справа № 1-14/05
провадження № 4с/824/4/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
У Х В А Л А
про відмову у відкритті провадження
08 жовтня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ судді-доповідача Фінагеєва В.О., суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А., вирішуючи питання про відкриття провадження за скаргою ОСОБА_1 , поданою представником Мороз Іриною Мирославівною про визнання бездіяльності державного виконавця протиправною та зобов`язати вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
30 липня 2026 року представник ОСОБА_1 адвокат Мороз І.М. звернулася до Київського апеляційного суду зі скаргою про визнання бездіяльності державного виконавця протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, у якій просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Сокальського відділу державної виконавчої служби у Шептицькому районі Львівської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо неприйняття рішення про зняття арешту з майна ОСОБА_1 у постанові від 25 жовтня 2024 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 та зобов`язати Сокальський відділ державної виконавчої служби у Шептицькому районі Львівської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції зняти арешт з майна ОСОБА_1 та заборону на його відчуження, який був накладений 11 серпня 2006 постановою серії АА № 410945 про арешт майна скаржника та оголошення заборони на його відчуження державним виконавцем Теребовлянського відділу державної виконавчої служби Кушніром С.С.
Дана скарга не може бути прийнята до провадження Київського апеляційного суду в порядку цивільного судочинства, виходячи із наступного.
Звертаючись до Київського апеляційного зі скаргою про визнання бездіяльності державного виконавця протиправною та зобов`язати вчинити певні дії представник ОСОБА_1 - Мороз І.М. мотивувала її тим, що на виконанні в Теребовлянському відділі державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебувало виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 1-14/05, виданого Апеляційним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 моральної шкоди в розмірі 100 000 грн.
21 листопада 2005 року державним виконавцем було відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 1-14/05, виданого Апеляційним судом м. Києва 04 листопада 2005 року.
30 червня 2010 року державним виконавцем виконавче провадження закінчено згідно з пунктом 10 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на момент винесення постанови). Відповідно до акта державного виконавця від 29 червня 2010 року боржник ОСОБА_1 відбував міру покарання у СВК-47 смт. Жвирка, Сокальського району, Львівської області. Виконавчий лист з постановою про закінчення виконавчого провадження було направлено до Сокальського районного відділу державної виконавчої служби.
Теребовлянський відділ державної виконавчої служби зазначав, що у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 відомостей щодо накладення арешту на майно боржника ОСОБА_1 немає. Копії матеріалів виконавчого провадження було знищено на підставі пунктів 9.9 та 9.10 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби (чинного до 19 липня 2017 року) та згідно з Правилами ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями від 07 червня 2017 року.
Проте, згідно з постановою державного виконавця серії АА № 410945 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 11 серпня 2006 року, виданої відділом державної виконавчої служби у Теребовлянському районі, при примусовому виконанні виконавчого листа № 1-14/05 від 04 листопада 2005 року було постановлено накласти арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 , та заборонити здійснювати відчуження будь-якого майна, що йому належить.
У межах примусового виконання виконавчого листа № 1-14/05 від 04 листопада 2005 року, виданого Апеляційним судом м. Києва, постановою від 11 серпня 2006 року було накладено арешт та заборону на відчуження всього майна боржника (реєстраційний номер обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна - 3666196 від 30 серпня 2006 року).
25 жовтня 2024 року Сокальським відділом державної виконавчої служби у Червоноградському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції закінчено виконавче провадження № НОМЕР_1, у зв`язку з повним погашенням заборгованості у розмірі 100 000,00 грн. перед стягувачем.
На звернення боржника щодо зняття арешту Сокальський відділ державної виконавчої служби 12 листопада 2024 року направив лист до Теребовлянської державної нотаріальної контори щодо зняття обтяження № 3666196. Проте державний нотаріус відмовив у вчиненні цієї дії. У відповіді від 24 січня 2025 року завідувач Теребовлянської державної нотаріальної контори роз`яснила, що стаття 74 Закону України «Про нотаріат» не передбачає підстав для зняття нотаріусом заборони відчуження нерухомого майна у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.
Таким чином, на примусовому виконання Теребовлянського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі, Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебувало виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 1-14/05, виданого Апеляційним судом м. Києва за вироком суду ухваленого як судом першої інстанції за правила Кримінально-процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 5 ст. 534 КПК України процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у кримінальному провадженні, вирішує суддя суду першої інстанції одноособово, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Пунктом 14 частини 1 статті 537 КПК України передбачено, що під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 539 КПК України потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та інші особи мають право звертатися до суду з клопотаннями про вирішення питань, які безпосередньо стосуються їх прав, обов`язків чи законних інтересів.
Таким чином положеннями статті 539 КПК України визначено порядок вирішення судом питань, які виникають під час виконання вироку, в тому числі і цивільного позову, якщо він розглянутий та вирішений вироком.
Проте, зазначеною нормою закону не встановлено порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби при виконання вироку суду.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 447 ЦПК України, на яку посилається скаржник, судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому цим розділом.
Відповідно до статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Відповідно до ч. 1 ст. 448 ЦПК України скарга подається стороною виконавчого провадження до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Вказана справа не розглядалась Київським апеляційним судом (Апеляційним судом м. Києва, Апеляційним судом Київської області) в порядку цивільного судочинства і, відповідно, судове рішення в порядку ЦПК України зазначеним судом не виносилось.
Чинним законодавством не передбачено можливості розгляду в порядку цивільного судочинства судом апеляційної інстанції скарг на дії чи бездіяльність державного чи приватного виконавця, вчинені ним при виконанні вироку, в тому числі і розгляд таких скарг апеляційним судом, як судом першої інстанції.
Спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, є чинний Закон України «Про виконавче провадження».
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частинами першою, другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення, у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у встановленому законом порядку.
Частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Оскільки у даному випадку стороною виконавчого провадження - боржником ОСОБА_1 оскаржується бездіяльність державного виконавця, пов`язана з виконанням вироку суду в частині стягнення моральної шкоди, а саме, невжиття заходів щодо зняття арешту з майна та скасування заборони на його відчуження після повного виконання рішення та закінчення виконавчого провадження, і законами України не встановлено іншого порядку (ні за КПК, ні за ЦПК України) оскарження таких дій чи бездіяльності, спір не підлягає розгляду в порядку судового контролю за виконанням судового рішення, передбаченого розділом VII ЦПК України.
При цьому, обставина, що виконавчий документ виданий на виконання вироку суду, ухваленого за правилами кримінального судочинства, не змінює правової природи спірних правовідносин між боржником та державним виконавцем щодо порядку виконання судового рішення та оскарження бездіяльності державного виконавця.
Відтак, спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, оскільки правило статті 287 КАС України є універсальним.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 815/2255/16, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року № 586/77/17. Зокрема, ВП ВС у даній постанові зазначила: «Оскільки у даному випадку стороною виконавчого провадження - боржником ОСОБА_3 - оскаржуються дії державного виконавця з прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження від 08 грудня 2016 року № НОМЕР_2 з виконання вироку суду у частині конфіскації автомобіля і законами України не встановлено іншого порядку оскарження цих дій, то суди зробили правильний висновок, що спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, оскільки правило статті 181 КАС України є універсальним».
Подібний правовий висновок міститься і в наступних постановах ВП ВС від 12 грудня 2018 року у справі №757/61236/16-ц, 19 червня 2019 року у справі №383/493/18 та у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №758/4663/18, та від 02 лютого 2022 року у справі 758/10252/20.
Необхідно розрізняти випадки звернення до суду зі скаргою в порядку судового контролю за виконанням судових рішень (рішень, ухвал, постанов судів різних юрисдикцій) та в порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби при виконанні рішень інших органів (постанов, наказів, ухвал та інших документів), які є виконавчими документами і підлягають примусовому виконанню відповідно до статті 3 Закону № 1404-VIII.
Враховуючи, що виконавчий лист був виданий на виконання вироку суду, що підтверджується наданою скаржником постановою про арешт майна боржника від 11 серпня 2006 року, вимоги скаржника про скасування арешту не можуть бути розглянуті в порядку цивільного судочинства.
Такі висновки викладені в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 травня 2024 року у справі № 165/3826/21.
Відповідно до пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Згідно ч. 5 ст. 186 ЦПК України, відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
З урахування викладених обставин, подана представником ОСОБА_1 адвокатом Мороз І.М. скарга про визнання бездіяльності державного виконавця протиправною та зобов`язання вчинити дії за вказаних вище обставин відповідно до наведених вище норм процесуального законодавства та правових висновків Великої Палати Верховного Суду підлягає розгляду в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 186 ЦПК України, 287 КАС України, суд -
У Х В А Л И В:
Відмовити у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1 , поданою представником Мороз Іриною Мирославівною про визнання бездіяльності державного виконавця протиправною та зобов`язати вчинити певні дії.
Роз`яснити ОСОБА_1 , що скарга підлягає розгляду відповідним судом адміністративної юрисдикції в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя-доповідач В.О. Фінагеєв
Судді Т.Ц. Кашперська
М.А. Яворський