Справа № 157/1654/25 Головуючий у 1 інстанції: Савич А. С.
Провадження № 22-ц/802/784/26 Доповідач: Карпук А. К.
ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 серпня 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Карпук А.К.
суддів - Бовчалюк З.А., Здрилюк О. І.,
секретар Русинчук М. М.
з участю: представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного сумісного майна за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_3 поданою його представником ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_4 поданою її представником ОСОБА_2 на рішення Любешівського районного суду Волинської області від 08 квітня 2026 року та за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_3 подану його представником ОСОБА_1 на додаткове рішення Любешівського районного суду Волинської області від 21 травня 2026 року в складі судді Савича А. С.,
встановив:
У вересні 2025 року позивач ОСОБА_3 18.09.2025 звернувся до Камінь-Каширського районного суду Волинської області з позовом мотивуючи такими обставинами.
04.04.2023 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено шлюб Солом`янським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про що було зроблено (складено) актовий запис № 519.
На теперішній час в суді перебуває позов ОСОБА_4 про розірвання шлюбу. Під час шлюбу сторонами було набуто у спільну сумісну власність такі об`єкти нерухомого майна, а саме: земельна ділянка, кадастровий номер [номер приховано]:05:001:0148, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2995335407231, загальною площею 0,1314 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та будівля, загальною площею 43,5 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2776500407040, що знаходиться за цією ж адресою. Окрім того, в період зареєстрованого шлюбу було придбано цінне рухоме майно, транспортний засіб - автомобіль «Volvo S60», об`єм двигуна 2521 см. куб., 2011 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 . Це майно придбане в період зареєстрованого шлюбу, в інтересах сім`ї позивача та відповідачки, за рахунок коштів (грошового забезпечення), які позивач отримував на службі як військовослужбовець. ОСОБА_3 по травень 2025 року брав активну участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Внаслідок захворювання та інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час захисту Батьківщини, ОСОБА_3 встановлено інвалідність ІІ групи. Після звільнення зі служби за станом здоров`я та повернення ОСОБА_3 додому, між сторонами почали погіршуватися відносини. Зокрема, 08.07.2025 близько 20 год 30 хв ОСОБА_4 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 , в ході раптово виниклого конфлікту, умисно завдала удар кухонним ножем по тілу ОСОБА_3 , який був її чоловіком, про що 11.07.2025 внесено відомості до ЄРДР та зареєстровано кримінальне провадження № 12025035580000510, за ч. 1 ст. 126 КК України. Окрім того, 07.08.2025 в ЄРДР зареєстроване кримінальне провадження № 1202503[телефон приховано] за ч. 4 ст. 185 КК України, в зв`язку з тим, що 08.07.2025 здійснено крадіжку грошових коштів в сумі 200000,00 грн та завдано ОСОБА_3 матеріальної шкоди на зазначену суму.
Зазначає, що неодноразово звертався до відповідачки із проханням в добровільному порядку здійснити поділ спільного сумісного майна, однак відповідачка це прохання ігнорує.
Ефективним буде поділ, за якого нерухомість буде належати на праві власності лише одній стороні, тому просить визнати за ним право власності на таке майно. У приміщенні придбаної будівлі має намір здійснювати підприємницьку діяльність. Окрім того, вважає за необхідне наголосити, що, на відміну від відповідачки, позивач не має посвідчення водія та через захворювання та інші ушкодження здоров`я, одержані під час захисту Батьківщини, позивач не зможе керувати транспортним засобом, тому вважає, що право власності на нього має бути залишене саме за відповідачкою.
Покликаючись на ст. 70 СК України щодо можливості відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, просить відступити від засад рівності часток подружжя. Зокрема, після звільнення позивача зі служби через отриману ним інвалідність ІІ групи під час захисту Батьківщини відповідачка вчинила кримінальне діяння - нанесла позивачеві тілесні ушкодження кухонним ножем, відомості про що було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Після цього відповідачка, користуючись безпорадним станом позивача внаслідок завданих йому тілесних ушкоджень, викрала належну позивачу суму коштів в розмірі 200000,00 грн, відомості про що було внесено до ЄРДР. Крім того, зауважує, що відповідачка під час набуття у спільну власність майна не працювала та не отримувала дохід без поважних підстав, з огляду на що не дбала про матеріальне забезпечення сім`ї, а все майно було придбане за рахунок грошового забезпечення позивача. Зазначає, що позивач повністю утримував відповідачку, перераховував на її банківські реквізити кошти. Крім того, позивач за власний рахунок закрив особистий кредит відповідачки, приблизно в розмірі 100 000,00 грн. Вперше як фізична особа-підприємець відповідачка зареєструвалась лише в жовтні 2024 року. Більше того, позивач, окрім відповідачки, також утримував її доньку від попереднього шлюбу. Зважаючи на недобросовісну поведінку відповідачки, а саме на те, що вона викрала зазначену суму коштів, не дбала про матеріальне забезпечення сім`ї та завдала позивачеві тілесних ушкоджень кухонним ножем, вважає, що в даному випадку наявні обґрунтовані підстави, передбачені ч. 2 ст. 70 СК України для того, щоб суд відступив від засад рівності часток майна подружжя на користь позивача (різниця у вартості часток майна подружжя складає 41000,00 грн. Вартість майна, яка є спільною сумісною власністю сторін, відповідно до довідок аналітичного дослідження ринку становить: земельної ділянки - 190 000,00 грн, будівлі - 221 000,00 грн, автомобіля - 370 000,00 грн.
У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на: земельну ділянку, кадастровий номер [номер приховано]:05:001:0148, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2995335407231, загальною площею 0,1314 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та будівлю, загальною площею 43,5 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2776500407040, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_4 право особистої приватної власності на колісний транспортний засіб - автомобіль Volvo S60, об`єм двигуна 2521 см. куб., 2011 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 . Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати у повному обсязі.
Ухвалою Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 22 вересня 2025 року справу передано за підсудністю до Любешівського районного суду.
Рішенням Любешівського районного суду Волинської області від 08 квітня 2026 року ухвалено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного сумісного майна - задовольнити частково.
Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 земельну ділянку за кадастровим номером [номер приховано]:05:001:0148, площею 0,1314 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
В порядку поділу спільного сумісного майна визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину земельної ділянки за кадастровим номером [номер приховано]:05:001:0148, площею 0,1314 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
У порядку поділу спільного сумісного майна визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину земельної ділянки за кадастровим номером [номер приховано]:05:001:0148, площею 0,1314 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 будівлю, загальною площею 43.5 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2776500407040, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
У порядку поділу спільного сумісного майна визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частини будівлі, загальною площею 43.5 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2776500407040, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
У порядку поділу спільного сумісного майна визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частини будівлі, загальною площею 43.5 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2776500407040, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 автомобіль «VOLVO S60», 2011 року випуску, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_1 , який зареєстрований за ОСОБА_4 .
Визначити, що ідеальні частки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в автомобілі марки «VOLVO S60, 2521», 2011 року випуску, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_1 , становлять 1/2 за кожним із них та залишити цей автомобіль у їхній спільній частковій власності без його реального поділу.
Відмовити у задоволенні іншої частини позовних вимог.
Стягнути з ОСОБА_4 в дохід держави 3905 гривень 00 копійок судового збору.
Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Волинській області повернути ОСОБА_4 ,- 20500 гривень 00 копійок, сплачені нею на депозитний рахунок Любешівського районного суду Волинської області, призначення платежу - ОСОБА_3 компенсації за його частку у праві спільної сумісної власності відповідно до ч. 5 ст. 71 СК України, справа № 157/1654/25, згідно з квитанцією АТ КБ «ПРИВАТБАНК» № 2.525021387.1 від 10.02.2026.
Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Волинській області повернути ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) - 20500 (двадцять тисяч п`ятсот) гривень 00 копійок, сплачені ним на депозитний рахунок Любешівського районного суду Волинської області, призначення платежу - різниця у частці спільної сумісної власності, справа № 157/1654/25, ОСОБА_3 , згідно з квитанцією АТ «Ощадбанк» № 43 від 23.03.2026.
Рішення суду мотивоване тим, що підстав для відступу від рівності часток сторонами не доведено, частки позивача та відповідача у нерухомому майні є рівними, тому суд дійшов висновку про визнання за кожним із сторін по частині нерухомого майна. Враховуючи неподільність транспортного засобу, відсутність обґрунтованих підстав для їх виділу позивачу або відповідачці, визначив ідеальні частки кожного із сторін в автомобілі, тому залишив цей автомобіль у їхній спільній частковій власності без його реального поділу.
Додатковим рішенням Любешівського районного суду Волинської області від 21 травня 2026 року ухвалено стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 21593 гривні 50 копійок витрат на професійну правничу допомогу.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 12500 гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу.
В іншій частині відмовити.
Додаткове рішення суд мотивував тим, що ураховує обсяг наданих послуг представником позивача ОСОБА_3 , заперечення відповідача щодо співмірності їх розміру представником відповідача, відсоток задоволених позовних вимог, який складає 95 %, тому визначає розмір витрат на професійну правничу у розмірі 21593 грн. , які належить стягнути на користь позивача.
Стягуючи на користь відповідачки ОСОБА_4 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12500, тобто, витрати у повному розмірі, суд вважав їх обґрунтованими.
В апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 просить його змінити, в порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на земельну ділянку, кадастровий номер [номер приховано]:05:001:0148, загальною площею 0,1314 га та на будівлю, загальною площею 43,5 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Визнати за відповідачкою право особистої власності на автомобіль марки «VOLVO S60, 2521», 2011 року випуску, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_1 . Стягнути судові витрати на правничу допомогу в апеляційному суді.
Позивач зазначає, що суд обрав неефективний спосіб захисту права, який не відповідає засадам цивільного судочинства, не врахував доводів позивача про наявність підстав для відступлення від засад рівності часток у майні подружжя, безпідставно не долучив поданих позивачем доказів.
У відзиві на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 представник відповідачки адвокат Малина Л.В. спростовує аргументи апеляційної скарги.
Підтверджує існування конфлікту між сторонами, неприязні стосунки, відсутність спілкування, тому вважає обраний судом спосіб поділу майна не вирішує спору. Автомобіль знаходиться у розпорядженні відповідачки, оскільки позивач його залишив після останнього конфлікту, висловлює готовність негайно передати автомобіль з ключами та документами позивачу. Зауважує, що в апеляційній скарзі позивач зазначає нові підстави для відступу від рівності часток подружжя, які не заявлялись в позовній заяві, доводи позивача, що відповідачка не дбала про матеріальне забезпечення сім`ї заперечує, оскільки працювала на посаді старшої медичної сестри у ТзОВ «Дитячий медичний центр вихідного дня», саме позивач наполіг, щоб вона звільнилася з роботи. За спільні сімейні кошти та кошти її батьків купили спірне нерухоме майно, облаштувала його під магазин, 01.11.2024 зареєструвалася як підприємець та здійснювала діяльність в інтересах сім`ї, яка на даний час є єдиним джерелом її доходу. На даний час у цій будівлі функціонує магазин одягу, а з серпня 2025 року - також і продуктовий магазин. Позивач ніколи не цікавився спірним нерухомим майном, тому саме вона має право на виділення земельної ділянки та нежитлової будівлі в порядку поділу майна подружжя нерухоме майно. Вважає, що не є перешкодою для виділення у власність ОСОБА_3 автомобіля відсутність у позивача посвідчення водія, оскільки він неодноразово керував транспортними засобами без посвідчення водія. Спростовує доводи позивача щодо вчинення кримінально-караних діянь.
В апеляційній скарзі на рішення Любешівського районного суду від 08 квітня 2026 року представник відповідачки ОСОБА_4 - ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та провести поділ майна у запропонований відповідачкою спосіб: в порядку поділу майна виділити у власність ОСОБА_3 автомобіль марки «VOLVO S60, 2521», 2011 року випуску, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_1 , стягнути з відповідачки на користь позивача різницю у вартості виділеного майна у розмірі 20 500 грн. які внесені не депозитний рахунок суду.
Мотивує апеляційну скаргу посиланням на безпідставність висновку суду про вимогу відповідача відступити від засад рівності часток подружжя, зауважує, що відповідач пропонувала виключно спосіб поділу майна в межах заявлених позовних вимог. Висновки суду не відповідають правовій позиції ВС у справі № 522//17831/20 від 17.01.2024 року. Зазначає, що автомобіль, земельна ділянка та нежитлова будівля є неподільними речами, вона здійснює підприємницьку діяльність у цій будівлі, яка є єдиним джерелом доходу для неї та доньки від першого шлюбу, позивач ОСОБА_3 зареєструвався як підприємець лише в 2025 році, не вчинив будь яких дій щодо зайняття підприємницькою діяльністю, вимогу про усунення перешкод в користування спірним майном для здійснення підприємницькою діяльність вважає створенням штучних доказів, спільне користування майном неможливе у зв`язку із неприязними стосунками, постійними конфліктами, які є предметом кримінальних проваджень.
У відзиві на апеляційну скаргу, подану відповідачкою ОСОБА_4 , представник позивача адвокат Дубчак Л.С. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. Звертає увагу суду на існування підстав для відступу від засад рівності часток подружжя - зокрема на те, що відповідач не працювала та не отримувала дохід без поважних причин, використовувала для придбання товарів для підприємницької діяльності дохід відповідача від несення військової служби, умисно завдала позивачу тілесних ушкоджень, по факту якого внесено відомості в ЄРДР, позивач є особою з інвалідністю ІІ групи, має незадовільний стан здоров`я, встановлені діагнози, у тому числі - енцефалопатія ІІ ступеню травматичного ґенезу,структурна епілепсія, змішаний тривожно-деперсивний розлад, асоційований з бойовим стресом, поширений остеохондроз та спондилоартроз шийного та поперекового відділу хребта, встановлено 30-50 відсотків втрати професійної працездатності, у зв`язку з чим не може знайти собі роботу та потребує періодичного проходження реабілітаційних заходів, у той час як відповідачка не здійснювала утримання свого непрацездатного чоловіка. Стверджує, що у власності відповідачки залишається придбаний за кошти чоловіка для реалізації товар. Спростовує доводи відповідачки щодо вчинення кримінально-караних діянь.
Посилається на відсутність належних доказів про здійснення підприємницької діяльності відповідачкою саме у спірному приміщенні. Усе майно, яке придбавалось в інтересах сім`ї, придбано виключно за грошове утримання, яке виплачувалось позивачу при несенні військової служби. Автомобілем фактично користувалась і користується ОСОБА_4 .
Позивач має чіткий план щодо здійснення підприємницької діяльності, планує залучити до роботи майбутнього магазину двох осіб, має право подавати заявки на участь у державних програмах малого бізнесу, претендувати на отримання грантових допомог, стати учасником державної програми «Своя справа», оскільки є Ветераном військової служби, інвалідність набув під час захисту Батьківщини.
Також позивач ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу на додаткове рішення Любешівського районного суду від 21 травня 2026 року, просить додаткове рішення змінити, стягнути з ОСОБА_4 на його користь 42303.50 витрат на професійну правничу допомогу, стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 625 грн. на професійну правничу допомогу,витрати на професійну правничу допомогу за підготовку цієї апеляційної скарги.
Вважає, що суд безпідставно зменшив розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, фактично взяв до уваги доводи представника відповідачки, не надавши таким доводам належної правової оцінки, не надав фактичного аналізу критеріїв, передбачених процесуальним законом, при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу. Зауважує, що чинне процесуальне законодавство не наділяє суд повноваженнями самостійно встановлювати «тарифи» чи граничну вартість послуг адвоката. Суд безпідставно послався на те, що у зв`язку із відмовою у задоволенні окремого процесуального клопотання не підлягають стягненню витрати за його підготовку.
При стягненні витрат на професійну правничу допомогу на користь відповідачки суд застосував різні стандарти оцінки витрат позивача та відповідача, не здійснив жодного аналізу співмірності вартості окремих послуг представника відповідачки,безпідставно не взяв до уваги доводів представника позивача щодо дати набуття чинності договором про надання правової допомоги, укладеним між відповідачкою та представником, відсутність оригіналу укладеного в електронній формі договору, не звернув уваги на відсутність порядку обчислення гонорару, відсутність в Акті вказівки про кількість витрачених адвокатом годин, з огляду на те, що між сторонами не було погоджено фіксованого розміру гонорару, не застосував принципу пропорційності розподілу витрат по відношенню до відповідача.
У відзиві на апеляційну скаргу, яка подана на додаткове рішення Любешівського районного суду від 21 травня 2026 року, представник відповідачки зазначає, що суд дотримався вимог закону щодо розподілу судових витрат, врахував часткове задоволення позову, заперечення відповідача щодо співмірності заявлених до стягнення витрат. Суд справедливо зменшив розмір витрат за участь представників в судових засіданнях однаково як для позивача, так і для відповідача, навівши мотиви у мотивувальній частині додаткового рішення. Також представник позивача не ставила перед судом апеляційної інстанції вимог щодо перевірки додаткового рішення з підстав недоведеності заявленого відповідачем розміру витрат на правову допомогу, оскільки позивач просив додаткове рішення суду змінити, а не скасувати.
Судом першої інстанції встановлено такі обставини.
04.04.2023 між позивачем ОСОБА_3 та відповідачкою ОСОБА_4 було укладено шлюб, що підтверджується актовим записом про шлюб № 519, складеним Солом`янським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), свідоцтво серії НОМЕР_3 .
Рішенням Бориспільського районного суду Київської області від 05.11.2025 шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було розірвано.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 441831511 від 02.09.2025 вбачається, що ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0.1314 га від 29.10.2024 є власником земельної ділянки в АДРЕСА_1 , а також на підставі договору купівлі-продажу є власником закінченого будівництвом об`єкта будівлі в АДРЕСА_1 , загальною площею 43,5 кв.м. від 22.09.2023.
З відповіді Головного сервісного центру МВС № 31/2800АЗ-223542025 від 04.09.2025 вбачається, що власником 31.01.2024 автомобіля Volvo S60, 2521, (2011) № куз. НОМЕР_1 , 308-перереєстрація на нового власника за договором купівлі-продажу (СГ) (ТСЦ 8046) є ОСОБА_4 .
Під час розгляду справи встановлено, що спірний автомобіль перебуває у фактичному володінні та користуванні відповідачки ОСОБА_4 .
Відповідачка підтверджує ту обставину, що у позивача ОСОБА_3 відсутнє посвідчення водія.
Спірне майно є спільною сумісною власністю колишнього подружжя та учасниками справи не оспорюється.
Довідками, виданими ТзОВ «ВАЛКОЛ» 11 вересня 2025 року підтверджується, що вартість земельної ділянки кадастровий номер [номер приховано]:05:001:0148, загальною площею 0,1314 га становить 190000 грн., вартість будівлю, загальною площею 43,5 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ,становить 221000 грн, вартість колісного транспортного засобу - 370000 грн.
Відповідачка погоджується з оцінкою спірного нерухомого та рухомого майна, здійснену стороною позивача.
Апеляційним судом встановлено, що позивачу ОСОБА_3 , 09 червня 2020 року видано посвідчення Учасника бойових дій.
09 липня 2025 року позивачу ОСОБА_3 видано посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, він є особою з інвалідністю другої групи.
13 червня 2025 року позивачу ОСОБА_3 видано посвідчення ветерана військової служби.
Також до позовної заяви позивачем додано:
копія свідоцтва про хворобу від 26 лютого 2025 року № 131/3 , у якому йдеться, крім іншого про наявність у позивача криптогенної епілепсії з частими нападами;
протокол засідання штатної військово-лікарської комісії від 03.06.2025 про пов`язаність цього захворювання з проходженням військової служби;
виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, згідно з якою 15.09.2025 ОСОБА_3 зареєстрований як фізична особа-підприємець, вид економічної діяльності - роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; інші види роздрібної діяльності в неспеціалізованих магазинах; оптова торгівля одягом і взуттям;
роздрібна торгівля текстильними товарами в спеціалізованих магазинах, роздрібна торгівля одягом у спеціалізованих магазинах.
Згідно з наданими відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податку про джерела/ суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору за період з 01.01.2023 по 30.09.2025, ОСОБА_4 у період з січня 2023 року по серпень 2023 року нараховано дохід - заробітна плата у ТОВ «Дитячий медичний центр вихідного дня, щомісячно - січень - лютий - по 7350 грн., березень - 10503.78, квітень - 3675 грн., травень - 7350 грн., червень- липень -7450 грн., серпень -7470.13грн., за період з вересня 2023 по грудень 2024 відсутня інформація про доходи, у січні 2025 виплачено 300 грн., джерело доходів ОСОБА_5 , самозайнята особа, за період з лютого 2025 року по вересень 2025 року відсутня інформація про доходи, за ІУ квартал 2024 року подано декларацію про майновий стан і доходи, сума нарахованого доходу - 46185.69 грн.
Мотиви апеляційного суду.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.
Відповідно до частини третьої статті 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно з частинами першою, другою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.
Частиною першою статті 71 СК України передбачено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності.
На підставі частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У справі, що розглядається, суд першої інстанції встановив, що за час шлюбу сторонами було придбано майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу, а саме: земельна ділянка, кадастровий номер [номер приховано]:05:001:0148, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2995335407231, загальною площею 0,1314 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та нежитлова будівля, загальною площею 43,5 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2776500407040, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , колісний транспортний засіб - автомобіль Volvo S60, об`єм двигуна 2521 см. куб., 2011 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 .
Позивач ОСОБА_3 звертаючись з позовом, а відповідачка ОСОБА_4 - подаючи відзив на позовну заяву, а також їх представники у судових засіданнях просили здійснити поділ майна подружжя, претендуючи на одне і теж майно та пропонуючи інше майно виділити саме протилежній стороні, зокрема: визнати за кожним із сторін право власності на земельну ділянку, кадастровий номер [номер приховано]:05:001:0148, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2995335407231, загальною площею 0,1314 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та нежитлова будівля, загальною площею 43,5 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2776500407040, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а автомобіль Volvo S60, об`єм двигуна 2521 см. куб., 2011 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 передати у власність іншій стороні, стягнувши компенсацію за різницю у вартості виділеного майна у розмірі 20500 грн. Кожен із сторін вніс на депозитний рахунок суду цю суму, причому відповідачка ОСОБА_4 зазначила у квитанції призначення платежу «компенсації за його частку у праві спільної сумісної власності», відповідач ОСОБА_3 зазначив у квитанції призначення платежу «різниця у частці спільної сумісної власності».
Суд першої інстанції зробив висновок, що позивач не довів наявності обставин, які дають підстави відступити від засад рівності часток подружжя, тому частки сторін у нерухомому майні є рівними та здійснив поділ нерухомого майна у спосіб визнання права власності на ідеальної частки в нерухомому майні кожного із сторін. Мотивів обрання такого способу поділу майна суд першої інстанції не навів.
При поділі автомобіля у спосіб визначення по частки кожного із сторін в автомобілі та залишення транспортного засобу у спільній частковій власності суд першої інстанції виходив із того, що ця річ є неподільною, вказав на відсутність обґрунтованих підстав виділу автомобіля позивачу або відповідачу, послався на приписи ч 4, 5 ст. 71 СК України щодо необхідності згоди одного із подружжя на отримання грошової компенсації, на норми ст. 365 ЦК України, згідно з якою за відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення до суду з таким позовом та попереднього внесення суми грошової компенсації на депозитний рахунок суду.
Такий висновок зроблено судом з порушенням норм матеріального права, без врахування дійсних обставин справи та доказів, які були прийняті судом.
Зокрема, не підлягають застосуванню при вирішенні спору у цій справі положення ч. 4, 5 ст. 71 СК України та статті 365 ЦК України, оскільки предметом позову є поділ майна в натурі.
Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Аналіз змісту положень статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п`ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.
Принцип обов`язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, крім випадків, передбачених ЦК України (стаття 365 цього Кодексу), в першу чергу застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду.
Такий підхід відповідає закріпленим у статті 7 СК України засадам розумності і добросовісності, оскільки відповідач надає свою згоду на позбавлення його частки у праві власності, отримуючи, у свою чергу, гарантоване грошове відшкодування.
У справі, що розглядається, позивач ОСОБА_3 не заявляв вимог про припинення права іншого подружжя на частку в спільному майні. Висловлена кожним із сторін готовність сплатити різницю у вартості виділеного майна, - відтак поняття "стягнення різниці у вартості виділеного у власність майна" за своєю правовою природою відмінна від поняття припинення права на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації.
За змістом частин першої та сьомої статті 41 Конституції України, частин першої та п`ятої статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої
статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання.
При вирішенні спору про поділ майна між подружжям, необхідно встановити не лише обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення ведення спільного господарства, з`ясувати джерело і час придбання, його вартість та виходити з презумпції рівності часток, а й ураховувати інші істотні обставини, що мають значення для справи, зокрема можливість реального поділу майна з виділенням кожному із подружжя окремих видів (об`єктів) майна, можливість спільного користування певним видом майна у разі визначення ідеальних часток у цьому майні та спільного користування неподільною річчю, матеріальне становище співвласників щодо можливості сплати грошової компенсацію при перевищенні вартості частки, що підлягає виділу іншому із подружжя тощо.
Здійснюючи поділ майна подружжя без його реального поділу, спір, що виник, суд не вирішив. Суд першої інстанції не звернув уваги на зміст позовних вимог ОСОБА_3 , який просив провести реальний поділ майна, а також на зміст відзиву відповідачки ОСОБА_6 , яка вказувала на те, що між нею та позивачем склалися вкрай неприязні стосунки, між ними існує конфлікт, вони не спілкуються, що кожен із них звернувся із заявою про вчинення кримінального правопорушення щодо одного іншим із колишнього подружжя, спільне користування майном є неможливим.
Суд першої інстанції правильно встановив, що рухоме та нерухоме майно набуто сторонами за час шлюбу, воно є спільним сумісним майном подружжя.
Безспірно, що транспортний засіб є річчю неподільною.
Під час розгляду справи судом першої інстанції сторони не подали доказів про те, що земельна ділянка та будівля, які належать позивачу та відповідачці на праві спільної сумісної власності є неподільними.
Апеляційним судом на виконання вимог статті 12 ЦПК України роз`яснено присутнім в судовому засіданні представнику позивача, відповідачці та її представнику право заявити клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи для з`ясування питання щодо можливості поділу в натурі спірного нерухомого майна.
Представник позивача, відповідачка та представник відповідачки пояснили суду, що не будуть заявляти таке клопотання.
Тому апеляційний суд розглядає справу на підставі наявних в матеріалах справи доказів та вважає за необхідне, ураховуючи вимоги позивача про поділ майна в натурі, здійснити поділ майна між сторонами шляхом виділення у власність кожного окремих об`єктів рухомого та нерухомого майна.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, аргументи поданих апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість вимоги позивача щодо способу поділу спільного майна подружжя та вважає, що в порядку поділу спільного майна подружжя позивачу ОСОБА_3 необхідно виділити у власність земельну ділянку, кадастровий номер [номер приховано]:05:001:0148, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2995335407231, загальною площею 0,1314 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 вартістю 190000 грн. та нежитлову будівлю, загальною площею 43,5 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2776500407040, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 вартістю 221000 грн.
Виділяючи у власність ОСОБА_3 зазначене нерухоме майно, апеляційний суд враховує пояснення сторін та їх представників про наявність конфлікту та неможливість спільного використання нерухомого майна, відсутність доказів про можливість поділу в натурі нерухомого майна, істотну обставину, яка встановлена судом щодо позивача ОСОБА_3 , зокрема те, що ОСОБА_3 є особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни, ветераном військової служби, має тяжкі захворювання та розлади здоров`я, пов`язані з проходженням військової служби, зареєстрований як фізична особа-підприємець, вкладав на придбання спірного майна саме ті кошти, які він отримував, будучи військовослужбовцем, який став на захист Батьківщини та у даний час, втративши саме на війні своє здоров`я, позбавлений можливості працевлаштуватися через численні захворювання та у зв`язку з цим має обмежену працездатність, зареєстрований як фізична особа-підприємець, стверджує про розроблений фахівцями бізнес-план та бажає здійснювати підприємницьку діяльність у приміщенні придбаної у період шлюбу будівлі на земельній ділянці з кадастровим номером [номер приховано]:05:001:0148, може здійснювати підприємницьку діяльність, використовуючи працю найманих осіб. Апеляційний суд враховує також ту обставину, що позивач ОСОБА_3 не має посвідчення водія, має захворювання, які за своїм характером унеможливлюють керувати транспортним засобом особисто та доходить висновку, що спірний автомобіль Volvo S60, об`єм двигуна 2521 см. куб., 2011 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 не може бути виділений позивачу.
В порядку поділу спільного майна подружжя відповідачці ОСОБА_4 суд виділяє у власність автомобіль Volvo S60, об`єм двигуна 2521 см. куб., 2011 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , вартістю 370000 грн. , який перебуває у її фактичному користуванні та володінні.
У зв`язку з тим, що позивачу виділено майна на суму 411000 грн., відповідачці виділено майна на суму 370000 грн., з позивача ОСОБА_3 на користь відповідачки ОСОБА_4 належить стягнути 20500 грн. різниці у вартості виділеного майна.
Апеляційний суд відхиляє аргументи апеляційної скарги позивача ОСОБА_3 про те, що суд не врахував його доводів про наявність підстав для відступлення від рівності часток подружжя у зв`язку з таким.
Відповідно до ч.2 статті 70 Сімейного Кодексу України, при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.
Згідно з вимогами статті 82 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували наявність обставин, передбачених частиною другою статті 70 СК України, зокрема що відповідачка не дбала про матеріальне забезпечення сім`ї, приховала, знищила чи пошкодила спільне майно, витрачала його на шкоду інтересам сім`ї.
Наведені позивачем обставини - надання статусу особи з інвалідністю унаслідок війни, не визначені законом як підстава для відступлення від рівності часток подружжя.
Доводи про те, що відповідачка не працювала без поважних причин на час набуття майна у власність не узгоджуються з приписами ч.2 ст. 70 СК України, яка передбачає, що підставою для відступу від рівності часток є встановлення обставини, що один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї. З матеріалів справи вбачається, що відповідачка працювала та отримувала заробітну плату по серпень 2023 року, також подала за ІV квартал 2024 року декларацію про майновий стан і доходи.
З огляду на поділ спільного майна подружжя між сторонами необхідно провести у рівних частках.
Аргументи апеляційної скарги про безпідставну відмову суду у долученні до матеріалів справи доказів апеляційний суд відхиляє, оскільки таке клопотання вирішене судом першої інстанції мотивованою ухвалою від 04.03.2026.
Також суд не вирішує питання про стягнення різниці у вартості виділеного майна за рахунок внесених ОСОБА_3 на депозитний рахунок коштів, оскільки згідно з квитанцією АТ «Ощадбанк» № 43 від 23.03.2026 ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) - сплатив 20500 гривень 00 копійок на депозитний рахунок Любешівського районного суду Волинської області з призначення платежу - різниця у частці спільної сумісної власності, в той час як з такими позовними вимогами позивач не звертався, відповідно такі вимоги судами не вирішувались.
Ураховуючи викладене колегія суддів дійшла висновку, що заявлений ОСОБА_3 позов підлягає до часткового задоволення.
Щодо апеляційної скарги відповідачки на рішення Любешівського районного суду від 08 квітня 2026 року.
Колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 , у якій вона оскаржила порядок поділу майна та просила виділити їй у власність нерухоме майно, а позивачу - транспортний засіб автомобіль Volvo S60, об`єм двигуна 2521 см. куб., 2011 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , до задоволення не підлягає, оскільки запропонований відповідачкою порядок поділу майна є неприйнятним у зв`язку з таким.
ОСОБА_3 є особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни, ветераном військової служби, має тяжкі захворювання та розлади здоров`я, пов`язані з проходженням військової служби, зареєстрований як фізична особа-підприємець, вкладав на придбання спірного майна саме ті кошти, які він отримував, будучи військовослужбовцем, який став на захист Батьківщини та у даний час, втративши саме на війні своє здоров`я, позбавлений можливості працевлаштуватися через численні захворювання та у зв`язку з цим обмежену працездатність, зареєстрований як фізична особа-підприємець, стверджує про розроблений фахівцями бізнес-план та бажає здійснювати підприємницьку діяльність у приміщенні придбаної у період шлюбу будівлі на земельній ділянці з кадастровим номером [номер приховано]:05:001:0148, може здійснювати підприємницьку діяльність, використовуючи працю найманих осіб. Апеляційний суд враховує також ту обставину, що позивач ОСОБА_3 не має посвідчення водія, має захворювання, які за своїм характером унеможливлюють керувати транспортним засобом, а спірний автомобіль перебував і перебуває у фактичному володінні і користуванні відповідачки ОСОБА_4 .
З наведених підстав апеляційний суд відхиляє аргументи апеляційної скарги про виділення об`єктів нерухомого майна саме позивачці, оскільки вона здійснює підприємницьку діяльність і це є єдиним джерелом її доходу. Відповідачка не подала доказів того, що за станом здоров`я, вона позбавлена можливості працевлаштуватися, у той час як позивачем така обставина доведена. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідачка працювала медсестрою, отже має відповідну освіту, що надає більших можливостей для відшукування роботи.
Доводи відповідачки про наявність у неї дитини від першого шлюбу не підлягає врахуванню при визначенні способу поділу спільного майна позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки законом не передбачено обов`язку позивача дбати про матеріальне забезпечення доньки відповідачки.
Крім того, згідно з наданими відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податку про джерела/ суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору за період з 01.01.2023 по 30.09.2025, інформація про доходи ОСОБА_4 за період з лютого 2025 по вересень 2025 року відсутня. Належних і допустимих доказів того, що відповідачка здійснює підприємницьку діяльність та отримує дохід станом на день подання позовної заяви, ОСОБА_4 не подала.
Доводи відповідачки про те, що саме вона має постійний зв`язок із приміщенням будівлі та земельної ділянки, із самою місцевістю, є суб`єктивним поясненням ОСОБА_3 та не відноситься до істотних обставин в розумінні статті ч.1 ст. 71 СК України., а тому не враховуються при поділі майна .
Разом з тим колегія суддів вважає правильними посилання відповідача на правову позицію Верховного Суду від 17.01.2024 у справі № 522/17831/20, згідно з якою обрання судом при вирішенні спору варіанту поділу майна подружжя, при наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просив позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога - це поділ майна подружжя і вона є незмінною при будь-якому варіанті його поділу. Тому суд першої інстанції, аналізуючи доводи відповідачки про виділення саме їй у власність нерухомого майна, зробив помилковий висновок, що відповідачка просила відступити від засад рівності часток подружжя. Однак такий висновок сам по собі не слугує підставою для скасування чи зміни ухваленого судом першої інстанції рішення.
Апеляційний суд при ухваленні нового судового рішення дійшов висновку про наявність підстав погодитись з тим варіантом поділу спільного майна подружжя, який обрав позивач ОСОБА_3 , тому зазначеної правової позиції не враховує.
Також відхиляються аргументи апеляційної скарги відповідачки ОСОБА_4 про те, що нежитлова будівля та земельна ділянка є неподільними, оскільки належних та допустимих доказів про таку обставину відповідачка не подала, а тому таке твердження є суб`єктивним припущенням відповідачки. В апеляційному суді відповідачка і її представник, як і представник позивача, після роз`яснення апеляційним судом права заявити клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи на предмет з`ясування можливості поділу в натурі між двома співвласниками нерухомого майна, повідомили суду, що таких клопотань не заявляють.
Правильними є доводи апеляційної скарги відповідачки про те, що поділ майна шляхом визнання за кожним із сторін права власності на ідеальні частки не вирішує спір, однак суд у задоволенні апеляційної скарги, поданої ОСОБА_4 , відмовляє, оскільки задовольняє вимоги позивача про поділ майна у спосіб, запропонований ОСОБА_3 в позовній заяві.
Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, тому оскаржене рішення Любешівського районного суду від 08 квітня 2026 року необхідно скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Оскільки апеляційний суд відхилив доводи позовної заяви ОСОБА_3 та апеляційної скарги позивача щодо наявності обставин для відступлення рівності часток подружжя, суд зазначає про часткове задоволення позовних вимог та часткове задоволення апеляційної скарги. Водночас апеляційний суд дійшов висновку про поділ подружнього майна саме у той спосіб, про який просив позивач та виділяє позивачу в порядку поділу майна подружжя саме те майно, про яке просив позивач.
У зв`язку із скасуванням рішення суду, ухваленого по суті позовних вимог та ухваленням нового судового рішення, підлягає і скасуванню додаткове рішення Любешівського районного суду від 21 травня 2026 року, яким здійснено розподіл судових витрат між сторонами, тому подана позивачем апеляційна скарга на додаткове рішення, в якій позивач висловив незгоду із розміром присуджених витрат на правничу допомогу як на свою користь, так і на користь відповідачки, підлягає до часткового задоволення, оскільки додаткове рішення місцевого суду в цій справі апеляційний суд скасовує з інших мотивів, ніж зазначав позивач.
Разом з тим, апеляційний суд відхиляє наведені в апеляційній скарзі мотиви неправильності додаткового рішення суду першої інстанції, зокрема, щодо безпідставного зменшення витрат позивача на правничу допомогу, відсутність у додатковому рішенні аналізу критеріїв, передбачених процесуальним законом, які необхідно враховувати при стягненні витрат на правничу допомогу, фактичного визначення судом нової вартості послуг адвоката, щодо порушення принципу рівності учасників справи, оскільки мотиви апеляційної скарги зводяться до незгоди з наведеними судом першої інстанціям обґрунтуваннями ухваленого судового рішення та до суб`єктивної оцінки щодо правильності застосування судом першої інстанції як судової практики Верховного Суду, так і норм процесуального права щодо обгрунтованості рішення суду, щодо порядку і критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з іншої сторони.
Із змісту додаткового рішення в цій справі вбачається, що суд вирішуючи питання про розподіл судових витрат, врахував зміст ухваленого рішення по суті позовних вимог, заперечення кожної із сторін щодо заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, обґрунтовано послався на праві позиції Верховного Суду : висловлені ВП ВС у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15, ВП ВС у постанові від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16, навів мотиви, на підставі яких вважав завищеним та неспівмірним розмір заявлених позивачем ОСОБА_3 до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу іншою стороною, урахував пропорційність задоволених позовних вимог, навів мотиви визначення розміру витрат на правничу допомогу відповідачці ОСОБА_4 , надав правову оцінку наданим кожною стороною доказам на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, навів спростування мотивів представника позивача щодо набрання чинності договором про професійну правничу допомогу, укладеним між відповідачкою та адвокатом Малиною Л.В.
Колегія суддів вважає правильними доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_3 на додаткове рішення у цій справі щодо безпідставного незастосування судом принципу пропорційності задоволених позовних вимог, ураховуючи зміст ухваленого рішення по суті справи, при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню на користь відповідачки ОСОБА_4 . Зокрема, суд визначив пропорційність задоволених позовних вимог у співвідношенні 95% до 5%, визначив розмір витрат на правничу допомогу для кожної із сторін ураховуючи критерії співмірності, розумності, тощо, застосував при визначенні остаточного розміру відшкодування понесених витрат на правничу допомогу на користь позивача ОСОБА_3 пропорційність задоволених позовних вимог. Проте при визначенні остаточного розміру судових витрат на користь відповідачки ОСОБА_4 , безпідставно не застосував відповідного відсотку задоволених позовних вимог .
У зв`язку із скасуванням рішення суду першої інстанції та скасуванням з цієї підстави додаткового рішення суду про розподіл судових витрат, як складової рішення по суті справи, а не з тих підстав, які наведені в апеляційній скарзі на додаткове рішення суду, апеляційний суд здійснює розподіл судових витрат виходячи з такого.
Відповідно до змісту статті 133 ЦПК У країни судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положеннями частин 1-2 статті 141 ЦПК України,судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судом встановлено, що позивач є особою з інвалідністю 2 групи, а тому звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги відповідно до п.9 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», рішення ухвалено на користь позивача, задоволено вимоги апеляційної скарги щодо виділення позивачу ОСОБА_3 в порядку поділу майна подружжя земельної ділянки та будівлі, а у власність відповідачки ОСОБА_4 - транспортного засобу, тому з відповідачки ОСОБА_4 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 4110 грн., який необхідно було сплатити при поданні позовної заяви, виходячи із ціни позову - 411000 грн та судовий збір в дохід держави, який підлягав сплаті при поданні апеляційної скарги у розмірі 4932 грн.
Витрати відповідачки ОСОБА_4 на професійну правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанції не підлягають відшкодуванню, оскільки апеляційним судом не ухвалювалось рішення на користь відповідачки, вимоги апеляційної скарги ОСОБА_4 залишено без задоволення.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представник позивача подала: копію Договору про надання правової (професійної правничої) допомоги № 65 від 02.09.2025; Копію Додаткової угоди від 02.09.2025 до Договору про надання правової (професійної правничої) допомоги № 65 від 02.09.2025; Копію Додаткової угоди від 08.01.2026 до Договору про надання правової (професійної правничої) допомоги № 65 від 02.09.2025; Копію Рахунку № 1-СОІ від 27.02.2026; Копію Акту наданих послуг від 02.09.2025; Копію платіжної інструкції № 62888523SB від 02.03.2026; Копію Рахунку № 2-СОІ від 02.03.2026; Копією Акту наданих послуг № 2 від 04.03.2026.
У копії Рахунку № 1-СОІ від 27.02.2026 за Договором про надання правової (професійної правничої) допомоги № 65 від 02.09.2025, зазначено назву виконаних робіт адвокатом Дубчак Л. С., зокрема:
1) підготовка та подання позовної заяви про поділ спільного майна подружжя 20000,00 грн;
2) підготовка та подання заяви про забезпечення позову (про поділ спільного майна подружжя) 2500,00 грн;
3) підготовка та подання клопотання про приєднання доказів у справі 2500,00 грн;
4) участь адвоката 15.01.2026 в судовому засіданні 5100,00 грн;
5) участь адвоката 16.02.2026 в судовому засіданні 5100,00 грн;
6) підготовка та подання письмових заперечень на клопотання представниці відповідачки про приєднання доказів до матеріалів справи 1410, 00 грн;
7) підготовка та подання письмових заперечень на клопотання представниці відповідачки про поновлення строку на подання відзиву в справі 1410,00 грн;
8) підготовка та подання письмових заперечень щодо заяви відповідачки про виклик свідків в справі 1410,00 грн.
Тобто надано адвокатом послуги (виконано роботи) на загальну суму 39430,00 грн.
У копії Рахунку № 1-СОІ від 27.02.2026 за Договором про надання правової (професійної правничої) допомоги № 65 від 02.09.2025 та Акта №2 від 04.03.2026 - участь адвоката Дубчак Л. С. 04.03.2026 в судовому засіданні 5100,00 грн.
Загальна сума понесених витрат на професійну правничу допомогу становить 44 530,00 гривень.
Представник відповідачки просила зменшити розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу до 10000 грн, покликалася на те, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, вказувала на критерії визначення судом розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з іншої сторони, вважає очевидно необґрунтованим заявлений до відшкодування розмір витрат, оскільки більшість наданих послуг, наприклад участь у судовому засіданні, майже удвічі перевищує установлений розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 2025 рік. Крім цього, розмір послуги зі складання позовної заяви є значно завищеним зі складністю цієї справи, ціною позову та витраченим представником позивача часом на її підготовку. Заперечення на клопотання про приєднання доказів представника відповідача взагалі не підлягають відшкодуванню, оскільки були відхилені судом. Матеріали справи не містять доказів понесення витрат у розмірі 5 100 грн за судове засідання, котре відбулося 04.03.2026.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
Дослідивши матеріали справи, враховуючи фактичний обсяг наданої правничої допомоги, з врахуванням вимог розумності і справедливості, складності справи, яка не відноситься до складних, щодо порядку вирішення спорів про поділ майна склалася усталена судова практика, ураховуючи обсяг виконаних представником позивача робіт,апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви представника позивача та стягнення на користь позивача ОСОБА_3 з відповідачки ОСОБА_6 22730 грн. витрат понесених на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.
Керуючись статтями 367, 368, 376, 382-384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 подану її представником ОСОБА_2 на рішення Любешівського районного суду Волинської області від 08 квітня 2026 року залишити без задоволення.
Апеляційні скарги позивача ОСОБА_3 подані його представником ОСОБА_1 на рішення Любешівського районного суду Волинської області від 08 квітня 2026 року та додаткове рішення Любешівського районного суду Волинської області від 21 травня 2026 року задовольнити частково.
Рішення Любешівського районного суду Волинської області від 08 квітня 2026 року та додаткове рішення Любешівського районного суду Волинської області від 21 травня 2026 року в цій справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного сумісного майна задовольнити частково.
В порядку поділу спільної сумісної власності подружжя виділити у власність ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ):
земельну ділянку за кадастровим номером [номер приховано]:05:001:0148, загальною площею 0.1314 га, що знаходиться за адресою: за адресою АДРЕСА_1 , вартістю 190 000 грн.;
будівлю, загальною площею 43,5 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2776500407040, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 221000 грн..
В порядку поділу спільної сумісної власності подружжя виділити у власність ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 ) автомобіль марки VOLVO S60, об`єм двигуна 2521 см.куб., 2011 року випуску, № куз. НОМЕР_1 , вартістю 370 000 грн.
Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 ) різницю у вартості виділеного майна у розмірі 20500 грн.
Стягнути з ОСОБА_4 в дохід держави 4110 грн судового збору який підлягав сплаті при поданні позовної заяви та 4932 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Стягнути з ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 22730 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді