У Х В А Л А
21 серпня 2026 року місто Київ
справа № 1-14/05
провадження № 4с/824/3/2026
Київський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Головачова Я.В., розглянувши матеріали скарги ОСОБА_1 , поданої представником ОСОБА_2 , про визнання бездіяльності державного виконавця протиправною та зобов`язання вчинити дії,
в с т а н о в и в :
30 липня 2026 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до Київського апеляційного суду скаргу на бездіяльність державного виконавця та зобов`язання вчинити певні дії.
7 серпня 2026 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано судді-доповідачу Яворському М.А. зі складу судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду.
Відповідно до ухвали Київського апеляційного суду від 13 серпня 2026 року суддею Яворським М. А. заявлено самовідвід.
Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного суду від 17 серпня 2026 року № 134/06.1-01/26 у зв`язку із самовідводом судді Яворським М. А. та неможливістю його подальшої участі у розгляді справи призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
За результатами повторного автоматизованого розподілу визначено склад колегії суддів під головуванням судді Головачова Я.В.
Зі змісту скарги вбачається, що на виконанні Теребовлянського відділу державної виконавчої служби перебувало виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 1-14/05, виданого Апеляційним судом м. Києва 4 листопада 2005 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 100 000 грн моральної шкоди.
21 листопада 2005 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження, а постановою від 11 серпня 2006 року накладено арешт на все майно боржника та заборонено його відчуження. Відомості про обтяження внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 30 серпня 2006 року за реєстраційним номером 3666196.
30 червня 2010 року виконавче провадження закінчено на підставі пункту 10 частини першої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" у редакції, чинній на той час, а виконавчий лист разом із постановою про закінчення виконавчого провадження направлено до Сокальського районного відділу державної виконавчої служби.
У подальшому матеріали виконавчого провадження було знищено. У зв`язку із цим Теребовлянський відділ державної виконавчої служби повідомив про відсутність у нього відомостей щодо накладення арешту на майно боржника.
25 жовтня 2024 року Сокальським відділом державної виконавчої служби закінчено виконавче провадження № 76366838 у зв`язку з повним погашенням заборгованості у розмірі 100 000 грн.
Після звернення боржника із заявою про зняття арешту Сокальський відділ державної виконавчої служби 12 листопада 2024 року направив до Теребовлянської державної нотаріальної контори лист щодо зняття обтяження № 3666196.
Листом від 24 січня 2025 року державний нотаріус відмовив у вчиненні відповідної дії, зазначивши, що статтею 74 Закону України "Про нотаріат" не передбачено зняття заборони відчуження нерухомого майна у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.
Отже, предметом поданої скарги є бездіяльність державного виконавця, яка, на думку скаржника, полягає у невжитті заходів щодо зняття арешту з майна боржника після закінчення виконавчого провадження з виконання судового рішення в частині стягнення моральної шкоди.
Представник скаржника обґрунтовує звернення саме до Київського апеляційного суду тим, що виконавчий лист № 1-14/05 видано Апеляційним судом м. Києва, який, на її думку, розглядав відповідну справу як суд першої інстанції. Із цих підстав представник вважає Київський апеляційний суд належним судом для розгляду скарги відповідно до частини першої статті 448 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення порушено їхні права.
Згідно з частиною першою статті 448 ЦПК України така скарга подається стороною виконавчого провадження до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Пунктом першим частини третьої статті 448 ЦПК України встановлено, що скарга повинна містити найменування суду першої інстанції, до якого вона подається.
Відповідно до частини п`ятої статті 448 ЦПК України суд, установивши, що скаргу подано без додержання вимог частин третьої та/або четвертої цієї статті, повертає її скаржнику без розгляду.
Частиною першою статті 23 ЦПК України передбачено, що всі справи, які підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім випадків, визначених частинами другою - четвертою цієї статті.
Відповідно до частини першої статті 24 ЦПК України апеляційні суди переглядають в апеляційному порядку судові рішення місцевих судів, які знаходяться в межах відповідного апеляційного округу.
Отже, для визначення суду, до якого має бути подана скарга на рішення, дію чи бездіяльність державного або приватного виконавця, визначальним є те, який саме суд розглянув відповідну справу як суд першої інстанції.
При цьому суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 752/14248/18, відповідно до якого оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця під час виконання судового рішення, яким у кримінальному провадженні вирішено цивільний позов, здійснюється за правилами цивільного судочинства.
Проте наведений висновок визначає вид судочинства, в порядку якого здійснюється судовий контроль за виконанням відповідного рішення, та не змінює встановленого частиною першою статті 448 ЦПК України правила щодо суду, до якого подається скарга.
Таким судом є суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Отже, вирішальним є не сам факт видачі виконавчого документа певним судом, а процесуальний статус цього суду під час розгляду справи та ухвалення рішення, яке підлягає примусовому виконанню.
Поняття суду, який видав виконавчий документ, і суду, який розглянув справу як суд першої інстанції, не в усіх випадках є тотожними. Тому сам по собі факт видачі виконавчого листа судом апеляційної інстанції не є достатньою підставою для визначення апеляційного суду судом, до якого відповідно до частини першої статті 448 ЦПК України має бути подана скарга.
Водночас до скарги не додано копії вироку або іншого судового рішення, на підставі якого було видано виконавчий лист № 1-14/05, а також процесуальних документів, із яких можливо було б встановити, що саме Апеляційний суд м. Києва розглянув відповідну кримінальну справу як суд першої інстанції.
Надані скаржником документи підтверджують видачу Апеляційним судом м. Києва виконавчого листа, однак не дають підстав для висновку, що цей суд здійснював розгляд справи по суті як суд першої інстанції.
Отже, представник скаржника фактично ототожнює факт видачі виконавчого листа Апеляційним судом м. Києва з розглядом цим судом кримінальної справи як судом першої інстанції, хоча такі обставини матеріалами скарги не підтверджені.
За відсутності відомостей про розгляд Апеляційним судом м. Києва справи № 1-14/05 як судом першої інстанції немає підстав вважати, що Київський апеляційний суд є судом, до якого відповідно до частини першої статті 448 ЦПК України має подаватися ця скарга.
Таким чином, скаргу подано з порушенням установленого частиною першою статті 448 ЦПК України порядку та без дотримання вимог пункту 1 частини третьої цієї статті щодо зазначення належного суду першої інстанції, у зв`язку із чим вона підлягає поверненню скаржнику без розгляду.
Керуючись статтями 23, 24, 260, 448 ЦПК України, суд
у х в а л и в :
Скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на бездіяльність державного виконавця та зобов`язання вчинити певні дії повернути скаржнику без розгляду.
Роз`яснити скаржнику, що повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню до належного суду з дотриманням вимог цивільного процесуального законодавства.
Суддя Я.В. Головачов