддів України вiд 1 1 листопада 2024 року № 39 та погоджене наказом Державної судової адмiнiстрацiї України від 29 листопада 2024 року № 529 передбачено, що : «Автоматизований розподіл судових справ здійснюється в автоматизованій системі за такими правилами: із загального списку суддів визначаються судді, які мають повноваження та відповідну спеціалізацію (за наявності) щодо розгляду судової справи на момент автоматизованого розподілу;
Автоматизований розподіл судових справ між суддями (колегіями суддів) здійснюється з урахуванням спеціалізації суддів, у тому числі спеціалізації зі здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх».
Так відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.08.2026 року вбачається, що мене суддю судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду обрано як суддю доповідача для одноособового розгляду поданої представником Мушинського І.М., адвокатом Мороз І.М. скарги про визнання бездіяльності державного виконавця протиправною та зобов`язання вчинити дії.
Разом із тим положеннями ЦПК України не передбачено порядку розгляду такої скарги суддею одноособово саме як судом першої інстанції. ЦПК України визначає випадки, у яких суддя діє одноособово та здійснює розгляд справи як суд першої інстанції.
При цьому положеннями статті 23 ЦПК України визначено вичерпне коло справ, які розглядаються апеляційними судами як судами першої інстанції, однак спірні правовідносини до таких випадків не належать.
Зокрема, суддя апеляційного суду діє одноособово лише у випадках, передбачених:
- ч. 6 ст. 357 ЦПК України при вирішенні питання про залишення апеляційної скарги без руху діє як суддя-доповідач;
- ст. 457 ЦПК України при розгляді справи про оскарження рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу розглядається суддею одноособово протягом тридцяти днів з дня надходження до суду заяви про скасування рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу, в судовому засіданні з повідомленням сторін;
- ст. 477 ЦПК України при розгляді заяви про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу розглядається суддею одноособово протягом двох місяців з дня її надходження до суду в судовому засіданні з повідомленням сторін;
- ч. 4 ст. 467 ЦПК України при розгляді клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду проводиться суддею одноособово у відкритому судовому засіданні;
- ч. 4 ст. 473 ЦПК України при розгляді клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, проводиться суддею одноособово у відкритому судовому засіданні;
- ч. 1 ст. 477 ЦПК України при розгляді заяви про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу розглядається суддею одноособово протягом двох місяців з дня її надходження до суду в судовому засіданні з повідомленням сторін;
- ч. 3 ст. 480 ЦПК України при розгляді заяви про надання дозволу на добровільне виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу розглядається суддею одноособово протягом десяти днів з дня надходження до суду заяви про надання дозволу на добровільне виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу в судовому засіданні без повідомлення учасників арбітражного розгляду;
- ч. 1 ст. 485 ЦПК України при розгляді заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду розглядається суддею одноособово протягом п`ятнадцяти днів з дня її надходження до суду в судовому засіданні з повідомленням сторін. Неявка сторін чи однієї із сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду заяви.
Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи 23 лютого 2021 року справу №263/4637/18 зазначила, що 15 грудня 2017 року ЦПК України не передбачає постановлення ухвал про відкриття або відмову у відкритті апеляційного провадження у справі чи повернення апеляційної скарги суддею-доповідачем одноособово.
За змістом частини шостої статті 357 ЦПК України на стадії відкриття апеляційного провадження суддя-доповідач одноособово може вирішити лише питання залишення апеляційної скарги без руху. Питання щодо повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті та відкриття апеляційного провадження вирішує суд апеляційної інстанції. Його склад визначений у частині третій статті 34 ЦПК України, що міститься у Главі 3 розділу І «Загальні положення» ЦПК України. Згідно з приписом вказаної частини перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції здійснює колегія суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, регламентуючи порядок вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі, закон невипадково розмежував процесуальні питання, які під час перегляду в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції вирішує суддя-доповідач, та ті, які вирішує суд апеляційної інстанції. Ухвала про залишення апеляційної скарги без руху спрямована на усунення її недоліків щодо форми та змісту. Ця ухвала не перешкоджає доступу особі до суду, адже після виправлення у встановлений судом строк недоліків апеляційної скарги особа може розраховувати на те, що суд відкриє апеляційне провадження. Натомість, ухвали про повернення апеляційної скарги та про відмову у відкритті апеляційного провадження створюють таку перешкоду і зумовлюють необхідність докласти додаткові зусилля для оскарження судового рішення суду першої інстанції. Тому постановлення таких ухвал вимагає від суду апеляційної інстанції особливої ретельності, що досягається, зокрема, шляхом розгляду означених питань не одноособово суддею-доповідачем, а колегією апеляційного суду у складі трьох суддів. Особа, яка подала апеляційну скаргу, вправі розраховувати на те, що вказані питання розгляне колегіальний склад апеляційного суду, який передбачений частиною третьою статті 34 ЦПК України для перегляду в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції. А такий перегляд регламентований у Главі І «Апеляційне провадження» розділу V «Перегляд судових рішень» ЦПК України.
З урахуванням наведеного й обставин цієї справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що слова «суд апеляційної інстанції», вжиті у частинах першій і другій статті 358 ЦПК України, треба розуміти як колегію суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів у світлі загальних положень ЦПК України щодо складу суду, який здійснює перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції (частина третя статті 34 ЦПК України).
Тому на підставі викладено вважаю за необхідне зазначити, що чинний ЦПК України взагалі не містить норм, які б надавали повноважень судді судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного здійснювати одноособовий розгляд справ як суд першої інстанції за виключенням випадків, які визначені у ч.2 ст. 23 ЦПК України
При цьому необхідно врахувати, що за правилами статті 447 ЦПК України судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснюється судом, який розглянув справу як суд першої інстанції, тоді як відповідно до ст., ст. 537, 359 КПК України питання, що виникають під час виконання вироку, вирішуються судом, який ухвалив вирок, у визначених законом випадках.
Згідно до п.1 та п. 5 розділу ХІХ «Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України» затвердженої наказом ДСА України №814 від 20 серпня 2019 року Звернення до виконання судових рішень здійснюється в порядку та в строки встановлені відповідно до вимог процесуального законодавства, Кримінально-виконавчого кодексу України, з урахуванням положень Закону України "Про виконавче провадження", а також інших нормативно-правових актів.
Звернення до виконання судового рішення та контроль за його виконанням покладається на суд, що розглянув справу як суд першої інстанції».
Отже, якщо скарга стосується питання, що належить до предмета судового контролю за виконанням вироку, її розгляд ( в даному випадку ухвалення процесуального рішення щодо її повернення та відмови у прийнятті) має здійснюватися судом, який ухвалив відповідний вирок, у порядку, передбаченому КПК України як суд першої інстанції тобто суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду.
Тим більш, що вказані повноваження щодо можливості ухвалення такого рішення прямо визначено ч.5 ст. 534 КПК України - « Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у кримінальному провадженні, вирішує суддя суду першої інстанції одноособово, якщо інше не передбачено цим Кодексом».
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» указав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».
Відтак, за відсутності передбаченої ЦПК України процесуальної форми розгляду заявленої скарги суддею одноособово як судом першої інстанції, її розгляд у такому порядку не ґрунтується на положеннях цивільного процесуального закону.
Частинами 1 та 2 статті 33 ЦПК України передбачено, що визначення судді, а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-комунікаційною системою під час реєстрації документів, зазначених у частині другій статті 14 цього Кодексу, а також в інших випадках визначення складу суду на будь-якій стадії судового процесу, з урахуванням спеціалізації та рівномірного навантаження для кожного судді, за принципом випадковості та в хронологічному порядку надходження справ. Справа, розгляд якої відповідно до цього Кодексу здійснюється колегією суддів в обов`язковому порядку, розглядається постійною колегією суддів відповідного суду, до складу якої входить визначений Єдиною судовою інформаційно-комунікаційною системою суддя-доповідач.
Відповідно до ч. 14 ст. 33 ЦПК України результати автоматизованого розподілу (повторного розподілу) справи оформлюються протоколом.
Згідно із ч. 1 ст. 34 ЦПК України цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються одноособово суддею, який є головуючим і діє від імені суду, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо було порушено порядок визначення судді для розгляду справи.
За таких обставин, враховуючи викладене, з метою неупередженого, справедливого й об`єктивного розгляду справи, а також з підстав, передбачених ст. 36, 39 ЦПК України, вважаю за необхідне заявити самовідвід судді у вказаній справі, оскільки був порушений порядок визначення судді для розгляду вказаної справи під час її розподілу.
Керуючись ст. 36, 39 ЦПК України, -
УХВАЛИВ:
Заявити самовідвід у справі №4с/824/3/2026 за скаргою ОСОБА_1 поданою представником Мороз Іриною Мирославівною, про визнання бездіяльності державного виконавця протиправною та зобов`язати вчинити певні дії.
Передати справу на повторний автоматизований розподіл для визначення судді у порядку, встановленому ст. 33 ЦПК України.
Ухвала набирає законної сили з дня її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач : М.А.Яворський